Диксиленд

by Pavao Pavličić, Павао Павличич, Наталія Хороз (Translator)

У романі Павао Павличича сплітаються життя сімох юнаків, які в 1960-х роках зібралися в джазовий гурт. Вони дорослішають між жовтими стінами вуковарських будинків і зеленими тінями каштанів, і їхні долі зав’язані довкола постаті Ангелуса — їхнього вчителя й капельмейстера, котрий перед Другою світовою вже створив один гурт і написав загадковий романс, що нібито спонукає слухачів накладати на себе руки. Історії колишніх і нових музикантів, сила їхніх інструментів, містичний вплив музики й атмосфера старого хорватського міста — усе це творить роман «Диксиленд», поліритмічний і драматичний, мов джазова мелодія.

448 pages, Hardcover

First published January 1, 1995

About the author

Pavao Pavličić rođen je 16. kolovoza 1946. godine u Vukovaru gdje je završio osnovnu školu i gimnaziju. Na Filozofskom fakultetu u Zagrebu diplomirao je poredbenu književnost i talijanski jezik, a doktorirao je 1974. tezom iz područja metrike (Sesta rima u hrvatskoj književnosti).
Od 1970. g. zaposlen je na Filozofskom fakultetu u Zagrebu gdje je i danas redoviti profesor na Odsjeku za komparativnu književnost. Književni i znanstveni interesi kod njega su podjednako zastupljeni i isprepliću se. Kao znanstvenika, Pavličića zaokupljaju teme iz starije hrvatske književnosti i literarne teorije. Iz tog područja objavio je veći broj rasprava i nekoliko knjiga: Rasprave o hrvatskoj baroknoj književnosti, 1979, Književna genologija, 1983, Stih u drami, drama u stihu, 1985, Sedam interpretacija, 1986, Poetika manirizma, 1988, Stih i značenje, 1993, Barokni stih u Dubrovniku, 1995.
Književnu karijeru započeo je kao novelist i izdao je tri knjige pripovijedaka:Lađa od vode, 1972, Vilinski vatrogasci, 1975, Dobri duh Zagreba, 1976, te dvadesetak romana: Plava ruža, 1977, Stroj za maglu, 1978, Umjetni orao, 1979, Večernji akt, 1981, Slobodni pad, 1982, Trg slobode, 1986, Rakova djeca, 1988, Koraljna vrata, Diksilend, Kruh i mast,1996...
Neraskidiva veza Pavličićeva znanstvenog i književnog interesa može se i "pročitati" iz njegovih romana. Naime, gotovo svi njegovi glavni junaci imaju nekakve veze s njegovim zvanjem. Tako u romanu Koraljna vrata filolog odlazi na Lastovo pregledati stare spise među kojima će pronaći dva izgubljena pjevanja Gundulićeva Osmana. U Rupi na nebu glavni lik je prevoditelj (Pavličić je prevodio talijanske dolcestilnoviste) koji otkriva zagrebačke gornjogradske podzemne hodnike, a u njegovom posljednjem romanu Numerus clausus u središtu pozornosti je student književnosti kao pripovjedač i njegov prijatelj, student medicine.
Već u Pavličićevoj novelističkoj fazi (treća zbirka pripovjedaka Dobri duh Zagreba) primijećena je stanovita promjena u njegovom pisanju koja je postala njegova trajna odlika: miješanje fantastike i postupaka karakterističnih za kriminalistički roman. Naime, u osnovi većine Pavličićevih romana je struktura enigme, a fantastične elemente koristi pri stvaranju zapleta. Osim strukture enigme i fantastičnih elemenata, u njegovim romanima uočljivi su i postupci karakteristični za tzv. zabavnu književnost: dinamična fabula (puna neočekivanih obrata), jednostavan izraz, plošni likovi, odnosno likovi svedeni na funkcije koje imaju u strukturi zapleta.

Reviews

[Ivana Books Are Magic · Rating 5 out of 5]

Roman o Vukovaru, umjetnosti i sudbini koji je moguće i neka paralelna autobiografija samog pisca. Pisan u prvom licu, roman prati sudbinu mladog Vukovarca, ali zapravo i sudbinu cijelog grada. Većina romana događa se prije rata devedesetih, zapravo je taj noviji ratni dio dosta kratak i dolazi na kraju romana. Prošlost, sadašnjost i budućnost se isprepleću u svemu i svima, a grad kao da predstavlja sav taj život pa i neko značenje mimo života. Sama naracija je samo površinski linearna, zapravo je prekinuta brojnim digresijama pa i naznakama budućnosti. Vukovar se ovdje pojavljuje u svojoj složenosti. Likovi su brojni, a u priču ulaze brojne ljudske priče i sudbe, no svi međusobno povezani i nijedan lik nije viška. Moja jedina zamjerka je što je roman ipak mrvicu predugačak. Glavni lik dosta razmišlja, a u tim razmišljanjima zna biti i (po meni) dosta nepotrebnih ponavljanja. Ipak, rekla bi da je riječ o sjajnom ostvarenju. Stil pisanja je emotivan i poetičan, dosta različit od jednostavnog proznog stila koji se obično može naći u Pavličićevim krimićima. U ovome romanu ima smrti, zapravo smrt je jedna od glavnih tema, a ima tu i nerješenih ubojstava. No, iako je misterij i istraživanje osobne povijesti jednog kompozitora ono čime se glavni junak često bavi, ovaj roman je više od krimića, jer postavlja pitanja o smislu života pa i politici i ljudskom društvu. Može li glazba i umjetnost ubijati? Može li život postojati bez smrti? Uz Koraljna vrata, ovo je zasigurno najambiciozniji roman Pavla Pavličića. Roman koji prati čovjeka kroz djetinjstvo, momaštvo i zreli život, uspijeva u nekim dijelovima uhvatiti sam život: vječno tajanstven.

[Floyd Pepper · Rating 5 out of 5]

…Na svoj pomalo dječački naivan i zaigran način Pavličić nas u Diksilendu vodi u Vukovar svog djetinjstva,gdje nam kroz miris terisanih čamaca,pečenih paprika i Dunava pripovjeda priču o jednom nesvakidašnjem orkestru,orkestru koji je samo naizgled nasumično sastavio profesor i glazbenik Viktor Angelus.U periodu od 30-tih godina proslog stoljeća do 1991 godine Pavličić na sebi svojstven fantastičan način provlači priču o jednoj kobnoj skladbi i borbi jednog čovjeka da pobijedi samu smrt.U Diksilendu svirači i njihovi instrumenti nisu obični,vezani su jedni za druge u životu i u smrti onom pavličićevskom magijom kojom je natopljena cijela ova knjiga.Čitao sam je prije nekih dvadesetak godina,privučen baš tim osjećajem magije koja je tu nadohvat ruke i svakodnevna,a koja se provlači kroz većinu Pavličićeve fikcije.Danas, sa nekakvih dvadesetak godina iskustava više,pronašao sam i neke dublje stvari koje su mi promakle kao klincu ,a o kojima razmišljam i sada dok ovo pišem.I sam kraj knjige,iako mračan i turoban,završava misterijom i daje nadu da ipak..možda..može i bolje od ovog.

[Olha Piddubna · Rating 5 out of 5]

Роман-джаз хорватського письменника з легим доторком магічного реалізму.
Розповім трохи про структуру тексту.
Диксиленд - назва джазових ансамблів новоорлеанського стилю, в яких грали білі музиканти. І зміст тут подається відповідно, як назви музичних інструментів, де в кожному розділі розповідається про іншого учасника гурту, який грає на відповідному інструменті(ніби сольні партії під час виконання). Але і це ще все. Недарма розділи називаються не іменами людей, а назвами інструментів. Ці розділи включають і історії музикантів які жили раніше, життя яких переплелось з цими інструментами.
В цій книзі капельмейстер Віктор Ангелус збирає сімох юнаків для створення джазового гурту.
Хлопці ростуть, потихеньку розплутуючи клубок таємничої історії, пов'язаної з Ангелусом і починають розуміти, для чого він їх всіх зібрав.
Юнаки дорослішають, в їх історіях тим чи іншим боком присутня смерть. Але, можливо, це і давало їм поштовх на боротьбу далі, не давало зупинятись. Бо як і для хорошої імпровізації, музикант повинен бути зрілим, так і для боротьби потрібне розуміння. Тоді, в дитинстві, без розуміння всього, вони б не змогли так зіграти...
В книзі дуже багато музики. Інколи через музику тут описується навіть природа.
Музика, в якій є життя. Музика, в якій є смерть. Мистецтво як спосіб боротьби зі смертю.
Але, звісно, це не єдина тема тут. Тонкою ниткою проходить тут і Югославська війна 1991 року і відносини сербів і хорватів. І хоча сама битва за Вуковар в цій історії займає лише кілька сторінок, передчуттям цієї трагедії просякнутий весь текст. А в післямові ми можемо прочитати щоденник матері Павао Павличича, її спогади про перебування в облозі.
Незважаючи на сумну тему, тут дуже багато світла і тепла - теплота з якою герой(а через нього і автор) описує свій рідний Вуковар, дружба і взаємодопомога.
Але навіть якби цього всього не було, цю книгу варто було б прочитати навіть лише заради закінчення, фінальні слова мене дуже сильно зачепили і розчулили. Я довго їх пам'ятатиму...

[Reader · Rating 5 out of 5]

Неймовірна книга, яка захопила мене повністю! Вже давно я не зустрчала такої вишуканої мови в книжках, де важливо не ЩО автор пише, а ЯК.
Я гарантую, що вам сподобається ця книжка і ви насолодитесь читанням. Ви відчуєте те, що відчула я, якщо колись були молоді, були підлітками у спекотному і гарячому місті, де асфальт нагрівається і цвіте каштан. Якщо ви відчували солодких подих липневого дня, шумовиння дерев на алеях, безтурботність купання в річці, коли ти молодий, тобі все дозволено і ти знаєш, що ще є час підкорити світ. Якщо всі ці відчуття вам знайомі - вам сподобається книжка. Бо автор зберіг ці відчуття навіть для себе дорослого, він описав Вуковар яким він був і я маю надію досі є, зробив це так, що це місто на якийсь час стало моїм. Наче це я народилась і жила у Вуковарі, мене капельмейстер Ангелус запросив грати в дискленді, здається я навіть грала там на тромбоні, хоча в реальному житті я цього не вмію.
Так, я пограла на тромбоні, на кларнеті, на саксі, фортепіано, барабанах, контрабасі і трубі, життя з цієї книжки (не чиєсь конкретне, а всіх персонажів одразу) стало моїм життям, я наче стала опосередкованим привидом, який зібрав з кожної душі героя по трохи. І навіть саме місто теж стало мною, бо автор описав це дуже влучно і гарно, зробив все і по максимуму щоб так сталось, а я стала містом - липами, каштами, алеями, вулецею Рибацькою, Дунаєм і будівлею школи. Всім цим була я, поки читала цю книжку, а дисксиленд був і є темою цієї розповіді, але він не звучав нав'язливо, а був мелодією або ритамом, що допомогла подіям розвернутися.
Мені болісно було читати останній розділ і відчувати події Вуковара у Сербській облогі, так наче це мій Чернігів у 2022му році. Але історія Вуковара врешті завершилась добре, і "людські життя не можуть звучати в ритмі снарядів" тому ця книга все ж таки є чимось світлим. І чимось. що дарує надію. Як глибоких подих червневої спекотної ночі.