Зазвичай я скептично ставлюся до характеристики книги як такої, яку «має прочитати кожен», бо існують різні читацькі досвіди, вподобання, цілі читання загалом.
Проте цю книгу я вважаю саме такою.
Здавалося б, у країні на 11-му році війни суспільство мало б розуміти, що горе – не сухоти, щоб уникати людину в горюванні. Мали б знати, що коли немає слів, не обов’язково щось казати – достатньо просто бути поруч. Що не існує єдиного сценарію проживання втрати, як і не існує єдиної емоційної палітри, але всі ці індивідуальні сценарії об’єднує одне – біль, який інколи більший за людину. Біль, який неможливо пережити, проте можна навчитися жити з ним.
Книга «Любов не минає» саме про це. Це неймовірно щира розповідь мами, яка втратила 18-річного сина внаслідок онкологічного захворювання. Окрім особистих рефлексій щодо проживання горя, у книзі багато коментарів фахівців і фахівчинь щодо процесу горювання.
Книга може стати опорою людям у горі: важливо не тільки розуміти, що ти відчуваєш, а і те, що твої відчуття – нормальні, обставини – ні. Ця книга може стати провідником у світ емпатичного співпроживання для тих, хто хоче підтримати людину в горі. Бо час не лікує, а біль – не застуда, яка обов’язково пройде, якщо пити теплий чай і вживати ліки.
«Любов не минає» – це не просто книга про втрату. Це простір, у якому можна нарешті дихати своїм болем. Прочитайте. Подаруйте тим, хто зараз у темряві. І будьте світлом поруч.