What do you think?
Rate this book
Бестселер у борг
Моторошний трилер «Бестселер у борг» неквапливо занурює читача в атмосферу жаху. В центрі сюжету — хлопець, який приїздить у Львів. Він мріє стати відомим письменником. У здійсненні мрії йому погодився допомогти університетський професор. Після переїзду в будинок професора в житті Андрія все змінюється. Він таки напише свій перший бестселер і стане відомим на весь світ, та через деякий час йому відкриється жахлива правда про професора. І про борг, який доведеться заплатити за славу.
352 pages, Hardcover
Published July 1, 2025
1 person is currently reading
17 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 18 of 18 reviews
August 21, 2025
1. Немає структури сюжету (завʼязка, кульмінація тощо) та дуже вʼялий конфлікт.
2. «Вона гостра на язик. Цікаво, на що він ще спроможний»? Серйозно?
3. Стійке відчуття, наче я таке вже читав.
4. Немає глибини у всіх персонажах (хіба винятки).
5. Попри те, що мова авторки звикається в середині, і йде швидше, останні розділи читав через силу — немає динаміки та напруги.
6. Персонажі різко зʼявляються та різко зникають. Багато подій відбувається «за кадром».
7. Один із законів якісного твору: якщо кожна деталь грає для сюжету. У цій книзі ви знайдете такі непотрібні деталі, що аж смішно через сум стане. Головне, знаємо, що персонажі вибрали апельсиновий фреш у макдональдсі.
8. Персонажі старшого покоління у Львові розмовляють ніяк взагалі не по-львівськи.
9. Начитаний персонаж 72+ років львівʼянин спілкується АБСОЛЮТНО так само, як і персонаж 50+ низького соціального стану. Ні за що не зачепитися.
10. Так само У ЛЬВОВІ персонажі називаються ЧОМУСЬ на англійську манеру: Ентоні, Ендрю, Нора тощо. Це має якесь знавення для сюжету? Ні.
11. Дуже багато у тексті „гейських” жартів. Складається враження, що вони чисто заради насмішки, бо це смішно звучить. Чи знецінливо це? Чи це деталь, яку можна було би й упустити в творі, нічого не втративши? Однозначно.
2. «Вона гостра на язик. Цікаво, на що він ще спроможний»? Серйозно?
3. Стійке відчуття, наче я таке вже читав.
4. Немає глибини у всіх персонажах (хіба винятки).
5. Попри те, що мова авторки звикається в середині, і йде швидше, останні розділи читав через силу — немає динаміки та напруги.
6. Персонажі різко зʼявляються та різко зникають. Багато подій відбувається «за кадром».
7. Один із законів якісного твору: якщо кожна деталь грає для сюжету. У цій книзі ви знайдете такі непотрібні деталі, що аж смішно через сум стане. Головне, знаємо, що персонажі вибрали апельсиновий фреш у макдональдсі.
8. Персонажі старшого покоління у Львові розмовляють ніяк взагалі не по-львівськи.
9. Начитаний персонаж 72+ років львівʼянин спілкується АБСОЛЮТНО так само, як і персонаж 50+ низького соціального стану. Ні за що не зачепитися.
10. Так само У ЛЬВОВІ персонажі називаються ЧОМУСЬ на англійську манеру: Ентоні, Ендрю, Нора тощо. Це має якесь знавення для сюжету? Ні.
11. Дуже багато у тексті „гейських” жартів. Складається враження, що вони чисто заради насмішки, бо це смішно звучить. Чи знецінливо це? Чи це деталь, яку можна було би й упустити в творі, нічого не втративши? Однозначно.
November 3, 2025
Огидна книга… немає слів взагалі. Бридко після прочитання. Деякі фрази викликали шок та блювати хотілося (сорі, інакше не можу описати).
Якщо ще можна було б вибачити невибагливий стиль написання, то оці бридкі фрагменти типу «тепер цей збоченець знатиме, що він підбухує і дрочить біля вікна. А ще він кінчив у вазонок філодендрона і потім довго обтирав зелене листя мокрими серветками.»
просто вбивали. Їх ставало все більше і вони ставали ще бридкішими.
Головний герой Андрій, те ще гімно. Номі про нього: «відчуваю певну святість». Чи то Ентоні-Александр: «сильний дух». В мене майже стався припадок істеричного сміху. Ох ці дівчата-рятівниці загублених чоловічих душ.
Ах, сцени сексу - треш повний. Невже можливо ТАК погано про це писати? І до чого ці постійні гей-жарти?
«Нарешті вона сіла на нього зверху і, як чорна пан-тера, почала вигинати своє безперечно досконале тіло.»
Трясця, поверніть мої гроші.
Якщо ще можна було б вибачити невибагливий стиль написання, то оці бридкі фрагменти типу «тепер цей збоченець знатиме, що він підбухує і дрочить біля вікна. А ще він кінчив у вазонок філодендрона і потім довго обтирав зелене листя мокрими серветками.»
просто вбивали. Їх ставало все більше і вони ставали ще бридкішими.
Головний герой Андрій, те ще гімно. Номі про нього: «відчуваю певну святість». Чи то Ентоні-Александр: «сильний дух». В мене майже стався припадок істеричного сміху. Ох ці дівчата-рятівниці загублених чоловічих душ.
Ах, сцени сексу - треш повний. Невже можливо ТАК погано про це писати? І до чого ці постійні гей-жарти?
«Нарешті вона сіла на нього зверху і, як чорна пан-тера, почала вигинати своє безперечно досконале тіло.»
Трясця, поверніть мої гроші.
November 30, 2025
Початок заінтригував, а чим далі, тим гірше... Не очікувала, настільки недоладно прописаний сюжет, образ Андрія дивував (дуже неприємний), передбачувано Ендрю- Ентоні...
Не очікувала навіть... Не хотілося дочитувати...
"Спадок на кістках" сподобався більше, ще не читаний роман "Називай мене Клас Баєр", можливо, він врятує мої читацькі сподівання.
На жаль, з цим романом пані Юлії не склалося...
Не очікувала навіть... Не хотілося дочитувати...
"Спадок на кістках" сподобався більше, ще не читаний роман "Називай мене Клас Баєр", можливо, він врятує мої читацькі сподівання.
На жаль, з цим романом пані Юлії не склалося...
September 3, 2025
4.5 ⭐️
"У цьому світі нічого безкоштовно не буває. За все доводиться вносити плату. Рано чи пізно."
мені тут сподобалось все і окремий плюс за таке влучне оформлення: як же воно ідеально пасує тексту!
але мушу попередити, це не той трилер де від напруги перехоплює подих, а події нсуться зі швидкістю звуку. Ні. Це той інший випадок, коли атмосфера задає ритм і розмірений неспішний темп розповіді є радше перевагою, відтак книга ідеально пасує для затишних осінніх читань 🍁 напруга нагнітається поступово, але мені весь час хотілось дізгатися, що буде далі...
отже, трошки детальніше про те, що сподобалось
🍂дуже затишні описи Львова створили нереальну атмосферу, мить - і я вже блукаю вуличками міста (але це мої суб'єктивні враження, я ж бо ніколи в житті не відвідувала місто Лева)
🍂 історія про мололого письменника ( маю особливу любов до таких трилерів )
🍂 застосовано художній прийом "роман в романі" (і тут йдеться навіть не про одну книгу, а кілька)
🍂 магічний реалізм органічно вплетений у канву сюжету (ще є відсилки до християнства)
🍂 фінал, впринципі, теж сподобався. Єдине, що мені хотілось би більше емоцій, більше розривної драми
Герої, що найбільше полюбились - Отець Павло
Десь до середини книжки мене переповнювали емпатичні почуття: весь час було шкода головного героя. Далі вектор змінився і часом цей персонаж викликав у мене огиду (до моиентк, поки не відкрились карти і я не зрозумла причини його поведінки). і в кінці я знлву йому співпереживала.
Словом, я залишилась цілком задоволеною!
Читайте українських авторів і будьте обережні зі своїми бажаннями 😉
"У цьому світі нічого безкоштовно не буває. За все доводиться вносити плату. Рано чи пізно."
мені тут сподобалось все і окремий плюс за таке влучне оформлення: як же воно ідеально пасує тексту!
але мушу попередити, це не той трилер де від напруги перехоплює подих, а події нсуться зі швидкістю звуку. Ні. Це той інший випадок, коли атмосфера задає ритм і розмірений неспішний темп розповіді є радше перевагою, відтак книга ідеально пасує для затишних осінніх читань 🍁 напруга нагнітається поступово, але мені весь час хотілось дізгатися, що буде далі...
отже, трошки детальніше про те, що сподобалось
🍂дуже затишні описи Львова створили нереальну атмосферу, мить - і я вже блукаю вуличками міста (але це мої суб'єктивні враження, я ж бо ніколи в житті не відвідувала місто Лева)
🍂 історія про мололого письменника ( маю особливу любов до таких трилерів )
🍂 застосовано художній прийом "роман в романі" (і тут йдеться навіть не про одну книгу, а кілька)
🍂 магічний реалізм органічно вплетений у канву сюжету (ще є відсилки до християнства)
🍂 фінал, впринципі, теж сподобався. Єдине, що мені хотілось би більше емоцій, більше розривної драми
Герої, що найбільше полюбились - Отець Павло
Десь до середини книжки мене переповнювали емпатичні почуття: весь час було шкода головного героя. Далі вектор змінився і часом цей персонаж викликав у мене огиду (до моиентк, поки не відкрились карти і я не зрозумла причини його поведінки). і в кінці я знлву йому співпереживала.
Словом, я залишилась цілком задоволеною!
Читайте українських авторів і будьте обережні зі своїми бажаннями 😉
October 5, 2025
На самому початку читання в мене було враження, що в нас із цією книгою складеться. Щоправда, короткочасне, але воно було.
Я загалом полюбляю все, що пов'язане із письменством, неважливо, чи власним, чи привласненим, всі ситуації, пов'язані із творчістю і так далі. І хоча сюжет не те щоб був аж надто оригінальним, мені подобалося, як жваво та динамічно написано.
В принципі, щоб я отримала задоволення, потрібно було не так багато: просто продовжити заданий темп, розвивати історію, яка хоч і відсилала до умовної "Скорботи Сатани" Кореллі, тобто, сюжету, коли автор в обмін на славу та успіх втрачає людяність та втрачає душу - тим не менше, мала всі шанси бути цікавою саме в українських реаліях. І я чесно не збиралася порівнювати із своїми улюбленими зразками, на кшалт "Єви" Чейза, роман, який я вважаю еталонною розповіддю про брехню, в якій заплутується автор-крадій.
Та не сталося як гадалося. Начебто Андрій Крамер демонстрував певні зміни в характері, але в цілому розповідь почала розсипатися майже одразу.
Надто передбачуване "просочування" Ентоні, надто недбале розкриття характера Андрія, який просто виглядав мудаком по життю, причому, доволі тривіальним, без відчуття впливу злої волі ззовні. Надто банальний та безликий розвиток письменницького успіху Андрія, хоча я б почитала, як це б могло бути - поява сучасного письменника букерівського рівня, і не тому, що я в цілому виключаю, що в нас такі є, а саме механізм втілення такого успіху, бо прокладення "культурної стежки" до світового письменництва для нашої країни, враховуючи її колоніальне минуле, це неабияк цікава історія, навіть за втручання надприродних сил. Але, але...
Далі і без того хитка літературна конструкція починає взагалі валитися читачеві на голову. Звідкілясь вигулькують нові персонажі, ми взнаємо про якусь давню святенницьку душу Андрія (о так, воно і видно - ніт), що вберігає його від поглинання, додається щось про гаїтянську магію, Андрій раптом лікує своє мудацтво коханням, з'являється отець-подвижник, що важкою ціною рятує заблудлу душу нашого героя, вопщім, це вже щось таке абсурдне, наче авторці на певному етапі просто набрид її твір і вона вже якось його закінчувала, шоб було, бо якось вже буде.
З мого боку можу сказати, що я теж закінчувала читання в дусі шо попало, просто глянути чим закінчилося, але зрештою це був доволі сумний досвід.
Я б могла сказати, що шкода, але насправді мені вже було так байдуже, що я просто закрила та забула. Ну от тільки пригадала, щоб накропати відгук.
Я загалом полюбляю все, що пов'язане із письменством, неважливо, чи власним, чи привласненим, всі ситуації, пов'язані із творчістю і так далі. І хоча сюжет не те щоб був аж надто оригінальним, мені подобалося, як жваво та динамічно написано.
В принципі, щоб я отримала задоволення, потрібно було не так багато: просто продовжити заданий темп, розвивати історію, яка хоч і відсилала до умовної "Скорботи Сатани" Кореллі, тобто, сюжету, коли автор в обмін на славу та успіх втрачає людяність та втрачає душу - тим не менше, мала всі шанси бути цікавою саме в українських реаліях. І я чесно не збиралася порівнювати із своїми улюбленими зразками, на кшалт "Єви" Чейза, роман, який я вважаю еталонною розповіддю про брехню, в якій заплутується автор-крадій.
Та не сталося як гадалося. Начебто Андрій Крамер демонстрував певні зміни в характері, але в цілому розповідь почала розсипатися майже одразу.
Надто передбачуване "просочування" Ентоні, надто недбале розкриття характера Андрія, який просто виглядав мудаком по життю, причому, доволі тривіальним, без відчуття впливу злої волі ззовні. Надто банальний та безликий розвиток письменницького успіху Андрія, хоча я б почитала, як це б могло бути - поява сучасного письменника букерівського рівня, і не тому, що я в цілому виключаю, що в нас такі є, а саме механізм втілення такого успіху, бо прокладення "культурної стежки" до світового письменництва для нашої країни, враховуючи її колоніальне минуле, це неабияк цікава історія, навіть за втручання надприродних сил. Але, але...
Далі і без того хитка літературна конструкція починає взагалі валитися читачеві на голову. Звідкілясь вигулькують нові персонажі, ми взнаємо про якусь давню святенницьку душу Андрія (о так, воно і видно - ніт), що вберігає його від поглинання, додається щось про гаїтянську магію, Андрій раптом лікує своє мудацтво коханням, з'являється отець-подвижник, що важкою ціною рятує заблудлу душу нашого героя, вопщім, це вже щось таке абсурдне, наче авторці на певному етапі просто набрид її твір і вона вже якось його закінчувала, шоб було, бо якось вже буде.
З мого боку можу сказати, що я теж закінчувала читання в дусі шо попало, просто глянути чим закінчилося, але зрештою це був доволі сумний досвід.
Я б могла сказати, що шкода, але насправді мені вже було так байдуже, що я просто закрила та забула. Ну от тільки пригадала, щоб накропати відгук.
February 22, 2026
Бачила багато схвальних відгуків на цю книгу, саме тому взяла її читати. Але...але, якщо бути відвертою, твір мені не сподобався.
Поясню чому.
Будуть спойлери!
Роман виглядає як чернетка твору, начерк, синопсис, в якому просто перелічено події, а в подальшому мають бути створені образи персонажів та психологічна глибина.
Не побачила прописаних характерів персонажів, немає ніякого причинно-наслідкового зв'язку, який призвів до конкретних дій по сюжету. Просто факти виконання дії: він перетворився на..., він став схожий на...
Ніяких внутрішніх душевних стаждань або коливань щодо обраного шляху героїв. Тим паче, що авторка підіймає тему внутрішніх демонів та протистояння добра і зла.
По сюжету головним героєм заволодіває темна сила, і ми це дізнаємось просто по факту, в лоб: альтер-ег�� заволоділо ним. Але підводки на те, як зло "влізло" в світлу душу і стало альтер-его немає, була розмова про відкуп грошима, а за торг душі (хоч би завуальований) немає. Та і взагалі перехід від викладача до злого темного генія, що заволодів своїм студентом теж розмитий або залишений на розсуд читача: здогадайтесь самі.
Жив-був хлопець, викладач допоміг написати за нього книгу і все - тепер студент квач (тобто зло), а професор в будиночку (тобто в склепі).
Щодо розірвання зв'язку з темною силою. Читачу доводиться просто здогадуватись, чому герой хоче вирватися з такого симбіозу?
Напевно, тому, що погано бути під владою зла?
Але цього немає в тексті, це загально прийняті норми внутрішнього спокою або моралі, хоча герой цілком міг бути повністю поглинутий пітьмою.
Чом би й ні? Чому він має бути світлим і добрим?
Сюжетні лінії обірвані, постійно губляться герої, або з'являються нізвідки.
Ось, наприклад, під кінець твору з'явився найкращий друг героя - священник. Але друзів у героя не було протягом всього твору, ні протягом навчання, ні зі школи, ні друзів родини. Герой взагалі відвідує лише мистецькі вечірки.
Де та точка перетину зі священником?
Як він став другом, ще й найкращим?
Взагалі щодо мови твору.
Текст читається дуже швидко і просто, бо написано все простими рубаними реченнями на 4-5 слів. Немає ніяких лексичних оборотів, стилістичних прийомів, а хотілось би почути красу та плинність української мови... нууу хоч би в описових частинах.
Тим паче, що по сюжету письменник пише роман і в тексті є окремі уривки цього твору. Так хотілось би бачити, щоб "глави віртуальної книги" хоч якось стилем письма або вишуканістю мовних засобів відрізнялись від основного тексту.
Але щоб зрозуміти, що це уривки з написаної книги - змінено лише шрифт на курсив.
І в той же час, багато разів підкреслено, що книга в романі - геніальний шедевр літератури.
От на цьому і зупинимось.
Я сподіваюсь, що "Бестселер у борг" знайде свого читача і стане світовою класикою.
Про книги пишу на тг-каналі Книжковий дивокрай
https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai
Поясню чому.
Будуть спойлери!
Роман виглядає як чернетка твору, начерк, синопсис, в якому просто перелічено події, а в подальшому мають бути створені образи персонажів та психологічна глибина.
Не побачила прописаних характерів персонажів, немає ніякого причинно-наслідкового зв'язку, який призвів до конкретних дій по сюжету. Просто факти виконання дії: він перетворився на..., він став схожий на...
Ніяких внутрішніх душевних стаждань або коливань щодо обраного шляху героїв. Тим паче, що авторка підіймає тему внутрішніх демонів та протистояння добра і зла.
По сюжету головним героєм заволодіває темна сила, і ми це дізнаємось просто по факту, в лоб: альтер-ег�� заволоділо ним. Але підводки на те, як зло "влізло" в світлу душу і стало альтер-его немає, була розмова про відкуп грошима, а за торг душі (хоч би завуальований) немає. Та і взагалі перехід від викладача до злого темного генія, що заволодів своїм студентом теж розмитий або залишений на розсуд читача: здогадайтесь самі.
Жив-був хлопець, викладач допоміг написати за нього книгу і все - тепер студент квач (тобто зло), а професор в будиночку (тобто в склепі).
Щодо розірвання зв'язку з темною силою. Читачу доводиться просто здогадуватись, чому герой хоче вирватися з такого симбіозу?
Напевно, тому, що погано бути під владою зла?
Але цього немає в тексті, це загально прийняті норми внутрішнього спокою або моралі, хоча герой цілком міг бути повністю поглинутий пітьмою.
Чом би й ні? Чому він має бути світлим і добрим?
Сюжетні лінії обірвані, постійно губляться герої, або з'являються нізвідки.
Ось, наприклад, під кінець твору з'явився найкращий друг героя - священник. Але друзів у героя не було протягом всього твору, ні протягом навчання, ні зі школи, ні друзів родини. Герой взагалі відвідує лише мистецькі вечірки.
Де та точка перетину зі священником?
Як він став другом, ще й найкращим?
Взагалі щодо мови твору.
Текст читається дуже швидко і просто, бо написано все простими рубаними реченнями на 4-5 слів. Немає ніяких лексичних оборотів, стилістичних прийомів, а хотілось би почути красу та плинність української мови... нууу хоч би в описових частинах.
Тим паче, що по сюжету письменник пише роман і в тексті є окремі уривки цього твору. Так хотілось би бачити, щоб "глави віртуальної книги" хоч якось стилем письма або вишуканістю мовних засобів відрізнялись від основного тексту.
Але щоб зрозуміти, що це уривки з написаної книги - змінено лише шрифт на курсив.
І в той же час, багато разів підкреслено, що книга в романі - геніальний шедевр літератури.
От на цьому і зупинимось.
Я сподіваюсь, що "Бестселер у борг" знайде свого читача і стане світовою класикою.
Про книги пишу на тг-каналі Книжковий дивокрай
https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 20, 2025
"Бестселер у борг”
Юлія Чернінька
Видавництво Старого Лева, 2025
⠀
“Риска поділу майже непомітна. Ти сам перетнув її.”
⠀
Амбітний хлопець зі Здолбунова вступає до Львівського університету на факультет журналістики. Він мріє написати шедевр, але сім’я не вірить, а одногрупники пророкують провал.
⠀
Єдиний, хто бачить у ньому талант, - професор Ентоні (Антон Хмара). Під його впливом Андрій стає Ендрю й починає писати не власні думки, а слова, які шепоче наставник.
⠀
Кожна сторінка ніби витікає з тіні, що оселилася у його свідомості.
⠀
Коли книга майже завершена, професор раптово помирає, залишивши Ендрю дивні інструкції:
⠀
“- У шухляді мого робочого столу я залишу для тебе конверт. Там буде чітка інструкція, до кого звернутися з рукописом…
- Але чому не можна згадувати про вас? Чому не можна прийти провідати на кладовище?
- Не став зайвих запитань, Ендрю. Повір, тій ляльці, яка лежить у землі, уже байдуже, хто до неї ходить. А дух - він безсмертний. Та не кожен дух можна тривожити…
- Тобто ваш дух тривожити не можна?”
⠀
Ендрю порушує останню волю наставника - і його життя розламується навпіл:
⠀
“- Усі ми діти Божі, синку… У тебе своя місія, у Ентоні - інша. Я лише допомагаю вам. Хто я така, щоб робити висновки? Свій висновок ти зробиш сам!”
⠀
Ендрю починає втрачати себе. Він чує голос, відчуває подих за спиною, а іноді бачить у дзеркалі чужі риси.
⠀
“- Я тут жив у Ентоні… Зрештою він зробив із мене послідовника. Привчав мене до старих книжок. Навчив писати. А тепер я ще й можу заволодіти його будинком. Ісус колись жив у Петра… Але зрештою Ісус зробив Петра своїм першим апостолом.”
⠀
Ендрю не памʼятає, як він пише книгу. Він лягає спати, а вранці знаходить нові розділи.
⠀
“На секунду відчув щось схоже на дежавю… Бійтеся своїх бажань! Адже все це він отримав. Навіть більше. Він ніколи й не мріяв про всесвітню славу.”
⠀
Але чи справді це його шлях? Чи лише продовження чужої історії, написаної кровʼю і тінню? Він втрачає рідних, дружину - і самого себе.
⠀
Залишається одне питання, яке переслідує його серед ночі:
⠀
чи вартує бестселер твоєї безсмертної душі?
Юлія Чернінька
Видавництво Старого Лева, 2025
⠀
“Риска поділу майже непомітна. Ти сам перетнув її.”
⠀
Амбітний хлопець зі Здолбунова вступає до Львівського університету на факультет журналістики. Він мріє написати шедевр, але сім’я не вірить, а одногрупники пророкують провал.
⠀
Єдиний, хто бачить у ньому талант, - професор Ентоні (Антон Хмара). Під його впливом Андрій стає Ендрю й починає писати не власні думки, а слова, які шепоче наставник.
⠀
Кожна сторінка ніби витікає з тіні, що оселилася у його свідомості.
⠀
Коли книга майже завершена, професор раптово помирає, залишивши Ендрю дивні інструкції:
⠀
“- У шухляді мого робочого столу я залишу для тебе конверт. Там буде чітка інструкція, до кого звернутися з рукописом…
- Але чому не можна згадувати про вас? Чому не можна прийти провідати на кладовище?
- Не став зайвих запитань, Ендрю. Повір, тій ляльці, яка лежить у землі, уже байдуже, хто до неї ходить. А дух - він безсмертний. Та не кожен дух можна тривожити…
- Тобто ваш дух тривожити не можна?”
⠀
Ендрю порушує останню волю наставника - і його життя розламується навпіл:
⠀
“- Усі ми діти Божі, синку… У тебе своя місія, у Ентоні - інша. Я лише допомагаю вам. Хто я така, щоб робити висновки? Свій висновок ти зробиш сам!”
⠀
Ендрю починає втрачати себе. Він чує голос, відчуває подих за спиною, а іноді бачить у дзеркалі чужі риси.
⠀
“- Я тут жив у Ентоні… Зрештою він зробив із мене послідовника. Привчав мене до старих книжок. Навчив писати. А тепер я ще й можу заволодіти його будинком. Ісус колись жив у Петра… Але зрештою Ісус зробив Петра своїм першим апостолом.”
⠀
Ендрю не памʼятає, як він пише книгу. Він лягає спати, а вранці знаходить нові розділи.
⠀
“На секунду відчув щось схоже на дежавю… Бійтеся своїх бажань! Адже все це він отримав. Навіть більше. Він ніколи й не мріяв про всесвітню славу.”
⠀
Але чи справді це його шлях? Чи лише продовження чужої історії, написаної кровʼю і тінню? Він втрачає рідних, дружину - і самого себе.
⠀
Залишається одне питання, яке переслідує його серед ночі:
⠀
чи вартує бестселер твоєї безсмертної душі?
October 18, 2025
Якщо Ви шукаєте моторошний трилер для похмурих осінніх вечорів, то це саме він🥰я готова розбирати цю книгу на цитати:
«Ми всі - стихія. Хіба не так? Просто дехто гасить свій вогонь водою. Хтось же, навпаки, роздмухує його вітром. Та лише в повному балансі стихій може народитись ідилія».
Головна ідея роману дуже імпонує мені - у цьому світі нічого безкоштовного не буває! Це змушує задуматися кожного про дуже багато речей…
Також у книзі піднята тема релігії, Бога, церкви. На мою думку, це дуже влучний хід. Отець Павло точно не залишить Вас байдужими до свого персонажу.
Бійтесь своїх бажань або точніше їх формулюйте🤫
Більшість цих подій відбуваються у Львові, цю атмосферу не сплутаєш ні з чим. Також під час подій роману починається повномасштабне вторгнення, війна вносить корективи у життя головного героя, як і кожного з нас.
«Ми всі - стихія. Хіба не так? Просто дехто гасить свій вогонь водою. Хтось же, навпаки, роздмухує його вітром. Та лише в повному балансі стихій може народитись ідилія».
Головна ідея роману дуже імпонує мені - у цьому світі нічого безкоштовного не буває! Це змушує задуматися кожного про дуже багато речей…
Також у книзі піднята тема релігії, Бога, церкви. На мою думку, це дуже влучний хід. Отець Павло точно не залишить Вас байдужими до свого персонажу.
Бійтесь своїх бажань або точніше їх формулюйте🤫
Більшість цих подій відбуваються у Львові, цю атмосферу не сплутаєш ні з чим. Також під час подій роману починається повномасштабне вторгнення, війна вносить корективи у життя головного героя, як і кожного з нас.
February 4, 2026
Перша книга з мого челленджу «12 книг українських авторів за 12 місяців» so far…
Це був доволі випадковий вибір книги для челленджу, адже спочатку я взагалі не звернула увагу, що вона українського авторства. Купуючи книгу, я лише бігло прочитала опис і повелась на назву. А як людина, яка obsessed with books, я обожнюю читати про книги та про людей, які їх пишуть, тож вирішила, що це буде чудове чтиво.
Сама ідея книги цікава.
Студент, який живе мрією написати власну книгу та стати відомим, знайомиться з професором, який зголошується допомагати йому: надає житло в маєтку, підтримує в роботі над книгою - і все це в обмін на те, що хлопець просто буде йому винен. Та Андрій ще не розуміє, чим йому доведеться за це заплатити.
Але описи в книзі місцями трошки, а місцями й зовсім не трошки хромають. Перша та друга частини (а всього їх, здається, пʼять) прописані настільки бігло, що це справжній «галопом по Європам».
Знаєте це відчуття, коли читаєш книгу, перескакуючи через рядки, щоб швидше дочитати, і текст стає ніби обгризаним? От тут таке відчуття виникало навіть тоді, коли читала уважно, не пропускаючи рядків.
Було враження, ніби авторка сама поспішає перейти до найцікавішого, тому все, що веде до нього, описує абияк.
Також для мене дуже дивним виявився хід із введенням війни в сюжет. За весь текст нам жодного разу не дають хоча б приблизного орієнтиру щодо часу подій, тож коли в рандомній главі починається війна з повним описом подій — так, як це було і в реальному житті, — для мене це стало повною несподіванкою.
А згодом і незрозуміло, бо сюжетно це майже ні на що не впливало. До того ж сама авторка часто ігнорувала обмеження, які війна повинна була вплітати в історію: головний герой їде до когось о третій ночі під час комендантської години — «просто пощастило, що не зупинили»; їдять McDonald’s через два місяці після початку повномасштабного вторгнення — ну а він хіба тоді не працював?
Та й загалом авторка доволі часто вписувала в сюжет події та персонажів, які нікуди не вели, а їхні сюжетні лінії просто обривалися без завершення.
Навряд чи я радитиму цю книгу комусь, але згадувати про неї в розмовах чи обговореннях точно буду.
тг: таємне книгосховище Оленки
Це був доволі випадковий вибір книги для челленджу, адже спочатку я взагалі не звернула увагу, що вона українського авторства. Купуючи книгу, я лише бігло прочитала опис і повелась на назву. А як людина, яка obsessed with books, я обожнюю читати про книги та про людей, які їх пишуть, тож вирішила, що це буде чудове чтиво.
Сама ідея книги цікава.
Студент, який живе мрією написати власну книгу та стати відомим, знайомиться з професором, який зголошується допомагати йому: надає житло в маєтку, підтримує в роботі над книгою - і все це в обмін на те, що хлопець просто буде йому винен. Та Андрій ще не розуміє, чим йому доведеться за це заплатити.
Але описи в книзі місцями трошки, а місцями й зовсім не трошки хромають. Перша та друга частини (а всього їх, здається, пʼять) прописані настільки бігло, що це справжній «галопом по Європам».
Знаєте це відчуття, коли читаєш книгу, перескакуючи через рядки, щоб швидше дочитати, і текст стає ніби обгризаним? От тут таке відчуття виникало навіть тоді, коли читала уважно, не пропускаючи рядків.
Було враження, ніби авторка сама поспішає перейти до найцікавішого, тому все, що веде до нього, описує абияк.
Також для мене дуже дивним виявився хід із введенням війни в сюжет. За весь текст нам жодного разу не дають хоча б приблизного орієнтиру щодо часу подій, тож коли в рандомній главі починається війна з повним описом подій — так, як це було і в реальному житті, — для мене це стало повною несподіванкою.
А згодом і незрозуміло, бо сюжетно це майже ні на що не впливало. До того ж сама авторка часто ігнорувала обмеження, які війна повинна була вплітати в історію: головний герой їде до когось о третій ночі під час комендантської години — «просто пощастило, що не зупинили»; їдять McDonald’s через два місяці після початку повномасштабного вторгнення — ну а він хіба тоді не працював?
Та й загалом авторка доволі часто вписувала в сюжет події та персонажів, які нікуди не вели, а їхні сюжетні лінії просто обривалися без завершення.
Навряд чи я радитиму цю книгу комусь, але згадувати про неї в розмовах чи обговореннях точно буду.
тг: таємне книгосховище Оленки
December 17, 2025
На початку книга видалася мені якоюсь марудною. Я от її читаю, а вона наче сили висмоктує. Ну зовсім не було цікаво, просто якесь випробування на витривалість
Історія здалася доволі чоловічою та егоїстичною. Жінки тут до тридцяти років сприймаються як якийсь розхідний матеріал, та й після тридцяти теж ситуація не краща. Кожен чоловік у сюжеті — це суцільний величезний червоний прапорець. Інколи вони так виводили мене з себе, що хотілося просто зарядити по мордяці за таку поведінку
А потім виявилося, що причина мого нерозуміння була ще й технічною. Я випа��ково в електронній версії перескочила десь на середину і читаю, зовсім не розуміючи, що взагалі коїться в сюжеті. Коли повернулася і почала читати нормально, наче вже стало цікаво. Виникло бажання дізнатися, до чого ж усе це приведе: до повного саморуйнування головного героя чи навпаки
Це було дійсно довге читання, я мучила цю книгу майже півтора місяця, але в цілому досвід виявився хорошим. Книга залишила по собі неоднозначні, але сильні думки про людську природу
Історія здалася доволі чоловічою та егоїстичною. Жінки тут до тридцяти років сприймаються як якийсь розхідний матеріал, та й після тридцяти теж ситуація не краща. Кожен чоловік у сюжеті — це суцільний величезний червоний прапорець. Інколи вони так виводили мене з себе, що хотілося просто зарядити по мордяці за таку поведінку
А потім виявилося, що причина мого нерозуміння була ще й технічною. Я випа��ково в електронній версії перескочила десь на середину і читаю, зовсім не розуміючи, що взагалі коїться в сюжеті. Коли повернулася і почала читати нормально, наче вже стало цікаво. Виникло бажання дізнатися, до чого ж усе це приведе: до повного саморуйнування головного героя чи навпаки
Це було дійсно довге читання, я мучила цю книгу майже півтора місяця, але в цілому досвід виявився хорошим. Книга залишила по собі неоднозначні, але сильні думки про людську природу
August 20, 2025
Атмосферний трилер,що занурює читача у готичну містерію старого Львова. У центрі сюжету-молодий письменник, мрія якого нарешті здійснюється: заслужений професор допомагає йому написати бестселер. Але за славою ховається тінь-моторошна правда про професора та «борг»,який доведеться заплатити. Готична атмосфера Львова стає повноцінним героєм твору. Історія розгортається неквапливо,поступово занурюючи в напругу та жах
October 14, 2025
Люблю книжки пані Юлії, але ця мені щось не зайшла.
February 22, 2026
У мене дуже змішані враження від цієї книги. Я обрала її, бо хотілось почитати щось про Львів і я вже читала інший твір цієї авторки. Не скажу, що не отримала задоволення від прочитання. Історія відчувається як епізод реальної містики або американської історії жахів, а я таке люблю. Проте тут було багато гомофобних жартів та расистських висловлювань. Це дуже заважало й розчаровувало мене під час читання.
І ще питання: що там з Яриною? А Марина куди поділась?
І ще питання: що там з Яриною? А Марина куди поділась?
November 5, 2025
Неочікувано для мене книга дуже зайшла.
Гарний інтригуючий початок і динамічний розвиток подій, але трішки банальне закінчення.
Цікава ідея показати в романі написання книг, наче читаєш одну книгу, а по факту декілька відразу)
Люблю дізнаватися про молодих талановитих українських авторів. Цю книгу однозначно раджу!
Гарний інтригуючий початок і динамічний розвиток подій, але трішки банальне закінчення.
Цікава ідея показати в романі написання книг, наче читаєш одну книгу, а по факту декілька відразу)
Люблю дізнаватися про молодих талановитих українських авторів. Цю книгу однозначно раджу!
December 31, 2025
"Показуй, а не розказуй" - аксіома, якщо йдеться про якісний текст.
Шкода, що авторка не в курсі щодо цього правила.
Дуже слабка книга, ще й конче погано відредагована.
Шкода, що авторка не в курсі щодо цього правила.
Дуже слабка книга, ще й конче погано відредагована.
January 22, 2026
Непогана задумка, але авторці не вистачило таланту для реалізації. Текст місцями дуже кострубатий
October 9, 2025
Початок був цікавий, гарна ідея і це виявилось щось нове для мене. Наче читаєш книжку у книжці.
Але з середини, на мою думку, щось пішло не так. Не зрозумілі дії головного героя (справжній Казанова), пусті діалоги і не смішні жарти, якщо їх так можна назвати.
«Головне — не обісратися після тієї їжі», — подумав він і
відкрутив кран із гарячою водою.
Але мені подобається певна мета книжки - темне і світле завжди ходить поруч; що нічого не буває безкоштовно і за все світі потрібно заплатити свою ціну.
Та все якось дуже розтягнуто. Дочитувала тільки з цікавістю, що ж там відбудеться на останній половині.
Але з середини, на мою думку, щось пішло не так. Не зрозумілі дії головного героя (справжній Казанова), пусті діалоги і не смішні жарти, якщо їх так можна назвати.
«Головне — не обісратися після тієї їжі», — подумав він і
відкрутив кран із гарячою водою.
Але мені подобається певна мета книжки - темне і світле завжди ходить поруч; що нічого не буває безкоштовно і за все світі потрібно заплатити свою ціну.
Та все якось дуже розтягнуто. Дочитувала тільки з цікавістю, що ж там відбудеться на останній половині.
December 8, 2025
В захваті, раджу до прочитання! Атмосфера неймовірно таємнича, напруга тримає в кайданках. Обожнюю, коли оповідь не перенавантажена описами, настільки все гармонійно! Дякую!
Displaying 1 - 18 of 18 reviews