What do you think?
Rate this book
50 хвилин трави. Фройд би плакав
Ірена Карпа — українська письменниця, співачка гурту «ФАКТИЧНО САМІ», журналістка, культурна дипломатка.
На час написання романів «50 хвилин трави» і «Фройд би плакав» авторці було 22 роки. Ці твори називали викличними, провокаційними й навіть революційними. Вони дивували, захоплювали, вражали, були тригерними, але точно не залишали читача байдужим. У них йдеться про жінок, які можуть сміятися і плакати, бути гранично відвертими зі собою та іншими, помилятися і давати собі право на те, чого хочуть. Ці жінки можуть усе розуміти або ні, проте вони у взаєминах з чоловіками самі керують своїм життям, хай би яким воно було.
«50 хвилин трави» — історія про кохання, етапи пошуку і становлення; тут іронія поєднана з болем, а потік свідомості стає частиною сюжету.
Роман «Фройд би плакав», який авторка написала після своєї подорожі Південно-Східною Азією, запрошує у мандрівку різними містами й культурами, а в ширшому сенсі — до пізнання себе і життя.
На час написання романів «50 хвилин трави» і «Фройд би плакав» авторці було 22 роки. Ці твори називали викличними, провокаційними й навіть революційними. Вони дивували, захоплювали, вражали, були тригерними, але точно не залишали читача байдужим. У них йдеться про жінок, які можуть сміятися і плакати, бути гранично відвертими зі собою та іншими, помилятися і давати собі право на те, чого хочуть. Ці жінки можуть усе розуміти або ні, проте вони у взаєминах з чоловіками самі керують своїм життям, хай би яким воно було.
«50 хвилин трави» — історія про кохання, етапи пошуку і становлення; тут іронія поєднана з болем, а потік свідомості стає частиною сюжету.
Роман «Фройд би плакав», який авторка написала після своєї подорожі Південно-Східною Азією, запрошує у мандрівку різними містами й культурами, а в ширшому сенсі — до пізнання себе і життя.
448 pages, Hardcover
Published August 1, 2025
About the author
Irena Karpa
33 books110 followersIrena Karpa (Ірена Карпа) graduated from the Kyiv National Linguistic University, majoring in English and French. Since 1997 she has been the front woman of the Qarpa band, specializing in a fusion of industrial music, punk-rock, hardcore and psychedelic trip-hop. Her first novel Znes Palionogo was published in 2000. After a long trip to the Southern Asia, she published another novel Freud would weep which was nominated for a prestigious prize. Since 2005 Irena has been working as a host at several major Ukrainian TV-channels and acting as a model for Playboy and Penthouse.
Irena Karpa was named the WRITER OF THE YEAR-2005. Freud would cry was the finalist of Book of the Year award of the BBC Ukraine.
Irena Karpa was named the WRITER OF THE YEAR-2005. Freud would cry was the finalist of Book of the Year award of the BBC Ukraine.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
October 14, 2025
відгук напишу трошки згодом
September 2, 2025
ʼФройд би плакавʼ дуже зайшло.
«Марла вже вкотре в житті ставить для себе позначку Абсолютного Щастя. А воно ж, за природою своєю, не може тривати довше, ніж мить.
Питання в тому, скільки разів за життя ця мить спроможна повторитися»
«Марла вже вкотре в житті ставить для себе позначку Абсолютного Щастя. А воно ж, за природою своєю, не може тривати довше, ніж мить.
Питання в тому, скільки разів за життя ця мить спроможна повторитися»
September 30, 2026
"50 хвилин трави". Мені важко читати тексти без зрозумілої хронології, а тут її взагалі нема. Єдині точки, в яких ми не маємо сумніву - це дата народження Євки, яка збігається з датою вбивства Джона Леннона (08.12.80), і дата листа про гори (31.03.01). В усьому іншому - хаос. Але зрештою саме так і працює пам'ять. Тобто якщо читати це не як сюжетний твір, а як спогади чи внутрішній монолог, де одна історія перетікає в іншу, одна асоціація породжує іншу (часто абсолютно рандомну), то врешті-решт попускає і навіть починає подобатися. Але варто пам'ятати, що тут дуже ненадійний оповідач і що всі ці образи - то лише інструмент для ілюстрації вічної теми - пошук себе і побудова стосунків: "Кожен говорив лише про свої почуття чи міркування, кожен аж до тріску судин прислухався до свого нутра - душі, мозку, яка різниця?"
"Ото й воно, Данечко, ми, курва мать, не вміли бути разом!"
Сама fatality-історія - це звісно типові нульові. Драматизм стосунків Євки і Дані полягає в тому, що Даня тікає від Євки та життя ("Я не годен позбутися думок про тебе. Але це небезпечно: я боюся тобою насититися"), а Євка мала повну зневіру в себе, яка тільки підсилювалася через нестабільність Дані і його втечі ("їй було мало його, так мало"), тож вона повсякчас намагалася заглушити її не надто екологічним способом ("красунчики на те і є, щоби ними втішатися"). Вони буквально мучають себе цими стосунками, але читачу кілька разів повторюють, що Євка і Даня насправді кохають одне одного, але продовжуючи варитися на повільному вогні власних психологічних проблем, вони шкодять самі собі і не можуть побудувати нічого путнього.
"- Боже, яка ж ти дурна! Ти ж кохаєш його, а розкидаєш себе наліво й направо, роздаючи всяким уродам те, що має належати йому одному!
- Я нічого не роздаю, я збираю з них..."
Дивишся на цих героїв і думаєш: "От чого ви сексом займатися навчилися, а думати головою - нє? Може до психолога сходіть чи шо?" А потім згадуєш, що текст написано на початку нульових... О, тяжкі часи романтизації нездорових відносин і страждань! Тому 0% засудження і 100% розуміння. Словом, зараз це можна читати хіба що у контексті історичної ретроспективи з дисклеймером "не повторювати у реальному житті", але на то вона і новітня класика, щоб показати: ось так було і так більше не повинно бути. Велике щастя, що зараз повно літератури і можливостей для самоусвідомлення, саморефлексії, а страждання у стосунках перестали бути нормою.
Що мені не сподобалося - так це відсилки до Булгакова: сцена з мімозами та фінал у стилістиці Майстра і Маргарити. Вони також отримали спокій - тепер Даня нікуди не втече, а Євка ні з ким не зрадить. Хоча про шашлик було достатньо іронічно: "Даня помер від самотності".
"Знаєш, ми напевно, через те сюди й потрапили, що завжди лише чекали. На зміни, на застій, на смерть. Ми або чекали, або порпались у нотатниках - у себе в голові".
"Фройд би плакав". На відміну від Євки, яка у випадкових чоловіках шукала самоствердження, кохаючи лише Даню, Марла кохає усіх своїх чоловіків одночасно, боючись втратити свободу, обравши одного з них.
Цей текст значно довший за "50 хвилин трави", і мені частіше було нудно. Марла і сама часто нудьгує, але не відчула я в цьому ні сенсу, ні емоцій.
"Марла не належала нікому. Собі - теж. Марла парціально належала всім, цілому світу, проте собі не належала. Марла вважала, що належить лише Богові та що він один здатен навести лад із усіма її мутками, валанцаннями, екск'юзами й екскоханнями".
"...Власне, ці втечі я називаю красивим і страшним словом "свобода", ним же і маскую свій страх. Щоразу втрачатися, тупо перепитувати себе, хто ти, не знаходити жодного засобу висловити відповідь, зрештою, потискати руку Порожнечі й заспокоюватися, наче вирваний зуб. Я готова до втрати будь-якої хвилини, та не завжди готова до своєї реакції на втрату".
"І що? Це я маю зробити свій вибір? А хуй там". І Марла просто втікала...
"Марлі не було різниці, й тому будь-який вибір був для неї єдиним правильним".
Марла засуджує дружину Іллі, налякану розлученням: "Радіти треба, що чекати нікого!" Марла стверджує, що цінує в Іллі особистість, а не соціальну роль "чоловік", але схоже, що Марла певною мірою заздрить його дружині, бо та цілком задоволена своєю роллю дружини і приймає її, на відміну від Марли, яка у своїй свободі/страху просто нездатна збудувати відносини навіть з Х'ялмаром, хоча їхні розмови з Марлою були достоту як у старого подружжя, які знають одне одного як облуплені і тому їх бесіди нудні для сторонньої людини (читача), але їм все одно цікаво разом. Тут треба визнати, що авторка дуже вдало передала цей вайб.
Також цікаво про сприйняття моменту:
"Ілля хворів на жахливий екзистенціалізм, сам про те не підозрюючи. Він не втомлювався наголошувати минущість цього періоду його життя, запитував себе, чи можна зберегти бодай пам'ять про ті відчуття, які відловлюються тепер, а згодом підуть на спад. Марла ж була свідома фаталістка, котра не завдавала собі болю думками про локальну минущість, затуляючись минущістю більш-менш глобальною".
І насамкінець кілька цитат для фіксації стилю та настрою книги, бо текст по-своєму атмосферний, то просто мені не зайшло.
"- Тут радше якась особлива чуттєвість. Згадай, коли ми йшли без ліхтаря вузькою стежкою крізь зарості. То ж було як пірнання в темряву. Ніби пливеш у чорній піні, у м'якому шелесті її бульбашок і в невидимих очах чужого лісу. Попереду - невідомість, ліворуч - прірва, позаду те, що прив'язує до життя. Тілесність, відчуття, спогади, щомиттєве гостре почуття - тобто ти.
- А що праворуч?
- А я що, знаю? Насрав хтось..."
"Марла почувала несказанну спільність із цим еклектичним берлінським несмаком, із його соц-кап-історією, вселенським пофігізмом і якимось патологічним незмерзанням. Місту, як і Марлі, не треба було взимку шапки. Тут, більше, ніж будь-де, можна було робити все, що захочеш..."
"Сьогодні вранці священник дозволив усім їсти. І пити. Сказав, певно: "Пийте, люди, робіть усе те, що не можна було робити протягом Великого посту. Їжте м'ясо, судіть ближніх своїх, заздріть, кленіть, бажайте жони ближнього свого, крадіть, убивайте... І робіть усе, і веселіться, аж поки застане вас наступний піст". Чисто - ідіть і грішіть. Подобається))
"Бідність аж ніяк не виправдовує відсутності культури"
"Марла думала, що всі образи, взяті з реальних місцин і речей, всі рефлексії на реальні події та емоції з часом прикро вміщаються на одній-єдиній площині. Байдуже, на якій: у художньому тексті, у двадцятибаксовій статті чи в музиці, - та завжди їм однаково бракує об'єму"
"А хіба має будь-який матеріальний предмет характеристику, потужнішу за минущість?"
І моє улюблене:
"Цікаво все-таки, у що я більше не вірю: в чорну магію чи в законодавство?"
"Ото й воно, Данечко, ми, курва мать, не вміли бути разом!"
Сама fatality-історія - це звісно типові нульові. Драматизм стосунків Євки і Дані полягає в тому, що Даня тікає від Євки та життя ("Я не годен позбутися думок про тебе. Але це небезпечно: я боюся тобою насититися"), а Євка мала повну зневіру в себе, яка тільки підсилювалася через нестабільність Дані і його втечі ("їй було мало його, так мало"), тож вона повсякчас намагалася заглушити її не надто екологічним способом ("красунчики на те і є, щоби ними втішатися"). Вони буквально мучають себе цими стосунками, але читачу кілька разів повторюють, що Євка і Даня насправді кохають одне одного, але продовжуючи варитися на повільному вогні власних психологічних проблем, вони шкодять самі собі і не можуть побудувати нічого путнього.
"- Боже, яка ж ти дурна! Ти ж кохаєш його, а розкидаєш себе наліво й направо, роздаючи всяким уродам те, що має належати йому одному!
- Я нічого не роздаю, я збираю з них..."
Дивишся на цих героїв і думаєш: "От чого ви сексом займатися навчилися, а думати головою - нє? Може до психолога сходіть чи шо?" А потім згадуєш, що текст написано на початку нульових... О, тяжкі часи романтизації нездорових відносин і страждань! Тому 0% засудження і 100% розуміння. Словом, зараз це можна читати хіба що у контексті історичної ретроспективи з дисклеймером "не повторювати у реальному житті", але на то вона і новітня класика, щоб показати: ось так було і так більше не повинно бути. Велике щастя, що зараз повно літератури і можливостей для самоусвідомлення, саморефлексії, а страждання у стосунках перестали бути нормою.
Що мені не сподобалося - так це відсилки до Булгакова: сцена з мімозами та фінал у стилістиці Майстра і Маргарити. Вони також отримали спокій - тепер Даня нікуди не втече, а Євка ні з ким не зрадить. Хоча про шашлик було достатньо іронічно: "Даня помер від самотності".
"Знаєш, ми напевно, через те сюди й потрапили, що завжди лише чекали. На зміни, на застій, на смерть. Ми або чекали, або порпались у нотатниках - у себе в голові".
"Фройд би плакав". На відміну від Євки, яка у випадкових чоловіках шукала самоствердження, кохаючи лише Даню, Марла кохає усіх своїх чоловіків одночасно, боючись втратити свободу, обравши одного з них.
Цей текст значно довший за "50 хвилин трави", і мені частіше було нудно. Марла і сама часто нудьгує, але не відчула я в цьому ні сенсу, ні емоцій.
"Марла не належала нікому. Собі - теж. Марла парціально належала всім, цілому світу, проте собі не належала. Марла вважала, що належить лише Богові та що він один здатен навести лад із усіма її мутками, валанцаннями, екск'юзами й екскоханнями".
"...Власне, ці втечі я називаю красивим і страшним словом "свобода", ним же і маскую свій страх. Щоразу втрачатися, тупо перепитувати себе, хто ти, не знаходити жодного засобу висловити відповідь, зрештою, потискати руку Порожнечі й заспокоюватися, наче вирваний зуб. Я готова до втрати будь-якої хвилини, та не завжди готова до своєї реакції на втрату".
"І що? Це я маю зробити свій вибір? А хуй там". І Марла просто втікала...
"Марлі не було різниці, й тому будь-який вибір був для неї єдиним правильним".
Марла засуджує дружину Іллі, налякану розлученням: "Радіти треба, що чекати нікого!" Марла стверджує, що цінує в Іллі особистість, а не соціальну роль "чоловік", але схоже, що Марла певною мірою заздрить його дружині, бо та цілком задоволена своєю роллю дружини і приймає її, на відміну від Марли, яка у своїй свободі/страху просто нездатна збудувати відносини навіть з Х'ялмаром, хоча їхні розмови з Марлою були достоту як у старого подружжя, які знають одне одного як облуплені і тому їх бесіди нудні для сторонньої людини (читача), але їм все одно цікаво разом. Тут треба визнати, що авторка дуже вдало передала цей вайб.
Також цікаво про сприйняття моменту:
"Ілля хворів на жахливий екзистенціалізм, сам про те не підозрюючи. Він не втомлювався наголошувати минущість цього періоду його життя, запитував себе, чи можна зберегти бодай пам'ять про ті відчуття, які відловлюються тепер, а згодом підуть на спад. Марла ж була свідома фаталістка, котра не завдавала собі болю думками про локальну минущість, затуляючись минущістю більш-менш глобальною".
І насамкінець кілька цитат для фіксації стилю та настрою книги, бо текст по-своєму атмосферний, то просто мені не зайшло.
"- Тут радше якась особлива чуттєвість. Згадай, коли ми йшли без ліхтаря вузькою стежкою крізь зарості. То ж було як пірнання в темряву. Ніби пливеш у чорній піні, у м'якому шелесті її бульбашок і в невидимих очах чужого лісу. Попереду - невідомість, ліворуч - прірва, позаду те, що прив'язує до життя. Тілесність, відчуття, спогади, щомиттєве гостре почуття - тобто ти.
- А що праворуч?
- А я що, знаю? Насрав хтось..."
"Марла почувала несказанну спільність із цим еклектичним берлінським несмаком, із його соц-кап-історією, вселенським пофігізмом і якимось патологічним незмерзанням. Місту, як і Марлі, не треба було взимку шапки. Тут, більше, ніж будь-де, можна було робити все, що захочеш..."
"Сьогодні вранці священник дозволив усім їсти. І пити. Сказав, певно: "Пийте, люди, робіть усе те, що не можна було робити протягом Великого посту. Їжте м'ясо, судіть ближніх своїх, заздріть, кленіть, бажайте жони ближнього свого, крадіть, убивайте... І робіть усе, і веселіться, аж поки застане вас наступний піст". Чисто - ідіть і грішіть. Подобається))
"Бідність аж ніяк не виправдовує відсутності культури"
"Марла думала, що всі образи, взяті з реальних місцин і речей, всі рефлексії на реальні події та емоції з часом прикро вміщаються на одній-єдиній площині. Байдуже, на якій: у художньому тексті, у двадцятибаксовій статті чи в музиці, - та завжди їм однаково бракує об'єму"
"А хіба має будь-який матеріальний предмет характеристику, потужнішу за минущість?"
І моє улюблене:
"Цікаво все-таки, у що я більше не вірю: в чорну магію чи в законодавство?"
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 26, 2026
3,5 ✨
Якесь наче глибоке, але при цьому поверхневе чтиво, але це цікавий досвід.
Якесь наче глибоке, але при цьому поверхневе чтиво, але це цікавий досвід.
December 19, 2025
файно сказано про те що щасливі миті такі короткі, дай боже аби побільше таких виловить, файний стиль певно так би моя писанина звучала аби менше лінилась писать, приємно почитать про такі далекі і дивні краї
але
юнацький максималізм і безкінечно нормалізовані три мужика водночас боже як ж мене то бісило, на жаль занадто я вже моралізована для такого штибу панкушності хз
але
юнацький максималізм і безкінечно нормалізовані три мужика водночас боже як ж мене то бісило, на жаль занадто я вже моралізована для такого штибу панкушності хз
April 19, 2026
Окей, це було неймовірна подорож. 50 хвилин трави це дуже психоделічний і хаотичний текст. Я , відверто , не сильний фанат такого і мені складно з такими текстами, але це було цікаво. Атмосфера якоїсь повної свободи і вона дуже двояка. Ніби ти бачиш її деструктивні нахили для головної героїні, а ніби - дух повної свободи, ніяких обов'язків і рамок. Все як тільки душа забажає. І цей контраст заманює.
Якщо вже говорити про Фройд би плакав, то тут, насправді, щось те саме. Текст більш структурований, але вайби головної героїні такі ж. Максимальна свобода у всіх аспектах. Хоча... Можна задуматись над тим чи справді ця жінка прям "вільна" чи в залежності від різних інколи не дуже добрих і правильних чоловіків. Це залишається на власний розсуд. Купа подорожей, нових досвідів, алкоголю і наркотиків, пригод та інтиму. Все що забажаєш. Окремо хочу виділити те, які захопливі роздуми авторки про сексуальність і інтимність жінки. Думаю, для тих часів, коли ця книга писалась, це доволі проривний текст. Це прогресивно і круто. Я б дозволив сказати, що взагалі то гг займалась сексом з чоловіками, а не вони з нею. Така вона вільна і сильна!
Якщо вже говорити про Фройд би плакав, то тут, насправді, щось те саме. Текст більш структурований, але вайби головної героїні такі ж. Максимальна свобода у всіх аспектах. Хоча... Можна задуматись над тим чи справді ця жінка прям "вільна" чи в залежності від різних інколи не дуже добрих і правильних чоловіків. Це залишається на власний розсуд. Купа подорожей, нових досвідів, алкоголю і наркотиків, пригод та інтиму. Все що забажаєш. Окремо хочу виділити те, які захопливі роздуми авторки про сексуальність і інтимність жінки. Думаю, для тих часів, коли ця книга писалась, це доволі проривний текст. Це прогресивно і круто. Я б дозволив сказати, що взагалі то гг займалась сексом з чоловіками, а не вони з нею. Така вона вільна і сильна!
Displaying 1 - 6 of 6 reviews