Хороші передчуття

by Богдан Коломійчук, Марія Білінська (Illustrator)

«Хороші передчуття» — це збірка короткої прози, яку Богдан Коломійчук написав у період 2022–2025 років під час ­своєї служби в ЗСУ та участі в російсько-українській війні. Його текс­ти — про досвід цивільної людини, письменника, котрому довелося побачити війну зсередини. Без пафосу, але щиро про те, як війна змінює і травмує людський характер, наповнює життя невизначеністю і навіть стирає спогади. А проте — не здатна знищити віру в хороше.

Genres: War, Ukrainian Literature, Nonfiction, Essays, Audiobook, Ukraine

96 pages, Hardcover

Published January 1, 2025

About the author

Богдан Коломійчук — український письменник,журналіст, актор, володар гран-прі конкурсу «Коронація слова 2013» в номінації «Романи».
У 2006 році закінчив Львівський університет ім. Франка.
Займається арт-менеджментом, захоплюється історією Львова.

Книжки:
- Роман "Людвисар", 2013, видавництво «Фоліо»

- "Таємниця Єви", 2014, видавництво «Фоліо»

Reviews

[Inna]

Завдяки цій книзі я зависла в Інтернеті, уважно переглядаючи роботи Брейгеля, дізналася, з якої книги хочу почати літературне знайомство з Щепаном Твердохом, та дозволила музиці Ференца Ліста принаймні на короткий час позбавити мене думок про обстріли та війну.

«Глибока емпатія призводить до страждання від неучасті.»
«Як і сто років тому, так і тепер, армія може зайняти лише ту територію, де окопалися її піхотинці.»
«В армії, а надто на війні, складно любити свою країну.»

Це моя третя книжка есеїстики з військовим досвідом письменника під обкладинкою і часом думаю, що вони усі пишуть одну книгу.

п.с. У планах – «Не народжені для війни» Артема Чапая.

[Анна Лисенко-Гурська]

Книга, якої я б хотіла, аби не було. Аби війни не було. Аби росії не було.
Але книга є. Вона про те, як відчувається війни для військового, що взяв зброю до рук 22 лютого. Для письменника. Для Богдана Коломійчука безпосередньо.
І це дуже жива і дуже чесна книга.

Особисто я хапала ротом повітря, читаючи останній есей. Уже декілька місяців я ношу з собою асоціацію про те, куди за протоколом повинна потрапити декомпресійна голка - між другим та третім ребром. Я ношусь з цією асоцією, ніяк не знаходячи слів, що хочу цим сказати. Аж ось - останній есей. Про "між другим та третім ребром", про "місце вводу декомпресійної голки". Богдан Коломійчук чудово знайшов слова, склав їх в правильний порядок, написав прекрасний есей. І прекрасну книжку. Якої, я, звісно, хотіла б, аби не було.

[Yevhen]

Якісна збірка есеїв від автора, який на власні очі бачив жахи війни: від обстрілів до збирання решток у мішок. Пронизливих публікацій ви тут не знайдете, просто міркування про контраст між цивільним і військовим світом, замальовки з повсякденного побуту солдата на війні, рефлексії про минуле та мрії про мирне життя.

Наполегливо раджу.

[Oksana Ryzhkova]

Нема що казати - неймовірна книга.
Тонесенька така, а читалась довго.
Обдумувала все, проживала. Є есеї, які перечитувала двічі. А є такі, до яких поверталась і ще більше разів.
Важко і натхненно водночас, і не питайте, як це можливо.

[Oleksii Rafalovych]

«Велика війна складається з десятків тисяч особистих внутрішніх воєн».

Найкращі 90 сторінок цього року! Книжка з категорії «чому всі про неї не говорять і не вручають всі премії»??? Топ взагалі всього. Якщо ви шукаєте ідеальний вхід у ветеранську прозу — це він!

✍️ У 9 коротеньких есеях Богдан Коломійчук говорить з нами тихим, спокійним голосом європейського інтелектуала — про мистецтво і гуманізм, про війну і музику, про літературу та творчість, власний бойовий досвід та цивільне життя, і багато чого іншого. Ця книжка цілком руйнує стереотип про комбатантську літературу, як про щось грубе і жорстке.

📖 Кожен з 9 есеїв обов’язково має ключову ідею, яскраву фразу-хук, відсилки до наших улюблених письменників

Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...

[Igor Mogilnyak]

5⭐️ #Ebook

💔💔💔

Обовʼязково читати.

[Evgeniya]

Як би мені хотілося б, що б книг на військову тему не існувало. Що б війни залишилися в делекому минулому, а твори були про інше, але правда така, що війна є, війна триває, і я вдячна за твори від письменників - військових. Я читала декілька детективів від письменника, і по наступній книжці було дуже добре видно що письменник прислухається до читачів, виписуєттся, кожна наступна робота сиає кращою.
Ця збірка маленька, містить 9 коротких оповідань, про військовий досвід, почуття через війну, проживання війни... Що спонукало його стати на захист, і що навіть будучи у війську він не покинув писати, мріяти, вірити в краще майбутнє.

[Liudmyla]

Збірка щирої короткої прози Богдана Коломійчука, письменника, що змінив перо на зброю і в лавах сил оборони захищає нас від росіянських варварів.

Це нариси про будні військового, часом страшні і жорстокі. Від деяких було надзвичайно боляче, особливо коли усвідомила, що багато страшних і жорстоких речей стали для нас буденністю. Оповідання Saint просто розбило мене на друзки 💔

Багато авторових думок суголосні моїм, тому знайшли щирий відгук в моєму серці, як-от про виснаженість військових і їхні туманні перспективи повернутися до родин до закінчення війни, про життєво необхідне для всіх нас взаєморозуміння в суспільстві, а ще, попри втому, - про "тепло і хороші передчуття між другим і третім ребром".

Читати обов'язково

[Kateryna Stasenko]

⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
Збірка оповідань - глибока рефлексія на тему війни. Занурює настільки сильно, що після прочитання важко «винирнути» назад. Усього 90 сторінок, але стан,з яким залишаєшся, мабуть, буде тримати мене ще довго..
Богдан дуже влучно підмітив, що війна не має одного обличчя. Вона складна. Вона багатогранна і у кожного своя правда, свій біль і своя перспектива. Мене дуже зачепила саме чесність і глибина автора. Вона змушує не просто читати, а співпереживати, ставити запитання і шукати відповіді в собі..

[Iryna Chernyshova]

Дупу не розірве на німецькій хрест, а навпаки - спокійно і виважено написані думки про війну і людину в ній.

[Vlada]

«Росіяни перетворили мене з письменника на солдата і змусили повернутися на Донбас» .
 
Це сповідь цивільної людини, яка змушена була взяти зброю в руки і захищати свою домівку. Це історія письменника, чиє життя кардинально змінилось з лютого 2022-го.
«Життя здавалося продовженням власних романів - попереду лише пригоди, подорожі, презентації і переклади. Яка к бісу війна?..»

Це було щиро, емоційно та глибоко. Автор відверто розповідає про внутрішні почуття людини, яка опинилася на фронті. Тут не буде розповідей про бойові дії, тут здебільшого роздуми автора про війну та суспільство і розповідь про те, що відчувають військові. 

Ця книга - це спосіб зрозуміти військових, побачити їх думки, прислухатися до них. Відчути на собі те, через що вони проходять щоденно. І це також знак і мотивація для населення залишатися підтримкою для своєї армії, робити все, що в наших силах.

«- Що тебе наповнює зараз? 
- Тепло між другим і третім ребром... - відповів. - І хороші передчуття».

[Tetiana Polianska]

Найкращі есеї з усього прочитаного мною про війну: досвід письменника, який в 2022 став бойовим медиком.
Дякую авторові за книжку і не тільки.

[Katya]

4,5 🌟

[AkelaRa]

Це добірка оповідей письменника, який пішов воювати за нашу свободу.
Це роздуми про життя, війну, вибори, сенси і знову життя.


Окрема подяка читцю – Роман Харандюк з Абук дав цим роздумам свій голос, і таке враження було ніби сидиш з оповідачем на старенькій кухні і одну за одною куриш цигарку у відкрите вікно та розмовляєш про вічне й побутове, поки за стіною збирається темрява

[amasynyk]

Прочитала за кілька годин - ніколи не можу подібної прози залишати на потім. Було дуже тяжко відірватися від рядків, бо між ними бриніло стільки болю, виснаженості. І водночас стільки сподівань.
До есею «Мости над часом і «Мости з паперу - 2023»» поверталася тричі. Думка про мости памʼяті ніяк не полишала.
«Творчість на межі - це коротка стисла сповідь, дуже обмежена в часі, де кожне слово максимально насичене емоціями і сенсом. І при цьому це доволі важка рефлексія пережитого досвіду».
І хіба це справді не так?

[Natalie]

що можна сказати про книгу, написану військовим?
процитую автора 'ми боремось за те, що існує в нашій уяві і що, на нашу думку, варте цієї боротьби'

[CHORNOBROVA KAROOKA]

9/10

Після прочитання цієї книжки мене накрила нова хвиля вдячності за те, що автор мені її підписав 🤍

Це збірка короткої прози, яку Богдан Коломійчук написав у період 2022–2025 років під час ­своєї служби в ЗСУ та участі в російсько-українській війні.

В цій маленькій книжечці (тут менше 100 сторінок) немає героїзації чи пафосу. Є лише дуже щирий, справжній та подекуди дуже незручний текст.
Про те, як війна змінює людину.
Про невизначеність майбутнього.
Про зіткнення цивільного й військового досвіду.
Про пошук сенсу й опори там, де все зруйновано.
Та про віру у «хороші передчуття» попри жорстоку реальність.

✨ Мені дуже сподобалось те, як саме автор написав цю книжку: коротка форма робить тексти влучними та концентрованими, а книжка в цілому сприймається як шматочки різного досвіду, які складаються в одну мозаїку.

❤️‍🩹 Тематика важка, але, як на мене, цю книжку варто читати. Обов’язково. Вона дозволяє не просто зрозуміти війну, а відчути її такою, якою вона є для людини в окопах. Це нагадування про те, що навіть у найтемніші часи існує внутрішнє світло й віра в життя після війни.

[Христина Лончина]

/❤️‍🩹 Маленька, але дуже важлива книжка про війну, очима чоловіка, який під час повномасштабного вторгнення замість написання книг — став військовим, медиком на евакуації поранених.

Про війну важко говорити, важко читати, але ми, цивільні, ніколи не зрозуміємо, наскільки важко проживати війну безпосередньо на фронті та згодом писати про це, фактично проживаючи події наново… Водночас таке документування війни дуже важливе. Тому велика подяка людям, які мають силу роповідати 🫂. Пане Богдане, дякую за книгу й за службу!

📖 Я би не хотіла переказувати ці есеї, бо вони лаконічні, книжка має всього 90 сторінок, тому я наполегливо закликаю вас придбати її та прочитати. Мені відгукнувся момент із одного есе, який, власне, й зафіксований у назві — про хороше передчуття:
«Я кричав йому просто в обличчя, що в мене хороші передчуття. Я ношу їх у собі десь між другим і третім ребром — це там, де нас вчили проколювати грудну клітку декомпресійною голкою».

У каруселі залишаю анотацію для ознайомлення, а також — декілька уривків, які відмітила. Ревно рекомендую цю книжку до читання! І взагалі — читайте все, що виходить у військових, і не лише письменників! Так ви зможете глибше й обширніше зрозуміти російсько-українську війну.

🫂 Знаю, що є люди, котрі пишуть, що їм важко читати зараз про війну, але, на мою думку, зараз саме час, адже так ми можемо скласти для себе повноцінну картину всього, що відбувається. Як зауважив Артур Дронь на дискусії з Богданом Коломійчуком й Ігорем Мітровим: читати треба всіх, бо кожен пише по-своєму, хтось з (чорним) гумором, хтось дуже реалістично, хтось з призми якоїсь дотичної діяльності, хтось через вірші, хтось з хорошими передчуттями, хтось із порівняннями з минулими досвідами й тощо-тощо. Одним словом — читайте!

[Lidiia Marinat]

Дуже рада, що прочитала цю збірку есеїв. Вони наповнені різними виваженими роздумами, щирими почуттями і спостереженнями. І все це навколо війни та як письменник стає військовим: як почувається на нулі, серед цивільних, в прифронтових містечках. В есеях дуже багато згадок різних літераторів та творів мистецтва, що цікаво читати і нагадує мені, мистецтво робить нас людяними.

[Taras Vasylyshyn]

За що я люблю книжковий клуб Alumni UCU Business School - за те, що він постійно розширює мої читацькі вподобання. Точно є книжки, до яких я сам, найімовірніше, не прийшов би. Одна з таких - Богдан Коломійчук.
Війна точно впливає на літературу, мистецтво, наше буденне життя і загалом на те, як ми сприймаємо світ. І мені здається дуже важливим читати книжки, які народжуються з цього досвіду. Читати Коломійчука, читати Артура Дроня. Бо, як би ми не хотіли цього визнавати, наше суспільство зараз доволі сильно розділене на тих, хто безпосередньо дотичний до війни, і тих, хто спостерігає за нею з більшої дистанції. І саме така література дає більше контексту й дозволяє хоча б трохи цю дистанцію скоротити.
Тому література воєнного часу на 100% необхідна. Її треба читати і про неї треба говорити.

[Donata R.]

Ще одна збірка потужної української есеїстики 🇺🇦💔

[Liubov Terekhova]

Не піднімається рука ставити цій книзі якусь кількість зірочок. От якби тут був знак ❤️‍🩹
То оце він.

[Oksana]

Коротка проза про досвід теперішньої війни та службу у війську. Про обовʼязок і будні, спогади та мрії, втрати й здобутки, нове і минуле, роздуми й переосмислення. Із відвертим поглядом і хорошими передчуттями

[knjaginja]

Есеї, які варто читати, щоби побачити війну, військове і цивільне життя очима військового-письменника. Тут багато роздумів, посилань на відомі літературні твори і дискусій з ними, згадок з історії і власних подорожей автора, а ще контрастів між цивільним життям і життям військового.
Трохи не вистачило цілісності в збірці, та і самих есеїв. Сподіваюсь, автор матиме можливість написати ще і доповнити книгу.
І особливо дякую за ці хороші передчуття🙏🏻

[Катерина Майковська]

пам'ятаєте, як у "Бійні номер п'ять" персонажі домовились не писати книжок, які романтизували б чи героїзували б війну? так от ця книга сподобалась би персонажам "Бійні номер п'ять".

книга "Хороші передчуття" вся схожа на той мем з окривавленим Ісусом, який в ній описано. цей текст — тотальна огида до війни і зліпок протеїчного сумніву. здається, кожна вільна хвилина заповнюється сумнівом, роздумами, небезпечними думками й відчуттями.

сам вираз "хороші передчуття" набуває такого гіркого й іронічного тону до кінця оповіді, що хочеться тікати чи хоча б випити стакан віскі й закутатись у теплу ковдру, і думати про всіх, хто теплої ковдри не має.

ця книга, на мій погляд, не є обов'язковим чи вражаючим чтивом про цю війну. "Сірі бджоли" — так. "Юпак" — бажано. вірші військових — звісно. а от "Хороші передчуття" тільки якщо треба щеплення від хороших передчуттів. тільки якщо є потреба згадати, що найкращі уми нашого покоління системно спопеляють. тільки аби розбити в собі останні краплі безґрунтовних мрій, бо єдиний вихід із пекла нині для тих, хто мислить і відчуває, — стакан віскі чи лихоманка.

я маю особисті та трепетні історії пов’язані із віденськими музеями, про які з теплом пише автор. я дуже люблю картини Брейгеля старшого і шкодую, що не потрапила на його виставку, що згадана в книзі. сюрреально читати, як моє місце перебування для когось є метафорою минулого, свободи і безпеки, коли саме тут моє особисте 24-те лютого почалось і все триває, а завтра ніяк не настане.

[Ketchup]

Це не книга. Це сеанс публічного, бридкого погладжування власного его. Перед нами класична графоманія, яку намагалися видати за інтелектуальну літературу.

Автор пише не про війну. Автор пише про автора.

Тема неясна. Є відчуття, що головний сюжет це "подивіться, який я розумний і як мене всюди кличуть на івенти".

Далі йде парад "історичних фактів". Фактів багато. Пояснень рівно стільки, щоб встигнути сказати: "дивіться дивіться я це знаю". Але не стільки, щоб стало зрозуміло читачеві. Бо тоді ж ви теж будете знати. Непорядок.

Окрема лінія - класична музика, одразу видно значок "преміум-людина".

"А ви знали, що під деякими містами є мости під землею?" Тепер знаєте. Вітаю. Навіщо вам це в цій книжці - питання без відповіді. До речі ще не забули який автор класний і розумний?

96 сторінок. Чому так мало? Бо 10 сторінок змісту важко розтягувати безкінечно. Але спроба була героїчна.

Стиль - ще один трюк. Наче автор вирішив показати, наскільки товстий у нього тезаурус.
Здається пишномовність не рятує, коли всередині порожньо.

Про "я" можна й статистикою. За 96 сторінок:
"я" - 149,
"мене" - 64,
"мені" - 45.

Разом лише цих форм - 259. Це приблизно ТРИ на сторінку.
І це без "мій/моє/мною/у мене" та інших варіацій. Вражає. Не в хорошому сенсі.

Є багато сильних книжок від людей, які реально були на нулі й бачили війну без декорацій.
Ця - не з них. Цей - не з них. Ця більше про позу, ніж про правду.

Книга просто спроба автора показати, який він вишуканий на фоні трагедії. Замість щирості - набір синонімів і рідкісних слів і порожнеча.

[Sem]

Буває таке, що фактичної критики до якогось витвору мистецтва не знаходиться - просто це не моє. Коломійчук, вочевидь, людина розумна, високоерудована, має власну перспективу на війну і життя. От тільки у нас з ним радикально різні смаки (назвати Don't Look Up "блискучою сатирою" я зміг би тільки в стані наркотичного делірію) і мені просто не знайшлося ну нічого цікавого в тих думках, що увійшли в цю збірку. Все це вже або було в прозі інших військових України, або віддає буденністю, такими роздумами, що пережило багато людей, тільки Коломійчук ці роздуми записав, бо так вже звикли робити письменники.

[Oksana]

Ця книга дуже влучно потрапила в мої відчуття.
Автор пише, що зараз настає ера літератури про війну — і я з цим повністю погоджуюся. Бо такі книги потрібні. Вони допомагають краще розуміти, що відбувається, проживати це і не відвертатися.
Для мене це не просто історія — це спосіб осмислення реальності.
Окремо хочу відзначити стиль автора. Дуже сподобалась манера оповіді — вона жива, чіпляє і легко веде за собою, навіть коли теми важкі.
Це той випадок, коли книга не тільки читається, а ще й залишається з тобою після.

[Katya]

For me, it was especially interesting to read this from the point of view of a soldier, but also someone from an artistic background. The book touches not only on personal experience, but also on problems within the system — mobilization, and the strong contrast between civilian and military worlds.

I chose this book randomly, as I usually do when I visit Ukraine. I always go to the same Vivat bookstore and pick something small to take with me on the trip back. This time, I opened it and immediately saw that it was written in the first person, by a soldier. That was enough.

[Всеволод Поліщук (Vsevo Polishchuk)]

Це одна з небагатьох книжок про війну, нашу війну, яку я зміг дочитати. Книжка від людини, яка знає війну зсередини як бойовий медик. Книжка, яка для мене є природнім супутником збірки "Гемінгвей нічого не знає" Артура Дроня, але опрацьовуючи схожий матеріал в іншому регістрі, та й авторський стиль у Богдана Коломійчука інший, свій. А повний великий відгук можна знайти у мене в каналі: https://t.me/SuchUkrLitr/182