What do you think?
Rate this book
Ми з тобою ще зустрінемося
268 pages, Paperback
Published July 11, 2025
1 person is currently reading
7 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
July 27, 2025
⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
Книга в саме серце. Тут про втрату та пошук Дому, про зцілення, кохання, жіночність та амбіції. Тут ностальгія за українським Луганськом та поступова адаптація у спекотному Лос-Анджелесі.
•••
«Сотні машин. Пекуче сонце. Не видно жодного дерева. Повітря гаряче та важке. Ми в Лос-Анджелесі».
•••
Цей текст написаний сміливо, щиро, глибоко. Особливо мені сподобались спогади героїні з дитинства і терапевтичність цих рефлексій. Я багато в чому впізнала себе. Від цієї історії стає інколи сумно, але найбільше все ж таки затишно, бо авторський голос лунає дуже впевнено і спокійно, що є рідкістю для дебютних романів. Цей текст точно зцілює.
•••
«-Вам потрібна допомога? - питає консультантка Джейн.
У моїй країні війна. Мої рідні в окупації. Над моїми друзями щодня літають ракети. Я в чужій країні, на чужому континенті. Щодня думаю про те, яким беззмістовним є моє існування.
- Ні, дякую. - кажу Джейн»
•••
Книга в саме серце. Тут про втрату та пошук Дому, про зцілення, кохання, жіночність та амбіції. Тут ностальгія за українським Луганськом та поступова адаптація у спекотному Лос-Анджелесі.
•••
«Сотні машин. Пекуче сонце. Не видно жодного дерева. Повітря гаряче та важке. Ми в Лос-Анджелесі».
•••
Цей текст написаний сміливо, щиро, глибоко. Особливо мені сподобались спогади героїні з дитинства і терапевтичність цих рефлексій. Я багато в чому впізнала себе. Від цієї історії стає інколи сумно, але найбільше все ж таки затишно, бо авторський голос лунає дуже впевнено і спокійно, що є рідкістю для дебютних романів. Цей текст точно зцілює.
•••
«-Вам потрібна допомога? - питає консультантка Джейн.
У моїй країні війна. Мої рідні в окупації. Над моїми друзями щодня літають ракети. Я в чужій країні, на чужому континенті. Щодня думаю про те, яким беззмістовним є моє існування.
- Ні, дякую. - кажу Джейн»
•••
July 24, 2025
Читати текст легко і приємно. Влучні жарти, гарна історія кохання, моменти, де сльози виступають на щоках - все органічно співіснує в цій книжці і в ідеальній пропорції.
Напевно, це не основна тема, яку авторка хотіла підсвітити, але мені вона не дає спокою - демографічний расизм українців. Це наша проблема, як нації, і привертати до неї увагу у книжках було треба, треба сьогодні і, нажаль, ще й у майбутньому часі. Чесно, я не думала, що можна фільтрувати кандидатів на зйом квартири по місцю народження.
Хочеться відзначити рецепти у книжці. Вони так майстерно вплетені у текст і завжди несуть у собі певне емоційне забарвлення. Для мене це одна з «родзинок» книжки.
Традиції. Це - один з китів в еміграції, щоб не поїхати кукухою. Мені дуже відгукується як головна героїня плекає традиції. Я б навіть сказала, що це ще одне слово, яким би я описала її жіночність, бо створювати, підтримувати і передавати традиції - суто жіноче таїнство. Головна героїня піклується про традиції у своїй сімʼї не тому, що треба, що так заведено і точно не тому, що чоловік вимагає. І мені це дуже імпонує.
Батьки. Тема вічна, як світ. Мені подобається, що тут без прикрас. Героїня чесно ділиться, що дитинство було не з рожевими поні. Вона відверта з читачем і розказує про свої відчуття до мами і це не завжди про любов. Але Кіра знає, що життя - це кінострічка і нам обирати, які кадри залишити. Тому вона обирає ті, де мама пече пиріг з абрикосами, де тато приносить їм з братом смаколики (відчуваю присмак того цукеркового годинника).
Частково я розумію Кіру, частково - ні, частково я розумію, що ніколи не зрозумію її, але її історія 100% мала стати книжкою.
Напевно, це не основна тема, яку авторка хотіла підсвітити, але мені вона не дає спокою - демографічний расизм українців. Це наша проблема, як нації, і привертати до неї увагу у книжках було треба, треба сьогодні і, нажаль, ще й у майбутньому часі. Чесно, я не думала, що можна фільтрувати кандидатів на зйом квартири по місцю народження.
Хочеться відзначити рецепти у книжці. Вони так майстерно вплетені у текст і завжди несуть у собі певне емоційне забарвлення. Для мене це одна з «родзинок» книжки.
Традиції. Це - один з китів в еміграції, щоб не поїхати кукухою. Мені дуже відгукується як головна героїня плекає традиції. Я б навіть сказала, що це ще одне слово, яким би я описала її жіночність, бо створювати, підтримувати і передавати традиції - суто жіноче таїнство. Головна героїня піклується про традиції у своїй сімʼї не тому, що треба, що так заведено і точно не тому, що чоловік вимагає. І мені це дуже імпонує.
Батьки. Тема вічна, як світ. Мені подобається, що тут без прикрас. Героїня чесно ділиться, що дитинство було не з рожевими поні. Вона відверта з читачем і розказує про свої відчуття до мами і це не завжди про любов. Але Кіра знає, що життя - це кінострічка і нам обирати, які кадри залишити. Тому вона обирає ті, де мама пече пиріг з абрикосами, де тато приносить їм з братом смаколики (відчуваю присмак того цукеркового годинника).
Частково я розумію Кіру, частково - ні, частково я розумію, що ніколи не зрозумію її, але її історія 100% мала стати книжкою.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 1, 2025
У прямісіньке серденько на даному етапі життя.
«Це дуже дієвий спосіб не витрачати зайвого - жити в місті, у якому тобі не подобається. Перед купівлею кожної нової речі я думаю, наскільки шкода мені її тут лишити. Якщо не шкода - можна брати.»
Залишу це тут - у сподіваннях в майбутньому згадати це почуття як просто віддалений спогад.
«Це дуже дієвий спосіб не витрачати зайвого - жити в місті, у якому тобі не подобається. Перед купівлею кожної нової речі я думаю, наскільки шкода мені її тут лишити. Якщо не шкода - можна брати.»
Залишу це тут - у сподіваннях в майбутньому згадати це почуття як просто віддалений спогад.
August 10, 2025
Я ніби прожила життя людини, яка ніколи не хотіла покидати дім, але довелося шукати новий. Щира історія, яку не вичитати в сухих новинах. Я боялася, що текст мене розібʼє, але відбулося лише зцілення.
December 22, 2025
Книга, яку було незручно читати, а писати відгук ще важче.
Книга Анастасії Овчарової - не виглядає, як цілісна історія про втрату дому, про вимушену міграцію, про адаптацію на новому місці. Це швидше записки людини, яка переживає кризу, рефлексує, страждає. Такий собі терапевтичний щоденник людини у пошуках дому.
Книга невеликого обʼєму, але читала я її дуже довго: важко було читати про душевні переживання головної героїні, бо їх тут багато, у мене іноді бувало відчуття, що я ненароком підслухала чийсь психотерапевтичний сеанс. В той же час, я не могла її просто закинути, бо багато з емоцій, внутрішніх сумнівів і вагань Кіри (головної героїні) мені зрозумілі, я переживала їх на різних життєвих етапах.
Кіра, разом із чоловіком родом з Луганщини, після російського вторгнення в 2014 році вони поїхали звідти і багато де жили в Україні. Початок повномасштабного вторгнення застав їх у Львові і співпав із вимушеною еміграцією в США. «Ми з тобою ще зустрінемося», ніби обіцянка головної героїні своєму дому колись його віднайти, повернутись до відчуття «я - вдома». Тут Кіра і приймає необхідність переселення, і намагається не розгубити хороші спогади про дім, про дитинство, і відчуває провину, перебуваючи у безпеці - шукає себе і своє місце у величезному світі.
Для мене ця книга сталася невчасно, бо ми із Кірою в різних місцях і територіально і психологічно. Думаю, що тим, хто все ще лишається у вимушеній еміграції вона буде доречнішою. Тема, піднята авторкою, важлива і такі книги потрібні, просто для мене вона трохи запізно або занадто рано.
Книга Анастасії Овчарової - не виглядає, як цілісна історія про втрату дому, про вимушену міграцію, про адаптацію на новому місці. Це швидше записки людини, яка переживає кризу, рефлексує, страждає. Такий собі терапевтичний щоденник людини у пошуках дому.
Книга невеликого обʼєму, але читала я її дуже довго: важко було читати про душевні переживання головної героїні, бо їх тут багато, у мене іноді бувало відчуття, що я ненароком підслухала чийсь психотерапевтичний сеанс. В той же час, я не могла її просто закинути, бо багато з емоцій, внутрішніх сумнівів і вагань Кіри (головної героїні) мені зрозумілі, я переживала їх на різних життєвих етапах.
Кіра, разом із чоловіком родом з Луганщини, після російського вторгнення в 2014 році вони поїхали звідти і багато де жили в Україні. Початок повномасштабного вторгнення застав їх у Львові і співпав із вимушеною еміграцією в США. «Ми з тобою ще зустрінемося», ніби обіцянка головної героїні своєму дому колись його віднайти, повернутись до відчуття «я - вдома». Тут Кіра і приймає необхідність переселення, і намагається не розгубити хороші спогади про дім, про дитинство, і відчуває провину, перебуваючи у безпеці - шукає себе і своє місце у величезному світі.
Для мене ця книга сталася невчасно, бо ми із Кірою в різних місцях і територіально і психологічно. Думаю, що тим, хто все ще лишається у вимушеній еміграції вона буде доречнішою. Тема, піднята авторкою, важлива і такі книги потрібні, просто для мене вона трохи запізно або занадто рано.
January 2, 2026
це була важка, щемка і терапевтична історія. На неї однозначно потрібні сили, але як же я зраділа, коли Кірі полегшало.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews