What do you think?
Rate this book
Українська сучасна проза: 25 найкращих оповідань
У книзі зібрані 25 найкращих оповідань сучасних українських письменників. Представлені 25 імен, кілька літературних поколінь, оповідання яких якнайкраще відображають те, як розвивається українська література останніми десятиліттями, які теми вона охоплює, про які речі та як промовляє.
Перед вами зріз нашого сучасного письменства. І ця книжка-панорама — найкращий спосіб його побачити й скласти цілісне уявлення про те, «що таке сучасна українська література».
Унікальні ілюстрації та художнє оформлення Романи Романишин та Андрія Лесіва (творча майстерня «Аґрафка») роблять видання прикрасою для кожної книжкової полички.
Перед вами зріз нашого сучасного письменства. І ця книжка-панорама — найкращий спосіб його побачити й скласти цілісне уявлення про те, «що таке сучасна українська література».
Унікальні ілюстрації та художнє оформлення Романи Романишин та Андрія Лесіва (творча майстерня «Аґрафка») роблять видання прикрасою для кожної книжкової полички.
464 pages, Hardcover
First published July 15, 2025
About the author
Олег Лишега
17 books10 followersOleh Lysheha (Ukrainian: Олег Лишега) is a Ukrainian poet, playwright, translator and intellectual.
Lysheha entered Lviv University in 1968, where during his last year, he was expelled for his participation in an "unofficial" literary circle, Lviv Bohema. As punishment, Lysheha was drafted into the Soviet army and internally exiled. During the period 1972-1988, he was banned from official publication, but in 1989 his first book Great Bridge (Velykyi Mist) was published. For "The Selected Poems of Oleh Lysheha," Lysheha and his co-translator James Brasfield from Penn State University, received the 2000 PEN Award for Poetry in Translation published by the Harvard Ukrainian Research Institute. Lysheha is the first Ukrainian poet to receive the PEN award.
Lysheha entered Lviv University in 1968, where during his last year, he was expelled for his participation in an "unofficial" literary circle, Lviv Bohema. As punishment, Lysheha was drafted into the Soviet army and internally exiled. During the period 1972-1988, he was banned from official publication, but in 1989 his first book Great Bridge (Velykyi Mist) was published. For "The Selected Poems of Oleh Lysheha," Lysheha and his co-translator James Brasfield from Penn State University, received the 2000 PEN Award for Poetry in Translation published by the Harvard Ukrainian Research Institute. Lysheha is the first Ukrainian poet to receive the PEN award.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
August 15, 2025
Відчувається що відбір до збірки був ретельний - усі оповідання-повісті гарненькі-рівненькі як молоді боровички.
Якщо Семків каже «найкращих» треба вірити - як не сюжетно буде добре, то стиль письма. І я нічого з цього набору раніше не читала, окрім, може, Жадана. Забужкін твір взагалі щось особливе, запам’ятається надовго. Та і інші не пасуть задніх. Але під кінець збірки оповідання стали трохи менше подобалися, але це мій особистий смак.
Поліграфія на якомусь позамежевому рівні - і шрифт блакитний, і картиночки з дизайном , і назва оповідання з автором весь час перед тобою, і примітки маленькі читаємі, і папір не блискучий. Видавництву респект, усе достойно. Таку книгу приємно мати в бібліотеці.
Якщо Семків каже «найкращих» треба вірити - як не сюжетно буде добре, то стиль письма. І я нічого з цього набору раніше не читала, окрім, може, Жадана. Забужкін твір взагалі щось особливе, запам’ятається надовго. Та і інші не пасуть задніх. Але під кінець збірки оповідання стали трохи менше подобалися, але це мій особистий смак.
Поліграфія на якомусь позамежевому рівні - і шрифт блакитний, і картиночки з дизайном , і назва оповідання з автором весь час перед тобою, і примітки маленькі читаємі, і папір не блискучий. Видавництву респект, усе достойно. Таку книгу приємно мати в бібліотеці.
September 17, 2025
літературний атракціон, тренажер терпіння. видання красиве, але як сувенір, а не як читання. з двадцяти пʼяти сподобались з натяжкою лише чотири (Пагутяк, Махно, Бондар, Цілик).
наївся екзотичного, яскравого, але несмачного фрукту - незвично, проте задоволення отримав мінімум.
наївся екзотичного, яскравого, але несмачного фрукту - незвично, проте задоволення отримав мінімум.
September 30, 2025
Експрес-курс сучасної української літератури пройшла із задоволенням і щиро рекомендую. Я з цієї збірки читала раніше оповідання Лишеги, Забужко та Михеда. Щодо решти авторів - з деякими знайома по інших творах, деяких буду читати далі.
April 17, 2026
Передусім хотілося б зазначити якість видання: великий формат, тверда обкладинка, цупкий крейдяний папір, навіть примітки подано не внизу, а збоку, шрифт теж тішить око. Книга ідеально підходить для сувенірного подарунку та прикраси книжкової полиці.
Що стосується самих оповідань, то Ростислав Семків детально пояснює класифікацію по епохах і загальні принципи відбору. Метою було представити кожну епоху, звісно, збірка в жодному разі не претендує на повноту, але принаймні дає змогу ознайомитися з різними стилями та течіями.
Що тут є:
1. Класичні ліричні тужливі замальовки: туга за дружиною, туга за батьками (переважно чомусь за батьком чи дідом), туга за батьківщиною (емігрантська проза), туга за селом.
2. Постмодерністські експерименти та чорнушні розповіді про сучасну молодь. Не все може сподобатися, але принаймні дає уявлення, що така українська література теж існує.
3. Трошки химерної та сентиментальної прози про українське село.
4. Гумористичні оповідання.
5. Дорожні замальовки (Жадан).
6. Воєнна проза (Пузік).
7. Фантастика (Тараторіна).
Відверто невдалих оповідань не помітив (мабуть, Андрухович я все-таки скіпнув би), цікаво було прочитати "Дівчатка" Забужко, де добре видно, що всі теми, які потім Оксана Михайлівна підняла в "Польових дослідженнях", уже були присутні в повісті, опублікованій за кілька років до того. То саме можна сказати про оповідання Матіос. Ліричні оповідання, як на мене, виглядають неактуальними та нагадують естетичну мастурбацію, але поціновувачі такого теж знайдуться.
Так що можу рекомендувати, упорядник Семків якісно впорався зі своїм завданням. Принаймні уявлення про сучасну українську прозу ви точно отримаєте.
Що стосується самих оповідань, то Ростислав Семків детально пояснює класифікацію по епохах і загальні принципи відбору. Метою було представити кожну епоху, звісно, збірка в жодному разі не претендує на повноту, але принаймні дає змогу ознайомитися з різними стилями та течіями.
Що тут є:
1. Класичні ліричні тужливі замальовки: туга за дружиною, туга за батьками (переважно чомусь за батьком чи дідом), туга за батьківщиною (емігрантська проза), туга за селом.
2. Постмодерністські експерименти та чорнушні розповіді про сучасну молодь. Не все може сподобатися, але принаймні дає уявлення, що така українська література теж існує.
3. Трошки химерної та сентиментальної прози про українське село.
4. Гумористичні оповідання.
5. Дорожні замальовки (Жадан).
6. Воєнна проза (Пузік).
7. Фантастика (Тараторіна).
Відверто невдалих оповідань не помітив (мабуть, Андрухович я все-таки скіпнув би), цікаво було прочитати "Дівчатка" Забужко, де добре видно, що всі теми, які потім Оксана Михайлівна підняла в "Польових дослідженнях", уже були присутні в повісті, опублікованій за кілька років до того. То саме можна сказати про оповідання Матіос. Ліричні оповідання, як на мене, виглядають неактуальними та нагадують естетичну мастурбацію, але поціновувачі такого теж знайдуться.
Так що можу рекомендувати, упорядник Семків якісно впорався зі своїм завданням. Принаймні уявлення про сучасну українську прозу ви точно отримаєте.
June 21, 2026
Люблю читати збірки оповідань) і ця мені сподобалась, хоч і не всі оповідання на мій смак. Але в тому й суть, що такі книжки дають можливість познайомитись з різними авторами, стилями, темами.
Усі оповідання - це якесь враження, епізод з життя. Вони схоплюють і передають емоцію, викликану подіями або явищами, спогадами з минулого, зокрема з дитинства.
Кожен твір цікаво читати не тільки як історію, а й за їхні особливості мови: десь це буковинський діалект, десь суржик, десь довжелезні забужківські речення з цікавезною лексикою, або сленг 90х.
Усі оповідання описують події приблизно 70х-2000х, деякі - уже наш час, тому ти просто занурюєшся в пізній совок або навіть початок нульових.
Загалом жіночі оповідання мені сподобались більше. Також ті, де переважають роздуми, філософування, мені читати легше й цікавіше, ніж детальні описи оточення й несуттєвих подій.
Мої улюблені:
Оксана Забужко «Дівчатка» - це поза всякими оцінками, 100 з 10!!! Давно я так не насолоджувалась читанням. Згадала, за що я так люблю читати, бо вже деякий час не відчувала абсолютного задоволення від книжки. Забужко, як ніхто інший, знає людську натуру і вміє її втілити у слова.
Усі ми знаємо ту саму «Ленцю», у всіх нас є такий задавлений спогад, травма, яку ми несемо крізь життя, особливо з дитинства, і яка при згадуванні вколює, пече і викликає нудоту. Я знов і знов переконуюсь, що Забужко легенда.
Тарас Прохасько «БотакЄ» - автобіографічне оповідання про походження Прохаська з цікавими думками про родовід і географію роду.
Г. Крук «Tabula Rasa» - дуже сумна історія, філософська. Це навіть не історія, а просто думки й спогади хворої людини.
Н. Сняданко «Дідова історія» - цікаві роздуми про те, як ми сприймаємо своє минуле.
О. Луцишина «Любий таточко» - дуже тужлива, прониклива історія. Розказана дівчинкою про її життя з сестрою й татом. Щось є в цій історії, що мені дуже в��дгукується.
А. Дністровий «Друге пришестя Савонароли» - дуже цікава, кумедна, розумна історія про письменника, який настільки втратив відчуття реальности, що став нестерпним. Тут я впізнала декого зі свого життя.
Спершу я подумала: це про те, як ми ідеалізуємо своїх кумирів, а вони виявляються абсолютно буденними й нецікавими людьми.
Потім я подумала, що це про тих творчих людей, які настільки занурені в себе, що не помічають нікого іншого, говорять лише про свої проблеми.
А потім я подумала: можливо, це він найбільш нормальний? Можливо, саме так треба жити, а всі інші недостатньо мудрі, щоб його зрозуміти? Мабуть, усі ці версії мають частку істини.
Натомість усвідомила, що я виросла з Іздрика, бо його вірші і оповідання, наведене тут, («Острів Крк») для мене вже банальні, з клішованими іздриківськими образами, затягані. Але я розумію, що це хороший твір, щоб показати реальність 90х, який сподобається тим, хто не читав українську літературу після школи.
А. Бондар «Ахмад» - це дуже цікаво, дуже гарно, дотепно й розумно, тільки трохи депресивно і з відчуттям екзистенціальної даремности. Про незвичайного асенізатора:)
С. Осока «Балада про квашені помідори» - дуже сумно((( дитинство, бабуся, літо…
С. Тараторіна «Мова Вавилону» - нестандартна наукова фантастика про первісну мову, що грунтується на легендах про Вавилонську вежу. Дуже цікаво і гідно екранізації, а ще дуже суголосно сучасній українській мовній проблемі.
Усі оповідання - це якесь враження, епізод з життя. Вони схоплюють і передають емоцію, викликану подіями або явищами, спогадами з минулого, зокрема з дитинства.
Кожен твір цікаво читати не тільки як історію, а й за їхні особливості мови: десь це буковинський діалект, десь суржик, десь довжелезні забужківські речення з цікавезною лексикою, або сленг 90х.
Усі оповідання описують події приблизно 70х-2000х, деякі - уже наш час, тому ти просто занурюєшся в пізній совок або навіть початок нульових.
Загалом жіночі оповідання мені сподобались більше. Також ті, де переважають роздуми, філософування, мені читати легше й цікавіше, ніж детальні описи оточення й несуттєвих подій.
Мої улюблені:
Оксана Забужко «Дівчатка» - це поза всякими оцінками, 100 з 10!!! Давно я так не насолоджувалась читанням. Згадала, за що я так люблю читати, бо вже деякий час не відчувала абсолютного задоволення від книжки. Забужко, як ніхто інший, знає людську натуру і вміє її втілити у слова.
Усі ми знаємо ту саму «Ленцю», у всіх нас є такий задавлений спогад, травма, яку ми несемо крізь життя, особливо з дитинства, і яка при згадуванні вколює, пече і викликає нудоту. Я знов і знов переконуюсь, що Забужко легенда.
Тарас Прохасько «БотакЄ» - автобіографічне оповідання про походження Прохаська з цікавими думками про родовід і географію роду.
Г. Крук «Tabula Rasa» - дуже сумна історія, філософська. Це навіть не історія, а просто думки й спогади хворої людини.
Н. Сняданко «Дідова історія» - цікаві роздуми про те, як ми сприймаємо своє минуле.
О. Луцишина «Любий таточко» - дуже тужлива, прониклива історія. Розказана дівчинкою про її життя з сестрою й татом. Щось є в цій історії, що мені дуже в��дгукується.
А. Дністровий «Друге пришестя Савонароли» - дуже цікава, кумедна, розумна історія про письменника, який настільки втратив відчуття реальности, що став нестерпним. Тут я впізнала декого зі свого життя.
Спершу я подумала: це про те, як ми ідеалізуємо своїх кумирів, а вони виявляються абсолютно буденними й нецікавими людьми.
Потім я подумала, що це про тих творчих людей, які настільки занурені в себе, що не помічають нікого іншого, говорять лише про свої проблеми.
А потім я подумала: можливо, це він найбільш нормальний? Можливо, саме так треба жити, а всі інші недостатньо мудрі, щоб його зрозуміти? Мабуть, усі ці версії мають частку істини.
Натомість усвідомила, що я виросла з Іздрика, бо його вірші і оповідання, наведене тут, («Острів Крк») для мене вже банальні, з клішованими іздриківськими образами, затягані. Але я розумію, що це хороший твір, щоб показати реальність 90х, який сподобається тим, хто не читав українську літературу після школи.
А. Бондар «Ахмад» - це дуже цікаво, дуже гарно, дотепно й розумно, тільки трохи депресивно і з відчуттям екзистенціальної даремности. Про незвичайного асенізатора:)
С. Осока «Балада про квашені помідори» - дуже сумно((( дитинство, бабуся, літо…
С. Тараторіна «Мова Вавилону» - нестандартна наукова фантастика про первісну мову, що грунтується на легендах про Вавилонську вежу. Дуже цікаво і гідно екранізації, а ще дуже суголосно сучасній українській мовній проблемі.
June 18, 2026
Книга відчувається, як екскурсія ПінчукАртЦентром :)
Я купувала її з запитом: «збірка укр.літ, від якої не хочеться встрелитися». Але, чесно кажучи, під час читання частіше хотілося таки встретилися, ніж жити :)
В книзі зібрані оповідання 25 авторів сучасності. Тут і Забужко зі своїм протестом проти крапок, і Жадан з розповідями про війну, і неосягнений для мого розуміння Іздрик…
І менш відомі для мене автори з експериментами над структурою тексту, потоком свідомості, оповіданнями схожими на артхаусний фільм «Племʼя», щедрістю на лайку, горорними історіями, розповідями про хвороби, лесбійок, квашені помідори і ще багато іншого.
На жаль, попри крутий формат, мене зацікавила творчість лише одного з авторів, а прочитання цієї збірки я б назвала цікавим досвідом.
Я купувала її з запитом: «збірка укр.літ, від якої не хочеться встрелитися». Але, чесно кажучи, під час читання частіше хотілося таки встретилися, ніж жити :)
В книзі зібрані оповідання 25 авторів сучасності. Тут і Забужко зі своїм протестом проти крапок, і Жадан з розповідями про війну, і неосягнений для мого розуміння Іздрик…
І менш відомі для мене автори з експериментами над структурою тексту, потоком свідомості, оповіданнями схожими на артхаусний фільм «Племʼя», щедрістю на лайку, горорними історіями, розповідями про хвороби, лесбійок, квашені помідори і ще багато іншого.
На жаль, попри крутий формат, мене зацікавила творчість лише одного з авторів, а прочитання цієї збірки я б назвала цікавим досвідом.
October 17, 2025
Це чи не найкраща збірка оповідань сучасних українських письменників з усіх, які мені траплялись. Як і в будь якій збірці є сильніші і слабші тексти, але саме в цій книжці співвідношення просто зашкалює в сторону перших.
Displaying 1 - 7 of 7 reviews