What do you think?
Rate this book
Санаторій
«Санаторій» — це приклад особливого явища (а можливо, навіть окремого жанру в літературі), що його можна означити як «проза поета». Це напівавтобіографічна історія з реальними персонажами літературної сцени Вроцлава того часу (а це середина і кінець 60-х років минулого століття), історія, прикрашена довжелезними описами внутрішніх переживань головного героя Пйотра Ґ. Собецького. Пам’ятаючи про спосіб життя Воячека, тут також варто очікувати описів алкогольних і сексуальних ексцесів цього альтер-его поета і всього того, що ці ексцеси супроводжує. Для посвячених у темну леґенду Рафала Воячека «Санаторій» — це канонічний, наскрізь міфічний, культовий текст.
- GenresPolish LiteraturePoetry
112 pages, Paperback
First published January 1, 2010
3 people are currently reading
72 people want to read
About the author
Rafał Wojaczek
33 books39 followersRafał Wojaczek was a Polish poet and writer.
As a poète maudit, his life was marked by abortive studies, alcoholism, depression and suicide attempts. He commited suicide by an overdose of various drugs, including diazepam.
His short career took place during the turbulent years of modern Poland when the younger generation began to realize that they were trapped in a mendacious political system.
His works focused on topics of life and death, obsession on carnality and feminity. He also provoked with presenting himself as an alcoholic and a sponger. He was famous for his frequent riots, scandals and alcoholism.
Source: wikipedia.com & wikipedia.pl
As a poète maudit, his life was marked by abortive studies, alcoholism, depression and suicide attempts. He commited suicide by an overdose of various drugs, including diazepam.
His short career took place during the turbulent years of modern Poland when the younger generation began to realize that they were trapped in a mendacious political system.
His works focused on topics of life and death, obsession on carnality and feminity. He also provoked with presenting himself as an alcoholic and a sponger. He was famous for his frequent riots, scandals and alcoholism.
Source: wikipedia.com & wikipedia.pl
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
July 6, 2025
Воячек — східноєвропейське втілення традиції poètes maudits. Тут перед вами гола естетика тілесного і психічного розпаду, марґіналізація поетичного я, лексика болю і самознищення.
«Санаторій» — вкрай суґестивний текст. Бачимо відмову автора від риторики, це мова як симптом. Його стиль тому фраґментований, фізіологічно натуралістичний, зрештою у своєму вираженні — аґональний.
Але більше тут чіпає тема проклятих поетів, уміло приручена тогочасними реаліями Сходу Європи. Західноєвропейські «прокляті поети» творили у контексті дистанціювання від буржуазного суспільства в межах естетичного жесту, яке можна було зневажати і з якого, зрештою, можна було іронізувати.
Для Воячека цей простір опозиції матеріально репресивний. Він пише у соціалістичній Польщі, прокляття у його випадку — не поза, а реальний статус: замкнений у колі психіатрії і алкогольної аутоагресії.
У класичній версії маємо романтизований образ «проклятого» митця, натомість Воячек постає «антибогемним». Його санаторій буквально є соціальною інституцією, яка записує тіло у дискурс норми, обмежує його та корегує. В умовах авторитарної культури мова Воячека — радше спроба прорвати мовчання через вербальну агресію.
Воячек також не приховує автобіографізму прози. Це чесні жести власного розпаду. Самогубство героя не варто романтизувати, але воно виконує функцію антинормативного протесту — у світі, де тілу належить бути функціональним, моралі — узгодженою з ідеологією, а мові — ясною.
Воячек обирає смерть як останній вільний акт — коли інші форми субʼєктності вже скасовані.
«Санаторій» — вкрай суґестивний текст. Бачимо відмову автора від риторики, це мова як симптом. Його стиль тому фраґментований, фізіологічно натуралістичний, зрештою у своєму вираженні — аґональний.
Але більше тут чіпає тема проклятих поетів, уміло приручена тогочасними реаліями Сходу Європи. Західноєвропейські «прокляті поети» творили у контексті дистанціювання від буржуазного суспільства в межах естетичного жесту, яке можна було зневажати і з якого, зрештою, можна було іронізувати.
Для Воячека цей простір опозиції матеріально репресивний. Він пише у соціалістичній Польщі, прокляття у його випадку — не поза, а реальний статус: замкнений у колі психіатрії і алкогольної аутоагресії.
У класичній версії маємо романтизований образ «проклятого» митця, натомість Воячек постає «антибогемним». Його санаторій буквально є соціальною інституцією, яка записує тіло у дискурс норми, обмежує його та корегує. В умовах авторитарної культури мова Воячека — радше спроба прорвати мовчання через вербальну агресію.
Воячек також не приховує автобіографізму прози. Це чесні жести власного розпаду. Самогубство героя не варто романтизувати, але воно виконує функцію антинормативного протесту — у світі, де тілу належить бути функціональним, моралі — узгодженою з ідеологією, а мові — ясною.
Воячек обирає смерть як останній вільний акт — коли інші форми субʼєктності вже скасовані.
April 6, 2025
muszę przeczytać jakieś opracowanie albo artykuł naukowy i to sobie wszystko poukładać, cuz that shit was crazy
August 3, 2025
Ще до того, як Воццек Іздрика справляв ранковий туалет, як Любка оселився в "Кімнаті для печалі", слідкуючи за народженням творчості, як Марк Рентон Велша пірнав у коричневу субстанцію найбруднішого туалету, жив (а точніше виживав) такий собі польський поет. Приблизно тоді ж божеволів та спивався його побратим Марек Гласко, щоправда доля якого була закільцьована в ґрати не поезії, а прози.
Так от скажемо, а точніше помовчимо про Рафала Воячека. Буття являє собою найвищу форму саме в житті (знову хочеться закреслити це слово) поета. Саме в рефлексіях творця, його почуттях та стражданнях буття б'є через край, водночас отруюючи цього носія. Можна померти від безсилля, а можна загинути від надлишку сили.
У своїй повісті "Санаторій" Воячек якраз і займається міфотворчістю. Безсумнівно, він усвідомлює власне покликання поета, але розуміє і роздвоєність, і очікування натовпу, і необхідність пристосуванства. Єдина чесна, справедлива, рятівна ідея - жадання небуття. Без цього не те, що поезія, а і жодна творчість є неможливою.
"Сім пісень" пана Пйотра Ґ. Собецького - це сім днів творення міфу. А завершується все на день сьомий актом відпочинку - самогубством.
Можна вважати, що Пйотр є маскою Воячека, інструментом дослідженням щоденних мук поета. Відповідно автор прописує своєму герою те, що невдовзі сам же і здійснить. Межова чесність, якій ти змушений сам відповідати.
Не очікуйте на сюжет, саспенс, позитивних персонажів або ж катарсис. Цього не буде.
Буде лайно, сеча, блювота, горілка (навіть занадто) і трохи поезії.
Ви хотіли побачити, що криється за священною ширмою поезії? Ідіть до біса.
Справжній поет згорає, але з його попелу народжується щось прекрасне. Рафал знав, куди прямує, хоч часом і грав у смерть. Тож колись опинимося в санаторії і ми.
Так от скажемо, а точніше помовчимо про Рафала Воячека. Буття являє собою найвищу форму саме в житті (знову хочеться закреслити це слово) поета. Саме в рефлексіях творця, його почуттях та стражданнях буття б'є через край, водночас отруюючи цього носія. Можна померти від безсилля, а можна загинути від надлишку сили.
У своїй повісті "Санаторій" Воячек якраз і займається міфотворчістю. Безсумнівно, він усвідомлює власне покликання поета, але розуміє і роздвоєність, і очікування натовпу, і необхідність пристосуванства. Єдина чесна, справедлива, рятівна ідея - жадання небуття. Без цього не те, що поезія, а і жодна творчість є неможливою.
"Сім пісень" пана Пйотра Ґ. Собецького - це сім днів творення міфу. А завершується все на день сьомий актом відпочинку - самогубством.
Можна вважати, що Пйотр є маскою Воячека, інструментом дослідженням щоденних мук поета. Відповідно автор прописує своєму герою те, що невдовзі сам же і здійснить. Межова чесність, якій ти змушений сам відповідати.
Не очікуйте на сюжет, саспенс, позитивних персонажів або ж катарсис. Цього не буде.
Буде лайно, сеча, блювота, горілка (навіть занадто) і трохи поезії.
Ви хотіли побачити, що криється за священною ширмою поезії? Ідіть до біса.
Справжній поет згорає, але з його попелу народжується щось прекрасне. Рафал знав, куди прямує, хоч часом і грав у смерть. Тож колись опинимося в санаторії і ми.
Displaying 1 - 3 of 3 reviews