Ситутунга

by Майк Йогансен, Ярина Цимбал (Editor)

Майк Йогансен — найграйливіший письменник української літератури. Ця книжка запрошує вас у світ, який він створив, — веселий, дотепний, неймовірно вигадливий і яскравий. У цій збірці іронічної прози п’ятнадцять його текстів, у яких він по-різному пробував гумор: у сатирі, фейлетоні, гуморесках, оповіданнях і навіть у романі. Автор вас смішитиме, водитиме по живих краєвидах, дуритиме картонними ляльками і кидатиме в патетичних місцях. Із Йогансеном будьте готові посміятися не тільки з довколишнього світу, а й із себе самих. І якщо ви справжні його розумні й любі читачі та ще любіші читачки, ви зрозумієте, знайдете і покажете світові амфібійну антилопу ситутунгу...

400 pages, Hardcover

Published August 18, 2025

About the author

Poet, writer, translator, literary theorist, and linguist of German and Ukrainian parentage. Until 1917 he studied philology at Kharkiv University, graduating with a master’s degree. Yohansen wrote in German and Russian until 1917, but only in Ukrainian after 1919. In 1921, with Mykola Khvylovy and Volodymyr Sosiura, he wrote a landmark Ukrainian literary manifesto, ‘Our Universal to the Ukrainian Workers and Ukrainian Proletarian Artists,’ published in the anthology Zhovten’. Originally a member of the Soviet Ukrainian proletarian writers' organization Hart, in 1925 Yohansen became a founding member of the literary group Vaplite. After the forced dissolution of Vaplite in 1928 by the Soviet authorities, he cofounded and actively contributed to the literary and art periodicals Literaturnyi iarmarok and Universal’nyi zhurnal. He was the only former Vaplite member to question publically the formation of the more populist literary organization Prolitfront, which he refused to join. Instead he founded the apolitical Techno-Artistic Group A, which was officially banned in 1930.

Yohansen’s poetic oeuvre can be divided into three distinct periods. His early poetry, including the collections D'hori (To the Peak, 1921), Revoliutsiia (Revolution, 1923), Krokoveie kolo (The Dancing Circle, 1923), Proloh do komuny (Prologue to the Commune, 1924), and Dorobok (Works Thus Far, 1924, which includes many poems from his earlier collections), represents the first, experimental, period of his creativity. During his second period Yohansen produced formally mature and sophisticated verse, gathered in the collection Iasen (The Ash Tree, 1930). His poetry after 1930 represented an attempt at seeking a compromise between his high artistic standards and the Party’s mounting pressure to produce socialist-realist works. But Yohansen did not capitulate to the Soviet authorities. Instead, he produced the toned down, artistically accomplished collection Baliady pro viinu i vidbudovu (Ballads about War and Reconstruction, 1933).

Yohansen wrote masterful experimental prose using the technique of uchudnennia, or estrangement (that is, of making the ordinary appear strange or miraculous) and rendering his subject with a humorous edge. He also frequently devised sophisticated literary mystifications. In 1925 his first collection of short stories, 17 khvylyn (Seventeen Minutes), and a novel, Pryhody Mak-Leistona, Harri Ruperta ta inshykh (The Adventures of MacLayston, Harry Rupert, and Others), were published.. His most interesting prose work is his experimental novel Podorozh doktora Leonardo po Slobozhans’kii Shvaitsariï (Doctor Leonardo's Travels through the Switzerland of Slobidska Ukraine, 1928), in which he attempted to make landscape his text’s main protagonist, giving his human characters secondary roles. In 1931 two other story collections by Yohansen were published—Zhyttia Haia Serhiievycha Shaiby (The Life of Hai Serhiievych Shaiba, 1931) and Opovidannia pro Maikla Parkera (Stories about Michael Parker, 1931). To avoid conforming to the by then only officially allowed style of socialist realism, Yohansen turned to writing several books of children’s literature or anecdotes and humorous sketches in the 1930s. After visiting remote locations in Ukraine and other parts of the USSR, he also produced several books of travel sketches, including Podorozh liudyny pid kepom (The Journey of a Man Wearing a Cap, 1932), Podorozh u Dagestan (A Trip to Dagestan, 1933), and Kos-Chahyl na Embi (Kos-Chagil on the Emba River, 1936).

Yohansen was an accomplished screenwriter and author of several scripts for theatrical productions. He cowrote (with Yurii Tiutiunnyk) the screenplay for Oleksander Dovzhenko’s classic Zvenyhora (1927), the silent film many consider the beginning of Ukrainian national cinema. Yohansen also collaborated with Les Kurbas and his influential Berezil theater on several of their productions.

Reviews

[Liudmyla · Rating 4 out of 5]

Абсурдна будова і химерні переходи - саме про таку особливість своєї прози говорив сам Йогансен, і це досить точне зауваження.

Всі оповідання дуже-дуже різні, не схожі одне на одного, кожне має якусь власну родзинку. Можливо, через 100 років будь-який текст сприймається трохи інакше, ніж сучасниками. І, можливо, ми, майбутні покоління, не до кінця можемо зрозуміти всю іронію та й взагалі задум автора. Але це було цікаво.

"Резолюція", "Зубна щітка", "Номіна оміна", "Професори українізації", "Сонце козацьке" сподобалися найбільше.
~~~
Цитата з "Професори українізації" підкреслює тяглість наших мовних традицій:
"Так, українська мова дуже важка, і це саме через її милозвучність. Грубе європейське чи російське вухо не може вловити тонкощів української мови. Нехай європеєць вимовить слово "паляниця". Хай спробує. Або краще хай і не пробує".
~~~
Вразило свою незвичайністю "Сонце козацьке". Уявіть собі, це оповідання написане виключно ідіомами, приказками, прислів'ями і приповідками, серйозно. А чого варті прізвища - Немийнога, Зачиняйло і мій фаворит - Неприведигосподи. Ви такого точно більше ні в кого з письменників не прочитаєте.

[Maria · Rating 5 out of 5]

Дуже несподівана книжка. Просто читаєш і не знаєш, що буде на наступниці сторінці: вишукані описи природи, жорстокий сарказм, елементи жаху чи доброзичлива іронія.

Богом клянусь, тут автор вишукано ламає стіни і розставляє пастки, у яких я вперто бачу магічний реалізм.

А дві історії я вже читала, коли писала ці тексти для проєкту з медіа «Сенсор»

https://sensormedia.com.ua/culture/un...

[фортуна · Rating 5 out of 5]

Йогансен експериментує і прощупує як свій стиль, так і авдиторію творів, і яка форма сподобається читачеві найкраще — бурлеск, іронія, чи може навіть чорний гумор? Ще жодного разу мені не вдалося вгадати, як саме закінчиться розповідь, а історія про неймовірну зубну щітку — мій однозначний фаворит! Шкода, що не можна читати це вічно — тонко, але водночас легко, те що треба для відпочинку мозку

[Наталія · Rating 2 out of 5]

Ну такоє. Все-таки експерементальна проза не для мене. Сподобалися деякі фейлетони ("Театральна фізкультура", "Касторка", "Професори українізації") своєю актуальністю, хоча пройшло вже 100 років з моменту їх написання. Сподобалися деякі думки, зокрема вислів "Україна - це не росія" або висловлювання про те, що "Десять років ... - це дуже короткий час, і за десять років трудно підняти життя, налигане двомастами роками рабства". Сподобалися описи Північної Слобожанщини та мого рідного Дінця, бо я просто уявляла собі ці озера, що заросли очеретом та осокою, один високий, а другий пологий береги річки, білі та жовті квіти латаття, лісові стежки та безкраїй степ. І хоч моє місто знаходиться трохи південніше, але все одно це мої місця, усе таке рідне та близьке...
Але! Для мене в книгах головне - це зміст. І ця абсурдність, вульгарність, цинізм, перемішані із фізіологічними подробицями мені не сподобалися. Прочитала. Галочку поставила, але перечитувати не планую...

[Маx Nestelieiev · Rating 5 out of 5]

Творчості Майка Йогансена не вивчають у школі, але про його найвизначніший твір точно чув багато хто. Та якщо ж ви, розумний читачу чи прекрасна читачко, дожили до 2025 року і так і не прочитали найголовніший текст Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо…» — то я вам дуже заздрю, адже попереду у вас велике щастя пізнання цього неймовірного роману. До того ж у збірці «Ситутунга» є багато інших цікавинок. Звідти, зокрема, можна дізнатися, що «борщ — це українське консоме з капустою», а «баба — це українська селянська леді». Загалом же ця нова збірка — колекція всіх тих різновидів комічного, про які ви навіть і не здогадувалися: від бурлескно-травестійного до сардонічного. І при тому Майк Йогансен рідко перетинається з іншим тодішнім жартівником, Остапом Вишнею, хоч деякі їхні дотепи й подібні. Так, у Йогансена, є професор Нарбонов, що читає лекцію на тему «Українські прикметники та їхня роль у великому переселенні народів», а у Вишні — кандидат філологічних наук Іван Іванович Крапказкомою з дисертацією «Вплив дубових полиць на палітурки “Кобзаря” Т. Г. Шевченка видання 1871 року». Втім, навіть у цьому стилі наших гумористів-сатириків різняться: Йогансен — більший жанрово-композиційний віртуоз. І ще в нього той Нарбонов значно солідніший за пана Крапказкомою, бо: «…прекрасно знайомий з усіма українськими письменниками. В Сосюри й Хвильового він хрестив дітей. З Йогансеном він жив на дачі в Норвегії. З Кулішем Пантелеймоном варив куліш на березі Дніпра коло могили Шевченка. З Кулішем Миколою вкупі писав “Дев’яносто сім”, причім Куліш написав усіх тільки тридцять, а він, професор Нарбонов, шістдесят сім».

Більше тут:
https://tyzhden.ua/posibnyk-zi-smikhu...