Для кондитера Євгена, який приїхав допомагати Олі Синичці ремонтувати і відновлювати її стару хату, цей Великдень дуже важливий, бо він хоче налагодити стосунки з матір'ю.
Для Олі Великдень — час єднання поколінь, адже рецепт найсмачніших пасок перейшов їй у спадок від прабабці, а тій — від її матері. Щороку Синичка випікає рум'яні паски й пригощає ними усіх близьких. І тому вона легко погоджується на змагання з Євгеном — Турнір пасок.
Оля Синичка не сумнівається ані в сімейному рецепті, ані у власній майстерності, навіть маючи за конкурента професійного кондитера. Але поряд з Євгеном серед цієї п'янкої нестримної весни вона вже не впевнена у своєму серці, у тому, скільки слів і емоцій воно здатне вмістити.
І чи взагалі хоч чиєсь серце має право кохати і бути щасливим під час війни?
Це продовження історії Олі Синички, що розпочалася романом «Вілла у Сан-Фурсиско».
У мене є кілька авторок та авторів, у яких я готова читати будь-що, аби вони тільки писали. Яких я люблю за те, як вони пишуть, а не тільки про що. І Ярослава Литвин — одна з них. Її попередня книжка про Олю Синичку — «Вілла у Сан-Фурсиско» — це був такий розкрут і моральний відпочинок, мені так зайшов гумор, і легкість, і цей чудовий суржик, що «Хрущів» я чекала дуже-дуже сильно. І почала читати одразу, як книжка прийшла.
І знаєте що? Це неймовірна книжка. Вона набагато серйозніша, ліричніша, ніж перша, але так само зачіпає щось таке миле, дитинне в душі.
Боже, я ревіла над описом смаження сємок! Бо моя бабуся смажила їх так само: і мішала, і на ложці остуджувала бубки, і в рушничок загортала. А потім я побачила слово «штунда»! Ні від кого, крім бабусі й дідуся, його не чула.
А потім ревіла від усвідомлення того, що не маю родинного рецепта паски. І від того, що добре, що хтось має. Що хтось пам'ятає своїх пра-пра-, що має цю ниточку, зв'язує, коли вона рветься, береже й тягне далі.
І ще від того, як складно буває дозволити собі себе. Дозволити собі бути доброю до себе. Зрозуміти, що тебе достатньо. Що ти класна. Що з тобою все так. (Монолог Добренької на цю тему треба просто роздрукувати і в рамочку вставити.)
Господи, а скільки всього згадується хоч і побіжно, але як зачіпає: про щастя й сором за нього під час війни, про старіння, хвороби та смерть, екологію, волонтерство, батьківство, емпатію, зневагу, егоїзм, дружбу, сім'ю...
Ярославо, дякую за такий цілющий фінал для Олі Синички. Нам таке треба. Нам треба щасливі фінали.
Так, ця книжка ще на передзамовленні, але я мала прерогативу прочитати її ще в січні — і мені дуже сподобалося, навіть більше першої частини!
Тут дізнаємося більше, як же Оля Синичка обрала собі хату в селі і хто той таємничий Женя-кондитер, що приїхав їй допомагати. Дуже рідний літній вайб і водночас історія вписана в наші воєнні реалії. І це дуже зрезонувало, бо відчуття, що читаєщ про себе й про своїх.
Історія про любов і самопізнання, про кордони й зону комфорту, яку ми вибудовуємо за будь-яких обставин. Бо навіть грушка в садочку чи вечір на ставку мають силу відновити душевну рівновагу. Особливо, коли розділяєш їх з важливою людиною.
Ви теж хотіли продовження історії Олі Синички та її Вілли? Я неймовірно! І ця історія просто любов!
Головний факт - вона здається ще краща за першу книгу. Як? По-перше, сама історія іде далі, але теж дає деталі попередніх подій. Як я люблю. По-друге, мова. Цей текст заворожує якістю порівнянь (моє улюблене - чи кавові зерна смажаться так само, як насіння соняшника?), описів природи, подій. Я зловила купу флешбеків зі свого дитинства, - такі близькі, рідні вони всі.
Історія дуже затишна і тепла. І дотепна! Я насміялася. Саме те, щоб підзарядитися в наш час. 10/5!!!
Чудова книжка для цілющих емоцій і пошуку свого кутка затишку від тривог. Добра, мила, романтична. Повертає віру в краще в людях і допомагає добре спати
Знаєте оцей страх, коли любиш книжку, виходить її продовження і боїшся розчаруватся? Я не розчарувалась.
Історія Олі Синички продовжується! Оля Синичка ще в першій частині купила хату, з нею сталося міліон пріключєній, але вона не зупинилась на достігнутом і стала пріключатися ще більше. Тепер Оля Синичка влюбилась, але првідєнія прошлого її не відпускають, тому тут хто зна, чи вийде Олі Синичці привести до ладу не просто хату в селі, а ще й стосунки.
❗️ Рекомендовано читати десь у лісі, селі, на природі + там, де можна вголос сміятися і ніхто не покрутить вам пальцем біля скроні
Розчулили мене і роздуми героїв про життя:
- чи можна закохатися в старості й де знайти той суспільний стандарт, коли нарешті можна жити відкладене життя - як жити закордоном під час війни і як повертатися, коли ти вже ні в сих ні в тих - як пекти паски і хто буде пекти паски після нас - що можна і не можна робити у війну
Затишно, атмосферно, легко читається. Мені ця книжка сподобалась більше, ніж перша книга про Олю Синичку "Вілла...", де я перечіплялась за моменти, які були, на мій смак, занадто гротескними. В другій частині цих моментів немає, а сама книжка більш лірична (з'являється любовна лінія з кондитером Євгеном). І тут вона вписалась дуже органічно
«Помниш, як ми в детстві в квача грали — біжиш, біжиш, тікаєш, викручуєшся. А тоді застиваєш, обнімаєш себе руками і кажеш «чік-чірік, я в доміку». І все, ти недосягаєма! Ти в полній безопасності. Так от, Оля Синичка, чік-чірік, ти в доміку. Ти знайшла своє місце, ти прийшла до себе, ти притягуєш правільних людей. Твій домік просто треба трохи підлампічить. І я зараз геть не про цю хату»
Такий спокій і тиха посмішка була на протязі всієї історії. Переживаю за Синичку, як за рідну. Всі її намагання покращити своє буття, діяти правильно - воно таке яскраво-реальне. Не завжди нам зустрічаються наші люди....але ж таки зустрічаються.
щира, тепла історія про кохання та щастя під час війни, гарний стиль, психологізм, гумор та важливі роздуми про сім'ю й життя. загалом це легке для читання і емоційне задоволення. Основні моменти з відгуків: Жанр: Романтична проза, що поєднує пригоди, гумор та любовну лінію, з продовженням історії Олі Синички. Атмосфера: Ніжна, весняна, життєствердна, з акцентом на традиції (рецепти пасок) та сучасні реалії війни. Сильні сторони: Щирість та теплота історії. Психологічна глибина. Добрий гумор та легкий стиль. Актуальні питання війни та особистого щастя. Створює настрій весни та відродження. Критика (незначна): Декому бракувало глибшого занурення в характери героїв та опис постапокаліптичного світу, але це залишає простір для уяви. Для кого: Для тих, хто шукає легку, емоційну книгу для відпочинку, але з важливими думками, і хто любить історії про жінок, що вчаться довіряти серцю. Загалом: Книга сприймається як приємний, емоційний відпочинок, що водночас змушує думати, пропонує баланс між комічним та серйозним, і зачіпає теми любові та родинних цінностей в нелегкі часи.
Опис Для кондитера Євгена, який приїхав допомагати Олі Синичці ремонтувати й відновлювати її стару хату, цей Великдень дуже важливий, бо він хоче налагодити сто...
Хрущі над вишнями – Ярослава Литвин | Купити в Detmir Чому варто прочитати книгу * «Хрущі над вишнями» ��� романтична проза, що огортає теплом і зворушує до сліз, водночас піднімає актуальні питання реалій життя під ...
Як і перша, ця книжка неймовірно затишна і дуже романтична. Це наш український ромком, з гарно прописаною історією розвитку захоплення, еротикою і трохи сексом. І поряд з цим село, сім'я і друзі. Відповідно до жанру, все добре і романтизовано, що, безумовно, теж має бути, бо реалістичних історій і так надто багато. Але ж всі хочуть помріяти. І ще мені здається, оця мрія хати в селі - вона вже колективна для якогось умовного покоління міленіалок, а може, і не лише їх. Сподобалися теми, які підняті, фемінізм від тьоть Маші, волонтерство, баттківство, еміграція. По настрою залетіло. І суржик авторці прекрансо вдався! І дотепні жарти, тут я насолоджувалася Трохи дратували надто розлогі описи та порівняння, їх було занадто багато, як на мене, вони відволікали від длинамічності сюжету і здавалося, були річчю в собі, бо не допомогали створити настрій 9тому ставлю 4, а не 5). Буду чекати третю книжку!
1. Мій улюблений троп. 2. Ця історія відчувається, як сімейне застілля. 3. Головна героїня відчувається, як подруга, яка постійно щось чудить, помиляється, щось собі надумує, боїться довіряти і дуже віддалено чула про особисті кордони, але ти її любиш, бо вона - твоє рідненьке єбанько. Такі книги потрібні, як вихідний, коли в хаті срач, а ти все одно нічого не робиш і лежиш втикаючи в стелю. Як перегляд серіалу, де кожну серію знаєш на пам'ять. Як улюблена цукерка до кави. Я дочитала вночі й заснула з відчуттям спокою. Подяка авторці!
На початку книга обіцяла бути цікавою, проте очікування не справдилися. Найбільше відштовхнула мова персонажів — діалоги Олі та Оксани було важко читати. Мова є важливою складовою характеру, і тут вона радше заважала сприйняттю. Село — це не синонім безграмотності: суржик трапляється часто, але в цій книзі він зіпсував загальне враження. Головна героїня виглядала інфантильною, радше як підліток. Любовні сцени здалися нереалістичними та незграбно прописаними. Книгу дочитала з труднощами
По початку книга була непогана але чим далі вона ставала трошки гіршою а потім краще. Я таке зазвичай не читаю, і мені воно не сильно подобається. Останні пару глав були крінж.
У цієї книжки неймовірно гарне оформлення і навіть мої знайомі, які не знають української мови, питали у мене, що я читаю. Хоча це і є продовження серії, проте тут набагато більше уваги приділено стосункам Євгена і Олі. Думаю, для тих читачів, кому цікавий розвиток любовної лінії, ця книга сподобається більше. Проте мені не вистачало інших героїв, розвитку інших сюжетних ліній, на приклад, стосунків з Оксаною, та і загалом теми "вілли".