Портрет в інтер'єрі долі

by Мирослава Пінковська

Книжка «Портрет в інтер’єрі долі» — данина пам’яті українським шістдесятникам-дисидентам, які виступили проти радянсько-кагебістської системи за право України бути. Авторка з теплом і любов’ю розповідає про своїх друзів з кола шістдесятників, людей знаменитих, але не завжди знаних. У першій частині «Друзі-шістдесятники у постшістдесяті» йдеться про літературознавицю Михайлину Коцюбинську, літературознавця і письменника Романа Корогодського, очільницю «Союзу українок» Атену Пашко, учасника і засновника Товариства української мови імені Тараса Шевченка Романа Крип’якевича.
У другій частині «Мої “гнізда” пам’яті» мова про тих, хто охороняв нашу культуру на теренах (художниця-реставраторка Інна Дорофієнко), на сцені (театральний діяч Богдан Антків; його син диригент Богдан Зиновій; незмінний упродовж багатьох років диригент хору в Ноттінгемі Остап Пицко), в лічниці (лікарська родина Мощичів) чи навіть під водою (офіцер-підводник Євген Лупаков).
А до збірного портрета ще кілька «Сильветів друзів»: перша вчителька Романа Дідик; сестра члена Гельсінської групи Миколи Матусевича Таміла; дружина Богдана Зиновія Анткова Зеня; театральна режисерка, а заодно донька Атени Пашко Ірина Волицька.
Для всіх, кому не байдужа наша недавня історія.

224 pages, Hardcover

Published January 1, 2025

Reviews

[Ярослава]

Що мене завжди заворожує в спогадах про культурну навколодисидентську спільноту, так це зокрема історії про те, як вони вміли дружити. Я з тих, для кого найміцніша дружба - це, умовно, надсилати людям куровані під їхні інтереси підбірки мемів, що, звичайно, теж важлива ознака, що про людину думаєш і пам'ятаєш її інтереси - але це, звичайно, не той масштаб, тож захоплююся тими, в кого цей навик і хист були розвиненіші.

Читаючи "Портрет в інтер'єрі долі" Мирослави Пінковської, де авторка зберігає людські обличчя більш і менш відомих постатей, що кожен і кожна сапали свою ділянку української нивоньки в несприятливі часи, я весь час захоплювалася їхньою діяльною й помічною дружбою й інтересом до навколишніх, тим, як вони вмить обростають знайомствами і спільнотами, втягуючи нібито випадкових перехожих у коло своєї любові - до людей і до тривання української культури. Звичайно, почасти всі ці дружби якраз страшним радянським часом і його загрозами й зумовлені - як каже один із героїв книжки, Роман Крип'якевич, "якраз ті труднощі безконечні - це іменно основний фактор, що так зближує людей, робить їх необхідними один для одного, загартовує, перевіряє, та так прискіпливо, як ніяка тобі атестація". Чи, як говорить інша героїня цієї книжки, Атена Пашко, "вже саме дотримання моральних і духовних цінностей розглядається як непокора владі, як злочин", тож усе хороше культивувалося на противагу.

Але тут от яка штука: досить часто вибір українства в радянські часи постає як історія ледь не про вибір смерті, і велика жертовність у тому, звичайно, була (як тоді, коли обирали йти в Гельсінську спілку, знаючи про неминучі наслідки, але хтось мусить, і більше нікому). Але ж це ще й про вибір великої любові і підтримки, спільних інтересів, спільної творчості, оцього всього. Тут не (тільки) боляче, тут ще й світло. Якщо вам хочеться у страшні часи і про страшні часи почитати чогось не болючого, а дуже світлого - про те, що тут, звичайно, багато горя, зате скільки при цьому любові і вдячності - то "Портрет в інтер'єрі долі" якраз про це. Ще одна героїня книжки, реставраторка Інна Дорофієнко, описує своє ремесло як "професію, якої не існує без тепла і доброти" - так от це про те, що взагалі все тут стоїть на теплі і любові, бо на чому б то ще.

Між іншим, "Портрет в інтер'єрі долі" здобув спецвідзнаку капітули премії Шевельова «За особливий внесок у збереження культурної памʼяті», а Стасіневич у випуску "Запаху слова" про книжки, які можуть зігріти зараз, теж радив цю, якщо вам треба ще рекомендації))

[Галина Ткачук · Rating 5 out of 5]

Неймовірно цікаві особисті спогади про багатьох видатних людей і про цілі середовища, важливі для нашої культури ❤️.