Межова. Осінь

by Дивна Пташка

247 pages, Paperback

Published July 21, 2025

Reviews

[Yuliia Bedenko · Rating 3 out of 5]

Книга справила на мене сильне враження. Вона піднімає складні й важливі теми — життя ЛГБТК-людей у суспільстві, яке й досі не завжди готове приймати інакшість, особливо поза великими містами. Авторка показує, як глибоко вкорінені стереотипи можуть впливати на сприйняття, пов’язуючи це з «неправильним вихованням» чи навіть «хворобою».

Попри серйозність теми, у центрі — ніжна й тендітна історія кохання, яка торкає саме своєю крихкістю.

Разом із тим для мене залишилася нерозкритою тема межового розладу та його впливу на героїв, а фінал здався трохи скомканим.

У цілому ж це книга, яка варта уваги — смілива у темах і делікатна у подачі.

[Anew Day · Rating 2 out of 5]

Книга не була готова до публікації.

Я в влв стосунках і маю діагностований межовий розлад, тому звичайно, я не могла пройти повз. Нажаль, очікування в мене були завищені.

Здавалось, що ми не можемо визначитися, з чийого ПОВ дивитись на цю історію, іноді нам давали першу особу, іноді третю, при чому різних людей, без поділень і попереджень, іноді ми раптом зазирали в голови взагалі іншим рандомним персонажам, які з'являлися на одну сторінку (звідки ми знаєм, що подумала подруга подруги?). Губилась лінія розповіді, бо ніколи не знаєш про чиї думки і почуття ти читаєш, все змішувалось в одне.

Словозамінники - улюблена схема початківців, чомусь. Дуже не люблять часто нові автори називати героїв своїми іменами або займениками. Хто така "рудоволоса" я зрозуміла десь главі на пятій, щоб роздуплитися що "блондинка" це не якась ліва людина в групі, теж пішов час.

Зв'язку між сценами немає, таймлайн абсолютно не зрозумілий, начебто сума нарисів про якісь непов'язані події. Майже на кожній сторінці втиснуті "спогади" курсивом, які не додають нічого до історії. Іноді ці спогади були про події, які відбулись буквально два абзаци назад. Вписати спогади в нинішні думки героїв також були намагання, але вставки все руйнували.

Дуже багато протиріч в героях, то мама занадто контролювала все життя, то її ніколи не було поруч (все це на одній сторінці). Все що ми знали про стосунки і характери ми дізнавались, бо герої самі нам це розказували. Абсолютно нічого не було показано сценами, все або в супер мега рефлективних напищених діалогах, або думках.

Читалось і занадто просто і занадто складно одночасно. Бо стиль спрощений, але через всі непорозуміння, ти просто не розумієш, що відбувається.

Ми ввійшли в книгу на моменті, коли Соломія вже закохана в викладачку, і нам не дали можливості цю закоханість відчути, побачити, як вона росте, бо в діях і словах Світлани не було нічого привабливого, нам просто доводилося повірити Соломії на слово, що вона класна. траст мі бро. Через це і всі інші фактори, розвиток стосунків відчувався дуже неприродньо. Я повірила, що десь колись щось таке могло б бути, але не повірила саме в цю історію.

Нам також накидали кілька абьюзивних ліній, щоб вони підіймали ставки тоді, коли це було зручно, але коли дійшла справа до розв'язання цих проблем, нам показали тільки пару речень в спогадах, якщо взагалі щось показали.

Дуже неприємно також було читати знецінення людей, які не мають офіційного діагнозу. Мовляв, от нам, діагностованим, реально погано, а ви оце собі напридумуєте і не знаєте про що ви говорите! Це те саме, що всі психічні розлади ви самі собі придумуєте, тільки іншим шрифтом.

Про межовий розлад тема не розкрита. Дуже загальна розповідь про чутливість, порожнечу, самопошкодження та інше. Але знову ж таки, все розказано, нічого не показано. З тим самим успіхом можна почитати нонфік.

Я думаю, я ще багато можу писати, але думку свою я донесла. Зірка за дуже кльові стікери, які йшли в подарунок, і за те, що авторці вистачило сил і терпіння написати книгу.

[Микита Билима · Rating 5 out of 5]

Заборонене кохання, лесбійки, навчання у Києві… Саме ці три тропи авторка Дивна Пташка вміло поєднала у своїй книзі — і я без перебільшення вважаю «Межову. Осінь» однією з найсильніших ЛГБТ-історій на українському ринку.

Я познайомився з цією історією у вересні — і вона повністю змінила для мене цей місяць, який зазвичай асоціювався з апатією й важкістю. Книга змусила мене задуматися над тим, наскільки глибоко суспільство формує у нас «традиційні» уявлення, не залишаючи простору для прийняття себе. Вона також торкається теми психічного здоров’я — і робить це дуже чесно, нагадуючи, наскільки важливо звертатися по допомогу, а не самостійно ставити собі діагнози.

Родзинка цієї історії — у її відвертості. Головна героїня, Мія, закохана у свою викладачку Світлану — дорослу, розсудливу жінку, яка не дивиться на світ через рожеві окуляри. Так, її позиція місцями здається суворою, але саме завдяки цьому книга виглядає настільки справжньою. Тут немає ілюзій про «втечу за кордон і нове життя». Є реальність — болюча, суперечлива, така, у якій люди залишаються з наслідками своїх виборів.

Світлана, до речі, теж має непросту історію: чоловіка, який загруз у боргах і готовий втратити все, аби лише їх віддати. І хоча мені хотілося, щоб вона дала йому відсіч ще рішучіше, навіть те, як вона протистояла — викликає повагу.

5/5 🦊 — книга з осіннім вайбом, ароматом дощу, втоми й забороненого кохання. Вона змушує хвилюватися за героїнь і весь час боятися, щоб ніхто не дізнався про їхні почуття.

[Diana]

Це моя перша прочитана книжка українською мовою за два роки. Я дуже зраділа, коли знайшла новину про вихід української книжки про лесбійку з межовим розладом особистості. Якщо не помиляюся, то це перша wlw-книжка в українській літературі взагалі, у якій прямо згадується кохання між жінками.

Мені близькі центральні теми цього роману: я — лесбійка, моя близька подруга мала межовий розлад, мені подобається троп любові між вчителькою і ученицею. Неприйняття суспільством і батьками, самопошкодження, заборонене кохання, домашнє насильство, зрада, азартні ігри, булінг, психотерапія, смерть близьких і біль утрати, усвідомлення себе як лесбійки у зрілому віці — ці та багато інших тем знаходять свій відгомін на сторінках «Межової. Осені». Проте цей відгомін так і лишається лише відгомоном — жодна тема не була розкрита повністю. Для мене всього було забагато, і врешті-решт я не знала, за що зачепитися, бо фокус постійно зміщувався з однієї теми на іншу.

Діалогів було забагато, хоча я зазвичай це люблю. Назва книги викликала хибні очікування, ніби осінь — це ще одна діюча особа. Перша глава в цьому сенсі була доволі вдалою, але далі згадки про осінь ставали дедалі рідшими, не кажучи вже про майже повну відсутність описів природи й навколишнього середовища загалом. Можливо, саме тому й виникає враження про надмірність діалогів.

Окрім того, обкладинка також спричинила хибні очікування. Дівчина стоїть у ванній кімнаті й дивиться у дзеркало. Для мене дзеркало — це свого роду спроба зазирнути всередину себе, акт саморефлексії. А ванна кімната в цьому випадку вказує на інтимність роману. У романі й справді часто згадуються розмови з психологом і таким чином — спроби рефлексії, проте цього, на мою думку, недостатньо. Я б хотіла бачити більше внутрішніх роздумів головної героїні, а не тільки діалогів. Вона постійно з кимось говорить, не залишаючи простору для власних думок. Можливо, це один із симптомів межового розладу — тоді це доречно.

Іноді здавалося, що героїні говорять неприродно, постійно виголошуючи свої рефлексії так, ніби перед психологом, або вказуючи на свій прогрес у дусі: «раніше…, але тепер…». Проте це не є ключовим пунктом моєї рецензії.

Я довго думала, чи варто писати відгук на цей роман, бо не хотіла ставити низьку оцінку за першу українську книжку про жіноче кохання. Більшість згаданих тем є для мене особистими, і тому це подвійна радість — бачити таку книжку на полицях. Я завжди мріяла написати книгу про подібні переживання, і я рада, що це зробила хтось інша.

Бажаю авторці наснаги та з нетерпінням чекаю на наступну книгу!

[Nataliya Dvorova · Rating 3 out of 5]

Я дуже хотіла, щоб мені сподобалася ця книга, але, на жаль, це не так.
Я намагаюся не пропускати українських лгбт-книжок, і саме за те, що це українська лгбт-книжка, я накинула ще одну зірочку. Бо насправді текст був відверто слабкий.
Із інших плюсів: авторка знає, про що вона пише. Історія особиста, і тому відчувається щирою. Ще один плюс для мене - сюжет, бо я приблизно уявляла, про що буде мова, і отримала саме те, чого й очікувала.
Але стиль... Відчувається, як щось середнє між фанфіком, постом у фейсбуці і посиденьками на кухні. І трохи цитатами з сеансів із психотерапевтом. У тексті майже взагалі немає художніх засобів. Він не відчувається художньою книгою. Структура непослідовна. У деяких моментах певні речі були аж занадто розжованими. Нам усім відомо, що гомофобія - це погано, що українське суспільство ще доволі гомофобне, що токсичні батьки - це погано, що часто у суспільстві панує нерівність і корупція тощо. Так, не всім відомо, як воно - жити з межовим розладом, але і тут мені хотілося більше відчути, що відчуває героїня, а не прочитати опис хвороби. На жаль, у творі взагалі не застосований принцип "show, don't tell".
Авторці бажаю натхнення, хорошого редактора, і радила б пройти курс із письменницької майстерності.

[Сай Сумський · Rating 3 out of 5]

Я знаю, як це - написати й видати першу книгу своїми силами. Це непросто. І я щиро вболіваю за авторку та майбутнє її творчості.

Це не погана книга. Я хочу підкреслити в першу чергу хороші моменти:

1. Соломія дуже сильно нагадує мені одну людину з діагностованим МРО, яку я знаю. Настільки, що це аж трохи лякало. Достатньо правдоподібно описано, на мій погляд.
2. Мовлення персонаж_ок відрізняється, вони не однакові. Відчуваються характери, вони викликають емоції.
3. Мені дуже сподобалося, що в кінці ми бачимо, що Соломія займалася своїм МРО, лікувала його й їй стало краще.

Це не зовсім мій жанр. Також мене особисто, все ж, напрягає різниця в віці персонажок і те, що це кохання між викладачкою та студенткою - тобто стосунки нерівні. Таке буває в житті, але це, все ж, проблематично.

Так, є деякі помилки, як от "ще жовте листя", коли малося на увазі "ще зелене", якщо я правльно розумію. В майбутньому варто попрацювати над стилістикою та структурою сюжету.

АЛЕ завжди є, куди покращуватися. Без перших спроб прогрес ніколи не відбудеться.
Тому це прекрасно, що книга написана й видана. Вона має право на життя, вона вже знайшла тих, кому сильно сподобалася.

[Vladyslava · Rating 1 out of 5]

Передзамовила книгу ще на початку літа й мала доволі великі очікування щодо неї - як виявилося, доволі завищені. Текст заплутаний, складається враження, що думки персонажів перемішані докупи. Написано і від обличчя Світлани, і від Соломії, і від третього обличчя, тому важко зорієнтуватися.
Іноді зустрічалася калька з російської (наприклад, "руль"), але і новий правопис ("павза", "авдиторія","міт"). Ніби текст писало дві різні людини, дуже стилістично розбалансовано. Часто зустрічалася тавтологія, яка дійсно різала очі.
Є й значні сюджетні діри та нелогічні, як на мене, розвитки подій. Та й в цілому, події розвиваються аж занадто швидко, я просто не встигаю проживати ті емоції разом з головною героїнею.
Підсумовуючи, історія здалася мені геть недопрацьованою і сирою, ніби я читаю чорновик авторки, а не фінальний текст.Якби над рукописом попрацювали трохи більше, то книга б точно залишила яскравіше та приємніше враження. Сподіваюсь, що в другій частині ми зможемо побачити весь потенціал цієї розповіді.

[Sofiia Ahapova · Rating 1 out of 5]

Я не змогла дотягнути книгу до кінця, але перша половина лишилась позаду, тож, думаю, я маю право на відгук.

Якщо казати дуже коротко, то мені не сподобалося. Не буду зупинятись на сюжеті і персонажах, бо в цьому плані все доволі банально і нового не знайдеш. Однак в книзі є величезний (на мою думку) мінус і це стиль написання. Просто неможливо спокійно читати. Описання банальні, діалоги аж пре назвати крінжовими, складність речень скаче між рядками з незрозумілих причин. Відчуття, ніби кожен абзац писали різні люди, де один автор навчається в п'ятому класі школи, а інший наче вже й розуміється у справі, але занадто недосвідчений. Загалом, враження ніби авторка начитана не гарною літературою, а другосортними фанфіками.

Якийсь час я слідкувала за соц. мережами авторки, тож знаю, як багато сил вкладено в книгу. І я щиро бажаю подальшого розвитку та успіху. Але наразі конкретно ця історія видалась занадто сирою навіть як для дебюту.

[Angelina Alexandrenko · Rating 5 out of 5]

Моя перша квір-книга. Вона була в моєму списку бажанок і не дарма.

Ця історія про двох жінок. Соломія — студентка, живе з межовим розладом особистості, закохана у свою викладачку та Світлана — викладачка у якої сімʼя, яка була її опорою, руйнується просто на очах.

Історія про біль, неприйняття, про складність бути собою в суспільстві, яке часто не готове зрозуміти. Про бар’єри, що існують не тільки назовні, а й всередині нас.
Про любов — щиру, сильну, живу.

Я плакала декілька разів поки читала. І цю книгу закінчила не я, а вона мене.

Сильні слова, описи почуттів, які торкалися мого серця, думки, які проживаєш разом з героями. Прекрасна любов, яка заборонена через паркан, який ми вибудували в наших думках.

У мене болить і я не знаю скільки ще мені знадобиться часу, щоб відійти від цієї історії та почати читати щось інше.

«Межова. Осінь» — це дуже сильна історія, яку я рекомендую прочитати кожному! Це історія, яка залишає слід в душі.

[Karina Mocrenets · Rating 5 out of 5]

Книга крута, жива, читабельна. Перша така історія в Україні. Дуже цікаві та круті інтимні сцени. Мова в книзі природня, можу порівняти з мовою в книзі Половинка «Лімб». Раджу молодій авторці сил, натхнення та більше позитивних відгуків.

[Reader Knijkova_magiya · Rating 5 out of 5]

Книгу варто прочитати усім,щоб зрозуміти людей з іншим мисленням і відчуттями😌

[Альона Яценко · Rating 4 out of 5]

Незважаючи на деякі недоліки, історія залишила по собі гарне враження. Дякую авторці за сприйняття конструктивної критики, бажаю удачі і з радістю чекатиму на продовження!!

[Reader · Rating 5 out of 5]

Чудова книга! Чуттєва, емоційна, щира і правдива! Бажаю авторці успіхів і самореалізації! Віри у себе і своїх героїнь! Нехай вони здолають усі труднощі у другій частині🙏🏻

[Всево Поліщук · Rating 4 out of 5]

Книжка однозначно смілива, а тема в українській літературі не розкрита. Це точно додає їй бал.
Цікаво, що я згоден практично з усіма фактами поданими в відгуках, але не згоден з інтерпретаціями. Як на мене, чергування кутів зору -- це не біда книжки, а цікавий експеримент, до речі, практично одночасно з авторкою на такий же пішов Любко Дереш у "Погляді Медузи" (я певен, що до нього за це менше придираються не тому, що це оформлено краще -- аж ніяк, а тому, що він впевнений відомий письменник, і йому "можна" експериментувати.
Я вважаю, що експериментувати можна всім, і початківцям особливо.

Звісно, авторці ще є чого вчитися з точки зору стилю (бувають різкі переходи від простої мови в складну) і також принципу "показувати, не розказувати". Деякі пасажі однозначно краще було передати сценами чи діалогами, аніж спогадами персонажів. Однак я не згоден, що це якась катастрофа. Книжка читається, у ній є логіка, є цікаві персонажі, є сенс.
Авторка, сподіваюся, випишеться і ще нас потішить книжками.