Другий том Тома Тейлора працює саме так, як ця серія має працювати найкраще: не на рівні якоїсь гучної події, а на рівні уважно хорошого детективного коміксу про Бетмена. Мабуть, для мене найголовніше є те, як історія знає свій масштаб, не роздуває пафос понад потребу й тримається на простій, але міцній інтризі.
Арка «Еліксир» будується навколо розслідування, яке виводить Бетмена за межі звичного простору Ґотема. Сліди ведуть до загадкового культу, одержимого ідеєю безсмертя — організації, що поєднує фанатичну віру з холодною науковою прагматикою. Розслідування ускладнюється несподіваним союзом. До справи долучається Гарві Буллок, який має власні рахунки з «Еліксиром», а трохи згодом у цій історії з’являється й Пінгвін, персонаж, чия допомога завжди має свою ціну. Така компанія надає сюжету потрібної напруги: між довірою і підозрою, між прагматизмом і принципами.
Сам сюжет іноді дозволяє собі надто швидкі рішення і відчувається певна поспішність у завершенні. Утім, навіть ця нерівність не руйнує загального враження, бо історія тримається на атмосфері, взаємодії персонажів і доволі цікавій темі.
А випуск #1100 виглядає як невелика пауза між більшими арками: різні автори пропонують короткі історії про те, як Бетмен взаємодіє з мешканцями міста. Я не люблю такі номери, але розумію сенс таких антологій. Суть цієї, показати героя не лише як символ страху, а і як підтримку для ґотемців. З усіх історій мені сподобалася перша тиха без тексту, де Бетмен допомагає хлопчику.
Щорічник, написаний Алом Юінґом більш класична детективна історія. Сюжет починається з убивства у «закритій кімнаті», яке приводить Бетмена до розслідування, що несподівано веде до Англії. Щорічник вийшов хорошим доповненням до основної арки.
У підсумку маємо том, який не робить революції, зате добре пам’ятає, навіщо існує ця серія. Іще скажу, що мені подобається те, як працює Том Тейлор на цьому рані.