"Архе" оцінити важко у першу чергу тому що це подорож персонажів самим текстом, повна відсутність формального оформлення та руйнація четвертої (скоріше навіть п'ятої) стіни. У цьому, однак, немає новітньої геніальності, але ці формальні ігри добре сприймаються через сентиментальну насиченість тексту та почуття "це ж ріднесеньке". Хоча не впевнена, наскільки "ріднесеньким" особисто для мене є львівські наркомани, гіпі та наркомани-гіпі (+ гіпі-наркомани?) нульових.
Звісно, буде важко сказати, про що саме книжка. Але вона літня, попри навіть те, що інші пори року присутні. Літня, театральна, сентиментальна та сира, причому у позитивному значенні слова. Хоча навіть так: сирою вона стає приблизно у другій половині тексту, бо перетворюється на потік свідомості, який руйнує всю структуру попередньої історії, й від цього саме таким відчувається.
Як на мене, за даний текст було б чудово взятися після прочитання "Намір!" у випадку, якщо бажаєте ближче познайомитись із автором на рівні "випадкової зустрічі, що запам'ятається надовго, але в існуванні одне одного з часом почнете сумніватися".