What do you think?
Rate this book
Скотомогильник
Дімка Ужасний – байстрюк Клайва Баркера, патріарх жахо хуліганщини, бюро мір і ваг сучасного українського горору. Воїн, красень, головний Бабай.
Людина, яка зґуртувала потужну мистецьку спільноту і доклалася до зародження нової «темної хвилі». Один із «стилістів» у горорній плеяді, який поєднує сильні сюжети та яскраву графічність – з глибокою образністю. Дімка запрошує до Ужасного Всесвіту – добровільно, але назавжди.
Рано чи пізно це мало статися – збірка горор-оповідань від Дімки Ужасного, патріарха українського літературно-мистецького угруповання «Бабай», яке тривалий час плідно займається промоцією та розбудовою української літератури жаского, надприродного і потойбічного.
Зловісні ритуали, які відбуваються просто у під’їзді сусіднього будинку і поневолюють душу та тіло малого хлопця; химерні родинні зв’язки, що приводять самотню, полишену всіма дівчинку до її дивакуватого родича, який має на неї свої особливі плани; страшна хвороблива одержимість, незримі нитки якої тягнуться на горище полишеної сільської хати, де й досі тліє протипродне злоякісне життя; цинічний інтернет-тролінґ за межею добра і зла, наслідки якого кривавим паводком вихлюпуються офлайн.
Тут на вас чекає максимум відвертої брутальної прози, де містика, горор та сплаттер-панк вигадливо вплітаються у всім нам добре знайому, часто некомфортну і незатишну, реальність, описану з разючою спостережливістю і чудовим авторським стилем Дімки Ужасного. Ці історії відбуваються поруч із нами, на сусідніх вулицях наших міст, у сусідніх будинках наших районів, врешті-решт, вони відбуваються із самими нами, і від того стає ще лячніше.
Людина, яка зґуртувала потужну мистецьку спільноту і доклалася до зародження нової «темної хвилі». Один із «стилістів» у горорній плеяді, який поєднує сильні сюжети та яскраву графічність – з глибокою образністю. Дімка запрошує до Ужасного Всесвіту – добровільно, але назавжди.
Рано чи пізно це мало статися – збірка горор-оповідань від Дімки Ужасного, патріарха українського літературно-мистецького угруповання «Бабай», яке тривалий час плідно займається промоцією та розбудовою української літератури жаского, надприродного і потойбічного.
Зловісні ритуали, які відбуваються просто у під’їзді сусіднього будинку і поневолюють душу та тіло малого хлопця; химерні родинні зв’язки, що приводять самотню, полишену всіма дівчинку до її дивакуватого родича, який має на неї свої особливі плани; страшна хвороблива одержимість, незримі нитки якої тягнуться на горище полишеної сільської хати, де й досі тліє протипродне злоякісне життя; цинічний інтернет-тролінґ за межею добра і зла, наслідки якого кривавим паводком вихлюпуються офлайн.
Тут на вас чекає максимум відвертої брутальної прози, де містика, горор та сплаттер-панк вигадливо вплітаються у всім нам добре знайому, часто некомфортну і незатишну, реальність, описану з разючою спостережливістю і чудовим авторським стилем Дімки Ужасного. Ці історії відбуваються поруч із нами, на сусідніх вулицях наших міст, у сусідніх будинках наших районів, врешті-решт, вони відбуваються із самими нами, і від того стає ще лячніше.
- GenresHorror
240 pages, Hardcover
First published July 30, 2025
7 people are currently reading
61 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 17 of 17 reviews
August 29, 2025
Більше дописів та інфи в моєму авторському блозі - "Ласкаво просимо в Касл-Рок, штат Мен"
"Скотомогильник" Дімки Ужасного — це, без сумніву, важливий крок для українського горору. Нарешті в нас почали регулярно публікуватися збірки жахастиків!
Чому це важливо?
Бо ми, як читачі, нарешті можемо споживати не імпортований жах, а наш, рідний - напівмертві села, сірі облізлі панельки, "чорний гумор" в соціальних мережах. Це ж кайф, як не крути!
Я вірю, що ця книга здатна стати реальним поштовхом для поціновувачів жанру - підтримувати видання таких книг копійкою, а молодим авторам-початківцям - писати історії, від яких кров стине в жилах.
Тепер трошки про оповідання. З плюсів - автор дав історії, максимально близькі для нас, звичайних людей. Він показав, що страшне дуже близьке до нас, а жах не десь у віртуальних чи вигаданих світах. Темрява може дістати нас навіть в сірих буднях і немає нам куди від неї сховатись.
Ще плюсік - написано безцеремонно, без цензури. Сподобалось.
Ілюстрації - ляля Хочеться надрукувати їх та повісити десь, як постери. Бо реально краса
Тепер трошки про сам жах. В жодному оповіданні мені не було аж так страшно, щоб обісцятись.
Але точно було некомфортно, млосно, бридко, неприємно. А це вже говорить про те, що фантазія у автора працює, як треба. Треба лише додавити.
З недоліків - як я майже завжди кажу про наших авторів, - не вистачає впевненості в грі зі словами. Мова недостатньо соковита, щоб претендувати на топовий рівень. І це дуже часто загальну картинку трошки псує. Тут - не вийняток.
Не дотягуємо ми до імпорту. Не дотягуємо.
Хочеться відмітити два оповідання, які для мене були максимально близькими до ідеалу.
"Зустріч випускників" - ніби все просто з сюжетом, але читалось на одному диханні. Жорстоко, але надзвичайно правдиво.
"Юність прекрасна" - стартове оповідання теж запам'талось, як слід. Моторошно. І дуже шкода головних героїв. Бо пережити горе треба вміти. Бо можна прогавити ще жахливіші речі.
Якщо узагальнити - якби зараз до мене підійшов би Морфіус з книгою Кінга у правій руці і збіркою "Скотомогильник" Дімки Ужасного у лівій, то я би, не задумуючись, вибрав би "короля жахів"
Але це - зараз. Впевнений, що у майбутньому як мінімум зробити вибір буде набагато важче.
"Скотомогильник" Дімки Ужасного — це, без сумніву, важливий крок для українського горору. Нарешті в нас почали регулярно публікуватися збірки жахастиків!
Чому це важливо?
Бо ми, як читачі, нарешті можемо споживати не імпортований жах, а наш, рідний - напівмертві села, сірі облізлі панельки, "чорний гумор" в соціальних мережах. Це ж кайф, як не крути!
Я вірю, що ця книга здатна стати реальним поштовхом для поціновувачів жанру - підтримувати видання таких книг копійкою, а молодим авторам-початківцям - писати історії, від яких кров стине в жилах.
Тепер трошки про оповідання. З плюсів - автор дав історії, максимально близькі для нас, звичайних людей. Він показав, що страшне дуже близьке до нас, а жах не десь у віртуальних чи вигаданих світах. Темрява може дістати нас навіть в сірих буднях і немає нам куди від неї сховатись.
Ще плюсік - написано безцеремонно, без цензури. Сподобалось.
Ілюстрації - ляля Хочеться надрукувати їх та повісити десь, як постери. Бо реально краса
Тепер трошки про сам жах. В жодному оповіданні мені не було аж так страшно, щоб обісцятись.
Але точно було некомфортно, млосно, бридко, неприємно. А це вже говорить про те, що фантазія у автора працює, як треба. Треба лише додавити.
З недоліків - як я майже завжди кажу про наших авторів, - не вистачає впевненості в грі зі словами. Мова недостатньо соковита, щоб претендувати на топовий рівень. І це дуже часто загальну картинку трошки псує. Тут - не вийняток.
Не дотягуємо ми до імпорту. Не дотягуємо.
Хочеться відмітити два оповідання, які для мене були максимально близькими до ідеалу.
"Зустріч випускників" - ніби все просто з сюжетом, але читалось на одному диханні. Жорстоко, але надзвичайно правдиво.
"Юність прекрасна" - стартове оповідання теж запам'талось, як слід. Моторошно. І дуже шкода головних героїв. Бо пережити горе треба вміти. Бо можна прогавити ще жахливіші речі.
Якщо узагальнити - якби зараз до мене підійшов би Морфіус з книгою Кінга у правій руці і збіркою "Скотомогильник" Дімки Ужасного у лівій, то я би, не задумуючись, вибрав би "короля жахів"
Але це - зараз. Впевнений, що у майбутньому як мінімум зробити вибір буде набагато важче.
August 19, 2025
Ок, нехай це буде просто не мій тип горору...
💀 Вісім оповідань, одне з яких я вже читала у збірці "Нічний сеанс" і вже тоді відмічала, що мені чогось не вистачило. Саме цією фразою — чогось не вистачає — можна описати кожне з оповідань в "Скотомогильнику".
💀 Зрештою, читати було скучно, а зараз, коли після прочитання пройшло більше тижня, я навіть згадати не можу, що там було. Щось пов'язане з бомжами? з немотивованою жорстокістю? якісь дитячі страшилки про гриби — все настільки повз і не чіпляє, що навіть сумно...
💀 Але звісно, звісно нехай росте й множиться наш жанр і от саме за внесок в український горор в цілому поставлені чесні зірочки.
💀 Впевнена, що багатьом сподобається (та і має подобатися, без сумнівів) і ще для багатьох це стане відкриттям укргорору взагалі. Особисто ж мені було, ну, скоріше ніяк. Я люблю більш невизначено-тривожні штуки, аніж "о, щури їдять плісняву, а вона їсть їх".
#Дафа_радить якщо вам будь-який горор ок.
💀 Вісім оповідань, одне з яких я вже читала у збірці "Нічний сеанс" і вже тоді відмічала, що мені чогось не вистачило. Саме цією фразою — чогось не вистачає — можна описати кожне з оповідань в "Скотомогильнику".
💀 Зрештою, читати було скучно, а зараз, коли після прочитання пройшло більше тижня, я навіть згадати не можу, що там було. Щось пов'язане з бомжами? з немотивованою жорстокістю? якісь дитячі страшилки про гриби — все настільки повз і не чіпляє, що навіть сумно...
💀 Але звісно, звісно нехай росте й множиться наш жанр і от саме за внесок в український горор в цілому поставлені чесні зірочки.
💀 Впевнена, що багатьом сподобається (та і має подобатися, без сумнівів) і ще для багатьох це стане відкриттям укргорору взагалі. Особисто ж мені було, ну, скоріше ніяк. Я люблю більш невизначено-тривожні штуки, аніж "о, щури їдять плісняву, а вона їсть їх".
#Дафа_радить якщо вам будь-який горор ок.
March 9, 2026
Мене більше вражає "технічна" сторона збірки: чудові ілюстрації, загалом гарна проза, єдність атмосфери, попри різнобарвність піджанрів. Але на рівню "емоцій" претензій досить багато, більшість з яких упирається в особистий смак. Ужасний, вочевидь, вважає мат, слюри і загальний опис бруду ключовими елементами будування власного жаху і, в багатьох місцях збірки, це дійсно так і працює. Аби не було постійного фокусу на занепаді, читалися б ці оповідання менш жваво. Але мат мені тут здебільшого видавався ніяковим, ламаючи відчуття зануреності і викликаючи скоріше образ письменника, що сидить і думає, які б огидні слова підібрати, щоб показати мерзенність персонажа. Це особливо кидається в очі у оповіданні "Гречаний, липовий, кривавий", де дід виглядає якоюсь пародією, навіть в моменти, що мають налякати читача. Так само невдало прописані частини "в реальності" у титульному оповіданні, де домішок застарілого інтернет-сленгу підводить і без того вʼялу ідею. Також трохи втомлює передбачуваність сюжетів і моментів, зумовлена любовʼю автора до сплаттеру (жанр, що за межами кількох книг, зараз реперезентується відверто аматорським трешем і спробами в шок-контент) Якщо може статися щось погане - станеться, герої всі недолугі невдахи, або мразоти, жодного простору для цікавих маневрів немає. Найяскравіше це видно у коротенькому "Коли замовкають птахи", де дуже банальний сюжетний поворот доповнює вкраплення шок-контенту, яке у фаната жанру може викликати хіба легке впізнавання знайомих елементів інших історій.
Загалом, чим більше про ці історії думаєш, тим більше відчуття сирості, ніби всі круті ідеї автор веде абсолютно не туди, де розкрився б їх потенціал. Це, скоріше, результат неспівпадіння смаків між мною як читачем і Ужасним як автором, бо у мене простуваті структури викликали бажання хоч чогось дійсно оригінального, а не чергової історії, де кожну наступну сторінку можна вгадати, ніби це фільм, який дивився вже багато разів.
З приємного маю зазначити, що герої у Ужасного хоч і невдахи, але, здебільшого, не дурні. Вони намагаються врятуватися, роблять якісь дії проти ворогів і не пливуть амебою на лезо ножа, хоч бувають і дивні виключення (все те ж оповідання про мед) До того ж вони всі доволі різні в плані характеру, хоч їх загальні образи і зводяться до "мʼясо на переробку" або "хронічні лузери". Є щось дивовижно приємне в тому, що, починаючи нове оповідання, можна сподіватися побачити там абсолютно будь-яких персонажів, а не типовий набір з горорів.
Загалом, чим більше про ці історії думаєш, тим більше відчуття сирості, ніби всі круті ідеї автор веде абсолютно не туди, де розкрився б їх потенціал. Це, скоріше, результат неспівпадіння смаків між мною як читачем і Ужасним як автором, бо у мене простуваті структури викликали бажання хоч чогось дійсно оригінального, а не чергової історії, де кожну наступну сторінку можна вгадати, ніби це фільм, який дивився вже багато разів.
З приємного маю зазначити, що герої у Ужасного хоч і невдахи, але, здебільшого, не дурні. Вони намагаються врятуватися, роблять якісь дії проти ворогів і не пливуть амебою на лезо ножа, хоч бувають і дивні виключення (все те ж оповідання про мед) До того ж вони всі доволі різні в плані характеру, хоч їх загальні образи і зводяться до "мʼясо на переробку" або "хронічні лузери". Є щось дивовижно приємне в тому, що, починаючи нове оповідання, можна сподіватися побачити там абсолютно будь-яких персонажів, а не типовий набір з горорів.
September 28, 2025
Ну, я не те щоб прям нереальний фанат горору але поціновувачем можу себе назвати.
Нарешті збірка оповідань від чудового автора, якого я знаю по ого діяльності як очільника горор спільноти Бабай.
Це мені сподобалося в рази рази більше "Монету підкине кожен" вона більш моторошна, чіпляє, мораль чорна як і самі історії.
Найбільше спободаболя оповідання "коли замовкають птахи" оце прям в саме серденько, і ілюстрація до нього ідеальна. Найменше певно про збоченого діда бджоляра 🤭
Всі інші годні )
Особливо вдячна за згадку рідного міста, не часто зустрінеш Одесу на сторінках оповідань ❤️
Окремо хочу відмітити нереальні ілюстрації Ірини Гуріної 🫰🏻
Нарешті збірка оповідань від чудового автора, якого я знаю по ого діяльності як очільника горор спільноти Бабай.
Це мені сподобалося в рази рази більше "Монету підкине кожен" вона більш моторошна, чіпляє, мораль чорна як і самі історії.
Найбільше спободаболя оповідання "коли замовкають птахи" оце прям в саме серденько, і ілюстрація до нього ідеальна. Найменше певно про збоченого діда бджоляра 🤭
Всі інші годні )
Особливо вдячна за згадку рідного міста, не часто зустрінеш Одесу на сторінках оповідань ❤️
Окремо хочу відмітити нереальні ілюстрації Ірини Гуріної 🫰🏻
December 26, 2025
«Скотомогильник» Дімки Ужасного - це саме той випадок, коли книжка не просто вражає, а робить це смачно та брутально. Майже всі оповідання у збірці зайшли мені без винятків: якісь вразили сильніше, якісь - трохи стриманіше, але загальне враження дуже яскраве.
Це атмосферна, гидка (у найкращому сенсі цього слова) проза, від якої складно відірватися. Написано настільки апетитно, що кожна нова історія затягує ще глибше - у під’їзди, горища, родинні таємниці й темні закутки нашої цілком реальної повсякденності.
Особливо запам’яталися оповідання «Юність прекрасна», «Гречаний, липовий, кривавий», «Сестра» та «Скотомогильник». У них - саме та концентрація жорсткості, тілесності й психологічного дискомфорту, якої мені хотілося в момент читання. Вони працюють на рівні відрази й співпереживання одночасно, змушують морщитися, але не відкладати книжку.
Інші тексти не назвеш слабкими, радше - трохи лайтовішими за відчуттями. Та що вже поробиш, коли інколи душа просить більше жесті та гидоти 😈
Окреме задоволення - те, як Дімка Ужасний вміє вплітати містику, горор і сплаттер-панк у дуже знайомий український контекст. Тут немає абстрактного «десь там»: усе відбувається поруч, на сусідній вулиці, у типовій багатоповерхівці чи напівзабутій хаті в селі. Саме тому ці історії так добре чіпляють - вони здаються надто можливими.
І щиро не розумію розмов Коко про «відсутність українського горору». Він є, він живий і якісний, і спільнота «Бабай» регулярно це доводить своїми збірками. «Скотомогильник» - ще один вагомий доказ.
Після цієї книжки хочеться тільки одного: нових збірок і, дуже сподіваюся, романів від Дімки Ужасного. Однозначно треба більше!
Це атмосферна, гидка (у найкращому сенсі цього слова) проза, від якої складно відірватися. Написано настільки апетитно, що кожна нова історія затягує ще глибше - у під’їзди, горища, родинні таємниці й темні закутки нашої цілком реальної повсякденності.
Особливо запам’яталися оповідання «Юність прекрасна», «Гречаний, липовий, кривавий», «Сестра» та «Скотомогильник». У них - саме та концентрація жорсткості, тілесності й психологічного дискомфорту, якої мені хотілося в момент читання. Вони працюють на рівні відрази й співпереживання одночасно, змушують морщитися, але не відкладати книжку.
Інші тексти не назвеш слабкими, радше - трохи лайтовішими за відчуттями. Та що вже поробиш, коли інколи душа просить більше жесті та гидоти 😈
Окреме задоволення - те, як Дімка Ужасний вміє вплітати містику, горор і сплаттер-панк у дуже знайомий український контекст. Тут немає абстрактного «десь там»: усе відбувається поруч, на сусідній вулиці, у типовій багатоповерхівці чи напівзабутій хаті в селі. Саме тому ці історії так добре чіпляють - вони здаються надто можливими.
І щиро не розумію розмов Коко про «відсутність українського горору». Він є, він живий і якісний, і спільнота «Бабай» регулярно це доводить своїми збірками. «Скотомогильник» - ще один вагомий доказ.
Після цієї книжки хочеться тільки одного: нових збірок і, дуже сподіваюся, романів від Дімки Ужасного. Однозначно треба більше!
August 20, 2025
Знакова Подія в українській літературі, вкрай реалістичний жах повсякдення мешканців нашої країни і темних закутків душ людських, висловлений у вкрай влучних оповіданнях, котрі доповнені майстернодоречними ілюстраціями.
September 14, 2025
3,5*/5*
Щодо цієї книжки в мене є одна хороша новина та одна не дуже. Ну окрім, звісно, того, що вона класно та дуже настроєво оформлена, особливо мені сподобалася ідея обіграти ілюстрацію для "Юності" у обкладинці, - це дуже чудова новина.
Новина не дуже полягає в тому, що найкращим оповіданням все ще є "Юність прекрасна", яке я читала щонайменше тричі раніше та іще раз в цій збірці, аж так воно мені до вподоби. Хороша новина - це все ще непогана збірка, яку мені б хотілося бачити більш товстою, в сенсі, із більшою кількістю оповідань, але тим не менш, це дійсно подарунок, бо я дуже люблю жахи. Мабуть, більше за всі інші жанри.
Тож, трохи розкажу про кожне оповідання окремо.
"Юність прекрасна" - це моторошна міська легенда, таємнича та огидна, що дійсно змушує серце та шлунок солодко стискатися, той самий випадок, коли натрапляєш на "свою" історію.
Я б тільки поміняла її місцями із "Скотомогильником". Як прийнято у збірках, перше та останнє оповідання мають бути найкращими, щоб вигідно подати оповідання та закінчити на найбільш високій ноті. "Скотомогильник" хороше оповідання, але все ж таки післясмак, котрий лишає по собі "Юність прекрасна" - бездоганний.
"Коли замовкають птахи" - насправді мій улюблений троп, зміна ролей, але це надто маленька історія, щоб я встигла її оцінити в повній мірі.
"Гречаний, липовий, кривавий" - по олдскульному стрьомний, детальний та кривавий сплатер в стилі класиків жанру, зокрема, Джека Кетчама. Але, на жаль, для мене він спізнився років так на десять, коли мій інтерес до "маньячного" сплатеру остаточно вичерпався. Це гарний представник жанру, але я чесно вже не бачу, що цікавого можна придумати в цьому напрямку. Звісно, я кажу виключно про себе, стилістично це хороше оповідання, просто не для мене.
"Сестра" - оповідання із дуже кіношним горорним відчуттям, вайбами нагадало мені одну з серій Майстрів горору та фільм Livide Бустільйо та Морі.
То що робити, як маєш справу із демоном? Ти можеш боротися з ним, можеш бігти, а можеш дати йому те, що він хоче - без жодних гарантій, що це допоможе. Не моє улюблене тут, але скоріше "так", ніж "ні".
"Зустріч випускників" для мене трішки не дотягнула до справді класної історії, все у ній було, ідея, атмосфера, відчуття ненормальності, що гнітить на підсвідомому рівні, але все зіпсував фінал. Він не те що не вдався, він просто не пасує оповіданню, скоріше це закінчення зовсім для іншої історії, ніж була розказана.
"Темний бік" є найбільш слабким оповіданням збірки, про яке я можу сказати тільки "це ж було вже". Надто просте, не в хорошому сенсі, надто лінійне. Якщо пропустити, нічого не втратиш, точніш, навпаки.
"У сухому залишку" - мій третій фаворит, після "Юність прекрасна" та "Скотомогильника" - про чела-невдаху (загалом чел-невдаха то просто маскот цієї збірки), який працює у дорожезному спа-готелі, не знаючи, що безгрошів'я та кпини керівництва - то не найбільш його вагомі проблеми. Є в цій історії такий класний вайб одеської курортної готики, он як в Сильвії Морено-Гарсії є роман "Мексиканська готика" (до речі, хороший), так і тут в нас теж щось подібне, навіть за настроєм, але значно більш брутальне, жаске та відразливе.
"Скотомогильник" - моє улюблене оповідання ще зі збірки про соціальні мережі. Я б класифікувала його як екстремальний горор, - рідкісна пташка, навіть у темній жанровій рощі.
Саме "Скотомогильник" свого часу показав мені потенціал Дімки Ужасного як автора, бо попри те, що мені сподобалося не все, в нього завжди є дійсно крутезний козир: він дуже добре пише. От справді, це талант описувати стрьомні речі так, що вони справді відчуваються страшними, а не тому що автор так сказав (разів зо п'ять, в надії що раптом переконає).
В кожному оповіданні, яке б у підсумку враження воно б не справляло - завжди є риса або момент або образ - від якого шкребуть сироти чи принаймні гидливо кривишся. І це та річ, чому до автора завжди хочеться повертатися і навіть якщо щось іде не так, це легко пробачаєш, бо задоволення від процесу читання того варте. Саме цей момент і забезпечив збірці бал, вищий, ніж в мене вийшов після підрахунку середнього для всіх оповідань (так, я душна, відкрийте кватирку)
PS Ок, це все добре, але я трохи офігіла від бльорба, який запевняє, що читання збірки буде "<...> захопливе, як власна смерть" - еее, серйозно?
Щодо цієї книжки в мене є одна хороша новина та одна не дуже. Ну окрім, звісно, того, що вона класно та дуже настроєво оформлена, особливо мені сподобалася ідея обіграти ілюстрацію для "Юності" у обкладинці, - це дуже чудова новина.
Новина не дуже полягає в тому, що найкращим оповіданням все ще є "Юність прекрасна", яке я читала щонайменше тричі раніше та іще раз в цій збірці, аж так воно мені до вподоби. Хороша новина - це все ще непогана збірка, яку мені б хотілося бачити більш товстою, в сенсі, із більшою кількістю оповідань, але тим не менш, це дійсно подарунок, бо я дуже люблю жахи. Мабуть, більше за всі інші жанри.
Тож, трохи розкажу про кожне оповідання окремо.
"Юність прекрасна" - це моторошна міська легенда, таємнича та огидна, що дійсно змушує серце та шлунок солодко стискатися, той самий випадок, коли натрапляєш на "свою" історію.
Я б тільки поміняла її місцями із "Скотомогильником". Як прийнято у збірках, перше та останнє оповідання мають бути найкращими, щоб вигідно подати оповідання та закінчити на найбільш високій ноті. "Скотомогильник" хороше оповідання, але все ж таки післясмак, котрий лишає по собі "Юність прекрасна" - бездоганний.
"Коли замовкають птахи" - насправді мій улюблений троп, зміна ролей, але це надто маленька історія, щоб я встигла її оцінити в повній мірі.
"Гречаний, липовий, кривавий" - по олдскульному стрьомний, детальний та кривавий сплатер в стилі класиків жанру, зокрема, Джека Кетчама. Але, на жаль, для мене він спізнився років так на десять, коли мій інтерес до "маньячного" сплатеру остаточно вичерпався. Це гарний представник жанру, але я чесно вже не бачу, що цікавого можна придумати в цьому напрямку. Звісно, я кажу виключно про себе, стилістично це хороше оповідання, просто не для мене.
"Сестра" - оповідання із дуже кіношним горорним відчуттям, вайбами нагадало мені одну з серій Майстрів горору та фільм Livide Бустільйо та Морі.
То що робити, як маєш справу із демоном? Ти можеш боротися з ним, можеш бігти, а можеш дати йому те, що він хоче - без жодних гарантій, що це допоможе. Не моє улюблене тут, але скоріше "так", ніж "ні".
"Зустріч випускників" для мене трішки не дотягнула до справді класної історії, все у ній було, ідея, атмосфера, відчуття ненормальності, що гнітить на підсвідомому рівні, але все зіпсував фінал. Він не те що не вдався, він просто не пасує оповіданню, скоріше це закінчення зовсім для іншої історії, ніж була розказана.
"Темний бік" є найбільш слабким оповіданням збірки, про яке я можу сказати тільки "це ж було вже". Надто просте, не в хорошому сенсі, надто лінійне. Якщо пропустити, нічого не втратиш, точніш, навпаки.
"У сухому залишку" - мій третій фаворит, після "Юність прекрасна" та "Скотомогильника" - про чела-невдаху (загалом чел-невдаха то просто маскот цієї збірки), який працює у дорожезному спа-готелі, не знаючи, що безгрошів'я та кпини керівництва - то не найбільш його вагомі проблеми. Є в цій історії такий класний вайб одеської курортної готики, он як в Сильвії Морено-Гарсії є роман "Мексиканська готика" (до речі, хороший), так і тут в нас теж щось подібне, навіть за настроєм, але значно більш брутальне, жаске та відразливе.
"Скотомогильник" - моє улюблене оповідання ще зі збірки про соціальні мережі. Я б класифікувала його як екстремальний горор, - рідкісна пташка, навіть у темній жанровій рощі.
Саме "Скотомогильник" свого часу показав мені потенціал Дімки Ужасного як автора, бо попри те, що мені сподобалося не все, в нього завжди є дійсно крутезний козир: він дуже добре пише. От справді, це талант описувати стрьомні речі так, що вони справді відчуваються страшними, а не тому що автор так сказав (разів зо п'ять, в надії що раптом переконає).
В кожному оповіданні, яке б у підсумку враження воно б не справляло - завжди є риса або момент або образ - від якого шкребуть сироти чи принаймні гидливо кривишся. І це та річ, чому до автора завжди хочеться повертатися і навіть якщо щось іде не так, це легко пробачаєш, бо задоволення від процесу читання того варте. Саме цей момент і забезпечив збірці бал, вищий, ніж в мене вийшов після підрахунку середнього для всіх оповідань (так, я душна, відкрийте кватирку)
PS Ок, це все добре, але я трохи офігіла від бльорба, який запевняє, що читання збірки буде "<...> захопливе, як власна смерть" - еее, серйозно?
November 14, 2025
Мені сподобалось стильне оформлення та неймовірно красиві, моторошні ілюстрації до кожного оповідання.
Щодо збірки — оповідання «Юність прекрасна», яке я ще читала у «Нічному сеансі» досі для мене найкраще.
Мені до вподоби легкість, сміливість та відвертість автора в письмі, без цензури, іноді надто жорстко, яскраві описи, що місцями викликають відразу, але і до них швидко звикаєш.
Історії самі по собі не страшні (на вас ніхто не вистрибне з книжки, якщо що), бо формат короткої прози для мене не передбачає привʼязки до персонажів, а отже і співпереживання їм.
Страшні підтексти. Як би це не було сумно, але горор як жанр досить гостро висвітлює травми і спотворення суспільства. А також, підіймає безліч таких соціальних проблем, як діти з неблагополучних сімей, алкоголізм, окультизм та психологічні порушення, булінг в школі та соцмережах, як він може вплинути на майбутнє та до яких наслідків може призвести.
З особистих інсайтів: я не люблю сплаттерпанк у фільмах, а в літературі — заходить))
Історії відбуваються в Україні — знайомі локації створюють атмосферу, ніби все відбувається десь поруч, по сусідству, за стінкою. А може і…
Хоч збірка читається швидко, післясмак залишає надовго.
Щодо збірки — оповідання «Юність прекрасна», яке я ще читала у «Нічному сеансі» досі для мене найкраще.
Мені до вподоби легкість, сміливість та відвертість автора в письмі, без цензури, іноді надто жорстко, яскраві описи, що місцями викликають відразу, але і до них швидко звикаєш.
Історії самі по собі не страшні (на вас ніхто не вистрибне з книжки, якщо що), бо формат короткої прози для мене не передбачає привʼязки до персонажів, а отже і співпереживання їм.
Страшні підтексти. Як би це не було сумно, але горор як жанр досить гостро висвітлює травми і спотворення суспільства. А також, підіймає безліч таких соціальних проблем, як діти з неблагополучних сімей, алкоголізм, окультизм та психологічні порушення, булінг в школі та соцмережах, як він може вплинути на майбутнє та до яких наслідків може призвести.
З особистих інсайтів: я не люблю сплаттерпанк у фільмах, а в літературі — заходить))
Історії відбуваються в Україні — знайомі локації створюють атмосферу, ніби все відбувається десь поруч, по сусідству, за стінкою. А може і…
Хоч збірка читається швидко, післясмак залишає надовго.
Read
September 14, 2025Враження дуже контраверсійні.
Сподобалось, ЯК написано, але те ЩО написано, для мене особисто, місцями надто огидно.
Загальний вайб типу Чорне Дзеркало по-українськи
Ілюстрації Іри чудові 💖
Сподобалось, ЯК написано, але те ЩО написано, для мене особисто, місцями надто огидно.
Загальний вайб типу Чорне Дзеркало по-українськи
Ілюстрації Іри чудові 💖
March 6, 2026
Я зовсім нічого не очікував, коли починав читати. Але віявилось, до мене потравив скарб.
Це прям дуже круто.
Всі наструпні оповідання цього автора будуть за замовчуванням предзамовлені))
Останнє оповідання - "Скотомогильник" - це щось неймовірне!
Це прям дуже круто.
Всі наструпні оповідання цього автора будуть за замовчуванням предзамовлені))
Останнє оповідання - "Скотомогильник" - це щось неймовірне!
August 1, 2025
Темно... Моторошно... Місцями відразливо... жорстоко... аморально...
Однак неможливо відірватись...
Ілюстрації - то окреме задоволення ❤️
Однак неможливо відірватись...
Ілюстрації - то окреме задоволення ❤️
October 28, 2025
З кожним разом переконуюсь, що коротка форма це не моє, особливо в горорі: в гіршому випадку тобі просто байдуже на всі криваві події і смерті персонажів ("Гречаний, липопий, кривавий), а в кращому думаєш "як це вже кінець?". Благо збірка хорошої якості , і тут майже всі оповідання другої категорії.
"У сухому залишку" найбільш моторошне і по лавкрафтівськи химерне. (4.5 з 5)
Саме як оповідання чудово відіграє "Коли замовкають птахи" за рахунок неочікуваного твіста. (4.5 з 5)
"Юність прекрасна" прекрасна, хоч і потворна. (4,5 з 5)
"Темний бік" замикає лідерів, з більшою насолодою почитав би його у вигляді роману, глибина там так і проситься.(4 з 5)
Все інше загалом непогане, але десь чогось не вистачило.
Збірка вартує уваги любителям жанру, український горор множиться і жахає.
І це чудово.
Але вйо вже в велику форму.
"У сухому залишку" найбільш моторошне і по лавкрафтівськи химерне. (4.5 з 5)
Саме як оповідання чудово відіграє "Коли замовкають птахи" за рахунок неочікуваного твіста. (4.5 з 5)
"Юність прекрасна" прекрасна, хоч і потворна. (4,5 з 5)
"Темний бік" замикає лідерів, з більшою насолодою почитав би його у вигляді роману, глибина там так і проситься.(4 з 5)
Все інше загалом непогане, але десь чогось не вистачило.
Збірка вартує уваги любителям жанру, український горор множиться і жахає.
І це чудово.
Але вйо вже в велику форму.
September 4, 2025
Автор вміє в коротку прозу. Про нашу реальність, про те, як жертва стає катом, про реальний жах і людські вади
November 2, 2025
Чорна перлина сучасної української літератури, або оповідання про те, чому не варто приводити дитину на похорони
September 28, 2025
«У п’ятнадцять років парасолька — ознака слабкості».
Ось книжка, яку я читав з острахом (в усіх сенсах), але тепер навіть не знаю, як пояснити, чому мені сподобалось. Це як пережити дивний досвід, про який всім цікаво, але мало хто у цьому зізнається.
👻 Дімці дуже класно вдається поєднувати реальне з потойбічним і він, я у тій пісні — прекрасний оповідач («не плач! Ми схожі, в нас обох біль...»). Для мене це дві складових того, що це класна книжка — часом мені було просто цікаво, часом мене доганяло щось таке моторошне зсередини, не без того. Це не те шоб якась жахачка, але прикольні відчуття.
📕 Ще одна риса — щоразу цікаво вже у першому абзаці. Кожне оповідання захоплює миттєво! Тут 8 оповідань, і провальних, як на мене, немає. Є просто цікаві, а є такі «вау» — такими для мене були «Коли замовкають птахи», «Гречаний, липовий, кривавий», «Сестра, «Зустріч випускників», «Темний бік»…ну це я вже назвав майже всі, ви зрозуміли.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Ось книжка, яку я читав з острахом (в усіх сенсах), але тепер навіть не знаю, як пояснити, чому мені сподобалось. Це як пережити дивний досвід, про який всім цікаво, але мало хто у цьому зізнається.
👻 Дімці дуже класно вдається поєднувати реальне з потойбічним і він, я у тій пісні — прекрасний оповідач («не плач! Ми схожі, в нас обох біль...»). Для мене це дві складових того, що це класна книжка — часом мені було просто цікаво, часом мене доганяло щось таке моторошне зсередини, не без того. Це не те шоб якась жахачка, але прикольні відчуття.
📕 Ще одна риса — щоразу цікаво вже у першому абзаці. Кожне оповідання захоплює миттєво! Тут 8 оповідань, і провальних, як на мене, немає. Є просто цікаві, а є такі «вау» — такими для мене були «Коли замовкають птахи», «Гречаний, липовий, кривавий», «Сестра, «Зустріч випускників», «Темний бік»…ну це я вже назвав майже всі, ви зрозуміли.
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
October 2, 2025
Чудова збірка моторошних оповідань з українським колоритом.
January 7, 2026
Дуже якісний український хоррор. Хочу ще!
Displaying 1 - 17 of 17 reviews