Kettu naiseksi

by Jiří Kratochvil, Eero Balk (Translator)

Maagisen realismin mestarin sarkasmia tihkuva romaani, jossa naiseksi muuttuva kettu ja salaisen poliisin nuori tähti rakastuvat kylmän sodan keskellä.

Genres: Czech Literature, Audiobook, Fiction

160 pages, Hardcover

First published January 1, 2019

About the author

Jiří Kratochvil is a Czech writer. In 1991 he was awarded Tom Stoppard Prize for his book Medvědí román ("A Bear's Novel"). In 1999 he was awarded the Jaroslav Seifert Prize.

Reviews

[Nashelito]

​Сюжети про лисицю кіцуне, яка вміє перекидатися на молоду і красиву жінку, чи то пак жінку, яка може перетворитися на лисицю, добре знані у японському фольклорі. Типова історія виглядає так: чоловік одружується з красунею, не знаючи про її глибинноу природну сутність, оприявлення якої, знайомство з якою відбувається поступово, але завжди має однаковий і неминучий фінал — лисиця чоловіка покидає.

Постмодерний роман Їржі Картохвіла "Із лисиці — в даму" частково використовує подібний сюжет щоби розповісти про пригоди юного, але талановитого і особливо здібного до іноземних мов чеського кегебіста Павела та історію його стосунків із створеною за вказівкою Сталіна у секретній лабораторії Інституту Павлова лисичкою, яка перетворилася на молоду і магнетично привабливу жінку Сильву.

Сюжетні лінії обох персонажів рухаються паралельно аж до миті, коли випадкова зустріч заплітає їхні життя вигадливою косої долі. Павлику доручено певні завдання по стеженню та дискредитації за чеськими емігрантами у демократичній частині Європи, а Сильва має вбити одного відомого на всенький світ прем'єр-міністра — за особистим дорученням свого кривавого Господаря.

Так суворі та жорстокі будні совєцької боротьби з інакодумцями у підкореній країні Східної Європи змінюються магічним реалізмом подорожі лисички Сибіром та bitter-sweet love story двох молодих і здебільшого людиноподібних істот.

Як поціновувача літератури в широкому сенсі, мене потішили ігри автора з мовами та літературою — особливо згадки деяких відомих письменників, впізнавати яких було зовсім не складно, але чомусь дуже приємно. 

А стриманий, але відверто еротичний присмак розповіді дає можливість отримати від такого читання не лише інтелектуальну, але й чуттєву насолоду — майже таку ж відчутну, як від жіночих долонь, вкритих рудою лисячою шерстю, якими гладять голу чоловічу спину...

[Iryna Chernyshova]

Необовʼязкова штучка, а ще їй не пощастило - вона дуже не на часі попри всі слова перекладачки, бо навіть мене неодноразово тригернуло. Років пару б назад було мило, в ті 15 хвилин між ковідом і 24 лютого, а зараз…І ще це все до біса вторинне, теплі лампові чехи закінчилися на Іржі Грошеку (ха-ха) та й Пєлєвін пригадується (спеціально дописала щоб і вас тригернуло, бо там такого валом).

Проте оформлення чудове, малюночки симпатичні.

[Anna BAGRIY]

Написана і перекладена непогано, але тригерить, що про рашиків.
Насправді лав сторі про руських шпіонів. Дивна тема обрана чеським автором. нічого романтичніше Сталіна, Лубянки і їх посіпак у Брно не можна було вигадати, напевно. Вся інша романтика на землі померла.
Але бог з ним з чехом, навіщо наші видали цю книгу зараз, це дивує більше. І якщо питати себе - навіщо ж я її читала.
Напевно тому, що в моїй бульбашці тільки лінивий не написав про те, що ця книга увійшла в його топчик минулого року, що то супер постмодернізм і взагалі бест оф зе бест. Правда, написана непогано, але якщо так подумати, то доволі примітивно. Автор сам зізнається, що зліпив розповіді двох інших авторів про лисичку і даму докупи. Отакий тепер постмодернізм. Береш дві історії і поєднуєш, але, як каже автор, додаєш історичний контекст. Якщо говорити вже про той контекст - то він доданий мінімально, якщо у той контекст хочеться заглибитись. Тому написано приємно, але про що і навіщо не зрозуміло. Багато хто пише, що після книги лишається післясмак. Хочу погодитись. Але післясмаку, в моєму випадку, більше ніж самої книги. І післясмак той неприємний. Аж зайшла написати довший відгук і змінити оцінку

[sepagraf]

Боже-боже, це ж той роман треба було взагалі не читати, щоб додуматись видати в Україні в 2023 році.

+1 текст в мою добірку "для хороших росіян".

[Alla Komarova]

"Ти маєш звикнути розрізняти меланхолійне й похмуре, веселе й нестримне, взагалі словесні відмінності, бо людський світ стоїть і падає через слова"

Павлик — дуже вправний молодий чоловік, якому легко вивчити кілька різних мов за короткий термін. І це не дивно, адже саме таким його й задумав автор, який сидить буквально тут, поруч, за дирявою шторкою, на табуреті. Табурет авторові інколи доводиться віддавати своїм героям, зокрема, коли їм треба когось стратити через повішення.

Сільва — лисиця, яку дуже вправні вчені-генетики перетворили на вельми привабливу даму із знаннями кількох мов. Щоправда, вчених також потім стратили - аби не сміли повторити цей вдалий експеримент. Але тут авторові не довелося вставати з табурета, обійшлося селянами з вилами.

І Павлик, і Сільва мають Важливе Завдання від своїх комуняк-господарів, але, як це часто буває, особисте стає важливішим за ідейне, надто коли ідея відверто смердить. А хоча б і кров'ю вчителів словесності.

Як ви розумієте, головний герой тут не Павлик, не Сільва і навіть не автор із табуретом. Головний герой тут текст. Який насміхається, глузує, шокує, змушує кривитися від огиди чи сіпатися від тригерів, помічати приховане та захоплено уявляти собі той самий маршрут Сільви верхи на лосях засніженим Сибиром, який вона здійснила ще будучи лисицею. І за який розрахувалася - знову таки - текстом, розповідями казок Шахеризади (звісно із адаптацію до лосиного).

🔥Це було прекрасно🔥

🐾 Любовний роман із повною відсутністю любовної лінії.

🐾 Сатирична альтернативно-історична антиутопія із майже документальної точністю якщо не щодо подій, то однозначно щодо явищ та настроїв.

🐾 Гротеск-нонфікшн, що маскується під розважальну химерну прозу.

Однозначно #Дафа_радить! Тільки пам'ятайте, що відкриваючи цю книгу, ви, як і Сільва, перейдете

кордон, на якому була попереджувальна табличка: "Увага, друга сигнальна система, вхід на власну відповідальність!"

[Yulia Maleta]

Давно я не читала такого рафінованого постмодерністського роману і це було класно! Обожнюю ці ігри з мовою, символами і вставки, де автор роману сидить на табуреті в сусідньому приміщенні зі своїми героями і інколи навіть позичає свій стілець, бо того вимагає історія.

Роман відправляє читача до Чехословаччини наприкінці 40-початок 50х років, коли комуністична влада активно закручує ґвинтики системи в країні, яку взяла під свій контроль після Другої світової. Тут ми бачимо, як московське КДБ приїздить навести порядок і вчить місцевих як же правильно розправлятися з інтелігенцією і всіма іншими ненадійними елементами.

Це така яскрава сатира на весь той лад, від якої дійсно стає гірко. Наші головні герої тікають до Америки і там же автор показує емігрантське життя і як руки Москви дотягувалися і туди.

Звісно, розгадувати цей роман можна довго, попри невелику кількість сторінок. Але якщо любите почитати щось доволі незвичне, але таке, що запам'ятається, зверніть увагу.

[m.]

В мене всю книгу були в голові моральні качелі з приводу того, а чи не недостатньо автор проговорює тезу «совок – хуйня», бо без цього контексту доволі легко потрапити на гачок хороших рускіх не-таких-і-поганих-совєтів, та пані ворона дуже майстерно це опонувала тим, що «...не кожен автор пишучи своє бачення диктатури мусить орієнтуватися на уявного тупого вестернера, який може щось не так зрозуміти»

[Freckles]

První polovina skvělá, druhá trochu ztrácí dech. Pořád ale dost zajímavé.

[(Lililasa) Kurkulis]

Kas tas bija?
Dzēlīga, groteska ironija par padomju autoritāro varu, represijām, vienalga, vai Krievijā vai Čehoslovākijā?
Vai arī lapsas ādā ietērpts smeldzīgs skats uz cilvēkiem (ak, jā, arī uz vājībām, galu galā nodevēja Pavlīka bende tomēr izvēlas par valsts naudu apceļot pasauli, nevis izpildīt ideoloģisko uzdevumu)?

Kad ar zināmu pašdisciplīnu tiku pāri groteskajam sākumam, tad man atvērās viss vēstījums. Kā parasti - nedaudz īpatnēji čehisks.

Lapsa - Dāma - Lapsa.

”Lapsu pasaulē es nevaru būt laimīgāka, jo arī laime ir tikvien kā cilvēku vārds, tātad lapsas nav ne laimīgākas, ne nelaimīgākas par cilvēkiem. Es labprāt paturētu vismaz humora izjūtu, jokupēterību, taču arī tā lapsām nepiemīt. Un tā nu mana pēdējā vēsts pirms vārtiem, pa kuriem atgriezīšos dzīvnieku pasaulē, būs mans pēdējais joks: pēdējo reizi novelšos uz muguras un pēdējo reizi zviegšu.”

Šeit daži interesantumi, ko atklāju lasīšanas procesā: https://lililasa.wordpress.com/2021/1...

[Petra | LooneyCZ]

Neobvyklý námět, trochu náročnější čtení, ale ve výsledku dobré. Jen mi chvílemi vadilo to přeskakování jazyka z knižních až archaických výrazů k nespisovným koncovkám, jako kdyby se autor nemohl rozhodnout, jak to chce napsat. Ve třetí části ději maličko došel dech, první dvě byly svižnější. Zato závěr byl téměř dojemný.

[Olha]

Хороший, легкий постмодернізм, який в абсурдно-іронічній манері обігрує всі жахи совєтського режиму та роботу вірних псів/лисиць сталіна, додаючи вчергове моторошного усвідомлення, що з тих часів їхні методи та ідеологія анітрохи не змінилися.
Один суттєвий мінус – романтизація російської еміграції. Знову цей нав'язаний образ «рузькой інтелігенції» та «вєлікай культури», що викликає обурення і сильно тригерить.

[Severyn]

Їржі Кратохвіл - другий чеський письменник твір якого мені довелося прочитати. Не хочу ображати Мілана Кундеру, але стиль письма Їржі мені набагато більше припав до душі.

Текст, що легко читається та немов ллється рікою. Унікальний стиль де оповідач може дозволити собі несподівано виринути у тексті, розташовуючи себе за 'ширмою' від подій, які йдуть згідно сюжету. Цікава історія, що є фактично поєднанням двох романів «Lady into Fox» та «Sylva».

Єдиним мінусом цієї історії є наявність москальського сліду, який, проте, розкриває всю їхню сутність, вкотре нагадуючи, що то за тварини.

[Bohdana Slobodeniuk]

Залишу цю книгу без оцінки, бо й гадки не маю як її оцінювати.

⠀⠀Сам твір є гострою політичною сатирою на совєтів, нафаршированою посиланнями й алюзіями на інших авторів й інші твори. Усе в найкращих постмодерністських традиціях))

⠀⠀Коротко про сюжет:
Павлик - держбезпеківець Чехословаччини, Сильва - лисиця, яку в Інституті Павлова перетворили на даму, за особистим дорученням сталіна. Обоє мають своїх комуністів-господарів, які їх і готують на забій. Обом доручені спецзавдання, які більше ніхто в цілому світі виконати не здатен. Але одного дня їхні шляхи перетинаються, і вже незабаром обоє мають втікати та переховуватися.

⠀⠀Знайомство з чеським постмодернізмом (не враховуючи Кундери) стало для мене дуже цікавим досвідом, неймовірно сподобався стиль Кратохвіла та й загалом читалося дуже легко (як дивно звучить "постомдернізм" і "легко" в одному реченні))
Часто руйнування четвертої стіни і втручання в плин розповіді може заважати зануренню в сюжет, проте тут це було дуже доречно і навіть затишно. Додає комічності, хоча й не дивує якимись неочікуваними ходами.

але

⠀⠀Спершу здавалося, що це в'їдливий стьоб, але що далі - то все сумнівнішою ставала така версія. Мене щоразу кривило від вставок про хароших рускіх, а було їх багацько. Автор ледве кип'ятком не пісяється від "вєлікава магучєва" та "задушевної російської літератури", і взагалі: "Ні, він не може бути поганим хлопцем, якщо його так захопив плавний плин пушкінських рядків".

⠀⠀Особливо потішив перелік страв "рускай нацианальнай кухні". Беріть олівець і занотовуйте.
"густу солянку змінив шашлик з ягнячого м'яса та пельмені зі сметаною, а на завершення російські млинці, бліни, і, звісно, мороженоє з полуницями."
⠀⠀Із цього переліку російських страв аж... нуль))
солянка, походження якої не встановлене; шашлик - страва кримсько-татарської кухні, пельмені - китайська кухня; млинці - українська кухня; ну й про морозиво я навіть не починатиму))

⠀⠀Для мене дуже дивно, що ця політична сатира спрямована тільки на партноменклатуру й держслужбовців (та й то не всіх). Автор своїм романом стверджує: тоталітаризм - це погано, але "вєлікая руская культура і іскрєнняя душа рускава чєлавєка" - оце даа, оце мойо уваженіє.

⠀⠀Головні герої (кадебісти) навіть тікають не тому, що раптово усвідомили жахіття тоталітарної машини, а тому, що просто закохалися й не виконали своїх завдань. Та й після переселення на "загнівающій запад", зберігають сентименти, пов'язані з колишнім життям, паралельно викладаючи в університетах російську мову та тішачись своїй новій російській родині.
"Сім'ї емігранти-росіяни надають особливо великого значення, бо родина - це та батьківщина, яку вони взяли із собою на чужину. Родина російською звучить як сємья, але водночас батьківщина російською називається родіна. І це саме та батьківщина, якої їх ніхто ніде, навіть в еміграції, не може позбавити".
Ну не ок мені в 2024 читати про бідних росіян-емігрантів, не той контекст.
А на закінчення цього параду крінжових цитат додам ще одну:
"Адже сила російською називається власть"

⠀⠀Ця книга була б доречною у 2021 чи раніше, але точно не зараз, тому для мене не зрозуміло на що розраховувало видавництво, показавши світові переклад у 2023. І саме тому залишаю твір без оцінки, бо водночас і сподобалося, і не сподобалося, але середнього немає. Дуже шкодую, що не змогла почати свого знайомства з Їржі Кратохвілом на іншій ноті й іншому творі.

[Lukáš Cabala]

Povaha ženskej postavy je determinovaná jej líščim pôvodom a príbeh osciluje medzi... ale nie, žartujem.

Chcel by som poznať pohľad erudovaného kritika na štylistiku v tejto knižke. Kratochvíl (slovensky Kratochvíľ) na niektorých stránkach začínal každú druhú vetu slovom "ale" a netrápil sa, keď mal v jednej vete aj trikrát "že." Nezdalo sa, že by takýto spôsob hovoru patril konkrétnej postave. Bolo jedno, či hovorí rozprávač alebo protagonisti, vyskytovalo sa to vo všetkých prípadoch. Neviem, či v tom hľadať niečo na ozvláštnenie rytmu. Každopádne ma to zo začiatku rušilo.

Čo je na celej knihe najhoršie, je práve hlavný rozprávač, ktorý do príbehu vstupuje aj so svojim "štokrlíkom" akože vtipne, čo vyznie skôr infantilne a trápne...

Celkom by ma bavila verzia, ktorá by bola skôr vážna a dramatická, nie taká groteskná.

Ale dočítal som so záujmom a to sa počíta.

[Kurmisrupucis]

Paldies tulkotājam par iespēju iepazīt autora darbu, var just, ka tas ir bijis sirdsdarbs, ne arods. arī saturs 2019.gadā vairs ne tik atklājumu pilns kā būtu padomju laikos (tad droši vien nespētu noticēt). Solītais sarkasms diemžēl mani neķēra, ļoti cerēju. Īpaši jāatzīmē, ka grāmatu bija ļoti patīkami turēt rokās, līdzekļi papīram un noformējumam nav taupīti

[Tetiana Dzhyhar]

Суб'єктивно це 5 (овації перекладачі за Тімофєя Пніна і ко), я отримала задоволення від читання і великий спертр емоцій, як позитивних, так і навпаки.
Об'єктивно це три (вестерн може зловитись на гачок хорошого руского, автор в принципі не дає чітких інструкцій)
Середнє арифметичне очевидне

[Lucy]

Довго вагалась чи хочу я читати книгу де багато згадок росіян, але дуже рада, що наважилась. Це було цікаво, незвично і оформлення книги дуже доповнює її сюжет і сатиричну манеру автора.

Згадок росіян і їх культури дійсно багато, головний герой чех, але дуже любить пушкіна. Тому не зможу порадити всім.

[Марина Наконечна]

Чудова книга! Сподобався як стиль автора, так і переклад. Сама історія мені місцями нагадувала "Квіти для Елджернона" Деніела Кіза, зокрема у моментах розумової еволюції і подальшого "відкату". Проте, на відміну від Кіза, тут історія по завершенню залишає приємний іронічний післясмак, а не біль і тугу, що крають серце.

[Kateryna Menchuk]

Цікава і добре написана книга. Серйозніша, ніж я собі уявляла, коли брала її в руки.

Як кожен твір, який не є совєтською пропагандою і який дотичний до совєтського - показує безжалісні жахи режиму.

Водночас цей твір є легким і швидким в читанні. І відірватись від нього особисто мені було неможливо до самої останньої сторінки.

Чудернацька і трохи абсурдна історія, вихід за рамки у дуже лаконічний спосіб - мені імпонує такий стиль.

Однак мені, як українському читачу, ріже те, що деякі другорядні персонажі - росіяни, точніше, що вони - росіяни - нормальні люди.

Твір був написаний до 2022 року, думаю, це важливо зазначити.

[Solomiia Sabat]

Я б оцінила цю книгу вище, якби не постійне оспівування русні. Спочатку здавалося, що це прикол, стьоб з російської еміграції. Але чим далі по книзі, тим ставало все гірше. Мені, як травмованій українці в 2024, не смішно.

[Jane Rukas]

щось дивне, але якось занадто багато російського. вийшов такий трохи hate reading, але треба було для одного книжкового клубу. але обкладинка і малюнки дуже гарні

[Oksana Padokh]

Знову неоднозначні враження.

З одного боку, це прекрасна проза, з тонким гумором, нетривіальним сюжетом і відчутною інтелектуальною грою. В якій не лише ти читаєш текст, але є відчуття, що й текст читає тебе. Окрім того, твір є сатирою на совєтів, більшовизм та КГБ, що додає цій історії глибини і політичного звучання. В цілому, мені дуже сподобався сам твір та стиль письма Їржі Кратохвіла. Хочу познайомитись з його творчістю і через інші твори.

З іншого боку, мене трохи тіпало від «хароших рускіх» в еміграції, культу «вєлікай рускай літєратури і культури», возвеличування Пушкіна та видавання українського художника Іллі Ріпина за російського Рєпіна. Не до кінця розумію, чому український видавець вирішив перекласти цей твір українською в 2023 році під час повномасштабного вторгнення.

Без оцінки.

[Nataliia]

Місцями було дотепно, але я щось не готова зараз читати про совок😅

[Halyna Puzyrievska]

Прибрала одну зірку, бо тригеріла присутність руских, сталіна, і таке інше.

[Lorina Fedorova]

Як на мене, ця книга застрягла між двох світів: читачів з країн колишнього ссср та Варшавського блоку нічим тут не здивуєш, а вестерни не зможуть вловити основну суть і стьоб твору через його форму.

"Із лисиці — в даму" — легенький постмодерн від чеського автора, який реконструює історію перетворення лисиці в жінку та накладає її на злобуденне історичне тло Європи і Америки 50-их років. В цілому читається легко, постмодерні вставки і відступи дуже beginner friendly, навіть не фанат жанру буде читати з насолодою.

Але на питання "нащо це було написано" я, на жаль, так і не відповіла. Наче посміялись над вєлікой руссской душой і товаріщєм сталіним, але й наче залишили все на своїх місцях по фіналі. Далі висміювання цей постмодерн й не пішов, від цього у мене відчуття парадокса: російськомовний читач може легко тригернутися від навіть сатиричних згадок русскіх, а англомовний читач нічого й не зрозуміє, бо більшість сатири побудована саме на лінгвістиці.

Шось таке 🫠 українцям в 2024 році напевно й читати не варто

[Dagnija Lace-Ate]

Ja par režīma šausmām stāsta tik viegli un azartiski, tās kļūst vēl šausmīgākas. Ja tās nonāk absurdā stāstā par Staļina meitu - lapsu, tās zaudē pēdējās saprāta pazīmes. Tā ir grāmatas morāle.
Bet izstāstīts tas viss ir, rotaļīgi lecot no viena citāta pie otras atsauces un sabūvējot tādu kāršu namiņu, ka pie sabrukšanas tiešām jākrīt uz muguras un jāsmejas (spoileris - lapsa tā arī dara). Pietrūka tikai atsauces uz Ļeņina nenošauto lapsu, bet es to piedomāju pati.

[Edna Nová]

Příjemné překvapení.
Od knihy jsem neměla žádné velké očekávání a nakonec to bylo prima, sice trochu předvídatelné prima, ale co..
Mělo to spád, postava Lišky se mi zdála sympatická.
A snesla jsem i fízla.
A je mi blízký onen sarkastický vypravěč!

[Martin]

Krásná pohádková féerie. V období, o kterém bych si myslel, že se pohádka ani napsat nedá - v padesátých letech minulého století se všemi zvěrstvy, kterých se soudruzi dopouštěli. Ale pohádka to je. A krásná, se vším všudy. I s tím, že nad těmi zvěrstvy nakonec zvítězí láska.

[Eva]

Toto je pro mě zatím literárním překvapením roku. Velice kvalitní kniha psaná zajímavým jazykem, která navíc obsahovala brilantní myšlenky. Doporučuji. LCR 2020 1/8

[Bohdana]

Залишу цю книгу без оцінки, бо й гадки не маю як її оцінювати.

⠀⠀Сам твір є гострою політичною сатирою на совєтів, нафаршированою посиланнями й алюзіями на інших авторів й інші твори. Усе в найкращих постмодерністських традиціях))

⠀⠀Коротко про сюжет:
Павлик - держбезпеківець Чехословаччини, Сильва - лисиця, яку в Інституті Павлова перетворили на даму, за особистим дорученням сталіна. Обоє мають своїх комуністів-господарів, які їх і готують на забій. Обом доручені спецзавдання, які більше ніхто в цілому світі виконати не здатен. Але одного дня їхні шляхи перетинаються, і вже незабаром обоє мають втікати та переховуватися.

⠀⠀Знайомство з чеським постмодернізмом (не враховуючи Кундери) стало для мене дуже цікавим досвідом, неймовірно сподобався стиль Кратохвіла та й загалом читалося дуже легко (як дивно звучить "постомдернізм" і "легко" в одному реченні))
Часто руйнування четвертої стіни і втручання в плин розповіді може заважати зануренню в сюжет, проте тут це було дуже доречно і навіть затишно. Додає комічності, хоча й не дивує якимись неочікуваними ходами.

але

⠀⠀Спершу здавалося, що це в'їдливий стьоб, але що далі - то все сумнівнішою ставала така версія. Мене щоразу кривило від вставок про хароших рускіх, а було їх багацько. Автор ледве кип'ятком не пісяється від "вєлікава магучєва" та "задушевної російської літератури", і взагалі: "Ні, він не може бути поганим хлопцем, якщо його так захопив плавний плин пушкінських рядків".

⠀⠀Особливо потішив перелік страв "рускай нацианальнай кухні". Беріть олівець і занотовуйте.
"густу солянку змінив шашлик з ягнячого м'яса та пельмені зі сметаною, а на завершення російські млинці, бліни, і, звісно, мороженоє з полуницями."
⠀⠀Із цього переліку російських страв аж... нуль))
солянка, походження якої не встановлене; шашлик - страва кримсько-татарської кухні, пельмені - китайська кухня; млинці - українська кухня; ну й про морозиво я навіть не починатиму))

⠀⠀Для мене дуже дивно, що ця політична сатира спрямована тільки на партноменклатуру й держслужбовців (та й то не всіх). Автор своїм романом стверджує: тоталітаризм - це погано, але "вєлікая руская культура і іскрєнняя душа рускава чєлавєка" - оце даа, оце мойо уваженіє.

⠀⠀Головні герої (кадебісти) навіть тікають не тому, що раптово усвідомили жахіття тоталітарної машини, а тому, що просто закохалися й не виконали своїх завдань. Та й після переселення на "загнівающій запад", зберігають сентименти, пов'язані з колишнім життям, паралельно викладаючи в університетах російську мову та тішачись своїй новій російській родині.
"Сім'ї емігранти-росіяни надають особливо великого значення, бо родина - це та батьківщина, яку вони взяли із собою на чужину. Родина російською звучить як сємья, але водночас батьківщина російською називається родіна. І це саме та батьківщина, якої їх ніхто ніде, навіть в еміграції, не може позбавити".
Ну не ок мені в 2024 читати про бідних росіян-емігрантів, не той контекст.
А на закінчення цього параду крінжових цитат додам ще одну:
"Адже сила російською називається власть"

⠀⠀Ця книга була б доречною у 2021 чи раніше, але точно не зараз, тому для мене не зрозуміло на що розраховувало видавництво, показавши світові переклад у 2023. І саме тому залишаю твір без оцінки, бо водночас і сподобалося, і не сподобалося, але середнього немає. Дуже шкодую, що не змогла почати свого знайомства з Їржі Кратохвілом на іншій ноті й іншому творі.