San. Rzeka która łączy, rzeka która dzieli

by Grażyna Bochenek

Historia, która nadal płynie.

Trzymasz przed sobą poruszającą opowieść o pięknie i bólu pogranicza. Grażyna Bochenek zabiera nas w podróż wzdłuż Sanu – jednej z najbardziej malowniczych rzek Polski. Wijąca się – na kształt błyskawicy – przez Bieszczady i Podkarpacie staje się bohaterką, świadkiem i milczącą uczestniczką dramatycznych dziejów ludzi, którzy przez wieki żyli na obu jej brzegach.

San. Rzeka, która łączy, rzeka, która dzieli opowiada o pamięci zapisanej w krajobrazie: o cerkwiach, które milczą, o wsiach, które zniknęły z mapy, i o ranie, która do końca się nie zabliźniła. Podczas lektury ożywają wspomnienia o Polakach, Ukraińcach, Rusinach, Bojkach, Żydach i Grekach. Jest to opowieść o lękach i uprzedzeniach, ale także o nadziei i tęsknocie. Ponieważ ta rzeka – kapryśna i piękna – potrafi nie tylko dzielić, ale również łączyć.

Ta książka to nie tylko reportaż i esej historyczny. To przede wszystkim próba zrozumienia miejsca, gdzie każda wersja wydarzeń zasługuje na wysłuchanie – i każda z nich jest prawdziwa. W dolinie Sanu przeszłość nie odchodzi, lecz niczym małe źródełko po cichu wplata się w teraźniejszość.

San to lustro pamięci.

Genres: Nonfiction

448 pages, Paperback

First published September 24, 2025

Reviews

[Wiktoria Papaj · Rating 5 out of 5]

Dawno nie czytałam tak dobrego reportażu. Właściwie to chyba jedno z niewielu moich podejść do reportażu historycznego. Bieszczady i Podkarpacie piękne, spokojne i malownicze obszary Polski, jednak góry te skrywają wiele tajemnic, niekiedy niewygodne dla Polaków.
Wiele historii opowiedzianych jest niesamowicie ciekawa i aż chciałabym widzieć więcej, więcej i więcej… Całym sercem kocham Bieszczady, ale dzięki tej pozycji następnym razem jak się tam pojawię, będę miała okazję zwrócić uwagę i być w miejscach, o których nie wiedziałam albo nie zwróciłam uwagi. Będę mogła spojrzeć innym okiem na wszystko.

Jeśli miałabym się do czego już przyczepić, to uważam, że niektóre pytania autorki są zbędne, albo bezsensowne.
Ale i tak daje 5/5

[Lada Moskalets · Rating 5 out of 5]

Репортаж „San rzeka która łączy, rzeka która dzieli” Ґражини Бохенек розповідає історію останнього століття навколо річки Сяну і те, як колишні трагедії відлунюють в теперішньому. В основному вона зосереджується на поляках і українцях, повоєнному насильстві і операції „Вісла”. Але є і розповіді про єврейські родини, а навіть про грецьких біженців, які прожили багато десятиліть у селі під кордоном. Її співрозмовники і співрозмовниці переважно помітніші люди – місцеві активісти, що працюють з пам’яттю, митці, музиканти. Мені дуже сподобалося, як цей репортаж зберігає повагу і дистанцію до персонажів. Авторка іноді не довіряє словам, але дозволяє висловитися. Наприклад, коли українці з українського боку кордону запевняють, що до війни всі мирно співіснували – авторка підозрює, що це зумовлене ситуацією, коли їй не хочуть робити прикро. Або коли бойки з переселених до Вармії родин запевняють, що вони мають лише локальну бойківську ідентичність, яка не є українською – авторка вертає це запитання іншим респондентам і отримує інші версії (страх перед дискримінацією). Мені найцікавішою була розповідь грецької жінки, що народилася і прожила все своє життя в селі біля Сяну – її батьки втікали від громадянської війни в Греції і ПНР їх прийняла. Всі соціалістичні часи в селі існувала школа з грецькою мовою, а грецькі біженці готували вдома фету і грецький йогурт. І друга - це історія пані Романи, українки з Перемишля, яка розповідає про мімікрування і приховування українськості аж до 1980-х років, і які усвідомлення себе українкою химерно перепліталося з польськомовністю.
В книжці багато разів повторюються одні й ті самі мотиви мовчанки і забування, коли аж треті покоління змогли говорити про минуле і задавати незручні запитання своїм батькам і дідам, часто не отримуючи відповіді. Ці питання сильно закорінені у ландшафті – хто раніше жив у хатах? Хто був похований на кладовищах і чому вони занедбані? Як кордон відділив людей від їхніх домівок і чи стали чужі хати, з яких щойно когось виселили, новим домом? Хоча у авторки в родині є також історія насильства з боку українців, з якою вона росла, ця книжка сповнена симпатії і прагнення порозуміння. Окремо хочу відзначити, що в ній багато роздумів про теперішню російську війну проти України, сучасних біженців і є навіть інтерв’ю з Ольгою Соляж, що волонтерить на нашому фронті.

[Viqe · Rating 4 out of 5]

początkowo ciężko się wkręcić w historię, ale z każdym kolejnym rozdziałem już jakoś idzie, na pewno jest to historia ciężka i niewygodna na obu stron, ale i tak dająca do myślenia

[Tomasz Perczyński · Rating 2 out of 5]

Książka wolno meandruje niczym San tysiącem wątków dat i nazwisk. jak dla mnie zbyt chaotyczny zapis relacji każdego o wszystkim.