«Життя на межі: Україна, культура та війна» — це книга, яка народилась з волонтерських та журналістських поїздок авторів, Володимира Єрмоленка та Тетяни Огаркової. Її жанр можна визначити як філософський репортаж. Вона є спробою осмислення реальності цієї війни, тих засадничих понять, на які спирається людське буття, осмислення того, як ці поняття постають для людей, долі яких змінила війна.
Український філософ, есеїст, перекладач, доктор політичних студій (Школа високих студій суспільних наук: EHESS, Париж), кандидат філософських наук (Київ, 2009 р.), старший викладач (кафедри філософії, кафедри літературознавства та іноземних мов) Києво-Могилянської академії, експерт МГО «Інтерньюз-Україна», автор та ведучий програми «Громадське. СВІТ», аналітичного тижневика про міжнародну політику, головний редактор UkraineWorld.org.
Це дуже знакова книга, бо вона починає етап рефлексії віни. У нас уже багато свідчень, як репортажних, так і літературних. І от нарешті йдемо на рівень вище - осмислення, докопування витоків, міркування над причинами і феноменами нашої «реальності ударної хвилі». І як же прекрасно, щоб цю книжку написали Єрмоленко і Огаркова! Мені дуже подобається логіка пана Володимира, пробудовування звязків, опертя на філософію, літературу, історію, майстерне впливання оцього всього контексту. І так, цю книжку треба читати всім)
Просто дякую авторам за цю неймовірну роботу. І просто повірте всі, що прочитавши цю книгу, ви станете багатшими. Вам буде боляче, але та любов, краса, глибина сенсів безумовно того варта.
Я люблю есеїстичну форму — роздуми з прикладами з дійсності. А з нашої дійсності зараз — це особливо цінно. Бо не зглянемося, як відчуття й усвідомлення сьогодення почнуть вивітрюватися, викривлюватися. Одні історії міфологізуються, інші — свідомість витіснить. З’являться несправжні спогади й тлумачення заднім числом. Ми поступово забудемо сам досвід і пам’ятатимемо лише спогади про нього. Тому закласти те, що зможе зберегти пам’ять, необхідно вже. Як закрутки на зиму.
Ця книжка говорить з читачем про важливе — не в тому сенсі, щоб просто наважитися назвати речі своїми іменами, а щоб вловити, розпізнати, відділити різні сутності одну від іншої, окреслити, дати ім'я, підібрати влучний опис.
Тому і читати її теж треба вже, не потім колись, а зараз. Бо маю підозру, що згодом нам, так само як і європейцями тепер, деякі моменти в книзі можуть здатися дещо запафосними. Мова людини завжди стає більш пафосною при наближенні до смерті. І тільки перебуваючи в подібному стані можна впевнитись - що усе справді так і відчувається. І тоді згодом можна буде до цього досвіду повернутися.
Звісно, є кілька місць в книжці, з якими мені хочеться посперечатись, але це ніяк не применшує її цінності. А скоріш навпаки, породжує потребу діалогу, що саме по собі добре.
«…відірвані голови, в яких народжувалися нові вірші та мелодії, сценарії та проєкти будівель і в яких вони застрягли назавжди…»
Це слова з передостанньої сторінки книжки «Життя на межі» Тетяни Огаркової і Володимира Єрмоленка. А це інша думка:
«Мабуть, немає кращої метафори, про що ця війна. Вона про велику могилу, яку росіяни хотіли би бачити на місці України».
📌 Ця книжка не є непервною історією, вона збирає в собі, як історії життя/смерті так і глибокі роздуми про те, чому так відбувається. Там багато про реальні трагічні події від яких з’являються сльози в очах, про більшість тих подій ми знаємо, але зі сторінок вони знову зринають і завдають болю. Там є багато про літературу і культуру, історію. Там є голоси не лише українців, там є порівняння голосів наших і світових. І так, там є голоси російські, які показують, чим є насправді зло.
«Особливість російського зла полягає в тому, що це не просто зло. Це повторюване зло. А повторюване воно тому, що ніколи не було засуджене».
📌 Коли я брав свій примірник в бібліотеці, то розумів, що чтиво це не аж ніяк не легке і довге, але бібліотекарка наголосила, що читати можу довго, бо такі книжки ніхто не бере більше. І я розумію, що ця книжка не для нас, а про нас. Вона для західного читача, і саме тому вона так написана. Саме тому нещодавно вийшов переклад французькою мовою і вже з’явилися перші позитивні рецензії.
Переклади важливі, щоб нас почули. Про це говорять і автори порівнюючи «Сад Гетсиманський» «… з «Джерелами тоталітаризму» Ганни Арендт – що вийшли майже одночасно з «Садом», у 1951-му. «Джерела», на відміну від роману Багряного, були уважно прочитані, перекладені та відкоментовані.. Час нам тепер зробити те саме і з романом Багряного».
📌 А повертаючись до першої цитати, її можна продовжити іншою: «Знищення культури – це складова геноциду. Якщо ти хочеш знищити спільноту, ти маєш знищити її пам’ять, механізми передання думок і почуттів».
І божевілля цієї нескінченної війни полягає в тому, що: «путін сьогодні хоче скасувати початок історії 1989 року. Він прагне повернути історію в точку її завершення»,
бо він хворий, адже:
«Божевілля робить тебе тираном, божевілля штовхає до насильства – але щойно ти став на цей шлях, ти не можеш з нього звернути».
Дуже хочеться помовчати після прочитаного. Певна, що наведені аргументи пригодяться для розмов із іноземцями та на конференціях. Але важко пояснити словами цей вузол протиріч всередині - пустоту впереміш з наповненістю, смертне безсмертя, потребу агори і агону одночасно. Така своєрідна вивернута краса, яку часто розумієш тільки через призму війни.
Книга свідчення, книга осмислення, книга болю і любові. Короткі есе і об'ємні думки, які розкрити може саме мала літературна форма, бо концентрат емоцій такий, що треба час і простір, щоб їх "перетравити". Коли почалась війна, здавалось, що все невдовзі завершиться і ми матимемо можливість оплакати свої втрати та описати лють і несправедливість, відрефлексувати увесь шквал переживань. Але досі ніщо не завершено: ні війна, ні процеси горювання. І уже немає як і куди відкладати: маємо мислити, маємо відчувати, маємо усвідомлювати увесь масштаб, бо наші контейнери вже давно переповнені. Ця книга дуже обережно, але й дуже правдиво розвертає до реальності і розширює її описуючи те, що описати неможливо.
Такий потрібний текст, що говорить з твоїм серцем і допомагає осягнути в повній мірі те, що відбувається з нами. Важкий, але водночас простий для розуміння, бо майстерно написаний. Це — книга-терапевт, щоденник памʼяті і філософські роздуми, що формуються всередині пульсуючої рани.