Марія Примаченко без міфів

by Оксана Семенік

Марія Примаченко. Смілива жінка з маленького поліського села, яка створила власний всесвіт — сильний і химерний.

Від дитинства в селі, де дівчинка малювала квіти на стінах хат, до Лаврських майстерень у Києві, від перших звірів до трагедій війни, особистої втрати, Чорнобиля та виставок у Парижі, Нью-Йорку й Венеції. Такий шлях художниці змальовує у своїй книжці історикиня мистецтва Оксана Семенік. Занурившись в архіви, авторка оповідає справжню історію Марії Примаченко та розвінчує міфи, якими оповитий її образ.

Оксана Семенік — історикиня мистецтва, дослідниця українського мистецтва ХХ століття та Чорнобильської катастрофи, авторка подкасту «Українське мистецтво в іменах» на Радіо Культура та акаунту Ukrainian Art History в X (Twitter).

Genres: Art, Ukrainian Literature

200 pages, Hardcover

Published October 20, 2025

Reviews

[Ярослава]

Дуже зворушлива біографія Марії Примаченко, покликана створити об'ємну картинку замість поширених стереотипів ("сільська художниця, що в мистецькому плані прийшла нізвідки і малювала наївних казкових звіряток"). Семенік вписує і дивозвірів, і цілу біографію Примаченко в ширший контекст, де віють усі вітри великої історії (і на рівні освіти художниці, і на рівні тем, які її цікавлять у творчості).

* Скажімо, освіта Примаченко далеко не зводиться до народних мотивів, хоча мене зворушує, як описано її родину (що таки дуже підтримувала її мистецькі амбіції): "зростала в мистецькій селянській родині. Мати Пріська була талановитою вишивальницею, а батько Оксент - обдарованим теслярем ... Бабуся розписувала писанки", і т.і. Зазвичай про мистецьку родину пишуть, коли йдеться про династії художників чи ще якихось професійних митців, але ж не всі мали обставини для професіоналізації, й ця уважність до творчих можливостей у побуті розчулює.
Але обрії Примаченко не зводилися до розписів хат і писанок: вона застає самий хвіст епохи близьких контактів між, умовно кажучи, найбільшою архаїкою і найбільшим авангардом - звичайно, вона народилася 1909 року, а тому ані хронологічно, ані географічно не застає історії поміщиць-меценаток на кшталт Анастасії Семиградової чи Наталії Давидової, які створювали школи й артілі, запрошували авангардистів на кшталт Малевича, Екстер, Меллера та інших, щоб народні митці, скажімо, за їхніми ескізами вишивали, але й авангардисти знайомилися з народною творчістю і зазнавали її впливів (згадаймо відповідні розповіді Малевича). Але ще одна зона контактів з'явилася у 30-ті, коли на землі, викошені голодом, вирушили 11 експедицій по 164 селах Київської, Харківської, Дніпропетровської областей і грецьких колгоспів Донецької області, щоб серед недобитків знайти таланти для великої виставки народного мистецтва в Києві 1936 року і створити картинку радісного, заможного і творчого нового села, загнаного в колгоспи. Саме завдяки цим експедиціям "відкривають" талант Примаченко - й вона потрапляє в Центральні експериментальні майстерні народного мистецтва при Лаврі, де викладають бойчукісти Іван Падалка і Василь Седляр (а ще, можливо, Петрицький і Василь Кричевський), проводять культпоходи в музеї й театри, лекції з ремесла й історії мистецтва. Химерне поєднання найстрашніших жахів і програм підтримки митців (задля створення потрібної пропагандистської картинки). Тобто горизонти її знань - це далеко не тільки наїв (що взагалі проблематичний термін).
І так далі, і таке інше - на пізніших етапах Примаченко теж не існує поза контекстом - знайома з колом 60-ків, на віражі її долі впливають (не завжди несприятливо) всі великі події, зсуви й відкриття тих десятиліть, і це детально і жваво розказано.

* Дивозвірів легко сприймати як щось таке казково-красиве, відірване від викликів реального світу. Деякі висловлювання художниці сприяють цьому образу зворушливих турботливих вигадок: "Все моє життя - в Болотні. ... Коли я дізнавалась про щось, що існує десь у світі, мені хотілось, щоб воно було в Болотні. Я намалювала павича і він буде завжди тут". І справді, там є це Полісся як ідеальний світ повноти, що не терпить порожнечі - але є й усе, що ці землі зазнали: війна і втрати, Чорнобиль, соціальні кризи штибу алкоголізму і так далі.
На недавній виставці в Українському домі було якраз багато цих історичних робіт - від трошки кумедних робіт із назвами штибу "Дідусь пас корову коло 4 блока надів на йї мешки А на траві пас Горе тим людям хто неграмотни не чого не понімає" до трагічних робіт, присвячених загиблому на четвертому блоці племіннику Примаченко: "Ца птиця увезде летає свого чоловіка шукає А єго негде не має єго тіло повсьої украіни розлятілось будуть ростії квіточки будуть рвать дітьочки до могилок нести А моя могіла у небо полетіла Валерик Ходімчук 4 блоці погиб 86 р."
А от дві просто несподівані для мене цитати з Примаченко:

* "Спочатку всі літали, навіть дерева і квіти. Потім прийшли звірі і всіх поїли. І нас з'їдять"
* "Птахи й квіти, як вишиванки, для радості. А звірі - щоб їх боялися"

Крім усього, мені ще безмежно сподобалася інтонація в цій біографії: Оксанина родина теж із Полісся, вона не пропускає нагоди згадати про прабабусю із села Здвижівка, яка, скажімо, теж бачила вантажівки, що їхали на Чорнобиль після вибуху. Але ще дуже видно, як у молодій міській мистецтвознавиці проростає стара баба-поліщучка, яка міцно стоїть на своїй землі, ну, бо це ж трясовини, там треба стояти міцно.
* Треба думати про матеріальні підвалини ремесла, бо ти не попрацюєш, скажімо, з керамікою, якщо в тебе немає тої глини і всього іншого. В лаврських майстернях Примаченко цікавилася керамікою - але потім не мала змоги продовжити розвиватися в цьому напрямку, тому Семенік радить придивлятися до глеків на її картинах, вони любовно виписані, це можливість хоч в іншому медіумі попрацювати з тим, що цікавило. Чи от питання, коли Примаченко почала малювати - і чи її в тих експедиціях 30-х відкрили саме як художницю: "За переказами, вже вдома у Марії вона побачила малюнки. Чому за переказами? ... Щоб звідкілясь узялись малюнки, мали бути фарба або олівці та папір. У своїх нечисленних інтерв'ю Марія не згадувала про це приладдя. Лише про вишивку, ткацтво, розмальовування хат і малювання на піску".
* Треба триматися за своїх, свій клан, свою спільноту - Семенік детально перелічує села, роботи з яких представлені на народній виставці, "щоб ви перевірили - а раптом і ваші прабабуся чи прадід із села колись показували свої вироби поруч з роботами Марії Примаченко".
* Треба нести корисні поради - скажімо, примітка при згадці про те, що Примаченко в дитинстві перехворіла на поліомієліт: "Обов'язково вакцинуйтеся самі й робіть щеплення дітям".
Примаченко підписувала багато своїх робіт як "Дарую (опис адресата)", і в заключному реченні цієї біографії голос авторки і голос художниці зливаються: "Дарую цю книжку "українським людям, котрі хліб пахають і родіну кохають"" - і на цьому моменті я ридала просто в метро. І, загалом, проридала весь останній розділ про війну, про згорілий музей в Іванкові, де значну частину робіт Примачанеко люди порятували, ризикуючи життям - але згоріло багато іншого, за яким теж стояли майстри й майстрині: рушники, килими. Але "Марія Примаченко змогла помститись з того світу": її картину "Квіти росли навколо четвертого реактора" у 2022 році продали за 500к доларів, кошти пішли на ЗСУ, а картину передали в НХМУ.

Ну і на завершення - дві хороші цитати Примаченко про той світ:

"За мною не плачте, я не пропаду на тому світі... У мене там теж буде робота, тільки треба взяти з собою гарні фарби та папір".
*
"Приснилось мені, неначе я на небі і так там гарно, яскраво, весело. Дивлюсь - стоїть стіл, а на ньому ватман і краски. І голос мені говорить: "Малюй". А я й питаю: "А вихідні у вас є?" Мені кажуть: "Нема"".

Загалом, страшенно симпатичне читання <3

[Tasia · Rating 5 out of 5]

Дуже добра та зворушлива книга. Весь останній розділ проплакала. Дякую пані Оксані за працю. Не вистачало тільки зображень малюнків, про які йшлося.

[Yurii Samusenko · Rating 5 out of 5]

Нарешті назва книги не бреше, бо це дійсно розбір міфів про Примаченко, спроба дізнатися, наскільки деякі з них були переконливими, а деякі остаточно розвінчати. Подобається, як авторка відразу заходить з особистого досвіду і порівнянь зі своєю бабусею і як через всю книжку проводить читача через не лише травми 20 століття, але й через постійний ейджизм по відношенню до Марії.

Чудова робота для тих, хто цікавиться не лише постаттю Примаченко, але й української культури та мистецтва.

[Liza Ruda · Rating 4 out of 5]

Ця книга ідеально зберігає баланс між біографією та літературою про мистецтво. Після двох годинної екскурсії на виставці Примаченко і ознайомлення ще з кількома науковими статтями на її тему, ця книга все ще дала мені достатньо нової інформації, не обтяжуючи глибокими художніми аналізами.

Я дуже дякую авторці за критичний підхід, аналіз картин, ресерч, перегляд архівів і вміння подати це, зберігаючи обʼєктивні��ть. У цій невеликій книжці відчувається колосальна кількість роботи 💓

[Yurii Bereza · Rating 3 out of 5]

є багато цікавого про пані Марію, чого я не знав. про інтерпретацію її робіт. але оця фраза «цього ми ніколи не дізнаємося» мене після половини прочитаного вже бісила, бо вона, по-перше, суперечила назві, а по-друге, ніби ще більше підсилювала міфічність навколо місткині, тому що ми не шаримо, як воно там насправді було…