What do you think?
Rate this book
Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька
Її ім’я — Летиція Кур’ята. Вона вміє вигадувати історії так майстерно, що не повірити неможливо. І вона готова повідати вам сім майже правдивих казок про свого батька: полковника з XVII століття, привида минулого, пічника, лісника, качки на селищному ставку і героя сучасної війни... Та зрештою — хто ж він? І чи існує насправді?
У світі, де війна стала буденністю, Летиція веде власну боротьбу з найстрашнішим демоном — самотністю. І щоразу, переплітаючи реальність і вигадку, вона стає на крок ближчою до правди. Бо чи не вона — єдина зброя проти того, що нас руйнує?
«Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» — це суміш гумору, сарказму, поетичних алюзій, магічного реалізму і автобіографічної історії з елементами репортажу. І спроба описати вразливість у світі, де війна стає буденністю, а любов — рятівною ілюзією.
У світі, де війна стала буденністю, Летиція веде власну боротьбу з найстрашнішим демоном — самотністю. І щоразу, переплітаючи реальність і вигадку, вона стає на крок ближчою до правди. Бо чи не вона — єдина зброя проти того, що нас руйнує?
«Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька» — це суміш гумору, сарказму, поетичних алюзій, магічного реалізму і автобіографічної історії з елементами репортажу. І спроба описати вразливість у світі, де війна стає буденністю, а любов — рятівною ілюзією.
224 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
57 people are currently reading
618 people want to read
About the author
Віра Курико
7 books6 followersВіра Курико — журналістка, репортажистка, редакторка, авторка документальних книг. Багато років співпрацює з The Ukrainians та Reporters, з 2024 року — редакторка видавничих проєктів у The Ukrainians.
З першою книгою репортажів «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка» стала лауреаткою конкурсу художнього репортажу «Самовидець», премії «ЛітАкцент року — 2020» і фіналісткою премії «Книга року BBC — 2020». У 2021 році увійшла до списку спецпроєкту Премії імені Георгія Ґонґадзе «30 до 30: Хто творить майбутнє українських медіа». Лауреатка журналістського конкурсу «Честь професії — 2022» за репортажі з оточеного Чернігова — рідного міста Віри, де здебільшого вона нині живе.
У вільний час — балконна садівниця. Авторка подкасту «Бегонії в агонії» про домашні рослини, зцілення садами та про те, як смерть, пам’ять і любов змінюють ландшафт.
З першою книгою репортажів «Вулиця причетних. Чернігівська справа Лук’яненка» стала лауреаткою конкурсу художнього репортажу «Самовидець», премії «ЛітАкцент року — 2020» і фіналісткою премії «Книга року BBC — 2020». У 2021 році увійшла до списку спецпроєкту Премії імені Георгія Ґонґадзе «30 до 30: Хто творить майбутнє українських медіа». Лауреатка журналістського конкурсу «Честь професії — 2022» за репортажі з оточеного Чернігова — рідного міста Віри, де здебільшого вона нині живе.
У вільний час — балконна садівниця. Авторка подкасту «Бегонії в агонії» про домашні рослини, зцілення садами та про те, як смерть, пам’ять і любов змінюють ландшафт.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 89 reviews
October 8, 2025
Добре, що не так давно я вперше прочитав "Сто років самотності" і внутрішній компас досі чітко реагує на магічний реалізм. Адже роман Віри Курико "Летиція Кур'ята та всі її вигадані коханці, яким вона збрехала про свого батька", хоч і заснований на реальних людях та подіях з життя авторки, заплітається вигадливим калейдоскопом побрехеньок та відверто магічних історій.
Байки про батька, які Летиція розповідає усім своїм вигаданим коханцям, нехай і не зовсім правдиві, але ж і не цілковита брехня — як ніколи не були лише брехнею розповіді про власні пригоди бароном Мюнхгаузеном.
Летиція Кур'ята відчуває світ так, як про нього розповідає. Її самотність глибока, наче море, і тому щороку, починаючи з 2016, вона вигадує нову історію про свого батька для чергового вигаданого (але це не точно) коханця. Ці історії різні, але всі мають одну спільну рису: участь батька Летиції у "факультативній" війні на сході України. Брехні закінчуються вже після початку повномасштабної війни, коли вона натрапляє на того, кому вперше може і хоче говорити правду.
Магія тут присутня навіть у власних назвах: села День-Добрий та Перелюб не потрібно вигадувати, адже в українському світі вони існують в реальності на Чернігівщині, хоч і знаходяться занадто близько до урвища, яким закінчується цивілізація. Жити та близько до темряви можливо хіба у магії книжки, адже реальність таких місць переповнена кабами, артилерійськими обстрілами та диверсіями...
Це ж "факультативна" війна на сході так природно і неминуче перейшла у "державні екзамени", участь в яких мала би бути обов'язковою, адже або ми тут, на своїй Богом даній землі, залишимося щоб жити, або вони нас повбивають, а Україну перетворять на руїни та попелище.
Такий Чернігів, який згадує в своїх оповідях Летиція, я бачив на власні очі якраз незадовго до вторгнення. Ходив по Болдиній горі, де Михайло Коцюбинський таємно здибався з молодою коханкою, а згодом був похований, роздивлявся будинок моряка, з балкону якого можна спускати трап прямо на тротуар. Зрештою, кожному місту в Україні вкрай необхідна така оповідачка (ну чи оповідач) усних переказів та міського фольклору, які вона (ну або він) запакують любов'ю та міфопоетикою у книжку.
Кожен із нас (якби ж я мав достатньо сміливості, щоби теж пригадати всіх вигаданих та невигаданих) трохи Летиція Кур'ята, коли ми бачимо в живих людях з нашого життя міфічних героїв, шукаючи у кожному з них ту Ітаку, яку не годні віднайти у собі, вигадуючи то гірку, то солодку брехню, яка змогла б заповнити чиюсь відсутність або мовчання.
Байки про батька, які Летиція розповідає усім своїм вигаданим коханцям, нехай і не зовсім правдиві, але ж і не цілковита брехня — як ніколи не були лише брехнею розповіді про власні пригоди бароном Мюнхгаузеном.
Летиція Кур'ята відчуває світ так, як про нього розповідає. Її самотність глибока, наче море, і тому щороку, починаючи з 2016, вона вигадує нову історію про свого батька для чергового вигаданого (але це не точно) коханця. Ці історії різні, але всі мають одну спільну рису: участь батька Летиції у "факультативній" війні на сході України. Брехні закінчуються вже після початку повномасштабної війни, коли вона натрапляє на того, кому вперше може і хоче говорити правду.
Магія тут присутня навіть у власних назвах: села День-Добрий та Перелюб не потрібно вигадувати, адже в українському світі вони існують в реальності на Чернігівщині, хоч і знаходяться занадто близько до урвища, яким закінчується цивілізація. Жити та близько до темряви можливо хіба у магії книжки, адже реальність таких місць переповнена кабами, артилерійськими обстрілами та диверсіями...
Це ж "факультативна" війна на сході так природно і неминуче перейшла у "державні екзамени", участь в яких мала би бути обов'язковою, адже або ми тут, на своїй Богом даній землі, залишимося щоб жити, або вони нас повбивають, а Україну перетворять на руїни та попелище.
Такий Чернігів, який згадує в своїх оповідях Летиція, я бачив на власні очі якраз незадовго до вторгнення. Ходив по Болдиній горі, де Михайло Коцюбинський таємно здибався з молодою коханкою, а згодом був похований, роздивлявся будинок моряка, з балкону якого можна спускати трап прямо на тротуар. Зрештою, кожному місту в Україні вкрай необхідна така оповідачка (ну чи оповідач) усних переказів та міського фольклору, які вона (ну або він) запакують любов'ю та міфопоетикою у книжку.
Кожен із нас (якби ж я мав достатньо сміливості, щоби теж пригадати всіх вигаданих та невигаданих) трохи Летиція Кур'ята, коли ми бачимо в живих людях з нашого життя міфічних героїв, шукаючи у кожному з них ту Ітаку, яку не годні віднайти у собі, вигадуючи то гірку, то солодку брехню, яка змогла б заповнити чиюсь відсутність або мовчання.
December 3, 2025
Найкращий текст серед українських авторів прочитаних цьогоріч.
October 28, 2025
вважаю, що цю книжку треба сідати розбирати на фрагменти, окремі речення і слова, щоб зрозуміти і побачити все, що хотіла сказати авторка. Магічний реалізм, сон у сні, війна, біль жінок, кілька недолугих чоловіків. Піде на поличку книг, які перечитуватиму!
November 7, 2025
Як же добре мені було під час читання цієї книги. Ідеальна пропорція гумору та відчаю. Метафори і реальності. Качок і людей. Легке читання про надважке. Дякую.
November 13, 2025
яка прекрасна мова ❤️і сама історія надзвичайно щемка та щира 💙
December 2, 2025
Ця книга мов українська Амелі, де грає Nazva, а на фоні звучить сигнал тривоги. І вона йде по вулицях Чернігова, і розказує про всіх нас.
October 19, 2025
Мене зачарував стиль письма, гумор та самі історії Летиції. Але емоційно мене ця книга чомусь не дуже зачепила. Можливо, тому що мені не досить близькі переживання за батьком і оце все. Я не знаю. Але книга хороша.
October 4, 2025
ох, розчулила мене ця книга. така щира магічна і щемка історія (історії?) про чоловіків, про жінок, про війну і, звичайно, про батька. 222 сторінки суцільного задоволення
October 1, 2025
Це неймовірна, болюча, правдива, життєва, метафорична, казкова історія. Я в захваті від майстерності нанизувати слова в реченні так, щоб кожне було на своєму місці. Це прекрасна щемка історія про життя, про війну, про дорослішання і розуміння. І про батька, звісно, про батька.
November 29, 2025
Дуже якось емоційно я сприйняла цю книжку, мабуть горе, яке заховане за сюрреалістичними байками, проймає мене найбільше.
Також, я ніколи не буду сприймати Одіссею так, як колись.
Також, я ніколи не буду сприймати Одіссею так, як колись.
November 17, 2025
Перше, чим зачаровує ця книга - ритм оповіді та мелодійність мови. Це щось на межі поезії, казки і пісні. При цьому особисто мене неймовірно дивує поєднання лаконічності розповіді і багатства метафор. Тут кожне слово на своєму місці і має значення. Навіть ім'я "Летиція" невипадкове, бо і вся вона летка, невловима, адже постійно тікає від реальності, від правди, від себе, від чоловіків ("вона просто зібрала валізу, яку ніколи насправді не розпаковувала"), намагаючись "поглянути за край світу, за полотно майбутнього, щоб подивитися на мить, якої ніколи не існувало". Але у цьому випадку втеча - не вихід, бо "не вдасться сісти в човен і думати, що ти врятований, що далі все буде добре".
Друге - конструкція оповіді. Тут усе з усім пов'язане. Дивовижно, наскільки по-різному можна розказувати одне й те саме життя, і як невеличка вигадка може змінювати контекст та емоцію... "Роки неважливі, важливі лише історії". "Коли щастить почати розповідати про себе спочатку, знову здобуваєш сили творити світ і виправляти помилки попереднього творення. Оповідати все спочатку - це нескінченне життя в минулому, де все безпечно і вже нічого нас не здивує".
Третє - насиченість відсилками та зв'язками з класикою, реальними людьми і подіями - тут насправді цілий простір для досліджень. Тут і "Одіссея", і "Плач Ярослави", і "Блакитна панна", і "О, панно Інно", і Йогансен, і Микола Холодний... Тепер хочеться більше дізнатися про Конотопську битву, Миколу Вороного, Аттилу Могильного, легенду про Ліліт, історію кількох поколінь Коцюбинських та багато чого іншого, згаданого на сторінках цієї невеличкої книжечки. А ще дуже хочеться поїхати в Ужгород і Чернігів...
Четверте - балансування між правдою, вигадкою і брехнею. Як ми розповідаємо про себе? Які історії розказуємо собі та іншим? А якщо вигадка цікавіша ніж правда, то чи це достатня підстава для того, щоб жити у казці? Чи можна вважати "мазок пензля важливішим за реальність, а непрожиту реальність ціннішою від того, що безумовно сталося"? Ділитися правдою дорого, а вигадки не шкода. І це насправді дуже психологічне питання про те, як ми справляємося з реальністю. "Нині між ними ще майже нічого не було сказано, тож вони могли б зануритися в будь-яку історію, у будь-яку легенду".
П'яте - закладені сенси. Тут багато роздумів про війну ("ми все ще не знаємо, якими ми з неї вийдемо"), осмислення її впливу на військових та їх родини, проживання розлуки (зокрема на прикладі мами Летиції, яка "через вечір брала під лікоть дерев'яний стілець, накидала батькову робочу куфайку, клала до кишені телефон і з усім тим ішла на фронт до чоловіка").
"Тато відкрив рота, аби сказати, що війна триває, але натомість із нього вирвався тільки постріл, вибух і зойк".
"Важко сказати, хто він, поки він не повернеться.
- Звідки?
- З війни".
Не хочу спойлерити, але найбільше мене вразила метафоричність першої казки Летиції Кур'яти. Бо ж це і не казка зовсім, якщо перекласти на життя, і зовсім не про піч... ("За тим батько вирішив у ту чорноту залізти й навіть заліз. Більше ніхто і ніколи його не бачив").
Шосте - шлях від самотності до любові. У цій книзі насправді дуже багато любові. Різної любові. Такої, яку іноді не всі розуміють ("я ще надто мало знала про любов, щоб осягнути її складність"). Обрати когось означає, що все, що могло би статися з іншою людиною, уже не станеться. Але при цьому ніхто не дає жодних гарантій. А ще тут про те, що іноді ми зустрічаємо на своєму шляху не своїх людей, але вони теж можуть бути важливими - час і досвід з ними стає цінністю, бо наближає до правди і до себе справжнього. Ці люди були, але минули, тож подякуймо їм разом з Летицією... "Летиція легко закохувалася - секунд за тридцять - і так само легко розкохувалася, якщо є таке слово. Але минуло вже п'ятнадцять хвилин, а вона все ще готова була приділити йому три дні від своєї вічності. Утім, вона все ще не могла запам'ятати його ім'я".
Сьоме - сила емоцій, які читач переживає у фіналі. Моє серце розбили і склали заново - це найменше, як я можу описати свій стан. "Бачте, нас учать шити, водити машину, ми маємо пам'ятати табличку множення і як накласти шину, але ніхто не вчить нас стійко стояти тоді, коли навколо полум'я і тобі так боляче, ніби тим вістрям прошили тебе".
Це легка, але водночас глибока і дуже світла книга про нас усіх.
P.S. Цитую далі зі статті на texty.org.ua: "Напевно, найяскравішим і найхарактернішим епізодом творчої біографії Миколи Холодного можна назвати те, як його, з подачі КГБ, комсомол відправив у примусове творче відрядження на Донбас. Хай, мовляв, оспіває робочі будні трударів. Яким же було обурення комсомольців, коли з Донбасу Холодний привіз отакий вірш, під назвою «Епатаж, якому не придумаєш назви»:
На стрімкім териконі
віддалась ти мені
серед білого дня в суботу.
і дивився на нас
весь Донбас, весь Донбас,
припинивши роботу".
І це 1964 рік!
Друге - конструкція оповіді. Тут усе з усім пов'язане. Дивовижно, наскільки по-різному можна розказувати одне й те саме життя, і як невеличка вигадка може змінювати контекст та емоцію... "Роки неважливі, важливі лише історії". "Коли щастить почати розповідати про себе спочатку, знову здобуваєш сили творити світ і виправляти помилки попереднього творення. Оповідати все спочатку - це нескінченне життя в минулому, де все безпечно і вже нічого нас не здивує".
Третє - насиченість відсилками та зв'язками з класикою, реальними людьми і подіями - тут насправді цілий простір для досліджень. Тут і "Одіссея", і "Плач Ярослави", і "Блакитна панна", і "О, панно Інно", і Йогансен, і Микола Холодний... Тепер хочеться більше дізнатися про Конотопську битву, Миколу Вороного, Аттилу Могильного, легенду про Ліліт, історію кількох поколінь Коцюбинських та багато чого іншого, згаданого на сторінках цієї невеличкої книжечки. А ще дуже хочеться поїхати в Ужгород і Чернігів...
Четверте - балансування між правдою, вигадкою і брехнею. Як ми розповідаємо про себе? Які історії розказуємо собі та іншим? А якщо вигадка цікавіша ніж правда, то чи це достатня підстава для того, щоб жити у казці? Чи можна вважати "мазок пензля важливішим за реальність, а непрожиту реальність ціннішою від того, що безумовно сталося"? Ділитися правдою дорого, а вигадки не шкода. І це насправді дуже психологічне питання про те, як ми справляємося з реальністю. "Нині між ними ще майже нічого не було сказано, тож вони могли б зануритися в будь-яку історію, у будь-яку легенду".
П'яте - закладені сенси. Тут багато роздумів про війну ("ми все ще не знаємо, якими ми з неї вийдемо"), осмислення її впливу на військових та їх родини, проживання розлуки (зокрема на прикладі мами Летиції, яка "через вечір брала під лікоть дерев'яний стілець, накидала батькову робочу куфайку, клала до кишені телефон і з усім тим ішла на фронт до чоловіка").
"Тато відкрив рота, аби сказати, що війна триває, але натомість із нього вирвався тільки постріл, вибух і зойк".
"Важко сказати, хто він, поки він не повернеться.
- Звідки?
- З війни".
Не хочу спойлерити, але найбільше мене вразила метафоричність першої казки Летиції Кур'яти. Бо ж це і не казка зовсім, якщо перекласти на життя, і зовсім не про піч... ("За тим батько вирішив у ту чорноту залізти й навіть заліз. Більше ніхто і ніколи його не бачив").
Шосте - шлях від самотності до любові. У цій книзі насправді дуже багато любові. Різної любові. Такої, яку іноді не всі розуміють ("я ще надто мало знала про любов, щоб осягнути її складність"). Обрати когось означає, що все, що могло би статися з іншою людиною, уже не станеться. Але при цьому ніхто не дає жодних гарантій. А ще тут про те, що іноді ми зустрічаємо на своєму шляху не своїх людей, але вони теж можуть бути важливими - час і досвід з ними стає цінністю, бо наближає до правди і до себе справжнього. Ці люди були, але минули, тож подякуймо їм разом з Летицією... "Летиція легко закохувалася - секунд за тридцять - і так само легко розкохувалася, якщо є таке слово. Але минуло вже п'ятнадцять хвилин, а вона все ще готова була приділити йому три дні від своєї вічності. Утім, вона все ще не могла запам'ятати його ім'я".
Сьоме - сила емоцій, які читач переживає у фіналі. Моє серце розбили і склали заново - це найменше, як я можу описати свій стан. "Бачте, нас учать шити, водити машину, ми маємо пам'ятати табличку множення і як накласти шину, але ніхто не вчить нас стійко стояти тоді, коли навколо полум'я і тобі так боляче, ніби тим вістрям прошили тебе".
Це легка, але водночас глибока і дуже світла книга про нас усіх.
P.S. Цитую далі зі статті на texty.org.ua: "Напевно, найяскравішим і найхарактернішим епізодом творчої біографії Миколи Холодного можна назвати те, як його, з подачі КГБ, комсомол відправив у примусове творче відрядження на Донбас. Хай, мовляв, оспіває робочі будні трударів. Яким же було обурення комсомольців, коли з Донбасу Холодний привіз отакий вірш, під назвою «Епатаж, якому не придумаєш назви»:
На стрімкім териконі
віддалась ти мені
серед білого дня в суботу.
і дивився на нас
весь Донбас, весь Донбас,
припинивши роботу".
І це 1964 рік!
December 22, 2025
4⭐️ #ebook
Жвава історія і є деякі гарні моменти.
Жвава історія і є деякі гарні моменти.
October 26, 2025
Сильний текст про травму, самотність і те як ми маскуємо вигадками те що в нас всередині.
І звісно ж, про жінок, які чекають своїх чоловіків з війни. Жінок, у яких своя війна.
Магічний реалізм, який тут вплетений - дуже кайфовий. Здається дуже незрозумілою уся ця нелінійна оповідь, перескакування з одного на інше, але як втянешся то цікаво що ще такого вигадає авторка.
Текст до неймовірності красивий, все як я люблю.
І звісно ж, про жінок, які чекають своїх чоловіків з війни. Жінок, у яких своя війна.
Магічний реалізм, який тут вплетений - дуже кайфовий. Здається дуже незрозумілою уся ця нелінійна оповідь, перескакування з одного на інше, але як втянешся то цікаво що ще такого вигадає авторка.
Текст до неймовірності красивий, все як я люблю.
October 5, 2025
це було тааак неймовірно прекрасно, дякую❤️🩹
«деякі стежки поросли лише тому, що ти ними більше не ходиш»
«і скільки б сюди не верталася, вона ніяк не могла зрозуміти, що дім вже не дім, а лише стеля і вікна»
«наступного ранку почалася війна, яку назвали великою
наче та, яка тривала досі, була малою»
«бо ж ця війна — війна факультатив
можна було не йти, утекти, відмовитись, але ж тато зі школи відмінник»
«деякі стежки поросли лише тому, що ти ними більше не ходиш»
«і скільки б сюди не верталася, вона ніяк не могла зрозуміти, що дім вже не дім, а лише стеля і вікна»
«наступного ранку почалася війна, яку назвали великою
наче та, яка тривала досі, була малою»
«бо ж ця війна — війна факультатив
можна було не йти, утекти, відмовитись, але ж тато зі школи відмінник»
October 24, 2025
ПТСР військових перегукується з ПТСР їх дітей, провокуючи обох вигадувати свою реальність. Тому що боляче. І самотньо. І неможливо.
Авторка так вправно вплітає історичні факти, місця, людей у вигадку, що не хотілось винурювати з історій Летиції.
Сучасна українська література, якою можна пишатися.
***
Аудіо, Librarius
Авторка так вправно вплітає історичні факти, місця, людей у вигадку, що не хотілось винурювати з історій Летиції.
Сучасна українська література, якою можна пишатися.
***
Аудіо, Librarius
October 21, 2025
«Бачте, нас учать шити, водити машину, ми маємо памʼятати табличку множення і як накласти шину, але ніхто не вчить нас стійко стояти тоді, коли навколо полумʼя і тобі так боляче, ніби тим вістрям прошили тебе».
💔💔💔
💔💔💔
December 9, 2025
Смішна і сумна, зрозуміла і не зрозуміла, кожен може побачити в цих історіях трохи себе як мені здається. Всі ми намагаємося якось пережити цей період, поринаючи у вигадки.
December 6, 2025
~~~
"Тут все ціле, але жити не хочеться просто тому, що війна існує".
~~~
"Деякі стежки поросли лише тому, що ти ними більше не ходиш"
~~~
"Наступного ранку почалася війна, яку назвали великою. Наче та, яка тривала досі, була малою. У порівнянні, звісно, меншою [...]. Війна прийшла до Летиції, так би мовити, вдруге. Та якщо минулого разу вона тихо ходила попід вікнами, наче Сон і Дрімота, то тепер виламала двері та рознесла хату".
~~~
"Війна стоїть посеред дому моєї родини вже десять років. По-різному дивиться на нас, часом інакше звертається до нас, завдає нам іншого болю, ніж вчора, дарує нам радість, якої ми не знали все наше попереднє життя. Ми все ще не знаємо, якими ми з неї вийдемо".
~~~
Останні розділи розкраяли моє серце 💔
"Тут все ціле, але жити не хочеться просто тому, що війна існує".
~~~
"Деякі стежки поросли лише тому, що ти ними більше не ходиш"
~~~
"Наступного ранку почалася війна, яку назвали великою. Наче та, яка тривала досі, була малою. У порівнянні, звісно, меншою [...]. Війна прийшла до Летиції, так би мовити, вдруге. Та якщо минулого разу вона тихо ходила попід вікнами, наче Сон і Дрімота, то тепер виламала двері та рознесла хату".
~~~
"Війна стоїть посеред дому моєї родини вже десять років. По-різному дивиться на нас, часом інакше звертається до нас, завдає нам іншого болю, ніж вчора, дарує нам радість, якої ми не знали все наше попереднє життя. Ми все ще не знаємо, якими ми з неї вийдемо".
~~~
Останні розділи розкраяли моє серце 💔
October 18, 2025
«Маленька Летиція боялася вовків та краю світу. Уявляла собі, що коли дійде до кінця села, то оступиться і впаде у провалля. Так і буде, кричала бабця. А там за краєм, там такі демони з пекучими язиками, вони тебе розірвуть, грізно волала вона, а Летиція від того нестямно плакала. Баба зрештою виявилася правою й умерла. За селом лежав білоруський кордон, а збоку — російський. І нічим іншим, ніж як чорним проваллям, ці два місця і не були»
November 9, 2025
Неймовірно красива книжка, аж трохи медитативна. Я думаю, це одна з тих, які можна перечитувати по колу і щоразу відкривати собі щось нове. Авторський стиль чудесний, ну і сама історія, хоч і неймовірно тужлива, але настільки переповнена любов'ю, що вони таки переважувала для мене весь цей смуток.
December 19, 2025
Якось мені не дуже зайшло
Тема батька на війні дуже хороша, але якось мене не вразив стиль оповідки. Мені не дуже подобається, коли я не розумію де правда, чому воно все різне
Тема батька на війні дуже хороша, але якось мене не вразив стиль оповідки. Мені не дуже подобається, коли я не розумію де правда, чому воно все різне
November 2, 2025
4,25 🌟
October 8, 2025
як же красиво це написано.
October 7, 2025
Ця книжка - наче сновидіння, фантазіі чи просто брехні , щоб втекти від реального життя .
А коли прокидаєшся , залишаєшся наодинці з болем та тугою за своєю домівкою 💔
А коли прокидаєшся , залишаєшся наодинці з болем та тугою за своєю домівкою 💔
October 9, 2025
Складно охарактеризувати цю книгу та віднести до якогось жанру.
Бо це потік свідомості та думки вголос дівчини, яка втратила зв'язок зі своїм батьком. Для того, щоб заповнити тугу в своєму серці, вона вигадує різні історії пр�� свого батька. Стирається межа між вигадкою та правдою і калейдоскопом подій проноситься історія роду Кур'ят.
Як ви вже змогли здогадатися з назви, то всі вигадки про батька Летиція розповідає своїм численним коханцям.
В кожному із чоловіків дівчина бачить проєкцію стосунків, які базуються на відносинах батько-донька. Летиція намагається заповнити душевну порожнечу псевдо любов'ю, але постійно біжить від серйозних стосунків. Вона постійно вигадує напівреальні історії та світи, не пускаючи в них нікого. Тому постійно торохкотить та цією балаканиною тримає чоловіків в тонусі або перевіряє їх, бо батько постійно мовчав.
Напевно, дивлячись від того, яку діру в душі "латає" черговий коханець, Летиція описує різні сюжети. Комусь вона розповідає історію про знайомство батьків, є ще історія про батька-печника, десь батько годує качок, десь батько воює на фронті, а десь вже повернувся з війни, але фантоми війни переслідують його, а заразом і всю родину.
Коли закінчуються історії про батька, у Летиції вже заготовлені оповідки про трагічні історії кохання письменників та поетів, де теж вигадки межують з реальністю.
Не можу сказати, що мені відгукнулись ефимерні історії легковажної порцелянової ляльки Летиції. Це ніби підглядати в замкову шпарину: ніби то і цікаво, але не певен чи взагалі потрібно проявляти емпатію.
Я так розумію, ця книга - це особиста терапевтична розповідь авторки, її спроба достукатися до батька. Якщо ця сповідь дійсно вилікували її душу, то такий спосіб оповідки цілком доречний.
Про книги пишу на каналі Книжковий дивокрай
https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai
Бо це потік свідомості та думки вголос дівчини, яка втратила зв'язок зі своїм батьком. Для того, щоб заповнити тугу в своєму серці, вона вигадує різні історії пр�� свого батька. Стирається межа між вигадкою та правдою і калейдоскопом подій проноситься історія роду Кур'ят.
Як ви вже змогли здогадатися з назви, то всі вигадки про батька Летиція розповідає своїм численним коханцям.
В кожному із чоловіків дівчина бачить проєкцію стосунків, які базуються на відносинах батько-донька. Летиція намагається заповнити душевну порожнечу псевдо любов'ю, але постійно біжить від серйозних стосунків. Вона постійно вигадує напівреальні історії та світи, не пускаючи в них нікого. Тому постійно торохкотить та цією балаканиною тримає чоловіків в тонусі або перевіряє їх, бо батько постійно мовчав.
Напевно, дивлячись від того, яку діру в душі "латає" черговий коханець, Летиція описує різні сюжети. Комусь вона розповідає історію про знайомство батьків, є ще історія про батька-печника, десь батько годує качок, десь батько воює на фронті, а десь вже повернувся з війни, але фантоми війни переслідують його, а заразом і всю родину.
Коли закінчуються історії про батька, у Летиції вже заготовлені оповідки про трагічні історії кохання письменників та поетів, де теж вигадки межують з реальністю.
Не можу сказати, що мені відгукнулись ефимерні історії легковажної порцелянової ляльки Летиції. Це ніби підглядати в замкову шпарину: ніби то і цікаво, але не певен чи взагалі потрібно проявляти емпатію.
Я так розумію, ця книга - це особиста терапевтична розповідь авторки, її спроба достукатися до батька. Якщо ця сповідь дійсно вилікували її душу, то такий спосіб оповідки цілком доречний.
Про книги пишу на каналі Книжковий дивокрай
https://t.me/knyzhkovyi_dyvokrai
October 22, 2025
Дуже красива, проста і складна водночас книжка про те, що робить з родиною війна. Буду ще читати і перечитувати - стільки там гарних думок
October 28, 2025
Той випадок, коли ніби і цікаво читати, але закриваючи книжку залишаєшся ні з чим. Я банально майже все забула. Книга написана непогано - читати легко.
Ці всі коханці, або як я кажу, рандомні чоловіки - тільки займали ефірний час. Мені набагато б більше хотілося почути про батька і матір, про сімю. А воно постійно вислизало.
Репортажистика авторки - чудова і я вірю, що вона має потенціал написати ще краще. Як дебютна художня книга - гарний початок.
Ці всі коханці, або як я кажу, рандомні чоловіки - тільки займали ефірний час. Мені набагато б більше хотілося почути про батька і матір, про сімю. А воно постійно вислизало.
Репортажистика авторки - чудова і я вірю, що вона має потенціал написати ще краще. Як дебютна художня книга - гарний початок.
October 4, 2025
Це було прекрасно, щемко, боляче і дуже близько до серця❤️🩹
Read
October 9, 2025не ставлю оцінку, бо й не знаю, як цю книжку оцінити. вона наче й чуттєва й наповнена, наче й слова красиві. але я її через день забуду. може вплинуло те, що слухала в аудіо. не знаю, не прожила, не відчула.
November 8, 2025
Я не зчитала всі метафори, але це, схоже, і не обов'язково.
Текст такий як осінній туман. Ти бредеш-бредеш, думаєш, що бачиш вихід, а то тільки намальовані двері. І тебе водять цим лабіринтом, поки він не закінчиться. Було відчуття, що це дуже чесний текст, як би його не ховали в метафори
Просто чудово як на першу спробу художнього тексту (нонфіки авторки теж супер).
Вагалась між 4 і 5, хай буде 5
Текст такий як осінній туман. Ти бредеш-бредеш, думаєш, що бачиш вихід, а то тільки намальовані двері. І тебе водять цим лабіринтом, поки він не закінчиться. Було відчуття, що це дуже чесний текст, як би його не ховали в метафори
Просто чудово як на першу спробу художнього тексту (нонфіки авторки теж супер).
Вагалась між 4 і 5, хай буде 5
Displaying 1 - 30 of 89 reviews