What do you think?
Rate this book
Зникнення Северина Рибалки
Коли російських найманців вибили зі Слов’янська, Краматорська й Вільного, за ними залишилися могили їхніх жертв. Але 17-річного Северина Рибалки серед убитих не знайшли. Його згубив хтось інший, деінде. Й убивця не зупинився. Щороку у Вільному знаходять тіла вбитих юнаків.
Щоби знайти душогуба, до Вільного вирушають слідча Віра Опанасенко й оперативник Данило Кіпніс. Місцева корупція, контрабанда, приховані сепаратисти, звичайні бандити — це темний ліс, у якому ховається серійний убивця. Упродовж тижня вони мають його знешкодити.
Щоби знайти душогуба, до Вільного вирушають слідча Віра Опанасенко й оперативник Данило Кіпніс. Місцева корупція, контрабанда, приховані сепаратисти, звичайні бандити — це темний ліс, у якому ховається серійний убивця. Упродовж тижня вони мають його знешкодити.
320 pages, Hardcover
Published October 15, 2025
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 14 of 14 reviews
Read
May 4, 2026Прочитала ще минулоріч, але тоді не зібралася написати відгук. Мені дуже прикро, що ця книжка привернула порівняно небагато уваги, бо вона, на мою думку, може зробити щасливими ще багатьох читачів і читачок, які люблять нуар, особливо в сучасному українському антуражі, тож якщо це ви, то варто спробувати!
Під час нетривалої окупації у 2014 році в містечку на сході гине юнак. Здавалося б, загинути ні за цапову душу - це єдині можливості, яких в окупації не бракує, але в цьому разі йдеться не про звичайне окупаційне свавілля, а про серійного вбивцю. Розслідувати роботу потенційного серійного вбивці приїжджають слідчі з Дніпра, і це чудова нуарна тема про детективів, які мусять самі вийти за рамки норми, щоб підтримувати цю саму норму: колоритна жінка за 40, яка захищає український простір (але в караоке може поспівати щось совєтське, бо однією ногою в тій спадщині, і, загалом, у плані культурних референсів має багато спільного з тими, хто по той бік, це наголошують не раз), і юний ідеаліст-за-все-хороше, який, утім, заради власних уявлень про все хороше готовий порушувати закон і робити етично спірні речі, аж гай гуде (але засуджувати, коли це роблять інші; це теж наголошено не раз) - обоє дуже виразні і прекрасні. Ну й містечко після окупації й на межі з тимчасово окупованими територіями - теж ідеальний нуарний простір, де майже кожен має, що приховувати, й ішов на якісь недобрі компроміси раніше чи зараз; теж дуже виразно і прекрасно виписане. Сюжет динамічний, окремі сцени прямо дуже кінематографічні, загалом, я страшенно тішилася, читаючи!
Під час нетривалої окупації у 2014 році в містечку на сході гине юнак. Здавалося б, загинути ні за цапову душу - це єдині можливості, яких в окупації не бракує, але в цьому разі йдеться не про звичайне окупаційне свавілля, а про серійного вбивцю. Розслідувати роботу потенційного серійного вбивці приїжджають слідчі з Дніпра, і це чудова нуарна тема про детективів, які мусять самі вийти за рамки норми, щоб підтримувати цю саму норму: колоритна жінка за 40, яка захищає український простір (але в караоке може поспівати щось совєтське, бо однією ногою в тій спадщині, і, загалом, у плані культурних референсів має багато спільного з тими, хто по той бік, це наголошують не раз), і юний ідеаліст-за-все-хороше, який, утім, заради власних уявлень про все хороше готовий порушувати закон і робити етично спірні речі, аж гай гуде (але засуджувати, коли це роблять інші; це теж наголошено не раз) - обоє дуже виразні і прекрасні. Ну й містечко після окупації й на межі з тимчасово окупованими територіями - теж ідеальний нуарний простір, де майже кожен має, що приховувати, й ішов на якісь недобрі компроміси раніше чи зараз; теж дуже виразно і прекрасно виписане. Сюжет динамічний, окремі сцени прямо дуже кінематографічні, загалом, я страшенно тішилася, читаючи!
April 5, 2026
Поки читав вагався чи подобається мені ця історія, чи все ж ні. Зрештою, на другій половині книги дійшов до висновку, що таки подобається. Не без легкого піддратовуючого повчання про "як правильно", але все ж доволі бадьора і багатогранна історія про Україну часів війни і її людей, про Схід з усіма його суперечностями. В цьому вона мені доволі часто перегукувалась з "Доцею", виданою тією ж таки "Білкою". По духу ці дві книги дуже подібні, майже сестри. Потішило і зрештою додало в плюс книзі, що головні персонажі тут не геть лицарі в сяяючих обладунках, хоча й живої неоднозначності тут закладено не в повну силу і по суті автори завжди чітко кажуть хто правий і хороший, а хто ні. Та все ж, читати було цікаво, люди змальовані з явним умислом зробити їх наскільки можливо живими і некартонними, так само як і сам Схід, динаміка також приємна.
Думаю з цієї книги міг би вийти хороший серіал чи навіть повний метр.
Думаю з цієї книги міг би вийти хороший серіал чи навіть повний метр.
January 23, 2026
Непогана така жанрова історія, в якій дії відбуваються на дикому Сході в 2016 році з флешбеками у 2014. Скелети будуть рясно падати з усіх можливих шаф при найменшому натисканні. Добре, що обійшлося без розмовляючих котів, if you know what I mean.
November 11, 2025
"Зникнення Северина Рибалки" це український нуар про пошуки маньяка у вигаданому місті Вільне на сході України у 2016 році.
І книга виконує всі обіцянки, які дає анотація, і ще з великою такою горкою.
🔥Це детектив нуар з усіма тропами нуару: похмуре місто, у всіх свої таємниці, нікому не можна довіряти, знайомі обличчя обертаються на звірячі рила, пошук істини, як гонитва зі світлом у хижій темряві, герої, що не схожі на героїв.
🔥 І цей класичний нуар переконливо втілений на українському ґрунті, читаєш і впізнаєш своє: палії трави, колишня мерша із ригів, контрабанда на тимчасово окуповану територію, проблеми із ромською спільнотою, і все на своєму місці, і все працює на сюжет.
🔥 Розслідують цю справу двоє слідчих з Дніпра: молодий-гарячий Данило Кіпніс і досвідчена Віра Опанасенко.
Їхнє знайомство починається на невисокій ноті, але в процесі розслідування вони починають діяти більш менш злагоджено.
🔥Тобто, це теж знайомий троп напарників, але у несподіваному втілені, що оцей старший, цинічний наставник - жінка. Віра Опанасенко - тілиста, м'язиста і розумна. Хочеться мати її на своєму боці у будь-якій ситуації. Вона сильна, але не суперсильна, розумна, але не Шерлок, і межі її можливостей реалістично окреслені в епізоді з пораненням.
🔥Данило Кіпніс простіший, в тому сенсі що молодший, його мотивація зрозуміліша (після Майдану пішов працювати у поліцію), а його таємницю в загальних рисах дізнаємося майже одразу.
Але не менш харизматичний, в тому сенсі, що він привабливий і добрий хлопець, і за нього вболіваєш і хочеш, щоб він впорався і вигріб з омуту власного минулого.
🔥Про захопливий сюжет сказала? Кажу, обережно, щоб не заспойлити. Там є слідча робота, тобто процедурал, є бійки і погоні, є несподівані, але обгрунтовані повороти і навіть трохи класичної дедукції.
Маньяка я вирахувала трохи раніше за слідчих, але то була не дедукція, а "він мені не подобається".
Перевтілення іншого персонажа стало повною несподіванкою. Вчинок релігійної громади і правдоподібний, і дуже сумний.
🔥А ще у героїв є тіла, і це чудово. Тут в нагоді став сценарний досвід авторів, коли все, що ти напишеш, має втілити жива людина.
Герої не носяться по локаціям безтілесними привидами, а сплять, їдять, сексом займаються, в туалет ходять, тощо.
Тобто, в типовому нуарі у героїв теж є тіла, але якось обмежено: можна пити віскі, курити, займатися сексом, і все це підв'язно до моральної деградації.
А тут головні герої їдять борщ - і це смачний борщ і драматична сцена знайомства з місцевою владою.
❤️Чого в романі немає - це безнадії заради безнадії. Так, погано, темно, моторошно, густа українська хтонь, але є шанс щось змінити на краще, і заради нього варто триматися.
Тепер хочу прочитати про нові розслідування.
П. С. Щодо співвідношення реального/вигаданого. Була на сто відсотків впевнена, що машину Віри, яка глохне, коли в ній матюкаються (бо раніше належала священнику) автори вигадали як дуже усвідомлений comic relief. На творчій зустрічі з Ольгою Брильовою з'ясувала, що якраз ця деталь повністю взята з життя.
І книга виконує всі обіцянки, які дає анотація, і ще з великою такою горкою.
🔥Це детектив нуар з усіма тропами нуару: похмуре місто, у всіх свої таємниці, нікому не можна довіряти, знайомі обличчя обертаються на звірячі рила, пошук істини, як гонитва зі світлом у хижій темряві, герої, що не схожі на героїв.
🔥 І цей класичний нуар переконливо втілений на українському ґрунті, читаєш і впізнаєш своє: палії трави, колишня мерша із ригів, контрабанда на тимчасово окуповану територію, проблеми із ромською спільнотою, і все на своєму місці, і все працює на сюжет.
🔥 Розслідують цю справу двоє слідчих з Дніпра: молодий-гарячий Данило Кіпніс і досвідчена Віра Опанасенко.
Їхнє знайомство починається на невисокій ноті, але в процесі розслідування вони починають діяти більш менш злагоджено.
🔥Тобто, це теж знайомий троп напарників, але у несподіваному втілені, що оцей старший, цинічний наставник - жінка. Віра Опанасенко - тілиста, м'язиста і розумна. Хочеться мати її на своєму боці у будь-якій ситуації. Вона сильна, але не суперсильна, розумна, але не Шерлок, і межі її можливостей реалістично окреслені в епізоді з пораненням.
🔥Данило Кіпніс простіший, в тому сенсі що молодший, його мотивація зрозуміліша (після Майдану пішов працювати у поліцію), а його таємницю в загальних рисах дізнаємося майже одразу.
Але не менш харизматичний, в тому сенсі, що він привабливий і добрий хлопець, і за нього вболіваєш і хочеш, щоб він впорався і вигріб з омуту власного минулого.
🔥Про захопливий сюжет сказала? Кажу, обережно, щоб не заспойлити. Там є слідча робота, тобто процедурал, є бійки і погоні, є несподівані, але обгрунтовані повороти і навіть трохи класичної дедукції.
Маньяка я вирахувала трохи раніше за слідчих, але то була не дедукція, а "він мені не подобається".
Перевтілення іншого персонажа стало повною несподіванкою. Вчинок релігійної громади і правдоподібний, і дуже сумний.
🔥А ще у героїв є тіла, і це чудово. Тут в нагоді став сценарний досвід авторів, коли все, що ти напишеш, має втілити жива людина.
Герої не носяться по локаціям безтілесними привидами, а сплять, їдять, сексом займаються, в туалет ходять, тощо.
Тобто, в типовому нуарі у героїв теж є тіла, але якось обмежено: можна пити віскі, курити, займатися сексом, і все це підв'язно до моральної деградації.
А тут головні герої їдять борщ - і це смачний борщ і драматична сцена знайомства з місцевою владою.
❤️Чого в романі немає - це безнадії заради безнадії. Так, погано, темно, моторошно, густа українська хтонь, але є шанс щось змінити на краще, і заради нього варто триматися.
Тепер хочу прочитати про нові розслідування.
П. С. Щодо співвідношення реального/вигаданого. Була на сто відсотків впевнена, що машину Віри, яка глохне, коли в ній матюкаються (бо раніше належала священнику) автори вигадали як дуже усвідомлений comic relief. На творчій зустрічі з Ольгою Брильовою з'ясувала, що якраз ця деталь повністю взята з життя.
July 2, 2026
Український огляд нижче (Ukrainian language review is below)
At first glance, this is a murder mystery titled The Murder of Severyn Rybalko. As some reviewers have written, it’s Ukrainian noir—though I disagree; for me, noir must have a number of hallmarks, including a cynical (private) detective who hides his vulnerable heart beneath that tough exterior, and a femme fatale. Here we have an older female police officer and her younger partner, who have come from Dnipro to search for a serial killer in the town of Vilne (the name is Ukrainian for Free, a fictional town) , which was under occupation in 2014 and was liberated that same year, yet it remains rife with local little tsars, the criminal underworld that intermingles with them, and “ordinary people who aren’t interested in politics.” If we were to delve into a subjective division into subgenres, this would be a “gritty detective” story. More importantly, though—I’m sure this novel will appeal even to those who don’t usually read detective stories (like me).
So, let’s get to know the characters and the plot. In 2014, immediately after the liberation of Vilne, Police Captain Vira Opanasenko was conducting an investigation there (the town is a sort of mix between Shchastya , with its thermal power plant, and Sloviansk), where separatists, under the direction of Russian handlers, had thrown people into a basement, and then shot a number of them they considered “suspicious”—including an SBU agent, a Protestant pastor, and a couple of young Roma. Also in the basement was 17-year-old Severyn Rybalko, the novel’s namesake—an activist from Dnipro who had come to Vilne after the Maidan. He was supposed to be executed, but his body was not found among the bodies of those executed, which had been dumped into the ash dump of the local thermal power plant. It is now 2016, and Severyn’s body has been found in Vilne. It turns out he was the first victim of a maniac who strangles young men (with Severin, the death toll has risen to three). Vira Opanasenko returns to Vilne to finally investigate this case. Vira is assigned a young (young enough to be her son) detective, Danilo Kipnis, as her partner. He was born in Vilne but left as a teenager and has absolutely no desire to return, even temporarily.
I consider this a wonderful joint debut by the authors—mother and son—and I’d be happy to read anything else they write.
Це – на перший погляд – детективний роман. Як пишуть деякі оглядачі – український нуар, хоча не погоджуюсь – для мене нуар має мати низку ознак, зокрема цинічного (приватного) детектива, що під цими обладунками ховає своє раниме серце, і femme fatale. Тут ми маємо старшу жінку поліціантку і її молодшого напарника, що приїхали з Дніпра шукати серійного маніяка у місто Вільне, що було у 2014 році під окупацією, але тоді ж звільнено, проте досі повне місцевих царьків, криміналу, що з ними зрісся і «маленьких людей, що не цікавляться політикою». Тобто, як заглиблюватися у суб’єктивне розділення на піджанри, то це gritty detective. Проте важливіше – я певен, що цей роман зайде і тим, хто зазвичай детективи не читає (як я).
Тож, знайомимося з героями і зав’язкою. Капітантка поліції Віра Опанасенко у 2014 році, одразу після звільнення, проводила слідчі дії у Вільному (така собі суміш Щастя з його ТЕС і Слов’янська), де сепари під керівництвом російських кураторів кинули на підвал, а потім розстріляли низку тих, кого вважали «підозрілими» - зокрема СБУшника, протестантського пастора, пару молодих ромів. Був на підвалі і 17-річний Северин Рибалка з назви роману – активіст з Дніпра, що після Майдану приїхав до Вільного. Його мали б розстріляти, але серед тіл розстріляних, що їх скидали до золошлаковідвалу місцевої ТЕС, його не знайдено. Зараз на дворі 2016 рік, і тіло Северина знайдено у Вільному. Виявляється – він перша жертва маніяка, що душить молодих хлопців (з Северином вже три жертви). Віра Опанасенко повертається до Вільного, аби нарешті розслідувати цю справу. У напарники Вірі надають молодого (так, що міг би бути її сином) оперативника Данила Кіпніса. Він народився у Вільному, але підлітком виїхав звідти і зовсім не горить бажанням повертатися, навіть тимчасово.
Я вважаю це – чудовий спільний дебют авторів, матері і сина, і я із задоволенням прочитаю, якщо вони напишуть щось ще.
At first glance, this is a murder mystery titled The Murder of Severyn Rybalko. As some reviewers have written, it’s Ukrainian noir—though I disagree; for me, noir must have a number of hallmarks, including a cynical (private) detective who hides his vulnerable heart beneath that tough exterior, and a femme fatale. Here we have an older female police officer and her younger partner, who have come from Dnipro to search for a serial killer in the town of Vilne (the name is Ukrainian for Free, a fictional town) , which was under occupation in 2014 and was liberated that same year, yet it remains rife with local little tsars, the criminal underworld that intermingles with them, and “ordinary people who aren’t interested in politics.” If we were to delve into a subjective division into subgenres, this would be a “gritty detective” story. More importantly, though—I’m sure this novel will appeal even to those who don’t usually read detective stories (like me).
So, let’s get to know the characters and the plot. In 2014, immediately after the liberation of Vilne, Police Captain Vira Opanasenko was conducting an investigation there (the town is a sort of mix between Shchastya , with its thermal power plant, and Sloviansk), where separatists, under the direction of Russian handlers, had thrown people into a basement, and then shot a number of them they considered “suspicious”—including an SBU agent, a Protestant pastor, and a couple of young Roma. Also in the basement was 17-year-old Severyn Rybalko, the novel’s namesake—an activist from Dnipro who had come to Vilne after the Maidan. He was supposed to be executed, but his body was not found among the bodies of those executed, which had been dumped into the ash dump of the local thermal power plant. It is now 2016, and Severyn’s body has been found in Vilne. It turns out he was the first victim of a maniac who strangles young men (with Severin, the death toll has risen to three). Vira Opanasenko returns to Vilne to finally investigate this case. Vira is assigned a young (young enough to be her son) detective, Danilo Kipnis, as her partner. He was born in Vilne but left as a teenager and has absolutely no desire to return, even temporarily.
I consider this a wonderful joint debut by the authors—mother and son—and I’d be happy to read anything else they write.
Це – на перший погляд – детективний роман. Як пишуть деякі оглядачі – український нуар, хоча не погоджуюсь – для мене нуар має мати низку ознак, зокрема цинічного (приватного) детектива, що під цими обладунками ховає своє раниме серце, і femme fatale. Тут ми маємо старшу жінку поліціантку і її молодшого напарника, що приїхали з Дніпра шукати серійного маніяка у місто Вільне, що було у 2014 році під окупацією, але тоді ж звільнено, проте досі повне місцевих царьків, криміналу, що з ними зрісся і «маленьких людей, що не цікавляться політикою». Тобто, як заглиблюватися у суб’єктивне розділення на піджанри, то це gritty detective. Проте важливіше – я певен, що цей роман зайде і тим, хто зазвичай детективи не читає (як я).
Тож, знайомимося з героями і зав’язкою. Капітантка поліції Віра Опанасенко у 2014 році, одразу після звільнення, проводила слідчі дії у Вільному (така собі суміш Щастя з його ТЕС і Слов’янська), де сепари під керівництвом російських кураторів кинули на підвал, а потім розстріляли низку тих, кого вважали «підозрілими» - зокрема СБУшника, протестантського пастора, пару молодих ромів. Був на підвалі і 17-річний Северин Рибалка з назви роману – активіст з Дніпра, що після Майдану приїхав до Вільного. Його мали б розстріляти, але серед тіл розстріляних, що їх скидали до золошлаковідвалу місцевої ТЕС, його не знайдено. Зараз на дворі 2016 рік, і тіло Северина знайдено у Вільному. Виявляється – він перша жертва маніяка, що душить молодих хлопців (з Северином вже три жертви). Віра Опанасенко повертається до Вільного, аби нарешті розслідувати цю справу. У напарники Вірі надають молодого (так, що міг би бути її сином) оперативника Данила Кіпніса. Він народився у Вільному, але підлітком виїхав звідти і зовсім не горить бажанням повертатися, навіть тимчасово.
Я вважаю це – чудовий спільний дебют авторів, матері і сина, і я із задоволенням прочитаю, якщо вони напишуть щось ще.
July 18, 2026
4,5/5
Перше про що подумала, коли перегорнула останню сторінку - що я дуже хочу серіал за цією історією, це був би ідеальний проєкт. Просто уявіть - похмурі роки АТО, відчайдушна суміш надії, безнадії та звички, Донбас, який балансує на межі своєї ідентичності, і чужий, і рідний водночас. Темні часи, темні місця, темні люди.
Сама історія - так, все як обіцяно. Хлопчик, що зник у кривавому бедламі тих страшних днів гіркінської окупації, коли російське вторгнення все ще трималося гібридного формату. А потім юний Северин був знайдений мертвий, і тоді з Дніпра у Вільне відряджають слідчу Віру Опанасенко і при ній опера Данила Кіпніса. Кожен з них має свою історію та свій інтерес, але відтоди вони мусять працювати разом. І, до речі, їм прописана цікава взаємодія.
Так, "Зникнення Серерина Рибалки" чесно відпрацьовує всю належну атрибутику кримінального романа, з детективною канвою розслідування, нуарною трилерною атмосферою і навіть елементами процедуралу. І це дійсно цікаво - спостерігати за персонажами, слідкувати за сюжетною ниткою. До речі, злочинця я впізнала, але це не баг, це фіча, якщо пам'ятати дещо, вважай, така собі пасхалочка.
І так, твір дуууже атмосферний. Просто уявіть таку гримучу суміш як реалії тліючого війною Донбасу, близькість ворога, тривожне очікування великої війни, місцеві еліти, менти і бандити, що майже не вирізняються одне від одного, ледве припорошені землею сепаратисти, готові будь-якої мити підняти голови, ждуни і відверті колаборанти, вороги та дурбецали. Такий собі ноєв ковчег по-українські.
Найголовніше - "Зникнення Северина Рибалки" - хороша книга. І як-будь яка хороша історія, вона пропонує значно більше, ніж просто свій, най і цікавий сюжет.
Для мене це була, знаєте, - відверта розмова. "Зникнення Северина Рибалки" говорила зі мною про речі, які я сама усвідомлювати не дуже люблю, і я не одна така. Про ідентичність багатьох з нас, яка далеко не завжди була осмисленою, суцільною і монолітною. Мабуть, і зараз не є, попри те, через що ми всі проходимо. Автори чесно про це пишуть. І це дійсно круто, тому що - ну я не дуже взагалі пригадую, щоб ми про це готові були розмовляти вголос в нашому культурному середовищі, що літературному, що кіношному. Простіше все спрощувати, вибачте за тавтологію.
Якось так склалося, що, приміром, я звикла трохи сором'язливо драпувати ту частину своєї ідентичності, якою не пишаюся, і мовчати про це. Бо з одного боку, є ризик, що тебе невірно зрозуміють - та і не на часі копирсатися у своєму зросійщеному культурному багажі та демонструвати його на людях. З іншого - нема де правди діти, це така ж частина моєї особистості, так, переосмислена, переусвідомлена - але все ж таки частина. Чи варто її стидатися? Я досі не визначилася. Чи варто її захищати та виправдовувати - це вже точно ні. Але уживатися із нею потрібно.
Тож мені було цінно це побачити в романі пані Ольги та пана Арсенія, це важлива розмова, і вона дуже багато додає книзі. Фактично саме ця розмова про ідентичність і є ключовою, сюжетоутворюючою, саме від неї відштовхується вже детективна історія і все інше.
Це не означає, що "Зникнення" не можна читати просто для розваги як цікавий і реалістичний жорсткий східний нео-нуарний трилер, звісно, можна. Але ця історія важлива для мене в першу чергу саме через те що розгортає печворк наших іноді ще непевних ідентичностей. Схоже, мені потрібно було про це прочитати. Саме цю книгу, в цей саме час.
PS Ілюстрації чудові
Перше про що подумала, коли перегорнула останню сторінку - що я дуже хочу серіал за цією історією, це був би ідеальний проєкт. Просто уявіть - похмурі роки АТО, відчайдушна суміш надії, безнадії та звички, Донбас, який балансує на межі своєї ідентичності, і чужий, і рідний водночас. Темні часи, темні місця, темні люди.
Сама історія - так, все як обіцяно. Хлопчик, що зник у кривавому бедламі тих страшних днів гіркінської окупації, коли російське вторгнення все ще трималося гібридного формату. А потім юний Северин був знайдений мертвий, і тоді з Дніпра у Вільне відряджають слідчу Віру Опанасенко і при ній опера Данила Кіпніса. Кожен з них має свою історію та свій інтерес, але відтоди вони мусять працювати разом. І, до речі, їм прописана цікава взаємодія.
Так, "Зникнення Серерина Рибалки" чесно відпрацьовує всю належну атрибутику кримінального романа, з детективною канвою розслідування, нуарною трилерною атмосферою і навіть елементами процедуралу. І це дійсно цікаво - спостерігати за персонажами, слідкувати за сюжетною ниткою. До речі, злочинця я впізнала, але це не баг, це фіча, якщо пам'ятати дещо, вважай, така собі пасхалочка.
І так, твір дуууже атмосферний. Просто уявіть таку гримучу суміш як реалії тліючого війною Донбасу, близькість ворога, тривожне очікування великої війни, місцеві еліти, менти і бандити, що майже не вирізняються одне від одного, ледве припорошені землею сепаратисти, готові будь-якої мити підняти голови, ждуни і відверті колаборанти, вороги та дурбецали. Такий собі ноєв ковчег по-українські.
Найголовніше - "Зникнення Северина Рибалки" - хороша книга. І як-будь яка хороша історія, вона пропонує значно більше, ніж просто свій, най і цікавий сюжет.
Для мене це була, знаєте, - відверта розмова. "Зникнення Северина Рибалки" говорила зі мною про речі, які я сама усвідомлювати не дуже люблю, і я не одна така. Про ідентичність багатьох з нас, яка далеко не завжди була осмисленою, суцільною і монолітною. Мабуть, і зараз не є, попри те, через що ми всі проходимо. Автори чесно про це пишуть. І це дійсно круто, тому що - ну я не дуже взагалі пригадую, щоб ми про це готові були розмовляти вголос в нашому культурному середовищі, що літературному, що кіношному. Простіше все спрощувати, вибачте за тавтологію.
Якось так склалося, що, приміром, я звикла трохи сором'язливо драпувати ту частину своєї ідентичності, якою не пишаюся, і мовчати про це. Бо з одного боку, є ризик, що тебе невірно зрозуміють - та і не на часі копирсатися у своєму зросійщеному культурному багажі та демонструвати його на людях. З іншого - нема де правди діти, це така ж частина моєї особистості, так, переосмислена, переусвідомлена - але все ж таки частина. Чи варто її стидатися? Я досі не визначилася. Чи варто її захищати та виправдовувати - це вже точно ні. Але уживатися із нею потрібно.
Тож мені було цінно це побачити в романі пані Ольги та пана Арсенія, це важлива розмова, і вона дуже багато додає книзі. Фактично саме ця розмова про ідентичність і є ключовою, сюжетоутворюючою, саме від неї відштовхується вже детективна історія і все інше.
Це не означає, що "Зникнення" не можна читати просто для розваги як цікавий і реалістичний жорсткий східний нео-нуарний трилер, звісно, можна. Але ця історія важлива для мене в першу чергу саме через те що розгортає печворк наших іноді ще непевних ідентичностей. Схоже, мені потрібно було про це прочитати. Саме цю книгу, в цей саме час.
PS Ілюстрації чудові
October 9, 2025
Мені подобаються усі книги видавництва «Білка», що є на моїй полиці, тож коли на «Книжковій Країні» побачила, що вже надрукували «Зникнення Северина Рибалки», купила її без вагань — і це було правильним рішенням.
Детектив написаний живою мовою, із динамічним сюжетом, його легко й цікаво читати.
Дякую пані Ользі за захист країни, а видавництву «Білка» — за те, що друкує важливі тексти чудових авторів.
Детектив написаний живою мовою, із динамічним сюжетом, його легко й цікаво читати.
Дякую пані Ользі за захист країни, а видавництву «Білка» — за те, що друкує важливі тексти чудових авторів.
June 30, 2026
Мене підкупив опис книги на сайті: історія про зникнення молодого хлопця під час окупації міста. Схожий сюжетний мотив уже траплявся мені у Романа Буданова в "Стаханівському русі", але там він був лише частиною передісторії головного героя. Уже тоді ця тема мене дуже вразила, і я подумала, що вона заслуговує на глибше й самостійніше осмислення. Тож рада, що авторам вдалося зробити її основою та помістити в доволі незвичний для неї формат - детективну історію про серійного маніяка.
Як і в житті немає чіткого поділу на чорне і біле, так і роман складається з кількох сюжетних ліній, які поступово переплітаються, часом у неочікуваний спосіб. Для мене він порушує дві важливі теми. Перша - життя маленьких містечок, де пошук справедливості часто ускладнюють місцеві еліти й віддаленість від обласних центрів (привіт, Бузьків Сад). Друга - деокупація та доля людей, які пережили окупацію. Якщо про перше сучасна українська література говорить уже досить багато, то друга тема поки що залишається недостатньо осмисленою.
Окремо хочу згадати головних героїв. Не знаю, чи був це свідомий задум авторів, але мені здалося, що за образом Віри Опанасенко стоїть Ольга Брильова, а за Данилом Кіпнісом - Арсеній Брильов. Не знаю, наскільки це справді так, але під час читання ця паралель здавалася мені очевидною.
Також сподобалося, що однією з центральних постатей стала сильна жіноча персонажка. У моєму читацькому досвіді українських детективів цю роль частіше відводять чоловікам, тож такий вибір виглядав приємним винятком. Загалом обидва головні герої прописані переконливо, без відчуття "картонності". Єдине, що трохи вибивало мене з тексту, - окремі мемні жарти щодо опису дій Віри. Вони здалися мені не зовсім органічними, хоча, можливо, це було свідоме рішення авторів або я просто інакше сприйняла цей образ.
Попри те, що дія відбувається у вигаданому містечку й у 2016 році, під час читання я не раз думала про те, що сьогодні багато таких міст уже понівечені війною. Однозначно рекомендую цю книжку всім, хто цікавиться історіями про схід України - болючими, сумними, але не позбавленими надії. Саме такою для мене стала й історія про лелеку.
Як і в житті немає чіткого поділу на чорне і біле, так і роман складається з кількох сюжетних ліній, які поступово переплітаються, часом у неочікуваний спосіб. Для мене він порушує дві важливі теми. Перша - життя маленьких містечок, де пошук справедливості часто ускладнюють місцеві еліти й віддаленість від обласних центрів (привіт, Бузьків Сад). Друга - деокупація та доля людей, які пережили окупацію. Якщо про перше сучасна українська література говорить уже досить багато, то друга тема поки що залишається недостатньо осмисленою.
Окремо хочу згадати головних героїв. Не знаю, чи був це свідомий задум авторів, але мені здалося, що за образом Віри Опанасенко стоїть Ольга Брильова, а за Данилом Кіпнісом - Арсеній Брильов. Не знаю, наскільки це справді так, але під час читання ця паралель здавалася мені очевидною.
Також сподобалося, що однією з центральних постатей стала сильна жіноча персонажка. У моєму читацькому досвіді українських детективів цю роль частіше відводять чоловікам, тож такий вибір виглядав приємним винятком. Загалом обидва головні герої прописані переконливо, без відчуття "картонності". Єдине, що трохи вибивало мене з тексту, - окремі мемні жарти щодо опису дій Віри. Вони здалися мені не зовсім органічними, хоча, можливо, це було свідоме рішення авторів або я просто інакше сприйняла цей образ.
Попри те, що дія відбувається у вигаданому містечку й у 2016 році, під час читання я не раз думала про те, що сьогодні багато таких міст уже понівечені війною. Однозначно рекомендую цю книжку всім, хто цікавиться історіями про схід України - болючими, сумними, але не позбавленими надії. Саме такою для мене стала й історія про лелеку.
Read
March 23, 2026Шахтарське містечко Вільне на Донеччині, 2016 рік — два роки після звільнення міста від сепарів та росіян (тобто, такий Слов'янськ, але не Слов'янськ). І туди приїжджають двоє поліцейських з Дніпра — досвідчена слідча Віра (тітонька за 40 з багатьма талантами та цікавим минулим) і молодий оперативник Данило (трохи ідіот і дон-кіхот, але хороший хлопець). Вони шукають серійного вбивцю. У 2014 році, після звільнення, Віра вже була у Вільному — вона шукала зниклого хлопця з Дніпра, Северина Рибалку. І ось два роки потому його тіло знайшли — і виявилося, що у місті завівся маніяк, і Северин був його першою жертвою.
Для Данила ж Вільне — рідне місто, з якого він утік з наміром ніколи не повертатися. Але служба змусила, і йому залишається лише сподіватися, що його не впізнають.
На перший погляд Вільне — це болото. І на другий теж, і на всі наступні погляди. Отруйне болото. І нормальні люди, які там є, теж змушені жити за правилами болота. Ну а для людини ззовні або для того, хто колись втік та змушений повернутися, це нестерпно — навіть для Віри, яка вже встигла відростити товсту шкіру. Те, що серійний вбивця — не найогидніший персонаж і не найбільша проблема містечка, багато про що говорить. Так, корупція, але не лише в політично-кримінальному сенсі, а в своєму оригінальному — «занепад, тління». У фіналі маніяка знаходять і карають, герої їдуть додому, але тління залишається.
До речі, герої. Це головна причина, чому я раджу прочитати «Северина». Так, герої цікаві. Але ще й порядні, професійні (ну, здебільшого), розумні (теж здебільшого) і просто симпатичні люди. За 300 сторінок я їх полюбила і не хотіла з ними розставатися.
Детективна ж лінія... ну, вона нормальна. Доволі передбачувана, насправді. Хто там маніяк, я здогадалася дуже швидко. Та й решта поганців не надто старанно ховається — загалом автори надзвичайно очевидно маркували, хто людина, а хто так, лише виглядає людиною (мова — один з маркерів, але не єдиний). Але мені здається, написати whodunnit не було головною метою. «Зникнення Северина Рибилки» — це такий східно-український нуар. Атмосферний, травматичний, людяний і чесний.
Примітки
1. Це відчутно пострадянська книжка, яку написали відчутно пострадянські автори. Багато культурних відсилок — і прямих цитат, і непрямих алюзій. Тут і «Дракон» Шварца, і Шевчук, і Єфремов. І навіть Данило, який народився у 1990, згадує радянське.
2. Мова дуже жива і розмовна. Багато персонажів розмовляють жирним суржиком або навіть російською. І навіть Віра пару разів збивається на російську. Але вкласти в їхні уста чисту українську було б злочином проти художньої правди.
3. Редактору трохи хочеться дати копняка. Я зловила декілька втф-моментів, коли персонаж раптом міняв ім'я, а дата — рік.
Для Данила ж Вільне — рідне місто, з якого він утік з наміром ніколи не повертатися. Але служба змусила, і йому залишається лише сподіватися, що його не впізнають.
На перший погляд Вільне — це болото. І на другий теж, і на всі наступні погляди. Отруйне болото. І нормальні люди, які там є, теж змушені жити за правилами болота. Ну а для людини ззовні або для того, хто колись втік та змушений повернутися, це нестерпно — навіть для Віри, яка вже встигла відростити товсту шкіру. Те, що серійний вбивця — не найогидніший персонаж і не найбільша проблема містечка, багато про що говорить. Так, корупція, але не лише в політично-кримінальному сенсі, а в своєму оригінальному — «занепад, тління». У фіналі маніяка знаходять і карають, герої їдуть додому, але тління залишається.
До речі, герої. Це головна причина, чому я раджу прочитати «Северина». Так, герої цікаві. Але ще й порядні, професійні (ну, здебільшого), розумні (теж здебільшого) і просто симпатичні люди. За 300 сторінок я їх полюбила і не хотіла з ними розставатися.
Детективна ж лінія... ну, вона нормальна. Доволі передбачувана, насправді. Хто там маніяк, я здогадалася дуже швидко. Та й решта поганців не надто старанно ховається — загалом автори надзвичайно очевидно маркували, хто людина, а хто так, лише виглядає людиною (мова — один з маркерів, але не єдиний). Але мені здається, написати whodunnit не було головною метою. «Зникнення Северина Рибилки» — це такий східно-український нуар. Атмосферний, травматичний, людяний і чесний.
Примітки
1. Це відчутно пострадянська книжка, яку написали відчутно пострадянські автори. Багато культурних відсилок — і прямих цитат, і непрямих алюзій. Тут і «Дракон» Шварца, і Шевчук, і Єфремов. І навіть Данило, який народився у 1990, згадує радянське.
2. Мова дуже жива і розмовна. Багато персонажів розмовляють жирним суржиком або навіть російською. І навіть Віра пару разів збивається на російську. Але вкласти в їхні уста чисту українську було б злочином проти художньої правди.
3. Редактору трохи хочеться дати копняка. Я зловила декілька втф-моментів, коли персонаж раптом міняв ім'я, а дата — рік.
April 28, 2026
Нічого не очікувала від цієї книги, але вона виявилася дуже сильною. "Історія сучасного українського сходу" надзвичайно вдалий термін, бо пошуки серійного вбивці тут займають другорядну позицію.
October 20, 2025
Під час читання мене постійно накривало флешбеками 2014 року. Розстріли на Майдані, захоплення Словянська, вбивство Юрія Поправки, мер Неля Штепа - багато паралелей з тим, що тоді відбувалося на сході. Загалом сам маніяк та його ловитва двома головними героями - сорокарічною слідчою та молодим опером, виявились у сюжеті геть не головними. Хто тут маніяк, здогадатися нескладно, власне треба просто згадати купу детективних серіалів зі схожим сюжетом - і стає ясно, хто, чому і так далі. Головне тут - це таке собі сходження у пекло. Маленьке таке, локальне пекло, з локальними, "своїми" чортами.
"Hell is empty and all the devils are here". Недарма книга починається з полумя та підпалу та закінчується полумям та підпалом. Сєпари, перефарбовані сєпари, бандити, скурвлені військові та мєнти, що женуть через кордон контрабанду та кришують схеми. Ті, хо сидів "на подвалє" і так і не вийшов звідти, навіть якщо залишився живий. Люди, що існують поруч з тим всім, як можуть. Люди, які вважають, що гільотина є помічними ліками від раку мозку. З кожним кроком далі по тексту на читача випадають все більше подробиць про те, що відбувалося в містечку навесні 2014, і 2 роки потому - причини та наслідки.
Але незважаючи на похмирий парад покидьків, конформістів, злочинців та взагалі дуже пізнаваних людських типажів, в цьому тексті нема безнадії (чи то швидше безнадьоги, бо купа героїв у книзі говорить страшним суржиком). Від донбаського нуару рятують головні герої, які хоч і носять своє минуле за плечима, але дійсно хороші люди, хоч і в поганих обставинах. Вони зробили все, що змогли, хоч заплатили за це - і цього виявилось достатньо. І маніяка таки впіймали.
Читається детектив при цьому на одному диханні, ковтаєш сторінку за сторінкою. Сюжет несеться вперед, все дуже динамічно. Нема безкінечної рефлексії героїв, "води", відступів в нікуди, довгих описів, пустого авторського замилування слогом чи формою. На кожній сторінці щось відбувається, відірватися важко. У авторів загалом прекрасний слог. Дуже кінематографічне читання. Одразу зрозуміло, хто де і як стояв, як виглядає, та й атмосфера східного провінційного містечка дуже виразна.
З недоліків - у книзі є певна кількість одруківок. Початок і фінал з лелекою мені здався вже занадто пафосно-символічно "в лоба", на відміну від полумя. Але загалом я потужно рекомендую цей детектив тим, хто зазвичай взагалі не читає детективи.
"Hell is empty and all the devils are here". Недарма книга починається з полумя та підпалу та закінчується полумям та підпалом. Сєпари, перефарбовані сєпари, бандити, скурвлені військові та мєнти, що женуть через кордон контрабанду та кришують схеми. Ті, хо сидів "на подвалє" і так і не вийшов звідти, навіть якщо залишився живий. Люди, що існують поруч з тим всім, як можуть. Люди, які вважають, що гільотина є помічними ліками від раку мозку. З кожним кроком далі по тексту на читача випадають все більше подробиць про те, що відбувалося в містечку навесні 2014, і 2 роки потому - причини та наслідки.
Але незважаючи на похмирий парад покидьків, конформістів, злочинців та взагалі дуже пізнаваних людських типажів, в цьому тексті нема безнадії (чи то швидше безнадьоги, бо купа героїв у книзі говорить страшним суржиком). Від донбаського нуару рятують головні герої, які хоч і носять своє минуле за плечима, але дійсно хороші люди, хоч і в поганих обставинах. Вони зробили все, що змогли, хоч заплатили за це - і цього виявилось достатньо. І маніяка таки впіймали.
Читається детектив при цьому на одному диханні, ковтаєш сторінку за сторінкою. Сюжет несеться вперед, все дуже динамічно. Нема безкінечної рефлексії героїв, "води", відступів в нікуди, довгих описів, пустого авторського замилування слогом чи формою. На кожній сторінці щось відбувається, відірватися важко. У авторів загалом прекрасний слог. Дуже кінематографічне читання. Одразу зрозуміло, хто де і як стояв, як виглядає, та й атмосфера східного провінційного містечка дуже виразна.
З недоліків - у книзі є певна кількість одруківок. Початок і фінал з лелекою мені здався вже занадто пафосно-символічно "в лоба", на відміну від полумя. Але загалом я потужно рекомендую цей детектив тим, хто зазвичай взагалі не читає детективи.
November 5, 2025
Ця книга розблокувала неспроможність читати книги, як раніше - коли мрієш про вільний час, щоб повернутися до читання. Герої книги дуже об'ємні і переконливі, темп оповіді стрімко захоплює, книга тримає в напрузі до самого фіналу. Одна з найкращих книг, читаних мною за останній час, і одна з найкращих у жанрі українського детективу. Бажаю читачам насолодитися нею, як я, а авторам - продовжувати писати!
June 19, 2026
детектив про те, що війна серійним убивцям не перешкода, а часом навіть навпаки.
December 21, 2025
Северин Рибалка — 17-річний хлопчина, який після Майдану поїхав на Схід відстоювати незалежність і чий слід загубився у захопленому сепаратистами і росіянами Вільному. Не знайшли його і після звільнення містечка, влітку 2014 року, серед катованих і розстріляних активистів (або тих, кого визначили такими). Аж ось два роки потому не лише знаходять рештки хлопця, але й починають підозрювати, що в містечку пасеться маньяк.
На розслідування відряджають слідчих з Дніпра, хвацьку й досвідчену Віру Опанасенко і молодого й завзятого Данила Кіпніса. В обох є минуле, пов'язане з Вільним, обидва зацікавлені розплутати справу якомога швидше, але при цьому не шляхом схопити першого-ліпшого, а як слід.
Не очікувала, що книга буде настільки захопливою і дійсно не відірватися. Хоч і з наскоку «Северина» також не прочитаєш — настільки тут багато усього намішано і зашито. Настільки 2014 все ще свіжий підвалами-катівнями і гнилотою, яка тоді відчула себе господарями.
(Власне, чому б не бути свіжим, якщо з лютого 2022 все повторилося абсолютно так само, тільки у більшому, набагато більшому масштабі.)
Кожен персонаж має по декілька дуже різних шарів і кожен, буквально кожен тягне за собою шлейф непростого бекграунду. Включаючи слідчих — ці навіть більше за інших.
Тимчасова окупація так просто не минулася також: хто не сидів на підвалі і досі живий, має про що мовчати, чого соромитися і що приховувати.
(Але не всі соромляться, ой не всі.)
За першими сторінками трупів буде більше.
Гіркоти буде більше.
І співчуття тим небагатьом, хто хоч якось барахтається.
І багато впізнавання.
І розуміння (ну якщо хтось раптом ще ні і потрібні якісь додаткові аргументи), що українські автори вміють писати і писати офігенно.
Дайте ще.
На розслідування відряджають слідчих з Дніпра, хвацьку й досвідчену Віру Опанасенко і молодого й завзятого Данила Кіпніса. В обох є минуле, пов'язане з Вільним, обидва зацікавлені розплутати справу якомога швидше, але при цьому не шляхом схопити першого-ліпшого, а як слід.
Не очікувала, що книга буде настільки захопливою і дійсно не відірватися. Хоч і з наскоку «Северина» також не прочитаєш — настільки тут багато усього намішано і зашито. Настільки 2014 все ще свіжий підвалами-катівнями і гнилотою, яка тоді відчула себе господарями.
(Власне, чому б не бути свіжим, якщо з лютого 2022 все повторилося абсолютно так само, тільки у більшому, набагато більшому масштабі.)
Кожен персонаж має по декілька дуже різних шарів і кожен, буквально кожен тягне за собою шлейф непростого бекграунду. Включаючи слідчих — ці навіть більше за інших.
Тимчасова окупація так просто не минулася також: хто не сидів на підвалі і досі живий, має про що мовчати, чого соромитися і що приховувати.
(Але не всі соромляться, ой не всі.)
За першими сторінками трупів буде більше.
Гіркоти буде більше.
І співчуття тим небагатьом, хто хоч якось барахтається.
І багато впізнавання.
І розуміння (ну якщо хтось раптом ще ні і потрібні якісь додаткові аргументи), що українські автори вміють писати і писати офігенно.
Дайте ще.
Displaying 1 - 14 of 14 reviews