Як вдихнути вільно? Посібник з деколонізації

by Маріам Найем

Повномасштабна війна відкрила для нас гірку правду: російська агресія — це не лише боротьба за ресурси й території. Це прагнення колонізації однієї держави іншою. І ця колоніальна травма продовжує визначати наше сьогодення і впливати на майбутнє.

Хто ж ми насправді і що означає бути українкою \ українцем? Чи маємо ми право на злість, коли треба відмовитися від власних спогадів? Чи можемо ми дозволити собі не знати, що робити далі? І як нарешті знову вдихнути вільно? Культурологиня Маріам Найєм пропонує нам навчитися не боятися власної правди і повернути здатність відчувати, говорити, належати і любити. Кожен розділ книги «Як вдихнути вільно?» представляє окремий етап деколонізації: перші три — злість, сором, розгубленість — описують психологічні пастки, в яких ми можемо перебувати десятиліттями, не знаходячи виходу; наступні — допитливість, горювання, створення, прощення — пропонують інструменти і практики для виходу з цих пасток.

Це довгий шлях. Але ви не самотні. Ваша історія важлива. І кожен новий крок — це вже великий акт свободи.

Genres: Nonfiction, Ukrainian Literature, History, War, Ukraine, Philosophy, Psychology

264 pages, Paperback

About the author

Маріам Найем — культурологиня і дослідниця, яка працює над питаннями культурної деколонізації України. Авторка історії для мальопису «Коротка історія довгої війни» (Hachette Livre, Франція, Видавництво, Україна, Penguin Publisher). Співзасновниця і співведуча кількох подкастів про деколоніальні практики: «Деколонізатори», «Вродило» і нагородженого «Де ми?» про колоніальне минуле України та його вплив на сьогодення.

Фіналістка престижної нагороди Global Advocacy Award від Advocates for Human Rights Гарвардської школи права (2024), яка відзначає активістів, чия робота надихає наступне покоління правозахисників. Публікувалася в Politico Europe, писала для Heinrich Böll Stiftung та болгарського Institute for Global Analytics.

Регулярно коментує для міжнародних медіа, включаючи The New York Times, Der Spiegel, The Telegraph та Al Jazeera.

З початком повномасштабного вторгнення Маріам працювала над тим, щоб англомовна спільнота зрозуміла культурний контекст російської війни в Україні. Зокрема, вона описує колоніальні і расові аспекти російської культури щодо України й інших народів, колонізованих Росією, та працює над деколонізацією дискурсу про Україну, щоб зосередити увагу на українських голосах і відійти від російських та проросійських імперіалістичних наративів.

Reviews

[wow_42 · Rating 5 out of 5]

книжка написана добре. про складні речі простими словами.

немає моралізаторства, засудження чи повчання. а навпаки — книга спонукає досліджувати, що себе, що власну історію, що світ.

не скажу, що книга відкрила для мене багато яких знань. але й у книги немає такої мети — навчити читачів. це не про навчання та академічні теорії, а про емоції та роздуми, про власні рефлексії та поштовх до пізнання. от тому я читала цю книгу задля переосмислення вже набутого.

зрештою, для тих, хто робить дуже маленькі перші кроки у деколонізації — книга саме те, що треба.

окреме величезне ДЯКУЮ за такий детальний список використаних джерел, цитувань. це приклад того, яким має бути нонфік.

тепер піду читати теорії вумних академічних дядь і тьоть зі списку використаних джерел.

[Katya · Rating 5 out of 5]

дуже легко написано про складні та важливі речі.

на початку Маріам Найем розкриває базові питання, як-то визначення колоніалізму та імперіалізму, а далі дає простір для дослідження того, які емоції ми зараз відчуваємо й формування думок на тему.

розділ про допитливість – взагалі краш 💘

і загалом заберу з цієї книги з собою багато роздумів, матеріалів і дій.

[Alyona Lobanova · Rating 5 out of 5]

ця книга відчувається як лагідна деколонізація, терапія і розмова з подругою водночас.
Маріам каже про важливі і глобальні речі, але при цьому так комфортно, приязно.
я очікувала прочитати про деколонізацію, але отримала набагато більше.
розклала по полицям речі, які в голові розумілись, але викликали хаос. порефлексувала над всім, що відбувається і водночас побачила наче якийсь промінчик світла.
мені так хочеться, щоб цю книгу прочитали всі 💔

[Sofiia · Rating 4 out of 5]

Чудова книжка особливо для тих, хто тільки починає розбиратися в темі деколонізації. Та навіть якщо ця тема вже знайома для вас, вона пропонує порефлексувати разом щодо неї через призму особистого досвіду – як авторки, так і кожного читача. Це допомагає краще зрозуміти нашу реальність, а також через історії інших країн доводить – ми в цьому не самі. З цим відчуттям і лишилася після прочитання.

[Yaroslav · Rating 5 out of 5]

Це просто мастрід для кожного.

[Valentyna Sinichenko · Rating 5 out of 5]

Кожна глава книги присвячена стану-емоції, у якому перебуває колонізований: злість -> сором -> розгубленість -> допитливість-> горювання -> створення-> (за умов вибачення) прощення. Я перебувала в усіх станах, крім, звісно, останнього.
Втім, мені не вистачило розділу, який міг би бути найпершим у книзі: страху. Він допоміг би мені краще зрозуміти емоцію, яку, мабуть, частіше переживають люди зі старшого покоління — можливо, це допомогло б мені краще порозумітися з ними і підштовхнути їх до наступних кроків деколонізації.

Мені дуже подобається, як пані Маріам пише: і не занадто спрощуючи, і не надто ускладнюючи. Ілюстрації були допоміжними для сприйняття і запамʼятовування. Вона добирає мʼякі формулювання, обговорюючи чутливі теми («Важко навіть уявити масштаб переосмислення , що випав на долю старших поколінь, яким доводиться відкидати досвід десятиліть прожитого життя»). Натомість у ключових моментах залишається принциповою, наприклад, у мовному питанні («Складно уявити процеси лагідної українізації після нелагідної росіянізації») та у позиції, що ми не можемо дозволити собі привілей бути аполітичними.

Приклад із млинцями дав мені урок, як обходитися з дорогими людьми, з якими ти не згоден: спочатку вислухати іншу сторону! Це краще, ніж моя звична стратегія уникати конфліктних тем і відмовчуватися. Варто було б прочитати цілу книжку на цю тему.

Сподобалося, які вправи давала пані Маріам для самостійної роботи, я виконувала їх усі. Тепер маю цілий список для перечитування книг, які мені в школі сподобалися (Зачарована Десна, Тореадори з Васюківки, Іван Вишенський) і тих, які не сподобалися (Земля Кобилянської).

Я рекомендую прочитати цю книжку кожному українцю.

✨9 з 10

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

Дочитала і знаєте шо? Прям пишаюся собою, бо зрідка-зрідка промайне думка така "о, це цікаво, це варто обдумати", в інших 90% особисто для мене це — дякую, кеп.

🐈‍⬛ Але! В одному місці явні проблеми чи то з формулюванням, чи то з розумінням, бо як можна вважати питання "А чому в нас не було всесвітньовідомих митців?" кроком до твердження "а значить нам так і треба, самі винні" — wtf??

а ще в одному розділі мене аж фізично нудило від кількасторінкового рясного цитування нарасєйських істориків — ну реально, пані Маріам, все було ясно-пойнятно ще з першої цитати, вже третя була зайва, а кільканадцята — й поготів

☀️ Хоча не слухайте мене 😃 Це дуже класна і корисна книга для багатьох з нас, хто ще й досі на своєму важкому й болісному шляху власної деколонізації.

#Дафа_радить

[Anastasiia Mozghova · Rating 5 out of 5]

ух ти, Маріам написала книгу, яку варто прочитати всім нам. захоплююсь тим, наскільки виваженим вийшов цей текст! як на мене, саме це нам потрібно.

[Nila Revchuk · Rating 5 out of 5]

Книжка довіри, любові і чіткого знання, чому і як треба докласти зусилля, аби колись ми звільнилися від російського насилля і впливу.

Авторка наче звіряє мені, як читачці, те, що вона знає, розуміє чи намагається зрозуміти, і, виявляється, я теж цього шукаю.

Нам дуже не вистачало такої книжки: усім. Незалежно від того, де і як ми народилися, знання чи повторення, відточення механізмів для деколонізаційного руху, зусилля треба робити, і читання цього тексту точно допоможе.

До того ж, це легко і просто написано. Буквально на пальцях Маріам пояснює про імперіалізм та колоніалізм, їх механізми, наслідки і розмірковує, як же справлятися суспільствам, котрі машина імперії перемолола. В певні моменти я ловила себе на думці, що фух, хтось дійшов такого ж висновку, як і я. А в деякі навпаки, відкривала для себе щось дуже очевидне, що ніяк не могла раніше зрозуміти, хоча воно було буквально на поверхні.

Найяскравішим, необхідним і болючим було твердження про те, що процес деколонізації, над яким ми працюємо, тривалий, і, за нашої активної участі зараз, продовжуватиметься й після нас. Ми цього не побачимо, одначе створюємо це підґрунтя зараз.

Окрема подяка за посилання на праці інших, беру для себе багато нового і йду розбиратися в темі далі.

[amasynyk · Rating 4 out of 5]

Книга, яка заохочує до дій, культивує допитливість і водночас дарує полегшення. Яка змушує замислитися над сприйняттям інших культур і переосмислити цінність власної.

Як на мене, чудовий примірник для тих, хто лише починає занурюватися у постколоніальну теорію, адже тут багато цитат із праць відомих дослідників колоніалізму, яких можна прочитати вже згодом. Або ж перечитати і згадати ключове тим, хто із цими працями вже ознайомлений; вдатися до саморефлексії. Чудовий список джерел у поміч.

«Європейський імперіалізм крав у колоній майбутнє, а російський імперіалізм крав і майбутнє, і минуле»

«Колоніалізм — це дія, практика, політика, спрямовані на встановлення свого панування та влади над іншими територіями. Це практична реалізація домінування через захоплення територій, встановлення поселень та економічну експлуатацію. Натомість імперіалізм є ширшим явищем, що передбачає не лише практику, а й ідеологію та світогляд, згідно з яким одна культура має привілейоване право на більші ресурси, контроль над іншими народами та власний розвиток. Імперіалізм діє з центру як політика держави»

«Колоніальна свідомість не обирається добровільно, вона формується як частина колоніальної політики внаслідок насильства. Якщо колоніальна свідомість — це не вибір, то рефлексувати її, розуміти, де вона виявляється, та працювати над нею — саме вибір, який залежить від нас»

«Тому насамперед цікавитись собою, занурюватись у своє та розвивати допитливість до свого — це абсолютна необхідність для суспільства, яке пережило колонізацію. Проти нас працює велика машина пропаганди, і побороти її можна щирим бажанням зрозуміти себе та допитливістю. Ми маємо бути цікавими самі собі передусім. Бо допитливість до своєї культури — це не просто захисний механізм від імперіалістичних наративів, а фундаментальна потреба пізнати свою справжню сутність. Вона може стати вакциною від імперіалістичних стереотипів, деколонізувати наші думки про себе, змінити стереотипи про нас та поширювати інформацію далі»

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Це була важлива, надихаюча робота. Я, в принципі, дуже рада, що у нас в суспільстві іде подібний дискурс. Це означає, що ми рухаємося у вірному напрямку.

Звичайно, я погоджувалась не з усіма тезами. Але, як зазначає Маріам, і я повністю підтримую цю думку, це і не обовʼязково. Маріам ділиться з нами своїми дослідженнями та досвідом і спонукає нас самих ступити на цей непростий шлях деколонізації. Хоча, напевно, всі, хто купив цю книгу, вже на ньому.

Я пишу цей відгук в нотатках і от що цікаво. Програмка підкреслює слово деколонізація червоним. Слова decolonization, Dekolonisierung їй знайомі…

Ну і насамкінець щось погане і щось хороше.
Щось погане (але це виключно на мій смак): я подекуди важкувато продиралась крізь цитати, іноді мені це читалось, як докторська робота чи щось подібне, а не як наукпоп.
Щось хороше: у мене є хоббі - купувати книжки. Хоббі їх читати - окреме і часто не співпадає з першим. Але щоб мої книжки не дивилися на мене з докором, я завжди читаю десь 20 сторінок. Так само я зробила і з „Як вдихнути вільно?“ І не змогла зупинитись. 100 зірочок з 10

[Nadiika Pototska · Rating 5 out of 5]

Деколонізація починається з любові. До себе, до свого, до своїх. І при цьому всьому деколонізація — це завжди насильницька подія.

Ловіть мій конспект з книги Маріам Найем Mariam Naiem “Як вдихнути вільно? Посібник з деколонізації” https://docs.google.com/document/d/19...

Нарешті дочитала і осмислила цю книгу. Читати почала ще минулоріч, ковтнула за вечір-ніч. Але зрозуміла, що з нею так не можна. Тому пірнула на друге коло — глибокого, вдумливого читання, рефлексії, пошуку інших матеріалів, джерел, книжок. І це розтягнулось на місяці, якщо не півріччя навіть. Вчора нарешті зібрала до купи думки, Тому ловіть конспект на 30+ сторінок.

Книга була цікава з професійної точки зору. Бо у Мінкульті ми напряму і багатезно працюємо з темою деколонізації. Це реально значна частина моєї роботи. Але читаючи, вхопила ще і багато цікавого для себе, як людини. Думки про родину, про печаль і тугу за минулим та майбутнім. Хороші, корисні думки.

І трохи речей, які хотіла, щоб кожен з вас прочитав:

🟦 Щоб краще зрозуміти, хто ми є, і власну ідентичність, важливо проаналізувати та відкинути ті уявлення про нас, які нав’язав колонізатор. Процес деколонізації вимагає як відкидання цих нав’язаних наративів, так і переосмислення того, ким ми є насправді. Розуміння того, ким ми не є, та звільнення від фальшивих образів, які створила імперія, стають важливими кроками до формування справжнього розуміння власної ідентичності

🟦 Російська культура популярна не всупереч імперії, а багато в чому завдяки їй. Однією з найбільших помилок є розділення російської культури та російського імперіалізму. Імперія століттями інвестувала величезні ресурси в те, щоб зробити власну культуру глобально престижною, цікавою та універсальною. Це була не випадковість і не «природний успіх геніїв», а довгострокова державна стратегія культурного впливу. Культура була одним із головних інструментів експансії.

🟦 Російський імперіалізм приваблює образом «глибини». Один із найсильніших міфів — про загадкову «російську душу», особливу духовність і культурну глибину. Цей образ існує вже понад століття й постійно відтворюється літературою, мистецтвом і філософією. Саме він змушує світ пояснювати Росію як складний феномен, а не як імперію, що системно застосовує насильство. Цей образ навмисно будувався.

🟦 Одним із найперших, найзрозуміліших, найочевидніших, найпростіших та водночас найскладніших способів деколонізуватися самостійно є мова. Це збільшення присутності української мови у повсякденному житті — через читання, письмо та спілкування. Водночас варто визнати, що питання мови є досить складним та болючим для суспільства, принаймні воно викликає емоції у багатьох.
Російська мова та література є чи не єдиною підставою, на їхню думку, вважати російську культуру «великою». Говорячи слово «культура», вони мають на увазі «мову».
Знецінення мов — важливий спосіб демонстрації влади для імперіалістичної культури. Саме через це російські провладні журналісти постійно іронізують з української мови.

🟦 У колоніальних ситуаціях білінгвізм має абсолютно протилежний ефект. Замість відкриття нових обріїв він звужує їх до меж імперії та шляху до метрополії. Колоніальний білінгвізм — це не про вибір, адже ніхто з нас не обирав вивчати російську та розуміти її. Навіть ті, хто опановував її цілеспрямовано, здебільшого робили це з прагматичних міркувань — для розширення робочих можливостей. Отже, колоніальний білінгвізм — це історія примусу, а не вільного вибору.

🟦 Важливо не лише говорити, що не так із російською культурою, а й давати альтернативи. Це те, чим ми і займаємось зараз у Мінкульті. Це просто неймовірно складний і масштабний процес, який потребує зусиль не лише одного міністерства, а цілої країни. Кожного з нас.

Книгу дуже раджу. Читайте, будь ласка. Копайтесь у ній, у фактах. Згадуйте історії власної родини, осмислюйте дитячий досвіду. Деколонізуйтесь💙

[Alex S · Rating 5 out of 5]

Це прекрасна соціологічна робота, яку має прочитати кожен українець!
Написана так, що просто може донести інформацію будь кому, хто готовий слухати і сприймати.
Вона для мене стає в список того, що я буду радити читати всім. Разом з Мова-меч та Бунт проти імперії.

Питання змусили задуматись, над деякими завданнями сиділа кілька днів.
Один розділ змусив плакати - проживати біль та горе важливо, зрозуміла, що утримувала це всередині.

Україна та деколонізація починається з кожного з нас.
Дуже вдячна Маріам за цю книгу.

[Ганна Довбах · Rating 4 out of 5]

Якщо вам здається, що деколонізація - не ваша задача і вас особисто не стосується - ця книга для вас. Вона проста і цікаво структурована - через наші емоції і тілесні переживання наслідків колонізації і способів їх позбутися.
Важливі для мене акценти були про потребу горювання щодо всіх тих бід, які імперія не дала нам спільно відговати - бо для неї визнати цей геноцид і неадекватну відповідь на біди було небезпечно. Там же дуже добре описано механізми трансгенераційної травми: якщо в інших землях нащадкам передавали красу і маєтки, то нам на наших кривавих землях - передали недосказане про біду і репресії.

[Yula Radchenko · Rating 4 out of 5]

база база

[Valentyna Merzhyievska · Rating 3 out of 5]

Якось небагато я винесла для себе з цієї книжки. Мабуть тому, що вже чимало прочитала по цій темі. Але для тих, хто лише починає цей шлях - то й непогано.

Єдине, з чим я не погоджуюсь - це з розподілом між провиною і соромом, я по-іншому сприймаю ці почуття. Не лише як те, що провина за конкретний вчинок, а сором - за те, яким ти є. На мій погляд можна соромитися цілком конкретного вчинку, без жодної меншовартості. І навпаки, почуття провини може бути не прив'язане до конкретних дій чи бездіяльності.

Що ще привернуло увагу - опитування через інстаграм авторки відчувається геть не репрезентативно. Тут, звісно, не йдеться про соціологічне дослідження, а лише як ілюстрація певних поглядів. Але в такому разі може не варто було його позиціонування в тексті саме як Опитування - просто наводити окремі думки.

Слухала аудіокнижку в Лібраріусі - дуже збивало часте згадування посилань на джерела, особливо в розділі Розгубленість. Але це закид не до змісту книжки, а лише щодо правил начитки.

[Yakym Yermak · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалось, що написала Маріам, і з більшістю речей я погоджуюсь як академічно так і емоційно. Але як на мене відбувся трохи розсинхрон між назвою і концептом книги та змістом. В змісті — все Гуд, але місцями відчувалась невибірковість контенту в рамках обраної теми. Не зрозумів потреби детально розписувати російські стереотипи про українців, акцентуватись на меморіалізації чи давати базу громадянській моделі поведінки. Це все важливо і цікаво, але відчувалось, що це трошки «навколо».

Загалом, просто базована книга.

[Ira Kolomiets · Rating 3 out of 5]

Загалом дуже правильна і потрібна книжка. Дуже відчутно (та і замітно), що авторка провела неймовірно research роботу і серед наукового матеріалу, і спілкуючись з професіоналами, та звичайними людьми.
У мене відбувся трохи розсинхрон між темою книги і змістом. Мене авторка втратила на детальному описі стереотипів росіян про українців. Постійно в голові звучало запитання «щоби що?». Як на мене це рецепт до занадто лагідної деколонізації, дерусифікації і тд. Ми уже давно пройшли це, зараз уже запізно.

[Олександра Рижкова · Rating 4 out of 5]

Нонфікшен над яким я плакала. Те, що мене тригерить останні 4 роки
Я рекомендую, бо це повинен кожен в себе викорінити

[Valeriia Arnaud · Rating 3 out of 5]

Дуже змішані думки, тому що з одного боку, книга наче має цікаві тези та поради (наприклад прочитати щось, що геть виходить із зони наших інтересів), але щодо питань де/колонізації не розумію кого вона цілить. Людям, що вже 5 років у ПМВ, не треба цілий розділ із записками руснявих етнографів 19-го століття. Також, результати опитувань в інстаграмі авторки в якості еее даних, що мають щось репрезентувати, виглядали як жарт.

Мені здається, що хто хоч раз ставив під сумнів старі політичні аксіоми, вже в цій книзі потреби не матиме. А хто досі тримається за старі назви вулиць і морозиво по 50коп навряд її прочитають, але я можу помилятися.

[Juliet Outlander · Rating 5 out of 5]

Люблю, коли є система) А ця книга дуже добре систематизувала мої думки і почуття. Хоча тема і важка - читається легко. Однозначно варта того, щоб ознайомитися 👍

[Anastasiia · Rating 5 out of 5]

Маріам Найем - мій моральний авторитет

[EslavaSabio · Rating 4 out of 5]

Цю книжку потрібно вручити всім українцям і змусити її прочитати. Для багатьох це буде справді корисно й терапевтично.

[Dmytro Trotsko · Rating 5 out of 5]

Свіжий підхід до теми. Дорослий, психологічно зрілий і компетентний нон-фікшн. Вау.

[yanina shkrebtii ౨ৎ · Rating 4 out of 5]

саме той випадок, коли назва книги та її анотація повністю описують те, що знаходиться всередині неї. я навіть не знаю як висловити свої враження про неї, бо все якось в купі (в гарному сенсі!).

цю книгу точно не варто сприймати як якусь енциклопедію. мені сподобалося, що тут все про колоніалізм та імперіалізм пояснюється простими словами, з гарними прикладами, з backup-ом джерел які авторка використовувала для досліджень. авторка пояснює ці явища переводячи приклади на наш, український досвід. вона пояснює, чому в таких ситуаціях ми почуваємо себе так, а в інших ось так. розʼяснює причину таких відчуттів та цікаво це досліджує.

окремо хочу виділити те, що в кінці кожного розділу вона додала «домашнє завдання», яке звісно ніхто не перевірятиме, проте його можна виконувати для того, аби краще зрозуміти себе та те, що відбувається навколо нас. я такого ще не зустрічала (ну але у мене і досвід читання нон-фіку невеликий). вправи я виконувала, щоправда до деяких іще повернуся, бо треба сісти та вдумливо все проаналізувати.

я не вмію писать свої враження про нехудожню літературу 😭 я завжди не знаю як правильно викласти свої думки, що саме з прочитаної інформації мені хотілося б виділити, тощо. але точно скажу, що я розумію чому у неї такі хороші відгуки та гарний рейтинг!

[Darya · Rating 5 out of 5]

Мене дуже тішить, що останнім часом стає більш поширеним застосування постколоніальних і деколоніальних ідей до думання про українську культуру та історичні перипетії, які її нинішній стан визначили. Донедавна це була дуже маргінальна ідея, яка одразу ж викликала багато "але" в сенсі розбіжностей нашої ситуації від "класичних" прикладів колоніалізму. Але, попри розбіжності, є багато подібних механізмів, і цілком доречно на це надбання думки спертися.
Це - не академічний теоретичний посібник з постколоніальної теорії, а дуже прикладне обговорення того, що переживає зараз українське суспільство і окремі його члени, крізь призму цих теорій. Яке заодно вводить у дуже доступний спосіб ці всі ідеї. Тобто, з одного боку, можна з цього почати, якщо ви ще не читали Саїда, Фанона, Нґуґі і ДюБойса. З іншого боку, якщо ви вже навіть цих чуваків уже читали, тут все одно цікаве застосування їх до конкретного нашого контексту.

[lornapalmer · Rating 5 out of 5]

Я є великою шанувальницею публічної діяльності Маріам Найем, тому не могла пройти повз цю книгу, хоч і здавалося, що вже чула від неї чимало розмов про деколонізацію в різноманітних інтерв’ю та подкастах. В результаті книга мені дуже сподобалася й тут є безліч цікавих та нових для мене думок! В Маріам Найем мені завжди подобалося те, що вона ділиться своїм досвідом та порадами без жодної зверхньості та моралізаторства. Навпаки, вона завжди за те, щоб намагатися зрозуміти чужий досвід та те, скільки в нас є спільного, навіть якщо цей досвід дуже різний. Її рівню емпатії мені самій хочеться навчитися.

Так і крізь цю книгу проходить думка, що в тяжкі часи українцям потрібно об’єднуватися. Було дуже цікаво почитати про те, як колонізацію переживали інші країни. Насправді ми маємо багато спільного з іншими країнами, а думка про те, що ми одні в усьому світі й ніхто ніколи б нас не зрозумів, дуже вигідна для імперії. Так само мова йде про міряння трагедіями всередині суспільства й про те, як багато з нас, розповідаючи про власні травми, немов відчувають провину, що ці травми не є такими сильними, як у когось ще. Звісно, є ситуації, де було б недоречним розповідати про свої більш «дріб’язкові» проблеми й багато трагедій просто не можна порівнювати, але всі ми щось втратили й маємо право на цей сум. Внутрішня ізоляція та самотність кожної людини, яка ні з ким нічим не ділиться, також є вигідною лише для імперії.

Також сподобалися розділи, де авторка розказувала про те, як у нашому суспільстві існує велика зацикленість на Європі як на центрі правильних демократичних цінностей. І поряд з тим розглядалося те, чому багато європейців нас немов не розуміють і куди більше співчувають росіянам. І одна з причин може бути в тому, що колишнім імперіям просто куди легше зрозуміти іншу імперію, ніж нас. Тут же обговорювалося оце хибне ділення світу на «захід» та «схід», де перше є чимось хорошим, а друге — чимось поганим та недорозвиненим. Це також дуже спрощує погляд на інші країни та культури й позбавляє нас можливості діалогу з країнами, де нас могли б зрозуміти краще.

Книга дуже цікава, і я щиро раджу її до прочитання. Доповнюють її також доволі простенькі, але милі ілюстрації самої Маріам Найем. Деякі з них мене смішили, що регулярно було потрібно, оскільки над деякими розділами я плакала

[Nataliia · Rating 5 out of 5]

Один із кращих нонфіків за останній час

[Yaryna · Rating 5 out of 5]

Це чудова книга про те, як жити зі своїми почуттями, зокрема в часі повномасштабної війни. Куди помістити свою злість, чи є сенс у прощенні колонізатора, якими є досвіди інших країн — це одні з багатьох ідей, які розкриває Маріам.

Що беру з собою після прочитання книги - це 20 закладинок і думку наприкінці: «Я все ще вірю, що деколонізація починається з любові, що це головна її рушійна сила».

[Kateryna Sobolieva · Rating 5 out of 5]

Хочу, щоб ця книга була шкільним посібником. Чудова структура; гарно, доступно і цікаво написана, про важливе.
ідеальне поєднання усвідомлення і, заразом, палання щодо того, що з нами зробили; та прийняття, цікавості, спокою, надії і любові до своїх і свого 💛💙