До книжки увійшли два твори з прозового циклу Михайла Бриниха «Шахмати для дибілів»: однойменний «роман виховання», вперше опублікований 2008-го року, в якому «мальчік Міша» та його наставник доктор Падлюччо починають тернистий шлях до «чисто шахматного Грааля», і нова редакція гостросюжетної повісті «Хрустальна свиноферма», що оповідає про метафізичне протистояння незмінних головних героїв та натурального зла в компанії всіляких посіпак облуди та олжі. На кону — доля людства, яку має визначити результат шахової партії між Богом та його древнім рогатим опонентом, але — як це завжди буває у житті — є кілька нюансів...
Твори написані авторським мовним конструктом, в якому кипить суміш лексичної олії та стилістичної смоли, заправлена макабричним народним мовленням.
спершу мене завлікла та спокусила назва, потім — тематика шахів, а далі я вже в якомусь екстазі й нєпрілічном восторгє вгризаюсь в текст.
по-перше, давайте про очевидне — мова. я такого розкішного та соковитого суржа зроду не чула й не бачила, а деякі авторські увертюри доводили мене до чистого й справедливого бажання внести це в мій повсякденний словообіг, ну бо це настільки харашо, що гріх побачити такі перли й ніколи ними більше не скористатись.
по-друге, я, чесно кажучи, в захваті від самої історії. я розраховувала на шось прикольне, шось потішне, а тут окрім того, що тепер у мене непереборне бажання купити шахи, суцільний шок від того, яке ж воно вийшло цікавим, тут тобі і цей магічний реалізм, і гуморні шахматисти з шевченківського парку, вайбовий київ, храм ума і інтєлєкта у вигляді лекцій від доктора падлюччо, і навіть елементи детективу!
тільки той щасливець, який розкопав могилу тутанхамона може зрозуміти мої почуття, коли я усвідомила, яка годнота потрапила мені до рук.
Нарешті після навчань, волонтерств, відкриття проєкту та виграшу на нього гранту, я мала змогу зануритися в такий потрібний мені стан: збирати чемодан, слухати Dancing Queen, скупати булочки "Малятко" моїм любим друзям у Німеччині та бездумно читати. Книга, на яку впало моє око, давно мене цікавила, але все ніяк мені не давалася, і тільки моя роль перевізника цієї бомби в Чехію дорогому Дімє Богачу спонукнула мене до читання.
Михайло Бриних "Шахмати для дибілів".
Перше, на що звертаєш увагу — мова. Автор пише суржиком, що незвично, і весь твір тримається на чудернацьких мовних конструкціях, притаманних, як мені здається, східним регіонам. Головний герой — доктор Падлюччо — ізащярьонно описує шаховий двобій як містичний та пристрасний процес, що водночас зацікавлює чайніка та тішить вже вмілого гравця. Правда, місцями образів було забагато, через що мені часто доводилося відкладати текст та давати йому скластися, як мозаїці, в голові перед тим, як продовжити читання.
Ось список фраз, що мені запам'яталися та припали до душі:
"Глубіни смислів і підтекстів тут безмежні, в них можна утонуть, нє імєя томіка Плутарха під пахвою і зшитка з діалогами Платона в запасному кармані. Тому оставим це. Бо щас я остаточно перейду на стіхи і розридаюсь."
"Як ето обичне індійське животне еволюціонірувало аж до єпископа? У Дарвіна по етому поводу нічого не сказано."
"Раньше щиталось, що всі дибюти условно поділяюцця на два віда: пригодні для іспользування і калічні."
"...Сициліанська защіта, одкритіше якої може бути тіки перелом гомілки і стегна у трьох мєстах..."
"Нада сказать, що це – саме аутічне шахматне начало, плод снобізма і лузєрского унинія."
"Шахматіст під час ігри – ето осколок Будди і його нравствєнних настанов."
Сама гра описана, на мою думку, добре: викладені основні принципи та специфіка. Розбиття дебютів на імпровізовані рубрики — пушка. "1. Бий посуду — я плачу (одкриті начала) 2. І(с)п(ол)ать того йожика (закриті начала) 3. Срака-мотика (полуоткриті начала) 4. Бандзай-сеппуку (ниправильні дебюти)" Тільки місцями було тяжко слідкувати за партією. Довелося разчєхлять власну шахову дошку та виставляти фігури відповідно до ходів, поданих у книзі.
Міжособистісна динаміка мені зайшла: охоронець, який вчить по маленького Мішу грати в шахи, ось цей архетип of a wise man and his little student, покровитель та учень в українських реаліях, такий життєствердний та теплий мотив — і переплітається з кривавим мєсівом та дійсністю людських уявлень про подібні союзи. Таке враження, наче я подивилася якісний український фільм початку 2000-их або "Ля Палісіаду" (yyyyyууу дааааа дуже фільм початку 2000-их). Кнут та пряник сучасної української літератури.
Словом, "Шахмати для дибілів" є (для мене!) теплим та ніжним твором, який залишає по собі ностальгію за чимось, що я ніяк не можу окреслити: чи то за шаховим минулим, чи то за моєю улюбленою міжособистісною динамікою, чи то за комбінацією відчуттів власної недосвідченості та парадоксальної могутності — словом, за дитинством.
"Хрустальна свиноферма" — ...
Чесно? Якщо "Шахматам для дибілів" я б поставила 4,5 або навіть 5 зірок із 5, то "Хрустальна свиноферма" дай боже мені дотягує до 3.
Мені не сподобалося, що Міша був самим лише інструментом повісті, як мені здалося. Він наче і детально описаний, але не наповнений якоюсь суб'єктністю? Наче події відбуваються об нього. Не вистачило для мене більшої кількості Міші як персонажа, але це лише мої преференції та очікування.
Сама історія починалася дуже оригінально, і це поставило високу планку: секта, яка присвячена шахам та має в собі традицію жертвоприношення як невід'ємної частини партії — як таке може не заінтригувати? Але, як на мене, далі сюжет перетворився на притягнутий за вуха анекдот. Так, можливо, я упереджена до тем містичного та релігійного характеру, але навіть якщо я спробую відставити свої преференції, не можу сказати, що задум мені сподобався. Для мене в цьому творі забагато закруток та чікібемсів, які намагаються бути сюжетними поворотами, але насправді здаються спробами у вау-ефект. Мушу визнати, що історія складається в ціле з усіма її деталями, але мені це все нагадує шалену суміш з феєрверками та салютами.
Цитати, які мені сподобалися:
"Девід Лінч, узрівши таку картіну, розридався б, як сувенірна Богоматір, а потім спився."
"Її округлі, харашо відкормлені бока, вичурна збруя і покорна морда складалися в єдиний меседж: дай яблуко."
"Нада сказать, шо внєшность у Сінічкіна була підходяща: метр дівяносто, кірпічна морда, тотальна волохатість кожного покрова. Такого побачиш у темному переулку — нікада не скажеш, що зустрів шахматіста."
"Усе відбувалося зі швидкістю сєкса у творчості Пауло Коельйо."
"Дибют чотирьох коней... Одне із самих угрюмих, буденних і неінтересних шахматних начал. Повна симетрія. Сопля, намотана на кулак чотири раза."
"І раптом – як молнія, як вільне місце в напханій маршрутці, як озорніца на велосипеді, катора забула одягнуть труси! – осяяння, внізапний взрив, зблиск істини і шепотіння вороха чудєс: 4. Кхе5!"
"Конь... Ці плавні лінії, грація і гордость... Натянута струна... Така нєжна, така біла кожа. Ілі чорна, шо навіть лучче... Чорна, бархатна, мнягка, як котьонок. Оххх..."
"Сінічкін жестом пригласив Валінтіна сідать у кресло, яке з розгону навівало одну-єдину мисль: "атлічне крєсло"."
"Глаза Сінічкіна напоминали два бездонних колодязя, викопаних поруч, – рідко када таке побачиш у житті."
"Кажду команду формірували таким чином, шоб усадить за первий столик мастіровітого подростка, а за паслєдній — якесь шустре мале гамно."
"На третій день перебування у цьому шаховому концтаборі Міша потіряв кілька кілограм бойового духа і стільки ж літрів бодрості."
"Аделаїда Францовна, відімо, вирішила, шо Житомирщина — це дето за полярним кругом, а тому напакувала внучку одних тільки светрів три штуки."
"— Ти виглядиш так, наче наковтався пльонок з молока і закусив їх манною кашою."
"— На, почитай і потом розкажеш мені, зачєм Господь так непропорционально наділяє людей мозгами."
Так, безперечно, у творі були приємні та смішні моменти: волнова свиня та поросьонок-вібрация, пубертат бідного Міші, естетика табору мене потішили. Проте "Хрустальну свиноферму" читати мені було нудно: хоч історія і динамічна, змусити себе повернутися до неї було важко. Розумію, що це справа моїх очікувань, але все одно сумно:(((((
Словом, це феномен української сучасної літератури, сувенір з житомирським вайбом, який вражає стилем і способом написання, тематикою, комплексністю та водночас його повітряною легкістю.
це кумедна, динамічна, шахова історія про боротьбу добра зі злом. через смачний і кучерявий суржик михайло бриних оповідає сюжет про доктора паддлючо та його учня мішу, який осягає гру в шахи, її філософію та свою роль у майбутній схватці зі злом. автор захоплює як стилістикою так і сюжетом, тому дивують повороти мовні, повороти сюжетні й звісно жарти, яких тут вдосталь на кожній сторінці.
"Він був поглощон поглощєнієм чіпсів — так міг би подумати сторонній наблюдатіль, позбавлений чуття стилю й нездатний проникнути в тайні закамарки дєцкої душі. Бо насправді мальчік не просто сидів і тупо жрав чіпси да шоколадки — він мічтав".
під кінець це все перетворюється в трохи крінжовий містичний детектив, але взагалі можу описати це твір Бриниха як суміш серіалу (саме серіалу, бо я потім читала і книгу, не то пальто) "Ферзевий гамбіт" та текстів пісень Курган і Агрегат. словом, постомдерно, дякую книжковому клубу "Правди і кривди", що відкрилимені творчість Бриниха, так би я навряд чи прочитала цю книгу, а під час читання мій мозок відпочивав (навіть не зважаючи на суржик)
"Ну, шоб ти лучче поняв, я тобі так поясню: шото похоже на подальший розвиток собитій в цій вічній партії могло б случицця у стінах Гогвардса, єслі би Волдеморт нахаркав зеленими соплями на улюблені домашні тапочки профєсора Дамблдора, подарені йому кадато одним красівим парнєм, тожи волшебніком. Ну, ти ж в курсі нащот Дамблдора, його особих чуств і привязаностєй?"
"Я попрошу тебе, мій кирпатий мальчік, вислухать цю тайну не менш уважно, ніж ти вчора ізучав свіжий номер «Плейбоя» з Іреною Карпою на обложці. — Откуда ж вам таке ізвєсно? — сполотнів малінький рукоблуд".
"Сергій Жадан неодмінно наголосив би, шо вони при цьому оставались нормальними парнями, і в їхніх тьоплих стосунках не було ніякого гомосексуалізму, хотя все вроді би до того йшло".
"Када ти не можиш понять, шо за фігня творицця в твоєму житті, луччий спосіб ето понять — не думати, а просто ждать".
серед обичних книжок порою можна зустріти такі рідкісні шидеври, які одразу виділяються на фоні іншої друкованої продукції і западають в душу, як загадочна безбровна улибка Мони Лізи. фоліант з незамислуватою назвою "Шахмати для дибілів" - якраз такий щасливий случай.
одразу розкрию главний собачій сікрет: читати цю книгу можна не тільки якщо ви дибіл. але дажи якщо ви визнаєте цю свою маленьку слабость, то нічого страшного в цьому нема, адже краще буть дибілом, який тягнеться до високого дерева пізнання, аніж дибілом, який впевнений, шо він Гаррі Каспаров (це такий вєлікій шахматіст).
до речі, про Каспарова: як нетрудно угадать по назві сєго твору, присвячений він одному з найбільш драйвових видів спорта - шахматам. і якщо статус дибіла на прочитання книги особого вліянія не оказує, то базове розуміння правил даної загадошної гри точно допоможе розібрацця в усіх цих е2-е4.
під базовим розумінням мається на увазі, що достатньо отлічать ферзя від короля і не називати туру ладьйою - це залиште для алкашів у парку, яких устраює лишатись на рівні інфузорії туфельки та не постігать усі глибини інтелектуальних шахматних дибютів, гамбітів та ендшпілів (ні, це оказуєцца не гівняний музикант, а професійний термін, осквєрньонний мальчіком з владікавказа).
отож книжка ця занятна тим, що складається із двох частин: размєрєнного роману "Шахмати для дибілів" і гостросюжетної містично-детективно-шахматної повісті "Хрустальна свиноферма". і там, і там в центрі нашого читатєльського вніманія будуть два головні герої: великий шахматист доктор Падлюччо і подающій надії мальчік Міша.
у першій частині доктор викладе мальчіку (а раз йому то і нам) базові правила і тонкі секрети мастірства гри в шахмати: від того, чому слон ходить наіскосок до того, як прілічно і непрілічно починати партію. бонусом уважний чітатєль може дізнатись також про складне устройство міра, метафізику буття та гармонію сліянія бєсконєчного з вєчним.
а шо ще інтєрєснєй, мальчік Міша дізнається, що шахмати є інструментом розподілу влади між богом та дияволом, і саме він, Міша, має взяти якусь участь у найближчому турнірі добра та зла. ось про це ми і прочитаємо у повісті "Хрустальна свиноферма", де автор вдруг забуде про всю свою розміренність, вийде з космічних матєрій та умудриться накалити сюжет, як кузнєц криву підкову. тут у нас будуть і вбивства, і сєктанти, і орден домініканців, і проблеми Мішиного пубертату, і навіть волшебна свиня.
корочє говоря, запрошую всіх отважних читачів відкрити врата - ну, або скрипучі хвіртки - свого разуму та здійснити розмашистий ход буквою "ге" назустріч заплутаному шахматному світу. кінь а-один! плюс-мінус в столбік!
Боже, бережи укр суржик!!! Тут мене він дуже пакарив. Загалом книга сподобалась, легко читається, дуже смішна; легесеньке чтиво, щоб підняти собі настрій. Щодо сюжету, перша частина - топ, залетіла як в суху землю, а ще розсмішила. Друга, не дуже. Було вже не так цікаво. Забагато всього, і хотілося скіпати.
Сказать, шо я получила безгранічне удовольствіє — то не сказати нічого. Ця книжка стала гігантським восьминогом позітіва, що запустив у мене свої цепкі щупальца, пропустив їх серед усі нєрви, впирскнув заряд хихотання й мудрості, а потім і присмоктався до найдальшого чіпа в мізках і передав туди нескончаємий істочнік смачного суржá.
Мені не хотілося спиняцця ні на сікунду, а тільки бути поглощонною поглощєнієм кожного слова, як мальчік Міша був поглощон поглощенієм чипсів, поки за ним наблюдав Доктор Падлюччо. Хотілося піти в магазін і купити собі шахматну дошечку, навіть просто ігрушечну. Я божеволіла від розповіді щосекунди, і складалося впєчатлєніє, що я затисла гігантську пєдаль газа в напрямку бєзумства, і ту педаль заклинило навіки.
Бо єслі ви думаєте, що це просто якась шутка, то спішу вас розчарувать. У «шахматах» розігруються спочатку мєлкі бєзобідні дибюти, які можна програти у себе в довбешці, але потім на арєну виходять партії, і це перестає бути вазможним. Це все приправляється довгими і проникливими філософськими роздумами, які відгукуються, але обезкуражують тим, як несерйозно проговорюються.
«Хрустальна свиноферма» перехватує у «Шахмат для дибілів» естафєту, і перед Мішею, який всотав знанія храма ісконной мудрості Доктора, опиняється головна шахова партія всесвіту. У «свинофермі» навіть розвертається такий собі трілєро-детектів, який таким не відчувався через оцю мову, іронію, абсурд і суцільний сміх. Читати під кінець взагалі було тяжеловато, бо цей детектів іде вирулювать кудась на сторону крінжі.
Тим не менш, я прокрастинувала дочитувати останні 80 страніц, бо відчувала насування пустки, яка оволодіє моїм тєлом після того, як його покине гігантський восьминог позітіва.
Міша-автор ще й добавив сюда описів Києва і його жителів, і це точно запрєщонний ход, бо я в книжках таке абажаю. Так, тут будуть дєдушки з парка Шевченка, а Тарас ніби й сам чутка персонаж сієй історії.
У «шахмат» непрілічно мало відгуків і оцінок на гудрідз, тож я агрєсівно настаюю на прочтєнії вами сіго шедевра. А ще ми зможемо гиготать із цього разом 🧡
Пи.Си. Мудрість від Міші Бриних «Када ти не можиш понять, шо за фігня творицця в твоєму житті, луччий спосіб ето понять — не думати, а просто ждать. Кажда фігня рано чи позно відкриває перид тобою свої тайніки і ворота, а звідти все одномоменто вивалицця на тебе для нового раунда випробувань, — так все обустроїно на цьому пичальному світі.»
Це, звичайно, не те щоб класичний Bildungsroman і навіть не Karate Kid чи Good Omens (*клятий* Ніл Гейман), але потрапило мені до рук колись в середині чи наприкінці 2000-них. Ну, друга книжка пізніше. Перечитую, плюс цікаво, що додалось в 23-24 роках
Перша палавіна книги мені навіть очінь сподобалась, аж захотілось навчитись грати в шахмати. Друга половина, де , уже трохи мене утоміла, , а в манері автора писать, ну ето утомляє, але все ж я думаю ето твьорда 4 із 5!
Суржик і всякі словєсні пріколи в цих творах понравились мені набагато більше за сюжети і смисли. Якщо в Шахматах для дибілів було ше інтєрєсно читать про самі шахмати, то в Хрустальній свинофермі проісходила якась дічь не всігда інтєрєсна, якшо чесно. Але отдєльні лексичні пасажі погружали мене в екстаз і визивали ржач на всю хату. За гарний настрій канєшно огромне спасіба.
Михайло Бриних виложив правила ходів фігур, неправильні дибюти і трохи шахової філософії в книжці так, шо навіть мій необрємєньоний шахматними ділами мозок вдалось спокусіть на покупку шахматного набора. Автор нехотя признається на інтервʼю, шо книжка має дуже узьке коло заінтєрєсованих, хотя мнє так не кажеться. Людям далеким от шахматних тіорій буде безгранічно весело та інтєресно читать першу частину книги. Нада сказать, шо це два різні тексти, перша половина це шахматна тіорія, а друга детектів (в якому продовжують фігурувати мальчік Міша та доктор Падлюччо). Якщо перша частина оказалась дуже харошей, то друга визвала в мене якісь двойствені почуття. Якщо прибрать цю, без прєувєліченія, шидевральну мову та стіль, то лишиться обичний бульварний детектів (навіть якщо автор написав, шо це трілєр). Я ні о чьом нє жалєю, ця книжка виявилась годнотою достойною для зберігання на моїх поличках та перечитування сумними вечорами. Вобщєм в мене дуже пазітівне впечатлєніє от текста, тож я агресівно рекламую до покупки цього шидевра.
Ця книжка лоскотала мої звивини, але при цьому мені було дуже легко і весело. Бо форма подачі — самоіронічна київська говірка, а наповнення — ого-го.
📖 Всередині два твори: титульний роман виховання, де охоронець супермаркету готує мальчіка Мішу до шахової битви зі злом (адже шахмати — діявольська ігра). Повість «Хрустальна свиноферма» — це «трілєр» про пригоди того самого мальчика Міши на шаховому турнірі і проіскі соплівих конкурентів.
☝️Вам не підійде ця книжка, якщо ви не допускаєте відступів від чистої мови, вона написана авторським мовним конструктом — і хоч це ні в які ворота не лізе, мені дуже сподобалось.
Я здебільшого оцінюю першу історію, бо «Хрустальна свиноферма» для мене стала радше літературною анти-сатисфакцією. Можливо, я чогось не розумію і мені складно оцінити оте саме, що я не розумію, але друга частина книги здається трохи надривною і в той же час недопрацьюваною (чи перепрацьованою? Хрін пойми як воно насправді).
Що стосується знайомства Міші з Падлюччом і розвитку взаємин між ними, оцих перших кроків, знайомства з характерами героїв - це сподобалось. Мовний конструкт автора теж припав до душі, хоч іноді, читаючи якусь фразу чи слово мені хотілось сказати: оце в суржику не так було б, отут підбішує.
Читати всім не радила б, а тільки тим, хто любить експериментувати. Цікавий читацький досвід - це точно про «Щахмати для дибілів».
я людина дуже далека від шахів і після прочитання цієї книжки не стала до них ближчою, але визнаю що ця розповідь мене затягнула та покорила. пригоди Міші в каптьорці доктора Падлюччо, який до останньої сторінки не припиняє розкривати свій характер - це однозначно варто прочитати. такого грандіозного викладу думок, приправленого метафорами, іронією та дуже доступними до візуалізації описами подій та персонажів годі й шукати.
Закохалась з перших рядків у цю оповідь і після прочитання ловлю себе на тому, що хочу ще такого) ну який чудесний суржик, колоритний і густий, яка гарна історія!) я почала грати в шахи тепер, бо неможливо втриматись. І детективний сюжет разом із магічним реалізмом мені сподобались, прочитана на одному диханні, можна сказати. Це було шикарно. 100/10👌🏻🔥
перша частина, де розповідається про шахи і різні «неправильні» дебюти - цікава, показує як не треба грати і при цьому розказує смішно різну історичну довідку по шахам.
друга частина - купа незрозумілих (імхо нудних) описів, вже як сурж заради суржа. не дочитав
Хочеться, щоб Шахмати для Дибілів спровокували інтерес до шахів в Україні, співставний з Гамбітом Королеви у світі. Піду замовлю на поштомат губозакатачну машинку