Моїй донечці. Записки тата з війни

by Гліб Бітюков, Ірина Камєннова (Illustrator)

22 лютого 2022 року змінило наші життя назавжди, одні стосунки зав’язались, інші — розпались, чоловіки й жінки різних професій обрали новий шлях — воїна і захисника Української держави. Та найголовніше — захисника своїх рідних та сімей. «Моїй до­неч­ці. Записки тата з війни» — це відкрита, чесна й відверта розмова лікаря, військового медика і батька Гліба Бітюкова зі ­своєю маленькою донькою. Правдиві, відверті й болючі нариси, написані протягом трьох років служби у Збройних силах, фіксують реалії жахливої війни, показують досвід переживань батька на відстані від доньки і закарбовують найболючіші, проте водночас найважливіші миті життя.

За двома нарисами Гліба Бітюкова студія «Вавилон-13» відзняла документальні відеофіксації реалій війни, які ви знайдете за вміщеними QR-кодами.

Genres: Nonfiction

144 pages, Hardcover

Published August 1, 2025

Reviews

[Igor Mogilnyak · Rating 5 out of 5]

4,5⭐️ #ebook

[CHORNOBROVA KAROOKA · Rating 5 out of 5]

9/10

❤️‍🩹 Кулі, яка летить у тебе, усе одно не почуєш, а решта — не твої.

Це одна з найкращих книжок #про_війну, що я читала. І болить від неї найбільше.

Можна, звичайно, сказати, що це нариси військового медика, написані протягом трьох років служби у Збройних силах, а також листи батька до його маленької донечки, які з'явились просто тому, що він не знав, чи матиме колись можливість розповісти їй про все, що думає і відчуває.

Але все це не відображає і десяту частину того, що ви знайдете в цій книжці.

Вона про тривале життя в напрузі, у втраті, у страху не повернутися - і водночас про бажання жити далі, залишаючись людиною та батьком, а не лише цифрою у статистиці.

Про те, як війна звільняє від обмежень і дозволяє проявитись істинній суті.

Про ворога, який завжди був близько, і про людей, які досі не знайшли для себе причин відокремитись від усього, що з ним повʼязано.

Про добровольців, які вірили найбільше, але почали втрачати іскру, ставши гвинтиками у системі, яка не працює.

Про ПТСР і про те, що це не там, колись, після війни буде важко, це - вже важко. Просто війна ще триває.

Про стосунки під час війни. Про те, що люди тепер діляться тільки на дві категорії: цивільні та військові. І про те, що збудувати місточок між цими двома світами вкрай складно, якщо не неможливо.

Про любов на відстані. Про батьківство, яке відбувається через екран смартфона, а не через обійми. Про постійне відчуття провини.

Про ілюзію справжнього життя. Про втрату відчуття дому. Про розчарування. Про тих, хто мертвий зсередини, просто не похований.

Про те, що людина на війні стає мішенню.
❤️‍🩹 Війна має свої жорсткі правила. І відколи виїжджаєш на лінію фронту, ставиш підпис під невидимим договором, за умовами якого одним із можливих наслідків є твоя смерть. І ти приймаєш ці умови.

Про те, як медику доводиться вимикатись та будувати навколо себе непроникні стіни, щоб зробити свою роботу, особливо коли серед загиблих ті, хто зранку ще сміявся, будував плани і хотів жити.

Про те, як це - опинитися на місці тих, хто потребував евакуації, та відчувати сором за те, що ти «мінус».

Книжка дуже емоційна. Відверта. Незручна. Читаючи її, ти розумієш: так виглядає війна для конкретної людини. Не з новин. Не з дописів у соцмережах. А зсередини.

Однозначно раджу прочитати. Ну а в мене вже є перший претендент на найкращу книжку місяця.

[Iryna · Rating 5 out of 5]

боляче і щемко, але з вірою, що завтра таки настане

[Liza · Rating 5 out of 5]

Дуже важка книга, дуже страшно, що наші люди дорослі і малі мають такий досвід. Я дякую автору, за окремий дуже і дуже гарний і важливий розділ, де він дає поради своїй донечці. Ці слова важливо почути кожному. Дуже дякую автору за книгу, сподіваюсь, що скоро автор зможе повернутися до свого життя і до донечки!