What do you think?
Rate this book
Театр, ютуб, секс
Ця книга — про те, як навчитися приймати себе, свою вразливість і як віднайти силу. Про те, щоб дозволяти собі бути смішною, визнавати свої факапи і відкрито говорити про них. І про те, що врешті все, що нам потрібно, — може (і має) даватися легко.
У книзі «Театр, ютуб, секс» Ярослава Кравченко відверто розповідає про себе й свій шлях – від дитинства в селі, спортивного інтернату, навчання в Університеті Карпенка–Карого до створення власного театру й участі в медійних проєктах «Телебачення Торонто» та «Ебаут».
Ця книга захоплює з першої сторінки і не відпускає до останньої. Вона допомагає заглянути всередину себе, коли навколо так багато чужих і досконалих образів та особистих брендів, які нам нав’язують з усіх закутків. Але хіба ж це не найцікавіший життєвий виклик — розібратися, хто ти насправді?
У книзі «Театр, ютуб, секс» Ярослава Кравченко відверто розповідає про себе й свій шлях – від дитинства в селі, спортивного інтернату, навчання в Університеті Карпенка–Карого до створення власного театру й участі в медійних проєктах «Телебачення Торонто» та «Ебаут».
Ця книга захоплює з першої сторінки і не відпускає до останньої. Вона допомагає заглянути всередину себе, коли навколо так багато чужих і досконалих образів та особистих брендів, які нам нав’язують з усіх закутків. Але хіба ж це не найцікавіший життєвий виклик — розібратися, хто ти насправді?
264 pages, Paperback
Published January 1, 2025
6 people are currently reading
39 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
September 29, 2025
Вчора ввечері я принесла додому цю книгу з Книжкової країни і сіла трохи погортати, подивитись що там і як написано. Щойно я її дочитала. Виходить, що написане там щось цікаве😁
Як і написано в дисклеймері, це книга про відвертість в першу чергу з собою, вона про мрії, виклики, щасливі збіги обставин, людей, допомогу один одному, донати і публічність.
Щиро раджу вам її, не залежно від того, чи знаєте ви щось про авторку. Але будьте готові, що після цієї книги вам захочеться сходити в Дикий театр, подивитись Ебаут і задонатити 10 грн (чому 10, прочитаєте в книзі)
Як і написано в дисклеймері, це книга про відвертість в першу чергу з собою, вона про мрії, виклики, щасливі збіги обставин, людей, допомогу один одному, донати і публічність.
Щиро раджу вам її, не залежно від того, чи знаєте ви щось про авторку. Але будьте готові, що після цієї книги вам захочеться сходити в Дикий театр, подивитись Ебаут і задонатити 10 грн (чому 10, прочитаєте в книзі)
October 22, 2025
Fake it till you make it. Не Ярослава Кравченко придумала цю фразу, але саме вона мене переконала, що це працює. Адже "хазяйкою Дикого" не народжуються - нею стають. І саме це нам красномовно доводить книга від жінки, яка заснувала власний театр у 29 років. Для мене це була найцікавіша і найцінніша частина книги. Гарний приклад і мотивація для змін: якщо не подобається чужа система, то треба не боятися створити свою.
Я - фанатка Телебачення Торонто, Дикого театру і мені подобався проект Ебаут. Але книжку я вирішила придбати не через її відому авторку чи провокативну назву, а через неймовірну обкладинку, побачивши яку у книгарні, я просто не змогла пройти повз (а це вже якась із стадій книжкового шопоголізму, так?..).
І це, справді, дуже комфортна і затишна книга - візуально, тактильно, емоційно... Загалом, це прекрасна компанія на кілька приємних вечорів. Авторка має неперевершений легкий стиль письма, дуже органічно переходить з теми на тему, тримає увагу, ділиться власними роздумами і відкриттями про себе. Як вона сама підтверджує, такий стиль сформовано досвідом ведення особистих щоденників. І тому мені видається, що й сама книга, як такий собі розширений щоденник, мала неабиякий терапевтичний ефект для самої авторки... Але чи відповідає це очікуванням і запитам читачів?
Задумуючи власну книгу, авторка вочевидь пішла найлегшим шляхом - писати про себе: дитинство у селі, переїзд до Києва, досвід на телебаченні та ютубі, труднощі створення театру, амбасадорство, волонтерство, всього потроху... Але такий дуже нерівномірний мікс, на жаль, не справляє глибшого враження, адже багато чого уже було озвучено на публіку, наприклад у тому ж таки проекті Ебаут. Крім того, шлях Ярослави Кравченко - це виключно її особистий досвід, який відображає її характер, внутрішні драми і життєві обставини. І цей шлях неможливо повторити. Тож загалом, самозанурення і рефлексії - це прекрасно. І добре, що такий сегмент з'являється в українській літературі. Просто конкретно від Ярослави Кравченко я очікувала іншої книги і, можливо, вона її ще напише.
Як на мене, було б краще, якби авторка не розпорошувалась, а обрала лише якусь одну із граней свого досвіду - наприклад, театр - і присвятила всю свою увагу виключно йому, але не тільки через призму особистих рефлексій (що добре, але замало), а через ширший контекст, яким "хазяйка Дикого" безумовно володіє. Зважаючи на активний інтерес до цього виду мистецтва, книга про проблеми і перспективи сучасного театру загалом і Дикого театру зокрема знайшла б своїх прихильників (тим більше за освітою авторка є театральним критиком).
Натомість, головною проблемою цієї книги стала її поверховість і суперечливість. І щоб не бути голослівною, приведу кілька найпростіших прикладів, через які я буквально спотикалася під час читання:
1. На ст. 19 авторка стверджує, що "я одна дитина у своїх батьків", але на ст. 27 з'являються старші сестри ("я доношувала речі своїх старших сестер"). Так одна чи все-таки були сестри? Чи може малося на увазі "речі своїх старших двоюрідних/троюрідних сестер"?
2. Так і незрозуміло коли і як авторка познайомилася з Олексієм Вертинським. На ст. 67: "Пам'ятаю, як ішла з диктофоном і не могла повірити, що я вже на другому курсі беру інтерв'ю у Вертинського". А вже на ст. 86: "Якось на курсі другому-третьому я писала курсову, і мені для неї потрібен був коментар. Я стояла під театром, на службовому вході, й чекала на Олексія як на месію". Таке враження, що одна й та сама зустріч просто описується по-різному. Але навіщо двічі про це писати?
3. Назва посади у Молодому театрі звучить по-різному. На ст. 69 авторку запросили на посаду піарниці й SMM-ниці, а на ст. 86 її беруть по співбесіді у цьому театрі на позицію помічниці худрука. Може одна назва офіційна, а інша - робоча? Незрозуміло...
4. У підрозділі "Як вступити до Карпенка-Карого і не втратити батьків (і здоровий глузд)" немає нічого, крім компліментів на адресу університету (хоча мені складно уявити студента, який не має жодної претензії до свого навчального закладу). Але ж після провокативної вказівки у назві підрозділу на батьків і здоровий глузд у читача виникали зовсім інші очікування від його змісту. Чи якась частина історії просто залишилася за кадром?
5. Описуючи труднощі життя в спортивному інтернеті, авторка не розповідає, яким чином досягала популярності, як протистояла булінгу, як завойовувала авторитет і т.д. Хоча у підлітковому віці соціальні фактори мають найважливіше значення, адже формують самооцінку і характер. Безперечно, авторка мала повне право писати тільки про те, що вважає за потрібне, але ж у підзаголовку книги і у передмові ми починали про відвертість...
6. На першій сторінці книги Ярослава Кравченко пише: "Усе, що вам потрібно, - може даватися легко. Ба більше - МАЄ даватися легко". Але увесь її шлях, який сформував авторку як особистість і професіонала, демонструє, що це було НЕ легко. Наприклад, на ст. 136 авторка сама прямо визнає: "Створити театр нелегко", та і про роботу в кадрі на "Телебаченні Торонто" на ст. 144 вона пише, що це "виснажлива робота", і популярність загалом теж важка штука, - констатує авторка на ст. 192... Можливо, легко стало потім, коли після всіх спроб і помилок вона зробила висновки. А якщо йти тільки за легкістю з самого початку - то простіше взагалі нічого не робить. Тож ця теза про легкість, якій авторка обіцяла присвятити 264 сторінки, для мене взагалі лишилася нерозкритою. Так, авторка стверджує, що "легкість і готовність пробувати щось нове" допомагають їй все життя. Але легкість пробувати щось нове і набивання власних шишок - це трохи різні речі...
7. Врешті-решт, навіть назва книги підсвічує її внутрішню хаотичність і неузгодженість, адже сексу там взагалі немає (я й не чекала, але навіщо такий банальний клікбейт?), а театр і ютуб описані лише тією мірою, якою стосуються мемуарів самої авторки, хоча при цьому вона не відкриває жодного інсайду, а ключові мотиви так і залишаються поза кадром. Цю книгу можна було б назвати "Театр, ютуб, ТБ" або "Театр, ютуб, волонтерство". Бо ТБ і волонтерство були у цій книзі, на відміну від сексу.
Може, я трохи заганяюсь, але наскільки ця книга мені сподобалася емоційно, то настільки ж мені не сподобалися ці та інші невідповідності у тексті, які повсякчас мене збивали. По-хорошому, питання мабуть не тільки до авторки, а й до редакторів - книгу слід було якісніше вичитати. Бо тут і повтори (адже аби не було повторів, то не було би і тих прикрих суперечностей, приклади яких наведено вище), і окремі шматки тексту, які виглядають зайвими, і недосказаність, яка змазує текст і псує враження...
Але! Попри всі ці зауваги, книга може бути дійсно цікавою і корисною для всіх, хто ще перебуває у пошуку свого шляху. Головна її перевага - авторка показує, як може бути:
- що професійний шлях може розвиватися нелінійно ("я просто закидала вудочку в це море можливостей, і мені таланило ловити деякі з них за хвіст");
- що "ми постійно змінюємося, як і наші навички й бажання";
- що у житті треба вміти програвати і екологічно проживати програш як просто урок;
- що "робити погано - можна. Особливо на старті, особливо коли ти вчишся. Без поганого і посереднього не отримаєш гарний результат. А от продовжувати робити посереднє, якщо ти це розумієш, - це вже злочин. Проти себе...";
- що сила спільноти іноді важливіша за hard skills ("Бо університет... це великою мірою про людей. Про спільноту, яка формує тебе, надихає, іноді кидає виклики й допомагає відкривати нові грані себе й реальності");
- що найстрашніше - це людина без позиції, бо "вона все заперечує, а головне - уникає відповідальності. Бо позиція дорівнює наслідкам за конкретні думки й дії";
- що помилки траплятимуться завжди, але "саме досвід розв'язання таких помилок часто робить людину спецом";
- що "будь-які сумніви розхитують наше психічне здоров'я, призводять до тривожності, невпевненості й посилення страхів";
- що "коли з'явилася ідея, не чекай, роби";
- що на хейтерів не варто звертати уваги;
- що "ми не робимо ті чи інші речі не тому що "нема часу", а тому що не хочемо і вони нам не ��отрібні", бо насправді "вивільнений час більшість витрачає так, як навчилась раніше";
- "що більше ви закидуєте вудочок, то більше відгуку чуєте й більше відчинених дверей бачите";
- що "особист��й бренд - це знати, хто ти... Наступні запитання: що вас дійсно радує, що ви любите робити і чим хочете ділитись?";
- що всі ми впливаємо один на одного, і якщо є можливість своїми словами чи діями надихнути хоча б одну людину, то варто спробувати;
- і що "цінність вашого життя... це про те, що скажете про себе ви завтра зранку".
Те, що у роздумах авторки іноді здається очевидним і зрозумілим, насправді, когось може надихнути на зміни у житті, допомогти побачити інші шляхи і відкрити нові сенси, почути себе, піклуватися про себе, бути собі опорою і почати жити більш усвідомленим життям. І як не дивно, але я б цю книгу рекомендувала підліткам.
"Fake it till you make it, як то кажуть. Ця фраза й психологічний трюк розкривають філософію не тільки стартапів, а й взагалі будь-яких починань. Ти заявляєш, що ти продюсер, починаєш діяти як продюсер і потрохи стаєш продюсером... Створення Дикого театру - це найуспішніша історія мого блефу. Люди зібралися, і мені довелося дуже добре вдавати, що я знаю куди їх вести. Вони мені повірили, пішли за мною. І так виник Дикий театр. Але, знову ж таки, я наважилася на це, тому що моє бажання створити театр було більшим, ніж страх почати й помилитися".
Я - фанатка Телебачення Торонто, Дикого театру і мені подобався проект Ебаут. Але книжку я вирішила придбати не через її відому авторку чи провокативну назву, а через неймовірну обкладинку, побачивши яку у книгарні, я просто не змогла пройти повз (а це вже якась із стадій книжкового шопоголізму, так?..).
І це, справді, дуже комфортна і затишна книга - візуально, тактильно, емоційно... Загалом, це прекрасна компанія на кілька приємних вечорів. Авторка має неперевершений легкий стиль письма, дуже органічно переходить з теми на тему, тримає увагу, ділиться власними роздумами і відкриттями про себе. Як вона сама підтверджує, такий стиль сформовано досвідом ведення особистих щоденників. І тому мені видається, що й сама книга, як такий собі розширений щоденник, мала неабиякий терапевтичний ефект для самої авторки... Але чи відповідає це очікуванням і запитам читачів?
Задумуючи власну книгу, авторка вочевидь пішла найлегшим шляхом - писати про себе: дитинство у селі, переїзд до Києва, досвід на телебаченні та ютубі, труднощі створення театру, амбасадорство, волонтерство, всього потроху... Але такий дуже нерівномірний мікс, на жаль, не справляє глибшого враження, адже багато чого уже було озвучено на публіку, наприклад у тому ж таки проекті Ебаут. Крім того, шлях Ярослави Кравченко - це виключно її особистий досвід, який відображає її характер, внутрішні драми і життєві обставини. І цей шлях неможливо повторити. Тож загалом, самозанурення і рефлексії - це прекрасно. І добре, що такий сегмент з'являється в українській літературі. Просто конкретно від Ярослави Кравченко я очікувала іншої книги і, можливо, вона її ще напише.
Як на мене, було б краще, якби авторка не розпорошувалась, а обрала лише якусь одну із граней свого досвіду - наприклад, театр - і присвятила всю свою увагу виключно йому, але не тільки через призму особистих рефлексій (що добре, але замало), а через ширший контекст, яким "хазяйка Дикого" безумовно володіє. Зважаючи на активний інтерес до цього виду мистецтва, книга про проблеми і перспективи сучасного театру загалом і Дикого театру зокрема знайшла б своїх прихильників (тим більше за освітою авторка є театральним критиком).
Натомість, головною проблемою цієї книги стала її поверховість і суперечливість. І щоб не бути голослівною, приведу кілька найпростіших прикладів, через які я буквально спотикалася під час читання:
1. На ст. 19 авторка стверджує, що "я одна дитина у своїх батьків", але на ст. 27 з'являються старші сестри ("я доношувала речі своїх старших сестер"). Так одна чи все-таки були сестри? Чи може малося на увазі "речі своїх старших двоюрідних/троюрідних сестер"?
2. Так і незрозуміло коли і як авторка познайомилася з Олексієм Вертинським. На ст. 67: "Пам'ятаю, як ішла з диктофоном і не могла повірити, що я вже на другому курсі беру інтерв'ю у Вертинського". А вже на ст. 86: "Якось на курсі другому-третьому я писала курсову, і мені для неї потрібен був коментар. Я стояла під театром, на службовому вході, й чекала на Олексія як на месію". Таке враження, що одна й та сама зустріч просто описується по-різному. Але навіщо двічі про це писати?
3. Назва посади у Молодому театрі звучить по-різному. На ст. 69 авторку запросили на посаду піарниці й SMM-ниці, а на ст. 86 її беруть по співбесіді у цьому театрі на позицію помічниці худрука. Може одна назва офіційна, а інша - робоча? Незрозуміло...
4. У підрозділі "Як вступити до Карпенка-Карого і не втратити батьків (і здоровий глузд)" немає нічого, крім компліментів на адресу університету (хоча мені складно уявити студента, який не має жодної претензії до свого навчального закладу). Але ж після провокативної вказівки у назві підрозділу на батьків і здоровий глузд у читача виникали зовсім інші очікування від його змісту. Чи якась частина історії просто залишилася за кадром?
5. Описуючи труднощі життя в спортивному інтернеті, авторка не розповідає, яким чином досягала популярності, як протистояла булінгу, як завойовувала авторитет і т.д. Хоча у підлітковому віці соціальні фактори мають найважливіше значення, адже формують самооцінку і характер. Безперечно, авторка мала повне право писати тільки про те, що вважає за потрібне, але ж у підзаголовку книги і у передмові ми починали про відвертість...
6. На першій сторінці книги Ярослава Кравченко пише: "Усе, що вам потрібно, - може даватися легко. Ба більше - МАЄ даватися легко". Але увесь її шлях, який сформував авторку як особистість і професіонала, демонструє, що це було НЕ легко. Наприклад, на ст. 136 авторка сама прямо визнає: "Створити театр нелегко", та і про роботу в кадрі на "Телебаченні Торонто" на ст. 144 вона пише, що це "виснажлива робота", і популярність загалом теж важка штука, - констатує авторка на ст. 192... Можливо, легко стало потім, коли після всіх спроб і помилок вона зробила висновки. А якщо йти тільки за легкістю з самого початку - то простіше взагалі нічого не робить. Тож ця теза про легкість, якій авторка обіцяла присвятити 264 сторінки, для мене взагалі лишилася нерозкритою. Так, авторка стверджує, що "легкість і готовність пробувати щось нове" допомагають їй все життя. Але легкість пробувати щось нове і набивання власних шишок - це трохи різні речі...
7. Врешті-решт, навіть назва книги підсвічує її внутрішню хаотичність і неузгодженість, адже сексу там взагалі немає (я й не чекала, але навіщо такий банальний клікбейт?), а театр і ютуб описані лише тією мірою, якою стосуються мемуарів самої авторки, хоча при цьому вона не відкриває жодного інсайду, а ключові мотиви так і залишаються поза кадром. Цю книгу можна було б назвати "Театр, ютуб, ТБ" або "Театр, ютуб, волонтерство". Бо ТБ і волонтерство були у цій книзі, на відміну від сексу.
Може, я трохи заганяюсь, але наскільки ця книга мені сподобалася емоційно, то настільки ж мені не сподобалися ці та інші невідповідності у тексті, які повсякчас мене збивали. По-хорошому, питання мабуть не тільки до авторки, а й до редакторів - книгу слід було якісніше вичитати. Бо тут і повтори (адже аби не було повторів, то не було би і тих прикрих суперечностей, приклади яких наведено вище), і окремі шматки тексту, які виглядають зайвими, і недосказаність, яка змазує текст і псує враження...
Але! Попри всі ці зауваги, книга може бути дійсно цікавою і корисною для всіх, хто ще перебуває у пошуку свого шляху. Головна її перевага - авторка показує, як може бути:
- що професійний шлях може розвиватися нелінійно ("я просто закидала вудочку в це море можливостей, і мені таланило ловити деякі з них за хвіст");
- що "ми постійно змінюємося, як і наші навички й бажання";
- що у житті треба вміти програвати і екологічно проживати програш як просто урок;
- що "робити погано - можна. Особливо на старті, особливо коли ти вчишся. Без поганого і посереднього не отримаєш гарний результат. А от продовжувати робити посереднє, якщо ти це розумієш, - це вже злочин. Проти себе...";
- що сила спільноти іноді важливіша за hard skills ("Бо університет... це великою мірою про людей. Про спільноту, яка формує тебе, надихає, іноді кидає виклики й допомагає відкривати нові грані себе й реальності");
- що найстрашніше - це людина без позиції, бо "вона все заперечує, а головне - уникає відповідальності. Бо позиція дорівнює наслідкам за конкретні думки й дії";
- що помилки траплятимуться завжди, але "саме досвід розв'язання таких помилок часто робить людину спецом";
- що "будь-які сумніви розхитують наше психічне здоров'я, призводять до тривожності, невпевненості й посилення страхів";
- що "коли з'явилася ідея, не чекай, роби";
- що на хейтерів не варто звертати уваги;
- що "ми не робимо ті чи інші речі не тому що "нема часу", а тому що не хочемо і вони нам не ��отрібні", бо насправді "вивільнений час більшість витрачає так, як навчилась раніше";
- "що більше ви закидуєте вудочок, то більше відгуку чуєте й більше відчинених дверей бачите";
- що "особист��й бренд - це знати, хто ти... Наступні запитання: що вас дійсно радує, що ви любите робити і чим хочете ділитись?";
- що всі ми впливаємо один на одного, і якщо є можливість своїми словами чи діями надихнути хоча б одну людину, то варто спробувати;
- і що "цінність вашого життя... це про те, що скажете про себе ви завтра зранку".
Те, що у роздумах авторки іноді здається очевидним і зрозумілим, насправді, когось може надихнути на зміни у житті, допомогти побачити інші шляхи і відкрити нові сенси, почути себе, піклуватися про себе, бути собі опорою і почати жити більш усвідомленим життям. І як не дивно, але я б цю книгу рекомендувала підліткам.
"Fake it till you make it, як то кажуть. Ця фраза й психологічний трюк розкривають філософію не тільки стартапів, а й взагалі будь-яких починань. Ти заявляєш, що ти продюсер, починаєш діяти як продюсер і потрохи стаєш продюсером... Створення Дикого театру - це найуспішніша історія мого блефу. Люди зібралися, і мені довелося дуже добре вдавати, що я знаю куди їх вести. Вони мені повірили, пішли за мною. І так виник Дикий театр. Але, знову ж таки, я наважилася на це, тому що моє бажання створити театр було більшим, ніж страх почати й помилитися".
November 23, 2025
Дуже поверхнево, місцями нудно, прям нуль особистого (чого очікуєш від біографії).
Було дуже коротко і побіжно про всі проєкти авторки, але мені, людині яка дивилась лише Ебаут, прям ще більше стало незрозуміло про інші проєкти і виникло нуль зацікавлення познайомитись з ними 🥲
Було дуже коротко і побіжно про всі проєкти авторки, але мені, людині яка дивилась лише Ебаут, прям ще більше стало незрозуміло про інші проєкти і виникло нуль зацікавлення познайомитись з ними 🥲
January 3, 2026
Пані Юлія в коментарях дуже добре розібрала цю книжку, нема чого і додати. Безперечно є проблеми з очікуваннями від книги і її читанням. Вона і не про секс, і може навіть не про відвертість з собою, але хороший набір майлстоунів.
December 13, 2025
Мені сподобалось. Але таку книгу б я радила читати лише тоді, коли Ви певний час вже слідкуєте за авторкою.
Та це не історія по те, як стати Ярославою Кравченко, це історія як Ярослава Кравченко стала такою, ким вона є зараз.
А ще тут гарна мова та стиль написання.
Та це не історія по те, як стати Ярославою Кравченко, це історія як Ярослава Кравченко стала такою, ким вона є зараз.
А ще тут гарна мова та стиль написання.
October 10, 2025
Я була фанаткою раннього Дикого театру і завжди Телебачення Торонто, тому і взяла цю книгу, але не маючи особливих очікувань.
Врешті це виявилось легко , іноді затягнуто, патетично і мотиваційно, але жодного сексу тут немає.
Врешті це виявилось легко , іноді затягнуто, патетично і мотиваційно, але жодного сексу тут немає.
November 11, 2025
«Мені цікаві не так гроші, як виклики. Якщо мені пропонують щось, чого я не робила, і це цікаво і страшно — я туди йду».
Я давній прихильник Дикого театру, Телебачення Торонто і Ярослави Кравченко особисто, до книжки я був налаштований скептично і не особливо чогось чекав. Але взявши в руки, все заграло, було дуже легко, цікаво і драйвово, часом читав ніби про себе. І так, сексу тут (майже) немає, але для мене це взагалі не недолік, хоча певну невідповідність назви я визнаю. 👌
Для мене це не так автобіографія чи спогади, як книга унікальних досвідів. Ярослава має їх доволі й щедро ділиться, розповідаючи як про особисте, так і про професійне. Зазирнути за ці лаштунки у поточному контексті, у нашому культурному середовищі — цінність.
📖 Тут можна побачити звідки виросла постановка «Пітьми» Ілларіона Павлюка ще тоді, коли Дикого театру не було, як працювало телебачення, яким чином Ярослава стала піонеркою театрального піару в Україні (і мова взагалі не про Дикий, а про Молодий і Франка!)...
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Я давній прихильник Дикого театру, Телебачення Торонто і Ярослави Кравченко особисто, до книжки я був налаштований скептично і не особливо чогось чекав. Але взявши в руки, все заграло, було дуже легко, цікаво і драйвово, часом читав ніби про себе. І так, сексу тут (майже) немає, але для мене це взагалі не недолік, хоча певну невідповідність назви я визнаю. 👌
Для мене це не так автобіографія чи спогади, як книга унікальних досвідів. Ярослава має їх доволі й щедро ділиться, розповідаючи як про особисте, так і про професійне. Зазирнути за ці лаштунки у поточному контексті, у нашому культурному середовищі — цінність.
📖 Тут можна побачити звідки виросла постановка «Пітьми» Ілларіона Павлюка ще тоді, коли Дикого театру не було, як працювало телебачення, яким чином Ярослава стала піонеркою театрального піару в Україні (і мова взагалі не про Дикий, а про Молодий і Франка!)...
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
November 20, 2025
Читала цю книжку з метою краще познайомитися з Ярославою. Вона стала для мене однією з перших свідомих блогерок, які транслювали не лише покупки й лайфстайл, а й відверто говорили про соціальні проблеми та мали чітку громадську позицію. Відтоді я стежу за її проєктами і дуже її поважаю.
У книзі розкрито багато деталей про те, як формувалися цінності та проявлялися риси характеру. Трішки історій про сім’ю та друзів адже ми всі знаємо, що багато чого починається з дитинства.
Було цікаво дізнатися більше про внутрішню кухню театру, YouTube-проєктів, а також про її волонтерську діяльність.
Для тих, хто не знає авторку, це може бути мотиваційною історією про сильну жінку, активізм і небайдужість.
Для людей, яким цікава Ярослава, ця книга може стати приємною, чесною історією про неї. Зараз, нарешті, багато контенту про класних українців та українок: щось виходить у кіно, щось у статтях та інтерв’ю, а щось у таких біографічних книгах.
Мої очікування були саме такими, тому я отримала рівно те, чого хотіла. Планую й надалі підтримувати «Дикий театр» та інші проєкти Ярослави.
У книзі розкрито багато деталей про те, як формувалися цінності та проявлялися риси характеру. Трішки історій про сім’ю та друзів адже ми всі знаємо, що багато чого починається з дитинства.
Було цікаво дізнатися більше про внутрішню кухню театру, YouTube-проєктів, а також про її волонтерську діяльність.
Для тих, хто не знає авторку, це може бути мотиваційною історією про сильну жінку, активізм і небайдужість.
Для людей, яким цікава Ярослава, ця книга може стати приємною, чесною історією про неї. Зараз, нарешті, багато контенту про класних українців та українок: щось виходить у кіно, щось у статтях та інтерв’ю, а щось у таких біографічних книгах.
Мої очікування були саме такими, тому я отримала рівно те, чого хотіла. Планую й надалі підтримувати «Дикий театр» та інші проєкти Ярослави.
October 21, 2025
Книга сподобалась, навіть якщо ви ніколи не бачили Телебачення Торонто (а я впевнена, що якісь уривки точно бачили), або не були в Дикому театрі, впевнена, що все одно буде цікаво.
Це автобіографічний нон-фікшн, де авторка ділиться своїм становленням, своїми провалами й неправильними рішеннями в різні етапи життя. Впевнена кожна історія змусить нас заглянути і в своє життя. Запитати себе Не чи правильно ми живемо, а чи боремось ми з викликами, чи визначили їх.
Єдине, що інколи здавалось якось мало, наче тільки розігнались по темі, хочеться ще трішки дізнатись, а тут вже розділ закінчився.
Це автобіографічний нон-фікшн, де авторка ділиться своїм становленням, своїми провалами й неправильними рішеннями в різні етапи життя. Впевнена кожна історія змусить нас заглянути і в своє життя. Запитати себе Не чи правильно ми живемо, а чи боремось ми з викликами, чи визначили їх.
Єдине, що інколи здавалось якось мало, наче тільки розігнались по темі, хочеться ще трішки дізнатись, а тут вже розділ закінчився.
December 14, 2025
Слідкую за Ярославою у соцмережах. Спочатку, дивлячись на неї в ТТ, не мала особливої симпатії. Вона виглядала для мене різкою та радикальною, я не вміла робити поправку на жанр шоу. Але, прослухавши декілька особистих інтервʼю, була вражена особистістю та персоною. Була в Дикому, який теж заклав певне приємне враження від сили та свободи, яка є в Ярославі.
Моє враження від книги точно склалось через мої очікування. Мені так хотілось побачити чергові відвертості, як вміє Ярослава. На жаль, книга не про це. Для мене, це більше книга-роздуми з елементами біографії.
Моє враження від книги точно склалось через мої очікування. Мені так хотілось побачити чергові відвертості, як вміє Ярослава. На жаль, книга не про це. Для мене, це більше книга-роздуми з елементами біографії.
October 26, 2025
Неймовірно щиро, відкрито й надихаюче. Це чудова книга для читання й рефлексії.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews