What do you think?
Rate this book
Вбивство на Перунів день
«Тутешні люди не були тими, ким здавалися на перший погляд».
У Перунівці відсутній зв’язок, а в єдиному на все село магазині неможливо купити нічого, крім протермінованих продуктів. Село не приймає чужинців. Кожному з п’ятдесяти мешканців Перунівки є що приховувати. Особливо коли стає відомо про вбивство сімнадцятирічної дівчини.
Слідчий Матвій, який вимушено опиняється в селі, вирішує допомогти дільничному розслідувати вбивство. Та справа фактично розкривається, коли знаходять ще одне тіло. Однак чуття каже Матвію, що не все так просто. Чи зуміє чоловік розгадати, чим насправді є Перунівка, й повернутися додому, чи залишиться тут назавжди?
У Перунівці відсутній зв’язок, а в єдиному на все село магазині неможливо купити нічого, крім протермінованих продуктів. Село не приймає чужинців. Кожному з п’ятдесяти мешканців Перунівки є що приховувати. Особливо коли стає відомо про вбивство сімнадцятирічної дівчини.
Слідчий Матвій, який вимушено опиняється в селі, вирішує допомогти дільничному розслідувати вбивство. Та справа фактично розкривається, коли знаходять ще одне тіло. Однак чуття каже Матвію, що не все так просто. Чи зуміє чоловік розгадати, чим насправді є Перунівка, й повернутися додому, чи залишиться тут назавжди?
264 pages, ebook
First published September 1, 2025
10 people are currently reading
49 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 51 reviews
September 13, 2025
Оу бой. Такого графоманства я давно не читав. Автор хотів перепітьмучити Павлюка, нафантазувавши сюжет українізованого Твін Піксу, але не зміг або не захотів реалізувати задумане. Я вкрай рідко ставлю 1 зірку або ж пишу розлогий, негативний відгук – але тут все ж постараюсь пояснити (можливо із спойлерами), що саме мене так вибісило в книжці. Якщо коротко – бісило все.
1 і найбільший гріх. Книжка у серії “Сучасний український детектив” – не детектив.
Хоч у синопсисі прямо згадано, що “Слідчий Матвій … вирішує допомогти дільничному розслідувати вбивство” – розслідування це останнє чим вони займаються, а коли і займаються, то роблять це так тупо, що це боляче. Навіть герой визнає “я просто в шоці зі своєї тупості”.
Детективів, де представники правосуддя – тупі, ліниві і часто шкодять слідству є багато. Але там вони тільки тло на фоні головних персонажів, які рухають сюжет або своїм розумом або бажанням знайти відповіді. У Перунівці таких героїв нема, а нам залишається кричати через сторінки на (без)діяльність пари головних персонажів.
Більшість часу, вони просто чілять вдома, смажать бульбу, курять шмаль і по десятому колу рефлексують про свої особисті страждання (на жаль, персонажі від цього менш картонними не вийшли).
Нові зачіпки і корисна інформація зʼявляється випадково, часто оповідач озвучує її читачам у рандомний момент, залишаючи слідчих в смачному невіданні їсти смажену картоплю. Тут ви можете звернути увагу, що я використав смажену картоплю у двох реченнях підряд – повірте, в тексті картопля рясніє куди частіше і про неї ми дізнаємось ледь не більше ніж про сімнадцятилітню жертву.
2 гріх. Допоможіть Дорі і рюкзачку знайти вбивцю.
Нагадую, ГГ супер-слідчий з Києва, який працює в органах. Але поводить себе так, ніби безпорадна домогосподарка “damsel in distress” з пера якоїсь Рут Веа чи Фріди Мак-Фадден (або ж навіть якогось підліткового ром-кому, але про це згодом).
Ось короткий огляд подій.
Почалось все на диво добре. Приїхавши в село, на місці злочину – Матвій тільки за знімками тіла, відразу розуміє, що жертва Галя вказує кудись… І знаходить прикутою до дуба її відрізану косу. Після цього логіка покинула і слідчого і сюжет загалом.
От уявіть собі, ви приїхали розслідувати вбивство? З чого будете починати розслідування? Оглянути детально місце злочину? Відслідкувати перебіг подій і коли востаннє бачили загиблу? Опитати сімʼю, сусідів? Ні, ні і йдіть загалом “к чорту”.
Без жартів – наш Чіп і Дейл зустрічають на вулиці бабульок-пліткарок першим ділом біжать допитувати рандомного “наркомана”, який їм не подобається по вайбу. Це перше інтервʼю і ІТ-бекграунд автора тут дарує нам перлину у вигляді опитування підозрюваних у форматі “5 чому?” – відповіді ми не отримали, але тут хоча б було 2 сторінки допиту. Більше ніж буде далі.
Потім, Матвій йде за хлібом і за разом поговорити з продавчинею в “сільському” магазині (так ніби так є інші). Корисної інфи – 0%. Тому Матвій витрачає невизначений час, щоб слідкувати в магазині за місцевими жителями, яким чином це мало допомогти історія не пояснює.
Далі, у голові персонажа ми бачимо відблиски логіки “Матвій навіть корив себе, бо він вже другий день у Перунівці, але спочатку пішов по каву, а не до батьків убитої дівчини”. Міг і не йти, бо інтервʼю тривало аж 3 питання:
1. У Галі були вороги? 2. У якому ви віці її вдочерили? 3. Ви одразу її поховали? А як же розтин?
На цьому все – герой “нічого я не дізнався”, але *відчув* що більше немає сенсу говорити. І спойлер, більше ми з прийомними батьками чи зведеними братами і сестрами не будемо говорити.
Далі була епопея з фейковою могилою і допитом копача, яку я пропущу і перейду до моєї улюбленої частини. Замість подальших інтервʼю, Матвій вирішив бігати по селу і записувати в рожевий блокнот “хело кітті” спостереження за місцевими, цитую “кожні кілька хвилин Матвій зупинявся та щось записував про місцевих” – це ось так він проводив секретне розслідування. Шпійон з нього такий же поганий, як і слідчий, бо “наступні три тижні ні на крок не просунули їх в розслідуванні”
3 гріх. Оманливий опис/вайб/все.
Гнітюча, усамітнена хатина, окутана темрявою на обкладинці. Вбивство у назві, і ще кілька вбивств у описі (ну щоб точно). Все натякає – на моторошність сюжету і небезпеку. Цитата яку винесли на закладинку “Це не просто містячкова проблема, це справжнє протистояння між минулим та майбутнім, між традиціями та змінами. І це протистояння мало всі шанси стати смертельним. І воно обовʼязково стане”.
Ну може це зле видавництво вирішило так рекламувати книжку? Але ні, багато розділів закінчуються нагнітаючими передбаченнями наратора типу “Матвій навіть не уявляв як глибока закопана таємниця в цьому селі” [р3], “Він навіть не уявляв, наскільки цей жарт [про нечисть] пасував до реальності, з якою йому доведеться зіткнутися.” [р4], “Вони ще навіть не уявляли, що вбивство Галі це тільки вершина айсберга, і їм ще доведеться зануритися у крижану реальність у пошуках відповідей [р14]. І таких кінцівок розділів тут “навіть не уявляю” скільки.
А тепер прикол — найбільша небезпека для персонажів (за виключенням кількох останніх розділів) це кліщ, який сів на Матвія в лісі. Кліщ, КАРЛ! Карл, кліщ, який його навіть не вкусив.
Загалом книга сповнена анекдотами, жартами і ванлайнерами, якими розкидаються буквально всі живі персонажі. Окремо згадаю жарт про “Дуров вєрні стєну”, на якому я поставив хрест на книжці. Жарти в детективах і трилирах це ок, але тоді це треба органічно подавати, як от в детективах Османа чи Бакмана і не хайпити свй же текст як гостросюжетну трагікомедію про серйозне.
4. Show don’t tell – Безкінечні відчуття
Першопочатково автор планував написати сценарій серіалу і це видно. Замість опису дій, реакцій, атмосфери, нам постійно кажуть, що відчувають персонажі. “Матвій відчув, що такі жарти недоречні”, “Матвій відчув як легкий холодок пройшов по спині”, “Він [Матвій] відчув, що самотужки не впорається із цією головоломкою” “Хлопці, відчули, що Петро щось знає”. Це все виглядає як інструкції акторам як відігравати сцену, а не художній текст.
Відчувають і щось знають тут не тільки люди, а й бджоли, яблуні, липи, круки, каміння і інші штуки. В цьому загадковому твін піксі нагнітає все.
5. Deus ex machina
Цілу книжку герой не може нікуди додзвонитися. Інші місцеві теж не мають звʼязку, аж тут раптом в кінці виявляється, що у іншого оператора чудово ловить мережа і герой має змогу провести щемливу розмову з колишньою дружиною перед кульмінацією.
Поки закінчу на цьому – але згодом ще додам про кінцівку, персонажів, сюжетні діри та інші моменти.
1 і найбільший гріх. Книжка у серії “Сучасний український детектив” – не детектив.
Хоч у синопсисі прямо згадано, що “Слідчий Матвій … вирішує допомогти дільничному розслідувати вбивство” – розслідування це останнє чим вони займаються, а коли і займаються, то роблять це так тупо, що це боляче. Навіть герой визнає “я просто в шоці зі своєї тупості”.
Детективів, де представники правосуддя – тупі, ліниві і часто шкодять слідству є багато. Але там вони тільки тло на фоні головних персонажів, які рухають сюжет або своїм розумом або бажанням знайти відповіді. У Перунівці таких героїв нема, а нам залишається кричати через сторінки на (без)діяльність пари головних персонажів.
Більшість часу, вони просто чілять вдома, смажать бульбу, курять шмаль і по десятому колу рефлексують про свої особисті страждання (на жаль, персонажі від цього менш картонними не вийшли).
Нові зачіпки і корисна інформація зʼявляється випадково, часто оповідач озвучує її читачам у рандомний момент, залишаючи слідчих в смачному невіданні їсти смажену картоплю. Тут ви можете звернути увагу, що я використав смажену картоплю у двох реченнях підряд – повірте, в тексті картопля рясніє куди частіше і про неї ми дізнаємось ледь не більше ніж про сімнадцятилітню жертву.
2 гріх. Допоможіть Дорі і рюкзачку знайти вбивцю.
Нагадую, ГГ супер-слідчий з Києва, який працює в органах. Але поводить себе так, ніби безпорадна домогосподарка “damsel in distress” з пера якоїсь Рут Веа чи Фріди Мак-Фадден (або ж навіть якогось підліткового ром-кому, але про це згодом).
Ось короткий огляд подій.
Почалось все на диво добре. Приїхавши в село, на місці злочину – Матвій тільки за знімками тіла, відразу розуміє, що жертва Галя вказує кудись… І знаходить прикутою до дуба її відрізану косу. Після цього логіка покинула і слідчого і сюжет загалом.
От уявіть собі, ви приїхали розслідувати вбивство? З чого будете починати розслідування? Оглянути детально місце злочину? Відслідкувати перебіг подій і коли востаннє бачили загиблу? Опитати сімʼю, сусідів? Ні, ні і йдіть загалом “к чорту”.
Без жартів – наш Чіп і Дейл зустрічають на вулиці бабульок-пліткарок першим ділом біжать допитувати рандомного “наркомана”, який їм не подобається по вайбу. Це перше інтервʼю і ІТ-бекграунд автора тут дарує нам перлину у вигляді опитування підозрюваних у форматі “5 чому?” – відповіді ми не отримали, але тут хоча б було 2 сторінки допиту. Більше ніж буде далі.
Потім, Матвій йде за хлібом і за разом поговорити з продавчинею в “сільському” магазині (так ніби так є інші). Корисної інфи – 0%. Тому Матвій витрачає невизначений час, щоб слідкувати в магазині за місцевими жителями, яким чином це мало допомогти історія не пояснює.
Далі, у голові персонажа ми бачимо відблиски логіки “Матвій навіть корив себе, бо він вже другий день у Перунівці, але спочатку пішов по каву, а не до батьків убитої дівчини”. Міг і не йти, бо інтервʼю тривало аж 3 питання:
1. У Галі були вороги? 2. У якому ви віці її вдочерили? 3. Ви одразу її поховали? А як же розтин?
На цьому все – герой “нічого я не дізнався”, але *відчув* що більше немає сенсу говорити. І спойлер, більше ми з прийомними батьками чи зведеними братами і сестрами не будемо говорити.
Далі була епопея з фейковою могилою і допитом копача, яку я пропущу і перейду до моєї улюбленої частини. Замість подальших інтервʼю, Матвій вирішив бігати по селу і записувати в рожевий блокнот “хело кітті” спостереження за місцевими, цитую “кожні кілька хвилин Матвій зупинявся та щось записував про місцевих” – це ось так він проводив секретне розслідування. Шпійон з нього такий же поганий, як і слідчий, бо “наступні три тижні ні на крок не просунули їх в розслідуванні”
3 гріх. Оманливий опис/вайб/все.
Гнітюча, усамітнена хатина, окутана темрявою на обкладинці. Вбивство у назві, і ще кілька вбивств у описі (ну щоб точно). Все натякає – на моторошність сюжету і небезпеку. Цитата яку винесли на закладинку “Це не просто містячкова проблема, це справжнє протистояння між минулим та майбутнім, між традиціями та змінами. І це протистояння мало всі шанси стати смертельним. І воно обовʼязково стане”.
Ну може це зле видавництво вирішило так рекламувати книжку? Але ні, багато розділів закінчуються нагнітаючими передбаченнями наратора типу “Матвій навіть не уявляв як глибока закопана таємниця в цьому селі” [р3], “Він навіть не уявляв, наскільки цей жарт [про нечисть] пасував до реальності, з якою йому доведеться зіткнутися.” [р4], “Вони ще навіть не уявляли, що вбивство Галі це тільки вершина айсберга, і їм ще доведеться зануритися у крижану реальність у пошуках відповідей [р14]. І таких кінцівок розділів тут “навіть не уявляю” скільки.
А тепер прикол — найбільша небезпека для персонажів (за виключенням кількох останніх розділів) це кліщ, який сів на Матвія в лісі. Кліщ, КАРЛ! Карл, кліщ, який його навіть не вкусив.
Загалом книга сповнена анекдотами, жартами і ванлайнерами, якими розкидаються буквально всі живі персонажі. Окремо згадаю жарт про “Дуров вєрні стєну”, на якому я поставив хрест на книжці. Жарти в детективах і трилирах це ок, але тоді це треба органічно подавати, як от в детективах Османа чи Бакмана і не хайпити свй же текст як гостросюжетну трагікомедію про серйозне.
4. Show don’t tell – Безкінечні відчуття
Першопочатково автор планував написати сценарій серіалу і це видно. Замість опису дій, реакцій, атмосфери, нам постійно кажуть, що відчувають персонажі. “Матвій відчув, що такі жарти недоречні”, “Матвій відчув як легкий холодок пройшов по спині”, “Він [Матвій] відчув, що самотужки не впорається із цією головоломкою” “Хлопці, відчули, що Петро щось знає”. Це все виглядає як інструкції акторам як відігравати сцену, а не художній текст.
Відчувають і щось знають тут не тільки люди, а й бджоли, яблуні, липи, круки, каміння і інші штуки. В цьому загадковому твін піксі нагнітає все.
5. Deus ex machina
Цілу книжку герой не може нікуди додзвонитися. Інші місцеві теж не мають звʼязку, аж тут раптом в кінці виявляється, що у іншого оператора чудово ловить мережа і герой має змогу провести щемливу розмову з колишньою дружиною перед кульмінацією.
Поки закінчу на цьому – але згодом ще додам про кінцівку, персонажів, сюжетні діри та інші моменти.
September 3, 2025
Класний детектив, динамічний сюжет несе тебе сторінками, хатами і закапелками загадкового села.
Незважаючи на містичну складову, історія відчувається якоюсь такою зрозумілою і знайомою: бо від корумпованого судового процесу в столиці, до мух на липкій стрічці в сільському магазині - обставини, в яких відбуваються події, дуже зрозумілі будь якому українцю, і тому уява легко малює картини описані автором.
«Збиратися в селі-це поставити чашку на стіл. Саня одразу був готовий вирушати …»
Крім того, розповідь насичена українськими пейзажами, плюс трошки нашої міфології і обрядовості тільки прикрашають історію.
Читати хотілось, розвʼязку дізнатись кортіло, отже безсумнівно ставлю 5.
Чекаємо нових публікацій від автора
Незважаючи на містичну складову, історія відчувається якоюсь такою зрозумілою і знайомою: бо від корумпованого судового процесу в столиці, до мух на липкій стрічці в сільському магазині - обставини, в яких відбуваються події, дуже зрозумілі будь якому українцю, і тому уява легко малює картини описані автором.
«Збиратися в селі-це поставити чашку на стіл. Саня одразу був готовий вирушати …»
Крім того, розповідь насичена українськими пейзажами, плюс трошки нашої міфології і обрядовості тільки прикрашають історію.
Читати хотілось, розвʼязку дізнатись кортіло, отже безсумнівно ставлю 5.
Чекаємо нових публікацій від автора
September 3, 2025
Книга захоплює з перших сторінок і не відпускає.
Загадкова і моторошна атмосфера глущі, калоритні моменти старого села та динамічна детектива історія, що розгортається на тлі чоловічої дружби, буденних речей і життєвих проблем
Загадкова і моторошна атмосфера глущі, калоритні моменти старого села та динамічна детектива історія, що розгортається на тлі чоловічої дружби, буденних речей і життєвих проблем
September 16, 2025
Після скандалу із сином київського «князька» слідчого Матвія просять не показуватися в столиці, поки все не вляжеться. Так він і опиняється у забутому богом селі Перунівці — розслідувати вбивство 17-річної Галі. Здавалося б, справа нескладна, в селі 50 осіб і відрізане воно від світу так, що й зв'язок не ловить. Удвох із тутешнім дільничим Санею мали б упоратися. Тільки селяни не дуже хочуть іти на контакт, а тіло дівчини загадково зникає з могили. Що коїться в цьому селі, в якому немає жодної ікони?
Попри доволі похмуру обіцянку текст зовсім нестрашний. Зізнаюсь, я очікувала на атмосферу улюблених японських детективів на кшталт «Випадку в Удзукавамурі», у японців багато про лиховісні загумінкові села. Але оповідь радше розмірена і часто смішна, як канікули у селі, тільки з убивством. У «Мієчці» Кузнєцової героїні втікали на хатку від проблем особистого характеру, а тут герої втікають від перевернутої реальності після служби в АТО. Сані й Матвію приблизно по 30, вони об'єднані спільним бекґраундом і досвідом. Дружба між ними зав'язується легко і наміцно. Їхні діалоги — один із найкращих елементів книжки, а Саніни конопельки на городі стають постійним ґеґом.
Це не перший поліцейський детектив про сучасну Україну, який я читаю, і напрочуд цікаво дивитися, як автори розв'язують питання мовної стилістики. Адже такі «прості пацани» з великого міста не будуть розмовляти літературною мовою. Тому шокання рулить, також є елементи суржику. Як на мене, підхід правильний.
Щодо детективної частини, то фабула загалом вибудувана правильно. Проте місцями дуже бракує розуміння процедури — адже це саме процедурний детектив — через що персонажі можуть видаватися некомпетентними. Процедурний жанр описує роботу певних структур: який протокольний порядок дій, що треба зробити на початку, що можна робити, а що не можна. Частково цей брак згладжується відрізаністю села. Але деталі все ж, якщо буде перевидання, варто було б доточити. Якщо Сані, який просто дільничий, можна спустити деякі речі, то дії і судження Матвія, який мав би працювати саме в криміналістиці, не завжди відповідають процедурі та сучасним знанням.
Що текст ловить — це загальні настрої суспільства. Матвій і Саня можуть пожартувати про «стіну Дурова»; бачила, комусь це не сподобалось, але, як на мене, цілком реалістичний жарт, адже на час подій книжки ВКонтактє ще був модною соцмережею в Україні. Водночас бачимо класичну історію про несправедливість і корупцію, через яку Матвій змушений сидіти в Перунівці. Всі ми читали не одну новину про зґвалтування чи побиття дівчат синками місцевих авторитетів, які своїх діточок красиво відмазували.
Як на дебютний текст вийшло доволі непогано, щиро вболівала за дружбу героїв. Я даю 3/5 за шкалою Goodreads.
Попри доволі похмуру обіцянку текст зовсім нестрашний. Зізнаюсь, я очікувала на атмосферу улюблених японських детективів на кшталт «Випадку в Удзукавамурі», у японців багато про лиховісні загумінкові села. Але оповідь радше розмірена і часто смішна, як канікули у селі, тільки з убивством. У «Мієчці» Кузнєцової героїні втікали на хатку від проблем особистого характеру, а тут герої втікають від перевернутої реальності після служби в АТО. Сані й Матвію приблизно по 30, вони об'єднані спільним бекґраундом і досвідом. Дружба між ними зав'язується легко і наміцно. Їхні діалоги — один із найкращих елементів книжки, а Саніни конопельки на городі стають постійним ґеґом.
Це не перший поліцейський детектив про сучасну Україну, який я читаю, і напрочуд цікаво дивитися, як автори розв'язують питання мовної стилістики. Адже такі «прості пацани» з великого міста не будуть розмовляти літературною мовою. Тому шокання рулить, також є елементи суржику. Як на мене, підхід правильний.
Щодо детективної частини, то фабула загалом вибудувана правильно. Проте місцями дуже бракує розуміння процедури — адже це саме процедурний детектив — через що персонажі можуть видаватися некомпетентними. Процедурний жанр описує роботу певних структур: який протокольний порядок дій, що треба зробити на початку, що можна робити, а що не можна. Частково цей брак згладжується відрізаністю села. Але деталі все ж, якщо буде перевидання, варто було б доточити. Якщо Сані, який просто дільничий, можна спустити деякі речі, то дії і судження Матвія, який мав би працювати саме в криміналістиці, не завжди відповідають процедурі та сучасним знанням.
Що текст ловить — це загальні настрої суспільства. Матвій і Саня можуть пожартувати про «стіну Дурова»; бачила, комусь це не сподобалось, але, як на мене, цілком реалістичний жарт, адже на час подій книжки ВКонтактє ще був модною соцмережею в Україні. Водночас бачимо класичну історію про несправедливість і корупцію, через яку Матвій змушений сидіти в Перунівці. Всі ми читали не одну новину про зґвалтування чи побиття дівчат синками місцевих авторитетів, які своїх діточок красиво відмазували.
Як на дебютний текст вийшло доволі непогано, щиро вболівала за дружбу героїв. Я даю 3/5 за шкалою Goodreads.
September 11, 2025
Мені не сподобалося, на жаль, а шкода, бо видно, що автор старався принаймні створити атмосферу.
Ну що тут сказати, як детектив це було дуже слабенько, бо ні головні герої не горіли бажанням щось розслідувати, ні нам, як читачам, не давали такого шансу, бо інформацію, яка могла привести нас до особи вбивці нам подали десь на останніх 30 сторінках.
Решту часу Матвій та Сашко час від часу заходили до когось із місцевих, ставили декілька питань, які, зазвичай ні до чого не приводили і йшли з чітким розумінням, що їм набрехунькали, але вони продовжували абсолютно нічого не робити з цього приводу.
Ще мені не сподобалося, що текст був переповнений реченнями, де нам просто в лоба кажуть, що собі думають і як почуваються персонажі, хоча такі речі набагато краще передавати діалогами та манеризмами.
От наприклад:
- Тут кожен буде намагатися вас обдурити, запевнив Іван, усім виглядом демонструючи неприховане презирство до місцевих.
- Чому ж так? А як щодо вас?- знову запитав Матвій, не даючи збити себе з пантелику.
Або Матвій згадує момент зі своєю донькою, з якою зараз, через певні причини, не має контакту і під кінець абзацу автор обов'язково додає "Спогад про цей момент викликав у нього суміш радості й смутку". Ну типу, читачі ж не тупі і не емоційно відбиті, для чого оці очевидні фрази?
Або герої переживають разом стресову ситуацію і під кінець автор знову додає "Попереду було ще багато всього, але цей момент зміцнив їхню дружбу і додав сил боротися далі". Знову ж таки, доя чого це? Я маю це відчути, а не бути про це проінформована.
Одним словом, таких моментів у книжці дуже багато, тому якщо вас теж таке дратує, то робіть висновки.
Кінцівка, як на мене, вийшла якась безглузда, я зовсім не бачу логіки в тому, що було зроблено, ну але нехай.
З плюсів це те що автор намагався показати чоловічу дружбу, де вони підтовхують одне одного до комунікації та не бояться бути вразливими одне з одним. Ще мені сподобався Саня і те як автор намагався створювати таємничу атмосферу. Воно не завжди вдавалося, але спроби були і це було помітно.
Ну що тут сказати, як детектив це було дуже слабенько, бо ні головні герої не горіли бажанням щось розслідувати, ні нам, як читачам, не давали такого шансу, бо інформацію, яка могла привести нас до особи вбивці нам подали десь на останніх 30 сторінках.
Решту часу Матвій та Сашко час від часу заходили до когось із місцевих, ставили декілька питань, які, зазвичай ні до чого не приводили і йшли з чітким розумінням, що їм набрехунькали, але вони продовжували абсолютно нічого не робити з цього приводу.
Ще мені не сподобалося, що текст був переповнений реченнями, де нам просто в лоба кажуть, що собі думають і як почуваються персонажі, хоча такі речі набагато краще передавати діалогами та манеризмами.
От наприклад:
- Тут кожен буде намагатися вас обдурити, запевнив Іван, усім виглядом демонструючи неприховане презирство до місцевих.
- Чому ж так? А як щодо вас?- знову запитав Матвій, не даючи збити себе з пантелику.
Або Матвій згадує момент зі своєю донькою, з якою зараз, через певні причини, не має контакту і під кінець абзацу автор обов'язково додає "Спогад про цей момент викликав у нього суміш радості й смутку". Ну типу, читачі ж не тупі і не емоційно відбиті, для чого оці очевидні фрази?
Або герої переживають разом стресову ситуацію і під кінець автор знову додає "Попереду було ще багато всього, але цей момент зміцнив їхню дружбу і додав сил боротися далі". Знову ж таки, доя чого це? Я маю це відчути, а не бути про це проінформована.
Одним словом, таких моментів у книжці дуже багато, тому якщо вас теж таке дратує, то робіть висновки.
Кінцівка, як на мене, вийшла якась безглузда, я зовсім не бачу логіки в тому, що було зроблено, ну але нехай.
З плюсів це те що автор намагався показати чоловічу дружбу, де вони підтовхують одне одного до комунікації та не бояться бути вразливими одне з одним. Ще мені сподобався Саня і те як автор намагався створювати таємничу атмосферу. Воно не завжди вдавалося, але спроби були і це було помітно.
September 14, 2025
Книга, яка одночасно дає змогу розслабитися і відпочити при прочитанні і тримає в тонусі. Оповідь дуже кінематографічна, коли читала, яскраво уявляла і героїв, і саму Перунівку.
За завʼязкою і сетінгом нагадало мені «Я бачу, вас цікавить пітьма», але тут автор не намагається здаватися розумнішим за читача.
Цілком можу уявити фільм чи серіал, знятий за книгою.
За завʼязкою і сетінгом нагадало мені «Я бачу, вас цікавить пітьма», але тут автор не намагається здаватися розумнішим за читача.
Цілком можу уявити фільм чи серіал, знятий за книгою.
September 11, 2025
Цікавий сучасний детектив, захопив з першої сторінки, прочитала за два вечори. Хотілося б підтримати молодого та талановитого автора і побажати подальших успіхів!
September 19, 2025
⚡️ «Минуле. Це просто минуле, - запевняв себе Матвій, - але ж чому воно так болить?»
⚡️ «Всюди когось колись убивали, якщо не на квадратному метрі, то на десяти точно. Люди завжди були жорстокими»
⚡️ «Зміни завжди відбуваються тоді, коли ти їх не чекаєш»
«Вбивство на Перунів день» - це роман, що тримає в напрузі з першої до останньої сторінки. Автор майстерно створює атмосферу ізольованого села Перунівка, де час ніби зупинився: немає мобільного зв’язку, магазин торгує лише протермінованим товаром, а мешканці зустрічають чужинців із недовірою та удаваною радісною посмішкою. Герметичний простір і відчуття пастки задають тон усій історії, де навіть гарячий подих природи є свідком злочину.
Особливо сильною є міфологічна складова. Перун - бог грому та блискавки - ніби невидимим тягарем нависає над селищем. Давно відсутній дощ, грім без опадів, «Перунові стріли» - усе це старовіри трактують як знаки гніву та покарання за гріхи. І коли в селі трапляються вбивства, вони органічно вплітаються в цю систему вірувань.
Сюжет інтригує не лише загадкою вбивства 17-річної Галини та згодом Івана, які мріяли втекти з Перунівки, але й деталями побуту закритої громади. Трійнята та двійнята в селі з п’ятдесятьма мешканцями викликають додаткове відчуття дивини й прихованих таємниць. Усе це наштовхує на думку, що Перунівка - це не просто місце, а символічний простір, де все і кожний місцевий мешканець зливаються в моторошний світ.
Окремо хочеться відзначити назви розділів - вони додають глибини та підсилюють ритм оповіді. Також важливою темою проходить ПТСР: і у головних героїв Матвія та Сашка, і в тих, хто несе в собі травми минулого, воно стає невидимою ниткою, що з’єднує всі події.
Мені ця книга подарувала саме те, що я люблю: закриту атмосферу, фанатизм, таємниці, дивних персонажів й жорстокі вбивства. Вона дуже кінематографічна.
Це історія, яка не лише тримає в напрузі, а й змушує задуматися: що сильніше керує людьми - віра чи страх?
Окреме дякую автору за відповіді на мої питання після прочитання! Сподіваюсь на продовження)
⚡️ «Всюди когось колись убивали, якщо не на квадратному метрі, то на десяти точно. Люди завжди були жорстокими»
⚡️ «Зміни завжди відбуваються тоді, коли ти їх не чекаєш»
«Вбивство на Перунів день» - це роман, що тримає в напрузі з першої до останньої сторінки. Автор майстерно створює атмосферу ізольованого села Перунівка, де час ніби зупинився: немає мобільного зв’язку, магазин торгує лише протермінованим товаром, а мешканці зустрічають чужинців із недовірою та удаваною радісною посмішкою. Герметичний простір і відчуття пастки задають тон усій історії, де навіть гарячий подих природи є свідком злочину.
Особливо сильною є міфологічна складова. Перун - бог грому та блискавки - ніби невидимим тягарем нависає над селищем. Давно відсутній дощ, грім без опадів, «Перунові стріли» - усе це старовіри трактують як знаки гніву та покарання за гріхи. І коли в селі трапляються вбивства, вони органічно вплітаються в цю систему вірувань.
Сюжет інтригує не лише загадкою вбивства 17-річної Галини та згодом Івана, які мріяли втекти з Перунівки, але й деталями побуту закритої громади. Трійнята та двійнята в селі з п’ятдесятьма мешканцями викликають додаткове відчуття дивини й прихованих таємниць. Усе це наштовхує на думку, що Перунівка - це не просто місце, а символічний простір, де все і кожний місцевий мешканець зливаються в моторошний світ.
Окремо хочеться відзначити назви розділів - вони додають глибини та підсилюють ритм оповіді. Також важливою темою проходить ПТСР: і у головних героїв Матвія та Сашка, і в тих, хто несе в собі травми минулого, воно стає невидимою ниткою, що з’єднує всі події.
Мені ця книга подарувала саме те, що я люблю: закриту атмосферу, фанатизм, таємниці, дивних персонажів й жорстокі вбивства. Вона дуже кінематографічна.
Це історія, яка не лише тримає в напрузі, а й змушує задуматися: що сильніше керує людьми - віра чи страх?
Окреме дякую автору за відповіді на мої питання після прочитання! Сподіваюсь на продовження)
September 18, 2025
Не маючи достатньо досвіду у читанні детективів, я все ж вирішила, що у мене є настрій пограти у літературного критика і написати огляд трохи ширший за стандартний читацький. За своє книжкове життя я читала не більше десяти детективів, десь два з яких були сучасними. Колись давно класичні твори забрали собі моє серце, але обітниці вірності я не давала, тому час від часу моє око падає на якусь сучасну книжку.
“Вбивство на Перунів день” Павла Пігуля привернуло мою увагу двома з половиною звабами. Перша - обкладинка, бо вона здалась мені не схожою ні на що, у ній я вбачала обіцянку на нетривіальний сюжет. Частково, ці очікування виправдались. Друга - назва обіцяла язичницьку містику, і моя уява малювала у цій книзі яскраві описи обрядів, певну богемну атмосферу та лякаючі ритуали. Тут мої очікування не виправдались. І остання, та сама половинчаста зваба - письменник родом з Сум, а це завжди приємно, коли автор книжки близький тобі географічно аж настільки. Половинчаста вона тому, що я чомусь очікувала, що у сюжеті буде якась згадка про Суми, але її не було. Події крутяться довкола Києва і Київської області, а так хотілось тексту про Суми. Але що ж, то мої особисті проблеми, що мені там хотілось - це не має стосунку до цього літературного твору, насправді.
Книжка розповідає про Матвія (звертаємо увагу на біблійну канонічність імені), слідчого, який приїжджає до села Перунівка, аби втекти від власних проблем, а заразом, якщо пощастить, допомогти місцевому дільничному розслідувати загадкове вбивство юної дівчини.
Позитивні сторони книжки. По-перше, це було просто цікаво читати. Найбільше мені сподобалась взаємодія Матвія і Олександра (дільничого), сподобалась настільки, що інші лінії мене не дуже то й зацікавили - мені хотілось, щоб сюжет весь час повертався до цих двох. Хороші діалоги, чудова динаміка, хотілось їх реплік ще і ще. По-друге, сама ідея цього села з його традиціями та жителями - топ. Давні імена місцевих (Бажана, Віддана), які так чудово контрастують з типово-християнськими, чітко розмежовуючи два світи. По-третє, історія має всі особливості жанру, не ламає його канони, чудово вписується в очікування від детективної історії, бо до кінця не зрозуміло що ж таки відбувається в цьому селі і хто кого вбив.
Спірні сторони книжки. По-перше, мені однозначно не вистачило описів. Тема, яка має величезний потенціал для вербального зображення цікавих ритуалів та візуалізації давніх вірувань, розкрита недостатньо. Зокрема, сцена з сільським клубом - мені точно недостатньо тих кількох абзаців. Я б хотіла бачити як мінімум кілька сторінок опису того, що відбувалось з епітетами, які б лякали та навіть шокували. Через брак опису я не відчула належних емоцій. По-друге, кілька недоречних згадок (їх було всього дві - про одну співачку та одну соціальну мережу), які ніяк не впливали на сюжет, тому мені було просто незрозуміло навіщо ми їх згадуємо, закарбовуючи у хорошому (!) тексті. По-третє, деякі незначні сюжетні та лінгвістичні неточності і одна значна (значна на мій погляд, звісно). Вона полягає у тому, що у сюжеті є згадки дня літнього сонцестояння та Івана Купала як двох окремих свят у два різні дні. Справа в тому, що у наших предків це було одне і те саме свято - плутанина з датами і це розділення трапилось у християнські часи, тому для язичників це не два свята, а один і той самий день. Це важливо тому, що, знаючи цей факт, жителі Перунівки вже не здаються такими вірними своїм традиціям. Хоча, хто зна, може такий і був задум, а я - прискіпливий сноб.
Чи мають ці аспекти, які я назвала спірними, зупиняти когось від прочитання цього твору? Звісно, ні. Динаміка і ритм книжки вам сподобаються. Персонажі, радше за все, теж. Сюжет - не думаю, що є щось подібне за ідеєю, тому однозначно подвійний тап або ж серденько на цю книжку. Вона підійде найбільше для атмосферного літнього читання. Лише уявіть. Грозові хмари кольору сталі з холодним полиском, літня спека спадає, ви біжите додому, аби дощ вас не застав, а там знаходите затишний куточок, розгортаєте новеньку “Вбивство на Перунів день”, що солодко пахне типографією та поринаєте у таємничу розповідь, поки дощ почитає вистукувати потроху, а потім гучніше, а потім заливає так, що через вікна вже нічого не видно. Ідеально.
“Вбивство на Перунів день” Павла Пігуля привернуло мою увагу двома з половиною звабами. Перша - обкладинка, бо вона здалась мені не схожою ні на що, у ній я вбачала обіцянку на нетривіальний сюжет. Частково, ці очікування виправдались. Друга - назва обіцяла язичницьку містику, і моя уява малювала у цій книзі яскраві описи обрядів, певну богемну атмосферу та лякаючі ритуали. Тут мої очікування не виправдались. І остання, та сама половинчаста зваба - письменник родом з Сум, а це завжди приємно, коли автор книжки близький тобі географічно аж настільки. Половинчаста вона тому, що я чомусь очікувала, що у сюжеті буде якась згадка про Суми, але її не було. Події крутяться довкола Києва і Київської області, а так хотілось тексту про Суми. Але що ж, то мої особисті проблеми, що мені там хотілось - це не має стосунку до цього літературного твору, насправді.
Книжка розповідає про Матвія (звертаємо увагу на біблійну канонічність імені), слідчого, який приїжджає до села Перунівка, аби втекти від власних проблем, а заразом, якщо пощастить, допомогти місцевому дільничному розслідувати загадкове вбивство юної дівчини.
Позитивні сторони книжки. По-перше, це було просто цікаво читати. Найбільше мені сподобалась взаємодія Матвія і Олександра (дільничого), сподобалась настільки, що інші лінії мене не дуже то й зацікавили - мені хотілось, щоб сюжет весь час повертався до цих двох. Хороші діалоги, чудова динаміка, хотілось їх реплік ще і ще. По-друге, сама ідея цього села з його традиціями та жителями - топ. Давні імена місцевих (Бажана, Віддана), які так чудово контрастують з типово-християнськими, чітко розмежовуючи два світи. По-третє, історія має всі особливості жанру, не ламає його канони, чудово вписується в очікування від детективної історії, бо до кінця не зрозуміло що ж таки відбувається в цьому селі і хто кого вбив.
Спірні сторони книжки. По-перше, мені однозначно не вистачило описів. Тема, яка має величезний потенціал для вербального зображення цікавих ритуалів та візуалізації давніх вірувань, розкрита недостатньо. Зокрема, сцена з сільським клубом - мені точно недостатньо тих кількох абзаців. Я б хотіла бачити як мінімум кілька сторінок опису того, що відбувалось з епітетами, які б лякали та навіть шокували. Через брак опису я не відчула належних емоцій. По-друге, кілька недоречних згадок (їх було всього дві - про одну співачку та одну соціальну мережу), які ніяк не впливали на сюжет, тому мені було просто незрозуміло навіщо ми їх згадуємо, закарбовуючи у хорошому (!) тексті. По-третє, деякі незначні сюжетні та лінгвістичні неточності і одна значна (значна на мій погляд, звісно). Вона полягає у тому, що у сюжеті є згадки дня літнього сонцестояння та Івана Купала як двох окремих свят у два різні дні. Справа в тому, що у наших предків це було одне і те саме свято - плутанина з датами і це розділення трапилось у християнські часи, тому для язичників це не два свята, а один і той самий день. Це важливо тому, що, знаючи цей факт, жителі Перунівки вже не здаються такими вірними своїм традиціям. Хоча, хто зна, може такий і був задум, а я - прискіпливий сноб.
Чи мають ці аспекти, які я назвала спірними, зупиняти когось від прочитання цього твору? Звісно, ні. Динаміка і ритм книжки вам сподобаються. Персонажі, радше за все, теж. Сюжет - не думаю, що є щось подібне за ідеєю, тому однозначно подвійний тап або ж серденько на цю книжку. Вона підійде найбільше для атмосферного літнього читання. Лише уявіть. Грозові хмари кольору сталі з холодним полиском, літня спека спадає, ви біжите додому, аби дощ вас не застав, а там знаходите затишний куточок, розгортаєте новеньку “Вбивство на Перунів день”, що солодко пахне типографією та поринаєте у таємничу розповідь, поки дощ почитає вистукувати потроху, а потім гучніше, а потім заливає так, що через вікна вже нічого не видно. Ідеально.
September 23, 2025
Такий сюжет очікуєш побачити десь в американській глушині, і аж ніяк не в декораціях українського села. Автору браво за свіжий погляд.
September 14, 2025
Атмосфера села, де розгортаються події, передана дуже реалістично й відчутно.
Все відчувається зрозумілим і рідним. Цікаві та містичні події роблять з цієї історії саме сучасний Український детектив.
“Проковтнув” книгу за 2 дні.
Все відчувається зрозумілим і рідним. Цікаві та містичні події роблять з цієї історії саме сучасний Український детектив.
“Проковтнув” книгу за 2 дні.
October 1, 2025
Двійка переважно за приємну атмосферу та живі діалоги, але як детектив це дуже і дуже слабко, особливо під фінал
По-перше, ну дуже прямолінійно автор виражає думку. Ми в рамках книги чітко бачимо як Матвій і Саня стають друзями, але, чомусь, Пігуль все одно відчуває потребу прямо писати про те, що вони друзі, прям от чітко писати, щоб ніхто не подумав, що вони просто колеги, і так з усім - божевільний Перепис при кожній згадці описується як "схиблений", "місцевий божевільний" і т.ін., аби ми не забули, що це його єдина характеристика.
По-друге, це найбільш реалістичні поліцейські в детективному жанрі, бо вони просто тупі, блядь. Десь на 3/4 книги їм доводиться обшукати закинутий маєток, який повʼязаний певним чином із жертвою. Чому на 3/4, а не одразу, як тільки було вбивство? Бо, буквально, "цейво... забув". І так ПОСТІЙНО. Саня, проживший два роки в селі, тупо, блядь, забуває, що там є якісь люди, чи якісь місця. Але окей, Саня ці два роки курив траву, їв картопельку і в хуй не дув. Матвій, крутий коп зі столиці, має бути краще в цьому, так? Ну, ні, бо Матвій чує, що за селом живе підозріла "відьма" і радісно забиває на це, абсолютно не цікавлячись нею, поки автор не вирішує, що настав її час. Три бабки відкрито брешуть йому про важливий факт і він радісно думає "тут щось не так"... і більше абсолютно нічого з цим не робить, поки в кінці йому не розжовують всю цю історію. Я все розумію, але можна хоч вигадані поліцейські щось будуть робити? Особливо коли нам надають спочатку бравого копа, який пиздить гнидливого мажора? Бо інакше все це відчувається як історія про канікули двох друзів у бабці в селі.
По-третє, ну це дуже, дуже поганий фінал. Абсолютно нелогічне пояснення того, чому все село таке стрьомне, плюс типове розжовування сюжету злодієм, плюс дикий і безглуздий поворот під кінець (з сільским клубом), плюс запізне розкриття сюжетки з Багіровим (яка ще й не закінчена ну абсолютно ніяк), плюс дивна поведінка героїв (, плюс абсолютно, божевільно тупа мотивація вбивств (
Ну і остання сторінка мене просто добила. Скажіть Квіточці, що тато їде додому, ага. От тільки, ну,
Коротше, не знаю, мені весело було читати, бо воно легке і з хоч-якимсь гумором (хоч і часто недоречним), але сюжет мене вганяє в сум. Тому і дві зірки.
По-перше, ну дуже прямолінійно автор виражає думку. Ми в рамках книги чітко бачимо як Матвій і Саня стають друзями, але, чомусь, Пігуль все одно відчуває потребу прямо писати про те, що вони друзі, прям от чітко писати, щоб ніхто не подумав, що вони просто колеги, і так з усім - божевільний Перепис при кожній згадці описується як "схиблений", "місцевий божевільний" і т.ін., аби ми не забули, що це його єдина характеристика.
По-друге, це найбільш реалістичні поліцейські в детективному жанрі, бо вони просто тупі, блядь. Десь на 3/4 книги їм доводиться обшукати закинутий маєток, який повʼязаний певним чином із жертвою. Чому на 3/4, а не одразу, як тільки було вбивство? Бо, буквально, "цейво... забув". І так ПОСТІЙНО. Саня, проживший два роки в селі, тупо, блядь, забуває, що там є якісь люди, чи якісь місця. Але окей, Саня ці два роки курив траву, їв картопельку і в хуй не дув. Матвій, крутий коп зі столиці, має бути краще в цьому, так? Ну, ні, бо Матвій чує, що за селом живе підозріла "відьма" і радісно забиває на це, абсолютно не цікавлячись нею, поки автор не вирішує, що настав її час. Три бабки відкрито брешуть йому про важливий факт і він радісно думає "тут щось не так"... і більше абсолютно нічого з цим не робить, поки в кінці йому не розжовують всю цю історію. Я все розумію, але можна хоч вигадані поліцейські щось будуть робити? Особливо коли нам надають спочатку бравого копа, який пиздить гнидливого мажора? Бо інакше все це відчувається як історія про канікули двох друзів у бабці в селі.
По-третє, ну це дуже, дуже поганий фінал. Абсолютно нелогічне пояснення того, чому все село таке стрьомне, плюс типове розжовування сюжету злодієм, плюс дикий і безглуздий поворот під кінець (з сільским клубом), плюс запізне розкриття сюжетки з Багіровим (яка ще й не закінчена ну абсолютно ніяк), плюс дивна поведінка героїв (, плюс абсолютно, божевільно тупа мотивація вбивств (
Ну і остання сторінка мене просто добила. Скажіть Квіточці, що тато їде додому, ага. От тільки, ну,
Коротше, не знаю, мені весело було читати, бо воно легке і з хоч-якимсь гумором (хоч і часто недоречним), але сюжет мене вганяє в сум. Тому і дві зірки.
October 3, 2025
Чудовий початок!
Затишна історія з легким присмаком моторошних відлунь минулого — звучит�� як несподіване поєднання, але саме це створює особливу атмосферу книги.
Кумедні, живі персонажі, за якими приємно спостерігати — зокрема цікаво буде побачити, як вони змінюються, розвиваються з часом. Щиро чекаю продовження, аби й далі стежити за їхнім розвитком (і, так, досі обмірковую найкраще прізвисько для Матвія!).
Особливо сподобався детективний сюжет у впізнаваних українських реаліях — від побуту до образів природи. Моя улюблена сцена — дикі коні на світанку: ефемерна й дуже кінематографічна.
Це хороший початок для автора. Щиро підтримую і з нетерпінням чекатиму нових історій — цікаво буде спостерігати за еволюцією як стилю і автора загалом, так і персонажів зокрема.
Рекомендую!
Затишна історія з легким присмаком моторошних відлунь минулого — звучит�� як несподіване поєднання, але саме це створює особливу атмосферу книги.
Кумедні, живі персонажі, за якими приємно спостерігати — зокрема цікаво буде побачити, як вони змінюються, розвиваються з часом. Щиро чекаю продовження, аби й далі стежити за їхнім розвитком (і, так, досі обмірковую найкраще прізвисько для Матвія!).
Особливо сподобався детективний сюжет у впізнаваних українських реаліях — від побуту до образів природи. Моя улюблена сцена — дикі коні на світанку: ефемерна й дуже кінематографічна.
Це хороший початок для автора. Щиро підтримую і з нетерпінням чекатиму нових історій — цікаво буде спостерігати за еволюцією як стилю і автора загалом, так і персонажів зокрема.
Рекомендую!
October 2, 2025
Простий детектив про протистояння села та міста з великою засухою та культом Перуна.
September 12, 2025
Добре написано. Цікаво.
Але є питання.
У кінці вони поїхали з села і залишили дітей самих без дорослих? Серйозно? Як так 😧
Але є питання.
У кінці вони поїхали з села і залишили дітей самих без дорослих? Серйозно? Як так 😧
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 29, 2025
Якщо скучили за вайбом містичних шоу на СТБ - то вам читати цю книжку 😁
*читати голосом Павла Костіцина: «Матвій знав, що попереду ще багато випробувань, але відчував, що нарешті наблизився до істини, що так довго ховалася серед тіней цього села»
А якщо без жартів, то книга не дотягує до хорошого детектива, бо по факту від детективного тут лише спроби й намагання «слідчого» щось робити, але в той же час він сам каже, що він «в шоці від своєї тупості».
Також неправильне використання поняття «старовіри» замість коректного «язичники» чи «рідновіри». Де були бета-рідери? Чому нікого це не смутило під час прочитання?
Текст написаний часом занадто наївно і просто. «В лоб» без текстуальних прикрас. Автор десь казав, що це мав бути сценарій до серіалу - так ось це відчувається. Замість описів ми отримуємо чіткі пояснення що/де/як відчувають герої; до прикладу ситуація з панічною атакою:
« — Саню, що з тобою? — схвильовано запитав Матвій, кинувшись до нього.
Саня важко дихав, ніби його груди здавлювала невидима сила. Матвій одразу зрозумів, що це панічна атака, про які він розповідав у перший день їхнього знайомства. Він знав, що треба діяти швидко й обережно, щоб допомогти другові». Це так просто написано, що аж нудно…
Хотілось би, щоб ця книга відчувалася трушною. Але в мене з нею такого не сталося.
Але! Зробимо поправку, що це дебютна книга автора і йому очевидно ще потрібно виписатися. Тому i hope наступні книги будуть більш продумані, без сюжетних дірок, із краще прописаними описами/героями/сценами/діалогами.
*читати голосом Павла Костіцина: «Матвій знав, що попереду ще багато випробувань, але відчував, що нарешті наблизився до істини, що так довго ховалася серед тіней цього села»
А якщо без жартів, то книга не дотягує до хорошого детектива, бо по факту від детективного тут лише спроби й намагання «слідчого» щось робити, але в той же час він сам каже, що він «в шоці від своєї тупості».
Також неправильне використання поняття «старовіри» замість коректного «язичники» чи «рідновіри». Де були бета-рідери? Чому нікого це не смутило під час прочитання?
Текст написаний часом занадто наївно і просто. «В лоб» без текстуальних прикрас. Автор десь казав, що це мав бути сценарій до серіалу - так ось це відчувається. Замість описів ми отримуємо чіткі пояснення що/де/як відчувають герої; до прикладу ситуація з панічною атакою:
« — Саню, що з тобою? — схвильовано запитав Матвій, кинувшись до нього.
Саня важко дихав, ніби його груди здавлювала невидима сила. Матвій одразу зрозумів, що це панічна атака, про які він розповідав у перший день їхнього знайомства. Він знав, що треба діяти швидко й обережно, щоб допомогти другові». Це так просто написано, що аж нудно…
Хотілось би, щоб ця книга відчувалася трушною. Але в мене з нею такого не сталося.
Але! Зробимо поправку, що це дебютна книга автора і йому очевидно ще потрібно виписатися. Тому i hope наступні книги будуть більш продумані, без сюжетних дірок, із краще прописаними описами/героями/сценами/діалогами.
November 28, 2025
Тут хороший атмосферний початок, який мені відлунював саундтреком Юлі Юріної — сучасний кріповий фольк.
Але потім виявляється, що обидва головні герої — картонні, в арсеналі яких по дві проблеми, які вони час від часу мусолять. Навколо них ходять якісь npc, яким ти ані співпереживати ані підозрювати не можеш, бо нічого про них не знаєш і тобі відверто пофіг.
Вона справді легко читається. Але без каламбурів і метафор вона була би вдвічі коротшою. Ну не завжди небо має простягати руки і ноги. Іноді воно просто… є.
Напруга, хоч і штучна, все ж десь буває. Але після чергового закінчення розділу в дусі «далі буде тільки гірше» герої тільки квасять те саме іншими словами.
Ну і нарешті кінцівка. Мені там бракувало тільки «І жили вони довго й щасливо». Не буває так, щоби і моторошну атмосферу створити, і всіх в лоба поцілувати. Чимось треба жертвувати.
Загалом мені здається, що вона працювала би краще, якби це був інший жанр. А так вийшло ̶с̶о̶в̶у̶ ̶н̶а̶ ̶г̶л̶о̶б̶у̶с̶ сентиментальність на нуарний детектив.
Але потім виявляється, що обидва головні герої — картонні, в арсеналі яких по дві проблеми, які вони час від часу мусолять. Навколо них ходять якісь npc, яким ти ані співпереживати ані підозрювати не можеш, бо нічого про них не знаєш і тобі відверто пофіг.
Вона справді легко читається. Але без каламбурів і метафор вона була би вдвічі коротшою. Ну не завжди небо має простягати руки і ноги. Іноді воно просто… є.
Напруга, хоч і штучна, все ж десь буває. Але після чергового закінчення розділу в дусі «далі буде тільки гірше» герої тільки квасять те саме іншими словами.
Ну і нарешті кінцівка. Мені там бракувало тільки «І жили вони довго й щасливо». Не буває так, щоби і моторошну атмосферу створити, і всіх в лоба поцілувати. Чимось треба жертвувати.
Загалом мені здається, що вона працювала би краще, якби це був інший жанр. А так вийшло ̶с̶о̶в̶у̶ ̶н̶а̶ ̶г̶л̶о̶б̶у̶с̶ сентиментальність на нуарний детектив.
October 15, 2025
Дія відбувається у вигаданому селі Перунівка, де живе близько 50 людей, і кожен щось приховує. Коли знаходять тіло 17-річної дівчини, слідчий Матвій, який випадково опинився в селі, береться допомагати дільничному у розслідуванні.
Мені ця історія дуже сподобалася — вона атмосферна, з нотками детективу, трилеру й легкої містики. Тут є і секрети минулого, і дружба, і навіть теми, пов’язані з переживаннями після АТО та панічними атаками — усе дуже життєво.
Окремо хочу відзначити гумор і коверкання імен — вони просто шикарні! Герої підбирають собі смішні прізвиська, або, наприклад, імена двох птахів — одного звали Ален, другого Делон. 😄
А ще тут багато знайомих жартів, які викликають теплі спогади. Наприклад, фраза: «Ці руки нічого не крали» — і ми одразу розуміємо чиї це слова!🤭
Мені сподобалося, що автор часом використовує суржик — небагато, але дуже вдало. За саме слово «капшо» я б додала книзі ще один бал 😄
І хоча здогадатися, хто винен, можна досить рано, читати все одно цікаво, і фінал мене все таки здивував — такого я не очікувала.
Обкладинка теж неймовірна — якісна, стильна, приємна на дотик.
Мені ця історія дуже сподобалася — вона атмосферна, з нотками детективу, трилеру й легкої містики. Тут є і секрети минулого, і дружба, і навіть теми, пов’язані з переживаннями після АТО та панічними атаками — усе дуже життєво.
Окремо хочу відзначити гумор і коверкання імен — вони просто шикарні! Герої підбирають собі смішні прізвиська, або, наприклад, імена двох птахів — одного звали Ален, другого Делон. 😄
А ще тут багато знайомих жартів, які викликають теплі спогади. Наприклад, фраза: «Ці руки нічого не крали» — і ми одразу розуміємо чиї це слова!🤭
Мені сподобалося, що автор часом використовує суржик — небагато, але дуже вдало. За саме слово «капшо» я б додала книзі ще один бал 😄
І хоча здогадатися, хто винен, можна досить рано, читати все одно цікаво, і фінал мене все таки здивував — такого я не очікувала.
Обкладинка теж неймовірна — якісна, стильна, приємна на дотик.
October 25, 2025
Не вмію писати довгі рецензії, тому зафіксую основне.
Що сподобалось:
1) Вийшов якийсь містичний, готичний навіть, детектив. Давно не читала нічого з елементами язичництва, зловила себе на думці, що хочеться ще)
2) Динамічно, тому читалося легко і цікаво
3) Епізод з бабусями-трійнятами мене прям потішив - щось новеньке, на межі з комічним
Чого не вистачило:
1) Розслідування. Хотілося більше збирати історію по дрібкам, пробувати скласти все в одну картинку. Без таких деталей історія рухалася аж надто швидко і легко
2) Іноді сюжету не вистачало обʼєму. Наприклад, spoiler:
Загалом це класний письменницький дебют. Вітаю автора!
Що сподобалось:
1) Вийшов якийсь містичний, готичний навіть, детектив. Давно не читала нічого з елементами язичництва, зловила себе на думці, що хочеться ще)
2) Динамічно, тому читалося легко і цікаво
3) Епізод з бабусями-трійнятами мене прям потішив - щось новеньке, на межі з комічним
Чого не вистачило:
1) Розслідування. Хотілося більше збирати історію по дрібкам, пробувати скласти все в одну картинку. Без таких деталей історія рухалася аж надто швидко і легко
2) Іноді сюжету не вистачало обʼєму. Наприклад, spoiler:
Загалом це класний письменницький дебют. Вітаю автора!
October 24, 2025
ну це погано написано
ідея може й непогана, але дуже погано написано
ідея може й непогана, але дуже погано написано
December 15, 2025
пойдьот 👌
головне, витримати початок, який може здатись трохи примітивним 🫢
класний гумор, мова героїв дуже "своя-рідна". так, деякі події можуть супроводжуватись фейспалмом, але ж нема ідеальних людей, всі часом туплять :)
загалом, отримала задоволення від читання
головне, витримати початок, який може здатись трохи примітивним 🫢
класний гумор, мова героїв дуже "своя-рідна". так, деякі події можуть супроводжуватись фейспалмом, але ж нема ідеальних людей, всі часом туплять :)
загалом, отримала задоволення від читання
September 29, 2025
Як детектив не сильний, але кінцівка порадувала)
Хотілось більше якоїсь містики або культури зі сторони старовірів
Хотілось більше якоїсь містики або культури зі сторони старовірів
November 13, 2025
2,45*/5*
Мені тут навіть складно поста��ити оцінку. З одного боку, я все ж таки отримала від цієї історії задоволення. З іншого - я прочитала її одразу після "Песиголовця", який і поганий, і дуже неприємний роман, а от "Вбивство на Перунів день", як би так мовити, роман теж не те щоб хороший, але приємний.
Головна його принада - що це непоганий сценарний синопсис для серіала про життя глухого українського села, де пекельна спека, виморочна, але водночас розслаблююча атмосфера, відчуття біди, що насувається, але головне - невимовно моторошний, але на перший погляд тривіальний сюжет, який весь час прикидається вужиком у кущах, аж допоки не розумієш, що насправді це отруйна гадюка, і вже надто пізно від неї збігти.
І мені сподобалися головні герої та взаємодія між ними. Так, вона здебільшого схематична, але вони непогані люди, неідеальні, не надто розумні, але вони викликають симпатію. З цим можна працювати (щоправда "працювати" тут ключове)
Це могла б бути чудова варіація The Wicker Man в декораціях Полісся, тим більш, що сюжет аж дуже в лоба його нагадує. І в принципі, для серіалу це все ще можна доробити, бо все, чого не вистачає в книзі - можна досягти кіномовою.
Щодо самого роману - то тут все складніше. Я навіть не маю претензії до детективної складової, бо я бачу, що "родзинкою" мала бути саме така містично-фольклорна нотка, а не власне розслідування. Проблема в тому, що "Вбивство на Перунів день" скоріше скидається на чорнетку, основу для справжнього роману, яку навіщось випустили, не доопрацювавши як слід. Тут є нариси персонажів, є перелік подій та епізодів, є певне окреслення мотивів - але самої історії тут ще немає, над нею потрібно було ще працювати і працювати. І редагувати. Не знаю, чи була тут редактура, але не дуже схоже, що так.
Тож маємо те що маємо.
Мені тут навіть складно поста��ити оцінку. З одного боку, я все ж таки отримала від цієї історії задоволення. З іншого - я прочитала її одразу після "Песиголовця", який і поганий, і дуже неприємний роман, а от "Вбивство на Перунів день", як би так мовити, роман теж не те щоб хороший, але приємний.
Головна його принада - що це непоганий сценарний синопсис для серіала про життя глухого українського села, де пекельна спека, виморочна, але водночас розслаблююча атмосфера, відчуття біди, що насувається, але головне - невимовно моторошний, але на перший погляд тривіальний сюжет, який весь час прикидається вужиком у кущах, аж допоки не розумієш, що насправді це отруйна гадюка, і вже надто пізно від неї збігти.
І мені сподобалися головні герої та взаємодія між ними. Так, вона здебільшого схематична, але вони непогані люди, неідеальні, не надто розумні, але вони викликають симпатію. З цим можна працювати (щоправда "працювати" тут ключове)
Це могла б бути чудова варіація The Wicker Man в декораціях Полісся, тим більш, що сюжет аж дуже в лоба його нагадує. І в принципі, для серіалу це все ще можна доробити, бо все, чого не вистачає в книзі - можна досягти кіномовою.
Щодо самого роману - то тут все складніше. Я навіть не маю претензії до детективної складової, бо я бачу, що "родзинкою" мала бути саме така містично-фольклорна нотка, а не власне розслідування. Проблема в тому, що "Вбивство на Перунів день" скоріше скидається на чорнетку, основу для справжнього роману, яку навіщось випустили, не доопрацювавши як слід. Тут є нариси персонажів, є перелік подій та епізодів, є певне окреслення мотивів - але самої історії тут ще немає, над нею потрібно було ще працювати і працювати. І редагувати. Не знаю, чи була тут редактура, але не дуже схоже, що так.
Тож маємо те що маємо.
November 7, 2025
за "Дуров, вєрні стєну" зірку докинула, це було щемко
October 8, 2025
На вірші Паші моя близька подруга виконувала пісні. Паша грав у команді КВН, яку робив мій близький друг. Каюсь: вже декілька років ми навіть із Пашею в одній Spotify-сім'ї — почали, коли були ще дуже бідні, а тепер важко відмовитись від економії 😁
Тепер Павло Пігуль написав свою першу книгу. Так склалося, що мені вдалося відстояти право називатися інфлюенсером і отримати книжку одним із перших, пообіцявши рецензію.
Чому він і видавництво Віхола навіть не перевіряють, чи читають всякі там інфлюенсери книжки — я не знаю. Так, нон-фікшен я споживаю регулярно, а от художню літературу вже не пригадаю коли востаннє тримав у руках.
🏡 Чому ж я все таки дочитав його дебютний детектив, навіть із захопленням?
Від мого села, де я малим проводив літо, до кордону з Росією 9 кілометрів. Так було до 2022 року, зараз і того менше, мабуть.
Я зрозумів для себе село заново років 6 тому і дуже радий, що зміг його полюбити, навіть бував там із друзями інколи та встиг запам'ятати уже дорослим поглядом. Шансів потрапити туди в найближчі роки у мене небагато. Вулицю нашу обстріляли цього року, жити лишився тільки один чоловік, який просто не може звідти овець своїх вивезти. А в нашому будинку вже немає парканів і частини даху — винесло обстрілом.
Я це все до чого — для мене весь детектив став подорожжю в своє село, от тільки з максимально дивними і неочікуваними подіями. Скільки брався за книжку — на другій-третій сторінці вже ловив себе на тому, що мозок малює картинку саме в моєму селі.
Ось біля моєї хати проходить дивак, який рахує кількість живих мешканців села. Ось дивні бабульки-сестри щось ходять баки забивають, наговорюють на когось і заплутують розслідування.
Я не експерт у тому, як треба вбивати людей у книжках, але якщо чесно, майже жодного разу не вгадав, хто і навіщо вчиняє доволі містичні речі в Перунівці. Це село з книги, не моє 😊
Словом, добре, що мені не ставили якихось вимог до рецензування і я просто можу закликати вас підтримати сумського автора і придбати книгу, якщо вам хочеться відволіктися на щось майже не пов'язане з війною. Хоча, без міжособних воєн там нікуди, та і не без смертей.
Але і гарні повчальні моменти мені теж запам'яталися. Не судити з першого погляду і намагатися розуміти людей треба стільки, наскільки це можливо.
Павло, чекатиму на нову книгу. Після такого непрофесійного відгуку на безплатну не розраховую 😆
Тепер Павло Пігуль написав свою першу книгу. Так склалося, що мені вдалося відстояти право називатися інфлюенсером і отримати книжку одним із перших, пообіцявши рецензію.
Чому він і видавництво Віхола навіть не перевіряють, чи читають всякі там інфлюенсери книжки — я не знаю. Так, нон-фікшен я споживаю регулярно, а от художню літературу вже не пригадаю коли востаннє тримав у руках.
🏡 Чому ж я все таки дочитав його дебютний детектив, навіть із захопленням?
Від мого села, де я малим проводив літо, до кордону з Росією 9 кілометрів. Так було до 2022 року, зараз і того менше, мабуть.
Я зрозумів для себе село заново років 6 тому і дуже радий, що зміг його полюбити, навіть бував там із друзями інколи та встиг запам'ятати уже дорослим поглядом. Шансів потрапити туди в найближчі роки у мене небагато. Вулицю нашу обстріляли цього року, жити лишився тільки один чоловік, який просто не може звідти овець своїх вивезти. А в нашому будинку вже немає парканів і частини даху — винесло обстрілом.
Я це все до чого — для мене весь детектив став подорожжю в своє село, от тільки з максимально дивними і неочікуваними подіями. Скільки брався за книжку — на другій-третій сторінці вже ловив себе на тому, що мозок малює картинку саме в моєму селі.
Ось біля моєї хати проходить дивак, який рахує кількість живих мешканців села. Ось дивні бабульки-сестри щось ходять баки забивають, наговорюють на когось і заплутують розслідування.
Я не експерт у тому, як треба вбивати людей у книжках, але якщо чесно, майже жодного разу не вгадав, хто і навіщо вчиняє доволі містичні речі в Перунівці. Це село з книги, не моє 😊
Словом, добре, що мені не ставили якихось вимог до рецензування і я просто можу закликати вас підтримати сумського автора і придбати книгу, якщо вам хочеться відволіктися на щось майже не пов'язане з війною. Хоча, без міжособних воєн там нікуди, та і не без смертей.
Але і гарні повчальні моменти мені теж запам'яталися. Не судити з першого погляду і намагатися розуміти людей треба стільки, наскільки це можливо.
Павло, чекатиму на нову книгу. Після такого непрофесійного відгуку на безплатну не розраховую 😆
September 13, 2025
Насміялася.
Книгу продав доволі павлюківський опис, але на ділі отримала щось інше. Загалом звертаю увагу на анонси "Віхоли", "Вініл" прочитала на електронці, а "Вбивство" змусила подругу привезти з України фізично.
Хочу відмітити і якість видання: дуже мякенька, приємна обкладинка. Не знаю як люди читають "дерунів" і "пердунів" в назві. Здається, що пердуни і деруни за сюжетом не постраждали.
Цікаво, читаючи відгуки, бачити позитив у тому, в чому хтось бачить негатив. В гуморі, в описах. Може, я щось не розумію, але в найгірший час нашого життя, саме під час повномасштабки, яку я зустріла на Чернігівщині, ми сміялися, жартували, хоч росіяни були поруч і ніхто не знав чи настане наступний день. Це власне наша національна характеристика. Я і собі прекрасно уявляю, як Саша та Матвій зустрічають 2022 з такими ж приколами, як і літо 2017.
Сюжет не складний, класична історія про детектива-аутсайдера. Але якщо у Павлюка дільничний то є ворог, тут Саша – це віддушина. Матвій мені не дуже сподобався. Очевидно, що автор намагався зробити його складним персонажем. Хочеш зробити персонажа реальним – додай йому недоліків. Але з Сашком це вдалося.
Сторінками було ось це відчуття літніх канікул, коли ти не знаєш що робити, просто тиняєшся. Мені ця атмосфера зайшла. Простір і час абсолютно зрозумілі, що важливо.
З того, що не сподобалося (хоч це і не вплинуло на оцінку) – це доля певних персонажів. Я розумію, що автор понакидував питань для продовження, але хотілося б знати напевно чи вижив мій улюбленець!!!
Для дебюту добре, продовження купила б, хоч і ненавиджу кліфгенгери.
Книгу продав доволі павлюківський опис, але на ділі отримала щось інше. Загалом звертаю увагу на анонси "Віхоли", "Вініл" прочитала на електронці, а "Вбивство" змусила подругу привезти з України фізично.
Хочу відмітити і якість видання: дуже мякенька, приємна обкладинка. Не знаю як люди читають "дерунів" і "пердунів" в назві. Здається, що пердуни і деруни за сюжетом не постраждали.
Цікаво, читаючи відгуки, бачити позитив у тому, в чому хтось бачить негатив. В гуморі, в описах. Може, я щось не розумію, але в найгірший час нашого життя, саме під час повномасштабки, яку я зустріла на Чернігівщині, ми сміялися, жартували, хоч росіяни були поруч і ніхто не знав чи настане наступний день. Це власне наша національна характеристика. Я і собі прекрасно уявляю, як Саша та Матвій зустрічають 2022 з такими ж приколами, як і літо 2017.
Сюжет не складний, класична історія про детектива-аутсайдера. Але якщо у Павлюка дільничний то є ворог, тут Саша – це віддушина. Матвій мені не дуже сподобався. Очевидно, що автор намагався зробити його складним персонажем. Хочеш зробити персонажа реальним – додай йому недоліків. Але з Сашком це вдалося.
Сторінками було ось це відчуття літніх канікул, коли ти не знаєш що робити, просто тиняєшся. Мені ця атмосфера зайшла. Простір і час абсолютно зрозумілі, що важливо.
З того, що не сподобалося (хоч це і не вплинуло на оцінку) – це доля певних персонажів. Я розумію, що автор понакидував питань для продовження, але хотілося б знати напевно чи вижив мій улюбленець!!!
Для дебюту добре, продовження купила б, хоч і ненавиджу кліфгенгери.
October 3, 2025
Здається, осінь створена для містичних детективів, а містичні детективи — для осені. Ця книга випала мені на вересень і більш влучної пори для читання годі шукати: гнітючий пейзаж українського села, відрізаного від цивілізації; відсутність звʼязку й порожні магазини, "застарілість" багато у чому — це все створює напругу, а отже хочеться читати далі й далі.
Що мені запало найбільше:
Персонаж слідчого Матвія, який приїздить з Києва розслідувати вбивство. Автор спершу клаптиками розповідає історію Матвія у Києві й формує загальне уявлення про персонажа. А після приїзду Матвія в Перунівку нам ще більше показують героя як людину зі сумнівами й слабкостями. Дружба між Сашком та Матвієм, їхні діалоги, жарти (з яких я навіть часом сміялась вголос) — це те, що запамʼятовується найбільше. Мені сподобалося, скільки уваги було приділено цій лінії та як грамотно вони розбудовували сюжет. Окремо ще згадаю символічність імен (особливо бабусь-сестер).
Чого забракло:
Важливу роль у романі також відіграють легенди й містичне. Старовірство вплітається у хід розслідування, але не перетягує на себе весь фокус. Втім, на деяких сторінках мені хотілося побачити більше опису язичницьких обрядів, зануритися в мотивацію персонажів і відчути всю дикість та дивність того, що відбувається. Особливо було б цікаво отримати більше деталей в описі сцени в клубі, адже події, що стаються до того, довго тримають в напрузі.
Фінальний твіст і кінцівка мені сподобалися, тож раджу цю книгу до прочитання.
Що мені запало найбільше:
Персонаж слідчого Матвія, який приїздить з Києва розслідувати вбивство. Автор спершу клаптиками розповідає історію Матвія у Києві й формує загальне уявлення про персонажа. А після приїзду Матвія в Перунівку нам ще більше показують героя як людину зі сумнівами й слабкостями. Дружба між Сашком та Матвієм, їхні діалоги, жарти (з яких я навіть часом сміялась вголос) — це те, що запамʼятовується найбільше. Мені сподобалося, скільки уваги було приділено цій лінії та як грамотно вони розбудовували сюжет. Окремо ще згадаю символічність імен (особливо бабусь-сестер).
Чого забракло:
Важливу роль у романі також відіграють легенди й містичне. Старовірство вплітається у хід розслідування, але не перетягує на себе весь фокус. Втім, на деяких сторінках мені хотілося побачити більше опису язичницьких обрядів, зануритися в мотивацію персонажів і відчути всю дикість та дивність того, що відбувається. Особливо було б цікаво отримати більше деталей в описі сцени в клубі, адже події, що стаються до того, довго тримають в напрузі.
Фінальний твіст і кінцівка мені сподобалися, тож раджу цю книгу до прочитання.
November 30, 2025
Цікава новинка в жанрі трилер!
Рада, що виходять все більше чудових книг від українських авторів 🔥
В цей раз читаю "Вбивство на Перунів день" від Павла Пігуль. Читаю, та запрошую всіх інших до читання, адже від подій, описаних в книзі, просто холодне кров.
Слідчого Матвія, після інциденту із бійкою з сином дуже "крутої шишки", відправляють в глушину - село, в якому проживає 50 осіб. Саме там сталось вбивство молодої дівчини, і вся громада просто завмерла, оскільки такого зла ще не було на їх землі.
Матвій має долучитись до розслідування цього інциденту, і, в той самий час, побути подалі від Києва, в якому ніяк не утихнуть баталії щодо його емоційного проступку.
Матвій приїздить в село Перунівка та допомагає місцевому поліцейському Сашку докопатись до правди, що дуже важко, адже серед жителів - старі люди-маразматики, у яких абсолютно різні версії на будь-які події (навіть на ті, на які вже давно є відповіді).
Місцеві фанатично вірять в дикі обряди, які начебто дозволяють їм позбутися зла, і це все добряче лякає слідчого та іноді збиває із сліду.
Відбуваються вкрай дикі та незрозумілі речі, при тому, що село наче ізольоване від усього світу, і Матвій вже не раз шкодує, що взагалі взявся за цю справу. Він шукає відповідей серед людей, логіку яких не може зрозуміти та прийняти.
Дуже динамічна, жива історія. Місцями захопливо, місцями цікаво, місцями страшно, місцями - смішно, бо в діалогах є нотка гумору та реалістичності.
Мені дуже подобається 💥
Рада, що виходять все більше чудових книг від українських авторів 🔥
В цей раз читаю "Вбивство на Перунів день" від Павла Пігуль. Читаю, та запрошую всіх інших до читання, адже від подій, описаних в книзі, просто холодне кров.
Слідчого Матвія, після інциденту із бійкою з сином дуже "крутої шишки", відправляють в глушину - село, в якому проживає 50 осіб. Саме там сталось вбивство молодої дівчини, і вся громада просто завмерла, оскільки такого зла ще не було на їх землі.
Матвій має долучитись до розслідування цього інциденту, і, в той самий час, побути подалі від Києва, в якому ніяк не утихнуть баталії щодо його емоційного проступку.
Матвій приїздить в село Перунівка та допомагає місцевому поліцейському Сашку докопатись до правди, що дуже важко, адже серед жителів - старі люди-маразматики, у яких абсолютно різні версії на будь-які події (навіть на ті, на які вже давно є відповіді).
Місцеві фанатично вірять в дикі обряди, які начебто дозволяють їм позбутися зла, і це все добряче лякає слідчого та іноді збиває із сліду.
Відбуваються вкрай дикі та незрозумілі речі, при тому, що село наче ізольоване від усього світу, і Матвій вже не раз шкодує, що взагалі взявся за цю справу. Він шукає відповідей серед людей, логіку яких не може зрозуміти та прийняти.
Дуже динамічна, жива історія. Місцями захопливо, місцями цікаво, місцями страшно, місцями - смішно, бо в діалогах є нотка гумору та реалістичності.
Мені дуже подобається 💥
November 5, 2025
Коли мені порекомендували цю книгу, я не покладала на неї великих надій. Дебютна книга, анотація цікава, але не сильно захопила і тільки опис консультанта "ну там містика і село десь далеко" та видання віхола мене підкупили.
Зараз я можу впевнено сказати: я не жалкую жодної копійки, витраченої на цей шедевр. Автор пише неймовірно легко, але атмосферно. Коли в книзі повинна бути напруга тебе не відпускає до останнього.
Такий реалістичний суржик я ще не читала. Як людин��, яка все життя розмовляла на суржику, можу сказати, що це шедевр. Він задіяний дуже вдало і зовсім не вибивається зі стилістики книги.
Окремо хочу сказати про гумор. ЯК МЕНЕ РВАЛО!!!
В якийсь момент хотілося відкрити нотатки і
переписувати собі цілі абзаци.
Відкрита кінцівка вписується ідеально. Цікаво було 6 прочитати рішення проблем Матвія, але якщо добре пофантазувати і подумати, то стає зрозуміло, що в нього все буде добре.
А ще, автор, ви передостаннім розділом розбили мені серце, а останнім вирішили все склеїти!!
Буду з нетерпінням чекати вашої нової книги, тому що якщо у вас такий неймовірний дебют, то важко навіть уявити, що буде далі. Дякую вам за нову улюблену книгу!
Зараз я можу впевнено сказати: я не жалкую жодної копійки, витраченої на цей шедевр. Автор пише неймовірно легко, але атмосферно. Коли в книзі повинна бути напруга тебе не відпускає до останнього.
Такий реалістичний суржик я ще не читала. Як людин��, яка все життя розмовляла на суржику, можу сказати, що це шедевр. Він задіяний дуже вдало і зовсім не вибивається зі стилістики книги.
Окремо хочу сказати про гумор. ЯК МЕНЕ РВАЛО!!!
В якийсь момент хотілося відкрити нотатки і
переписувати собі цілі абзаци.
Відкрита кінцівка вписується ідеально. Цікаво було 6 прочитати рішення проблем Матвія, але якщо добре пофантазувати і подумати, то стає зрозуміло, що в нього все буде добре.
А ще, автор, ви передостаннім розділом розбили мені серце, а останнім вирішили все склеїти!!
Буду з нетерпінням чекати вашої нової книги, тому що якщо у вас такий неймовірний дебют, то важко навіть уявити, що буде далі. Дякую вам за нову улюблену книгу!
October 2, 2025
Радію, коли народжуються нові книжки від українських авторів. І щиро бажаю авторам натхнення у ці темні часи ✨
Цікаво було почитати цю історію, бо заявлений жанр — мій улюблений.
Читати книгу від автора, з яким можна поспілкуватися наживо, це натхнення для вдумливого сприйняття і аналізу. А питання в мене є,
Відчуваю, що присутній відкритий фінал в історії головного героя, слідчого Матвія, і ми ще можемо дізнатися про нього більше.
Сподобалась атмосфера: загадкове, Богом забуте село на 10 хат, де відбуваються дивні речі і звісно ж вбивство. Та й не одне. Розплутувати таємниці з Києва направляють травмованого особистими драмами слідчого, який шукає справедливості у цьому жорстокому і владному світі.
Йому доведеться зіткнутися з непередбачуваними речами і моторошними поглядами, які відкинули місцевих жителів на століття назад. А ще зустріти друга, і почати шлях до внутрішнього зцілення, я сподіваюсь.
Цікаво було почитати цю історію, бо заявлений жанр — мій улюблений.
Читати книгу від автора, з яким можна поспілкуватися наживо, це натхнення для вдумливого сприйняття і аналізу. А питання в мене є,
Відчуваю, що присутній відкритий фінал в історії головного героя, слідчого Матвія, і ми ще можемо дізнатися про нього більше.
Сподобалась атмосфера: загадкове, Богом забуте село на 10 хат, де відбуваються дивні речі і звісно ж вбивство. Та й не одне. Розплутувати таємниці з Києва направляють травмованого особистими драмами слідчого, який шукає справедливості у цьому жорстокому і владному світі.
Йому доведеться зіткнутися з непередбачуваними речами і моторошними поглядами, які відкинули місцевих жителів на століття назад. А ще зустріти друга, і почати шлях до внутрішнього зцілення, я сподіваюсь.
Displaying 1 - 30 of 51 reviews