У книжці читачеві пропонується низка новел талановитого прозаїка, лауреата Державної премії ім. Т. Г. Шевченка, кожна з яких є довершеним твором, а разом вони об'єднуються — і сюжетно, й тематично — у вражаючу картину воєнного дитинства. Через окремі епізоди й конкретні деталі автор показує трагедію народу, не цураючись ані високого, ані болюче-страшного. Дійсність українського села у часи окупації показано очима дитини, але душевний досвід, набутий у тих умовах, безперечно, сприйнятніший для читача, що стоїть на порозі зрілості. Вершини трагічного ведуть підлітка до розуміння нелюдської суті війни і невмирущості народної сили.
Український кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.