What do you think?
Rate this book
Вініл
«Вініл» — роман про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Лише війна змусила їх подивитися на життя по-іншому.
У центрі історії — Рита, авторка пісень, яка за останні сім років нічого не написала. Вона намагається розібратися, чому ж так сталося.
Чому не вийшло побудувати стосунки з колишнім партнером по гурту і чи здатна справжня дружба пережити все?
Це книжка про життя в Києві з його затишними вуличками, переповненими барами та старими кінотеатрами.
А ще це текст про втрати й пам’ять, про любов, яка не завжди має щасливий фінал, і про музику як спосіб зберегти себе.
Валерія Бабко легко й іронічно фіксує стан покоління: його жарти, сленг і переживання, тісно пов'язані з воєнною реальністю.
У центрі історії — Рита, авторка пісень, яка за останні сім років нічого не написала. Вона намагається розібратися, чому ж так сталося.
Чому не вийшло побудувати стосунки з колишнім партнером по гурту і чи здатна справжня дружба пережити все?
Це книжка про життя в Києві з його затишними вуличками, переповненими барами та старими кінотеатрами.
А ще це текст про втрати й пам’ять, про любов, яка не завжди має щасливий фінал, і про музику як спосіб зберегти себе.
Валерія Бабко легко й іронічно фіксує стан покоління: його жарти, сленг і переживання, тісно пов'язані з воєнною реальністю.
- GenresFiction
240 pages, Paperback
Published January 1, 2025
14 people are currently reading
151 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 38 reviews
Read
September 9, 2025Не хотілося б ображати авторку, але це той сорт літератури, в яку я не особливо вірю - брендована і помаркована прикметами часу і місця, старанно написана, ніби і з конфліктом, але ні - це текст копірайтерки, бо вона точно знає де і як ці прикмети акуратно вписати. Нема true-письменницького божевілля, нема нерву, персонажі - архетипи. Є вдалі явно автобіографічні моменти. В цілому - лате на мигдалевому. Playlist не допоможе.
November 21, 2025
4,5⭐️ #ebook
Скоріш це тверді 4⭐️, але якщо врахувати, що це дебют, книга про музику(а це мені завжди треба і цікаво) то хай буде 5⭐️.
Валерія Бабко українська Саллі Руні? Мені дуже сильно нагадувало вайб описів як структурно так і теми, про які любить писати Руні.
Багато музики, і тут її дійсно багацько. Чуттєвий атмосферний роман про творчу кризу, пошук і збирання себе, повернення у минулий час, дружбу, кохання. Гг як і у Руні сильно «поломані», з ранами. Про силу музики, яка може нас тримати на плаву…Насправді я кайфував, і радий, що таки знайшов час саме зараз прочитати книгу( хоча планував вже у наступному році читати).
«… казали, що я талановита, проте коли не до кінця в це віриш, кожна така ремарка запамʼятовується».
Рекомендую придивитись до цієї історії.
Скоріш це тверді 4⭐️, але якщо врахувати, що це дебют, книга про музику(а це мені завжди треба і цікаво) то хай буде 5⭐️.
Валерія Бабко українська Саллі Руні? Мені дуже сильно нагадувало вайб описів як структурно так і теми, про які любить писати Руні.
Багато музики, і тут її дійсно багацько. Чуттєвий атмосферний роман про творчу кризу, пошук і збирання себе, повернення у минулий час, дружбу, кохання. Гг як і у Руні сильно «поломані», з ранами. Про силу музики, яка може нас тримати на плаву…Насправді я кайфував, і радий, що таки знайшов час саме зараз прочитати книгу( хоча планував вже у наступному році читати).
«… казали, що я талановита, проте коли не до кінця в це віриш, кожна така ремарка запамʼятовується».
Рекомендую придивитись до цієї історії.
September 22, 2025
По-перше, який крутий плейліст!
По-друге, я хочу більше книжок від своїх peers, бо я не читала цю книжку, як звичайну книжку, а спершу читала «о, це ж книжка про мене». Потім зрозуміла, що не про мене. Засмутилась. А потім зрозуміла, що тусила з таким людьми, і все це так знайомо та близько.
Можна сказати більше, можна трохи докопатись, але я просто дуже хочу більше читати українських авторок, чий досвід мені резонує
По-друге, я хочу більше книжок від своїх peers, бо я не читала цю книжку, як звичайну книжку, а спершу читала «о, це ж книжка про мене». Потім зрозуміла, що не про мене. Засмутилась. А потім зрозуміла, що тусила з таким людьми, і все це так знайомо та близько.
Можна сказати більше, можна трохи докопатись, але я просто дуже хочу більше читати українських авторок, чий досвід мені резонує
September 20, 2025
трохи ретравматизації 2022 року, трохи Києва, трохи спроба опрацювати тему втрати, трохи лгбт, трохи дружби, зрад, родини.
піднято багато архетипів, але сумбурно і розкидано, без глибини чи ролі певної лінії у фінальному сюжеті, для дебюту хороший старт.
піднято багато архетипів, але сумбурно і розкидано, без глибини чи ролі певної лінії у фінальному сюжеті, для дебюту хороший старт.
September 29, 2025
4,5 ⭐️
Ця книга потрапила в мій меланхолійний настрій. Зачепила ті струни душі, що відповідають за любов до Києва, Золотих воріт та Подолу. Провела мене по улюбленим місцям «молодості». Відгукнулася багатьма думками про дружбу, талант, кохання, самоідентифікацію, згубні звички, апатію, війну. А також нагадала про трошки забуті мною треки в Spotify. За Playground Love окремо 🫶🏻.
Але цю книгу очікує, як мені здається, така ж доля, що і «Спитайте Мієчку». Хтось буде у захваті, а хтось прям хейтити (що для мене досі залишається загадкою: за що хейтити такі книги?).
Написано добре, цікаво і взагалі заходило, як діти в школу.
Ця книга потрапила в мій меланхолійний настрій. Зачепила ті струни душі, що відповідають за любов до Києва, Золотих воріт та Подолу. Провела мене по улюбленим місцям «молодості». Відгукнулася багатьма думками про дружбу, талант, кохання, самоідентифікацію, згубні звички, апатію, війну. А також нагадала про трошки забуті мною треки в Spotify. За Playground Love окремо 🫶🏻.
Але цю книгу очікує, як мені здається, така ж доля, що і «Спитайте Мієчку». Хтось буде у захваті, а хтось прям хейтити (що для мене досі залишається загадкою: за що хейтити такі книги?).
Написано добре, цікаво і взагалі заходило, як діти в школу.
September 14, 2025
Авторка настільки зачепила шось всередині мене, що я досі не можу зібрати слова. Співпали відчуття, і навіть життя в Лісабоні під час повномасштабного (хоча у Лєри це була подорож, але так близько впізнавати назви і свої рефлексії щодо знаходження там).
Навіть здавалось, що мої думки прочитали і записали на папір.
Дуже хочеться обійняти всіх, кому настільки ж відгукується книга 💔
Навіть здавалось, що мої думки прочитали і записали на папір.
Дуже хочеться обійняти всіх, кому настільки ж відгукується книга 💔
November 6, 2025
Мені дуууже сподобалось! Я так чекала чогось такого від українських письменників
October 28, 2025
Це дуже атмосферна книжка, яка буквально гуде музикою. Кожен розділ — назва пісні, і під кінець у тебе вже готовий плейліст(деякі люди зробили собі Spotify-плейлісти з цимц композиціями і почали додавати свої пісні "молодості" - зачепило).
Дія відбувається в Києві, такий собі повноцінний путівник, який хочеться перечитувати, відмічаючи: “о, я тут була!”. І ця впізнаваність, коли ти ніби гуляєш тими ж вулицями, що й героїня, — зріднює з романом (прийшла така ідея зробити екскурсію барами і місцинами з "Вінілу").
Книжка багато говорить про життя мілленіалів, про відчуття розгубленості, пошук себе, стосунки, вигорання, алкоголь з речовинами, дружбу. І що приємно — читається швидко і легко. Є ЛГБТ-лінія без надмірної романтизації.
Це гарний дебют, у якому вдалося поєднати легкість і глибину — Валерія справді зуміла зачепити щось спільне для багатьох.
Є деякі моменти, які кидаються в око(мені): початок затягнутий, є дрібні “шершавості” у мотивації героїв — іноді хочеться більше внутрішнього руху, ніж просто диму від сигарети. Деякі архетипи ніби зачеплені, але не розвинуті — розкидані, як платівки по підлозі після вечірки.
Але якщо дивитись на це як на старт — це добрий, чесний дебют, який має звук. І цей звук — точно не фальшивий.
Більше книжкового: https://t.me/knygonos
Дія відбувається в Києві, такий собі повноцінний путівник, який хочеться перечитувати, відмічаючи: “о, я тут була!”. І ця впізнаваність, коли ти ніби гуляєш тими ж вулицями, що й героїня, — зріднює з романом (прийшла така ідея зробити екскурсію барами і місцинами з "Вінілу").
Книжка багато говорить про життя мілленіалів, про відчуття розгубленості, пошук себе, стосунки, вигорання, алкоголь з речовинами, дружбу. І що приємно — читається швидко і легко. Є ЛГБТ-лінія без надмірної романтизації.
Це гарний дебют, у якому вдалося поєднати легкість і глибину — Валерія справді зуміла зачепити щось спільне для багатьох.
Є деякі моменти, які кидаються в око(мені): початок затягнутий, є дрібні “шершавості” у мотивації героїв — іноді хочеться більше внутрішнього руху, ніж просто диму від сигарети. Деякі архетипи ніби зачеплені, але не розвинуті — розкидані, як платівки по підлозі після вечірки.
Але якщо дивитись на це як на старт — це добрий, чесний дебют, який має звук. І цей звук — точно не фальшивий.
Більше книжкового: https://t.me/knygonos
December 25, 2025
Це було настільки погано, що я відчула необхідність повернутися до написання відгуків на гудрідз, аби застерегти від цього читання. Якщо ви також думаєте повестись на слова про атмосферний Київ у сюжеті, війну з перспективи цивільної чи глибоке проживання досвід — то відкиньте цю ідею якомога далі.
Абсолютно претензійна книжка, напакована примітивними кліше так, як новорічний адвент косметичного бренду продуктами, які нахрін нікому не всрались. Досвід війни виписаний кволо й банально — такими конструкціями й рядками, що постійно бачиш у різноманітті текстів. Як героїня Рита — пафосна й нестерпно пласка дівчина, яку, звісно, ж порівнюють з Вайноною Райдер. І, звісно, вона загадково курить, загадково грає на гітарі, загадково, з надривом говорить, бо вона така БЛЯХА ЗАГАДКОВА (раптом хтось не осягне цього).
Любовна лінія з Глібом смішна. У теперішньому цієї історії я маю вболівати за жінку, що ходить на межі дружнього спілкування з чоловіком, чию кохану бачила, поки та сповідувалась у своїх переживаннях про шлюб? Як це низько.
Музика вшита у цей текст червоними нитками, Київ обмежується трьома вулицями й барами, а Рита до кінця так і залишається карикатурою того самого типу людей з Рейтарської, що загадково курять траву, претензійно слухають музику і тікають від відповідальності.
Даремно витрачений час. А я так хотіла вподобати цей текст!
Звісно ж, додаю життєво необхідну ремарку у ці часи: це моя особиста думка і, вочевидь, я не оголошую себе літературною критикинею, не претендую на істину в останній інстанції, не пропоную меншовартісних суджень і не забороняю видаватися всім, хто хоче. Фух, ніби все. До зустрічей!
Абсолютно претензійна книжка, напакована примітивними кліше так, як новорічний адвент косметичного бренду продуктами, які нахрін нікому не всрались. Досвід війни виписаний кволо й банально — такими конструкціями й рядками, що постійно бачиш у різноманітті текстів. Як героїня Рита — пафосна й нестерпно пласка дівчина, яку, звісно, ж порівнюють з Вайноною Райдер. І, звісно, вона загадково курить, загадково грає на гітарі, загадково, з надривом говорить, бо вона така БЛЯХА ЗАГАДКОВА (раптом хтось не осягне цього).
Любовна лінія з Глібом смішна. У теперішньому цієї історії я маю вболівати за жінку, що ходить на межі дружнього спілкування з чоловіком, чию кохану бачила, поки та сповідувалась у своїх переживаннях про шлюб? Як це низько.
Музика вшита у цей текст червоними нитками, Київ обмежується трьома вулицями й барами, а Рита до кінця так і залишається карикатурою того самого типу людей з Рейтарської, що загадково курять траву, претензійно слухають музику і тікають від відповідальності.
Даремно витрачений час. А я так хотіла вподобати цей текст!
Звісно ж, додаю життєво необхідну ремарку у ці часи: це моя особиста думка і, вочевидь, я не оголошую себе літературною критикинею, не претендую на істину в останній інстанції, не пропоную меншовартісних суджень і не забороняю видаватися всім, хто хоче. Фух, ніби все. До зустрічей!
September 24, 2025
Я читала «Вініл» під час обстрілів Києва, з телефону, вночі, слухаючи вибухи. І серед цього всього у романі знайшовся момент у ресторані, який навіть трохи потішив. Думаю, ви звернете на нього увагу.
Я дуже зворушена, що Лєра Бабко дала мені одній із перших почитати свій рукопис. Ми з Лєрою познайомилися завдяки співам. Символічно, бо сама книжка наскрізь музична. А ще у моєму офісі стоїть той самий синій тамбурин (ви впізнаєте його, якщо запам’ятаєте).
Мені завжди бентежно читати тексти знайомих. Це відповідально і завжди є острах: а що, як не сподобається? Тут я зітхнула з полегшенням — сподобалося.
Попри невеликий обсяг, у книзі вдалося щемко показати багато тем, про які ми часто думаємо, але не завжди говоримо.
Це книга про те, як твій світ розсипається на друзки, а ти намагаєшся зібрати їх, заглиблюючись у минуле й зустрічаючи людей звідти, щоб збудувати новий фундамент. Це книга про дім, про те, як встояти й відстояти, про сім’ю і про те, як важливо нарешті вимовляти те, що довго залишалося непроговореним.
Це книга про війну з погляду цивільної, це книга про втрату.
«Вініл» — це київський роман. Вранці я виходила на вулиці, про які пише Лєра, слухала ті самі пісні, що заскрінила собі вночі, ходила на Гончара, на Січових Стрільців, гуляла Пейзажною алеєю.
Мені здається, цьому роману варто зібрати саундтрек в окремий альбом. Я згадала Drink Before the War Шинейд О’Коннор, знову повернулася до Емі Вайнгауз, хоча тут було й багато нового для мене.
У романі є відверта, нестандартна любовна (а може, й не зовсім любовна, а може, й не одна) лінія. Вона змушує думати про наші минулі стосунки, які ми намагаємося зрозуміти, хоча вже знаємо, що повернути їх неможливо. І про те, як ми ревнуємо друзів до їхніх закоханостей, як ця ревність виявляється дурною і як пізно ми це усвідомлюємо.
Як у багатьох дебютах, тут є певний хаос, трохи натягнутості, трохи питань, на які не знаходиш відповідей у сюжеті. Але врешті книга складається в цілісне полотно. Я плакала.
Це художній роман на межі автофікшну. Тут чесна, неідеальна героїня, якій дуже погано. Хтось її зрозуміє, хтось засудить, але вона проживає свою історію відверто, з помилками й без прикрас.
Це сучасна, відверта жіноча проза, яка може викликати різні емоції, бо вона жива.
Я дуже зворушена, що Лєра Бабко дала мені одній із перших почитати свій рукопис. Ми з Лєрою познайомилися завдяки співам. Символічно, бо сама книжка наскрізь музична. А ще у моєму офісі стоїть той самий синій тамбурин (ви впізнаєте його, якщо запам’ятаєте).
Мені завжди бентежно читати тексти знайомих. Це відповідально і завжди є острах: а що, як не сподобається? Тут я зітхнула з полегшенням — сподобалося.
Попри невеликий обсяг, у книзі вдалося щемко показати багато тем, про які ми часто думаємо, але не завжди говоримо.
Це книга про те, як твій світ розсипається на друзки, а ти намагаєшся зібрати їх, заглиблюючись у минуле й зустрічаючи людей звідти, щоб збудувати новий фундамент. Це книга про дім, про те, як встояти й відстояти, про сім’ю і про те, як важливо нарешті вимовляти те, що довго залишалося непроговореним.
Це книга про війну з погляду цивільної, це книга про втрату.
«Вініл» — це київський роман. Вранці я виходила на вулиці, про які пише Лєра, слухала ті самі пісні, що заскрінила собі вночі, ходила на Гончара, на Січових Стрільців, гуляла Пейзажною алеєю.
Мені здається, цьому роману варто зібрати саундтрек в окремий альбом. Я згадала Drink Before the War Шинейд О’Коннор, знову повернулася до Емі Вайнгауз, хоча тут було й багато нового для мене.
У романі є відверта, нестандартна любовна (а може, й не зовсім любовна, а може, й не одна) лінія. Вона змушує думати про наші минулі стосунки, які ми намагаємося зрозуміти, хоча вже знаємо, що повернути їх неможливо. І про те, як ми ревнуємо друзів до їхніх закоханостей, як ця ревність виявляється дурною і як пізно ми це усвідомлюємо.
Як у багатьох дебютах, тут є певний хаос, трохи натягнутості, трохи питань, на які не знаходиш відповідей у сюжеті. Але врешті книга складається в цілісне полотно. Я плакала.
Це художній роман на межі автофікшну. Тут чесна, неідеальна героїня, якій дуже погано. Хтось її зрозуміє, хтось засудить, але вона проживає свою історію відверто, з помилками й без прикрас.
Це сучасна, відверта жіноча проза, яка може викликати різні емоції, бо вона жива.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 19, 2025
У всесвіті немає стільки зірок, скільки я хотіла би поставити цій історії. І я обовʼязково напишу довгий відгук, коли трошки зберусь до купи. Бо ця книга заслуговує на найгарніші слова в усьому світі
October 9, 2025
Таке відчуття, що книжку написала хтось, хто лише уявляла собі весну 2022-го в Києві, а не засвідчила її особисто – всі згадки війни дуже декоративні. В історії Філа поламаний таймлайн, якщо порахувати, то вийде, що служив він усього пару днів.
Read
January 14, 2026Перше, що мені найбільше сподобалося в цій книзі - те, як героїня взаємодіє зі мною як читачкою. Спочатку вона тримає мене на відстані, не відкривається, намагається ретельно вибудувати свій образ і здатися невразливою. Це виходить - вона здається дуже крутою та злегка претензійною. А потім ця стіна починає падати, і я знайомлюся зі справжньою Ритою, бачу її вразливою та зраненою. Дізнаюся, чому вона так ховається і від чого тікає.
Рита у першому розділі та Рита в останньому говорять з читачем зовсім по-різному, ніби за цей час ми стали близькими друзями. Це дуже майстерна робота з персонажем.
Друге, що мені найбільше сподобалося - динаміка між сестрами та стосунки з матірʼю. Вони написані щемко, тонко і чуттєво. Ці розділи - мої улюблені.
Третє - цей роман дуже влучно і доцільно говорить про війну.
Це одна із тих книжок, які відкладаєш і відчуваєш легеньку пустку всередині через прощання з героями. Буду радити всім і чекати наступних романів авторки.
Рита у першому розділі та Рита в останньому говорять з читачем зовсім по-різному, ніби за цей час ми стали близькими друзями. Це дуже майстерна робота з персонажем.
Друге, що мені найбільше сподобалося - динаміка між сестрами та стосунки з матірʼю. Вони написані щемко, тонко і чуттєво. Ці розділи - мої улюблені.
Третє - цей роман дуже влучно і доцільно говорить про війну.
Це одна із тих книжок, які відкладаєш і відчуваєш легеньку пустку всередині через прощання з героями. Буду радити всім і чекати наступних романів авторки.
September 23, 2025
абсолютно вторинна історія з типовими персонажами і поворотами, ода нудному поколінню з дифірамбами Києву, що звучать ніби влог хіпстера, та невдалою стилістикою
але читається легко, тож... плюс за це?
але читається легко, тож... плюс за це?
September 4, 2025
Як для дебюту, то дуже непогано. Читається швидко, сюжет цікавий, класний вайб. Небанальні герої.
Знімаю зірочку, бо недостатньо розкрита тема залежності головної героїні - цього дуже не вистачило. На початку тексту щодо цього є певний «тизер» зі скринькою, з певними фразами, з «давай поговоримо про це», і складається враження, що буде більше про цю темну сторону героїні, але потім якось «по верхах» і все.
І ще трошки надто «випадковою» здалася частина в Португалії. Зустріч з дружиною Гліба - важливий сюжетний елемент, але серфінг/росіянин і тд, ніяк на решту сюжету не вплинули. Якщо це списано з реальних подій, то тут якраз помилка початківців - старатися якомога ближче до реальності переповісти історію і нічого не забути, але ж це не розповідь подружці, а література - і все, що не рухає сюжет або героїв виглядає дуже штучно. Зустріч з дружиною Гліба можна було перенести у якийсь інший контекст, або зосередити Португалію на цьому, а не на серфінгу.
В цілому рекомендую! Класний сучасний роман.
Знімаю зірочку, бо недостатньо розкрита тема залежності головної героїні - цього дуже не вистачило. На початку тексту щодо цього є певний «тизер» зі скринькою, з певними фразами, з «давай поговоримо про це», і складається враження, що буде більше про цю темну сторону героїні, але потім якось «по верхах» і все.
І ще трошки надто «випадковою» здалася частина в Португалії. Зустріч з дружиною Гліба - важливий сюжетний елемент, але серфінг/росіянин і тд, ніяк на решту сюжету не вплинули. Якщо це списано з реальних подій, то тут якраз помилка початківців - старатися якомога ближче до реальності переповісти історію і нічого не забути, але ж це не розповідь подружці, а література - і все, що не рухає сюжет або героїв виглядає дуже штучно. Зустріч з дружиною Гліба можна було перенести у якийсь інший контекст, або зосередити Португалію на цьому, а не на серфінгу.
В цілому рекомендую! Класний сучасний роман.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 17, 2025
"Вініл" читається дуже швидко. На мене завжди спрацьовує прийом з музикою — а тут якраз кожен розділ — це окрема пісня. Тож всю книгу я прочитала у навушниках. Вона меланхолійна і цим ідеальна для осені.
Мені сподобалася музичність книжки, бо музика тут загалом — це важлива тема. Сподобалося, який це київський роман — знайомі вулиці, локації, які я легко могла уявити, бо не раз і не два там бувала.
Спочатку було відчуття, що головна героїня дещо дратує, бо не розумієш до кінця природи її стану — чому вона така, чому все це робить і думає. Але що далі до кінця, то пазл складається. Укінці було зворушливо.
Це книжка про війну, про цивільний Київ під час війни. Про втрату і те, як складно її пережити.
Насправді мені б хотілося більше, ще глибшого розкриття персонажів, як на мене, то ще кілька десятків сторінок були б радше перевагою. А ще я не дуже повірила в розділ про поїздку. Бо так, світ тісний і нам можуть траплятися дивовижні випадковості. Але в таку випадковість, як зустріч з Олею за умови ким є Оля (це щоб не спойлерити), мені не дуже віриться.
Ну і поява росіян за кордоном теж мені не дуже сподобалася. Бо так, це дуже знайома і тригерна для багатьох українців за кордоном ситуація, але вона ніяк не вплинула на подальший сюжет книжки чи рішення героїні, а просто сталася.
Мені сподобалася музичність книжки, бо музика тут загалом — це важлива тема. Сподобалося, який це київський роман — знайомі вулиці, локації, які я легко могла уявити, бо не раз і не два там бувала.
Спочатку було відчуття, що головна героїня дещо дратує, бо не розумієш до кінця природи її стану — чому вона така, чому все це робить і думає. Але що далі до кінця, то пазл складається. Укінці було зворушливо.
Це книжка про війну, про цивільний Київ під час війни. Про втрату і те, як складно її пережити.
Насправді мені б хотілося більше, ще глибшого розкриття персонажів, як на мене, то ще кілька десятків сторінок були б радше перевагою. А ще я не дуже повірила в розділ про поїздку. Бо так, світ тісний і нам можуть траплятися дивовижні випадковості. Але в таку випадковість, як зустріч з Олею за умови ким є Оля (це щоб не спойлерити), мені не дуже віриться.
Ну і поява росіян за кордоном теж мені не дуже сподобалася. Бо так, це дуже знайома і тригерна для багатьох українців за кордоном ситуація, але вона ніяк не вплинула на подальший сюжет книжки чи рішення героїні, а просто сталася.
December 14, 2025
Розпочинаючи читання "Вінілу" Валерії Бабко, я мала цілком конкретні очікування: книга мала стати чесною драмою про покоління, яке вимушено дорослішає під тиском війни, шукаючи свій голос у київських декораціях. Як міленіал, я сподівалася на глибоке впізнавання себе у героях, і мушу сказати, книга частково виправдала ці сподівання.
Вже на початку історія захопила мене потужним вайбом ностальгії. Це було зворушливе впізнавання власного життя. Авторка неймовірно майстерно описала органічну межу між болем і жартами. Попри свою болючу основу - жорстку дійсність після початку війни - текст часто викликав щирий сміх. Письменниця однаково сильно передала і відчуття після початку великої війни в Україні, і, водночас, спільні мрії українців. Ця гармонійна грань чудово вписалася в загальну розповідь.
Друга частина роману виявилася вражаюче контрастною. Якщо перші сторінки були наповнені ностальгічно-музичним, трохи легким звучанням, то далі книга вдарила близькою дійсністю, у якій ми всі опинилися. Цей перехід від спогадів до теперішнього став потужним емоційним акцентом.
Третя частина, хоча й сповільнила темп, доповнила загальну картину, розкривши її справжню глибину. Вона запропонувала складнішу, але майстерно вибудувану структуру. Хоча сюжетні лінії тут вже були більш знайомі сучасному читачеві, ця частина дала змогу глибше зануритися в історію. Певно, саме такий підхід авторка обрала для того, щоб тонко розкрити фінальні ідеї та елегантно завершити розповідь. Завдяки нелінійній оповіді, де зміна часових планів (минуле/теперішнє) у кожному розділі створювала особливий, меланхолійний настрій, історія отримала унікальну глибину. Це не лише не погіршило сприйняття, а навпаки, додало їй особливої родзинки.
"Вініл" - це емоційно насичена, багатогранна історія. Читання книги було справжнім досвідом, що дозволив знову пережити і власні молоді роки, і наші спільні переживання під час війни. Книга залишила по собі відчуття глибокої щирості та вдячності авторці за такий важливий, болючий, але водночас життєствердний текст.
Вже на початку історія захопила мене потужним вайбом ностальгії. Це було зворушливе впізнавання власного життя. Авторка неймовірно майстерно описала органічну межу між болем і жартами. Попри свою болючу основу - жорстку дійсність після початку війни - текст часто викликав щирий сміх. Письменниця однаково сильно передала і відчуття після початку великої війни в Україні, і, водночас, спільні мрії українців. Ця гармонійна грань чудово вписалася в загальну розповідь.
Друга частина роману виявилася вражаюче контрастною. Якщо перші сторінки були наповнені ностальгічно-музичним, трохи легким звучанням, то далі книга вдарила близькою дійсністю, у якій ми всі опинилися. Цей перехід від спогадів до теперішнього став потужним емоційним акцентом.
Третя частина, хоча й сповільнила темп, доповнила загальну картину, розкривши її справжню глибину. Вона запропонувала складнішу, але майстерно вибудувану структуру. Хоча сюжетні лінії тут вже були більш знайомі сучасному читачеві, ця частина дала змогу глибше зануритися в історію. Певно, саме такий підхід авторка обрала для того, щоб тонко розкрити фінальні ідеї та елегантно завершити розповідь. Завдяки нелінійній оповіді, де зміна часових планів (минуле/теперішнє) у кожному розділі створювала особливий, меланхолійний настрій, історія отримала унікальну глибину. Це не лише не погіршило сприйняття, а навпаки, додало їй особливої родзинки.
"Вініл" - це емоційно насичена, багатогранна історія. Читання книги було справжнім досвідом, що дозволив знову пережити і власні молоді роки, і наші спільні переживання під час війни. Книга залишила по собі відчуття глибокої щирості та вдячності авторці за такий важливий, болючий, але водночас життєствердний текст.
January 11, 2026
"«Вініл» — роман про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Лише війна змусила їх подивитися на життя по-іншому."
Так каже анотація. Для мене ж, від самого початку (а далі це лише підтвердилося) це була історія про залежності. Більші й менші. Не надто погані й не дуже хороші. Залежності від речовин, людей, чужої думки, минулого, яке було та яке так і не сталося.
Мене не можна назвати цільовою авдиторією цього роману, або принаймні не зовсім. Я не того віку, що головні герої й моє життя зовсім ні в чому не схоже на їхнє, тож ностальгією чи особисто знайомими ситуаціями мене не візьмеш. Але попри це, читати було цікаво й приємно, в першу чергу через те, як це написано.
Видно, що авторка, не побоюся цього виразу, вклала душу в цю книжку. Бо відчувається — написано про те, учасницею чи свідкою чого вона була. Текст дійсно має ще більше прийтися до душі тим, про кого тут написано. Сьогоднішнім тридцятирічним, людям цього покоління, а найбільше тим, хто пов'язав чи, принаймні намагався пов'язати своє життя із творчістю.
Текст життєвий, справжній, психологічний, не такий, що можна цілком лише вигадати. Віриш в нього головним чином завдяки деталям.
Музика — база, основа й ґрунт цього роману. Не лише через вже готовий грайлист aka назви розділів. Музика тут виступає символом епохи й місця в ній. Це треки, під, і завдяки яким головна героїня руйнує себе й збирає наново, потопає в спогадах й травмах і під які ловить хвилю нового життя. Під ці треки зароджувалося й вмирало кохання, під них жила й трансформувалася її дружба.
Чи не так само багато любові вкладено в описи Києва. Це місто — не лише декорація, а повноцінний персонаж у спогадах. Він завжди поруч, не покидає ні на мить, ні в хороші, ні в погані часи. Він може вилікувати, а може й насипати солі в рану.
Спочатку здавалося, що основною темою буде творча криза Рити та її закоханість, що так і не переросла у щось більше. Але після перетину половини книжки відкриваються нові, досі приховані або лише трохи згадувані шари травм, при чому не лише головної героїні.
Це вже не лише про закоханість і пошуки себе. Це про батьків і дітей, про сестер, про "раннє дорослішання" й відповідальність, про великі очікування й провали, про перекладання відповідальності, про вибір, про сміливість бути собою, про втрату й зцілення, про любов і дружбу.
Стиль авторки приємний та легкий. Текст читається швидко й при бажанні книжку запросто можна проковтнути за один вечір. Авторка добре працює з маркерами, що позначають час, в якому існують герої й створює легку для візуалізації картинку. А завдяки оповіді від першої особи, складається відчуття ще більшої відвертості та реалістичності.
Мені сподобалися теми, з якими тут працює авторка, всього було в міру. Не розтягнуто й не закоротко. Все потрібне без проблем зчитується поміж строк. Окрема подяка від мене за висвітлення квір тематики. Це стало приємною неочікуванкою.
На першій половині книжки, вже прикидаючи фрази для відгуку, я збиралася сказати щось про те, що ця книжка — ніби випадкова попутниця вночі під час довгої дороги. Коли атмосфера досить розслаблена й відверта, аби тобі, як першому ліпшому незнайомцю, вилили душу, бо на ранок ваші дороги все одно розійдуться назавжди. Але вже під кінець роману, це стало чимось трошки більшим, бо навіть змогло мене розчулити. Проте, не відмовлятимуся від початкового порівняння. Бо, зрештою, навіть історії випадкових подорожніх можуть щось в тобі лишити чи змінити.
(Відгуки на сучукрліт в інст: @_daria_barnes)
Так каже анотація. Для мене ж, від самого початку (а далі це лише підтвердилося) це була історія про залежності. Більші й менші. Не надто погані й не дуже хороші. Залежності від речовин, людей, чужої думки, минулого, яке було та яке так і не сталося.
Мене не можна назвати цільовою авдиторією цього роману, або принаймні не зовсім. Я не того віку, що головні герої й моє життя зовсім ні в чому не схоже на їхнє, тож ностальгією чи особисто знайомими ситуаціями мене не візьмеш. Але попри це, читати було цікаво й приємно, в першу чергу через те, як це написано.
Видно, що авторка, не побоюся цього виразу, вклала душу в цю книжку. Бо відчувається — написано про те, учасницею чи свідкою чого вона була. Текст дійсно має ще більше прийтися до душі тим, про кого тут написано. Сьогоднішнім тридцятирічним, людям цього покоління, а найбільше тим, хто пов'язав чи, принаймні намагався пов'язати своє життя із творчістю.
Текст життєвий, справжній, психологічний, не такий, що можна цілком лише вигадати. Віриш в нього головним чином завдяки деталям.
Музика — база, основа й ґрунт цього роману. Не лише через вже готовий грайлист aka назви розділів. Музика тут виступає символом епохи й місця в ній. Це треки, під, і завдяки яким головна героїня руйнує себе й збирає наново, потопає в спогадах й травмах і під які ловить хвилю нового життя. Під ці треки зароджувалося й вмирало кохання, під них жила й трансформувалася її дружба.
Чи не так само багато любові вкладено в описи Києва. Це місто — не лише декорація, а повноцінний персонаж у спогадах. Він завжди поруч, не покидає ні на мить, ні в хороші, ні в погані часи. Він може вилікувати, а може й насипати солі в рану.
Спочатку здавалося, що основною темою буде творча криза Рити та її закоханість, що так і не переросла у щось більше. Але після перетину половини книжки відкриваються нові, досі приховані або лише трохи згадувані шари травм, при чому не лише головної героїні.
Це вже не лише про закоханість і пошуки себе. Це про батьків і дітей, про сестер, про "раннє дорослішання" й відповідальність, про великі очікування й провали, про перекладання відповідальності, про вибір, про сміливість бути собою, про втрату й зцілення, про любов і дружбу.
Стиль авторки приємний та легкий. Текст читається швидко й при бажанні книжку запросто можна проковтнути за один вечір. Авторка добре працює з маркерами, що позначають час, в якому існують герої й створює легку для візуалізації картинку. А завдяки оповіді від першої особи, складається відчуття ще більшої відвертості та реалістичності.
Мені сподобалися теми, з якими тут працює авторка, всього було в міру. Не розтягнуто й не закоротко. Все потрібне без проблем зчитується поміж строк. Окрема подяка від мене за висвітлення квір тематики. Це стало приємною неочікуванкою.
На першій половині книжки, вже прикидаючи фрази для відгуку, я збиралася сказати щось про те, що ця книжка — ніби випадкова попутниця вночі під час довгої дороги. Коли атмосфера досить розслаблена й відверта, аби тобі, як першому ліпшому незнайомцю, вилили душу, бо на ранок ваші дороги все одно розійдуться назавжди. Але вже під кінець роману, це стало чимось трошки більшим, бо навіть змогло мене розчулити. Проте, не відмовлятимуся від початкового порівняння. Бо, зрештою, навіть історії випадкових подорожніх можуть щось в тобі лишити чи змінити.
(Відгуки на сучукрліт в інст: @_daria_barnes)
December 20, 2025
Прямо дуже промісінг роман про те, як ми живемо і втрачаємо під час війни. Тут є багато Києва («Косатка», Пейзажка, Лукʼянівка, Стрільців і чуть Березняків), що уже є достатньою причиною почитати «Вініл».
З інших причин почитати - читається за один вечір. І, до речі, такої літератури - коли складні теми маскуються під легку форму - нам і треба в промислових масштабах, бо це працює.
Так, є (для мене) мінуси, основний з яких полягає в надмірній емоційності, надлишковій щирості, підліткових емоціях, що чомусь іноді відчувається як фальш. Тому ніби хочеться більше відстороненої оповіді, більшої зваженості. Але ну камон - у нас війна, нам можна все, аби допомагало пережити цю реальність.
З інших причин почитати - читається за один вечір. І, до речі, такої літератури - коли складні теми маскуються під легку форму - нам і треба в промислових масштабах, бо це працює.
Так, є (для мене) мінуси, основний з яких полягає в надмірній емоційності, надлишковій щирості, підліткових емоціях, що чомусь іноді відчувається як фальш. Тому ніби хочеться більше відстороненої оповіді, більшої зваженості. Але ну камон - у нас війна, нам можна все, аби допомагало пережити цю реальність.
November 3, 2025
Вельми прикольна і своєчасна книжка. Не дуже зрозуміло чому саме "Вініл" окрім захоплення героїні (і авторки) музикою, але най, насамперед через те, що саме назвою ця книжка і привабила.
По суті це такий цьогочасний гімн міленіалам, особливо тим, які схоже за все народились на стику 80-90х. Усі ці образи панельок в яких жили великими сімʼями, образи людей яким нині вдалося і тим, які нині перебувають в затяжній депресії, насамперед, через знов таки, сьогоденні реалії (так аби сильно без спойлерів).
Хоч це і дебютна робота авторки, але, я сподіваюсь, не остання.
По суті це такий цьогочасний гімн міленіалам, особливо тим, які схоже за все народились на стику 80-90х. Усі ці образи панельок в яких жили великими сімʼями, образи людей яким нині вдалося і тим, які нині перебувають в затяжній депресії, насамперед, через знов таки, сьогоденні реалії (так аби сильно без спойлерів).
Хоч це і дебютна робота авторки, але, я сподіваюсь, не остання.
October 3, 2025
«Вініл»
Валерія Бабко
« Може, завтра я вирішу поїхати звідси. А може, і не буде ніякого завтра.»
Найперше що відчуваю читаючи цю книгу у димно-синій обкладинці - тихий сум, біль втрати, прийняття та память.
💙Рита у власній сповіді: саме так я сприймаю цю історію, - відверто, без трьох крапок та фігових листочків розповідає про своє життя до 30 років. Вона щиро говорить про себе: не жаліє незрілу маму з її нереалізованими мріями, які намагається відіграти в донці; не виправдовує себе; не приховує залежність в яку поступово, наче в зибучі піски дозволила собі загрузнути. Що вона в тій непамʼяті шукала, про що не хотіла думати? Про Філа, про Гліба або Макса, війну та про себе..?
❤️🩹Вона плине чи то в мареві, чи то річкою власного смутку та пошуку, де не важливі імена, гендерні вподобання або суспільне бачення.
🎶 «Вініл» пані Валерії мені звучить меланхолійно, огортає стишеними глибокими голосами Шинейд ОʼКоннор та виконавців з playlist, який збирають розділи. Роман читається легко: слова легкі, але полишає в свідомості відчуття та питання, думки та бажання…, щось власне, набагато важливіше за все.
🍁 Такими емоціями захлинається осінь.
Але не лише це є прекрасним в цій історії. Прекрасна тонка натягнута нитка, що бринить і звучить особисто мені спогадами перших місяців війни. Це тремтіння відроджує вакуум, глухі та німі відчуття, які топила свідомість в ті дні. Мені до вологих очей сумно.
🎶 «…коли покидаєш дім, усередині утворюється вакуум, який неможливо нічим заповнити.»
🎵«…казали, що я талановита, проте коли не до кінця в це віриш, кожна така ремарка запамʼятовується.»
🎼«… іноді хочеться, щоб хтось інший вирішив за тебе.»
Валерія Бабко
« Може, завтра я вирішу поїхати звідси. А може, і не буде ніякого завтра.»
Найперше що відчуваю читаючи цю книгу у димно-синій обкладинці - тихий сум, біль втрати, прийняття та память.
💙Рита у власній сповіді: саме так я сприймаю цю історію, - відверто, без трьох крапок та фігових листочків розповідає про своє життя до 30 років. Вона щиро говорить про себе: не жаліє незрілу маму з її нереалізованими мріями, які намагається відіграти в донці; не виправдовує себе; не приховує залежність в яку поступово, наче в зибучі піски дозволила собі загрузнути. Що вона в тій непамʼяті шукала, про що не хотіла думати? Про Філа, про Гліба або Макса, війну та про себе..?
❤️🩹Вона плине чи то в мареві, чи то річкою власного смутку та пошуку, де не важливі імена, гендерні вподобання або суспільне бачення.
🎶 «Вініл» пані Валерії мені звучить меланхолійно, огортає стишеними глибокими голосами Шинейд ОʼКоннор та виконавців з playlist, який збирають розділи. Роман читається легко: слова легкі, але полишає в свідомості відчуття та питання, думки та бажання…, щось власне, набагато важливіше за все.
🍁 Такими емоціями захлинається осінь.
Але не лише це є прекрасним в цій історії. Прекрасна тонка натягнута нитка, що бринить і звучить особисто мені спогадами перших місяців війни. Це тремтіння відроджує вакуум, глухі та німі відчуття, які топила свідомість в ті дні. Мені до вологих очей сумно.
🎶 «…коли покидаєш дім, усередині утворюється вакуум, який неможливо нічим заповнити.»
🎵«…казали, що я талановита, проте коли не до кінця в це віриш, кожна така ремарка запамʼятовується.»
🎼«… іноді хочеться, щоб хтось інший вирішив за тебе.»
January 11, 2026
місцями, коли текст скидав з себе маску претензійністі, це все мало сенс, бо очевидно вибір теми для дебюту — автобіографічний. якщо це все було щиро, то тему ще можна виписати, а якщо це був неймдропінг, то я не зрозуміла нашо
January 1, 2026
колись люди перестануть писати книжки, де війна згадується лише в контексті 2022 року, але не сьогодні.
October 1, 2025
З творчістю Лєри я познайомилася особисто — ми були в одній міні-групі на літературній школі в Карпатах. Її оповідання тоді стало для мене топ-1: єдиний текст, який «чіпляв фоном», легко сприймався і звучав так, ніби написаний мною (вибачте за нескромність). Тому сумнівів не було: її дебютну книжку я мала прочитати.
Лєра пише енергійно, без страху бути чесною, і... фрагментарно. Саме ця фрагментарність видає «дебютність»: короткі розділи, відсутність великого розмаху. Але в цьому є сила: живий голос, рух, власний досвід і свої «фішки».
У романі є моменти, які відгукуються особисто мені: бажання зловити зелену хвилю, відчуття тусовки й свободи, а потім — прості київські реалії з теплим пивом і фірмовим «мг». Головна героїня Рита очевидно має дар (і співочий, і авторський), і це підкреслюється неодноразово — нею самою, друзями, колегами, учителями, одним словом кожному хто перехоплює естафетну паличку оповідача. І поряд із її сумнівами паралельно крокує упевненість: творча реалізація — лише питання часу.
Водночас музична лінія з плейлистами та гітарою під рукою для мене залишилася далекою, складно було її оцінити. Оце точно не моє. І я не змогла оцінити цю фішку.
І мені бракувало глибини у стосунках Рити з Філом, її трикутника з Глі��ом та Олею, та навіть з сестрою: хотілося більше переживань і співчуття.
Конфлікт із «етнічно-руським серфером» теж видався дещо умовним — більш природними здавалися б або повне ігнорування, або ж розвиток суперечки, щоб проговорити, висловитись, дати якийсь маніфест.
Але загалом «Вініл» — книжка про натхнення, пошук себе й чесність до власних бажань. Дебют сміливий, зокрема у сценах тілесності, і водночас такий, що залишає простір для розвитку. Хочеться побачити, як Лєрин голос звучатиме на довших дистанціях — бо пристрасті в неї точно вистачає.
Лєра пише енергійно, без страху бути чесною, і... фрагментарно. Саме ця фрагментарність видає «дебютність»: короткі розділи, відсутність великого розмаху. Але в цьому є сила: живий голос, рух, власний досвід і свої «фішки».
У романі є моменти, які відгукуються особисто мені: бажання зловити зелену хвилю, відчуття тусовки й свободи, а потім — прості київські реалії з теплим пивом і фірмовим «мг». Головна героїня Рита очевидно має дар (і співочий, і авторський), і це підкреслюється неодноразово — нею самою, друзями, колегами, учителями, одним словом кожному хто перехоплює естафетну паличку оповідача. І поряд із її сумнівами паралельно крокує упевненість: творча реалізація — лише питання часу.
Водночас музична лінія з плейлистами та гітарою під рукою для мене залишилася далекою, складно було її оцінити. Оце точно не моє. І я не змогла оцінити цю фішку.
І мені бракувало глибини у стосунках Рити з Філом, її трикутника з Глі��ом та Олею, та навіть з сестрою: хотілося більше переживань і співчуття.
Конфлікт із «етнічно-руським серфером» теж видався дещо умовним — більш природними здавалися б або повне ігнорування, або ж розвиток суперечки, щоб проговорити, висловитись, дати якийсь маніфест.
Але загалом «Вініл» — книжка про натхнення, пошук себе й чесність до власних бажань. Дебют сміливий, зокрема у сценах тілесності, і водночас такий, що залишає простір для розвитку. Хочеться побачити, як Лєрин голос звучатиме на довших дистанціях — бо пристрасті в неї точно вистачає.
November 10, 2025
Ця книга сповнена музикою, спогадами та болем втрати. Роман настільки музичний, що я надихнулася цим ностальгічним настроєм, який дарують пісні гурту The Smiths та Mazzy Star, і створила плейлист на спотіфай. Анотація називає "Вініл" романом "про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали". Головна героїня - Рита, авторка пісень, яка вже давно нічого не пише, а натомість занурюється у свої переживання та пошуки причин того, чому її життя склалося саме так. Тут про війну, про Київ, про складнощі сестринських стосунків, про тараньку на газеті, з'їдену під пісню Portishead, яку хтось запустив на музичному автоматі місцевої забігайлівки, про музику, що так і не звучала на випускному, про кохання, що не відбулося, про дружбу, яка була втрачена. Мені під кінець роман здався трохи пришвидшеним, чогось ніби не вистачило, проте це тверда 4-ка, тож раджу.
October 25, 2025
«Ми взяли чай та апельсини до моєї кімнати, сіли на підлозі і слухали пісню "Suzanne". Здавалося, вона каже значно більше, ніж ми могли б сказати одне одному»
«Гліб притягнув мене до себе й поцілував. Його рука міцно тримала мене за талію, а губи торкалися шиї, ключиць — спочатку ледь-ледь, а потім сильніше, напогливіше. Я хапала сперте повітря й, здавалося, от-от задихнуся від його нестачі.
У голові грала пісня "Playground Love" з фільму Софії Копполи "Незайманки-самогубці" — повільна й тягуча, як той літній день»
« – ...я мріяла про сцену.
– Із самого дитинства? — уточнив Гліб.
– Ага, завжди, — закивала головою, — коли моя старша сестра чіпляла собі тюль до волосся, уявляючи себе нареченою, я грала роль весільної музикантки. Виставляла бабусині каструлі на подвір'я, знаходила палиці й гамселила ними по імпровізованих барабанах, співаючи щось на весь голос. Лєрі такі ігри швидко набридали, а я могла так сидіти до вечора, доки дідусь не повертався зі словами: "Тебе на всю вулицю чутно".
......
– А що саме ти уявляла? — знову той погляд.
— Все ах-ах. Який на мені одяг. Яку музику граю. Як стою, як рухаюсь. Як тримаю мікрофон. Як на мене дивляться люди...все.
І мої дві найулюбленіші цитати🤍
«Мої найкращі побачення завжди були з Філом.
Ми вчилися в 11 класі, коли почали традицію недільних зустрічей. Я вибрала цей день, бо хотіла, щоб саундтреком наших побачень був "Sunday Morning"...Та й щось у них справді є — у ранках вихідних — повільних і спокійних, наче їх малюють пастеллю і їм бракує насиченості кольорів...
Ми неспішно ходили вулицями попід руку, аж доки не наткнулися на кав'ярню, що нагадувала французьке кафе....
Ми завжди брали те саме — класичні круасани й чорну каву. Потім із цими наїдками йшли на ранковий сеанс у кіно, найчастіше — у кінотеатр "Київ" на Васильківській.....
Ми сідали в першому ряду для повного занурення, як робили герої фільму "Мрійники". Я клала голову Філе на плече, а його рука безтурботно висіла на спинці сусіднього крісла....
Після кіно Ми йшли до Дніпра....Дорогою заходили у крамничку по теплий Багет, м'який сир, оливки й сидр, а ще вишневу колу. Розкладали це все біля води й влаштовували пікнік»
«..трек Лу Ріда "Perfect Day" відтоді асоціюватиметься в мене з тим днем. Я щоразу вмикаю його, коли хочу перенестися ....»
«Гліб притягнув мене до себе й поцілував. Його рука міцно тримала мене за талію, а губи торкалися шиї, ключиць — спочатку ледь-ледь, а потім сильніше, напогливіше. Я хапала сперте повітря й, здавалося, от-от задихнуся від його нестачі.
У голові грала пісня "Playground Love" з фільму Софії Копполи "Незайманки-самогубці" — повільна й тягуча, як той літній день»
« – ...я мріяла про сцену.
– Із самого дитинства? — уточнив Гліб.
– Ага, завжди, — закивала головою, — коли моя старша сестра чіпляла собі тюль до волосся, уявляючи себе нареченою, я грала роль весільної музикантки. Виставляла бабусині каструлі на подвір'я, знаходила палиці й гамселила ними по імпровізованих барабанах, співаючи щось на весь голос. Лєрі такі ігри швидко набридали, а я могла так сидіти до вечора, доки дідусь не повертався зі словами: "Тебе на всю вулицю чутно".
......
– А що саме ти уявляла? — знову той погляд.
— Все ах-ах. Який на мені одяг. Яку музику граю. Як стою, як рухаюсь. Як тримаю мікрофон. Як на мене дивляться люди...все.
І мої дві найулюбленіші цитати🤍
«Мої найкращі побачення завжди були з Філом.
Ми вчилися в 11 класі, коли почали традицію недільних зустрічей. Я вибрала цей день, бо хотіла, щоб саундтреком наших побачень був "Sunday Morning"...Та й щось у них справді є — у ранках вихідних — повільних і спокійних, наче їх малюють пастеллю і їм бракує насиченості кольорів...
Ми неспішно ходили вулицями попід руку, аж доки не наткнулися на кав'ярню, що нагадувала французьке кафе....
Ми завжди брали те саме — класичні круасани й чорну каву. Потім із цими наїдками йшли на ранковий сеанс у кіно, найчастіше — у кінотеатр "Київ" на Васильківській.....
Ми сідали в першому ряду для повного занурення, як робили герої фільму "Мрійники". Я клала голову Філе на плече, а його рука безтурботно висіла на спинці сусіднього крісла....
Після кіно Ми йшли до Дніпра....Дорогою заходили у крамничку по теплий Багет, м'який сир, оливки й сидр, а ще вишневу колу. Розкладали це все біля води й влаштовували пікнік»
«..трек Лу Ріда "Perfect Day" відтоді асоціюватиметься в мене з тим днем. Я щоразу вмикаю його, коли хочу перенестися ....»
October 16, 2025
“Роман про 30-річних, які свого часу так і не подорослішали. Лише війна змусила їх подивитися на життя по-іншому. Це книжка про життя в Києві з його затишними вуличками, переповненими барами та старими кінотеатрами. А ще це текст про втрати й пам’ять, про любов, яка не завжди має щасливий фінал, і про музику як спосіб зберегти себе.”
Загалом, мені сподобалося, але не скажу, що викликало сильні емоції (хоча я думала, що так буде зважаючи на анотацію). Читалось легко, багато знайомих думок про війну, пережиття втрати та дитинство.
Можливо, мені не зрезонувало, бо тут сильно відчувається такий собі “київсько-хіпстерський” вайб (хоча книжка про 30-річних, але мені вона була досить зумерська). Я симпатизувала героям, але поспівчувати їм та зрозуміти їхню мотивацію докінця не вийшло, бо події розгортались хаотично і так само хаотично та різко мінялись персонажі, від яких велась оповідь. Часом їхні дії мені здавались клішованими – ніби от-от їхні характери мають розвинутися у щось класне, а тут знову обірвалось.
Посередині книги було сумбурно, і спогади про дитинство, і про недалеке минуле. Але якщо брати окремо, то конкретні події були мені близькими і сподобався меланхолійний настрій книги та посилання на музику.
Це не дуже моя книга, але думаю, вам сподобається, якщо ви творча людина, любите Київ та знаєте всі його бари та секретні місця, а також обожнюєте музику.
Загалом, мені сподобалося, але не скажу, що викликало сильні емоції (хоча я думала, що так буде зважаючи на анотацію). Читалось легко, багато знайомих думок про війну, пережиття втрати та дитинство.
Можливо, мені не зрезонувало, бо тут сильно відчувається такий собі “київсько-хіпстерський” вайб (хоча книжка про 30-річних, але мені вона була досить зумерська). Я симпатизувала героям, але поспівчувати їм та зрозуміти їхню мотивацію докінця не вийшло, бо події розгортались хаотично і так само хаотично та різко мінялись персонажі, від яких велась оповідь. Часом їхні дії мені здавались клішованими – ніби от-от їхні характери мають розвинутися у щось класне, а тут знову обірвалось.
Посередині книги було сумбурно, і спогади про дитинство, і про недалеке минуле. Але якщо брати окремо, то конкретні події були мені близькими і сподобався меланхолійний настрій книги та посилання на музику.
Це не дуже моя книга, але думаю, вам сподобається, якщо ви творча людина, любите Київ та знаєте всі його бари та секретні місця, а також обожнюєте музику.
October 11, 2025
«Колись подорожі вміли повертати до життя, підкручувати яскравість кольорів, додавати насиченості смакам. Тепер вони радше підкреслюють, що не так зі світом».
Книжка, з першого погляду, гіпстерська. Тусовка з пейзажки, всі легкі та стильні, з точним музичним смаком і творчими пріоритетами у житті. У певний момент навіть трохи набридає, але кінець, тобто кода, вдалася Валерії якнайкраще.
✍️ Це вдалий дебют — всі слова на місці, гра за правилами, все дуже обережно і делікатно. Як дебютний матч Девіда Бекхема — ще не зірково, але вже гарно. Для зірковості наразі бракує сміливості, цільності і стилю оповіді. Цей текст холодний, глянцево професійний, я б бажав більше літературності, але ставлю на те, що все попереду. В певний момент перед кодою оповідь стає сумбурною, героїня навалює спогадів з дитинства і юності, динаміка і настрій трохи втрачаються. Але кінцівка, як на мене, ідеальна, рятує все. 👌
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
Книжка, з першого погляду, гіпстерська. Тусовка з пейзажки, всі легкі та стильні, з точним музичним смаком і творчими пріоритетами у житті. У певний момент навіть трохи набридає, але кінець, тобто кода, вдалася Валерії якнайкраще.
✍️ Це вдалий дебют — всі слова на місці, гра за правилами, все дуже обережно і делікатно. Як дебютний матч Девіда Бекхема — ще не зірково, але вже гарно. Для зірковості наразі бракує сміливості, цільності і стилю оповіді. Цей текст холодний, глянцево професійний, я б бажав більше літературності, але ставлю на те, що все попереду. В певний момент перед кодою оповідь стає сумбурною, героїня навалює спогадів з дитинства і юності, динаміка і настрій трохи втрачаються. Але кінцівка, як на мене, ідеальна, рятує все. 👌
Відгук повністю тут: https://t.me/ukrainian_art_crossroads...
November 17, 2025
Для мене склався баланс впізнавання і відкриття: цікаво було читати про Київ, яким я його не знала, про людей наче й мого покоління, але з іншим бекграундом, та їхні способи давати собі раду.
Про війну написано доречно, без ретравматизації чи переходу у патос. Така от басова лінія — не тягне на себе перший план, але дає глибину. Якщо звісно «програвач» дозволяє почути.
Мене спершу відштовхувала Рита своїм снобізмом, але згодом стало ясно, що варто сигаретному диму розсіятися, стане видно дівчинку, якій дуже болить. І тоді з нею захочеться посидіти мовчки під один із тих треків, які вона так старанно добирає до кожного моменту, ніби це єдине, що вона ще здатна контролювати у своєму житті.
Плей-лист такий щемкииий. Не всі пісні пасували мені до відповідних розділів, але добірка як цілісність довершує атмосферу історії.
Так, деякі прийоми трохи збентежили, подекуди не вірилось у те, що говорять і як діють герої, а проте я отримала задоволення від читання. Радитиму і чекатиму наступних книжок авторки.
Про війну написано доречно, без ретравматизації чи переходу у патос. Така от басова лінія — не тягне на себе перший план, але дає глибину. Якщо звісно «програвач» дозволяє почути.
Мене спершу відштовхувала Рита своїм снобізмом, але згодом стало ясно, що варто сигаретному диму розсіятися, стане видно дівчинку, якій дуже болить. І тоді з нею захочеться посидіти мовчки під один із тих треків, які вона так старанно добирає до кожного моменту, ніби це єдине, що вона ще здатна контролювати у своєму житті.
Плей-лист такий щемкииий. Не всі пісні пасували мені до відповідних розділів, але добірка як цілісність довершує атмосферу історії.
Так, деякі прийоми трохи збентежили, подекуди не вірилось у те, що говорять і як діють герої, а проте я отримала задоволення від читання. Радитиму і чекатиму наступних книжок авторки.
December 22, 2025
Можна написати першу книгу так, а можна написати як Елізабет Гілберт "Суворі чоловіки". Її книгу теж особливо не хвалили, але різниця очевидна.
Якщо завданням було просто написати книгу і викреслити пункт зі свого списку, тоді завдання виконано. Але якщо авторка планує далі розвиватись у письменництві, то х��тілось більшого пропрацювання. Деякі історії нікуди не вели, деякі не були до кінця розкриті.
У будь якому випадку вітання з першою книгою, бо це велика праця.
Якщо завданням було просто написати книгу і викреслити пункт зі свого списку, тоді завдання виконано. Але якщо авторка планує далі розвиватись у письменництві, то х��тілось більшого пропрацювання. Деякі історії нікуди не вели, деякі не були до кінця розкриті.
У будь якому випадку вітання з першою книгою, бо це велика праця.
Displaying 1 - 30 of 38 reviews