Валерʼян Підмогильний — письменник, перекладач, автор роману «Місто». До цієї книжки увійшли два його тексти — «Невеличка драма» та «Повість без назви».
«Невеличка драма» — це камерний роман, дія якого відбувається в Києві 1920-х років. Його головна героїня Марта — жінка, що намагається зробити вибір поміж двох протилежностей. Здавалося б, вона обирає між двома чоловіками — філософом-аматором Льовою і цинічним біохіміком Юрієм, та насправді має наважитися фактично на світоглядне рішення. Обидва чоловіки втілюють протистояння людяного й механістичного в добу, коли емоції, віра й мораль оголошуються «буржуазними пережитками», а людина перетворюється на «біологічний матеріал».
«Повість без назви» автор так і не завершив. Це психологічний твір-дискусія, де харківський студент Андрій після випадкової зустрічі в Києві одержимо шукає незнайомку, поступово розкриваючи власну особистість.
Writer and translator. He graduated from high school in Katerynoslav in 1918 and then continued his studies at Kyiv University. In 1921 he began working with various publishing houses and joined the editorial board of Zhyttia i revoliutsiia. The first of his short stories to be published were ‘Vania’ and ‘Haidamaky’ (Haidamakas), which appeared in 1919 in Sich, a journal in Katerynoslav. He also contributed to the almanac Vyr revoliutsiï (1921). He was a member of the literary organization Lanka. His published collections of stories include Tvory (Works, vol 1, 1920), V epidemichnomu baratsi (In the Quarantine Ward, 1922), Povstantsi i ynshi opovidannia (The Insurgents and Other Stories, 1923), Viis’kovyi litun (Army Pilot, 1924), and Problema khliba (The Problem of Bread, 1927, 1930). He also wrote the novelette Ostap Shaptala (1922). Pidmohylny's early works focus on various pre- and postrevolutionary realities, such as the Famine of 1921–3. His most notable work is the novel Misto (The City, 1928), one theme of which captures the relationship between the city and the village against the backdrop of the New Economic Policy. His last published work was Nevelychka drama (A Little Drama), a novel about people in the ‘era of socialist reconstruction,’ which was serialized in Zhyttia i revoliutsiia in 1930 but first released separately in Paris in 1956. It appeared in translation as A Little Touch of Drama (trans by George Stephen Nestor Luckyj and M. Luckyj, 1972). Pidmohylny's translations, particularly those of the works of Honoré de Balzac, Denis Diderot, Anatole France, Guy de Maupassant, and Stendhal, significantly influenced the development of Ukrainian literature in the 1920s. Pidmohylny's early works were subjected to severe official criticism. Some were even attacked for ‘romanticizing Makhnovism’ (Andrii Khvylia). The novel Misto was also denounced. Pidmohylny was expelled from his editorial position in 1930 and was arrested in 1934. He was incarcerated in various prisons and concentration camps until he was shot, along with many other Ukrainian writers. He was rehabilitated in 1956. Misto and some other stories were republished in Ukraine in 1989. A selection of stories, including some previously never published, appeared in 1991 as Istoriia pani Ïvhy (The Story of Mrs Ivha).
Підмогильний був одним з авторів, яких я з задоволенням читала в школі. Як ковток свіжого повітря в українській літературі. «Місто» резонував з моїми амбіціями переїзду в велике місто і здобуттям освіти. Ну і виділявся поміж історій про село і вічні страждання, які обридли вже до глибини душі.
Продовження знайомства з автором досить вдалося у Невеличкій драмі. Ми спостерігаємо за життям Марти та усіх закоханих у неї. Все це під час революції і українізації у суспільсві. Невеличка драма відбувається у всіх героїв без винятку - але на те вона і невеличка, що не викликає якихось надзвичайних подій. Ніхто журливо в річці не топиться і силою не жениться. Це було незвично як на українську літературу, яку я знаю, але вельми влучно і реалістично.
Мова у творі відіграє важливу роль в багатьох аспектах. По-перше, написано милозвучно і приємно для ока - від чого процес читання приносив задоволення. По-друге, можна більше дізнатися про українізацію і відчути спорідненість з проблематикою - утиски і висміювання мови, як менш вартісної і низької - через роздуми героїв.
"Вона українка, причому з того молодого покоління, яке не задовольняється вже українською школою на селі, виданням українських книжок, театральними виставами, як це було в батьків їхніх. Їм хочеться більшого — знаєш, апетит з їжею приходить.” "Їх легко пізнати. По крамницях вони запитують усе по-українськи, до того ж голосно, демонстративно, і вимагають, щоб їх розуміли…"
Головний конфлікт у творі - між коханням і прагматизмом. Головні герої Марта і Славенко - є представниками протилежних сторін у цій боротьбі. Марта - колишня сільська дівчина, яка працює на цілком невибагливій і простій роботі та мріє про кохання як у книгах. Славенко ж - породження індустріальниго світу - логічний і з механістичним баченням. Він все раціоналізує - і навіть стосунки з Мартою не виняток. Тим смачніші для читання їхні стосунки. Для мене вони занадто полярні - або чорне або біле - а істина десь посередині. Загалом дуже цікавий твір - однозначно рекомендую познайомитися з автором.
Шкода, що немає красивих видань різних творів - бо тут або варіанти “шкільної бібліотечки” або жахливі за якістю видання Фоліо (найгірші книги серед всіх видавців). Це значно обмежує коло читачів, які можуть відкрити для себе автора уже в дорослому віці.
Історія розвивається довкола дівчини Марти в буремні 20-ті роки. Про те, як майстерно Підмогильний змальовує Київ мені відомо ще з «Міста» але не можу не зазначити. Тут знову буду захоплюватись автором — в тексті немає нічого зайвого, але тим не менш ненав'язливо дізнаєшся про побут героїв. В контексті деяких сучасних подій цікаво читати про українізацію. Автор це також вплітає в роман, але що переказувати — краще просто читати.
👉“Межова ситуація” — це відвічний козир у рукаві Підмогильного. Гра на контрастах особистісних проблемах людського існування, характерів, стилів життя — це те чим ви наповнитесь і водночас зруйнуєтесь.
Валер’ян Підмогильний у моїй свідомості завжди йшов за руки з романом “Місто”. Але після прочитання “Невеличкої драми” я дещо доповнила ставлення до цього співця маніфестів Києву.
📌Історія крутиться навколо Марти Висоцької, працівниці махортресту, яка оточена незліченною кількістю кавалерів, та Юрія Славенка, зросійщеного раціоналізованого професора, який прагне досягти величі в дослідженні білків та мінімалізації усіх почуттів чи виявів емоцій. Вже напевно очевидно, що ці кардинально різні захід і схід закохались.
Але хочу вас попередити, щоб ви не вдавались до примітивізму, як це зробила я: не сприймайте цю трагічність кохання через призму “покохає та й кине”. Краще зверніть увагу, що у світі різні люди, які кохають по-різному, шлюбуються через різні причини і можуть заперечувати чи всім тілом вдаватись до любові.
👉Для себе я виокремила синдром меншовартості і зросійщення, що яскраво притаманний сім’ї Ірен з їхніми: “Їх [українців] легко пізнати. По крамницях вони запитують усе по-українськи, до того ж голосно, демонстративно, і вимагають, щоб їх розуміли…”. Це смішно і страшно, коли і зараз треба вимагати, щоб люди з сфери обслуговування говорили українською.
Було б літературним гріхом згадати Підмогильного і нічого не написати про описи Києва 1928-1930-х років. Тому пишу… Якщо роман “Місто” — це альбом з фотографіями вулиць, будинків, людей-містян, то “Невеличка драма” — своєрідний роман “Антимісто”, де автор акцентує увагу на інтер’єрах, одязі, людях у приміщеннях та їх природнього поводження вдома без гостей і з.
Спершу в мене була ненависть до Юрія, Льови, Марти і всіх інших. Зараз у мене розуміння, що людяним виявився якраз Льова, а всі інші просто живуть не так, як це бачу я.
“Іноді ми не можемо зрозуміти людських вчинків” - сказав Льова.
Не розумію, чому цей шедевр класики так недооцінений. Читала з олівцем, і хотілося підкреслювати абзаци на кожній сторінці, так майстерно Підмогильний жонглював філософськими ідеями через своїх персонажів. Одвічна боротьба раціо і емоціо подається як протистояння героїв та як внутрішнє протистояння всередині одного з них. Довгоочікуваний опис післяреволюційного «майндсету» саме українців у Києві, для мене це стало відкриттям. Мовна ситуація , яка мало як змінилася, а може і погіршилася, за це століття. Просто мастрід для нашого народу, який дасть краще пізнання своєї ідентичності, тримаючи дзеркало.
«Невеличка драма» сподобалася мені набагато більше за раніше прочитане «Місто». Напевно тому, що я більш реалістично відчула атмосферу міського життя саме в Невеличкій драмі, не дивлячись на меншу кількість описів безпосередньо життя у місті у 20-30 р.р. ХХ ст. Незважаючи на передбачуваність сюжету, я всією душею співпереживала Марті. Молодість, краса, прагнення великої і чистої, як описують у книгах, любові – що може прекраснішим для молодої дівчини, яка жила лише серцем? Непросто читався роман, непросто. Особливо там, де дискусії стосувалися наукових досліджень та соціального устрою. І їх було немало! Але мені сподобалося!