What do you think?
Rate this book
Намул
"Намул" — психологічний роман із детективною лінією. Софія — дитяча письменниця. Намагаючись допомогти доньці Анні впоратися з депресією, вона супроводжує її у літній табір, куди влаштовується художньою керівницею. Але там опиняється віч-на-віч зі страхами щодо дорослішання дочки та думками про власну матір, яка, здається, втрачає пам’ять. Анна ж ховається від думок про нещодавні події у вирі алкоголю та нової близькості. Та втекти від минулого не вдається. Невдовзі поблизу табору знаходять тіло дівчини.
- GenresUkrainian Literature
296 pages, Hardcover
Published September 3, 2025
About the author
Юлія Медвідь-Гнепа
1 book9 followersУкраїнська авторка, дебютувала з психологічним романом «Намул». У минулому – викладачка та копірайтерка. Вивчала мистецтвознавство у Львівській Національній Академії Мистецтв.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 27 of 27 reviews
November 5, 2025
Другий день хочу говорити про "НАМУЛ" Юлії Медвідь-Гнепи (вчора відірвалася на цілих майже 5 хвилин у ТікТок, але спочатку відео було 9 хвилин, безжально порізала на монтажі).
А точніше — про головну героїню і всіх її демонів 💀
🖇 Софія — так, травмована вихованням, але ж в дорослих людей вже є вибір, бути їм ницими рептиліями чи все-таки зробити щось хороше в житті?
🖇 Софія — це клубок комплексів та невпевненості (вона реально вважає, що єдине, про що думають всі авторки на презентаціях своїх творів — це "чи не затовсті в них стегна для цих презентацій"). Вона не бачить проблем своєї доньки, бо зосереджена на собі любимій, а якщо щось буквально падає їй на голову, то не намагається з'ясувати причину, а звично фіксується виключно на собі: вона не їсть приготовлені мною сніданки, тому що це я їх зробила.
📌 Так, отой уривок про мамашку (https://t.me/daphniasuggests/6474), яка порівнює колір шкіри своєї доньки із її засмаглою подружкою, і сподівається, що в тої ризик меланоми вище — це її типовий хід думок.
💔 В якійсь момент їй телефонує сусідка матері і каже, що ту знайшли на зупинці без пам'яті, вона хотіла кудись їхати, не орієнтувалася у часі й просторі. І знаєте, що робить вдячна донечка? Каже "добре, я приїду" і... іде в кафешку, бо треба ж поїсти.
🔥 Але найголовніша тайна головної героїні полягає у тому, що, коли їй було 15 років (як доньці зараз), вона
✏️ Деталь, що стала для мене кокосіком на цьому всьому тортику, що ГГ — дитяча письменниця, яка багато роздумує про те, як важливо дітям прививати світле, добре й чесне. Це так тонко, насправді, зроблено, що я не можу перестати про це думати.
❤️ Неймовірно вдячна авторці за цю героїню, за книгу в цілому. Подивіться мій відгук (https://vm.tiktok.com/ZMAtHN9sK/) на ТікТок, бумласочка, і обов'язково почитайте книжку. Вона класна, попри обкладинку 👀
Це однозначно #Дафа_радить
А точніше — про головну героїню і всіх її демонів 💀
🖇 Софія — так, травмована вихованням, але ж в дорослих людей вже є вибір, бути їм ницими рептиліями чи все-таки зробити щось хороше в житті?
🖇 Софія — це клубок комплексів та невпевненості (вона реально вважає, що єдине, про що думають всі авторки на презентаціях своїх творів — це "чи не затовсті в них стегна для цих презентацій"). Вона не бачить проблем своєї доньки, бо зосереджена на собі любимій, а якщо щось буквально падає їй на голову, то не намагається з'ясувати причину, а звично фіксується виключно на собі: вона не їсть приготовлені мною сніданки, тому що це я їх зробила.
📌 Так, отой уривок про мамашку (https://t.me/daphniasuggests/6474), яка порівнює колір шкіри своєї доньки із її засмаглою подружкою, і сподівається, що в тої ризик меланоми вище — це її типовий хід думок.
💔 В якійсь момент їй телефонує сусідка матері і каже, що ту знайшли на зупинці без пам'яті, вона хотіла кудись їхати, не орієнтувалася у часі й просторі. І знаєте, що робить вдячна донечка? Каже "добре, я приїду" і... іде в кафешку, бо треба ж поїсти.
🔥 Але найголовніша тайна головної героїні полягає у тому, що, коли їй було 15 років (як доньці зараз), вона
✏️ Деталь, що стала для мене кокосіком на цьому всьому тортику, що ГГ — дитяча письменниця, яка багато роздумує про те, як важливо дітям прививати світле, добре й чесне. Це так тонко, насправді, зроблено, що я не можу перестати про це думати.
❤️ Неймовірно вдячна авторці за цю героїню, за книгу в цілому. Подивіться мій відгук (https://vm.tiktok.com/ZMAtHN9sK/) на ТікТок, бумласочка, і обов'язково почитайте книжку. Вона класна, попри обкладинку 👀
Це однозначно #Дафа_радить
April 8, 2026
Я дочитав. Перша книга з Премії книжкових блогерів ✅
Я не скажу, що мені прям сподобалось, але якісь емоції ця книга в мене викликала.
Погоджуюсь зі своїми колежанками - тут багато соціальних тем і жодна з них для мене недостатньо розкрилась.
І до того ж, обіцяне в анотації… не знаю навіть, чи варто прискіпуватись до того, що тут майже не було сюжету як такого? 🥲.
Але та, перш за все, це книга про стосунки матері і доньки.
А ще постійно наче авторка відходила від оповіді кудись далеко і чіпляла якісь не дуже важливі і до того ж нецікаві деталі.
Впевнений, що у лонглисті були цікавіше книги, але най буде
Я не скажу, що мені прям сподобалось, але якісь емоції ця книга в мене викликала.
Погоджуюсь зі своїми колежанками - тут багато соціальних тем і жодна з них для мене недостатньо розкрилась.
І до того ж, обіцяне в анотації… не знаю навіть, чи варто прискіпуватись до того, що тут майже не було сюжету як такого? 🥲.
Але та, перш за все, це книга про стосунки матері і доньки.
А ще постійно наче авторка відходила від оповіді кудись далеко і чіпляла якісь не дуже важливі і до того ж нецікаві деталі.
Впевнений, що у лонглисті були цікавіше книги, але най буде
November 10, 2025
Дуже моя книга, яку хотілося читати, а не роботи роботу 😎
Юлі вдається працювати з темрявою всередині та з атмосферою ззовні.
Це роман про жах підліткового віку та про те, як дитячі травми й помилки переслідують усе життя.
Тут і розлади харчової поведінки, і перша тілесність, яка закінчується погано, і підліткова зрада, і бажання здаватися старшими, що завжди або здебільшого закінчується погано.
Ідеально виписаний дитячий табір без жодного адекватного дорослого, бо половина з них самі ще діти.
Головна героїня хоче бути хорошою матір’ю, хорошою письменницею, але щось з’їдає її зсередини.
Жахастики, розказані біля вогнища, — просто милі казки, якщо порівняти з реальністю.
Ви не любите, коли так кажуть, але якби ця книга була перекладена, тут був би хіт в усіх блогах.
Коротше читайте.
https://t.me/okbookclub
Юлі вдається працювати з темрявою всередині та з атмосферою ззовні.
Це роман про жах підліткового віку та про те, як дитячі травми й помилки переслідують усе життя.
Тут і розлади харчової поведінки, і перша тілесність, яка закінчується погано, і підліткова зрада, і бажання здаватися старшими, що завжди або здебільшого закінчується погано.
Ідеально виписаний дитячий табір без жодного адекватного дорослого, бо половина з них самі ще діти.
Головна героїня хоче бути хорошою матір’ю, хорошою письменницею, але щось з’їдає її зсередини.
Жахастики, розказані біля вогнища, — просто милі казки, якщо порівняти з реальністю.
Ви не любите, коли так кажуть, але якби ця книга була перекладена, тут був би хіт в усіх блогах.
Коротше читайте.
https://t.me/okbookclub
April 4, 2026
Непогано написано як для дебюту, але якийсь бридкий присмак після читання. Жінки потворні, діти монстри, дорослих не було.
October 16, 2025
Я дуже чекала на цю книгу і вона мене абсолютно не розчарувала. Прочитала її за один день, з невеликою перервою на сон.
Історія Софії матері та її 15 річної доньки Анни дуже затягує і також викликає широкий спектр емоцій, від роздратування інфантильністю і часом слабкістю матері до співчуття та гострих переживань за життя Анни.
Мені ближчою була історія Анни, хоча я сама не стикалася з РХП, та авторці вдалося так влучно передати емоції дівчинки підлітка, всі ці драми з підлітковими стосунками і дружніми і романтичними, що ти мимоволі переносишся в часі назад знову перепроживаючи власний досвід.
Дуже багато емоційно насичених сцен, які залишаються з тобою навіть після прочитання та яскравих влучних описів.
Хоч книгу і не позиціонують як young adult, та мені здається вона б класно зайшла дівчатам 15-16 років, які якраз і стикаються з більшістю проблем описаних в тексті: це не тільки РХП чи боді дистрофія, а і булінг, несприйняття себе та інших, складність побудови стосунків, проблеми з батьками, а особливо з мамою.
Дуже хотілося б, щоб батьки уважніше ставилися до власних дітей.
Кінець дає надію, що у Анни і Софії є шанс.
Історія Софії матері та її 15 річної доньки Анни дуже затягує і також викликає широкий спектр емоцій, від роздратування інфантильністю і часом слабкістю матері до співчуття та гострих переживань за життя Анни.
Мені ближчою була історія Анни, хоча я сама не стикалася з РХП, та авторці вдалося так влучно передати емоції дівчинки підлітка, всі ці драми з підлітковими стосунками і дружніми і романтичними, що ти мимоволі переносишся в часі назад знову перепроживаючи власний досвід.
Дуже багато емоційно насичених сцен, які залишаються з тобою навіть після прочитання та яскравих влучних описів.
Хоч книгу і не позиціонують як young adult, та мені здається вона б класно зайшла дівчатам 15-16 років, які якраз і стикаються з більшістю проблем описаних в тексті: це не тільки РХП чи боді дистрофія, а і булінг, несприйняття себе та інших, складність побудови стосунків, проблеми з батьками, а особливо з мамою.
Дуже хотілося б, щоб батьки уважніше ставилися до власних дітей.
Кінець дає надію, що у Анни і Софії є шанс.
April 8, 2026
Для мене це книжка про дорослих, які не справляються. Не тягнуть (і не сильно намагаються тягнути) відповідальність за дітей, які стають майже дорослими. І за дорослих батьків, які стають майже дітьми.
А як з цим справлятися, коли зі своїм минулим справитися не можеш? Собі дати раду не виходить?
Всі уникають відповідальність, роблять вигляд що не бачать того, що лякає. Не чують того, чого чути не хочуть. Якщо заховатися або втекти — може стати легше. Принаймні тобі. Але навряд людям, які очікують від тебе підтримки.
Себе виправдати завжди легше ніж усвідомити провину і пережити це. Але провина осідає на дні душі намулом, який легко збаламутити. І ти опиняєшся вже на дні, і сонця не видно — вода не прозора, на зубах скріпить пісок.
Та якось та й випірнеш. І до наступного занурення можна робити вигляд що все устоялося.
Книга відгукується нашими реаліями, бачиш в ній своє дитинство і одночасно дитинство своїх дітей. І ці безпорадні дорослі, які не годні були тобі допомогти. І ти сам тепер — такий самий безпорадний дорослий.
Моралі в книзі нема (мабуть). Фіналу нема (як такого). Це просто шматок жити мами та доньки, неприємний. Так само як шматок до того. І так само як буде неприємним наступний.
Лайк: описовість психологічних реакцій, атмосфера, теми, психологічні метафори.
Трохи не лайк: всередині просідає динаміка.
Але загалом — прекрасний, просто прекрасний дебют.
А як з цим справлятися, коли зі своїм минулим справитися не можеш? Собі дати раду не виходить?
Всі уникають відповідальність, роблять вигляд що не бачать того, що лякає. Не чують того, чого чути не хочуть. Якщо заховатися або втекти — може стати легше. Принаймні тобі. Але навряд людям, які очікують від тебе підтримки.
Себе виправдати завжди легше ніж усвідомити провину і пережити це. Але провина осідає на дні душі намулом, який легко збаламутити. І ти опиняєшся вже на дні, і сонця не видно — вода не прозора, на зубах скріпить пісок.
Та якось та й випірнеш. І до наступного занурення можна робити вигляд що все устоялося.
Книга відгукується нашими реаліями, бачиш в ній своє дитинство і одночасно дитинство своїх дітей. І ці безпорадні дорослі, які не годні були тобі допомогти. І ти сам тепер — такий самий безпорадний дорослий.
Моралі в книзі нема (мабуть). Фіналу нема (як такого). Це просто шматок жити мами та доньки, неприємний. Так само як шматок до того. І так само як буде неприємним наступний.
Лайк: описовість психологічних реакцій, атмосфера, теми, психологічні метафори.
Трохи не лайк: всередині просідає динаміка.
Але загалом — прекрасний, просто прекрасний дебют.
November 13, 2025
Роман про дорослу, яку від світу ніби відділяє скляний ковпак, бо її переслідують привиди минулого. Через це вона не може дати достатньо тепла зокрема своїй дитині.
Роман про підлітку, яка робить (невдалі) кроки в бік дорослого життя, живе з РХП.
Тема втрати пам'яті старшої людини.
Про дитячі табори з їхнім недбальством на кожному кроці, де за дітей відповідальні такі самі діти.
Трохи літньої меланхолії.
Роман про підлітку, яка робить (невдалі) кроки в бік дорослого життя, живе з РХП.
Тема втрати пам'яті старшої людини.
Про дитячі табори з їхнім недбальством на кожному кроці, де за дітей відповідальні такі самі діти.
Трохи літньої меланхолії.
November 29, 2025
ця книга викликала у мене бурю емоцій. першочергово - це перша моя книга, яку я верстала від А до Я.
тай сам сюжет тут мене повернув у дитинство - дитячі табори, що були довгождані від літа до літа. справжність людського "я" - ота найбільш огидна та найбільш прихована частина кожного з нас - прописані дуже правдоподібно.
ну і звісно ж, вічна тема: батьківства, булінгу, першого кохання та рхп.
тай сам сюжет тут мене повернув у дитинство - дитячі табори, що були довгождані від літа до літа. справжність людського "я" - ота найбільш огидна та найбільш прихована частина кожного з нас - прописані дуже правдоподібно.
ну і звісно ж, вічна тема: батьківства, булінгу, першого кохання та рхп.
January 14, 2026
Це психологічний роман про відносини матері-письменниці та доньки-підлітки, яка страждає на РХП. Але окрім цієї головної проблематики книжка охоплює багато неприємних речей, які супроводжують не тільки дитяче/підліткове, але і доросле життя. Чого тільки вартує зображення буднів у таборі, де діти легко можуть дістати сигарети та алкоголь, а проходження пожежної безпеки та інструктажів обмежується підписом у журналі.
Також тут стається трагедія. Або навіть трагедії, різні за масштабом, але від цього не менш гіркі.
Книжка не дає відповідей на питання, не розповідає про вирішення проблем героїнь, але при цьому вирулює у натяк на оптимізм, що все ще може бути добре.
До речі, самі героїні (мама і донька) не явні протагоністи. Вони не можуть розібратися у собі та в своїх відносинах, не розмовляють про це і, попри походи до психологів, відмежовуються від проблем, очікуючи, що якось все вирішиться само собою, замість того, щоб бодай щось активно зробити.
При цьому їм все одно співчуваєш і переживаєш за їх подальші долі.
Ця історія точно не для відпочинку та розваг, але вона чіпляє і змушує задуматись про багато речей.
Також тут стається трагедія. Або навіть трагедії, різні за масштабом, але від цього не менш гіркі.
Книжка не дає відповідей на питання, не розповідає про вирішення проблем героїнь, але при цьому вирулює у натяк на оптимізм, що все ще може бути добре.
До речі, самі героїні (мама і донька) не явні протагоністи. Вони не можуть розібратися у собі та в своїх відносинах, не розмовляють про це і, попри походи до психологів, відмежовуються від проблем, очікуючи, що якось все вирішиться само собою, замість того, щоб бодай щось активно зробити.
При цьому їм все одно співчуваєш і переживаєш за їх подальші долі.
Ця історія точно не для відпочинку та розваг, але вона чіпляє і змушує задуматись про багато речей.
September 9, 2025
Чудовий сюжет, який передає атмосферу літа і дитячих таборів, дасть хвилю ностальгії всім, хто їх колись відвідував і привідкриє завісу для тих, хто там ніколи не був. Часті посилання на новини нагадують яким був світ ще не так давно. Все це занурює в історію і розслабляє, але жорстока реальність бʼє в бік і тому роман залишається в памʼять і серці надовго.
Найбільше мені сподобалося як авторка часто вкладає якісь асоціації або думки зрозумілі всім, зрозуміло не тільки позитивні. Ці тригери точно знайдуть відгук у досвіді кожного читача, що робить історію більше особистим спогадом, ніж вигадкою авторки. Але це і є сила психічного роману - змусити читача поринути в емоції і переживання, травми і трагедії, щоб вийти кращою версією себе в кінці історії. Даний роман на всі 100 впорався з цим завданням, для головних героїнь, так і для мене.
Найбільше мені сподобалося як авторка часто вкладає якісь асоціації або думки зрозумілі всім, зрозуміло не тільки позитивні. Ці тригери точно знайдуть відгук у досвіді кожного читача, що робить історію більше особистим спогадом, ніж вигадкою авторки. Але це і є сила психічного роману - змусити читача поринути в емоції і переживання, травми і трагедії, щоб вийти кращою версією себе в кінці історії. Даний роман на всі 100 впорався з цим завданням, для головних героїнь, так і для мене.
March 29, 2026
Мені не сподобалось: ні тема, ні герої.
Стиль,темп добрий.
Нема тут ні трилера, ні детектива. Просто факт вбивства і дитячого розбещення.
Булемія
Дитячі травми
Булінг
Гидотно.
Стиль,темп добрий.
Нема тут ні трилера, ні детектива. Просто факт вбивства і дитячого розбещення.
Булемія
Дитячі травми
Булінг
Гидотно.
March 13, 2026
Незважаючи на таку легку та навіть ностальгічну нотку, яку викликає у читача згадка про табір та відпочинок там, ця книга сповнена зовсім іншого сенсу.
Софія їде із дочкою-підлітком у табір, щоб підтримати її там та бути поруч. Вона влаштовується на тимчасовий підробіток, а дочка тим часом шукає нових друзів.
Нова обстановка, тусовка у компанії таких самих веселих, трохи розбещених та сміливих підлітків, не допомагають Анні розслабитись на повну та залишили в минулому свою проблему - булімію.
Матір не помічає жодних підстав для хвилювань за дочку, знаходячись в своєму світі спогадів, труднощів та образ з минулого.
Тема маленької сім'ї, де двоє людей мають знати один одного, як ніхто інший, дуже гостра та важка. Знаходячись поряд, рідні люди наче знаходяться на різних планетах. Зі сторони це гарно проглядається, а ось із середини - важче.
Підліток, який не може знайти опори для себе, стає закритий в собі та відсторонений, і неймовірно важливо відчути цю тонку межу.
Авторка дуже класно та влучно описує світ підлітків, їх пріоритетів, поглядів та небезпек, що виникають завдяки відстороненості та не задіяності батьків в житті дітей.
Гарна книга, дуже хороший сенс.
Однозначно, варто читати, якщо полюбляєте поглянути на вже знайомі речі під іншим кутом.
Софія їде із дочкою-підлітком у табір, щоб підтримати її там та бути поруч. Вона влаштовується на тимчасовий підробіток, а дочка тим часом шукає нових друзів.
Нова обстановка, тусовка у компанії таких самих веселих, трохи розбещених та сміливих підлітків, не допомагають Анні розслабитись на повну та залишили в минулому свою проблему - булімію.
Матір не помічає жодних підстав для хвилювань за дочку, знаходячись в своєму світі спогадів, труднощів та образ з минулого.
Тема маленької сім'ї, де двоє людей мають знати один одного, як ніхто інший, дуже гостра та важка. Знаходячись поряд, рідні люди наче знаходяться на різних планетах. Зі сторони це гарно проглядається, а ось із середини - важче.
Підліток, який не може знайти опори для себе, стає закритий в собі та відсторонений, і неймовірно важливо відчути цю тонку межу.
Авторка дуже класно та влучно описує світ підлітків, їх пріоритетів, поглядів та небезпек, що виникають завдяки відстороненості та не задіяності батьків в житті дітей.
Гарна книга, дуже хороший сенс.
Однозначно, варто читати, якщо полюбляєте поглянути на вже знайомі речі під іншим кутом.
February 1, 2026
Якщо це історія матері-доньки, депресії, анорексії, то навіщо нам роблять детективну затравку за всіма правила жанру, що знайшли тіло дівчини. Потім про це тіло ані слова до 220 сторінки. Ок, є звʼязок потім з травматичним спогадом матері, але це настільки притягнути за вуха, що я не повірила. Написано непогано. Але кінцівка: в таборі помирає дівчина, а мама і донька їдуть смачно обідати і до дівчини з анорексією повертається апетит. Тобто на них взагалі ця трагедія не вплинула? А фраза «не можна дозволити мертвій дитині затягнути тебе з собою» це 🤯
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 8, 2026
Ця книжка залишає по собі огидне відчуття: ніби хтось скаламутив мул у застояній воді й змусив мене у ній купатися. Але я впевнена, що так і було задумано, і авторці вдалося передати правильну емоції.
За сюжетом, дитяча письменниця Софія разом із донькою-підлітком Анею вирушає до літнього табору і влаштовується туди на роботу.
В анотації зазначено, що матір робить це, аби допомогти Ані впоратися з депресією, хоча в самому тексті про діагноз прямо не згадується. Втім, очевидно, що дівчині справді кепсько. Останні кілька місяців вона не ходила до школи, а проводили дні вдома переглядаючи старі фільми.
Після приїзду у табір фокус зміщується на психологізм, де авторка розкриває внутрішній непростий стан героїнь. Читач по черзі - то від імені матері, то від імені доньки - дізнається про їхнє життя, переживання і таємниці.
Сюжетна арка Софії - це сумні роздуми про минуле: колишнього чоловіка, матір та дитинство, і трохи про неприйняття власного тіла. Вона раз у раз наголошує, що тривожиться за доньку, проте складається враження, що Софія просто намагається себе у цьому переконати, ніж насправді переймається.
Натомість Аня - вразлива підлітка з РХП, який їй вдається успішно від всіх приховувати. У таборі вона намагається “сховатися” від старих проблем за алкогольними пригодами з новими друзями, а присутність матері поруч зовсім їй не заважає.
Фактично все зводиться до того, що мати й донька - кожна на одинці із собою - займаються самопоїданням та внутрішнім саморуйнуванням, а читач за цим просто спостерігає.
Дослідженню психології героїнь присвячена більша частина книжки. Проте весь цей час із ними не відбувається нічого суттєвого (як і загалом протягом всього твору). Саме цей елемент сюжету мене муляє, оскільки бракує явного каталізатора чи першопричини, яка б змусила героїнь так затято копирсатися в собі.
Водночас десь там на фоні, у таборі, “вирує життя”. Нам натякають на зловживання безпекою дітей, безперервний алкогольно-тютюновий вояж підлітків та можливий роман між дорослим вожатим і неповнолітньою дівчинкою. Однак, попри таку, здавалося би, насиченість тла, основній частині книги бракує подієвої динаміки.
Тільки в останній третині книжки зовнішній світ перестає бути статичною декорацією і з'являється напруга. Але проблема в тому, що цей розвиток сюжету з’являється надто пізно і, зрештою, взагалі не впливає на стан чи поведінку матері й доньки.
Грубо кажучи, хоч би що там жахливого у таборі не відбувалося, їх це не зачіпає. З таким самим успіхом вони могли сидіти вдома, в окремих кімнатах, і наодинці думати про своє, поки решта світу займається своїми справами.
Мені хотілося б перенести більшість цих подій із фіналу ближче до зав’язки. Це додало б оповіді динаміки, додаткової інтриги та відчуття тривоги, якого мені бракувало. Зрештою, між табором і головними героїнями нарешті з’явився б бодай якийсь причинно - наслідковий зв'язок.
З іншого боку, не можу не відмітити відміну роботу авторки із образами головних героїнь. Мені подобається те, що вони не намагаються сподобатися читачу. Мати й донька по-своєму дратівливі, неприємні, але конфліктні. До самого кінця, і навіть після нього, читач не може визначитися співпереживати їм чи зневажати.
Можливо, в цьому й полягає сенс книги: показати як даність, як травмовані люди ростять травмованих людей. Без пояснень, висновків та рефлексій.
Загалом, мені реально подобається задумка твору, але не подобається як вона втілена. Це дебютна робота для письменниці Юлії Медвідь-Гнепи і варто відзначити, що вона добре володіє словом. Її текст живий, ритмічний і читається неймовірно приємно.
Тож якщо ви любите реалізм, де все зосереджено на "копирсанні в головах", ця книжка вам зайде. А ще - беріть на клуби, там є про що говорити.
За сюжетом, дитяча письменниця Софія разом із донькою-підлітком Анею вирушає до літнього табору і влаштовується туди на роботу.
В анотації зазначено, що матір робить це, аби допомогти Ані впоратися з депресією, хоча в самому тексті про діагноз прямо не згадується. Втім, очевидно, що дівчині справді кепсько. Останні кілька місяців вона не ходила до школи, а проводили дні вдома переглядаючи старі фільми.
Після приїзду у табір фокус зміщується на психологізм, де авторка розкриває внутрішній непростий стан героїнь. Читач по черзі - то від імені матері, то від імені доньки - дізнається про їхнє життя, переживання і таємниці.
Сюжетна арка Софії - це сумні роздуми про минуле: колишнього чоловіка, матір та дитинство, і трохи про неприйняття власного тіла. Вона раз у раз наголошує, що тривожиться за доньку, проте складається враження, що Софія просто намагається себе у цьому переконати, ніж насправді переймається.
Натомість Аня - вразлива підлітка з РХП, який їй вдається успішно від всіх приховувати. У таборі вона намагається “сховатися” від старих проблем за алкогольними пригодами з новими друзями, а присутність матері поруч зовсім їй не заважає.
Фактично все зводиться до того, що мати й донька - кожна на одинці із собою - займаються самопоїданням та внутрішнім саморуйнуванням, а читач за цим просто спостерігає.
Дослідженню психології героїнь присвячена більша частина книжки. Проте весь цей час із ними не відбувається нічого суттєвого (як і загалом протягом всього твору). Саме цей елемент сюжету мене муляє, оскільки бракує явного каталізатора чи першопричини, яка б змусила героїнь так затято копирсатися в собі.
Водночас десь там на фоні, у таборі, “вирує життя”. Нам натякають на зловживання безпекою дітей, безперервний алкогольно-тютюновий вояж підлітків та можливий роман між дорослим вожатим і неповнолітньою дівчинкою. Однак, попри таку, здавалося би, насиченість тла, основній частині книги бракує подієвої динаміки.
Тільки в останній третині книжки зовнішній світ перестає бути статичною декорацією і з'являється напруга. Але проблема в тому, що цей розвиток сюжету з’являється надто пізно і, зрештою, взагалі не впливає на стан чи поведінку матері й доньки.
Грубо кажучи, хоч би що там жахливого у таборі не відбувалося, їх це не зачіпає. З таким самим успіхом вони могли сидіти вдома, в окремих кімнатах, і наодинці думати про своє, поки решта світу займається своїми справами.
Мені хотілося б перенести більшість цих подій із фіналу ближче до зав’язки. Це додало б оповіді динаміки, додаткової інтриги та відчуття тривоги, якого мені бракувало. Зрештою, між табором і головними героїнями нарешті з’явився б бодай якийсь причинно - наслідковий зв'язок.
З іншого боку, не можу не відмітити відміну роботу авторки із образами головних героїнь. Мені подобається те, що вони не намагаються сподобатися читачу. Мати й донька по-своєму дратівливі, неприємні, але конфліктні. До самого кінця, і навіть після нього, читач не може визначитися співпереживати їм чи зневажати.
Можливо, в цьому й полягає сенс книги: показати як даність, як травмовані люди ростять травмованих людей. Без пояснень, висновків та рефлексій.
Загалом, мені реально подобається задумка твору, але не подобається як вона втілена. Це дебютна робота для письменниці Юлії Медвідь-Гнепи і варто відзначити, що вона добре володіє словом. Її текст живий, ритмічний і читається неймовірно приємно.
Тож якщо ви любите реалізм, де все зосереджено на "копирсанні в головах", ця книжка вам зайде. А ще - беріть на клуби, там є про що говорити.
February 28, 2026
Купила цю книгу випадково ще восени за анотацією ,прочитала тільки зараз і це захват! Тема книги ,правда,не та ,яка може викликати захват,проте,те як це написано,те,що в ці 289 сторінок вкладено-це ВАУ!!!!Я більш емоційний читач,ніж раціональний і ця книга збурила безліч емоцій та флешбеків з мого дитинства!В цій книзі розкрито стільки важких тем,стільки складних та незручних для обговорення ситуацій,при цьому розкриті вони якось так якісно,правдиво і реально,що змушує тебе проживати кожну сторінку.Тут і стосунки батьків/ дітей і тема булінгу та соцмереж,тема дорослішання та підліткових проблем та ризиків,тема бездіяльності дорослих,тема суспільства в якому всім байдуже,що робиться далі їх інтересів,несправедливість,жорстокість підлітків і дуже багато всього іншого…Я зараз дивлюсь на все перелічене мною і дивуюсь ,як авторці вдалось так щемко і реально розкрити так багато важливих тем на такій кількості сторінок?!Дуже очікую наступні книги від авторки!!! Це було сильно!
January 2, 2026
Захоплива історія з актуальними темами та цікавими персонажами. Сподобалось, важко було відірватися, бо кортіло дізнатися що далі. Чекатиму на наступні книги авторки.
November 5, 2025
Я знала, що цей текст мені сподобається, бо це дуже мій жанр і теми: стосунки матері з донькою, підлітки, РХП… і ще й сеттінг такий класний — дитячий табір. Але я не очікувала, що сподобається настільки!
Це дебютний роман Юлі, проте написаний він так впевнено й майстерно, що на дебютний зовсім не схожий. Персонажі правдоподібні, без кліше чи очевидних архетипів, дуже живі у своїх проявах. Події розвиваються динамічно, за ними цікаво спостерігати. Нам далеко не все озвучують. І це тільки більше запалює інтерес і уяву. Історія тримає в напрузі весь час, а це неабияк складно зробити в психологічному тексті.
Хочу, щоб цей роман прочитали не лише ті, хто любить психологічну прозу, а й шанувальники детективів і трилерів. Бо це просто дуже хороший роман.
Забудьте про «Служниць» і «Хірургів» — ось приклад, як якісна й майстерна література може водночас працювати і з кліфхенгерами, і з персонажами, і з сюжетом.
Відразу в топи прочитаного за цей рік!
Це дебютний роман Юлі, проте написаний він так впевнено й майстерно, що на дебютний зовсім не схожий. Персонажі правдоподібні, без кліше чи очевидних архетипів, дуже живі у своїх проявах. Події розвиваються динамічно, за ними цікаво спостерігати. Нам далеко не все озвучують. І це тільки більше запалює інтерес і уяву. Історія тримає в напрузі весь час, а це неабияк складно зробити в психологічному тексті.
Хочу, щоб цей роман прочитали не лише ті, хто любить психологічну прозу, а й шанувальники детективів і трилерів. Бо це просто дуже хороший роман.
Забудьте про «Служниць» і «Хірургів» — ось приклад, як якісна й майстерна література може водночас працювати і з кліфхенгерами, і з персонажами, і з сюжетом.
Відразу в топи прочитаного за цей рік!
December 12, 2025
Стрьомна, колюча, обурлива книжка. Хороша!
November 19, 2025
Ця книга вдарила по моїй особистій болючій пам’яті. По тому досвіду, який я пережила в одинадцять років — коли вперше потрапила до літнього табору, про який мріяла з першого класу. П’ять років просила, благала, але “в селі літо — це робота”, тож мене не відпускали.
І от я — дівчинка з села — опиняюся в таборі, де відпочивають міські діти. А ще в нашому загоні була дуже дивна суміш: хлопці й дівчата 11–15 років, і вожаті — років по 18, двоє молодих, красивих, модних дорослих. Я була одна з наймолодших. І замість конкурсів, вистав, спортивних змагань — вони курять, п’ють, матюкаються, фарбуються, моднічають, цілуються, відповідно жартують, і відповідно поводять себе. Разом з мать його вожатими.
Моя пам’ять стерла частину деталей. І, можливо, стерла сексуальний підтекст, який там міг бути. Але цю атмосферу — токсичну, абсурдно-дорослу, небезпечну — я памʼятаю добре.
На четвертий день я втекла. Не буквально — я додзвонилася додому й попросила забрати мене. І пам’ятаю маленьку травму, коли батьки сказали:
— Потерпи. Що тут такого?
А ще потім я почула як знайомі моїх батьків говорили їм, що вони мали б пишатися — що я не захотіла ні бухати, ні курити, ні грати в “дорослі ігри” з дорослими вожатими.
У «Намулі» теж усе крутиться навколо табору. Але книжка — глибше про інше, і одночасно наче списано з мого досвіду. Це історія про жінку, матір підлітка, яка змушена повернутися до своєї підліткової помилки.
Так, ситуація гіперболізована — але цілком можлива. Підліткові “понти”, небезпечні дурниці, коли діти підштовхують одне одного, не усвідомлюючи наслідків, — це реальність.
У книжці є булінг, є депресія, є булімія. Є батьки, які переживають одне й те саме абсолютно по-різному.
І все це — в атмосфері ненависного мені літнього табору, який тут майже персонаж.
І от я — дівчинка з села — опиняюся в таборі, де відпочивають міські діти. А ще в нашому загоні була дуже дивна суміш: хлопці й дівчата 11–15 років, і вожаті — років по 18, двоє молодих, красивих, модних дорослих. Я була одна з наймолодших. І замість конкурсів, вистав, спортивних змагань — вони курять, п’ють, матюкаються, фарбуються, моднічають, цілуються, відповідно жартують, і відповідно поводять себе. Разом з мать його вожатими.
Моя пам’ять стерла частину деталей. І, можливо, стерла сексуальний підтекст, який там міг бути. Але цю атмосферу — токсичну, абсурдно-дорослу, небезпечну — я памʼятаю добре.
На четвертий день я втекла. Не буквально — я додзвонилася додому й попросила забрати мене. І пам’ятаю маленьку травму, коли батьки сказали:
— Потерпи. Що тут такого?
А ще потім я почула як знайомі моїх батьків говорили їм, що вони мали б пишатися — що я не захотіла ні бухати, ні курити, ні грати в “дорослі ігри” з дорослими вожатими.
У «Намулі» теж усе крутиться навколо табору. Але книжка — глибше про інше, і одночасно наче списано з мого досвіду. Це історія про жінку, матір підлітка, яка змушена повернутися до своєї підліткової помилки.
Так, ситуація гіперболізована — але цілком можлива. Підліткові “понти”, небезпечні дурниці, коли діти підштовхують одне одного, не усвідомлюючи наслідків, — це реальність.
У книжці є булінг, є депресія, є булімія. Є батьки, які переживають одне й те саме абсолютно по-різному.
І все це — в атмосфері ненависного мені літнього табору, який тут майже персонаж.
December 8, 2025
Мені сподобалось читалось легко , відчувався вайб літніх таборів , навіть трошки теплого сонця незважаючи на грудень . Герої для мене це було прикладом , як не треба жити , як не треба виховувати дітей , як не треба бути матірʼю - це взагалі відкритий ред флаг .
Детективна історія тут не така цікава нажаль , тут більше про психологічне , більше про глибоке , аніж триллер , тут показують до чого можуть привести неправильні відносини батьків до дітей , ігнорування дитячих проблем і старі запеклі не загоючі дитячі травми .
Признаюсь , я скептично віднеслась до обкладинки , спочатку . Бо вона дивна якась , і прочитання книжки це не змінило 🤣 але цей ефект щоб читач міг подумати і розвʼязати по своєму тут теж має право на існування , а взагалі як людина 30 + я згадала ці вечори в таборі , перші дискотеки , перші типу кохання , коли сдавалось немає на землі більш нікого з хлопців 😂, я в таборі не пила , але таке думаю теж було 100%
Ще керівник табору типовий прям , якому все рівно що там коїться , він тільки заробляє на цьому .
Окремий лайк за опис їжі , я прям згадала часи таборів . Ну і наостанок я дуже вірю в те що ця історія щось змінить в їх головах , що цей намул залишиться далеко в таборі , а їх чекає чисте і прозоре нове майбутнє 🥰
Детективна історія тут не така цікава нажаль , тут більше про психологічне , більше про глибоке , аніж триллер , тут показують до чого можуть привести неправильні відносини батьків до дітей , ігнорування дитячих проблем і старі запеклі не загоючі дитячі травми .
Признаюсь , я скептично віднеслась до обкладинки , спочатку . Бо вона дивна якась , і прочитання книжки це не змінило 🤣 але цей ефект щоб читач міг подумати і розвʼязати по своєму тут теж має право на існування , а взагалі як людина 30 + я згадала ці вечори в таборі , перші дискотеки , перші типу кохання , коли сдавалось немає на землі більш нікого з хлопців 😂, я в таборі не пила , але таке думаю теж було 100%
Ще керівник табору типовий прям , якому все рівно що там коїться , він тільки заробляє на цьому .
Окремий лайк за опис їжі , я прям згадала часи таборів . Ну і наостанок я дуже вірю в те що ця історія щось змінить в їх головах , що цей намул залишиться далеко в таборі , а їх чекає чисте і прозоре нове майбутнє 🥰
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 3, 2026
Читати було дуже добре. Піднімаються питання РХП, сепарації, травмованого дитинства і перенос цього всього в доросле життя. Але не вистачило якоїсь ідейної розвʼязки, щасливого одужання, тощо. Може це і є сигнал до звертання уваги, що такі речі не проходять самі, а так і залишаються проблемою.
Сподобалось що діти — як діти, 9-15 років в літньому таборі майже без нагляду — це алкоголь, цигарки, любовна любов і браслети дружби і драми між подругами.
Сподобалось що головна героїня - не супер жінка з Марвелу. А реальна, схожа на багатьох жіночка, що не встигла набутися дитиною.
Всі такі неідеальні, і це кайф, відчуття що читаєш чиюсь реальну історію, спогад. Так і хочеться надавати їм всім по шиям 😁
Для когось ця книга може стати терапевтичною. Для когось - профілактичною, для когось - попереджувальною.
Сподобалось!
Сподобалось що діти — як діти, 9-15 років в літньому таборі майже без нагляду — це алкоголь, цигарки, любовна любов і браслети дружби і драми між подругами.
Сподобалось що головна героїня - не супер жінка з Марвелу. А реальна, схожа на багатьох жіночка, що не встигла набутися дитиною.
Всі такі неідеальні, і це кайф, відчуття що читаєш чиюсь реальну історію, спогад. Так і хочеться надавати їм всім по шиям 😁
Для когось ця книга може стати терапевтичною. Для когось - профілактичною, для когось - попереджувальною.
Сподобалось!
March 8, 2026
Жа��р: психологічна проза
«Але навіть із затягнутими пасками, накрученими віями та втягнутими животами ми почувалися огидними. Болюча правда полягала в тому,
що в пʼятнадцять я ладна була помінятися тілами з першою-ліпшою людиною, твариною чи клаптиком пшеничного поля. Я хотіла стати старим целофановим пакетом, що застряг між гілками дерева.
Будь-що, тільки б позбутися власного тіла, цієї купи сміття, приклеєної до мого життя грубим будівельним скотчем».
Нечасто буває таке відчуття, наче книга писалася спеціально для мене. Проте «Намул» - це саме такий випадок.
Мої підліткові роки припали на 2010-ті, не знаю, як в інші епохи, але в той час розлади харчової поведінки дуже романтизувалися. Не можу сказати, що це на мене не вплинуло, проте я й не думала, що книга, в якій порушується ця тема, так мені відгукнеться.
Історія затягує з перших сторінок та тримає в напрузі - ми дізнаємося, що щось жахливе трапилося, а уже потім спостерігаємо за подіями до.
Атмосфера літнього табору, проте зовсім не сонячна, а навпаки - понура.
Це книга про трагедію підліткового віку: жорстокість, цькування, намагання здаватися дорослими, байдужість самих дорослих. Підлітки тут саме такі, якими були колись і ми, тому книгою проймаєшся ще дужче.
Про неприйняття себе. Тут ця тема стає проблемою багатьох поколінь: батьки прищеплюють це своїм дітям, а цим батькам - їх батьки.
Про стосунки мати-донька. Головна героїня Софія має свою вавку в голові, не знає, що робити зі своїм життям, водночас має виховувати дочку та думати про матір, яка може втрати памʼять, як колись її бабуся.
Після прочитання я тепер трохи emotionally unwell, але багато, як то кажуть, відрефлексувала.
Книга викликала купу емоцій, вона дуже крута. Короче, повний відпад!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
5/5 ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
«Але навіть із затягнутими пасками, накрученими віями та втягнутими животами ми почувалися огидними. Болюча правда полягала в тому,
що в пʼятнадцять я ладна була помінятися тілами з першою-ліпшою людиною, твариною чи клаптиком пшеничного поля. Я хотіла стати старим целофановим пакетом, що застряг між гілками дерева.
Будь-що, тільки б позбутися власного тіла, цієї купи сміття, приклеєної до мого життя грубим будівельним скотчем».
Нечасто буває таке відчуття, наче книга писалася спеціально для мене. Проте «Намул» - це саме такий випадок.
Мої підліткові роки припали на 2010-ті, не знаю, як в інші епохи, але в той час розлади харчової поведінки дуже романтизувалися. Не можу сказати, що це на мене не вплинуло, проте я й не думала, що книга, в якій порушується ця тема, так мені відгукнеться.
Історія затягує з перших сторінок та тримає в напрузі - ми дізнаємося, що щось жахливе трапилося, а уже потім спостерігаємо за подіями до.
Атмосфера літнього табору, проте зовсім не сонячна, а навпаки - понура.
Це книга про трагедію підліткового віку: жорстокість, цькування, намагання здаватися дорослими, байдужість самих дорослих. Підлітки тут саме такі, якими були колись і ми, тому книгою проймаєшся ще дужче.
Про неприйняття себе. Тут ця тема стає проблемою багатьох поколінь: батьки прищеплюють це своїм дітям, а цим батькам - їх батьки.
Про стосунки мати-донька. Головна героїня Софія має свою вавку в голові, не знає, що робити зі своїм життям, водночас має виховувати дочку та думати про матір, яка може втрати памʼять, як колись її бабуся.
Після прочитання я тепер трохи emotionally unwell, але багато, як то кажуть, відрефлексувала.
Книга викликала купу емоцій, вона дуже крута. Короче, повний відпад!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
5/5 ⭐️⭐️⭐️⭐️⭐️
November 7, 2025
«Намул»
Юлія Медвідь Гнепа.
Вона підіймає з мулу суспільного мовчання важкі, гостро-соціальні і, дуже часто, незручні питання:
❤️🩹байдужість та безвідповідальність в стосунках дорослі-діти;
❤️🩹емоційна незрілість батьків;
❤️🩹вживання алкоголю підлітками та дітьми;
❤️🩹 дорослі,які закривають на оце очі 🙈;
❤️🩹весь спектр розладів харчової поведінки та паталогічні шаблони стосунків з їжею (жорсткі дієти, булемія, голодування, анарексія, тощо);
❤️🩹цькування та булінг;
🫀Літній табір у озера, де майже кожного року гине дитина, але про це «соромʼязливо» мовчать. Заклад продовжує працювати і кожні наступні канікули радо обіймами відкриває свої облущені врата.
Софії, письменниця дитячих книжок отримала запрошення в одну із змін провести письменницькі заходи. Жінка приймає пропозицію в надії, що це допоможе відволіктися від власних тривог і допомогти 15-річній донці подолати депресію. Вони заїжджають, але разом із речами у валізах кожної складені власні привидів та спогади, схований біль та самотність, які поступово вигулькують назовні.
🫀Майже весь час, поки ця історія була зі мною, не полишало відчуття розщеплення чогось цілого, розʼєднання на дві частини. Але з останніми сторінками це зникло, лишилась надія і багато імлистих питань й думок:
⁉️Є твердження: найбільший гріх — байдужість. І саме байдужість тонкою, але нейлоновою павутиною тягнеться крізь весь сюжет: збайдужіла втома дорослого, жорстокість байдужих підлітків, байдужість системи… і безвідповідальність. Ця пустка в серцях затягує і рве, полишає після себе ламані долі, мертві або понівечені тіла.
⁉️ Як мама підлітки, гадаю цю історію стосунків доньки і матері вартувало прочитати, щоб побачити призму крізь яку дитина може сприймати дорослого. В чомусь це відбиття реальне, а в дечому може бути викривленим та спотворене браком досвіду і накопиченим болем.
Юлія Медвідь Гнепа.
Вона підіймає з мулу суспільного мовчання важкі, гостро-соціальні і, дуже часто, незручні питання:
❤️🩹байдужість та безвідповідальність в стосунках дорослі-діти;
❤️🩹емоційна незрілість батьків;
❤️🩹вживання алкоголю підлітками та дітьми;
❤️🩹 дорослі,які закривають на оце очі 🙈;
❤️🩹весь спектр розладів харчової поведінки та паталогічні шаблони стосунків з їжею (жорсткі дієти, булемія, голодування, анарексія, тощо);
❤️🩹цькування та булінг;
🫀Літній табір у озера, де майже кожного року гине дитина, але про це «соромʼязливо» мовчать. Заклад продовжує працювати і кожні наступні канікули радо обіймами відкриває свої облущені врата.
Софії, письменниця дитячих книжок отримала запрошення в одну із змін провести письменницькі заходи. Жінка приймає пропозицію в надії, що це допоможе відволіктися від власних тривог і допомогти 15-річній донці подолати депресію. Вони заїжджають, але разом із речами у валізах кожної складені власні привидів та спогади, схований біль та самотність, які поступово вигулькують назовні.
🫀Майже весь час, поки ця історія була зі мною, не полишало відчуття розщеплення чогось цілого, розʼєднання на дві частини. Але з останніми сторінками це зникло, лишилась надія і багато імлистих питань й думок:
⁉️Є твердження: найбільший гріх — байдужість. І саме байдужість тонкою, але нейлоновою павутиною тягнеться крізь весь сюжет: збайдужіла втома дорослого, жорстокість байдужих підлітків, байдужість системи… і безвідповідальність. Ця пустка в серцях затягує і рве, полишає після себе ламані долі, мертві або понівечені тіла.
⁉️ Як мама підлітки, гадаю цю історію стосунків доньки і матері вартувало прочитати, щоб побачити призму крізь яку дитина може сприймати дорослого. В чомусь це відбиття реальне, а в дечому може бути викривленим та спотворене браком досвіду і накопиченим болем.
April 10, 2026
Довго не могла сформулювати відгук на "Намул" Юлії Медвідь-Гнепи, бо щиро шкода, що ця книжка мені не зайшла ( За усіма ознаками мала би, а щось ні.
По-перше, всі 290 сторінок я чекала і намагалася зрозуміти, до чого ж веде авторка, і що я в принципі читаю, але так і не знайшла відповіді на це питання.
З анотації здається, що це щось типу трилера (на гудрідс написано "психологічний роман з детективною лінією"): бо поблизу дитячого табору знаходять тіло дівчини. Його справді знаходять на 17-й сторінці. Але наступний раз ми про це почитаємо лише на 257-й сторінці (з 290). Детективної лінії та й детективної розв'язки тут немає. А весь сюжет взагалі не про це.
Про що він?
А хз, і це по-друге. В романі зібрано комбо тригерів та нещасть, але жодна з цих тем не розкрита, лише накреслена дрібними мазками:
- РХП;
- Депресія;
- Недолюбленість;
- Бодішейминг;
- Фемінізм;
- Нерозуміння батьками дітей і навпаки;
- Хвороба Альцгеймера;
- Щось типу педофілії та харасменту;
- Прийняття свого старішання;
- Корупція;
- Дуже дивне вбивство;
- (не) прийняття свого тіла;
- Наслідки невдалого першого кохання;
- Самогубство підлітків;
- Радянське дитинство;
- Сепарація від батьків;
- Смерть дітей;
- Дорослішання;
- Письменництво і пошук тем для творчості;
- Згвалтування;
- Самоушкодження;
- Бардак у світовій політиці.
І це я, ймовірно, ще не все перерахувала.
Дія відбувається у 2019 році. Головна героїня - дитяча письменниця - їде в дитячий табір попрацювати організаторкою дозвілля. З нею - донька, яка після нещасливого кохання та недолюбленості страждає на РХП і депресію.
А далі сюжета фактично не буде: на нас накидують шматочки тригерних тем, які, безперечно, не можуть не зачепити будь-яку жінку. І зверху це полите атмосферою поганого літнього табору, де коїться чортзнашо, а дорослим на все пофіг, бо більшість з них самі недавно були дітьми і ще не відростили відповідальність. А інші просто звикли не паритися, або ж відмивають кошти.
В книжці є кілька сильних цитат, які дуже чіпляють і ріжуть по живому. Наприклад, така:
💔
А за дещо можу й покритикувати. РХП тут описане так:
Ну ні, РХП - це коли ти швидко напихуєшся, не відчуваючи смаку, а потім себе за це шеймиш, а не "насолоджуєшся кожним шматочком". Не питайте, звідки я це знаю 🙄.
У 2019-го року тут вайб дев'яностих або двотисячних - і саме тому чітачі ностальгічно-відразливо впізнають у книжці своє дитинство та подібні табори. Хотілося б вірити, що з того часу у таборах щось трохи змінилося 👀
Ну і все. По суті, це 290 сторінок батьківсько-материнських стосунків та тригерів. Героїня в таборі фактично нічого не робить - підглядає за донькою і згадує свою матір та власне дитинство. Ніхто в цій історії не змінюється, нічого не переосмислює, і книжка закінчується так, що доводиться довго думати: "Що я тільки що прочитала і навіщо це все було?".
"Намул" багато хто хвалить, зокрема, Ганна Улюра, а зі мною щось пішло не так. Чогось мені тут не вистачило, а хаотичних тригерів навпаки було забагато, вибачайте.
Зазвичай відгуки пишу тут: https://t.me/npzbvnkngchtn
По-перше, всі 290 сторінок я чекала і намагалася зрозуміти, до чого ж веде авторка, і що я в принципі читаю, але так і не знайшла відповіді на це питання.
З анотації здається, що це щось типу трилера (на гудрідс написано "психологічний роман з детективною лінією"): бо поблизу дитячого табору знаходять тіло дівчини. Його справді знаходять на 17-й сторінці. Але наступний раз ми про це почитаємо лише на 257-й сторінці (з 290). Детективної лінії та й детективної розв'язки тут немає. А весь сюжет взагалі не про це.
Про що він?
А хз, і це по-друге. В романі зібрано комбо тригерів та нещасть, але жодна з цих тем не розкрита, лише накреслена дрібними мазками:
- РХП;
- Депресія;
- Недолюбленість;
- Бодішейминг;
- Фемінізм;
- Нерозуміння батьками дітей і навпаки;
- Хвороба Альцгеймера;
- Щось типу педофілії та харасменту;
- Прийняття свого старішання;
- Корупція;
- Дуже дивне вбивство;
- (не) прийняття свого тіла;
- Наслідки невдалого першого кохання;
- Самогубство підлітків;
- Радянське дитинство;
- Сепарація від батьків;
- Смерть дітей;
- Дорослішання;
- Письменництво і пошук тем для творчості;
- Згвалтування;
- Самоушкодження;
- Бардак у світовій політиці.
І це я, ймовірно, ще не все перерахувала.
Дія відбувається у 2019 році. Головна героїня - дитяча письменниця - їде в дитячий табір попрацювати організаторкою дозвілля. З нею - донька, яка після нещасливого кохання та недолюбленості страждає на РХП і депресію.
А далі сюжета фактично не буде: на нас накидують шматочки тригерних тем, які, безперечно, не можуть не зачепити будь-яку жінку. І зверху це полите атмосферою поганого літнього табору, де коїться чортзнашо, а дорослим на все пофіг, бо більшість з них самі недавно були дітьми і ще не відростили відповідальність. А інші просто звикли не паритися, або ж відмивають кошти.
В книжці є кілька сильних цитат, які дуже чіпляють і ріжуть по живому. Наприклад, така:
Мене питають, чи хвилююся я перед презентаціями. Я не можу відповідати чесно, бо чесна відповідь вселяє жах. Чесна відповідь полягає в тому, що і я, і модераторка навпроти, викладачка столичного університету, і жінка, що встала для того, щоб озвучити питання, думають про одне: чи достатньо ми гарні та хороші, щоб бути тут? Чи в мене не заширокі стегна, щоб бути модераторкою? Чи в мене не затонке волосся, щоб бути письменницею?
💔
А за дещо можу й покритикувати. РХП тут описане так:
Вона розкладала на ліжку батончики та пиріжки з сосисками, і з'їдала усе по черзі, насолоджуючись кожним шматочком.
Ну ні, РХП - це коли ти швидко напихуєшся, не відчуваючи смаку, а потім себе за це шеймиш, а не "насолоджуєшся кожним шматочком". Не питайте, звідки я це знаю 🙄.
У 2019-го року тут вайб дев'яностих або двотисячних - і саме тому чітачі ностальгічно-відразливо впізнають у книжці своє дитинство та подібні табори. Хотілося б вірити, що з того часу у таборах щось трохи змінилося 👀
Ну і все. По суті, це 290 сторінок батьківсько-материнських стосунків та тригерів. Героїня в таборі фактично нічого не робить - підглядає за донькою і згадує свою матір та власне дитинство. Ніхто в цій історії не змінюється, нічого не переосмислює, і книжка закінчується так, що доводиться довго думати: "Що я тільки що прочитала і навіщо це все було?".
"Намул" багато хто хвалить, зокрема, Ганна Улюра, а зі мною щось пішло не так. Чогось мені тут не вистачило, а хаотичних тригерів навпаки було забагато, вибачайте.
Зазвичай відгуки пишу тут: https://t.me/npzbvnkngchtn
October 30, 2025
Це був метч із перших сторінок. Ба навіть з першого речення, що інтригує та задає тон. Попри те, що роман торкається досить болісних тем, тут нема навʼязливості чи штучності. Зате є обʼємні персонажі, напруга детективної лінії, майстерна робота з деталями, а відтак атмосферне читання і вдосталь простору для власних роздумів. Читалося легко, хотілося розтягнути процес.
Мені насамперед зрезонувала тема батьківсько-дитячих стосунків. Контакт з дітьми, яким ми даємо життя і тими, що живуть всередині нас.
Я мама підлітка і майже підлітка, і природньо, співчувала Софії, хоча й дратувала і обурювала вона мене теж добряче. Однак історія Анни теж відгукнулася, підняла намул спогадів про почуття вразл��вості, якоїсь такої оголеності у підліткові роки.
Табір «Кришталь» — це для мене про скляні стіни, між людьми, навіть найближчими, про холод і байдужість, що нарощуються, кристалізуються. Це і брила брудного льоду, в якій законсервована інша епоха, що відтає щоліта і заливає усе довкола каламутною водою. Лише стрічка новин нагадує про реальність — чи не один із круків Одіна їх приносить?
До речі, посилання на легенди та міфи делікатними маячками вели до глибшого розуміння персонажів. Та і самій собі було цікаво задати питання: суп Мен По або вода зі струмка Мнемосіни? Чи одне без іншого має сенс? Мені й досі цікаво про це думати.
Ближче до фіналу, в певних епізодах хотілось побути довше, ніж пропонувала оповідь. А потім спало на думку, що це певно метафікшн тут усе плутає :) І від цього ще дужче хочеться обговорити цю історію з іншими, тому виглядатиму книжкові клуби.
Загалом, чудовий дебют, уже чекаю наступну книжку авторки!
Мені насамперед зрезонувала тема батьківсько-дитячих стосунків. Контакт з дітьми, яким ми даємо життя і тими, що живуть всередині нас.
Я мама підлітка і майже підлітка, і природньо, співчувала Софії, хоча й дратувала і обурювала вона мене теж добряче. Однак історія Анни теж відгукнулася, підняла намул спогадів про почуття вразл��вості, якоїсь такої оголеності у підліткові роки.
Табір «Кришталь» — це для мене про скляні стіни, між людьми, навіть найближчими, про холод і байдужість, що нарощуються, кристалізуються. Це і брила брудного льоду, в якій законсервована інша епоха, що відтає щоліта і заливає усе довкола каламутною водою. Лише стрічка новин нагадує про реальність — чи не один із круків Одіна їх приносить?
До речі, посилання на легенди та міфи делікатними маячками вели до глибшого розуміння персонажів. Та і самій собі було цікаво задати питання: суп Мен По або вода зі струмка Мнемосіни? Чи одне без іншого має сенс? Мені й досі цікаво про це думати.
Ближче до фіналу, в певних епізодах хотілось побути довше, ніж пропонувала оповідь. А потім спало на думку, що це певно метафікшн тут усе плутає :) І від цього ще дужче хочеться обговорити цю історію з іншими, тому виглядатиму книжкові клуби.
Загалом, чудовий дебют, уже чекаю наступну книжку авторки!
September 25, 2025
Це чудова книга про стосунки, любов і біль. Про батьків, дітей і дітей дітей. Авторка наводить фокус на три покоління жінок: старшу, яка повільно втрачає памʼять. Матір, яка несе на собі відповідальність за власну маму і свою дитину. І підлітку, що шукає себе і своє місце.
Але це не абстрактний філософський текст, це дуже гостра соціальна проза, де є булінг, невдоволення своїм тілом, безвідповідальність дорослих, алкоголь і наслідки.
Читається на одному диханні.
Але це не абстрактний філософський текст, це дуже гостра соціальна проза, де є булінг, невдоволення своїм тілом, безвідповідальність дорослих, алкоголь і наслідки.
Читається на одному диханні.
October 18, 2025
Я ніколи не була в дитячих літніх таборах. Дуже переживала через відсутність цього досвіду. Але лише до моменту, як прочитала цю книжку. Втім, читаючи також зловила вайб шкільних поїздок в Карпати. Лише в дорослому віці розумієш наскільки близько все було, щоб піти кудись не туди.
Чудова книга. Проковтнула за один день. Напруга тримала до останнього, захопила мої думки, затягла як намул.
Цікаві і неоднозначні персонажі, майстерно описані зміни станів головних героїнь. Теми, що були близькими: тема їжі і ставлення до неї, тема краси, прийняття свого тіла, реалізації і творчості, тема пам’яті і її втрати - дуже делікатні штрихи, що складаються в пазл і стає зрозуміло, чому персонажі чинять і думають так, як вони це роблять.
Текст зайшов мені також і стилем, він легкий і насичений водночас.
З нетерпінням чекаю нових книжок авторки
Чудова книга. Проковтнула за один день. Напруга тримала до останнього, захопила мої думки, затягла як намул.
Цікаві і неоднозначні персонажі, майстерно описані зміни станів головних героїнь. Теми, що були близькими: тема їжі і ставлення до неї, тема краси, прийняття свого тіла, реалізації і творчості, тема пам’яті і її втрати - дуже делікатні штрихи, що складаються в пазл і стає зрозуміло, чому персонажі чинять і думають так, як вони це роблять.
Текст зайшов мені також і стилем, він легкий і насичений водночас.
З нетерпінням чекаю нових книжок авторки
Displaying 1 - 27 of 27 reviews