Намул

by Юлія Медвідь-Гнепа

"Намул" — психологічний роман із детективною лінією. Софія — дитяча письменниця. Намагаючись допомогти доньці Анні впоратися з депресією, вона супроводжує її у літній табір, куди влаштовується художньою керівницею. Але там опиняється віч-на-віч зі страхами щодо дорослішання дочки та думками про власну матір, яка, здається, втрачає пам’ять. Анна ж ховається від думок про нещодавні події у вирі алкоголю та нової близькості. Та втекти від минулого не вдається. Невдовзі поблизу табору знаходять тіло дівчини.

Genres: Ukrainian Literature

296 pages, Hardcover

Published September 3, 2025

About the author

Українська авторка, дебютувала з психологічним романом «Намул». У минулому – викладачка та копірайтерка. Вивчала мистецтвознавство у Львівській Національній Академії Мистецтв.

Reviews

[Alla Komarova · Rating 4 out of 5]

Другий день хочу говорити про "НАМУЛ" Юлії Медвідь-Гнепи (вчора відірвалася на цілих майже 5 хвилин у ТікТок, але спочатку відео було 9 хвилин, безжально порізала на монтажі).

А точніше — про головну героїню і всіх її демонів 💀

🖇 Софія — так, травмована вихованням, але ж в дорослих людей вже є вибір, бути їм ницими рептиліями чи все-таки зробити щось хороше в житті?

🖇 Софія — це клубок комплексів та невпевненості (вона реально вважає, що єдине, про що думають всі авторки на презентаціях своїх творів — це "чи не затовсті в них стегна для цих презентацій"). Вона не бачить проблем своєї доньки, бо зосереджена на собі любимій, а якщо щось буквально падає їй на голову, то не намагається з'ясувати причину, а звично фіксується виключно на собі: вона не їсть приготовлені мною сніданки, тому що це я їх зробила.

📌 Так, отой уривок про мамашку (https://t.me/daphniasuggests/6474), яка порівнює колір шкіри своєї доньки із її засмаглою подружкою, і сподівається, що в тої ризик меланоми вище — це її типовий хід думок.

💔 В якійсь момент їй телефонує сусідка матері і каже, що ту знайшли на зупинці без пам'яті, вона хотіла кудись їхати, не орієнтувалася у часі й просторі. І знаєте, що робить вдячна донечка? Каже "добре, я приїду" і... іде в кафешку, бо треба ж поїсти.

🔥 Але найголовніша тайна головної героїні полягає у тому, що, коли їй було 15 років (як доньці зараз), вона вбила свою однокласницю. Вони йшли додому, та хотіла дружити, ГГ знайшла в снігу якусь пляшечку, схожу на аптечну, і змусила подругу випити. Подруга випила, їй стало погано, вона впала, билася в судомах, а потім затихла. ГГ постояла поруч якійсь час і пішла додому. Коли прийшла, то хотіла покликати на допомогу, але вирішила нічого не казати, бо поки йшла, ноги змерзли, а тепер в теплі відігрілися, що його ото знову кудись йти. І так, їй всі зійшло з рук, бо смерть визначили як суїцід.

✏️ Деталь, що стала для мене кокосіком на цьому всьому тортику, що ГГ — дитяча письменниця, яка багато роздумує про те, як важливо дітям прививати світле, добре й чесне. Це так тонко, насправді, зроблено, що я не можу перестати про це думати.

❤️ Неймовірно вдячна авторці за цю героїню, за книгу в цілому. Подивіться мій відгук (https://vm.tiktok.com/ZMAtHN9sK/) на ТікТок, бумласочка, і обов'язково почитайте книжку. Вона класна, попри обкладинку 👀

Це однозначно #Дафа_радить

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

4⭐️

Сьогодні (26.05) якраз буду не презентації, оцінку поставлю згодом.

Фінал насторожив, мушу це обговорити, чи правильно я для себе його зрозумів. (Перепитав авторку і друзів … можна трактувати по-різному, і це правильно).

Описи проблем підлітків, та й не тільки їх, літніх таборів - тут все зрозуміло. (І тут це головна тема історії, а ще багато іншого, і тут вже треба вам читати).

Після презентації тільки хороші враження про авторку, дуже мудрі і глибокі відповіді, та й розуміння багатьох важливих речей. Було дуже приємно слухати.

Книгу однозначно рекомендую читати. А нову авторка вже пише!

[Vika · Rating 5 out of 5]

Для мене це було прекрасно!
Дуже велика кількість соціальних тем піднято в книзі: РХП,булінг, сексуальні стосунки підлітків, безвідповідальність державних установ,корупція.
Але найсильніша тема : стосунки між мамою і дитиною.
Цей роман суцільна рефлексія.
Прочитала на одному диханні.

[Dima Katerusha · Rating 3 out of 5]

Я дочитав. Перша книга з Премії книжкових блогерів ✅
Я не скажу, що мені прям сподобалось, але якісь емоції ця книга в мене викликала.

Погоджуюсь зі своїми колежанками - тут багато соціальних тем і жодна з них для мене недостатньо розкрилась.

І до того ж, обіцяне в анотації… не знаю навіть, чи варто прискіпуватись до того, що тут майже не було сюжету як такого? 🥲.
Але та, перш за все, це книга про стосунки матері і доньки.

А ще постійно наче авторка відходила від оповіді кудись далеко і чіпляла якісь не дуже важливі і до того ж нецікаві деталі.

Впевнений, що у лонглисті були цікавіше книги, але най буде

[Iryna Chernyshova · Rating 4 out of 5]

Непогано написано як для дебюту, але якийсь бридкий присмак після читання. Жінки потворні, діти монстри, дорослих не було.

[Oksana Pavlenko · Rating 5 out of 5]

Дуже моя книга, яку хотілося читати, а не роботи роботу 😎

Юлі вдається працювати з темрявою всередині та з атмосферою ззовні.

Це роман про жах підліткового віку та про те, як дитячі травми й помилки переслідують усе життя.

Тут і розлади харчової поведінки, і перша тілесність, яка закінчується погано, і підліткова зрада, і бажання здаватися старшими, що завжди або здебільшого закінчується погано.

Ідеально виписаний дитячий табір без жодного адекватного дорослого, бо половина з них самі ще діти.

Головна героїня хоче бути хорошою матір’ю, хорошою письменницею, але щось з’їдає її зсередини.

Жахастики, розказані біля вогнища, — просто милі казки, якщо порівняти з реальністю.

Ви не любите, коли так кажуть, але якби ця книга була перекладена, тут був би хіт в усіх блогах.

Коротше читайте.

https://t.me/okbookclub

[Hanna Norova · Rating 5 out of 5]

"Всіх ґвалтують, просто не у всіх дядько прокурор" 

Чесно, в мене немає навіть сил на цей відгук, настільки мене спустошила книга😑

Десь на третині книги написала нотатку до майбутнього відгуку: 
"Це те, що я люблю — соціально-психологічна драма з великим простором для рефлексій" 
Все так і є, але після прочитання хочеться замінити слово "драма" на "жахи". Тому що нічого, мабуть, не лякає мене більше у житті, ніж байдужість. Особливо до дітей. Особливо до власних. Я не можу зрозуміти людей, які нічого не роблять, коли бачать, що дитина в біді. А коли це їхня власна дитина — таке взагалі в голові не вкладається.
І цитата напочатку мого відгуку як раз про це😔 

Зауважу, як і всі у відгуках, що це не трилер та не детектив. Але напруги та саспенсу тут вистачає. От ніби немає в сюжеті нічого такого, про що ніхто не знає, але все шокує. Під час читання пару раз мені ставало ну прям дуже погано, і не від якихось жахливих подій, а саме від ставлення до цього оточуючих, зокрема головної героїні. А вона та ще соціопатка, хоча і дитяча письменниця👀

З літературної точки зору книга теж мене дуже приємно вразила. Я просто не можу повірити, що це дебют, бо авторка створила те, що не завжди вдається і більш досвідченим письменникам — настільки живі персонажі, жива мова, ніби це все твої знайомі розповідають тобі історії👏🏻 
Не раз під час читання мені згадувався Стівен Кінг, от не знаю, але від "Намулу" мені віяло вайбами Кінга

Однозначно вважаю, що ознайомитись з книгою варто всім. І не тільки тому, що це чудовий представник сучасної української літератури. Це дійсно твір світового рівня. Бажаю авторці того визнання, на яке вона справді заслуговує🫶🏻

[Anastasia Polishchuk · Rating 5 out of 5]

Що б я не написала, кожен побачить тут своє.

Насправді, дуже багато хочеться сказати, це було дещо більше і глибше, ніж я очікувала. Вона не розкриває всі соціальні питання чи проблеми, і тим більше не показує вирішення їх. Ти ніби спостерігач чи то слухач, який опинився в голові матері підлітки і тобі виливають душу. Хаотично, невпорядковано, але реалістично, як спогади, що зненацька виринають в голові. Паралельно від третьої особи ведеться розповідь про її доньку.

Я навіть згадала, як в дитинстві мені самотній сусідський дід показував фото своєї першої дружини в білій весільній сукні в труні. Цей епізод органічно б влився в історію.

Тут підсвічується те, що наш розум намагається приховати від нас, забути, зневажити в памʼяті, уникнути, переконати, що це не настільки страшно і важливо.

Жахливі речі, які кояться навколо, шумлять на шпальтах газет пару днів. Потім стихнуть, справа замнеться і вже за пару тижнів ніхто і не згадає, що хтось злив чиїсь особисті фото в інтернет, в ставку знайшли тіло чи 20-тирічний хлопець спокусив 13-тирічку.

Людська байдужість — що може бути гірше? Кого хвилюють чужі проблеми, якщо всі занурені у власні?

Щодо самої історії — авторці вдалось передати атмосферу замкнутості та депресивного стану так, що я ніби дивилась на ті декорації через не вимите скло.

Все навколо таке чарівне: дитячий літній табір, ліс, природа, а герої живуть на автоматі, чіпляються поглядами за деталі, ніби потопельник за рятівний круг, продовжують тонути в спогадах та самокопанні. Вони є один в одної за замовчуванням, навколо вирує соціум, але вони достобіса одинокі, поглинуті своїми переживаннями та травмами.

Мені сподобалось, як написано, це чудовий дебют, але важко про неї думати — ніби розворушити мурашник.

[Irуna Kuibida · Rating 4 out of 5]

Занадто реальна історія як для художньої книжки.

📖 «Намул», Юлія Медвідь-Гнепа
⭐️ 4/5

Дитяча письменниця Софія намагається знайти втрачений контакт зі своєю 15-літньою дочкою і пропонує поїхати обом у літній табір. План такий: одна — працює художньою керівницею, інша — соціалізовується.

Анна (так її постійно називає мама, і ніяк ніжніше) погодилася лиш би не пояснювати чому «ні» і мама відстала.

Табір «Кришталь». Місце, де діти різко дорослішають, а дорослі вважають, що все під контролем. Так власне і є — все під контролем алкоголю. Його хлепчуть тут усі: від адміністрації до дітей.

А ще це місце, де немає жодної відповідальної людини. Бо так зручно і вигідно. А нащо напрягатися? Головне, аби не повбивалися. А як повбиваються — порішаєм! Хіба то вперше?

Мені дуже сподобалася лінія дочки! Вона підлітка, яка поводилася як підлітка. Імпонувала її чутливість і вразливість. Я читала її думки, і мені вірилося, що саме таке крутиться у юній дівочій голові. Її переживання були дуже зрозумілими, думки «Чому ти така?» не виникало. У цьому випадку причинно-наслідковий звʼязок чітко прослідковувався і був гарно прописаний.

Чого не можу сказати про її маму Софію. Вона суха і поверхнева. Ніяка. Авторка у книзі багато тем зачепила, через які можна було розкрити героїню: мама з деменцією та дочка з булімією, своє непросте зростання та розлучення з чоловіком, баланс між роботою письменниці і вихованням дитини. Слово «зачепила» тут влучне, бо всі ці факти тут просто є, але не прописані. Час від часу виникають якісь спогади, але сумнівів у власних паскудних виборах немає, як і рефлексій щодо минулого та думок щодо майбутнього.

Я не вірю, що те, що сталося з її однокласницею, ніяк не повпливало на неї. А поводиться вона саме так — ніби нічого не сталося. І по сюжету помітно, що вона думає про це, бо коли була можливість, задала відповідне питання поліцейському. Тобто закрадається думка, що сумління таки гризе, але де це все у тексті? Цю ж претензію можна висловити щодо її стосунків з мамою, донькою, колишнім, роботою. Вона не бачить очевидного або робить вигляд, що не бачить. Я схиляюся до другого, але знову ж таки — у тексті немає її втечі від реальності. Вона рухається сюжетом за інерцією: сновигає туди-сюди та ігнорує всі дзвіночки, які більше схожі на церковні дзвони.

“Пройде час, поки ти навчишся бути гарною людиною», — каже вона своїй дочці, і це чи не єдине, що мені сподобалося від цієї персонажки. Бо сама вона поки не навчилася. І це наштовхує на думку: декому життя для цього мало.

Є розділ, який сподобався мені найбільше — від мами Софії та бабусі Анни, Любов. Він неймовірний! Чому він тільки один? Я відразу зрозуміла, чий це голос, тому було цікаво спостерігати за цими хаотичними імпульсами. Хотілося більше. І хотілося більше взаємодії цих трьох жінок.

Анотація каже, що це психологічний роман, і я очікувала більше внутрішнього. Натомість отримала більше зовнішнього.

Книжка чим почалася, тим і закінчилася. Ніякого розвитку персонажі не отримали, ні до яких висновків не дійшли, про вирішення своїх проблем і мови бути не може.

Мені бракує завершеності. Може треба було додати ще 50 сторінок.
І я б була від цього в захваті! Бо це чудовий текст. Він аж струмениться красивими зворотами та художніми засобами. Їх хотілося перечитувати і осмислювати. Розділ читався за розділом тільки завдяки цим реченням.

І це був дебют, то що ж буде далі?
Мені цікаво, я читатиму!

[Rit Kleschaeva · Rating 4 out of 5]

Для мене це книжка про дорослих, які не справляються. Не тягнуть (і не сильно намагаються тягнути) відповідальність за дітей, які стають майже дорослими. І за дорослих батьків, які стають майже дітьми.
А як з цим справлятися, коли зі своїм минулим справитися не можеш? Собі дати раду не виходить?
Всі уникають відповідальність, роблять вигляд що не бачать того, що лякає. Не чують того, чого чути не хочуть. Якщо заховатися або втекти — може стати легше. Принаймні тобі. Але навряд людям, які очікують від тебе підтримки.
Себе виправдати завжди легше ніж усвідомити провину і пережити це. Але провина осідає на дні душі намулом, який легко збаламутити. І ти опиняєшся вже на дні, і сонця не видно — вода не прозора, на зубах скріпить пісок.
Та якось та й випірнеш. І до наступного занурення можна робити вигляд що все устоялося.
Книга відгукується нашими реаліями, бачиш в ній своє дитинство і одночасно дитинство своїх дітей. І ці безпорадні дорослі, які не годні були тобі допомогти. І ти сам тепер — такий самий безпорадний дорослий.
Моралі в книзі нема (мабуть). Фіналу нема (як такого). Це просто шматок жити мами та доньки, неприємний. Так само як шматок до того. І так само як буде неприємним наступний.
Лайк: описовість психологічних реакцій, атмосфера, теми, психологічні метафори.
Трохи не лайк: всередині просідає динаміка.
Але загалом — прекрасний, просто прекрасний дебют.

[Kocho Lora · Rating 5 out of 5]

Я дуже чекала на цю книгу і вона мене абсолютно не розчарувала. Прочитала її за один день, з невеликою перервою на сон.

Історія Софії матері та її 15 річної доньки Анни дуже затягує і також викликає широкий спектр емоцій, від роздратування інфантильністю і часом слабкістю матері до співчуття та гострих переживань за життя Анни.

Мені ближчою була історія Анни, хоча я сама не стикалася з РХП, та авторці вдалося так влучно передати емоції дівчинки підлітка, всі ці драми з підлітковими стосунками і дружніми і романтичними, що ти мимоволі переносишся в часі назад знову перепроживаючи власний досвід.

Дуже багато емоційно насичених сцен, які залишаються з тобою навіть після прочитання та яскравих влучних описів.

Хоч книгу і не позиціонують як young adult, та мені здається вона б класно зайшла дівчатам 15-16 років, які якраз і стикаються з більшістю проблем описаних в тексті: це не тільки РХП чи боді дистрофія, а і булінг, несприйняття себе та інших, складність побудови стосунків, проблеми з батьками, а особливо з мамою.

Дуже хотілося б, щоб батьки уважніше ставилися до власних дітей.

Кінець дає надію, що у Анни і Софії є шанс.

[Illia · Rating 5 out of 5]

Чудовий сюжет, який передає атмосферу літа і дитячих таборів, дасть хвилю ностальгії всім, хто їх колись відвідував і привідкриє завісу для тих, хто там ніколи не був. Часті посилання на новини нагадують яким був світ ще не так давно. Все це занурює в історію і розслабляє, але жорстока реальність бʼє в бік і тому роман залишається в памʼять і серці надовго.
Найбільше мені сподобалося як авторка часто вкладає якісь асоціації або думки зрозумілі всім, зрозуміло не тільки позитивні. Ці тригери точно знайдуть відгук у досвіді кожного читача, що робить історію більше особистим спогадом, ніж вигадкою авторки. Але це і є сила психічного роману - змусити читача поринути в емоції і переживання, травми і трагедії, щоб вийти кращою версією себе в кінці історії. Даний роман на всі 100 впорався з цим завданням, для головних героїнь, так і для мене.

[Ксенія Шпак · Rating 5 out of 5]

Роман про дорослу, яку від світу ніби відділяє скляний ковпак, бо її переслідують привиди минулого. Через це вона не може дати достатньо тепла зокрема своїй дитині.
Роман про підлітку, яка робить (невдалі) кроки в бік дорослого життя, живе з РХП.
Тема втрати пам'яті старшої людини.
Про дитячі табори з їхнім недбальством на кожному кроці, де за дітей відповідальні такі самі діти.
Трохи літньої меланхолії.

[Katherine Minchuna · Rating 5 out of 5]

ця книга викликала у мене бурю емоцій. першочергово - це перша моя книга, яку я верстала від А до Я.
тай сам сюжет тут мене повернув у дитинство - дитячі табори, що були довгождані від літа до літа. справжність людського "я" - ота найбільш огидна та найбільш прихована частина кожного з нас - прописані дуже правдоподібно.
ну і звісно ж, вічна тема: батьківства, булінгу, першого кохання та рхп.

[Vita · Rating 1 out of 5]

Мені не сподобалось: ні тема, ні герої.
Стиль і темп добрий.
Нема тут ні трилера, ні детектива. Просто факт вбивства і дитячого розбещення.
Булемія
Дитячі травми
Булінг
Гидотно.

[Violetta Pavliy · Rating 5 out of 5]

Це психологічний роман про відносини матері-письменниці та доньки-підлітки, яка страждає на РХП. Але окрім цієї головної проблематики книжка охоплює багато неприємних речей, які супроводжують не тільки дитяче/підліткове, але і доросле життя. Чого тільки вартує зображення буднів у таборі, де діти легко можуть дістати сигарети та алкоголь, а проходження пожежної безпеки та інструктажів обмежується підписом у журналі.
Також тут стається трагедія. Або навіть трагедії, різні за масштабом, але від цього не менш гіркі.

Книжка не дає відповідей на питання, не розповідає про вирішення проблем героїнь, але при цьому вирулює у натяк на оптимізм, що все ще може бути добре.

До речі, самі героїні (мама і донька) не явні протагоністи. Вони не можуть розібратися у собі та в своїх відносинах, не розмовляють про це і, попри походи до психологів, відмежовуються від проблем, очікуючи, що якось все вирішиться само собою, замість того, щоб бодай щось активно зробити.
При цьому їм все одно співчуваєш і переживаєш за їх подальші долі.

Ця історія точно не для відпочинку та розваг, але вона чіпляє і змушує задуматись про багато речей.

[Міла Смолярова · Rating 5 out of 5]

Стрьомна, колюча, обурлива книжка. Хороша!

[sireniti Міла · Rating 4 out of 5]

Таке життя наше…Обростаємо намулом протягом десятиліть, причому починаючи з дитинства.
Як от наша одна з головних персонажів. Софія. Письменниця.
Сумніви у собі і відчуття провини за скоєний в дитинстві страшний проступок, вона пронесла через все життя, і навіть передала доньці.
Донька Анна страждає на анорексію. Мати ні разу не звернулася до неї ласкаво-зменшеним імʼям, більше того, вона не помічає, що Аня після кожного прийняття їжі біжить в туалет, і виходить здвідти з червоними очима, що дочка їсть кілограмами цукерки і інші лакітки, а результати на вазі мінус.
Вона не погана мама. Просто зациклена на своїх невдачах, а віднедавна і на деяких творчих успіхах.
Один брудний інцидент в школі і в особистому житті Анни приводить їх разом в оздоровчий табір, який виявився ще тим «оздоровчим». Та саме він став трампліном вирішення їхніх незгод. Саме там прийшло переосмислення всього, що було. І того, що має трапитись. Але це вже досягнення. Адже до того Софія просто мовчки спостерігала, як ламається доля її дитини.
Взагала тему авторка розкриває цікаву - доньки-матері, довіра і недовіра.
Як підібрати ключик до підлітки, в якої життя тільки почалося, а його вже знівечили? Як вірити мамі, яка не помічає твоїх проблем? Ніби і люблять одна одну, ніби і близькі, але щось стоїть між ними.
Не вимовлені слова, не виказані образи, все це сильно віддаляє, хоча вони і поруч одна з одною.
Перед нами гарна психологічна драма. Є над чим задуматись, є що переосмислити. Рекомендую.

[Chermustdie · Rating 4 out of 5]

*3,5

я трохи розгублена, бо з однієї сторони книга наче і зайшла, а з іншої є відчуття ніби на тебе вилили купу бридоти, але не до кінця пояснили навіщо

[Tetiana Raienko · Rating 3 out of 5]

Ця книжка залишає по собі огидне відчуття: ніби хтось скаламутив мул у застояній воді й змусив мене у ній купатися. Але я впевнена, що так і було задумано, і авторці вдалося передати правильну емоції.

За сюжетом, дитяча письменниця Софія разом із донькою-підлітком Анею вирушає до літнього табору і влаштовується туди на роботу.

В анотації зазначено, що матір робить це, аби допомогти Ані впоратися з депресією, хоча в самому тексті про діагноз прямо не згадується. Втім, очевидно, що дівчині справді кепсько. Останні кілька місяців вона не ходила до школи, а проводили дні вдома переглядаючи старі фільми.

Після приїзду у табір фокус зміщується на психологізм, де авторка розкриває внутрішній непростий стан героїнь. Читач по черзі - то від імені матері, то від імені доньки - дізнається про їхнє життя, переживання і таємниці.

Сюжетна арка Софії - це сумні роздуми про минуле: колишнього чоловіка, матір та дитинство, і трохи про неприйняття власного тіла. Вона раз у раз наголошує, що тривожиться за доньку, проте складається враження, що Софія просто намагається себе у цьому переконати, ніж насправді переймається.

Натомість Аня - вразлива підлітка з РХП, який їй вдається успішно від всіх приховувати. У таборі вона намагається “сховатися” від старих проблем за алкогольними пригодами з новими друзями, а присутність матері поруч зовсім їй не заважає.

Фактично все зводиться до того, що мати й донька - кожна на одинці із собою - займаються самопоїданням та внутрішнім саморуйнуванням, а читач за цим просто спостерігає.

Дослідженню психології героїнь присвячена більша частина книжки. Проте весь цей час із ними не відбувається нічого суттєвого (як і загалом протягом всього твору). Саме цей елемент сюжету мене муляє, оскільки бракує явного каталізатора чи першопричини, яка б змусила героїнь так затято копирсатися в собі.

Водночас десь там на фоні, у таборі, “вирує життя”. Нам натякають на зловживання безпекою дітей, безперервний алкогольно-тютюновий вояж підлітків та можливий роман між дорослим вожатим і неповнолітньою дівчинкою. Однак, попри таку, здавалося би, насиченість тла, основній частині книги бракує подієвої динаміки.

Тільки в останній третині книжки зовнішній світ перестає бути статичною декорацією і з'являється напруга. Але проблема в тому, що цей розвиток сюжету з’являється надто пізно і, зрештою, взагалі не впливає на стан чи поведінку матері й доньки.

Грубо кажучи, хоч би що там жахливого у таборі не відбувалося, їх це не зачіпає. З таким самим успіхом вони могли сидіти вдома, в окремих кімнатах, і наодинці думати про своє, поки решта світу займається своїми справами.

Мені хотілося б перенести більшість цих подій із фіналу ближче до зав’язки. Це додало б оповіді динаміки, додаткової інтриги та відчуття тривоги, якого мені бракувало. Зрештою, між табором і головними героїнями нарешті з’явився б бодай якийсь причинно - наслідковий зв'язок.

З іншого боку, не можу не відмітити відміну роботу авторки із образами головних героїнь. Мені подобається те, що вони не намагаються сподобатися читачу. Мати й донька по-своєму дратівливі, неприємні, але конфліктні. До самого кінця, і навіть після нього, читач не може визначитися співпереживати їм чи зневажати.

Можливо, в цьому й полягає сенс книги: показати як даність, як травмовані люди ростять травмованих людей. Без пояснень, висновків та рефлексій.

Загалом, мені реально подобається задумка твору, але не подобається як вона втілена. Це дебютна робота для письменниці Юлії Медвідь-Гнепи і варто відзначити, що вона добре володіє словом. Її текст живий, ритмічний і читається неймовірно приємно.

Тож якщо ви любите реалізм, де все зосереджено на "копирсанні в головах", ця книжка вам зайде. А ще - беріть на клуби, там є про що говорити.

[Anna · Rating 5 out of 5]

Купила цю книгу випадково ще восени за анотацією ,прочитала тільки зараз і це захват! Тема книги ,правда,не та ,яка може викликати захват,проте,те як це написано,те,що в ці 289 сторінок вкладено-це ВАУ!!!!Я більш емоційний читач,ніж раціональний і ця книга збурила безліч емоцій та флешбеків з мого дитинства!В цій книзі розкрито стільки важких тем,стільки складних та незручних для обговорення ситуацій,при цьому розкриті вони якось так якісно,правдиво і реально,що змушує тебе проживати кожну сторінку.Тут і стосунки батьків/ дітей і тема булінгу та соцмереж,тема дорослішання та підліткових проблем та ризиків,тема бездіяльності дорослих,тема суспільства в якому всім байдуже,що робиться далі їх інтересів,несправедливість,жорстокість підлітків і дуже багато всього іншого…Я зараз дивлюсь на все перелічене мною і дивуюсь ,як авторці вдалось так щемко і реально розкрити так багато важливих тем на такій кількості сторінок?!Дуже очікую наступні книги від авторки!!! Це було сильно!

[Ясум Гай · Rating 2 out of 5]

Якщо це історія матері-доньки, депресії, анорексії, то навіщо нам роблять детективну затравку за всіма правила жанру, що знайшли тіло дівчини. Потім про це тіло ані слова до 220 сторінки. Ок, є звʼязок потім з травматичним спогадом матері, але це настільки притягнути за вуха, що я не повірила. Написано непогано. Але кінцівка: в таборі помирає дівчина, а мама і донька їдуть смачно обідати і до дівчини з анорексією повертається апетит. Тобто на них взагалі ця трагедія не вплинула? А фраза «не можна дозволити мертвій дитині затягнути тебе з собою» це 🤯

[Iryna · Rating 4 out of 5]

Незважаючи на таку легку та навіть ностальгічну нотку, яку викликає у читача згадка про табір та відпочинок там, ця книга сповнена зовсім іншого сенсу.
Софія їде із дочкою-підлітком у табір, щоб підтримати її там та бути поруч. Вона влаштовується на тимчасовий підробіток, а дочка тим часом шукає нових друзів.
Нова обстановка, тусовка у компанії таких самих веселих, трохи розбещених та сміливих підлітків, не допомагають Анні розслабитись на повну та залишили в минулому свою проблему - булімію.
Матір не помічає жодних підстав для хвилювань за дочку, знаходячись в своєму світі спогадів, труднощів та образ з минулого.

Тема маленької сім'ї, де двоє людей мають знати один одного, як ніхто інший, дуже гостра та важка. Знаходячись поряд, рідні люди наче знаходяться на різних планетах. Зі сторони це гарно проглядається, а ось із середини - важче.
Підліток, який не може знайти опори для себе, стає закритий в собі та відсторонений, і неймовірно важливо відчути цю тонку межу.

Авторка дуже класно та влучно описує світ підлітків, їх пріоритетів, поглядів та небезпек, що виникають завдяки відстороненості та не задіяності батьків в житті дітей.

Гарна книга, дуже хороший сенс.
Однозначно, варто читати, якщо полюбляєте поглянути на вже знайомі речі під іншим кутом.

[Reader · Rating 5 out of 5]

Іноді здається, що якщо добре заховати скелети в шафі, вони ніяк не впливатимуть ні на твоє життя, ні на життя твоїх близьких. Але ця книга дістає їх назовні й нагадує: це лише ілюзія. Якщо мама не впоралася зі своєю травмою, то й доньці навряд чи вдасться уникнути її наслідків.

Однієї любові до дитини недостатньо, коли ти сама розсипаєшся й потребуєш опори, підтримки та тієї ж любові.

Я щиро співпереживала головній героїні Софії, яка робить усе можливе, аби допомогти доньці, хоча насправді допомога насамперед потрібна їй самій. Я теж мама підлітків і часом не справляюся зі своїми емоціями, тоді як маю бути контейнером для емоцій власних дітей.

Софія так і не до кінця пережила розлучення, а в дитинстві не отримала достатньо опори від емоційно незрілих батьків. У своєму розпачі вона навіть не помічає, що перестала обіймати власну доньку, хоча зовні здається впевненою та успішною письменницею.

Поїздка в табір стає відчайдушною спробою почати нове життя. Але реальність виявляється зовсім іншою: знуджені діти, вихователі, які й самі ще не до кінця дорослі, директор, якого цікавлять лише шахрайські схеми, і продавчиня в селі, для якої нормально продавати алкоголь дітям.

Таке собі «прекрасне оздоровче місце», куди можна спокійно віддати дитину, щоб вона була під наглядом і чимось зайнята, поки батьки працюють.

Велику частину книги мене не полишало питання: як уберегти підлітка від руйнівних вчинків? Що я, як мама, справді можу для цього зробити, а що вже лежить поза межами мого контролю? Де закінчується досвід, через який потрібно пройти, а де починається фатальна помилка?

Але головним післясмаком для мене все ж стали роздуми про те, як непомітно передаються травми з покоління в покоління. Як навіть із великої любові ми можемо несвідомо віддавати дітям власний біль, страхи й незаліковані рани. І як важливо іноді не лише рятувати дитину, а й наважитися допомогти самій собі.

[Lorysik L · Rating 5 out of 5]

Про цю книгу я вперше почула на презентації авторки в місцевій книгарні. Сюжет мене неймовірно зацікавив, і подумки я поклала цю книгу на поличку бажанок.
Скажу відверто: з українськими авторами в мене не найлегші стосунки. Дуже багато книг я не дочитую з тих чи інших причин. Однак ця книга мене захопила й не відпустила до самого кінця. Переказувати сюжет не буду, а напишу, які враження отримала від прочитання.
Сюжет часто викликав у мене липке відчуття реальності, де насильство, втрати й непорозуміння живуть поруч, де батьки не бачать того, що відбувається з дітьми, тому що просто не могли б у це повірити. Де дійсність зіткана з химерних речей, від яких волосся стає дибки, але які для когось такі ж буденні, як схід сонця.
Цей твір — про жінок, про різні покоління, долі, життєві вибори, думки, ситуації, зневіру в себе, де твоя впевненість залежить від розміру талії та того, наскільки модне твоє вбрання; де купа спогадів про колишнього, невміння покохати знову, відповідальність за власну матір і нескінченна нитка сорому.
Часто батьки тут — ніби й дорослі, але такі перелякані й зранені, що не можуть дати раду власному життю, що вже казати про життя своїх дітей. А діти ніби й пізнають цей світ упевнено, крок за кроком, але часто ходять по тонкому льоду й так і норовлять упасти в прірву.
Твір читався з відчуттям, ніби дивлюсь ретро-фільм, де часом кольори гіперболізовані, а часом, навпаки, — ніби на події накинута мереживна фіранка. Це книга, де нема чіткого початку — багато подій відбулося ще до першої сторінки, де кінець — ніби хтось просто обірвав розповідь на кухні, яка тягнулася кілька годин.
Хочу відзначити чудову мову написання: без непотрібних пафосних порівнянь, влучну й насичену. Читати було легко, я не спотикалася об слова, а діалоги були життєвими й не віддавали картонністю.
Книга сподобалася — вона меланхолійна, болюча, тягуча, трохи солонувата. Одна з тих, яку ще певний час потрібно посмакувати, подумати над нею, пожити з героями день-другий.
Щиро рекомендую.

[Anya · Rating 4 out of 5]

Захоплива історія з актуальними темами та цікавими персонажами. Сподобалось, важко було відірватися, бо кортіло дізнатися що далі. Чекатиму на наступні книги авторки.

[Reader Viktoriia Hvozdova · Rating 4 out of 5]

Ну це було дуже добре. От дуже. Хто їздив в дитячі табори - 100% зацінить цей вайб. Думаю, у вас не було там скільки алкоголю, бо в мене не було, та все ж. От воно, воно.
А ще досить складна тема дівчинки з серйозним рхп, її мами з скелетами в шафі. Прочитала за 2 присісти. Затягує. Але кінець якось мені обірваний, змазаний наче вийшов.

[Valeriia Babko · Rating 5 out of 5]

Я знала, що цей текст мені сподобається, бо це дуже мій жанр і теми: стосунки матері з донькою, підлітки, РХП… і ще й сеттінг такий класний — дитячий табір. Але я не очікувала, що сподобається настільки!

Це дебютний роман Юлі, проте написаний він так впевнено й майстерно, що на дебютний зовсім не схожий. Персонажі правдоподібні, без кліше чи очевидних архетипів, дуже живі у своїх проявах. Події розвиваються динамічно, за ними цікаво спостерігати. Нам далеко не все озвучують. І це тільки більше запалює інтерес і уяву. Історія тримає в напрузі весь час, а це неабияк складно зробити в психологічному тексті.

Хочу, щоб цей роман прочитали не лише ті, хто любить психологічну прозу, а й шанувальники детективів і трилерів. Бо це просто дуже хороший роман.

Забудьте про «Служниць» і «Хірургів» — ось приклад, як якісна й майстерна література може водночас працювати і з кліфхенгерами, і з персонажами, і з сюжетом.

Відразу в топи прочитаного за цей рік!

[Galina Kravets · Rating 4 out of 5]

Ця книга вдарила по моїй особистій болючій пам’яті. По тому досвіду, який я пережила в одинадцять років — коли вперше потрапила до літнього табору, про який мріяла з першого класу. П’ять років просила, благала, але “в селі літо — це робота”, тож мене не відпускали.

І от я — дівчинка з села — опиняюся в таборі, де відпочивають міські діти. А ще в нашому загоні була дуже дивна суміш: хлопці й дівчата 11–15 років, і вожаті — років по 18, двоє молодих, красивих, модних дорослих. Я була одна з наймолодших. І замість конкурсів, вистав, спортивних змагань — вони курять, п’ють, матюкаються, фарбуються, моднічають, цілуються, відповідно жартують, і відповідно поводять себе. Разом з мать його вожатими.

Моя пам’ять стерла частину деталей. І, можливо, стерла сексуальний підтекст, який там міг бути. Але цю атмосферу — токсичну, абсурдно-дорослу, небезпечну — я памʼятаю добре.

На четвертий день я втекла. Не буквально — я додзвонилася додому й попросила забрати мене. І пам’ятаю маленьку травму, коли батьки сказали:
— Потерпи. Що тут такого?

А ще потім я почула як знайомі моїх батьків говорили їм, що вони мали б пишатися — що я не захотіла ні бухати, ні курити, ні грати в “дорослі ігри” з дорослими вожатими.

У «Намулі» теж усе крутиться навколо табору. Але книжка — глибше про інше, і одночасно наче списано з мого досвіду. Це історія про жінку, матір підлітка, яка змушена повернутися до своєї підліткової помилки.
Так, ситуація гіперболізована — але цілком можлива. Підліткові “понти”, небезпечні дурниці, коли діти підштовхують одне одного, не усвідомлюючи наслідків, — це реальність.

У книжці є булінг, є депресія, є булімія. Є батьки, які переживають одне й те саме абсолютно по-різному.
І все це — в атмосфері ненависного мені літнього табору, який тут майже персонаж.

[Катерина Мовчан · Rating 4 out of 5]

Мені сподобалось читалось легко , відчувався вайб літніх таборів , навіть трошки теплого сонця незважаючи на грудень . Герої для мене це було прикладом , як не треба жити , як не треба виховувати дітей , як не треба бути матірʼю - це взагалі відкритий ред флаг .
Детективна історія тут не така цікава нажаль , тут більше про психологічне , більше про глибоке , аніж триллер , тут показують до чого можуть привести неправильні відносини батьків до дітей , ігнорування дитячих проблем і старі запеклі не загоючі дитячі травми .
Признаюсь , я скептично віднеслась до обкладинки , спочатку . Бо вона дивна якась , і прочитання книжки це не змінило 🤣 але цей ефект щоб читач міг подумати і розвʼязати по своєму тут теж має право на існування , а взагалі як людина 30 + я згадала ці вечори в таборі , перші дискотеки , перші типу кохання , коли сдавалось немає на землі більш нікого з хлопців 😂, я в таборі не пила , але таке думаю теж було 100%
Ще керівник табору типовий прям , якому все рівно що там коїться , він тільки заробляє на цьому .
Окремий лайк за опис їжі , я прям згадала часи таборів . Ну і наостанок я дуже вірю в те що ця історія щось змінить в їх головах , що цей намул залишиться далеко в таборі , а їх чекає чисте і прозоре нове майбутнє 🥰