What do you think?
Rate this book
З табуретом до океану
319 pages, Paperback
First published January 1, 2014
3 people are currently reading
57 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 14 of 14 reviews
August 16, 2021
Книжка має таку силу, що я почала відкладати гроші на квиток до Америки. Серйозно, кому потрібна мотиваційна література, коли є Леонід Кантер? Той, що одного разу сидів на кухні на Троєщині та вирішив віднести 4 табуретки до усіх світових океанів. І відніс. Ця книжка - про останню подорож двома Америками.
Леонід Кантер - культова особа для багатьох українців. Це він зняв «Добровольці Божої чоти» та «Міф». Це він одним із перших заснував артпоселення - «Хутір Обирок». Це він 4 червня 2018 року зафільмував власне самогубство. Як так сталося із такою оптимістичною людиною, як він, я досі не знаю.
"Все, - думаю, - це безвихідь. Але це була не безвихідь. Безвихідь - це коли виходом є лише смерть. А до неї було ще далеко, так що нічого співати по собі жалобну пісню!"
Мені не сподобалося читати детальні описи срачів учасників експедиції. Мені не сподобалося зневажливе ставлення до "туристів", які люблять ходити до музеїв. Я саме такий турист. Мені не сподобався мачизм, який у Леоніда періодично включався ні сіло ні впало. І опис сексу втрьох тут був зайвим. Та книжка все одно чіпляє. І ти береш свій табурет, щоб нести його до океану. Чи хоча б Дніпра.
Леонід Кантер - культова особа для багатьох українців. Це він зняв «Добровольці Божої чоти» та «Міф». Це він одним із перших заснував артпоселення - «Хутір Обирок». Це він 4 червня 2018 року зафільмував власне самогубство. Як так сталося із такою оптимістичною людиною, як він, я досі не знаю.
"Все, - думаю, - це безвихідь. Але це була не безвихідь. Безвихідь - це коли виходом є лише смерть. А до неї було ще далеко, так що нічого співати по собі жалобну пісню!"
Мені не сподобалося читати детальні описи срачів учасників експедиції. Мені не сподобалося зневажливе ставлення до "туристів", які люблять ходити до музеїв. Я саме такий турист. Мені не сподобався мачизм, який у Леоніда періодично включався ні сіло ні впало. І опис сексу втрьох тут був зайвим. Та книжка все одно чіпляє. І ти береш свій табурет, щоб нести його до океану. Чи хоча б Дніпра.
September 22, 2018
Я читала її будучи в гостях у одного з учасників експедиції. Я не знала, наскільки тісно переплелися долі Кирила і Леоніда. Але коли, будучи на далекому хуторі у білоруських лісах, дочитала її і прийшла до Кирила зі словами: "То ти був на мисі Горн?", я отримала схвальну відповідь із усмішкою на обличчі, я мала відчуття, що усі найнеймовірніші речі можливі. А за декілька днів приїхав аргентинець Густаво. Про нього в книжці не згадується, але він розказав нам свою історію про першу зустріч із мандрівниками.
Як добре мати таких фантастичних товаришів.
Як добре відчувати вдячність за усі шалені знайомства, які Леонід приніс у моє життя.
Як добре мати таких фантастичних товаришів.
Як добре відчувати вдячність за усі шалені знайомства, які Леонід приніс у моє життя.
August 20, 2018
Леонід Кантер.
То одна з найнеймовірніших книжок, які я читала. Попри те, що зроблена жахливо. Попри те, що Times New Roman як основний шрифт. І навіть попри зовсім ніяких формат книжки.
Я читала і не вірила тому, про що читаю. Незаконні перетини кордонів, дворічна донька Маґда, вагітна дружина і тонни ситуації, від яких регочеш вголос, від яких стає дибки волосся на руках, від яких нестерпно прикро, і радісно, і добре.
Бо справді бувають такі люди (і книжки), які залишаються на Маріанських западинах тебе. І жодними лещатими їх не вирвеш. І потім розказуєш ті історії комусь, ніби то трапилося з твоїм найкращим другом, ніби то особистий досвід.
І ще бувають люди, які знають трохи більше. Не маю на увазі академічні знання, ні. Просто відчувається, коли з ними говориш, якась особлива енергетика. Енергетика, яка буває дуже у мало кого.
Для мене Кантер був з таких. Чоловіком «над». Чоловіком, який знав більше. І «З табуретом до океану» - це те, що стає особистим досвідом.
Тішусь.
То одна з найнеймовірніших книжок, які я читала. Попри те, що зроблена жахливо. Попри те, що Times New Roman як основний шрифт. І навіть попри зовсім ніяких формат книжки.
Я читала і не вірила тому, про що читаю. Незаконні перетини кордонів, дворічна донька Маґда, вагітна дружина і тонни ситуації, від яких регочеш вголос, від яких стає дибки волосся на руках, від яких нестерпно прикро, і радісно, і добре.
Бо справді бувають такі люди (і книжки), які залишаються на Маріанських западинах тебе. І жодними лещатими їх не вирвеш. І потім розказуєш ті історії комусь, ніби то трапилося з твоїм найкращим другом, ніби то особистий досвід.
І ще бувають люди, які знають трохи більше. Не маю на увазі академічні знання, ні. Просто відчувається, коли з ними говориш, якась особлива енергетика. Енергетика, яка буває дуже у мало кого.
Для мене Кантер був з таких. Чоловіком «над». Чоловіком, який знав більше. І «З табуретом до океану» - це те, що стає особистим досвідом.
Тішусь.
June 9, 2019
Непогано, цікаво, деякі моменти опущені (в цілому ок, але відчуття, що пропускається щось важливе, залишилось), плюс книга, за рахунок докладності вийшла значно менш "романтичною", ніж фільм - чіткіше зрозуміло, що подібні подорожі це не просто "екстрім-туризм", а дуже часто за пару кроків від серйозних травм/смерті, часто за межею легальності, і без сильної медійної підтримки не вийшло б приблизно ніхріна.
July 6, 2020
Про Леоніда Кантера я чула давно. Режисер, мандрівник, людина мистецтва, хутір Обирок і різні мистецькі заходи, проект про хліб з нуля. І про самогубство теж чула, була засмучена цим фактом. Коли побачила на книжковій виставці цю книжку від видавництва Люта справа, не вагалася ні миті і одразу купила. Довгенько книжка чекала своєї черги, і от настав її час. І маю сказати, що я провела з нею стільки чудових годин!
Це щоденник експедиції. Компанія друзів вирішила втілити в життя задум: віднести до чотирьох океанів чотири табурети з кухні Леоніда. І от три вже віднесені, а четвертий вони хочуть віднести на мис Горн. Іде не лише Леонід і його дружина Діана, запрошуються всі бажаючі. І це не просто поїздка. Ідея така, що ви не маєте з собою багато грошей і речей. На початку подорожі всі мали по 33 долари і 33 центи, заробляли де вийде: працювали на будівництвах, мили посуд, а то і просто співали в метро. У них був певний план, коли і де вони мають бути. Часом розділялися і потім зустрічалися в певний день в певному місці. Стопили, спали на узбіччях, у друзів, у нових знайомих, у знайомих знайомих, часом і голодували, їхали у кузовах вантажівок, катерах, вертольотах, на кораблях, на автобусах, ішли пішки. Цікаво, що учасницею експедиції була і маленька донечка Леоніда і Діани Маґда, а потім і маленька новонароджена Патагонія.
Читала і насолоджувалася кожною сторінкою. Вони по-хорошому божевільні, вільні, відкриті до світу, готові на експерименти. І після прочитання книжки самогубство Леоніда мені вже не здавалося таким безглуздим. Бо він так горів, так палав, і свої 38 років прожив так яскраво, що іншим на це треба два, а то і три життя. Хоча краще б щоб він жив і далі дивував і вражав своїми витівками.
Суперова книжка, залишу в бібліотеці.
Це щоденник експедиції. Компанія друзів вирішила втілити в життя задум: віднести до чотирьох океанів чотири табурети з кухні Леоніда. І от три вже віднесені, а четвертий вони хочуть віднести на мис Горн. Іде не лише Леонід і його дружина Діана, запрошуються всі бажаючі. І це не просто поїздка. Ідея така, що ви не маєте з собою багато грошей і речей. На початку подорожі всі мали по 33 долари і 33 центи, заробляли де вийде: працювали на будівництвах, мили посуд, а то і просто співали в метро. У них був певний план, коли і де вони мають бути. Часом розділялися і потім зустрічалися в певний день в певному місці. Стопили, спали на узбіччях, у друзів, у нових знайомих, у знайомих знайомих, часом і голодували, їхали у кузовах вантажівок, катерах, вертольотах, на кораблях, на автобусах, ішли пішки. Цікаво, що учасницею експедиції була і маленька донечка Леоніда і Діани Маґда, а потім і маленька новонароджена Патагонія.
Читала і насолоджувалася кожною сторінкою. Вони по-хорошому божевільні, вільні, відкриті до світу, готові на експерименти. І після прочитання книжки самогубство Леоніда мені вже не здавалося таким безглуздим. Бо він так горів, так палав, і свої 38 років прожив так яскраво, що іншим на це треба два, а то і три життя. Хоча краще б щоб він жив і далі дивував і вражав своїми витівками.
Суперова книжка, залишу в бібліотеці.
August 15, 2019
Про що мріє людина? Про хатину на природі та мандри світом. От тільки зазвичай для досягнення цієї мети люди спершу важко гарують та заробляють гроші, а потім вже ні часу не залишається на мандри, ні бажання. У автора склалося все інакше - жити він переїхав на віддалений хутір, а мандрував з мінімальними затратами, зате з сім”єю та табуретом :) Книга чудово показує спосіб мислення митця. Адже це була не просто мандрівка, а справжній мистецький проект, міжнаціональний, з фестивалями та різними пригодами. Написано все дуже проникливо, я дуже переживала за автора в історії з коштовностями, а також за його вагітну дружину, особливо коли вона опинилася з немовлям і тодлером у такій далекий країні без стабільних умов. Сумно було, коли всі почали сваритися наприкінці книги, та особливо сумною є кінцівка життя автора, адже книга сповненв такою життєвою силою, любов”ю до сім”ї, жаги до пригод, що досі не віриться у трагічну смерть автора...
January 31, 2021
Хоча книга містить багато пригод, часом неймовірних і таких, в які важко повірити, мені було важко її читати. Вона якась хаотична, більше схожа на особистий щоденник, де лише автору все зрозуміло. У мене було відчуття, що це швидше набір коротких оповідань, ніж чітка і зв'язана розповідь про одну велику пригоду. Можливо, якби я переглянула фільм я б по-іншому сприйняла книгу. Але наразі нема бажання перечитувати вдруге
January 3, 2015
легко читається. кінематографічно написано, як за структурою, так і за змістом. уява працює добре під час вживання. начебто нічого особливого, проте надихає, крім того, знаєш, що такі мандри пройшли українці. свобода і мінімум речей. мабуть, це кредо зможе втримати нашу психіку від паніки і депресняку наступного року)))
July 24, 2019
Прекрасно написана, затягнула мене в себе о шостій ранку, коли я думала, що спатиму в потязі. Дуже жива гарна мова і справжність оповідача просто не дали мені довго читати цю книжку - я її про��овтнула і хотіла б ще. Багато про що задумалась, багато на що надихнулась, і дуже засумувала, що дізналась про Леоніда тільки зараз, коли його вже немає на світі.
June 13, 2024
З першу про цю історія я почув від знайомого який особисто був знайомий з Леонідом Кантером, він дуже рекомендував її прочитати. По друге сама ідея якою перейнялись молоді мандрівники мене особисто захопила – донести стілець до океану!
Перші сімдесят сторінок цієї історії це напівдетективний сюжет в якому Льоня описує як його звинуватила в крадіжці одна дівчина в котрої він залишався на ніч. Скільки клопоту з поліцією, суддями та посольством принесла ця здавалось би невелика подія. Як читач бачу злість автора яку він показує в деталі описуючи цей інцидент приводячи навіть цілі стрічки переписки та пости постраждалої та Кантера, хоча хто з них постраждалий це ще питання! В загалі починаєш сам ненавидить ту дівчину яка не дає історії рушити далі, до океану і читач разом з Льоней повинен стирчати вже в ненависному Торонто. Може саме цього прагнув автор щоб помстись? Но напевно ні, далі по ходу історії він часто приводить цілі листи з електронної скриньки чи пости з блогів де показує неприховану правду, то як вони іноді сварились командами, то як ставляться до нього його товариші та супутники. Інший би не виносив всього цього на загальний розсуд, а ось Леонід виніс і з одного боку я тут бачу щирість, а з іншого все ж приховану жагу помститись, адже часто в цих постах самі автори перестають не дуже симпатичними – заздрісними та недалекими.
Вся книга майже це історія мандрівники Леоніда Кантера зі стільцем через дві Америки. Хоча він звісно був не сам, стілець несли багато людей. Йшло щось близько трьох команд з України, Росії та Білорусії, йшли різними тропами, часто самі, часто зустрічаючись щоб пройти якійсь відрізок шляху разом, передати стілець іншому і т. ін. По дорозі вони інколи збирались всі разом щоб провести якійсь тематичний фестиваль, за кожен такий фест відповідав окремий учасник команди. На цих фестах вони співали, танцювали, варили українську їжу, збирали кошти на подальшу подорож.
Інколи Леонід згадує минулі мандрівки к іншим океанам, нажаль книг про ті подорожі він не написав, а було б мабуть інтересно.
Що мене врази в постаті Леоніда.
По-перша це його енергія і завзятість з якою він кожен раз йде до своєї мрії та вміє акумулювати навколо себе людей та запалити їх таким ж азартом. Такі люди зустрічаються не часто і тому велике щастя напевно мати такого друга.
По-друге – автор мандрував зі своєю вагітною дружиною, яка народила (на хвилиночку) у таксі в самій Патагонії, тобто на краю світу, десь у богом забитій місцевості по дорозі в лікарню, а Леонід весь цей час знімав це на відео і лише в останню хвилину зміг відкинути камеру і підхвалити дитину коли вона народжувалась. Як на мене це доволі неправильно. У весь час подорожі з дитиною і Леонідом мандрували їх перша трьох річна донька – Магдалена і часто вона разом з батьком потрапляла в доволі складні обставини. З одної сторони це звичайно хороша школа, а з іншою надто часто і багато небезпек допускав до дитини тато.
По-трете – в спілкуванні Леонід напевно був не самою приємною людиною, но це нівелюється всім іншим.
По-четверте – автор іноді пише про вільні відносини між Діаною (дружина) та ним, вони іноді дозволяли ходити «на ліво», або займалися сексом у трьох з іншими партнерами. Цій стороні автор не так багато приділяє уваги в свій книжці, але деякі стосунки описує досить відверто.
По-п’яте – якось не в’яжеться в мене образ такого закоханого у життя чоловіка, який стільки зробив, стільки ще міг зробити. У якого підростає троє дітей за яких він відповідає і ось так вчинити – скоїти самогубство.
Частіше за все виникають питання – де знайти гроші на таку авантюру. Автор часто пише що мандрує з кількома баксами, і цьому я вірю. Бо більшість шляху він долає або автостопом, або пішки, або завдяки небайдужим перехожим. Якусь копійку вони заробляють на фестах які організовують, щось заробляють та статтях і т. ін. Так наприклад гроші на зворотній білет з Ушуайї в Україну їм купив їх друг.
Доречи стілець вони так і не віднесли, точніше не той який несли через всі країни обох Америк, той загубився десь на просторах Бразилії, а поставили на мисі Горн стілець доньки Магдалени, напевно щось крихітне. Но це не важливо (хоча і досадно), головне це шлях.
Із головних недоліків книги:
1. Відсутність нормальних фотографій і ілюстрацій, тещо є це – непорозуміння. Щось в дусі нескельних малюнків дуже поганої якості.
2. Відсутність опису цікавих місць та пам’яток, автор наводить враження про свою подорож, про то як посрав в пакетик, або про то як переспав з мулаткою чи як йому навішали звинувачення в крадіжці, чи то як в черговий раз потрапив у халепу чи тюрму. А де враження від Мачу-Пікчу, від Кордильєр і т.ін.
3. Нема лайфхаків для тих хто би захотів пройти тим же шляхом, простих порад як перетнути кордон, куди не слід йти, що не слід їсти і т.ін.
4. Після завершення не лишається відчуття піднесення, автор своєю книгою не надихає вчинити щось подібно, а навіть навпаки думається – «Та ну нах, щоб і я так страждав?!»
Книга на один раз, більше перечитувати не буду і не буду радити її взагалі іншими читати, хто як хоче. Для мене вона не стало відвертим відкриттям. Хоча від самої ідеї я в захваті, і мені сподобалась мрія цих людей, але не то як вони її подали.
Перші сімдесят сторінок цієї історії це напівдетективний сюжет в якому Льоня описує як його звинуватила в крадіжці одна дівчина в котрої він залишався на ніч. Скільки клопоту з поліцією, суддями та посольством принесла ця здавалось би невелика подія. Як читач бачу злість автора яку він показує в деталі описуючи цей інцидент приводячи навіть цілі стрічки переписки та пости постраждалої та Кантера, хоча хто з них постраждалий це ще питання! В загалі починаєш сам ненавидить ту дівчину яка не дає історії рушити далі, до океану і читач разом з Льоней повинен стирчати вже в ненависному Торонто. Може саме цього прагнув автор щоб помстись? Но напевно ні, далі по ходу історії він часто приводить цілі листи з електронної скриньки чи пости з блогів де показує неприховану правду, то як вони іноді сварились командами, то як ставляться до нього його товариші та супутники. Інший би не виносив всього цього на загальний розсуд, а ось Леонід виніс і з одного боку я тут бачу щирість, а з іншого все ж приховану жагу помститись, адже часто в цих постах самі автори перестають не дуже симпатичними – заздрісними та недалекими.
Вся книга майже це історія мандрівники Леоніда Кантера зі стільцем через дві Америки. Хоча він звісно був не сам, стілець несли багато людей. Йшло щось близько трьох команд з України, Росії та Білорусії, йшли різними тропами, часто самі, часто зустрічаючись щоб пройти якійсь відрізок шляху разом, передати стілець іншому і т. ін. По дорозі вони інколи збирались всі разом щоб провести якійсь тематичний фестиваль, за кожен такий фест відповідав окремий учасник команди. На цих фестах вони співали, танцювали, варили українську їжу, збирали кошти на подальшу подорож.
Інколи Леонід згадує минулі мандрівки к іншим океанам, нажаль книг про ті подорожі він не написав, а було б мабуть інтересно.
Що мене врази в постаті Леоніда.
По-перша це його енергія і завзятість з якою він кожен раз йде до своєї мрії та вміє акумулювати навколо себе людей та запалити їх таким ж азартом. Такі люди зустрічаються не часто і тому велике щастя напевно мати такого друга.
По-друге – автор мандрував зі своєю вагітною дружиною, яка народила (на хвилиночку) у таксі в самій Патагонії, тобто на краю світу, десь у богом забитій місцевості по дорозі в лікарню, а Леонід весь цей час знімав це на відео і лише в останню хвилину зміг відкинути камеру і підхвалити дитину коли вона народжувалась. Як на мене це доволі неправильно. У весь час подорожі з дитиною і Леонідом мандрували їх перша трьох річна донька – Магдалена і часто вона разом з батьком потрапляла в доволі складні обставини. З одної сторони це звичайно хороша школа, а з іншою надто часто і багато небезпек допускав до дитини тато.
По-трете – в спілкуванні Леонід напевно був не самою приємною людиною, но це нівелюється всім іншим.
По-четверте – автор іноді пише про вільні відносини між Діаною (дружина) та ним, вони іноді дозволяли ходити «на ліво», або займалися сексом у трьох з іншими партнерами. Цій стороні автор не так багато приділяє уваги в свій книжці, але деякі стосунки описує досить відверто.
По-п’яте – якось не в’яжеться в мене образ такого закоханого у життя чоловіка, який стільки зробив, стільки ще міг зробити. У якого підростає троє дітей за яких він відповідає і ось так вчинити – скоїти самогубство.
Частіше за все виникають питання – де знайти гроші на таку авантюру. Автор часто пише що мандрує з кількома баксами, і цьому я вірю. Бо більшість шляху він долає або автостопом, або пішки, або завдяки небайдужим перехожим. Якусь копійку вони заробляють на фестах які організовують, щось заробляють та статтях і т. ін. Так наприклад гроші на зворотній білет з Ушуайї в Україну їм купив їх друг.
Доречи стілець вони так і не віднесли, точніше не той який несли через всі країни обох Америк, той загубився десь на просторах Бразилії, а поставили на мисі Горн стілець доньки Магдалени, напевно щось крихітне. Но це не важливо (хоча і досадно), головне це шлях.
Із головних недоліків книги:
1. Відсутність нормальних фотографій і ілюстрацій, тещо є це – непорозуміння. Щось в дусі нескельних малюнків дуже поганої якості.
2. Відсутність опису цікавих місць та пам’яток, автор наводить враження про свою подорож, про то як посрав в пакетик, або про то як переспав з мулаткою чи як йому навішали звинувачення в крадіжці, чи то як в черговий раз потрапив у халепу чи тюрму. А де враження від Мачу-Пікчу, від Кордильєр і т.ін.
3. Нема лайфхаків для тих хто би захотів пройти тим же шляхом, простих порад як перетнути кордон, куди не слід йти, що не слід їсти і т.ін.
4. Після завершення не лишається відчуття піднесення, автор своєю книгою не надихає вчинити щось подібно, а навіть навпаки думається – «Та ну нах, щоб і я так страждав?!»
Книга на один раз, більше перечитувати не буду і не буду радити її взагалі іншими читати, хто як хоче. Для мене вона не стало відвертим відкриттям. Хоча від самої ідеї я в захваті, і мені сподобалась мрія цих людей, але не то як вони її подали.
February 2, 2022
Допоки не перегорнув останню сторінку, книжка не відпускала)
Після читання відкрив YouTube, щоб фільм переглянути. Неймовірне доповнення.
Шкода, що життя було коротким =(
Після читання відкрив YouTube, щоб фільм переглянути. Неймовірне доповнення.
Шкода, що життя було коротким =(
August 11, 2019
Nice story about travelling, friendship.
June 24, 2021
Читання цієї книги розтягнулось мені надовго.
Хочу тепер ще подивитись фільм.
Нагадало книги Скрябіна і Карпи.
Хочу тепер ще подивитись фільм.
Нагадало книги Скрябіна і Карпи.
March 27, 2015
Живі розповіді в ЖЖ набагато гарніші були. Відсутність фото. Поганий папір і шкода, але підліткам нерекомендовано читати.
Displaying 1 - 14 of 14 reviews