Мама Марти

by Renate Möhrmann, Ренате Мьорманн, Ганна Гнедкова (Translator)

«Рай — це місце на Землі», — якось сказала оповідачка своєму чоловікові, сама того не відаючи, що цим реченням можна охарактеризувати квінтесенцію життя її матері, з непереборним прагненням жінки до щастя. Попри своє соціальне походження, дві світові війни, політичну турбулентність, економічні кризи, руйнування держави і родини, мама Марти хотіла і була щасливою, щоразу вибудовуючи своє життя спочатку.

Авторка роману Ренате Мьорманн з віртуозною психологічною точністю зображує жінку ХХ століття, яка свідома своєї самобутності і не відмовляється ані від свого призначення, ані від щастя.

«Мама Марти» — роман про незвичайну жінку, жінку, яка пережила дві світові війни, втратила чоловіка в Сталінграді, потрапила у вир політичних протистоянь і наклепницьких махінацій, але знову і знову рішуче прагне до щастя.

272 pages, Hardcover

First published February 21, 2014

Reviews

[Yuliia Kravchenko · Rating 4 out of 5]

вийшло дуже цікаво, місцями навітт шокуюче
той випадок, коли книгв поперевшила очікування повністю

[Oleksandris · Rating 5 out of 5]

"Мама Марти" Ренате Мьорманн. Випадково натрапила на цю книгу зацікавив опис, почала читати з сумнівом, бо невідомий автор, майже нема відгуків. Але книга дуже сподобалась. Навіть не стільки історією жінки, скільки тими питаннями, які авторка підіймає в книзі, про які доводиться розмірковувати стосовно себе, своїх...Книга гідна прочитання, хоч як на мене, то мені б хотілося дізнатися більше про деякі події в житті персонажів. Книга охоплює багато часу, але показано трохи стисло. Хочеться, щоб було більше, глибше.

[Victoria Unizhona · Rating 5 out of 5]

“Heaven is a place on Earth”

“Мама Марти” для мене - не біографія і не спроба підсумувати “хто була ця жінка насправді”. Це книжка про те, як донька дорослішає вже після смерті матері: повертається до прогалин, до незаданих питань, до моментів, які в дитинстві виглядали простими, а тепер раптом мають інший об’єм і інший біль.

Мені дуже сподобалося, що роман не робить з війни красивий фон і не романтизує “героїчність”. Тут є чесна, жорстка оптика: цивільні, страх, виснаження, госпіталі, порожні слова, якими прикривають насильство. І поруч - життя, яке все одно проростає: рутина, побут, любов, упертість бути живою. Оце поєднання “цукру і бруду впереміш” я відчула як правду, а не як літературний прийом.

Найсильніше для мене - як у книжці працює пам’ять. Марта не прикидається всезнаючою. Вона показує маму зі своєї перспективи і визнає, що спогади ненадійні, що ми перепаковуємо події в нові наративи, щоб витримати життя. І коли поруч існують різні версії мами - в Марти і її сестри - це не про “хто правий”, а про те, що одна людина може мати багато життів, і кожна близька людина бачить свій фрагмент.

Після цієї книжки в голові лишається не сюжет, а відчуття: ми майже завжди знаємо про своїх матерів менше, ніж нам здається. І, можливо, єдина справжня форма пам’яті - жива розповідь, яка повертає минуле в сьогодення і робить його відчутним для інших.

Моменти щастя вкраплені в кожне дитинство. Дитинство, зрештою, саме в цьому й полягає. Це—уміння жити сьогоднішнім днем.

—Не треба боятися й кричати,—шепоче вона їм на вухо.—Коли ви почуєте грім, бомба впаде десь в іншому місці, і в нас не влучить. А якщо влучить, то ми не почуємо її заздалегідь. Тоді ми одразу помремо й нічого не помітимо. Тож якщо щось гупне, то знайте: це було десь в іншому місці.

Героїчна смерть? Яке лицемірство. Поїдьте у військові госпіталі, подивіться на них, на покалічених солдатів з ампутованими кінцівками. Подивіться на них уважно, щоб зрозуміти, що це таке—«смерть героя».

Але для чого тоді слова, якщо ти не можеш сприймати їх дослівно? Усе це—замилення очей, якщо слова більше не говорять правди й стали лише вітриною для того, що за ними стоїть.

Там, де спалюють книжки, скоро спалюватимуть і людей.

Ми всі живемо у вигаданих історіях, які розповідаємо собі про своє життя.

Я думаю про Лену, про свою матір. Про те, через що вона пройшла і як мало я про це знаю. Дивно, як це все могло статися одночасно. Моє щасливе дитинство і її час відчаю.

Тільки жива розповідь повертає минуле в сьогодення й робить його відчутним для інших.

[Lidiia Marinat · Rating 5 out of 5]

Якщо вам цікава історія Німеччини 20го століття, життя жінок у воєнні та післявоєнні часи, стосунки донька-матір-сестра та взагалі пошук щастя, незважаючи на складність життя, то книга для вас. Написана дуже легко, бо сприймається як щоденник, але інтелектуальний, бо сама авторка - професорка та феміністська дослідниця. Мені подобається через художню літературу дізнаватися про історію країни, і тут я краще розклала по поличках, як суспільство перетворюється на машину масового знищення і як легко стати жертвою режиму, а «не зігувати» мати за єдиний засіб протесту. Безпорадність - це така притаманна більшості риса, побутові проблеми стають важливішими за політичні. Роман висвітлює життя звичайних жінок, які довгий час були на межі виживання, але все ж таки проявляли волю до життя і здійснення власних мрій.

[Sofia Dubova · Rating 2 out of 5]

Нарешті я її домучила. Не сподобалось.