Сатанів. Помста гори Бохіт

by Катерина Липа

Історичний роман, що переносить читача в XV століття, у вир подільських воєн, дипломатичних інтриг і глибоко особистих драм. Катерина Липа майстерно поєднує факти з художньою вигадкою, створюючи атмосферу тривоги, невизначеності та героїзму. Це продовження історії боярина Василя Крука, захисника Сатанова, який змушений відкласти спокій і знову вийти на поле боротьби — цього разу у ще складніших обставинах.

У центрі оповіді — драматичні події, що розгортаються на тлі боротьби за владу між Великим князівством Литовським і Королівством Польським, коли межі держав і долі цілих земель вирішуються на мечах. Авторка правдиво зображує атмосферу часу: лицарські коди честі, загрозу зрад, розгалужену дипломатію, втому від нескінченних війн і невидимий тиск вірності власному корінню.

«Сатанів. Помста гори Бохіт» — це глибоке розгортання теми пам’яті, обов’язку й вибору між миром і справедливістю. Літературна майстерність Липи дозволяє читачеві не просто слідкувати за сюжетом, а буквально прожити події, відчути запах диму після облоги, нервову тишу перед битвою і гіркий смак пізнього кохання, що спалахує на тлі воєнної нестабільності.

232 pages, Paperback

Published January 1, 2025

Reviews

[Iryna Paprotska · Rating 4 out of 5]

Друга книжка серії — така ж цікава мені, як і перша.

У цій частині набагато більше уваги було приділено битвам: як вони відбувались у ті часи (поволі й без зайвих ризиків) та політиці того періоду. Зрозуміло, що битви здебільшого з вигаданим перебігом, проте політичні події реальні, оскільки світ цієї книги — наша історія.

Тут так само багато й побуту. Я б, єдине, що додала до книги — більше малюнків (тих самих реконструкцій замків або похідних зображень). Про туалети середньовіччя було б чудово дати окрему інформаційну довідку, наприклад, щось подібне до того, що є в нас у Свіржському замку. Було багато таких прекрасних моментів, які гарно наповнювали час: від того, що дружина головного героя могла ходити в шитих золотом черевичках тільки по мощеній підлозі, до описів їжі, ночівлі й узагалі того, як тоді жили.

Мені ще запам’яталось, як наш Василь Крук захворів після полону. Відразу подумалось, що він же не регулярний вояк, який звик спати на підлозі в хліві та їсти простіше, а людина замкових кімнат і кращого харчування, тож був більш ослаблений — відповідно й заслаб. Це дуже логічно, бо в нас у книжках часто всі суперлюди: після полону не лише не мають психологічних травм — вони ще й видужують за три дні та знову йдуть у бій.

Головний герой… хотілося б для нього довшої дороги. Не 40 — а, можливо, 60 років. І три книжки замість двох. По двадцять років життя на том. Побачити його старшим ветераном, в іншу пору, в іншій твердості. Але історія завершена правильно. Так, як мала б.

І читати було цікаво до самого кінця, як і минулого разу, де авторка дає довідку про те, що є правдою, а що вигадкою. Пів роману думала про скульптуру Богоматері з мозаїкою, про яку авторка згадує у «Мальборку». Цікаво, чи реставрацію, про яку вона вкінці згадувала, уже завершено чи ні. Я була у Мальброку і бачила там справді схожу скульптуру, але не певна, чи це - саме вона. За описом вона має бути просто магічною.

[Антон Дубровін · Rating 3 out of 5]

Нарешті дочекався другої частини. Я радий, що вона є. Бо у відгуку до першої писав, що багато чого незрозуміло, а тут деякі моменти і прояснилися. Дякую за це!
Книґа сподобалася, загальні враження приємні. Проте відчуття, що це повністю художній роман так і не зʼявилося.
Та як буде нагода та бажання — всім раджу прочитати ці два романи. Невеличкі, легкі та по своєму гарні.