What do you think?
Rate this book
Нові Темні Віки #2
Колапс
Місяць тому кривавий заколот народжених на Марсі порушив баланс сил між найвпливовішими марсіанськими корпораціями, який упродовж десятиліть гарантував відносну політичну стабільність у Ньюборні. В українській Діаспорі також не все гаразд: Ґоранів розум безповоротно пошкоджено, «Томуто» потребує нового очільника, однак амбіції та зачаєні обрáзи штовхають Кам’янку до розколу.
На Землі інфіковані SDI-агентом немовлята зазнають бурхливого метаморфозу, що закінчується повною перебудовою їхніх тіл і переходом на безкисневий метаболізм. Водночас майже ідентичний SDI-агентові патоген заражає земні рослини, зупиняючи продукування кисню, і зниження концентрації O₂ загрожує стати більшим рушієм планетарного хаосу, ніж навіть найекстремальніші прояви глобального потепління. Учені, що намагаються протистояти цьому вторгненню, відкривають дивний вуглецевий світ далеко поза межами видимого із Землі всесвіту, проте виявляються цілковито не готовими, до того, що в ньому побачать.
«Колапс» — друга книга фантастичного циклу «Нові Темні Віки». Це історія про втрату контролю. Розповідь про те, як людська гординя — наша кричуща нездатність визнавати помилки і вчасно зупинятися — ставить цивілізацію на незворотний шлях до темряви.
На Землі інфіковані SDI-агентом немовлята зазнають бурхливого метаморфозу, що закінчується повною перебудовою їхніх тіл і переходом на безкисневий метаболізм. Водночас майже ідентичний SDI-агентові патоген заражає земні рослини, зупиняючи продукування кисню, і зниження концентрації O₂ загрожує стати більшим рушієм планетарного хаосу, ніж навіть найекстремальніші прояви глобального потепління. Учені, що намагаються протистояти цьому вторгненню, відкривають дивний вуглецевий світ далеко поза межами видимого із Землі всесвіту, проте виявляються цілковито не готовими, до того, що в ньому побачать.
«Колапс» — друга книга фантастичного циклу «Нові Темні Віки». Це історія про втрату контролю. Розповідь про те, як людська гординя — наша кричуща нездатність визнавати помилки і вчасно зупинятися — ставить цивілізацію на незворотний шлях до темряви.
928 pages, Hardcover
First published February 26, 2026
About the author
Max Kidruk
30 books2,788 followersMax Kidruk (Ukranian: Макс Кідрук; born April 1, 1984 in Volodymyrets, Rivne region, Ukraine) - popular Ukrainian writer and science popularizer, holds a master’s degree in Energy Engineering. Studied at the National University of Water Management and Nature Resources Use (Rivne, Ukraine), and then was getting a postgraduate education at Kyiv Polytechnic University and Stockholm Royal Institute of Technology. He left both graduate schools in 2009, having decided to become a professional writer.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
While living in Stockholm, he started traveling actively, first around Europe, then further abroad. Currently, he has visited more than 35 countries, including Tanzania, Mexico, Ecuador, Peru, China, Chile, Brazil, Angola, Namibia, New Zealand, Indonesia and others. For a while was a travel journalist for a number of Ukrainian magazines. In 2009, was published his first book, a travelogue “Mexican Chronicles. The Story of One Dream” (the second prize of the Ukrainian Literary Award “Coronation of the Word” (2009), the debut of the year from the bookstore chain ‘KS’). Over the next three years, Kidruk published three autobiographical travelogues, “Journey to the Navel of the World” about Easter Island, “Love and Piranhas” about Brazil, and “To Zealand!” on the Egyptian Revolution, Syria and New Zealand. All of them earned reasonable success among the readers. In 2012, Kidruk published the first fiction novel, a sci-fi thriller ”Bot”, dubbed by critics as ‘the first Ukrainian techno-thriller’. Over seven years, “Bot” was republished more than 6 times, the current edition – in November 2019.
Over the next few years, Kidruk was slowly moving from writing techno-thrillers (“The Stronghold”, “The Ruthless Skies”) to more serious dramatic and psychological stories. The sci-fi book “The Inner Side of Dreams” (2016) and the social novel “Godlessness” (2018) were shortlisted for the BBC Book of the Year Award. The novel “Godlessness” remained in the TOP-20 of the bookstore chain “Bookstore E” for 13 weeks, 7 of which held the first position.
In the spring of 2015, in Poland was published currently the only Kidruk’s non-fiction book, “Ja Ukrainiec” (“I, the Ukrainian”). In the book, the author analyzes relations between Ukraine and Russia from the beginning of the liberation war led by Bohdan Khmelnytsky to the events of the Revolution of Dignity (2013-2014) and Russian military intervention in eastern Ukraine.
In 2017, Kidruk amazed the literary community by announcing a large-scale presentation tour with the new novel “Don’t Look Back and Stay Quiet”. The tour covered 100 cities of Ukraine, where almost 140 presentations were made. For this novel the number of printed copies by the beginning of 2019 has exceeded 30 thousand.
In the fall of 2019, Kidruk’s first augmented reality novel “Until the light fades away” was published. In addition to the interactive cover, the mobile application developed specifically for the book includes supplementary storylines, photos of the places where the events of the novel happen, a full diary of one of the characters, and a chat the reader can use to talk with one of the characters. The first print run (12,000 copies) was sold within the period of a month and a half. In the second week of sales, the book held the top spot of the TOP-20 list of the ‘Bookstore E’ network and at the end of 2019 continues to be in the top.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 134 reviews
March 9, 2026
Як добре, що я не доживу до 2142🙌🏻
March 14, 2026
кідрук ненавидить своїх героїв так, наче вони лічно задушили його собаку
March 27, 2026
Фууух... Ну шо його казать коли воно канєшно. Не пройшло і місяця, як я розпочав читати "Колапс" — а справився за якихось 28 днів.
Пригадую, як в молодості я чомусь абсолютно ірраціонально недолюблював Макса Кідрука. Мене бісила його американська посмішка та вайби протестантського пастора під час презентацій, а після першої невдалої спроби з "Мексиканськими хроніками", інших його книжок я навіть не починав.
Утім, коли з'явилася інформація, що він написав великий науково-фантастичний роман про Марс, я передзамовив "Колонію" без жодного сумніву та докорів сумління. Книга з'явилася саме тоді, коли я розслаблявся після поранення в шпиталі. Мені тоді цілий тиждень потроху тягнули бинти з носа та кололи знеболююче, тож захоплива історія про "розстановку фігур" у колоніях на Марсі та посеред дивних події на Землі стала для мене додатковою анестезією та підтримкою.
Такі книги найкраще читаються запоєм - без дурацьких перерв на сон, їду, роботу, військову службу та іншу повсякденну маячню реального життя. Вимушено маючи час і натхнення, у 2023 році я прочитав "Колонію" за десять днів і раптово поміняв своє ставлення до автора. А коли послухав якісь подкасти з ним, почитав інтерв'ю, то звернув увагу, що у мене з ним навіть літературні смаки місцями схожі. А у головному вони практично збігаються - він так само, як я, любить і цінує "Пісню Льоду та Полум'я" Джорджа Р. Р. Мартіна. Але, на відміну від нашого спільного кумира, поки що дотримується дедлайнів — адже друга частина "Нових Темних Віків" з'явилася саме тоді, коли було обіцяно.
Зважаючи на жанрові особливості подібної літератури, в якій саспенс та кліфхенгери дають не менше задоволення, ніж всі інші компоненти тексту, розповідати про таку книгу, як "Колапс" людинам, які її ще не прочитали, потрібно вкрай обережно. Але якщо би мені захотілося описати те, що відбувається у романі, одним словом, так, щоби це нікому з потенційних читачів не зашкодило, то я би обрав слово "несеться".
Те, що "мирного рішення не буде" і не може бути — очевидно вже з назв — і циклу, і самого роману. Кожен, хто кудись рухався у "Колонії", зайшов у своїх вчинках так далеко, аж безповоротно. Персонажам потрібно не лише обрати сторону, але й всіляко боротися за життя у обставинах, які лише хужішають.
Макс Кідрук позичив у Джорджа Р. Р. Мартіна стиль оповіді, кожен розділ якої демонструє читачам історію з погляду одного з численних персонажів, переносячи читача в різні місця Марса, Землі та космосу. Такий спосіб розповідання історій допомагає виснувати в уяві більш опуклу за змістом та емоціями картину, а відтак і глибші переживання читацького задоволення та катарсису. Справжній шок викликає момент, коли рубають голову Неду Старку... Стопе! Це ж з іншої історії! А втім...
Я чекатиму продовження "Нових Темних Віків", бо Макс Кідрук не марнував часу після того, як написав "Мексиканські хроніки", а навчився так офігенно цікаво розповідати вигадані історії, що десятки тисяч людей тепер не годні дочекатися виходу наступного роману циклу.
Три роки промайнуть, як сон, головне зараз, щоб події у реальному світі не перевершили фантазію автора...
Пригадую, як в молодості я чомусь абсолютно ірраціонально недолюблював Макса Кідрука. Мене бісила його американська посмішка та вайби протестантського пастора під час презентацій, а після першої невдалої спроби з "Мексиканськими хроніками", інших його книжок я навіть не починав.
Утім, коли з'явилася інформація, що він написав великий науково-фантастичний роман про Марс, я передзамовив "Колонію" без жодного сумніву та докорів сумління. Книга з'явилася саме тоді, коли я розслаблявся після поранення в шпиталі. Мені тоді цілий тиждень потроху тягнули бинти з носа та кололи знеболююче, тож захоплива історія про "розстановку фігур" у колоніях на Марсі та посеред дивних події на Землі стала для мене додатковою анестезією та підтримкою.
Такі книги найкраще читаються запоєм - без дурацьких перерв на сон, їду, роботу, військову службу та іншу повсякденну маячню реального життя. Вимушено маючи час і натхнення, у 2023 році я прочитав "Колонію" за десять днів і раптово поміняв своє ставлення до автора. А коли послухав якісь подкасти з ним, почитав інтерв'ю, то звернув увагу, що у мене з ним навіть літературні смаки місцями схожі. А у головному вони практично збігаються - він так само, як я, любить і цінує "Пісню Льоду та Полум'я" Джорджа Р. Р. Мартіна. Але, на відміну від нашого спільного кумира, поки що дотримується дедлайнів — адже друга частина "Нових Темних Віків" з'явилася саме тоді, коли було обіцяно.
Зважаючи на жанрові особливості подібної літератури, в якій саспенс та кліфхенгери дають не менше задоволення, ніж всі інші компоненти тексту, розповідати про таку книгу, як "Колапс" людинам, які її ще не прочитали, потрібно вкрай обережно. Але якщо би мені захотілося описати те, що відбувається у романі, одним словом, так, щоби це нікому з потенційних читачів не зашкодило, то я би обрав слово "несеться".
Те, що "мирного рішення не буде" і не може бути — очевидно вже з назв — і циклу, і самого роману. Кожен, хто кудись рухався у "Колонії", зайшов у своїх вчинках так далеко, аж безповоротно. Персонажам потрібно не лише обрати сторону, але й всіляко боротися за життя у обставинах, які лише хужішають.
Макс Кідрук позичив у Джорджа Р. Р. Мартіна стиль оповіді, кожен розділ якої демонструє читачам історію з погляду одного з численних персонажів, переносячи читача в різні місця Марса, Землі та космосу. Такий спосіб розповідання історій допомагає виснувати в уяві більш опуклу за змістом та емоціями картину, а відтак і глибші переживання читацького задоволення та катарсису. Справжній шок викликає момент, коли рубають голову Неду Старку... Стопе! Це ж з іншої історії! А втім...
Я чекатиму продовження "Нових Темних Віків", бо Макс Кідрук не марнував часу після того, як написав "Мексиканські хроніки", а навчився так офігенно цікаво розповідати вигадані історії, що десятки тисяч людей тепер не годні дочекатися виходу наступного роману циклу.
Три роки промайнуть, як сон, головне зараз, щоб події у реальному світі не перевершили фантазію автора...
March 8, 2026
Здається, що Колонія була просто казкою для дитсадочку, порівняно із Колапсом. Назва виправдовує себе на всі сто, бо з кожною сторінкою все стає похмурішим.
Якщо Колонія здавалася дуже повільно, бо задавала напрямок руху історії та початкові точки руху персонажів, то в тут все зрушило з місця і почало летіти стрімголов. Складно було відкласти книгу, бо з кожною главою ставало цікавіше і цікавіше, та і за деякими арками спостерігати неймовірно цікаво (фанати Фелікса, Нери і Барбо тут?).
Я буду відверта, інколи наукової складової аж надто багато, усі ті хімічні формули і схеми – це задротство. Не у поганому сенсі, якщо що. Просто мені, особисто мені, аж надто в те вичитуватися не так цікаво.
Ну що ж, надіюся, що зустрінемося з наступною частиною менше, ніж за 3 роки. Здоров'я і сил Максу Кідруку, то все дописати✨️
Якщо Колонія здавалася дуже повільно, бо задавала напрямок руху історії та початкові точки руху персонажів, то в тут все зрушило з місця і почало летіти стрімголов. Складно було відкласти книгу, бо з кожною главою ставало цікавіше і цікавіше, та і за деякими арками спостерігати неймовірно цікаво (фанати Фелікса, Нери і Барбо тут?).
Я буду відверта, інколи наукової складової аж надто багато, усі ті хімічні формули і схеми – це задротство. Не у поганому сенсі, якщо що. Просто мені, особисто мені, аж надто в те вичитуватися не так цікаво.
Ну що ж, надіюся, що зустрінемося з наступною частиною менше, ніж за 3 роки. Здоров'я і сил Максу Кідруку, то все дописати✨️
March 16, 2026
Це все ще дуже майстерно написано, напруга місцями така, що мені хотілось відкласти книжку, щоб відпочити від усього, що падає на долю нашим героям. Що я і робила, власне — відкладала, а тому читання затягнулось. І це наче не мінус, але все ж під кінець вже втомилась від того ***деця.
Коротше, як і всі, чекаю продовження і лишається тільки сподіватись, що воно буде за три роки, а не за чотири)
Коротше, як і всі, чекаю продовження і лишається тільки сподіватись, що воно буде за три роки, а не за чотири)
March 7, 2026
Надзвичайна історія. Чекав на цю книгу три роки і автор не підвів. Продовження книги Колонія не розчаровує, а ще більше захоплює увагу, події розвиваються стрімкіше. Дуже цілісна книга, відчувається супер клопітка робота автора. Не можу пригадати ще хоч одну серію книг, де настільки все між собою чітко працює і в плані сюжету і в плані наукових фактів.
Рекомендую всім до читання і дякую автору.
Рекомендую всім до читання і дякую автору.
March 18, 2026
Це абсолютне, тотальне, незаперечне РАЗʼЄБІССІМО🤌🏼
Як же добре неслось.
Якщо вступ (читай Перша книга) розкачувалась трішки тяжко, то друга пішла, як водичка в суху земельку.
Еланд - мразь, але як персонаж прописаний найкраще.
Зені - дібілка.
Мої любімчіки живі…покищо😅
Як же добре неслось.
Якщо вступ (читай Перша книга) розкачувалась трішки тяжко, то друга пішла, як водичка в суху земельку.
Еланд - мразь, але як персонаж прописаний найкраще.
Зені - дібілка.
Мої любімчіки живі…покищо😅
March 5, 2026
Ох, як же мені не вистачає цієї історії. Мене засмоктувало, я буквально була одержима, прожила з десяток шоків, екзистенційних криз, криків та парочку реальних істерик.
Коли я слухала від Кідрука про «Колонію» одразу після прочитання, то не могла зрозуміти, чому він називає її лиш розстановкою фігур на шахівниці. Ніби ж і те відбулось, і те, і… Ну масштабна ж історія ВЖЕ!
Але в «Колапсі» дійсно ці фігури починають ходити, перші закладені рушниці — вистрілювати, а навколишній пиздець — потрошку набирати обертів.
Отож, що відбувається у «Колапсі» загалом
На Землі — немовлята зазнають тілесних метаморфоз, а рослини переходять на безкисневий метаболізм. Вчені й далі працюють над вивченням SDI-агента і всього, що з ним повʼязано, і отримують фінансування від уряду, що дозволяє їм суттєво масштабувати майданчик та розльот експериментів.
На Марсі — розгрібають наслідки нещодавньої різанини, а також назріває нова катастрофа. З розборками, підступами, маніпуляцією та небувалою холодною жорстокістю.
Тригери, про які варто було би попереджати
Жорстоке холоднокровне катування. Воно тут є, і не раз, зі зрозумілим описом.
Як на мене, про це сказати найважливіше, бо особисто мені аж на тілесному рівні ставало погано, а надто — коли пригадувала відео катувань наших військових.
Порівняно з цим, усілякі деталі, які стали знайомими нам із війною, типу пронизливе виття сирени, обстріли, двигтіння приміщення, руйнування, вистеження дронами і т.д. — не такі уже й тригерні, проте теж вирішила написати.
свинособак тут суттєво більшає у порівнянні з першою частиною. Напорюєшся на них тупо постійно і у всіх лініях. І наскільки це доречно, потрібно чи навмисно з боку автора — питання дискусійне. Мені з цим спочатку було важко, потім стало ОК, бо загалом з їх боку це все та сама брехня та ��антаж, і в цілому — воно все вписується в загальну картину і логічно продовжує «Колонію».
Моє улюблене
Науково-дослідницька лінія. І в «Колапсі» досліди стають більш обʼємними. Зʼявляється програмістка і примати, з одним із яких у керівниці проєкту складаються особливі стосунки. Програмістка — ще та фігура у цій партії, і мені загалом сподобалось, як це «розіграно» з точки зору історії (з людської — було супер кепсько). Хоча, ніде правди діти, після літвечора склалися очікування, що це буде більш масштабна персонажка, аніж виявилося зрештою. У цій лінії, мабуть, єдиній фігурувала та невеличка дрібка гумору, яка взагалі є у цій книзі, і я щиро дякую авторові хоча б за неї. Разочків зо пʼять на 1000 сторінок верещала чайкою, вже успіх.
Еволюція мого ставлення до персонажів із частини в частину. У когось воно переверталось із ніг на голову, по разу чи декілька, у когось — далі розвивалося в скажену симпатію та вболівання.
із мінусів — фаворити стабільно вигрібають авторових смачних ляпасів, поки мудаки нормально себе чухають в цьому житті (ну майже)
Загалом композиція твору супер вдала. Різні лінії, що ведуться почергово, гачки наприкінці та рандомні вкиди всередині — це все класно працювало на те, щоби привʼязати мене до історії, персонажів, і думати що вони і як.
Ну і мова! Зібрала собі нових слів у колекцію: просто для загального розвитку і у вжиток. Завжди особливо нахвалюю цю неймовірну українську пана Кідрука. Теж свого роду авторський стиль.
Що мені було боляче
Жорстокість, хай би як вона не проявлялась: фізична/ментальна від людини до людини, чи загалом світу як такого. Я ще буду довго думати над рядом епізодів, де ніби герої повчиняли як останні мудаки, але, чесно — зараз, я не можу на 100% сказати, що вчинила б інакше.
Про що для мене «Колапс»
Однозначної відповіді саме «про що» я не маю. Проте ця книжка наштовхнула мене на багато роздумів про:
- «маску спочатку на себе, потім на дитину» та самопожертву VS егоїзм
- «сам про себе не подбаєш — ніхто не подбає», але при тому, як допомагає триматися купи, хай би задля благородних чи згубних цілей це обʼєднання ставалося
- «немає нічого більш плинного, аніж стабільність» та як жити, коли все летить шкереберть
- життя, яке триватиме після нас, і що ми по собі залишимо
- владу, гроші та іншу мішуру, яка нікуди не дінеться, але так багато чого вирішує
- ціну будь-якого прогресу
- і навіть трошки про ворк-лайф беленс та сімейні цінності
І трохи на завершення
«Колапс» просуває дію, дає нові деталі та зачіпки, проте багато питань все ще без відповіді (ну так, нам же ще дві частини читати). Це дещо засмутило, проте не здивувало. Попри те, що автор загравав вирішенням ситуації, до прикладу, по одному з персонажів, я не вірила, що це станеться в «Колапсі», і так воно і є.
Зачіпка глобальна мені теж подобається, і я вже чекаю на третю частину, аби дізнатися більше!
А вам раджу не боятися знайомитися із цією серією, якщо ви досі цього не зробили, а «Колапс» — можна й відкласти, бо до наступної частини ще довго.
(сама точно переслуховуватиму як мінімум)
Коли я слухала від Кідрука про «Колонію» одразу після прочитання, то не могла зрозуміти, чому він називає її лиш розстановкою фігур на шахівниці. Ніби ж і те відбулось, і те, і… Ну масштабна ж історія ВЖЕ!
Але в «Колапсі» дійсно ці фігури починають ходити, перші закладені рушниці — вистрілювати, а навколишній пиздець — потрошку набирати обертів.
Отож, що відбувається у «Колапсі» загалом
На Землі — немовлята зазнають тілесних метаморфоз, а рослини переходять на безкисневий метаболізм. Вчені й далі працюють над вивченням SDI-агента і всього, що з ним повʼязано, і отримують фінансування від уряду, що дозволяє їм суттєво масштабувати майданчик та розльот експериментів.
На Марсі — розгрібають наслідки нещодавньої різанини, а також назріває нова катастрофа. З розборками, підступами, маніпуляцією та небувалою холодною жорстокістю.
Тригери, про які варто було би попереджати
Жорстоке холоднокровне катування. Воно тут є, і не раз, зі зрозумілим описом.
Як на мене, про це сказати найважливіше, бо особисто мені аж на тілесному рівні ставало погано, а надто — коли пригадувала відео катувань наших військових.
Порівняно з цим, усілякі деталі, які стали знайомими нам із війною, типу пронизливе виття сирени, обстріли, двигтіння приміщення, руйнування, вистеження дронами і т.д. — не такі уже й тригерні, проте теж вирішила написати.
свинособак тут суттєво більшає у порівнянні з першою частиною. Напорюєшся на них тупо постійно і у всіх лініях. І наскільки це доречно, потрібно чи навмисно з боку автора — питання дискусійне. Мені з цим спочатку було важко, потім стало ОК, бо загалом з їх боку це все та сама брехня та ��антаж, і в цілому — воно все вписується в загальну картину і логічно продовжує «Колонію».
Моє улюблене
Науково-дослідницька лінія. І в «Колапсі» досліди стають більш обʼємними. Зʼявляється програмістка і примати, з одним із яких у керівниці проєкту складаються особливі стосунки. Програмістка — ще та фігура у цій партії, і мені загалом сподобалось, як це «розіграно» з точки зору історії (з людської — було супер кепсько). Хоча, ніде правди діти, після літвечора склалися очікування, що це буде більш масштабна персонажка, аніж виявилося зрештою. У цій лінії, мабуть, єдиній фігурувала та невеличка дрібка гумору, яка взагалі є у цій книзі, і я щиро дякую авторові хоча б за неї. Разочків зо пʼять на 1000 сторінок верещала чайкою, вже успіх.
Еволюція мого ставлення до персонажів із частини в частину. У когось воно переверталось із ніг на голову, по разу чи декілька, у когось — далі розвивалося в скажену симпатію та вболівання.
із мінусів — фаворити стабільно вигрібають авторових смачних ляпасів, поки мудаки нормально себе чухають в цьому житті (ну майже)
Загалом композиція твору супер вдала. Різні лінії, що ведуться почергово, гачки наприкінці та рандомні вкиди всередині — це все класно працювало на те, щоби привʼязати мене до історії, персонажів, і думати що вони і як.
Ну і мова! Зібрала собі нових слів у колекцію: просто для загального розвитку і у вжиток. Завжди особливо нахвалюю цю неймовірну українську пана Кідрука. Теж свого роду авторський стиль.
Що мені було боляче
Жорстокість, хай би як вона не проявлялась: фізична/ментальна від людини до людини, чи загалом світу як такого. Я ще буду довго думати над рядом епізодів, де ніби герої повчиняли як останні мудаки, але, чесно — зараз, я не можу на 100% сказати, що вчинила б інакше.
Про що для мене «Колапс»
Однозначної відповіді саме «про що» я не маю. Проте ця книжка наштовхнула мене на багато роздумів про:
- «маску спочатку на себе, потім на дитину» та самопожертву VS егоїзм
- «сам про себе не подбаєш — ніхто не подбає», але при тому, як допомагає триматися купи, хай би задля благородних чи згубних цілей це обʼєднання ставалося
- «немає нічого більш плинного, аніж стабільність» та як жити, коли все летить шкереберть
- життя, яке триватиме після нас, і що ми по собі залишимо
- владу, гроші та іншу мішуру, яка нікуди не дінеться, але так багато чого вирішує
- ціну будь-якого прогресу
- і навіть трошки про ворк-лайф беленс та сімейні цінності
І трохи на завершення
«Колапс» просуває дію, дає нові деталі та зачіпки, проте багато питань все ще без відповіді (ну так, нам же ще дві частини читати). Це дещо засмутило, проте не здивувало. Попри те, що автор загравав вирішенням ситуації, до прикладу, по одному з персонажів, я не вірила, що це станеться в «Колапсі», і так воно і є.
Зачіпка глобальна мені теж подобається, і я вже чекаю на третю частину, аби дізнатися більше!
А вам раджу не боятися знайомитися із цією серією, якщо ви досі цього не зробили, а «Колапс» — можна й відкласти, бо до наступної частини ще довго.
(сама точно переслуховуватиму як мінімум)
May 16, 2026
Як Максим і наголошував, перша частина була радше великим прологом. У продовженні значно більше «м’яса» на всіх сюжетних лініях. Варіантів здохнути побільшало - як у локальних, так і в планетарних масштабах 😄
Гадаю, стилістика теж помітно покращилась, а наукові факти тепер інтегровані значно органічніше. Уже не виникає потреби відкривати кватирку від «душності», як це місцями було в попередній частині, знаю, деякі читачі часто саме на це нарікали. Стало ліпше!
Сюжет несеться як навіжений, без відчутних просідань, але якщо суб’єктивно, то лінія з Марсом в прешій частині все ж була цікавішою.
Левову частку уваги у вас заберуть епізоди із sdi-агентами та супутніми дослідженнями. Те, як Максим все закрутив із зниклим літаком - кайф! Також дуже круто розвинулась сюжетна лінія Фелікса та Нери - цій парочці приділили значно більше сюжетного часу. Ну і Барбо..., цього чортяку занесе далеченько😎
Словом, якщо ви досі не читали Колонію, то я навіть не знаю, чого ви ще чекаєте😄
Гадаю, стилістика теж помітно покращилась, а наукові факти тепер інтегровані значно органічніше. Уже не виникає потреби відкривати кватирку від «душності», як це місцями було в попередній частині, знаю, деякі читачі часто саме на це нарікали. Стало ліпше!
Сюжет несеться як навіжений, без відчутних просідань, але якщо суб’єктивно, то лінія з Марсом в прешій частині все ж була цікавішою.
Левову частку уваги у вас заберуть епізоди із sdi-агентами та супутніми дослідженнями. Те, як Максим все закрутив із зниклим літаком - кайф! Також дуже круто розвинулась сюжетна лінія Фелікса та Нери - цій парочці приділили значно більше сюжетного часу. Ну і Барбо..., цього чортяку занесе далеченько😎
Словом, якщо ви досі не читали Колонію, то я навіть не знаю, чого ви ще чекаєте😄
March 13, 2026
У шановного автора є книга з назвою "Де немає Бога". Так от, офіційно заявляю, шо Бога немає в серці Макса Кідрука. Бо лишити читачів на кількох кліфхенгерах на невідомо який термін написання продовження - то не по-християнськи!
Неймовірно прекрасний екземпляр наукової фантастики.
Неймовірно прекрасний екземпляр наукової фантастики.
March 6, 2026
слухайте, а як дожити до третьої книги?
БО Я Ж БЛЯТЬ УЖЕ НЕ ВИДЕРЖУЮ
БО Я Ж БЛЯТЬ УЖЕ НЕ ВИДЕРЖУЮ
March 24, 2026
Повний..."Колапс"
“– Я роблю все, що можу, – тихо зронив Г’юго.
– Ні, Г’ю, ти не робиш ніхера…”
Цей епіграф – цитата з книги “Колапс” і як на мене – вона ідеально описує її. Якимось чином автору вдалося написати 900 сторінкову книгу, в якій не відбувається практично нічого. І я знаю, що фан база Макса не сприйме цей тейк, але дозвольте пояснити нижче. Щоправда зробити це коротко та без спойлерів в мене навряд вийде – тому перша частина рецензії буде про загальні враження, а далі вже розберемо на конкретних прикладах.
Отже, про загальні враження: книга відчувається дуже сирою. Якщо перша частина знайомить нас зі світом та героями, окреслює межі центральних конфліктів, “розставляє фігури на шаховій дошці” – як часто любив повторювати сам Кідрук у своїх інтерв’ю, то друга частина має це все якось розвивати. Але цього не стається.
Замість насиченої подіями історії – ми отримуємо ну дуже багато непотрібних діалогів про CO2 в атмосфері, відстань до невідомої планети, мутації в ДНК людини та багато інших технічних деталей. Мені прикро, але здається так, ніби для пана Кідрука весь сюжет – це лише привід, щоб розповідати нам про наукпоп. Це не робить книжку “дорослішою” та складнішою в плані піднятих тематик та конфліктів.
Наведу простий приклад – в книзі є розділ, де пояснюється розташування нової планети Аквілон, і більшість сторінок – це просто діалог (зі схемами, бл*ть!), де дуже довго пояснюють скільки туди летіти, і все це тільки щоб в кінці розділу прийти до простого і очевидного висновку – Аквілон знаходиться десь в п*#ді, тобто ну дууууже далеко – так що ми ніколи туди не дістанемось звичайним ходом. Невже 1-2 речень було б не достатньо, щоб це повідомити? Це взагалі ніяк не впливає на історію і я переконаний, що всі забудуть це пояснення вже через тиждень після прочитання.
Окремий прикол тут з персонажами – тому що більшість з них так чи інакше дотичні до науки. Відповідно і левова частка діалогів побудована таким чином, щоб два “великі уми” по черзі розповідали один-одному “наукову базу” і розуміли. Протягом прочитання книги я постійно ловив себе на кумедній думці, що всі персонажі в цій книзі говорять як Макс Кідрук – тобто не з позиції закладеної в них мотивації, а просто розповідають нам, нормісам, про науку. :)
І це не просто науковці! У всесвіті Кідрука – це буквально найкрутіші люди на планеті (або трьох планетах, якщо вам так зручніше). Вони можуть і пояснити тобі все-все, і політиків на місце поставити – ну прям уххх.
А якщо в історії і є “звичайні” люди без наукової освіти… то не хвилюйтесь – до них автор все рівно приставить якогось “консультанта” – лікаря, астронавта тощо, який буде розказувати “бидлу” про науку теж. Тому від цього не сховаєшся – доведеться читати сухі діалоги з вижимкою фактів. Або читати це “діагонально”, як я і скіпати більшу частину цієї білібірди. (Лайфхак – завжди в кінці цих діалогів є просте пояснення всього, що було сказано, але одним реченням. Дякую, Макс).
Також смішний розвиток цих персонажів – якщо коротко, то його нема. Ні, я не здурів і говорю це на повному серйозі – в другій частині циклу “Нові Темні Віки” немає ЖОДНОЇ повноцінної арки персонажа. Жодної. Я готовий це розібрати нижче. Але в завершення до частини без спойлерів додам – персонажі в принципі погано прописані і не мають достатньо бекграунду щоб відчуватис�� об’ємними. У цій історії багато POV-ів (як у Мартіна, чий стиль Кідрук намагається копіювати), але лише кілька з них мають який-не-який “фундамент” – тобто закладену мотивацію та хоча ту ж точку зору про описані в розділі події.
Умовно чим відрізняються персонажі Ронни, Юнії, Грети, Тельми і тд? Науковими ступенями)) Кожна пані – спеціаліст в своїй галузі. Хтось любить бігати, хтось не любить. Хтось темношкірий, а хтось ні. Це по-вашому детальна характеристика героїв? Але це саме та інформація, яку дає нам про них автор. В кінці книги дехто з них навіть прийняв рішення “самовипилятись” і ми так і не зрозуміли її мотивації – чому? Навіщо в сюжеті Юнія? Щоб хтось замість Ронни був на Місяці і можна було описувати події там. А чи не краще просто відправити Ронну туди було б? Щоб вона отримала хоч якесь розкриття через взаємодію з дівчинкою-підлітком на Місяці? Вона погана мати – отримала б цікавий конфлікт як раз.
Ну окей – перейдімо до СПОЙЛЕРНОЇ ЧАСТИНИ: Пан Кідрук якось сказав у інтерв’ю, що “хорошу книгу спойлером не зіпсуєш” і… проспойлерив 90% сюжету. А потім проспойлерив його ще раз… у анотації до роману. Так, він описав весь сюжет книги (окрім третього акту, а це десь останні 200 ст) в анотації :D
Я згадував, що в книзі повністю відсутні арки персонажів і я стою на цьому. Деякі персонажі отримали завершення своїх арок з попередньої книги (Фелікс, Нера, Кроудер, Г’ю), але жоден з них не проходив нову арку в рамках продовження (а у Мартіна таке єєєєєє, Макс, пу-пу-пу…)
Сюжетна арка кожного, підкреслюю – кожного персонажа буквально складається з двох етапів – на початку книги нам показують де персонаж, а в кінці – він робить “хід” (Кідрук ж обіцяв рухати фігури на шаховій дошці, пам’ятаєте?).
Кроудер: Минулої книги пройшов арку від звичайного вченого (чи хто він там?) до держсекретаря, який готовий “замарати руки”, але допомогти світу. І всю книгу він просто щось там чілить і сумує за жінкою. В кінці книги проговорює фразу, яка просто підводить підсумок арки, яку він пройшов ще минулого разу. А, ну ще рванули метангідрати. Все – кайфуйте.
Ронна: На початку книги їй сказали, що потрібно копіювати людину і відправити на Аквілон і… Вона це робить. Точніше навіть не вона, а Юнія і дівчинка гакер на місяці. Тому всю сюжетку з науковцями можемо умовно об’єднати в лінію Ронни. Вони відправляють людину на Аквілон і що там буде далі – поки нічого не відомо. Сюжетка обірвалась. І впродовж історії – жоден персонажів науковців ніяк не зміниться, не пройде якусь арку чи щось пізнає для себе – це просто сухі діалоги з вижимкою фактів та мінімум дій. Наприклад ми розуміємо чому Барбо погодився пренестись на іншу планету, але хоч убий – не дали нормальне пояснення чому це зробили дівчинка-гакер та любителька бігу. Теж на потім залишим, пане Кідрук?
Ще в минулій книзі був якийсь доктор науковець Мейнард, який загинув і це описується як смерть ніби значимого персонажа... до якого я як читач не відчуваю нічого. Ба більше - його замінюють на фактично такого самого доктора (тільки аргентинця) і він починає виконувати його функції. А навіщо? Щоб Макс зміг похвалитися, що він знає число пі, в якому захований пароль до ноутбука померлого доктора. :D
Ну і в цій же сюжетній лінії є купа непотрібних описів коридорів таємних баз, різного обладнання, кабінетів президента США і тд. Напевно, щоб коли я буду там гуляти - я потім знав куди йти. Ще раз дякую, Макс.
Фелікс і Нера: На початку книги вони тікають з України, щоб полетіти на Марс і… вони прилітають на Марс ближче до кінця книги. Все. Так, є події, які на щось впливатимуть (Нера підчепила SDI), але це не арка – це просто майлстроми в основній історії, яка ще далека до розкриття. Їхня дружба не проходить випробування, не з’являється нова якась динаміка між ними – персонажі просто йдуть з точки А в точку Б, ніяк не змінюючись…
Народжені на Марсі: Всю книгу сидять в космодромі і голодують, а в кінці… Їдуть звідти бо “чо ми тут сидим і голодуємо?”. Це взагалі найсмішніша сюжетна лінія де просто озвірівші малолітні дебіли живуть собі на космодромі і творять дікуху, а дорослі з Ради управління колоніями просто “терплять” це гімно.
Повстання заруїнилось ще на етапі – “пращіталісь, но гдє”. Якщо в першій книзі Еландон ще розкривався з цікавих аспектів, то тут це просто поїхавший делбік, який робить рофельні штуки бо у нього “не всі вдома”. Але він не такий трешовий як Джилл, яка така типу “мой бандіт!” і любить Еландона незважаючи ні на що – і цьому немає взагалі ніякого логічного підгрунтя. Тому що ці персонажі внутрішньо майже не описуються і ми їх не розуміємо. Майя Велет наприклад проговорила "я не ненавиджу Еландона"... Чому? Чому вона так його сприймає? Деякі слова та дії в цій книзі, а особливо в цій сюжетній лінії, стаються просто "тому що".
І все це ВЗАГАЛІ вбило цікаву атмосферу Марса з першої книги. Якщо в “Колонії”, описувалось хоч якось життя на червоній планеті та як влаштований Ньюборн, то тут і цього нема. Просто депресивні розділи, де малолітки сидять в космодромі не знають як жити далі.
Нам могли показати цікаву історію зі складним конфліктом. Історію про те як на пустинній планеті розвивається суспільство в колоніях. Розкрити детальніше конфлікт. Показати неоднозначність обох сторін, так щоб можна було співпереживати кожній з них. В результаті ми просто свідками історії де марсіанин, серб, італієць і росіянин (наче початок анекдота, серйозно) з автоматами кошмарять весь Марс (“іх боялісь даже чєчєнци!”). А керівництво просто забили на це і сидять собі на дупі рівно. В кінці ж просто розвалюють той космодром і все. А Еландон з “мальчіками” їде. Нащо стільки там сиділи, питається?
Укр. діаспора: на початку книги обирають нового лідера і… в кінці його хтось вбиває. Все. На цьому моменті я просто вже сміявся істерично. Тому що на відміну від Загарії – Велет ну взагалі ніякий, незрозумілий і нерозкритий. І його вбивають! Тут Кідрук явно копіював сюжетний троп “лідер проти власної волі” як з Джоном Сноу. Але щось не вийшло… мабуть мало приділив часу науковим діалогам, треба було ще більше, Макс – тоді б точно ми зрозуміли все :) Навіщо взагалі Велет в цій історії? Його міг весь цей час заміняти харизматичний Загарія і в кінці ось тільки зловити деменцію або теж загинути… Це б сприймалося як більша втрата для сюжета і несподіваний поворот. На ділі ж це просто злили чергового ноунейма.
Барбо: На початку книги він лежить в лікарні, а потім… летить на Аквілон. І все – зникає там безвісти. Так, у нього є мотивація хоча б і характер. Але це все закладено було в минулій книзі, тому я б не накидував “Колапсу” тут плюсик.
Тайлін: Це друга найсмішніша лінія і теж на Марсі :) Це типу “сильна жінка”, яка розкривається тільки тим, що “дуже любить свою доньку” і “порву всєх” якщо її хтось зачепить. Ну і вона ЕПІЧНО сидить в кабінеті всю книгу і в кінці вирішує просто й*бнуть по космодрому. Кідрук казав, що вона РОЗКРИЄТЬСЯ НЕСПОДІВАНО в “Колапсі”. Але в мене питання не до Макса, а до вас, читачі – багато з вас взагалі пам’ятає хто вона така з минулої книги?
Кідрук тут типу намагався створити сильного “жіночого персонажа”, але в нього вийшла карикатурна противна “яжемать”, яка замість цікавих сюжетних ходів дарує нам в кінці СМСку “Вітання з Ньюборна, недоумку + *єхидний смайлик*”. Це вчинок гідний сильного лідера чи пубертатної язви? Це повністю знищує хоч якесь адекватне сприйняття цього персонажа.
Якщо це “рухання фігур” в розумінні пана Кідрука, то напевно щось на рівні ходу пішака Е2Е4. Страшно уявити, що буде далі.
Ну ви напевно розумієте до чого я – це все могло б зайняти менше часу, бути описано цікавіше та динамічніше, але автору очевидно просто не цікаві оці “людські теми” і він просто накидує їх фоном. Сюжет тут – просто привід для автора вихвалятись власною еродованістю. Тому події відчуваються дуже штучно, типу “чисто шоб було”, щоб сталось щось, про що потім буде пояснено черговим ноунейм науковцем. Світ же абсолютно порожній, хоч ми і маємо цілі карти з поселеннями на Марсі, більшість з яких по суті нічого не значать для основної історії. І населений цей світ порожніми статичними персонажами, які "не проживають" історію, а існують лише в спеціально прописаних сценах, де кожен має виконати якусь механічну функцію - розповісти про космос, натиснути на гачок, передати послання і все...
Я відчував повне спустошення після прочитання цієї книги. Не від якогось глибокого сюжету, а тому що я просто потратив 2 тижні свого життя на… “оце”. Єдине, що мене врятувало – читав це паралелльно з другом і ми сміялись разом. Починав з оцінки 3, потім скотився до 2, а потім і до 1, але накину бал за мавпочок – їх хоча б шкода було.
Чи буду я читати третю книгу? Поки не знаю. Та і чи є в цьому сенсі, якщо Макс все рівно розкаже весь сюжет на інтерв’ю?
“– Я роблю все, що можу, – тихо зронив Г’юго.
– Ні, Г’ю, ти не робиш ніхера…”
Цей епіграф – цитата з книги “Колапс” і як на мене – вона ідеально описує її. Якимось чином автору вдалося написати 900 сторінкову книгу, в якій не відбувається практично нічого. І я знаю, що фан база Макса не сприйме цей тейк, але дозвольте пояснити нижче. Щоправда зробити це коротко та без спойлерів в мене навряд вийде – тому перша частина рецензії буде про загальні враження, а далі вже розберемо на конкретних прикладах.
Отже, про загальні враження: книга відчувається дуже сирою. Якщо перша частина знайомить нас зі світом та героями, окреслює межі центральних конфліктів, “розставляє фігури на шаховій дошці” – як часто любив повторювати сам Кідрук у своїх інтерв’ю, то друга частина має це все якось розвивати. Але цього не стається.
Замість насиченої подіями історії – ми отримуємо ну дуже багато непотрібних діалогів про CO2 в атмосфері, відстань до невідомої планети, мутації в ДНК людини та багато інших технічних деталей. Мені прикро, але здається так, ніби для пана Кідрука весь сюжет – це лише привід, щоб розповідати нам про наукпоп. Це не робить книжку “дорослішою” та складнішою в плані піднятих тематик та конфліктів.
Наведу простий приклад – в книзі є розділ, де пояснюється розташування нової планети Аквілон, і більшість сторінок – це просто діалог (зі схемами, бл*ть!), де дуже довго пояснюють скільки туди летіти, і все це тільки щоб в кінці розділу прийти до простого і очевидного висновку – Аквілон знаходиться десь в п*#ді, тобто ну дууууже далеко – так що ми ніколи туди не дістанемось звичайним ходом. Невже 1-2 речень було б не достатньо, щоб це повідомити? Це взагалі ніяк не впливає на історію і я переконаний, що всі забудуть це пояснення вже через тиждень після прочитання.
Окремий прикол тут з персонажами – тому що більшість з них так чи інакше дотичні до науки. Відповідно і левова частка діалогів побудована таким чином, щоб два “великі уми” по черзі розповідали один-одному “наукову базу” і розуміли. Протягом прочитання книги я постійно ловив себе на кумедній думці, що всі персонажі в цій книзі говорять як Макс Кідрук – тобто не з позиції закладеної в них мотивації, а просто розповідають нам, нормісам, про науку. :)
І це не просто науковці! У всесвіті Кідрука – це буквально найкрутіші люди на планеті (або трьох планетах, якщо вам так зручніше). Вони можуть і пояснити тобі все-все, і політиків на місце поставити – ну прям уххх.
А якщо в історії і є “звичайні” люди без наукової освіти… то не хвилюйтесь – до них автор все рівно приставить якогось “консультанта” – лікаря, астронавта тощо, який буде розказувати “бидлу” про науку теж. Тому від цього не сховаєшся – доведеться читати сухі діалоги з вижимкою фактів. Або читати це “діагонально”, як я і скіпати більшу частину цієї білібірди. (Лайфхак – завжди в кінці цих діалогів є просте пояснення всього, що було сказано, але одним реченням. Дякую, Макс).
Також смішний розвиток цих персонажів – якщо коротко, то його нема. Ні, я не здурів і говорю це на повному серйозі – в другій частині циклу “Нові Темні Віки” немає ЖОДНОЇ повноцінної арки персонажа. Жодної. Я готовий це розібрати нижче. Але в завершення до частини без спойлерів додам – персонажі в принципі погано прописані і не мають достатньо бекграунду щоб відчуватис�� об’ємними. У цій історії багато POV-ів (як у Мартіна, чий стиль Кідрук намагається копіювати), але лише кілька з них мають який-не-який “фундамент” – тобто закладену мотивацію та хоча ту ж точку зору про описані в розділі події.
Умовно чим відрізняються персонажі Ронни, Юнії, Грети, Тельми і тд? Науковими ступенями)) Кожна пані – спеціаліст в своїй галузі. Хтось любить бігати, хтось не любить. Хтось темношкірий, а хтось ні. Це по-вашому детальна характеристика героїв? Але це саме та інформація, яку дає нам про них автор. В кінці книги дехто з них навіть прийняв рішення “самовипилятись” і ми так і не зрозуміли її мотивації – чому? Навіщо в сюжеті Юнія? Щоб хтось замість Ронни був на Місяці і можна було описувати події там. А чи не краще просто відправити Ронну туди було б? Щоб вона отримала хоч якесь розкриття через взаємодію з дівчинкою-підлітком на Місяці? Вона погана мати – отримала б цікавий конфлікт як раз.
Ну окей – перейдімо до СПОЙЛЕРНОЇ ЧАСТИНИ: Пан Кідрук якось сказав у інтерв’ю, що “хорошу книгу спойлером не зіпсуєш” і… проспойлерив 90% сюжету. А потім проспойлерив його ще раз… у анотації до роману. Так, він описав весь сюжет книги (окрім третього акту, а це десь останні 200 ст) в анотації :D
Я згадував, що в книзі повністю відсутні арки персонажів і я стою на цьому. Деякі персонажі отримали завершення своїх арок з попередньої книги (Фелікс, Нера, Кроудер, Г’ю), але жоден з них не проходив нову арку в рамках продовження (а у Мартіна таке єєєєєє, Макс, пу-пу-пу…)
Сюжетна арка кожного, підкреслюю – кожного персонажа буквально складається з двох етапів – на початку книги нам показують де персонаж, а в кінці – він робить “хід” (Кідрук ж обіцяв рухати фігури на шаховій дошці, пам’ятаєте?).
Кроудер: Минулої книги пройшов арку від звичайного вченого (чи хто він там?) до держсекретаря, який готовий “замарати руки”, але допомогти світу. І всю книгу він просто щось там чілить і сумує за жінкою. В кінці книги проговорює фразу, яка просто підводить підсумок арки, яку він пройшов ще минулого разу. А, ну ще рванули метангідрати. Все – кайфуйте.
Ронна: На початку книги їй сказали, що потрібно копіювати людину і відправити на Аквілон і… Вона це робить. Точніше навіть не вона, а Юнія і дівчинка гакер на місяці. Тому всю сюжетку з науковцями можемо умовно об’єднати в лінію Ронни. Вони відправляють людину на Аквілон і що там буде далі – поки нічого не відомо. Сюжетка обірвалась. І впродовж історії – жоден персонажів науковців ніяк не зміниться, не пройде якусь арку чи щось пізнає для себе – це просто сухі діалоги з вижимкою фактів та мінімум дій. Наприклад ми розуміємо чому Барбо погодився пренестись на іншу планету, але хоч убий – не дали нормальне пояснення чому це зробили дівчинка-гакер та любителька бігу. Теж на потім залишим, пане Кідрук?
Ще в минулій книзі був якийсь доктор науковець Мейнард, який загинув і це описується як смерть ніби значимого персонажа... до якого я як читач не відчуваю нічого. Ба більше - його замінюють на фактично такого самого доктора (тільки аргентинця) і він починає виконувати його функції. А навіщо? Щоб Макс зміг похвалитися, що він знає число пі, в якому захований пароль до ноутбука померлого доктора. :D
Ну і в цій же сюжетній лінії є купа непотрібних описів коридорів таємних баз, різного обладнання, кабінетів президента США і тд. Напевно, щоб коли я буду там гуляти - я потім знав куди йти. Ще раз дякую, Макс.
Фелікс і Нера: На початку книги вони тікають з України, щоб полетіти на Марс і… вони прилітають на Марс ближче до кінця книги. Все. Так, є події, які на щось впливатимуть (Нера підчепила SDI), але це не арка – це просто майлстроми в основній історії, яка ще далека до розкриття. Їхня дружба не проходить випробування, не з’являється нова якась динаміка між ними – персонажі просто йдуть з точки А в точку Б, ніяк не змінюючись…
Народжені на Марсі: Всю книгу сидять в космодромі і голодують, а в кінці… Їдуть звідти бо “чо ми тут сидим і голодуємо?”. Це взагалі найсмішніша сюжетна лінія де просто озвірівші малолітні дебіли живуть собі на космодромі і творять дікуху, а дорослі з Ради управління колоніями просто “терплять” це гімно.
Повстання заруїнилось ще на етапі – “пращіталісь, но гдє”. Якщо в першій книзі Еландон ще розкривався з цікавих аспектів, то тут це просто поїхавший делбік, який робить рофельні штуки бо у нього “не всі вдома”. Але він не такий трешовий як Джилл, яка така типу “мой бандіт!” і любить Еландона незважаючи ні на що – і цьому немає взагалі ніякого логічного підгрунтя. Тому що ці персонажі внутрішньо майже не описуються і ми їх не розуміємо. Майя Велет наприклад проговорила "я не ненавиджу Еландона"... Чому? Чому вона так його сприймає? Деякі слова та дії в цій книзі, а особливо в цій сюжетній лінії, стаються просто "тому що".
І все це ВЗАГАЛІ вбило цікаву атмосферу Марса з першої книги. Якщо в “Колонії”, описувалось хоч якось життя на червоній планеті та як влаштований Ньюборн, то тут і цього нема. Просто депресивні розділи, де малолітки сидять в космодромі не знають як жити далі.
Нам могли показати цікаву історію зі складним конфліктом. Історію про те як на пустинній планеті розвивається суспільство в колоніях. Розкрити детальніше конфлікт. Показати неоднозначність обох сторін, так щоб можна було співпереживати кожній з них. В результаті ми просто свідками історії де марсіанин, серб, італієць і росіянин (наче початок анекдота, серйозно) з автоматами кошмарять весь Марс (“іх боялісь даже чєчєнци!”). А керівництво просто забили на це і сидять собі на дупі рівно. В кінці ж просто розвалюють той космодром і все. А Еландон з “мальчіками” їде. Нащо стільки там сиділи, питається?
Укр. діаспора: на початку книги обирають нового лідера і… в кінці його хтось вбиває. Все. На цьому моменті я просто вже сміявся істерично. Тому що на відміну від Загарії – Велет ну взагалі ніякий, незрозумілий і нерозкритий. І його вбивають! Тут Кідрук явно копіював сюжетний троп “лідер проти власної волі” як з Джоном Сноу. Але щось не вийшло… мабуть мало приділив часу науковим діалогам, треба було ще більше, Макс – тоді б точно ми зрозуміли все :) Навіщо взагалі Велет в цій історії? Його міг весь цей час заміняти харизматичний Загарія і в кінці ось тільки зловити деменцію або теж загинути… Це б сприймалося як більша втрата для сюжета і несподіваний поворот. На ділі ж це просто злили чергового ноунейма.
Барбо: На початку книги він лежить в лікарні, а потім… летить на Аквілон. І все – зникає там безвісти. Так, у нього є мотивація хоча б і характер. Але це все закладено було в минулій книзі, тому я б не накидував “Колапсу” тут плюсик.
Тайлін: Це друга найсмішніша лінія і теж на Марсі :) Це типу “сильна жінка”, яка розкривається тільки тим, що “дуже любить свою доньку” і “порву всєх” якщо її хтось зачепить. Ну і вона ЕПІЧНО сидить в кабінеті всю книгу і в кінці вирішує просто й*бнуть по космодрому. Кідрук казав, що вона РОЗКРИЄТЬСЯ НЕСПОДІВАНО в “Колапсі”. Але в мене питання не до Макса, а до вас, читачі – багато з вас взагалі пам’ятає хто вона така з минулої книги?
Кідрук тут типу намагався створити сильного “жіночого персонажа”, але в нього вийшла карикатурна противна “яжемать”, яка замість цікавих сюжетних ходів дарує нам в кінці СМСку “Вітання з Ньюборна, недоумку + *єхидний смайлик*”. Це вчинок гідний сильного лідера чи пубертатної язви? Це повністю знищує хоч якесь адекватне сприйняття цього персонажа.
Якщо це “рухання фігур” в розумінні пана Кідрука, то напевно щось на рівні ходу пішака Е2Е4. Страшно уявити, що буде далі.
Ну ви напевно розумієте до чого я – це все могло б зайняти менше часу, бути описано цікавіше та динамічніше, але автору очевидно просто не цікаві оці “людські теми” і він просто накидує їх фоном. Сюжет тут – просто привід для автора вихвалятись власною еродованістю. Тому події відчуваються дуже штучно, типу “чисто шоб було”, щоб сталось щось, про що потім буде пояснено черговим ноунейм науковцем. Світ же абсолютно порожній, хоч ми і маємо цілі карти з поселеннями на Марсі, більшість з яких по суті нічого не значать для основної історії. І населений цей світ порожніми статичними персонажами, які "не проживають" історію, а існують лише в спеціально прописаних сценах, де кожен має виконати якусь механічну функцію - розповісти про космос, натиснути на гачок, передати послання і все...
Я відчував повне спустошення після прочитання цієї книги. Не від якогось глибокого сюжету, а тому що я просто потратив 2 тижні свого життя на… “оце”. Єдине, що мене врятувало – читав це паралелльно з другом і ми сміялись разом. Починав з оцінки 3, потім скотився до 2, а потім і до 1, але накину бал за мавпочок – їх хоча б шкода було.
Чи буду я читати третю книгу? Поки не знаю. Та і чи є в цьому сенсі, якщо Макс все рівно розкаже весь сюжет на інтерв’ю?
March 19, 2026
100/5🧑🏻🚀 Аквілон. Рекс. Буряки.😁 Ті, хто читав, зрозуміють, а для тих, кто ще не прочитав хай буде тізер😉
Не буду розписувати про сюжет, я зазвичай так і не роблю. Та і в відгуках інших людей можете почитати🤓 З оцінки зрозуміло, що я у цілковитому захваті. Прочитала цей товстунець за три дні, і це багато про що говорить. Браво, Максе👏🏻 Це було дуже круто, я буквально захлинулася у кількості та якості сай-фаю, якого мені не вистачило у першій книзі😍
А хочеться написати про дещо важливе, на що, можливо, не всі звернуть увагу
Зазвичай у фантастиці (особливо написаній чоловіками) панує дисбаланс — чоловічих персонажів більше. Навіть якщо є головні жіночі персонажі, то вони мають бути дуже яскравими, сильними, щоб не загубитися на фоні сюжетного патріархату. Я ж хочу подякувати Максу Кідруку за велику кількість жіночих персонажів👏🏻 Таких різних, зі своїми слабкостями та недосконалостями, навіть коли це видатні науковиці, які буквально творили сюжет та історію. Не рахувала, але мені здалося, що жінок фігурує у "Нових темних віках"більше, ніж чоловіків🤔 Нера та Юнія — мої героїні🫡🫶🏻
Також відмічу репрезентацію. У нас досі з цього глузують, особливо коли це стосується кастів серіалів з залученням акторів інших кольорів шкіри та наявності інвалідності, а також ліній "повєсточкі"😡 Але "звичайні" люди просто не розуміють, наскільки це важливо для цих спільнот. Тому я дякую пану Кідруку за присутність у сюжеті людей різних рас, людей з інвалідністю, зокрема дитини з синдромом Дауна, людей інших орієнтацій і навіть згадку трансперсони👏🏻
Не буду казати "як тепер дочекатися продовження", тут у нас всіх стоїть задача аби дожити взагалі😁 Хай Макс пише стільки, скільки потрібно, аби це знову був такий же бенгер🙏🏻
Не буду розписувати про сюжет, я зазвичай так і не роблю. Та і в відгуках інших людей можете почитати🤓 З оцінки зрозуміло, що я у цілковитому захваті. Прочитала цей товстунець за три дні, і це багато про що говорить. Браво, Максе👏🏻 Це було дуже круто, я буквально захлинулася у кількості та якості сай-фаю, якого мені не вистачило у першій книзі😍
А хочеться написати про дещо важливе, на що, можливо, не всі звернуть увагу
Зазвичай у фантастиці (особливо написаній чоловіками) панує дисбаланс — чоловічих персонажів більше. Навіть якщо є головні жіночі персонажі, то вони мають бути дуже яскравими, сильними, щоб не загубитися на фоні сюжетного патріархату. Я ж хочу подякувати Максу Кідруку за велику кількість жіночих персонажів👏🏻 Таких різних, зі своїми слабкостями та недосконалостями, навіть коли це видатні науковиці, які буквально творили сюжет та історію. Не рахувала, але мені здалося, що жінок фігурує у "Нових темних віках"більше, ніж чоловіків🤔 Нера та Юнія — мої героїні🫡🫶🏻
Також відмічу репрезентацію. У нас досі з цього глузують, особливо коли це стосується кастів серіалів з залученням акторів інших кольорів шкіри та наявності інвалідності, а також ліній "повєсточкі"😡 Але "звичайні" люди просто не розуміють, наскільки це важливо для цих спільнот. Тому я дякую пану Кідруку за присутність у сюжеті людей різних рас, людей з інвалідністю, зокрема дитини з синдромом Дауна, людей інших орієнтацій і навіть згадку трансперсони👏🏻
Не буду казати "як тепер дочекатися продовження", тут у нас всіх стоїть задача аби дожити взагалі😁 Хай Макс пише стільки, скільки потрібно, аби це знову був такий же бенгер🙏🏻
April 6, 2026
900+ сторінок книги мені завжди здавалось, що це дуже багато. але як же цього мало в контексті всесвіту цієї серії!
друга частина така ж складно-відлипательна-умопопрачітєльна, як перша! це шедевр! думаю нас усіх підсадили на цей наркотік. як же хочеться читати далі, але «уви» треба тепер чекати продовження 🥲
друга частина така ж складно-відлипательна-умопопрачітєльна, як перша! це шедевр! думаю нас усіх підсадили на цей наркотік. як же хочеться читати далі, але «уви» треба тепер чекати продовження 🥲
April 12, 2026
Нема слів. Одні емоції.
******
Я слухала "Колонію", але зараз не могла чекати і прочитала і взагалі не шкодую.
Цього раз усі сюжетні лінії мені цікаві. Відразу все захоплююче і динамічне! Я переживала за Мейнарда, але, на щастя, у нього стався серцевий напад))
Пан Кідрук поки не вбив персонажа, за якого я вболіваю, але, дочитавши до кінця цю книгу я тепер думаю, що краще би вбив, бо я нікому не бажаю жити в тому світі і тепер кожного персонажа, який помиратиме в цій історії, проводжатиму словами " слава богу, а то ж могло б бути і гірше"😅
Дійсно важко було читати розділи від трьох людей, які мені не подобаються: Еландон ака "перший млинець - нанівець", ой, тобто перший народжений на Марсі - ну це, коли думаєш, що вже дно, але ніт. І розкажіть хтось йому, що можна відерко з водою принести в свій душ і з ковшиком чи типу того спокійно помитися. Бідолага щось не вміє виживати, певно, тому що не жив у гуртожитку) Речі теж можна руцями випрати замість того щоб кошмарити всіх навколо;
Тайлін Зоммерфельд - ну я до останнього надіялась, що вона ще нічого, але коли вона не перевірила відео на монтаж це був уже дзвіночок щодо її розумових здібностей, а після гопперів... Я так зрозуміла, що все на Марсі важко будувалось, там важко вижити, також купа голодних дітей і заручників... окей, забираю свої слова назад, Тайлін від початку була ї**нута.
Третя бісяча - це Юнія Ромо, бо і не зрозуміла її прикол з тиканням факів тварині, якій бляха страшно. Наче і розумна... а це якось вибивається з характеру.
Тут повернемося до руйнувань і у мене велике питання зрадника-українця - а що тепер їстимеш ти, паскудо?? Куди тікатимеш до китайців чи росіян? І там і там тебе дуууже чекають - ніт.
Ну і ще звісно купу всього (наприклад, Неру - "личинку" шкода), але все це неважливо, бо всі вони скоро помруть))) То ж чекаю далі на дві книги про те, як люди одне одного вбивають, гинуть від спеки, а решту людей захоплюють інопланетяни)
Довгі наукові розповіді мені дуже сподобались, а особливо кайфово було читати про переліт Нери і Фелікса з Землі на Марс! Дуже захопливо, не могла відірватися!
Чудове продовження! Дякую авторові!
******
Я слухала "Колонію", але зараз не могла чекати і прочитала і взагалі не шкодую.
Цього раз усі сюжетні лінії мені цікаві. Відразу все захоплююче і динамічне! Я переживала за Мейнарда, але, на щастя, у нього стався серцевий напад))
Пан Кідрук поки не вбив персонажа, за якого я вболіваю, але, дочитавши до кінця цю книгу я тепер думаю, що краще би вбив, бо я нікому не бажаю жити в тому світі і тепер кожного персонажа, який помиратиме в цій історії, проводжатиму словами " слава богу, а то ж могло б бути і гірше"😅
Дійсно важко було читати розділи від трьох людей, які мені не подобаються: Еландон ака "перший млинець - нанівець", ой, тобто перший народжений на Марсі - ну це, коли думаєш, що вже дно, але ніт. І розкажіть хтось йому, що можна відерко з водою принести в свій душ і з ковшиком чи типу того спокійно помитися. Бідолага щось не вміє виживати, певно, тому що не жив у гуртожитку) Речі теж можна руцями випрати замість того щоб кошмарити всіх навколо;
Тайлін Зоммерфельд - ну я до останнього надіялась, що вона ще нічого, але коли вона не перевірила відео на монтаж це був уже дзвіночок щодо її розумових здібностей, а після гопперів... Я так зрозуміла, що все на Марсі важко будувалось, там важко вижити, також купа голодних дітей і заручників... окей, забираю свої слова назад, Тайлін від початку була ї**нута.
Третя бісяча - це Юнія Ромо, бо і не зрозуміла її прикол з тиканням факів тварині, якій бляха страшно. Наче і розумна... а це якось вибивається з характеру.
Тут повернемося до руйнувань і у мене велике питання зрадника-українця - а що тепер їстимеш ти, паскудо?? Куди тікатимеш до китайців чи росіян? І там і там тебе дуууже чекають - ніт.
Ну і ще звісно купу всього (наприклад, Неру - "личинку" шкода), але все це неважливо, бо всі вони скоро помруть))) То ж чекаю далі на дві книги про те, як люди одне одного вбивають, гинуть від спеки, а решту людей захоплюють інопланетяни)
Довгі наукові розповіді мені дуже сподобались, а особливо кайфово було читати про переліт Нери і Фелікса з Землі на Марс! Дуже захопливо, не могла відірватися!
Чудове продовження! Дякую авторові!
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 8, 2026
Колапс - гідне продовження Колонії. Події і хаос наростають так, що дрижаки по шкірі бігають. Сподіваюсь, що Макс Кідрук не відкладатиме надовго вихід третьої частини. Дуже цікаво, як все це закінчиться 😁
April 19, 2026
Звісно, це 10 з 5 🔥🔥🔥
Нехай вибухне та дурка (Марс) з усіма тими психічнохворими ушлєпнями, бо нікого, абсолютно нікого!!! не вважаю за потрібне рятувати
Землі гаплик 🌍
Переїжджайте на Місяць!🌕
Нехай вибухне та дурка (Марс) з усіма тими психічнохворими ушлєпнями, бо нікого, абсолютно нікого!!! не вважаю за потрібне рятувати
Землі гаплик 🌍
Переїжджайте на Місяць!🌕
March 22, 2026
Це дивне почуття - тобі неймовірно цікаво що ж буде длі, і в одночас станню третину хотілось розтягнути, аби книга не закінчувалася подоше.
March 24, 2026
Не читання, а катання на американських гірках: постійно було відчуття, що я перебуваю на краю прірви, але в такий момент завжди починалася наступна глава, і можна було трошечки перевести подих до нового напруженого моменту. Або мертвої петлі.
Стільки сильних емоцій від книги я давно не отримувала. А після кінцівки не могла заснути. Та що там — не могла навіть очі заплющити, так страшно було від подій останніх глав.
Але почнімо спочатку: стислий переказ подій першої частини — прекрасне рішення. Я, щоправда, і так добре пам’ятала майже все, а от запам’ятати людей із Ради Дев’ятнадцятьох, здається, ніколи не зможу.
А потім перші розділи відразу з ноги нагадують, що проблем достатньо і на Марсі, і на Землі, і на шляху між ними. Якщо Земля тріщить від глобальних катастроф, то на Марсі в людей просто дах зриває, і конфлікти тільки загострюються.
Є в мене все ж одна невеличка суб’єктивна претензія: одного з найцікавіших персонажів я чекала побачити 530 сторінок! Сподіваюся, в
Також є окремі глави, які я точно буду перечитувати для підняття настрою, бо ситуації там були дуже комічні. Так, і такі сцени тут теж були. Наприклад,
У цій частині навіть ті сюжетні лінії, які в "Колонії" були для мене найменш цікавими, стали неймовірними.
Також я дізналася багато нового з різних сфер, адже історія дуже добре науково обґрунтовує і проблеми глобального потепління, і специфіку життя на Марсі, і космічні польоти. Графіки, схеми, формули — я наче побачила архів адекватних та цікавих підручників.
Я читала книгу 10 днів, і тепер мені якось дивно братися за інші — настільки хочеться продовження й дізнатися, що ж там буде далі, чи дадуть персонажі всьому раду.
Це було епічно!
Стільки сильних емоцій від книги я давно не отримувала. А після кінцівки не могла заснути. Та що там — не могла навіть очі заплющити, так страшно було від подій останніх глав.
Але почнімо спочатку: стислий переказ подій першої частини — прекрасне рішення. Я, щоправда, і так добре пам’ятала майже все, а от запам’ятати людей із Ради Дев’ятнадцятьох, здається, ніколи не зможу.
А потім перші розділи відразу з ноги нагадують, що проблем достатньо і на Марсі, і на Землі, і на шляху між ними. Якщо Земля тріщить від глобальних катастроф, то на Марсі в людей просто дах зриває, і конфлікти тільки загострюються.
Є в мене все ж одна невеличка суб’єктивна претензія: одного з найцікавіших персонажів я чекала побачити 530 сторінок! Сподіваюся, в
Також є окремі глави, які я точно буду перечитувати для підняття настрою, бо ситуації там були дуже комічні. Так, і такі сцени тут теж були. Наприклад,
У цій частині навіть ті сюжетні лінії, які в "Колонії" були для мене найменш цікавими, стали неймовірними.
Також я дізналася багато нового з різних сфер, адже історія дуже добре науково обґрунтовує і проблеми глобального потепління, і специфіку життя на Марсі, і космічні польоти. Графіки, схеми, формули — я наче побачила архів адекватних та цікавих підручників.
Астероїди — це просто сміття, що залишилося від часу зародження Сонячної системи, і яке мало б піти на формування планет, але так і не злиплося у велетенські кам'яні кулі. Й от у чім річ: на розжарених молодих планетах усі по-справжньому цінні метали плавилися та опускалися в ядра, майже не затримуючись у поверхневих шарах. Натомість астероїди ніколи не проходили етапу розплавлення, через що містили значно більше цінної металічної сировини, рівномірно розподіленої по об'єму.
Я читала книгу 10 днів, і тепер мені якось дивно братися за інші — настільки хочеться продовження й дізнатися, що ж там буде далі, чи дадуть персонажі всьому раду.
Це було епічно!
March 13, 2026
Так скласти настільки різні ідеї/концепції в одну цільну історію це було просто, я навіть не знаю як виразити наскільки круто і цільно йде ця книга.
Я і сміялась, і пускала сльозу, і офігівала...
І як депер дочекатись наступної частини......
Мене тепер мучить питання, чи можна гнать з трутлінґів самогон....
Я і сміялась, і пускала сльозу, і офігівала...
І як депер дочекатись наступної частини......
Мене тепер мучить питання, чи можна гнать з трутлінґів самогон....
April 24, 2026
аби вичерпно описати емоції, які залишило по собі продовження, ідеально підійде цитата знаного класика:
"мені нравиться, як воно горить"
а мій повний відгук можна подивитись/послухати ось тут:
https://youtu.be/6SvcL_V80-4
"мені нравиться, як воно горить"
а мій повний відгук можна подивитись/послухати ось тут:
https://youtu.be/6SvcL_V80-4
April 9, 2026
Та що ж так з нами поступати? Ще 4 роки чи скільки?!!! Чому ми?? Чооооому??
Як добре, що ми живемо в реальному часі. Бо судячи з майбутнього нам буде непереливки!
Настільки важкий та цікавий сюжет, що іноді доводиться взяти паузу та подихати. Обдумати та зрозуміти чого саме так? Але всеодно залишається невідоме!
Щоб ми не робили, ми думаємо що все як треба. А Ніт, ми самі «вбиваємо» себе та планету.
Навіть не вистачає слів, щоб описати свою думку щодо книги. Читайте та чекайте на продовження. А ще краще, прочитайте усі, як допишуть продовження!
Як добре, що ми живемо в реальному часі. Бо судячи з майбутнього нам буде непереливки!
Настільки важкий та цікавий сюжет, що іноді доводиться взяти паузу та подихати. Обдумати та зрозуміти чого саме так? Але всеодно залишається невідоме!
Щоб ми не робили, ми думаємо що все як треба. А Ніт, ми самі «вбиваємо» себе та планету.
Навіть не вистачає слів, щоб описати свою думку щодо книги. Читайте та чекайте на продовження. А ще краще, прочитайте усі, як допишуть продовження!
March 27, 2026
За два дні до отримання книги я намагалсь максимально знизити свої очікування від книги, бо вони можуть виявитися зависокими (не вийшло) АЛЕ БЛЯХА, пане Кідрук, ви мене здивували.
1) З усією сюжетною лінією Нери та Фелікса, починаючи з того, що вона лезбійка (пішов коту під хвіст їхній шип) і закінчуючи кінцівкою їхньої сюжетки. Боже, я надіюсь вона виживе. А, ну і оптимізм Фелікса мене рятує. Якщо буде третя світова, то так як він і скажу "Вирулемо якось".
2) ТИ (ви) ЯК ПОСМІВ (-ли) УБИТИ МАРКА ВЕЛЕТА. Гаразд, я погана детективка, проте, здається це був Лук'ян. А ну і знищення міноги - бомба (хах)
3) Метангідратних вибух, ядерка, протести -УРААА
окрема подяка за сценку з Рувеном і Гораном — було дуже мило.
Де Фінн!? Чи може вони там з Анґладою охуївають з усього, що відбувається.
загалом, пане Кідрук, дякууую Вам за "Колапс"
1) З усією сюжетною лінією Нери та Фелікса, починаючи з того, що вона лезбійка (пішов коту під хвіст їхній шип) і закінчуючи кінцівкою їхньої сюжетки. Боже, я надіюсь вона виживе. А, ну і оптимізм Фелікса мене рятує. Якщо буде третя світова, то так як він і скажу "Вирулемо якось".
2) ТИ (ви) ЯК ПОСМІВ (-ли) УБИТИ МАРКА ВЕЛЕТА. Гаразд, я погана детективка, проте, здається це був Лук'ян. А ну і знищення міноги - бомба (хах)
3) Метангідратних вибух, ядерка, протести -УРААА
окрема подяка за сценку з Рувеном і Гораном — було дуже мило.
Де Фінн!? Чи може вони там з Анґладою охуївають з усього, що відбувається.
загалом, пане Кідрук, дякууую Вам за "Колапс"
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 15, 2026
Я ненавиджу Кідрука за те, що він нас в оце все втягнув, але, Максе, будь ласка, не зупиняйтеся! 🙈
Сказати, що це дуже насичено - це нічого не сказати. Там в кожному розділі такі сюжетні повороти, що часом хотілося випити валеріаночки, а часом сховати книжку в морозилку (як робив Джоуі з «Друзів» у моменти, коли йому ставало страшно, коли перечитував «Сяйво» Кінга).
Чи мені сподобалося? Не впевнена, що це буде правильне слово, бо там щось стільки жахіть, що таке не може сподобатися.
Але чи впорався Макс зі своїм завданням і написав книжку таку, що від неї не можна відірватися, хоч і нервова система в стані напруги? Ооо так, йому це вдалося.
Тому бажаю Максу здоровʼя, сил, натхнення, аби він точно дописав третю і четверту частини!
Сказати, що це дуже насичено - це нічого не сказати. Там в кожному розділі такі сюжетні повороти, що часом хотілося випити валеріаночки, а часом сховати книжку в морозилку (як робив Джоуі з «Друзів» у моменти, коли йому ставало страшно, коли перечитував «Сяйво» Кінга).
Чи мені сподобалося? Не впевнена, що це буде правильне слово, бо там щось стільки жахіть, що таке не може сподобатися.
Але чи впорався Макс зі своїм завданням і написав книжку таку, що від неї не можна відірватися, хоч і нервова система в стані напруги? Ооо так, йому це вдалося.
Тому бажаю Максу здоровʼя, сил, натхнення, аби він точно дописав третю і четверту частини!
March 15, 2026
Це однозначно шедевр. Ніколи настільки не раділа, що знаю українську. Але заради Нових Темних Віків і Кідрука в оригіналі варто відмовитися від англійської як рідної мови!
По-перше, я давно не читала настільки наукової фантастики. Велике задоволення отримала від усіх технічних деталей, а це суміш хімії, біології, астрономії, фізики, екології *і взагалі всього на світі*
Виникла думка, що Кідрук тримає в рабстві у себе в підвалі групу вчених... І сподіваюся, що третя частина скоро вийде і він їх відпустить 🤣
По-друге, наскільки все сплановано... Кожна деталь продумана, кожен варіант, з кожної ситуації прорахований вихід. А ситуації там такі, що моментами набагато простіше просто лягти і вмерти чи вбити персонажа, ніж вигадати, як йому вибратися.
По-третє, вся ця моторошна реалістичність, від якої мороз по шкірі. Бо все може скластися саме так чи схоже. Я теж радію *і сподіваюся*, що не доживу до 2142 року.
Закінчення просто поглинуло мене повністю: думки, слова, вираз обличчя, емоції. І з цього ступору вивели хіба що технічні деталі наприкінці книжки, які я продовжила читати на автопілоті, — дякую за них, інакше я б просто сиділа і дивилась в одну точку досі 😅
Ілюстрації просто неймовірні, карти, знімки, все просто на 100 з 10
Не могла відірватися від книжки — 9.5 годин читання з перервами на перекуси і ментальні перекури.
Вже не можу дочекатися 3 частини!
По-перше, я давно не читала настільки наукової фантастики. Велике задоволення отримала від усіх технічних деталей, а це суміш хімії, біології, астрономії, фізики, екології *і взагалі всього на світі*
Виникла думка, що Кідрук тримає в рабстві у себе в підвалі групу вчених... І сподіваюся, що третя частина скоро вийде і він їх відпустить 🤣
По-друге, наскільки все сплановано... Кожна деталь продумана, кожен варіант, з кожної ситуації прорахований вихід. А ситуації там такі, що моментами набагато простіше просто лягти і вмерти чи вбити персонажа, ніж вигадати, як йому вибратися.
По-третє, вся ця моторошна реалістичність, від якої мороз по шкірі. Бо все може скластися саме так чи схоже. Я теж радію *і сподіваюся*, що не доживу до 2142 року.
Закінчення просто поглинуло мене повністю: думки, слова, вираз обличчя, емоції. І з цього ступору вивели хіба що технічні деталі наприкінці книжки, які я продовжила читати на автопілоті, — дякую за них, інакше я б просто сиділа і дивилась в одну точку досі 😅
Ілюстрації просто неймовірні, карти, знімки, все просто на 100 з 10
Не могла відірватися від книжки — 9.5 годин читання з перервами на перекуси і ментальні перекури.
Вже не можу дочекатися 3 частини!
March 7, 2026
Якби у слова "безнадія" було фізичне втілення, то це була б оця книга. якщо в 2023 "Колонія" - це шоковий удар, то в 2026 "Колапс" - це приречене спостереження. За смертю цивілізації, моралі, надії. Маю теорію щодо справжньої місії Аквілону на Землі, буде цікаво поглянути, чи я права.
April 25, 2026
Мій вираз обличчя після прочитання останньої сторінки точно відображає якийсь мем, але який я поки не зрозуміла.
Пане Кідрук, коли наступна книга? Я не витримаю чекати продовження 😭
Найкраще. Що. Я. Читала. З фантастики.
У мене все 🥲
Пане Кідрук, коли наступна книга? Я не витримаю чекати продовження 😭
Найкраще. Що. Я. Читала. З фантастики.
У мене все 🥲
April 26, 2026
Йой, чесно, навіть не знаю, з чого почати, бо емоцій після цієї книжки — хоч відбавляй. Постараюсь коротко й без спойлерів, хоча руки сверблять переказати всі моменти, де я реально мало не зʼїла свій манікюр.
Якщо ви впорались із «Колонією» — все, далі вам дороги назад нема. «Колапс» ковтається куди легше, бо всі герої вже стоять на своїх позиціях, і нарешті починається двіж, на який ми так чекали. Я читала швидко, просто мене саму вистачало десь на 50–100 сторінок в день — це не претензія до книжки, це мій організм слабак, що не витримує таких американських гірок.
Так, пояснень тут знову повно. Прям повно-повно. Але якщо ви вже вижили в першій частині, то тут воно сприймається як щось нормальне, майже домашнє. Ти такий сидиш: «ага, ну та, ще одна схема, ще одна технологія, давай швиденько пояснюй і погнали далі».
Еландон… ну слухайте, він і в першій частині був не подарунок, але тут це просто концентроване гівно. Я навіть не знаю, як його ще описати. Але, чесно, росіяни в книзі такі, що він на їх фоні здається мало не приємним типом — і це вже тривожний дзвіночок.
Кроудер. Ох, Кроудер. Зізнаюсь, я розчарувалась. Він прям пустився берега — і не просто пішов у інший бік, а влаштував там фестиваль руйнування власної адекватності. Не одобряєм
А тепер оголошую момент любові: Джейлін Гонкалі. Моє маленьке геніальне сонечко. Я просто не можу. Розумна, зібрана, цікава — серце моє. Заберіть усі мої симпатії, вони тепер її.
Фелікс і Нера — ну це просто діамант цієї частини. Їхня сюжетна лінія — те, заради чого я б читала й вночі при ліхтарику, якби відключили світло.
І тепер… сюжетні повороти. О господи. Деякі з них такі, що я реально хотіла лізти на стіну й вити. Бо:
а) супер неочікувано;
б) супер несправедливо;
в) автор, та не чіпай моїх котиків, я їх люблю, я прив’язалась, чуєш?!
І так, я ахуєла від смерті Велета. Просто без попередження. Кідрук, ну за шо? Чим вам видатні мужики не вгодили? Спочатку Ґоран, тепер це… де ваша совість, пане письменнику?
І якщо ви думали, що в «Колонії» був кліфгенгер, то… ні. Це були дитячі забавки. «Колапс» закінчується так, що я сиділа з книгою в руках і бубнила сама до себе: «та ні, він так не може зробити, він не сміє так робити». Але ні — він сміє. І робить. Дуже боляче
У підсумку: я офіційно втягнулась і тепер, як дурненька на ентузіазмі, готова чекати третю частину.
І бонусом — момент з презентації, який мене повеселив:
Кідрук: *виводить наступним слайдом таблицю хімічних елементів*
Зал: *приречено зітхає*
Кідрук: «Слухайте, ну ви знали, куди йшли. А ті, хто не знали — гроші за квитки ми не повертаєм» 😂
Якщо ви впорались із «Колонією» — все, далі вам дороги назад нема. «Колапс» ковтається куди легше, бо всі герої вже стоять на своїх позиціях, і нарешті починається двіж, на який ми так чекали. Я читала швидко, просто мене саму вистачало десь на 50–100 сторінок в день — це не претензія до книжки, це мій організм слабак, що не витримує таких американських гірок.
Так, пояснень тут знову повно. Прям повно-повно. Але якщо ви вже вижили в першій частині, то тут воно сприймається як щось нормальне, майже домашнє. Ти такий сидиш: «ага, ну та, ще одна схема, ще одна технологія, давай швиденько пояснюй і погнали далі».
Еландон… ну слухайте, він і в першій частині був не подарунок, але тут це просто концентроване гівно. Я навіть не знаю, як його ще описати. Але, чесно, росіяни в книзі такі, що він на їх фоні здається мало не приємним типом — і це вже тривожний дзвіночок.
Кроудер. Ох, Кроудер. Зізнаюсь, я розчарувалась. Він прям пустився берега — і не просто пішов у інший бік, а влаштував там фестиваль руйнування власної адекватності. Не одобряєм
А тепер оголошую момент любові: Джейлін Гонкалі. Моє маленьке геніальне сонечко. Я просто не можу. Розумна, зібрана, цікава — серце моє. Заберіть усі мої симпатії, вони тепер її.
Фелікс і Нера — ну це просто діамант цієї частини. Їхня сюжетна лінія — те, заради чого я б читала й вночі при ліхтарику, якби відключили світло.
І тепер… сюжетні повороти. О господи. Деякі з них такі, що я реально хотіла лізти на стіну й вити. Бо:
а) супер неочікувано;
б) супер несправедливо;
в) автор, та не чіпай моїх котиків, я їх люблю, я прив’язалась, чуєш?!
І так, я ахуєла від смерті Велета. Просто без попередження. Кідрук, ну за шо? Чим вам видатні мужики не вгодили? Спочатку Ґоран, тепер це… де ваша совість, пане письменнику?
І якщо ви думали, що в «Колонії» був кліфгенгер, то… ні. Це були дитячі забавки. «Колапс» закінчується так, що я сиділа з книгою в руках і бубнила сама до себе: «та ні, він так не може зробити, він не сміє так робити». Але ні — він сміє. І робить. Дуже боляче
У підсумку: я офіційно втягнулась і тепер, як дурненька на ентузіазмі, готова чекати третю частину.
І бонусом — момент з презентації, який мене повеселив:
Кідрук: *виводить наступним слайдом таблицю хімічних елементів*
Зал: *приречено зітхає*
Кідрук: «Слухайте, ну ви знали, куди йшли. А ті, хто не знали — гроші за квитки ми не повертаєм» 😂
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 9, 2026
Рука не піднімається ставити менше, хоча для мене це було не так круто, як Колонія.
Безперечено Колапс має багато сильних сторін: динаміка, сюжетний рух і всеохопна драма. Як відмічає більшість читачів, місцями хотілось навіть відкласти книгу, щоб перевести дух, а місцями - читати якнайбільше і якнайшвидше.
А щодо переповненості книги наукою...Що тут сказати, масштаб заворожує і змушує схиляти голову перед роботою Кідрука. Це й не дало мені поставити менше 5 зірочок.
Бо на скільки науковість та масштаб захоплюють, на стільки ж і заважають книзі. Може б я цього і не помітив, та Кідру�� сам в промо-роликах відповідав на негативні відгуки, чим підсвітив їх для мене.
Я, дійсно, почав помічати, що всюдисуща наука інколи ускладнювала і лиш створювала непотрібні контексти. Помітнішими стали слабкі діалоги (не всі), бо, наприклад, в деяких напружених моментах їм зовсім не пасувала науковість. Здавалося б, персонажі мали якось панікувати чи говорити простіше, а натомість в момент Х у нас пару абзаців-сторінка нукових теорій чи якихось надскладних тем. Нууу не в'язалось воно якось.
До речі, розвиток ряду персонажів був більше схожий на тупцяння на місці, а деякі взагалі не подобались. Хоча, можливо, такою і була задумка автора.
Безперечено Колапс має багато сильних сторін: динаміка, сюжетний рух і всеохопна драма. Як відмічає більшість читачів, місцями хотілось навіть відкласти книгу, щоб перевести дух, а місцями - читати якнайбільше і якнайшвидше.
А щодо переповненості книги наукою...Що тут сказати, масштаб заворожує і змушує схиляти голову перед роботою Кідрука. Це й не дало мені поставити менше 5 зірочок.
Бо на скільки науковість та масштаб захоплюють, на стільки ж і заважають книзі. Може б я цього і не помітив, та Кідру�� сам в промо-роликах відповідав на негативні відгуки, чим підсвітив їх для мене.
Я, дійсно, почав помічати, що всюдисуща наука інколи ускладнювала і лиш створювала непотрібні контексти. Помітнішими стали слабкі діалоги (не всі), бо, наприклад, в деяких напружених моментах їм зовсім не пасувала науковість. Здавалося б, персонажі мали якось панікувати чи говорити простіше, а натомість в момент Х у нас пару абзаців-сторінка нукових теорій чи якихось надскладних тем. Нууу не в'язалось воно якось.
До речі, розвиток ряду персонажів був більше схожий на тупцяння на місці, а деякі взагалі не подобались. Хоча, можливо, такою і була задумка автора.
Review of advance copy
December 14, 2025bardzo dobry SF niedalekiej przyszłości i problemy ludzi mieszkających na Marsie
Displaying 1 - 30 of 134 reviews