У день свого п’ятнадцятиріччя Артур через війну змушений втікати з рідного Харкова до бабусі на Львівщину. Невдовзі уяву підлітка повністю захоплює родинна таємниця: брат його прадіда був вояком УПА і під час облави застрелився в домашній криївці. Усі, кого хлопець розпитував про трагедію, впевнені, що упівця хтось виказав. Але хто? У пошуку імені зрадника Артуру допомагають нові друзі. Підлітки будують десятки версій, знаходять листи, фотографії і розпитують стареньких, щоб дізнатися, що насправді сталося вісімдесят років тому…
Динамічний і захопливий детектив Мирослави Кирильчук «Фото з історією» не залишить байдужими ні підлітків, ні дорослих читачів.
Неймовірно затишна, щемка й чудова книжка про родину, памʼять і героїв. Раджу її як дорослим, так і підліткам: тут і захопливі детективні елементи, і щира дружба, і родинні історії, у яких кожен віднайде щось рідне й своє. А ще тут надзвичайно жива мова героїв і затишний авторський стиль, і пані Мирославі вдалося чудово відтворити атмосферу села, де всі всіх знають, де тебе вітають одним запитанням «ти чий?», і де навіть у простій на позір хаті ховається героїчні історії подвигів.
У день початку повномасштабної війни Артуру з Харкова виповнилося 15. Замість запланованого святкування батько відвозить сина (попри спротив його матері, яка вважає "та хто там буде з нами воювати? мій племінник з білгородщини?") у село на заході України, де зростав. Там Артур залишається з бабцею Даркою, поступово знайомиться з місцевими, а щоб відволіктися від екзистенційного жаху війни - спрямовує увагу на історію майже 80-річної давнини. Його двоюрідний прадід, вояк УПА, колись під час облави застрелився в домашній криївці, та досі ніхто не знає, чия зрада коштувала Василеві життя, а багатьох інших (як прямо задіяних в загоні, так і їхніх родичів) відправила на заслання, звідки мало хто повернувся. У поодиноких свідків тих подій та в сімейних архівах тих, хто молодший, залишилися деякі фотографії, з яких Артур та його нові друзі намагаються відновити події 1940-х років.
Попри те, що йдеться про cold case, від якого вже не залишилося ні винуватців, ні майже свідків у живих, після вступної частини, присвяченій тому, як родина Артура переміщується з Харкова до бабусиного села, це повноцінний і досить якісний детектив. З опитуванням свідків, збором доказів, випадковими знахідками, які допоможуть зв'язати історію докупи, і неочікуваними зізнаннями щодо речей, які герої думали вже забирати з собою в могилу.
Авторка неперевершена майстриня монологів: особливо розлогі виступи бабці Дарки, бабці Олі та бабці Лесі - це щось. Репліки Артурової мами, яка на початку книжки вважає, що "какаяразніца", теж дуже майстерні, бо бісять своєю, на жаль, автентичністю. З іншого боку, в деяких випадках, можливо, не потрібні були б розлогі монологи, а жвавіший діалогічний обмін думками і опис зовнішніх дій. Особливо це відчувається на початку - тому хочу попередити, що не варто відмовлятися від усієї книжки, якщо початок дратує затягненістю.
Тематично тут досить добре виважений зв'язок відновлення історичної пам'яті про "тамту війну" з нинішньою війною; заримовано переконання-звинувачення "колишніх родичів" Артурової мами, якими ті обґрунтовують для себе потребу вторгнення в Україну, бо там всі "бєндєровци", - з відновленням Артуром справжньої тяглості і пам'яті від предків-бійців УПА. Цей зв'язок нинішнього моменту, в якому апеляція до подій Другої Світової є частиною політики пам'яті, з відновленням сімейної пам'яті про ті події, дещо нагадує "Потаємні двері" Кокотюхи, тільки тут і сучасні, й історичні агенти прописані набагато складнішими. Персонажам доводиться зіткнутися з думкою про те, що їхні предки могли бути не найкращими людьми, і це все твоя символічна спадщина, або принаймні вони чинили сумнівні дії, аби вижити в тоталітарному режимі. В якомусь сенсі мені це нагадало Tangleroot - чимсь схожий підлітковий детектив про чорношкіру дівчину, яка повертається у містечко на американському півдні, з якого була її родина, розкопує неприємні чи принаймні неоднозначні речі про сімейну історію, але приймає, що це не робить нас-сучасних добрими чи поганими, але робить нас відповідальними за те, що ми з цим спадком робимо.
(Детектив із нічого так плот-твістами. І думала, що певна дитина в інший спосіб вирине, але так, як вийшло, теж дуже добре. Тільки здивувало, що в одній сцені раптом читачеві вивалюється важливий шматок інформації, яку персонаж-"детектив" ще довго не знає.)