Нічийний шафран

by Ярина Чорногуз

Поетична збірка, народжена не після війни, а в її найгарячішій фазі. Ярина Чорногуз, українська поетка, волонтерка та військова, написала цю книжку як безпосереднє свідчення з фронту, з окопу, з межі виживання. У ній переплетені особисті переживання, рефлексії на тему смерті, пам’яті, надії, а також філософські роздуми про майбутнє та трансгуманізм. Центральна тема — стан тимчасової вцілілості, коли людина існує між вибухом і надією, між ніччю і днем, між любов’ю і втратами. Це не просто поезія — це документ часу, голос покоління, яке бореться, втрачає і живе у стані тимчасової вцілілості. Збірка присвячена її доньці Орисі, але звертається до кожного з нас — і до всіх тих, хто житиме після.

Genres: Poetry, War

96 pages, Hardcover

Published June 30, 2025

Reviews

[L · Rating 5 out of 5]

«геноцид по-російськи бігав з тобою у школу разом із серіалами
про опіздошених рускіх ментів, кадетав, салдатав, їхніх сударинь і бабьонок.»

[Kvitka · Rating 4 out of 5]

«Одне дрібне з безлічі того, що забрала у нас війна, — це можливість слухати пісні українською мовою, не відчуваючи болю»

[Natalie · Rating 4 out of 5]

Хочеться виправдовуватись за низьку оцінку, бо для такої книги вона дійсно sort of низька. Але не буду. Особисто мені dasein влучніше влучив у серденько, ніж шафран. Планую читати все, що пише Ярина. І переклад Сильвії Плат, коли він вийде, – теж.

[Oksana Uskova · Rating 5 out of 5]

“цих віршів ніхто не читатиме,
щойно минуть роки війни”.

ці вірші кричать. ці вірші мовчать. ці вірші ріжуть. тому ці вірші не читатимуть після війни. і мені дуже хочеться, щоб наступному поколінню вони не звучали багатоголоссям.

ці вірші болять.

“тільки військові далі стабільно гинуть,
але ж усі знають: військові - не люди,
військові - це трава,
що коситься й виростає”.

[oxalotle [через О] · Rating 5 out of 5]

Прекрасно. Нам не вистачає такої поезії.
Поезія про форми, які набувають втрати, скорбота, прощання. Форми, яких набуває війна. Темно-синя смерть із колесом як рамкою для ваших стікерів. Темно-синій сніг. Про сподівання, що наші нащадки не зрозуміють сучасних віршів, бо надто темно, надто криваво. Сподівання, що наші нащадки житимуть без війни.

[Roman Trukhin · Rating 4 out of 5]

«цих віршів ніхто не читатиме,
щойно минуть роки війни
...
прийдуть нащадки
наші вірші визнають надто темними
і нудними через їхній біль
...
не забудьте коротку притчу
розказану сотнею наших книг
написаних в окопах і позаду них.»

Ярина — онучка того Олега Чорногуза, того, що «Аристократ із Вапнярки», який, здається, стояв у кожній хаті радянської України. Ярина — морський піхотинець, мама і подруга десятків загиблих побратимів, до яких їздила на похорони. Як казав мій друг-морпіх Геолог: «Найважче на похоронах — вручати родині прапор, коли поряд ревуть діти й до нестями згорьована жінка».

Кожен вірш із «Нічийного шафрану» — це відчайдушне кидання послань у майбутнє, нашим внукам і правнукам. Це відсторонена констатація простих холодних фактів із залишками вичавлених емоцій; решта – зашкарублі на нескінченних похоронах, операційних столах і на зимних ребристих підлогах течиків, перероблених під еваки. Ярина і ми не можемо брехати й удавати, що здатні передати весь біль, ненависть і огиду — їх залишилося дуже мало. Але ми можемо передати вперед свідчення, записані по живому, а далі хай їх розшифровують психіатри, соціологи, літературні критики, мистецтвознавці, наші внуки й їхні діти.

[Nasta · Rating 3 out of 5]

відгуки на поетичні збірки абсолютно неможливі, бо тоді треба було б писати відгук на кожний окремий вірш

але загалом: це було добре

[Mari Sil · Rating 4 out of 5]

Загалом "Шафран" мені влучив у саме серденько (до того ж так і хочеться порівнювати його з Anthem for Doomed Youth, не знаю, наскільки доцільне таке порівняння, але точно шафранової поезії нам треба якомога більше).
Турбує лише, що місцями збірка аж занадто контрастна і від того бажалося б, щоб була б подовше (але що поробиш, таке вже зараз буремне життя)