Врозтіч

by Ірина Виговська

«Врозтіч» — книга, що може для когось стати дзеркалом.

Нарцисичні коханці, діти, що поглинають весь час, війна, що змінює хід гри, низька чутливість до себе.

Ця книга може підсвітити шлях. Обійняти словами: «Ти не одна». Може допомогти пережити зраду. Або побачити досвід іншими очима.

Як би не розходилися в різні боки шляхи, якими йдеш з іншими, головне — не бути врозтіч із самим собою.

врозтіч [присл.] — у різні боки, врізнобіч.

304 pages, Hardcover

Published October 15, 2025

Reviews

[Dana · Rating 2 out of 5]

Review 1.
Ймовірно проблема в слабкій (відсутній?) редакторі. Інакше пояснити не можу.

Review 2.
Дуже хочеться сказати: «Я не договорила» і все ж лишити свої емоції про цю книгу.

Я бачу, що багато пишуть «відгукується з моїм досвідом», «я теж пережила зраду», «так знайомо». Мені дуже прикро, що стільки жінок переживають це — зраду, невпевненість і, найгірше, повну втрату власної ідентичності.

Я не певна, чи мені є що сказати хорошого про цю книгу. Я можу зосередитися на очікуваних аргументах про те, що українська книга важлива, українська книга, написана жінкою, ще більш важлива, а неприховування «домашнього сміття» — взагалі апогей важливості.

Я вдячна, що ця книга є. І що в мене є можливість її прочитати та сформувати власну думку. І саме тому дозволю собі бути чесною й назвати речі своїми іменами, навіть якщо це дисонує із загальним захопленням навколо книги.

Коротко про сюжет зі спойлером: головна героїня Зера дізнається про зраду чоловіка Міші, намагається «полагодити» шлюб, але поступово входить у нові стосунки з Сашком і знову опиняється в ситуації, де її кордони, бажання й ідентичність відсуваються на задній план.

Мій читацький досвід із «Врозтіч» — це радше про роздратування й втому, ніж про зцілення, тож нижче — суто суб'єктивний розбір того, що для мене в цьому тексті не спрацювало.

А тепер почнімо.

Для мене це було погано. Коли хтось каже, що не може оцінювати цю книгу, бо це автофікшн, мені хочеться закотити очі. Бо будь-яка книга — це переосмислення власного досвіду через (не)вигадану історію. На цьому крапка. Ми можемо лишати відгуки на книгу, навіть якщо авторка лишила в ній саму себе. Це буквально те, що ми і так постійно робимо. Моя головна претензія не до теми й не до сміливості говорити про особистий досвід, а до того, як цей досвід оформлено й подано як роман.

1. Стиль

Я справді списую це на відсутність редактури. Я просто інколи дивилася на ці речення — і в мене чесалися руки взяти ручку та правити, правити, правити. Профдеформація в найкращому її прояві. Але насправді — це сумно. Я думаю, що гарна редактура могла б врятувати цю книгу від такої кількості негативних відгуків і, можливо, дозволила б тексту звучати не так сиро й хаотично.

По-перше, кількість простих речень. По-друге, розмовна мова. У певних сценах це працює на відчуття близькості й щирості, але на довгій дистанції роман починає нагадувати нескінченний емоційний пост у соцмережі або один із блокнотів особистого щоденника: багато вигуків та повторів, мало структури й динаміки.

2. Діти

Я ніколи не розуміла, навіщо в сюжет книги додавати дітей, якщо вони існують там просто як декорація. Нам просто говорять факт — у них двоє дітей. Ось їхні імена. Ось їхній вік.
А далі діти зникають і з'являються лише в моменти, коли треба показати, що Зера страждає. У неї є діти. Вони її не чують. Вона повинна страждати заради них. І потім вони зникають, бо Зера віддала їх матері. Щоб собі життя полегшити чи спростити сюжет?

Для мене це виглядає як маніпуляція: діти тут не як суб'єкти з власним голосом, а як фон і постійне нагадування про провину героїні.

3. Зера та її (не)залежність

Наскільки окей коментувати характер головної героїні, якщо вона = авторка?
Ну, для мене окей.

Таким персонажам завжди хочеться рекомендувати звернутися до психолога.

— Зера зовсім не рефлексує над власними реакціями. Ті десятки абзаців після кожної події — це зовнішнє коментування того, що відбулося, а не рефлексія. Бо Зера нічого не змінює.
— Зера не вміє ці ж реакції / емоції контролювати. Її постійні спалахи гніву — не окей. Її істеричність через ВЛАСНІ ДІЇ та їхні НАСЛІДКИ — не окей.
— Зера думає одне, а робить повністю протилежне. «Я не пробачу зраду» — потім сама стає тією, з ким зраджують. «Я завжди за жінок!» — а потім за замовчуванням думає про те, що дружина Сашка — істеричка. «Діти — найважливіше» — а потім віддає їх на дні/тижні власній матері на догляд. Це той рівень внутрішньої суперечливості, коли підтримка терапевта здається найздоровішим і найлогічнішим кроком.
— Вся книга про те, що такі жінки, як Зера, повинні віднайти себе, створити себе, пізнати себе. І після цього справді отримати свободу від того, що їм нав'язали інші. Але Зера не отримує свободи. Зера не стає незалежною. Вона не переборює свої страхи, копінг-стратегії, схеми та залежності від інших. Вона просто бере одну прив'язаність і замінює її на іншу. Це не про фемінізм (як нам намагаються довести на обкладинці). Це обман самої себе. І, як на мене, досить деструктивна риторика.

Ти не знайдеш себе в іншому партнері. Ти знайдеш себе тільки в собі. Шкода, що нам це так і не показали. Зера буквально закрила коло. Завершила там, де й починала. Через п'ять років можна буде про Зеру розповісти аналогічну історію. От тільки на початку замість Міші буде Сашко.

Цикл замкнувся. Зера відповіла на зраду зрадою. Чи виглядає це як поведінка дорослої особистості, якою, на її думку, вона стала?
Лишаю це запитання відкритим.

Маю відчуття, що для когось «Врозтіч» справді стане тим самим дзеркалом і підтримкою «ти не одна», особливо якщо ви впізнаєте себе в досвіді розчинення в партнері, дітях і стосунках. Але якщо ви шукаєте добре виписаний роман із розвитком героїні, а не сирий емоційний запис досвіду, є великий шанс розчаруватися так, як я.

[Yuliia · Rating 2 out of 5]

Пишу особисту думку, не хочу ображати авторку, але це правда слабенько.

Мене підкупила промо кампанія книги й те, що давно стежу за авторкою в Інстаграм.

Але книга дуже розчарувала — так, це був такий собі фастфуд, відірватися від книги я не могла, але весь час чекала «що ось зараз усе поправиться».

Абсолютно не вірила головній героїні, це схоже на щоденник досить молодої дівчини, яка вперто повторює собі, що вже доросла. Не сподобалася мова авторки, хоча натомість пости в Інстаграм дуже гарно й головне глибоко написані. А тут глибини немає — якесь воно пласке, не мудре, поверхневе.

Як на мене, головна ідея книги також не втілена у життя — героїня мала стати цілісної особистістю після зради, але в підсумку усе одно залишилася залежною від чоловіків.

Не знаю, щось у цій книзі пішло не так, можливо, через те, що це — автофікшн й книга була потрібна насамперед як щоденник для виписування емоцій.
Якщо так, то з цією метою вона впоралася.

[Anastasiia]

2.75-3

Не хочеться ставити зірочок і писати свою думку, як оцінюю книжку, щоб не псувати рейтинг, але це було максимально не моє((


В додачу - ще слабка редактура

[Maryna Kravchenko · Rating 2 out of 5]

Книга не сподобалась взагалі. Детальніше писати не буду, бо авторка дуже ображається на негативні відгуки. але для мене це розчарування, на жаль. Хоча дуже чекала її після передзамовлення. І дуже подобається як Ірина пише в інстаграм. Але мені здалось, що книгу написала геть інша людина.

[Daryna Khololo · Rating 2 out of 5]

Насамперед: в мене були хороші очікування, скоріш за все, це вплинуло, я навіть залишила її як «на десерт» на початок року❤️
Також хочу зауважити, що дуже важко оцінювати autofiction, бо це чиясь історія

Я довго думала, чи писати відгук без оцінки чи з, але вирішила не робити виключення і написати як є:

Плюси
0) база - якщо ви відчуваєте багато сорому, провини - ця книга буде як бальзам на душу;
1) + читається швидко, можна за добу дочитати, бо все дуже легко і приємно написано;

Мінуси
2) - я не відчула, що це художня книга, бо читалось наче пост в соцмережі, досі не до кінця ясно, за рахунок чого склався такий ефект;
3) - деякі персонажі (наскільки це умісно в autofiction) просто є як даність, в плані: а чому ви стали подругами? А чим відрізняються діти? Які їхні вподобання? Про дітей: я розумію, в autofiction це також іде з точки зору безпеки дітей, але відчувалось наче вони завжди в парі, як один персонаж;
4) центральна увага - чоловікам. Я розумію, we’ve all been there, і може 10 років тому я б прочитала і не помітила, а зараз ріже око.

Може не ок мірилом для художньої літератур�� це все описувати, але багато чого не вистачило, тому мабуть і полізла в це. Читала і мемуари, а біографії, і таких питань не виникало, бо це все було ок. Наприклад, чому Julia Fox (down the drain) in love-hate relationships з батьком її дитини - нуль питань. А тут - навіть не зрозуміло, чому сталась закоханість в чоловіка в першу чергу, бо він картонний🫣🫠

[OValentyna · Rating 2 out of 5]

Коли слухала аудіокнигу, думала, що «Врозтіч» подібно до «За Перекопом є Земля» скоріше за все полюблять за емоцію ті, кому відгукнеться те, що написано. Прихильники геть не будуть зважати (їм буде плювати) на те, ЯК це написано. А як на мене, написано, на жаль, слабко (дуже).

Взагалі це більше не про літературу та її магію, а про сюжет - ніби читаєш довгий пост-переживання жінки-яку-зрадили-і-яка-намагається-гребти-підчас-війни. Або ніби слухаєш переказ життєвих подій неблизької знайомої про те, як складаються її стосунки з різними чоловіками, коли діти теліпаються десь на фоні (роль дітей в сюжеті дратувала, якщо чесно) - і все це спонукає не просто спостерігати за подіями зі сторони, а проявляти дуже оціночні судження - настільки сюжет простий і життєвий.
Я розумію, чому ця книга справляє такий ефект - забагато емоцій, які заважали зробити сильніший текст.

[Anniemore · Rating 4 out of 5]

читається дуже легко
відгукнулось думками та сумнівами (в собі)
не бути врозтіч.

[Anastasiia Kropelnytska · Rating 5 out of 5]

"Ніколи не вір людям, які вже одного разу обманули тебе. Вони знайдуть можливість зробити це ще раз"

Закінчила читати цю книжку за 2 дні (всього лише всі 3 денні сни мого 6-місячного малюка, година кожен). Якщо ви мама, ви зрозумієте яку цікавість викликала ця книга, бо замість виспатися я обрала "Врозтіч".

Гіркий досвід минулого дивився на мене з цих сторінок, промовляв думками мене колишньої...Читаючи цю книжку Ірина Виговська відкрила ворота до таємниць усіх зраджених жінок...Чому? Бо прекрасна половина людства старається про таке мовчати, інакше на тобі ставлять штамп "ти була не така класна" чи "ти дурепа, що залишилася з ним" або ж тебе уникають, ну або ти тягнеш цей тягар таємниць чи навпаки виглядаєш нікчемою в очах інших...(підкреслити потрібне)...

Як це побачити себе зі сторони? Зрозуміти, що таке буває з іншими, гарними, добрими, талановитими і прекрасними жінками..що через таке можна пройти? Можна і можливо...

Автор показала, що зраду можна прожити і пережити, що далі є світло. Що потрібно просто не бути в першу чергу врозтіч з собою...

Дякую Ірино, після цієї книжки мені не хотілося з вами розставатися, я ще годину скролила ваші соцмережі насолоджуючись грою слів і "справжністю"...

Також в мене виникло бажання знайти себе і щось, що люблю і хочу саме я♥️ Пішла шукати трек свого життя, па-па, маю надію ви ще нас порадуйте своєю творчістю))

[Lost in lib]

Є книги, яким просто неможливо ставити якусь оцінку. Це пережита історія, яка не вписується в формат «на скільки зірочок з 5 я можу її оцінити»

Скажу лиш, що провела з нею один день, але ніби одразу багато років. І радію за «казковий» фінал. Можна було б сказати, що в житті такого не буває, це занадто добре. Але буває 😌

[Julia · Rating 5 out of 5]

Не могла відірватися від книжки, я відчувала розпач, безпорадність, жалість, роздратування, радість, піднесення, я плакала, посміхалася, плакала від того, що розчулилася. Ця книга про зраду та про зраду самої себе, про те, як загубити себе, розсипатися на друзки, але потім віднайти себе, та зустріти кохання, але в першу чергу віднайти саму себе.

[Roksolana · Rating 1 out of 5]

Ця книга мене роздратувала!
Починалась історія зі зради чоловіка Зери, і Міша з самого початку виглядає, як мудак, якому байдуже на свою дружину і дітей. Зера цього не бачить до самого кінця історії і весь час намагається врятувати стосунки, які були приречені з самого початку.
Потім вона ніби то намагається знайти себе, але по факту кидається в стосунки з першим чоловіком, якого вона зутрічає на волонтерстві, Костьою, а потім і Сашком, який просто проявив турботу по відношенню до неї.

Персонажам не вистачає об'єму, як читачка, я не розумію, що такого в Міші, що Зера його любить. Інші чоловічі персонажі зовсім пласкі, ще й героїня прив'язується ледь не з перших зустрічей та переписок.

Головна героїня поводиться наївно та максимально незріло. Вона весь час знаходить рішення своїх проблем в чоловіках і не розуміє, чому це часом не працює.

Про дітей взагалі цікаво, таке враження, що вони згадуються тільки в ті моменти, коли вони потрібні для сюжету. Віддати дітей чоловіку, щоб піти на побачення з Костьою, скинути дітей подрузі під час обстрілів і блекаутів, щоб зустрітись з Мишою. Її діти ніяк не реагують на зміну життя через війну, окрім самого початку вторгнення, і дуже легко приймають зникнення батька з їх життя і появу ночого чоловіка. Під кінець книжки починаєш задумуватись, як вона взагалі виховує двох дітей і хоче мати третю дитину.

Книга написана погано, дійсно не вистачає редактури. Дуже багато повторень і протиріч. В першій частині книги, багато фокусу на тому, яка Зера беспорадна без свого чоловіка. Аж раптом під кінець вона усвідомлює, що вона все робила сама, а чоловіка не було в цьому шлюбі, що не співпадає с початком.

Війна в книжці відбувається на бекграунді. Чомусь спочатку Зера боїться обстрілів, а потім раптом несеться з волонтеркою в небезпеку без будь-якого страху. Потім війна згадується тільки, коли починається блекаут, так ніби не було інших обстрілів та адаптації.

Весь шлях усвідомлення героїні по факту закінчується тим, що вона знаходить іншого чоловіка, з яким ця прив'язаність працює (поки що). Я би сказала, що його фрази "я чекав тебе все життя", "я хочу мати з тобою дитину" лякають, бо це звучить, як lovebombing в перші місяці знайомства. На останньому розділі я задумувалась "на що я тільки що витратила стільки часу"

[Valeriia Burova · Rating 4 out of 5]

Прочитала книгу за кілька днів.
Спочатку були змішані почуття — це не зовсім те, чого я очікувала. Але знаєте, мені вона сподобалась. Коли смакуєш книгу, проживаєш різні стадії її розуміння і прийняття. Вона важлива, адже це не про ідеальний сценарій, це про життя. Про те, як його проживає кожна з нас. Не ідеально, хитко, як ріка, але справляючись щоразу і трансформуючись на краще. Це надихає і підтримує. Дякую, Іро.

[Anna BAGRIY · Rating 5 out of 5]

Провела пару ночей з цим романом, не могла відірватися, адже історія така знайома і така болюча. Чому чоловікам можна лишатися інфантильними, а ми мусимо зростати на вимогу обставин. Не хочеться вганяти все в одну рамку, але історія настільки типова. Скільки поколінь ще буде зрощене в травмі де роль чоловіка - працювати і займатися своїми справами, не цікавитись родиною, не бути ініціативними. Так що жінка лишається з відчуттям що це їй все було треба - це одруження, ця сімʼя, діти… радію за героїню, що вона знайшла іншого і знаю, що такі чоловіки існують. Хочеться щоб це було звичністю і нормою, а не рідкістю.

[Ірина Білоусова · Rating 4 out of 5]

Не люблю систему зірочок на Goodreads — вони ніби клеймують книг�� тавром «хороша» чи «погана». А як же настрій читача, його хвиля, момент, у якому він читає, та всі інші фактори? Я вірю, що читач також творить історію, інтерпретуючи її по-своєму.

Для мене ця книга стала терапією, хоча я й не переживала нічого подібного. Дивлячись на героїню збоку, я раптом зрозуміла, що теж втрачала свій core — у стосунках, у чужих судженнях, в очікуваннях. Мені радісно, що героїня змогла повернути собі напрямок посттравматичного зростання — так само, як і я.

Недаремно нині набирає популярності жанр автофікшну. Такі книги мають силу допомагати іншим побачити себе збоку й зробити крок у бік зцілення.

[Margaryta Shadrina · Rating 4 out of 5]

дуже вайбова книга про (частково) власний досвід, слухала в аудіо, начитувати сама авторка, знайшла багато спільного із Зерою, до прослуховування вирішила, що не буду її оцінювати як інші книги, типу по динаміці чи сюжету, це для мене було про відчуття, про нічні прослуховування і думки про свій досвід

[Reader · Rating 5 out of 5]

Неможливо оцінювати чийсь досвід, як і знецінювати… тому ставлю 5 зірок за те, що книга читається легко і точно не може залишити байдужим.

Ти співчуваєш головній героїні, інколи дратуєшся, інколи не розумієш її дій, інколи занурюєшся у власні спогади.

Для мене головним критерієм завжди залишається післясмак - ця книга точно залишила теплі емоції після прочитання! Хочеться більше добра в цьому світі!

[Alina Taran · Rating 2 out of 5]

Одна зірочка — за слова, які зібрали в які-не-які речення, друга зірочка — за фабулу, яка просто є. Більше писати нічого не хочеться, шоб нікого не образити.

[Anya · Rating 4 out of 5]

Боже, Міша, як же він мене бісив з самих перших сторінок книжки))

Таке прибахнуте шо капець (вибачте)

[Olovarik · Rating 5 out of 5]

Це не книжка, яку читаєш — це книжка, яку проживаєш.

Вона болить, дратує, торкає, але врешті лишає щось дуже тепле й живе.

Це не лише про зраду. Більше про те, як навчитися бути собою, коли все розвалилось.
Я не аналізувала її, я просто відчула. І цього виявилось достатньо.

[Olga Zaytseva · Rating 3 out of 5]

Книга не вразила. Ніби й замисел глибокий, і події та обставини такі, що мали б зачіпати, але реалізація чомусь виявилася не надто вдалою. Це більше схоже на щоденник, ніж на повноцінний художній твір. На жаль, я не відчула тієї глибини, якої шукала.
2 ставлю, коли все зовсім погано, тут радше 2,5–3.

[Тетяна Гонченко · Rating 2 out of 5]

Кажете, негативні відгуки мотивують купити? ;)

Двома словами, що це за історія: жінка 8 років прожила у шлюбі, усвідомила, що він був нещасливим, що вона “врозтіч” і з чоловіком, і з собою, і наступні 300 сторінок намагається щось з цим зробити. Авторка каже, що книжка частково автобіографічна, але в ній є і вигадане.

З плюсів: може відгукнутися багатьом жінкам, які трималися за подібні стосунки і терпіли заради сім’ї або дітей те, що їх не влаштовувало. Тут загалом є чому відгукнутися. Наприклад, таке:

"Останнім часом ти сильно втомлюєшся просто так, правда?” - каже чоловік. А вона така “Дійсно, я ж ніби нічого й не робила”. А потім згадує, що збирала дітей до школи й садка, а чоловіка на роботу, готувала, прибирала, працювала, розважала дітей.

Або таке:

Вона мала би робити те, що любить, аби не втратити себе, але водночас вона не може приділяти цьому вдосталь уваги, бо тоді уваги бракуватиме її чоловіку.

Або:

Діти можуть бути її порятунком. Вона може топитися в любові до них. Закриватися ними, мов ширмою.

Ну, словом, багато хто впізнає в себе і, можливо, замислиться, що треба щось змінювати.

З плюсами на цьому, на жаль, все. Перейдемо до мінусів:

1) Форма. Це написано як ніби психолог заліз в голову жінки. І ось він там сидить та переказує її життя від третьої особи, називаючи усі її дії та емоції: отут, дивіться, їй сумно, а отут вона вагається.

Нам не дають шансів самим відчути стан героїні через її поведінку, міміку, зовнішній вигляд, а от тупо описують: “їй було погано, їй хотілося кричати, вона почувалася самотньою, вона була сумна, їй хотілося близькості, вона недоотримувала тепла, їй було неприємно” - і в цьому полягає 70% тексту.

Це перемежовується з аналізом “вона не робила нічого, щоб виправити ситуацію”, “вона забувала про себе”. Але хто ці висновки робить - хз: по ходу, оцей незрозумілий психолог-оповідач, який розжовує нам усю цю картину і складає в клювік, якщо ми раптом щось недозрозуміли.

2) З подіями тут так само. Їх нам постійно називають: “сталося оце, вона пішла туди, побачила оце, Сашко поїхав, Зера хвилювалася, думки її затягували”: це схоже на переказ твору в хрестоматії для тих, хто хоче дізнатися, що відбулося в книжці, але не витрачати час на художні засоби.

3) Тут немає продуманої лінії сюжету. Відчуття, ніби усе, що тут відбувається, відбувається НЕ тому, що це потрібно для динаміки, логіки історії, розвитку героїв, а ймовірно тому, що це просто було в житті авторки.

Наприклад, на початку книжки, коли героїня дізнається, що чоловік їй зрадив, вони їдуть разом у відпустку і жінка сприймає це як останній шанс врятувати шлюб. Після довгих описів зборів валізи та дороги очікуєш, що у відпустці щось таке відбуватиметься, що допоможе героям щось про себе зрозуміти. А не відбувається нічого, і через 40 сторінок вони просто повертаються назад, ані грама не змінившись 😐.

І в книжці такого купа. Детальний опис походу в супермаркет перед Новим Роком, який ні про що не говорить, а займає 5 сторінок. Детальний опис початку повномасштабної війни і життя героїні в евакуації (це взагалі займає сторінок 40) - що теж можна спокійно вирізати. Розмови з мамою і подругами, в яких дуже багато зайвих слів і води.

Ти постійно намагаєшся зрозуміти, до чого авторка веде цим епізодом, а вона нікуди не веде, а просто описує своє (з вкрапленням вигаданого?) життя, як воно було. Героїня живе, щось робить, кудись ходить, і здебільшого це просто нудно читати. Єдина інтрига тут - чи лишиться вона з цим чоловіком, чи ні. На цьому все. Це дуже-дуже нудно (

4) В цілому книжка феміністична і мала би розповідати, як жінок подавляють в нещасливих сім’ях, але багато дій героїні - теж чистий ред флег, безвольність та нелогічність.

Вона читає переписки чоловіка, щоб його контролювати: і таємно і відкрито. Вона примусила його кинути коханку, хоча він такого рішення не приймав (більш того, зробила це за нього). Вона вирішила завагітніти під час кризи в стосунках, бо це запропонував чоловік, а коли побачила позитивний тест, зробила аборт, бо чоловік якось не дуже зрадів, та й якось і двох дітей вистачить (що це було взагалі?) Вона врешті сама зрадила чоловіку. А потім ще й почала стосунки з одруженим.

Словом, її чоловік на фоні усіх цих приколів виглядав адекватніше. І це дуже дивно як для феміністичної книжки 😐.

5) Отже, 231 сторінку героїня поводить себе дивно, разом зі стороннім оповідачем звинувачуючи чоловіка у своєму нещасливому житті (що типу він її подавляв, не давав проявитися і т.д., хоча чоловік всю книжку був пасивним пофігістом “де покладеш - там і ляже”).

В якийсь момент їй приходить важлива думка, що вона сама зруйнувала шлюб, бо мовчала про свої потреби й бажання, терпіла, не намагалася нічого змінити і не казала, що їй не ок. Але в наступному ж абзаці вирішує: “та нє, ми обидва винні”, і далі продовжує з задоволенням звинувачувати чоловіка 😐. А в підсумку, ніби вже така проаналізована та усвідомлена, сходиться з одруженим, який запевняє, що “нєнє, ми з дружиною спимо в різних кімнатах і часто говоримо про розлучення” 😁😁😁

6) Нереалістична і нежива мова діалогів. Дуже. Люди так не розмовляють.

7) Загалом у мене склалося враження, що авторці просто захотілося проаналізувати кілька років свого життя та свої емоції (посоромившись зробити це від "я" та сховавшись у вигаданому імені), і робить вона це прямо на сторінках, тому бути читачем тут аж трохи незручно.

Ідея зрозуміла: “дивіться, що я прожила, якщо у вас схожа ситуація - подумайте, чи не робите ви таку ж хєрню”. Але як художній роман це не читається, тут немає ані структури художнього роману, ані сюжетних поворотів, які б несли історію вперед, ані художності в принципі.

Ну прям зовсім не зайшло, на жаль. Хочете порівняти зі своїми враженнями? Купіть, бо раптом я помиляюся? ;)

Мій канал про книжки: https://t.me/npzbvnkngchtn

[Oleksandra · Rating 5 out of 5]

Зробила ще передзамовлення, бо Цукром догори мені дуже сподобалась, прийшла книга, а потім ще до прочитання я побачила в одному з книжкових тг каналів відгук, що книжка зовсім не сподобалась, не цікава, банальна і т.д. і подумала, хм, але ж перша була вау, треба швидше починати читати, аби скласти свою думку) Десь перші сторінок 70 я все чекала, коли ж буде та банальщина, про яку писали у відгуку. Звісно у кожного своя думка, але, як на мене, її не було. А оскільки її не було, я повністю розслабилась і почала насолоджуватись, проковтнула книжку за пару днів. Після останньої сторінки сиділа посміхалась. Щаслива, що можу читати сучасних українських авторів, що можу писати відгуки і ділитися думками. Думаю, в книжці кожен може знайти щось своє, залежно від власного досвіду. Для когось це буде просто цікава історія з щасливим кінцем, для когось - повторення власної історії, для когось - привід задуматися і проаналізувати, аби уникнути подібного досвіду і вчасно зупинитись, а для когось - підтвердження, що у власному житті все саме так, як хочеться, і як має бути у живих та здорових стосунках. Дякую авторці за книгу, раджу!

[Karyna Iskra · Rating 5 out of 5]

Книга «Врозтіч» - це наче побачення самим із собою. Роман, який ти проживаєш на
одному подиху, знаходиш себе у роздумах головної героїні.

Мене дуже зачепив сюжет, занадто життєвий. А на розділі, де почалась війна і героїня залишилась сама із дітьми, я вимушено робила перерви, щоб не плакати. Бо мала подібний досвід, і, як мені здавалось, що ніхто ніколи не зрозуміє через що я пройшла. А виявилось, що я не одна. (Відчуття, ніби хтось підглядав та писав про мене). Важко було знову згадувати як все було та проживати у своїх думках заново такий досвід. Але книга зробила своє діло і залишився приємний післясмак, відчуття, що сам текст підтримує та лікує словами, така свого роду психотерапія для моєї душі.

Бажаю авторці не зупинятись! з нетерпінням буду чекати нових книг.
Книгу "Врозтіч" однозначно рекомендую. А фразу "не бути із собою врозтіч" - я закарбувала надовго, як девіз наступних відкриттів про себе та цей світ.

[Kate Shymko]

Не знаю чому.. ніколи не мала такий досвід, який описаний в книжці, але буквально з перших сторінок плакала і не могла заспокоїтись. Ще й у метро, ще й вранці 🥲і вже з перших сторінок зрозуміла, що книжка захопить до самого кінця і не відпустить.

Легко і, водночас, важко поринати у спогади про той лютий, але дійсно важко було з тих спогадів і того стану повернутись у сьогодення. За цю частину я особливо вдячна. За нагадування про те, скільки втрачено, але скільки сили і жаги до життя отримано.

Остання частина, хоча й помережана переживаннями і тривогою за майбутнє Зери, зігріла найбільше. А от початок 107 сторінки вибив з колії настільки, що хотілось накричати прямо на книжку.

Мені дуже сподобалось. З цією історією я прожила і злість, і смуток, і гіркоту несправедливості, а також те приємне, життєствердне і горде відчуття, після якого хочеться тихо, з посмішкою сказати “Go girl” 🫶

«Коли прийму, що я і є ця ріка?»

[Nastia · Rating 5 out of 5]

я проковтнула Врозтіч за два дні, це було так затишно, так життєво, так по-справжньому. дуже сподобався стиль авторки. читається легко, ніби це велике повідомлення від подруги. дуже відгукувались ідеї і почуття, про які пише Ірина.

загалом це особиста історія життя про яку варто розказати і варто прочитати. про зраду, стосунки, початок війни, стрес, біль, кохання, знову біль, зцілення, розуміння себе, хепі-енд. можливо, ви теж впізнаєте себе на цих сторінках, як я.

чекаю на наступну книжку Ірини, бо хочеться ще!

зверніть увагу на дуже гарну обкладинку, а також саму книжку приємно тримати в руках. за це подяка видавництву Хто це :)

[Reader · Rating 5 out of 5]

Ой йой, якщо коротко. З перших сторінок авторка занурює в зраду, ця зрада викликає бажання вбивати і кричати біжи. Поступово занурюєшся в сімейні проблеми, приміряєш на себе роль мами, якій немає куди дітися від всесвіту який крутить її. Переживаєш зраду, закоханість,любов. Згадки про перші дні повномасштабної, занурюють ще глибше. Книга топ, книга посібник, як треба і як не треба. Написано якісно, легко. Рекомендую прочитати всім хлопчикам і дівчатам, чим раніше тим краще. Своїм дітям буду читати замість казки на ніч. Дякую Ірина за цю нелегку але повчальну подорож 🤗

[Reader · Rating 5 out of 5]

З перших абзаців і сторінок влучила в серце. Ніби моє життя хтось підглядав, але трохи додав сюжету.
Дуже шкода тих, хто опинився в стосунках з нарцисичними людьми, але це можна використовувати як трамплін для зростання над собою і побудови стосунку із собою, бо так жити і ставитись не можна, як це в таких стосунках.
У мене попереду ще вся книга і нові (колись) стосунки.

[Sonya Kalyn]

змішані відчуття, враження, що героїня так і не виросла, а перескочила «під захист» нового чоловіка.
там було речення про те, шо вона тепер зʼєдналась чи шось таке і тепер вона буде окей. не переконливо)))

але прослухала за день аудіоверсію, тому flow історії в принципі подобався

*вирішила не оцінювати таки, бо враження, що це значно більше особистий щоденник/перепис прожитого, ніж фікшн

[Dasha Cherkasenko · Rating 1 out of 5]

Відчувається сильна позиція жертовності головної героїні, з якої під кінець вона не вийшла, а зайшла в нові стосунки. Незрозуміло, чи спроможна вона бути хорошим другом тим, хто її витягував, слухав, був поруч… Хочеться вірити, що так, але в тексті цього не було

Трохи склалося враження, що ти читаєш щоденник, який жінка пише про себе в 3 персоні. Не знаю, чи був таким намір авторки

[Luda Kukuetu · Rating 1 out of 5]

шкода що неможливо поставити нуль

нуль художніх засобів, купу описів і ситуацій, які нікуди не ведуть, шаблонні герої, така ж мова.
героїня не те, щоб не змінюється, а ще й відкочується назад (я про фінал)

дуже шкодую часу та сідаю, що слухала нашвидкості 2 під час домашньої роботи