What do you think?
Вибрані твори
Моріс Метерлінк залишив по собі великий творчий доробок, який складається з більш ніж двох десятків п’єс, трьох поетичних збірок та низки філософських і природничих есеїв.
До цього видання творів класика бельгійської літератури, лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка (1862–1949) увійшло повне зібрання ранньої драматургії письменника, а також усесвітньо відома феєрія «Блакитний птах». Ці твори справили визначний вплив на становлення європейської нової драми і досі захоплюють широкі читацькі кола. До того ж видання постає хрестоматією текстів, що вивчаються у середній школі та в закладах вищої освіти України.
До цього видання творів класика бельгійської літератури, лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка (1862–1949) увійшло повне зібрання ранньої драматургії письменника, а також усесвітньо відома феєрія «Блакитний птах». Ці твори справили визначний вплив на становлення європейської нової драми і досі захоплюють широкі читацькі кола. До того ж видання постає хрестоматією текстів, що вивчаються у середній школі та в закладах вищої освіти України.
512 pages, Hardcover
Published January 1, 2025
About the author
Maurice Maeterlinck
1,395 books308 followersMaurice Polydore Marie Bernard Maeterlinck (also called Count Maeterlinck from 1932) was a Belgian playwright, poet, and essayist who was a Fleming, but wrote in French.
He was awarded the Nobel Prize in Literature in 1911 "in appreciation of his many-sided literary activities, and especially of his dramatic works, which are distinguished by a wealth of imagination and by a poetic fancy, which reveals, sometimes in the guise of a fairy tale, a deep inspiration, while in a mysterious way they appeal to the readers' own feelings and stimulate their imaginations".
The main themes in his work are death and the meaning of life. His plays form an important part of the Symbolist movement.
He was awarded the Nobel Prize in Literature in 1911 "in appreciation of his many-sided literary activities, and especially of his dramatic works, which are distinguished by a wealth of imagination and by a poetic fancy, which reveals, sometimes in the guise of a fairy tale, a deep inspiration, while in a mysterious way they appeal to the readers' own feelings and stimulate their imaginations".
The main themes in his work are death and the meaning of life. His plays form an important part of the Symbolist movement.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
January 31, 2026
Гарне, якісне видання, якого я справді дуже чекала.
А надихнула мене на знайомство із творчістю Моріса Метерлінка та його «театром мовчання» саме Леся Українка. Свого часу вона взялася за переклад його драми «Непрохана» і у листі до В. Гнатюка вказувала на талановитість автора, хоч і не вважала себе його «поклонницею».
Пʼєси автора в цій збірці обʼєднані фактично однією атмосферою – напруженою. Постійне передчуття лиха, темрява, задушливі приміщення, місячне сяйво, містичні елементи. Навіть ті персонажі, що, здається, перебувають у безпеці, все ж не можуть вберегтися від зла чи страждань – над усіма нависає смерть, щось зловісне й невідоме. Панують невідворотні сили, яких відчуваєш радше інтуїтивно, аніж раціонально – саме тому сліпі та маленькі діти першими віщують про прихід чогось недоброго. Твої чуття повинні бути загостреними, зір чи розум тебе не врятують. Для мене все це про ідею, мовляв, доля неминуча. Навряд діалоги у Метерлінка про щось говорять, вони лише натякають.
Драми насичені символічними образами. Лебеді, що відлітають з настанням лиха; темні ліси, що ховають персонажів від зайвих очей.
Болото чи цвинтар як декорації. Сліпі, діти, собаки, які завжди знають більше.
Відмінною у збірці є пʼєса «Блакитний птах». Якщо інші твори були справді похмурими, то від цієї навпаки віє теплом, світлом(вже не місячним). Тут відображено різнобарвний фантастичний світ, який відкривається лише перед дітьми. Казкові персонажі дуже яскраві, для кожного автор навіть створив свій костюм.
«Сходіть якось у гай, до парку, то й зауважите: випадають миті, коли, добре придивившись, ви бачите, що речі - не завжди тихенькі, слухняні дітки, і ніби нічого химерного, потайного в них нема, але щойно повер-нешся до них спиною - вони починають корчити гримаси, викривлятися, викидати коники...»
Малена. Я боюсь!..
Яльмар. Але ж ми лише в парку...
Малена. А мури в парку є?
Яльмар. Авжеж, довкола парку - мури й рови.
Малена. І ніхто не зможе крізь них прослизнути?
Яльмар. Ні, але однаково стільки невідомого прослизає.
«Молодий письменник дійшов висновку, що життя людське - лише прояв волі невблаганного Невідомого, що керує світом. Воно визначає, кому жити чи вмира-ти, воно промовляє у людській свідомості й у художньому творі. Тому будь-яка подія в людському житті - поверхова, вона не зумовлена жодними суспільними, спадковими, моральними чи психологічними чинниками: насправді є лише один глибинний діалог - між людським, індивідуальним і надсвідомим, усезагальним. Таким чином, життя постає поступовим інтуїтивним пізнанням душею Смерті (як єдиної видимої реалізації Невідомого), і в цьому - його гіркий «трагічний оптимізм». Цей містичний духовний діалог і має постати в основі творчого методу, побудованого на семантичній невизначеності метафор-аналогій, що символізують трансцендентне. Для М. Метерлінка художній образ-символ - після тривалої містичної медитації над ним - прозирає до надлюдської «мови» Невідомого, яка промовляє в людському «я». Власне, вся рання творчість автора повʼязана зі спробами вловити «подих вічного».
А надихнула мене на знайомство із творчістю Моріса Метерлінка та його «театром мовчання» саме Леся Українка. Свого часу вона взялася за переклад його драми «Непрохана» і у листі до В. Гнатюка вказувала на талановитість автора, хоч і не вважала себе його «поклонницею».
Пʼєси автора в цій збірці обʼєднані фактично однією атмосферою – напруженою. Постійне передчуття лиха, темрява, задушливі приміщення, місячне сяйво, містичні елементи. Навіть ті персонажі, що, здається, перебувають у безпеці, все ж не можуть вберегтися від зла чи страждань – над усіма нависає смерть, щось зловісне й невідоме. Панують невідворотні сили, яких відчуваєш радше інтуїтивно, аніж раціонально – саме тому сліпі та маленькі діти першими віщують про прихід чогось недоброго. Твої чуття повинні бути загостреними, зір чи розум тебе не врятують. Для мене все це про ідею, мовляв, доля неминуча. Навряд діалоги у Метерлінка про щось говорять, вони лише натякають.
Драми насичені символічними образами. Лебеді, що відлітають з настанням лиха; темні ліси, що ховають персонажів від зайвих очей.
Болото чи цвинтар як декорації. Сліпі, діти, собаки, які завжди знають більше.
Відмінною у збірці є пʼєса «Блакитний птах». Якщо інші твори були справді похмурими, то від цієї навпаки віє теплом, світлом(вже не місячним). Тут відображено різнобарвний фантастичний світ, який відкривається лише перед дітьми. Казкові персонажі дуже яскраві, для кожного автор навіть створив свій костюм.
«Сходіть якось у гай, до парку, то й зауважите: випадають миті, коли, добре придивившись, ви бачите, що речі - не завжди тихенькі, слухняні дітки, і ніби нічого химерного, потайного в них нема, але щойно повер-нешся до них спиною - вони починають корчити гримаси, викривлятися, викидати коники...»
Малена. Я боюсь!..
Яльмар. Але ж ми лише в парку...
Малена. А мури в парку є?
Яльмар. Авжеж, довкола парку - мури й рови.
Малена. І ніхто не зможе крізь них прослизнути?
Яльмар. Ні, але однаково стільки невідомого прослизає.
«Молодий письменник дійшов висновку, що життя людське - лише прояв волі невблаганного Невідомого, що керує світом. Воно визначає, кому жити чи вмира-ти, воно промовляє у людській свідомості й у художньому творі. Тому будь-яка подія в людському житті - поверхова, вона не зумовлена жодними суспільними, спадковими, моральними чи психологічними чинниками: насправді є лише один глибинний діалог - між людським, індивідуальним і надсвідомим, усезагальним. Таким чином, життя постає поступовим інтуїтивним пізнанням душею Смерті (як єдиної видимої реалізації Невідомого), і в цьому - його гіркий «трагічний оптимізм». Цей містичний духовний діалог і має постати в основі творчого методу, побудованого на семантичній невизначеності метафор-аналогій, що символізують трансцендентне. Для М. Метерлінка художній образ-символ - після тривалої містичної медитації над ним - прозирає до надлюдської «мови» Невідомого, яка промовляє в людському «я». Власне, вся рання творчість автора повʼязана зі спробами вловити «подих вічного».
June 26, 2026
Це якби Стівен Кінг жив 100 років тому й писав пʼєси. Схема приблизно та сама: погані передчуття на початку конвертуються в труп наприкінці. В деяких випадках труп перебуває на сцені увесь час, реально чи віртуально, але не всі персонажі в курсі. Навіть у дуже оптимістичному “Блакитному птаху” зʼявляються семеро мертвих дітей в компанії з не менш мертвими бабусею й дідусем, правда там вони танцюють, співають й радіють, тому як повстання ходячих мерців не зараховується. Метерлінк більше оперує тим варіантом моторошного, яке не вимовлене, не проявлене, витає в повітрі і завдає невидимі удари, жодних доказів, але ми то знаємо ШО ВОНО Є. Та й результати його дії цілком реальні.
Це пʼєси, проте вони читаються майже як оповідання, трохи специфічно написані: частину описів і того що відбувається на сцені промовляють в діалогах. В той же час ремарки насичені грою світла й тіні (чувак який контролює світло на сцені тут є чи не важливішим за самих акторів) й сетапами дивних сцен: наприклад, коли персонажів/сцену розділяють вікна, чи щось відбувається у вікні, такий собі варіант часткової ізоляції. Ну й звичайно: ДВЕРІ. Дуже багато дверей. Маленьких і великих. Вони усюди. “Коли одні двері зачиняються, інші відчиняються” так би мовити.
“Блакитний птах” помітно відрізняється від усього іншого контенту. Він не такий мінорний, навпаки: дуже позитивний, можливо аж занадто. Похмура/чуттєва символіка в ньому трансформується в більш традиційні повчально-морально-притчеві образи, а місце умовного “зла”, якого ми не бачимо, але воно є, займає традиційна християнська мораль з “щастям не в грошах”, “треба радіти тому що є” і оцим от всим. Навіть сімʼя лісоруба зразково-показаова: батя - не алкоголік, мати - не затуркана, діти не на самовипасі.
Добре що “Блакитний птах” останній в цій збірці. Якби я з нього почав - на ньому моє знайомство з Метерлінком й закінчилося б. А так да.. все інше, - дуже навіть ок.
Це пʼєси, проте вони читаються майже як оповідання, трохи специфічно написані: частину описів і того що відбувається на сцені промовляють в діалогах. В той же час ремарки насичені грою світла й тіні (чувак який контролює світло на сцені тут є чи не важливішим за самих акторів) й сетапами дивних сцен: наприклад, коли персонажів/сцену розділяють вікна, чи щось відбувається у вікні, такий собі варіант часткової ізоляції. Ну й звичайно: ДВЕРІ. Дуже багато дверей. Маленьких і великих. Вони усюди. “Коли одні двері зачиняються, інші відчиняються” так би мовити.
“Блакитний птах” помітно відрізняється від усього іншого контенту. Він не такий мінорний, навпаки: дуже позитивний, можливо аж занадто. Похмура/чуттєва символіка в ньому трансформується в більш традиційні повчально-морально-притчеві образи, а місце умовного “зла”, якого ми не бачимо, але воно є, займає традиційна християнська мораль з “щастям не в грошах”, “треба радіти тому що є” і оцим от всим. Навіть сімʼя лісоруба зразково-показаова: батя - не алкоголік, мати - не затуркана, діти не на самовипасі.
Добре що “Блакитний птах” останній в цій збірці. Якби я з нього почав - на ньому моє знайомство з Метерлінком й закінчилося б. А так да.. все інше, - дуже навіть ок.
August 25, 2026
Ну типу є цікаві речі, але воно все таке прям застаріле, що інколи сил нема то читать
Тільки блакитний птах дійсно хороший
Тільки блакитний птах дійсно хороший
Displaying 1 - 3 of 3 reviews