Вільшані коники

by Наталка Доляк

Історія будь-якої родини невіддільна від історії країни, в якій та живе. «Вільшані коники» – сага про три покоління двох родин. Вільховичі й Вернидуби перетинаються у буремні роки: від початку Другої світової 1939-го до повномасштабної російсько-української війни 2022-го. І лише по тому старі секрети можуть бути почуті й осмислені. Кожне покоління двох родин наражається на виклики, і не всім вдасться вийти з випробувань достойно. Вільшані коники – дерев’яні іграшки, що зв’язують Вільховичів та Вернидубів і несуть у собі пам’ять про злочини, зради, страждання, але й про радість також.

632 pages, Hardcover

Published October 24, 2025

Reviews

[Ganna Uliura · Rating 4 out of 5]

Правду кажучи, роман Наталки Доляк — знахідка для книжкових клубів: глибоко, де треба, захопливе, де мусить бути цікавим, морально неоднозначні ситуації і харизматичні герої, які пробують ті моральні конфлікти зняти, панорама від 1930-х до 2020-х і, нарешті — це родинна сага, княгиня нашої белетристики.

більше тут: https://tyzhden.ua/saha-natalky-dolia...

[Liudmyla · Rating 2 out of 5]

Очікувала захоплюючу сімейну сагу, а прочитала щось схоже на книжкову версію передачі "Говорить Україна" чи "вагітна у 16".

Читається легко, наративи ніби правильні, але любові з цією книгою в мене не сталося.

Я не люблю брехню, це найгірший з гріхів, які, на мою особисту думку, може мати людина. Я не уявляю собі, як можна жити, коли в сім'ї ВСІ одне одному відверто брешуть або замовчують / перекручують правду. Чи може існувати любов і взаємоповага в родині без довіри? Чи може довіра бути заснована на тотальній брехні? Ні, і тисячу разів ні. З такої сім'ї нічого доброго не вийде.

З перших сторінок стає зрозуміло, що дід, глава сімейства - калібрований мудофан, аб'юзер, з комуняцькими замашками і лозунгами, та просто гандон. Ну який нормальний чоловік битиме кулаком в обличчя свою доньку за читання самвидаву, і за цей же гріх віддасть добровільно доньку до совєцької психушки? Як може 23- чи 24-річний чоловік збуджуватися від споглядання 13-річної дівчинки? А одружитися з нею в неповних 14 р.? А здати в мгб її батьків, щоб заволодіти цією дитиною? І потім все життя всім про все брехати, а найперше - своїй дружині. Казліна, що зіпсував життя власним дружині, доньці і навіть онуці дісталося, хоча їй пощастило найбільше, бо комуняцький "рай" кончився, а з ним поменшала і самодурна влада цього чоловіка над власною родиною. Він - яскравий приклад яничара, вихованого совком. Батьки померли від голоду 1932-1933, хлопця забрали до сиротинця, де він вчився кулаками і брехнею розчищати собі місце під сонцем. Дали йому нове прізвище, і він жодного разу не задумався ні про своє походження, ні про батьків, ні про братів-сестер. Просто викинув їх з життя. Але ж це не привід стати таким жорстоким мудлом, особливо до своїх рідних та близьких.

Інші персонажі теж чомусь не викликали позитивних емоцій, лише роздратування. І знову ж таки в кожній з описаних сімей всі члени родини брешуть одне одному, для мене це просто нестерпно, і я ніколи такого не розуміла і не зрозумію.

Попри те, що всі ці персонажі цілком реально могли існувати, я чомусь не вірила героям і не могла їм співчувати.

Єдине, що мені сподобалося в книзі - це Вінниця. Кілька років я жила тут, тому із задоволенням впізнавала по книзі місця, будівлі і вулиці цього міста.