Тут похований Фантомас

by Yuri Andrukhovych, Юрій Андрухович

ТСН-ки – це колонки, із якими Юрій Андрухович раз на тиждень виступає на сайті tsn ua «Телевізійної служби новин» Каналу «1+1». Починаючи з грудня 2010 року, він опублікував їх уже близько двох сотень. До вашої уваги – своєрідне вибране з цих щотижневих записів, розташованих у суворо хронологічній послідовності. Готуючи цю збірку, автор свідомо не вносив змістових коректив, але вважав за доцільне вказати точну дату кожної публікації. Дати тут є не тільки каркасом, але й значною мірою орієнтиром.

“Через вікно одного з номерів на третьому поверсі вибратися на дах, окинути поглядом усю Європу з її найвищого міста і знайти в оптичному прицілі вайлувате тіло того, заради кого ти тут. Натиснути на спусковий і, вміло не зачепивши жодного з кількох десятків охоронців, покласти край усім стражданням народу”.

Genres: Ukraine, Ukrainian Literature

232 pages, Hardcover

First published January 1, 2015

About the author

See also:
UKR Юрій Андрухович
BLG/RU Юрий Андрухович

Yuri Andrukhovych (13 March 1960, Ivano-Frankivsk) — is a contemporary Ukrainian writer, essayist, poet, translator and public figure. Among his most notable works are novels Рекреації (Recreations, 1992), The Moscoviad, (Московіада, 1993), Perverzion (Перверзія, 1996), Twelve circles (Дванадцять обручів, 2003), The Secret (Таємниця, 2003), and Justicia's lovers (Коханці юстиції, 2017).

Andrukhovych's biggest literary awards include:
* BBC Ukraine "Book of the Year" (2018) for novel «Justicia's lovers»

Reviews

[p-ok-ahontas]

якби хтось мене спитав, що це у вас сталось в Україні, я би сказала: почитайте Ю.Андруховича "Тут похований Фантомас"
добірка текстів, в яких автор методично описує те, "що робиться" і "недороблене" в Україні, фокусуючись, між іншим, на тих культурних, соціальних і політичних проблемах які з року в рік залишались без належної уваги, що і, зрештою, стало причиною тієї трагічної реальності, в якій ми існуємо.
книжка читається на одному диханні. в унісон з автором хочеться співати дифірамби тим самим музикантам, захоплюватись тими самими постатями і мріяти про ту саму Україну.

[Volodymyr Stoyko]

Якось останній тиждень затягнуло мене на українських авторів. Спочатку був представник молодої когорти Ніколо Шеле, потім - вже добре відомий читачу Тарас Прохасько. А тепер ще один представник Франківська - Юрій Андрухович. Можливо, то наближення фестивалю "Ї" у Тернополі так вплинуло на вибір саме українських авторів для читання, адже і Прохасько і Андрухович виступатимуть на літературній сцені цього фестивалю. Відверто кажучи, я не маю якоїсь певності, що відвідаю цю подію. Кожного разу на заходах такого типу мені видається, що всі досвідчені літератори втомлено відбувають необхідність віддати належне своїм шанувальникам. Купа питань, які їм ставили вже сотні разів. І поставлять ще стільки ж разів. Якісь дикі трактування тих чи інших моментів творчості. І кожному треба щось пояснити. Напевно, це втомлює.
Книжка "Тут похований Фантомас" дуже схожа до збірки "ФМ Галичини" Прохаська. Тільки Андрухович із своїми записами не з'являвся на радіо, а вів колонку на сайті ТСН. Одна з основних тем збірки - це роздумки над процесом подолання страху українцями. Страху до змін. Страху до зламів бар'єрів, що кожного разу стара влада намагається перед нами вибудувати. І про ціну, яку нам доведеться заплатити зараз і в майбутньому, аби побороти ці страхи і почати нове життя. Андрухович не шкодує критики для традицій нашої нації. Можливо, хоч так можна достукатися до гордості українця, яка за часи уявної незалежності так глибоко заховалася в нетрях свідомості.
Одна із спроб Андруховича:
«Парадокс раба» в тому, що раб може значно краще зрозуміти свого гнобителя, аніж визволителя. Господар – цілком зрозуміла соціальна позиція, до якої можна пристосуватися. А визволитель – чого йому треба, що він хоче? Звільнити людину від ярма? Але в такому пориві є щось апріорі ірраціональне й непрагматичне, тобто ідеалістичне. Більшість не здатні сприйняти та усвідомити цих ідеалістичних поривань, якими керуються одиниці, тому й значно легше приймати правила рабської гри й надалі успішно служити своєму господарю. І сидіти в болоті.

[Христина Лончина · Rating 4 out of 5]

✍🏻 Збірка колонок із ЗМІ, ТСН-ки, публікувалися на сайті каналу раз на тиждент з грудня 2010 і до 2015 року (у книзі вибрані тексти, а загалом було близько двохсот).

Юрій Андрійович пише про всяке-різне, зокрема й про політику та владу, про мову, музику і літературу, виступи закордоном, випадки з таксистами, розповіді про студентські роки, навчання в поліграфі та москві, про знайомство з іноземними письменниками, а також неодноразово про росіян і українсько-російські стосунки (дуже токсичні й нездорові), про 90-ті, Помаранчеву революцію та Революцію Гідності, закінчується тут усе вторгненням росіян у Крим, Донецьк і Луганськ...

➡️ Загалом часом було дуже цікаво читати, часом ні, подекуди пробігала лише очима по тексту (каюсь). Якщо вам цікаво глянути на репрезентацію того часу очима, словом, зараз модно казати інсайтами українського письменника, то можете братися за цю книжку, якщо ж вам це не доволі цікаво, краще не дивіться у її бік.

[Tamara Nesterchuk · Rating 2 out of 5]

Добірка досить слабеньких текстів. На публіцистику не тягне, більше подібно на розмови диванних аналітиків за чаркою.

[Yuliia Zadnipriana · Rating 5 out of 5]

Андрухович, якого хочеться читати!

Аби знати, знайомство з його творчістю я почала б з цієї книжечки. Це збірка його короткої публіцистики - заміток, які письменник пише в колонку для сайту ТСН.
⠀
Неймовірним чином видавцям вдалося так скомпонувати цю збірку, тексти, написані з 2010 по 2014 роки, що ви, читаючи її, відчуваєте те політично-соціальне напруження, суспільний відчай, присмак розчарування. Почуття, знайомі чи не можному громадянину України.
⠀
Хоча історії надзвичайно різні — випадкові зустрічі, спогади, епізоди з життя, — я відчула єдиний настрій книги: тонкою ниткою проходить через всі розповіді глибока занепокоєність станом українського суспільства.

Тут вам і авторський погляд на ситуацію з Кримом, і думки про російсько-українські стосунки поруч з роздумами про зоопарки та письменників. ⠀
Замітки написані легко, цікаво, часом дотепно.
Вони розташовані в хронологічній послідовності, що дозволяє відчути зміну українських настроїв в проміжку між 2010 і 2014.

Саме цим ці тексти нагадали мені роман Ліни Костенко "Записки українського самашедшого": через нагромадження інформації, випадкових роздумів, епізодів пробивається стійка авторська позиція щодо всіх болючих українських проблем.
⠀
Мені дуже сподобалось!

Це жива книга, книга-розмова, книга-думка.

До деяких заміток я впевнена, що буду ще повертатися, кожна з них знаходить відгук в свідомості та серці.

Тепер я не буду так категорично казати, що не полюбляю творчість Андруховича, бо ця книга перевернула мої думки про його письмо.

Я навіть готова перечитати решту книг, бо, здається, тепер я розумітиму їх трішечки краще.

[Vityska · Rating 4 out of 5]

Збірка колонок мого улюбленого Ю.А. Багато з них я читала раніше, на сайті ТСН, де вони й були спершу опубліковані. Вони дуже різні, деякі мега-глибокі і досі актуальні, деякі вже важче вписуються в контекст поза тим часо-місцем, коли були написані. Але класно мати такий шматок публіцистики улюбленого автора, зібраний разом.

[Paul · Rating 5 out of 5]

Книжка сподобалася зокрема тим, що у ній не лише про політику. Багато текстів стосуються також музики і культури загалом. Вцілому через книжку проходить почуття гіркоти і сарказму стосовно ери Януковича і надії щодо часів Євромайдану.