What do you think?
Rate this book
Фантастична історія української кухні
Чи могли запорізькі козаки частуватися картоплею, а їхня старшина — ласувати восьминогом? Де почалася кавова історія українців? (Спойлер: не у Львові). Чи їли наші предки самісіньку кашу та як сало набуло такої популярності? Хто був першим вегетаріанцем в Україні? І найголовніше: хто придумав борщ — вавилоняни, трипільці, прибульці чи все ж таки українці?
Всеволод Поліщук, ресторанний маркетолог і журналіст, розвінчує міфи про найпопулярніші страви нашої кухні та досліджує їхнє справжнє походження.
Завдяки «Фантастичній історії української кухні» ви також дізнаєтеся, як приготувати засипану капусту, яку полюбляв Іван Франко, борщ із полуницею, качану кашу й ще низку страв, що свого часу були звичними для нашої кухні.
Всеволод Поліщук, ресторанний маркетолог і журналіст, розвінчує міфи про найпопулярніші страви нашої кухні та досліджує їхнє справжнє походження.
Завдяки «Фантастичній історії української кухні» ви також дізнаєтеся, як приготувати засипану капусту, яку полюбляв Іван Франко, борщ із полуницею, качану кашу й ще низку страв, що свого часу були звичними для нашої кухні.
- GenresNonfiction
264 pages, Paperback
Published January 1, 2025
10 people are currently reading
95 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 20 of 20 reviews
February 13, 2026
Коли мені було 5 років, мене вдарило качелькою по голові. Мабуть, у той момент ніхто б не подумав, що я колись складатиму текст стратегії розвитку Львова чи напишу Фантастичну історію української кухні. Хоча, може, все якраз почалося з того, що мене вдарило качелькою по голові.
– Утім, спочатку я був звичайною дитиною часів занепаду СРСР. Любив котлети, пюрешку, торт Спартак, морозиво "Каштан". Народився у Вінниці, але ріс у Львові. Мріяв стати гітаристом, але вчився на піаніно. Вінницю досі пізнаю, зате Львів гаряче полюбив...
– Якось у десятому класі я не встиг підготувати виступ "Моя майбутня професія" на урок англійської. На перерві розпитав однокласників, хто про що. Юристи, економісти, журналісти і космонавти вже були, тому я розповідав, що піду вчитися на міжнародні і буду дипломатом. Однокласники сприйняли розповідь як реальне бажання, і на наступній перерві почали з піною з рота мені доводити, що я не зможу поступити. Сказати, що я чогось не можу зробити – то вже пів шляху до того, як я це зроблю. А тут я ще й заклався з кимось на ящик пива. Після цього в мене не було шансів не поступити в ЛНУ на міжнародні.
– Уже на практиці на третьому курсі я зрозумів, що державна служба – не моє. Не терплю носити краватки і бюрократію. Спочатку пішов працювати в науку. Це називалося Інститут європейської інтеграції Факультету міжнародних відносин ЛНУ. Я був там молодшим науковим співробітником, але в основному розкладав пасьянс. Якось я йшов з університету додому, і мені було по дорозі з колєгою-старшокурсником, який ішов у гості до дівчат із другого курсу. Виявилося, що дівчата живуть у сусідньому з моїм будинку. Потім виявилося, що в товариша бракує грошей на вино. Я додав на вино, а оскільки від природи трохи жлоб, то вирішив, що буде неправильно, якщо я його не питиму. Так я познайомився з майбутньою дружиною.
– У цей момент ніяк не зрозуміло, що я колись займатимуся дослідженнями кухні, але вже зрозуміло, що я десь точно перетнуся з алкоголем, правда? Але ще не зараз, бо поки що іду – суто на кілька місяців, перебитися, поки не знайду нормальну роботу – міжнародним оглядачем у газету "Поступ". Якось так виходить, що через кілька місяців я керую відділом, через півроку заступник головного редактора, а через два з половиною роки після тимчасового рішення очолюю редакцію. Ще через півроку ми всією редакцією підемо з газети, бо у власника на тлі кандидування у мери трохи їде дах.
– Із журналістики не йду. Навіть коли приходить 2008 рік, і з тим самим колєгою, якому я колись докинув на вино, ми відкриваємо не то бар, не то паб. Офіційно це "Пивна редакція". Ми беремо кредит у доларах, хоча будемо заробляти у гривнях (не робіть так ніколи, будь ласка), і поки робимо ремонти, воюємо за дозволи з санстанцією й міською радою, шукаємо персонал і тому подібне, долар, який коштував 5 гривень, стає по 8. А в нас не лише кредит, а й оренда зафіксована в доларах. Так і сталося, що нам довелося зменшити штат наполовину, працюючи поперемінно то на кухні, то за баром. Я навчився робити шоти, деякі нормальні коктейлі, а також фритюрити картоплю по-селянськи і смажити відбивну під ананасом. Тобто робота на кухні віддаляла мене від високої гастрономії, а не наближала до неї ))) Це були три роки роботи на моральне і фізичне (часом за баром треба було постояти до 3-4 ночі, зранку написати статтю, а на 12 знову за бар) виснаження. Коли ми повіддавали кредити, я здався і сказав, що більше жодного ресторанного бізнесу. Залишився кореспондентом київського журналу, фрілансив для інтернет-видань, відкрив із друзями власний журнал, продав свою частку. Різного по дрібницях.
– Серед іншого, у 2012-му мене заклакали редактором у путівник Топ-10 Львів. То був перший путівник містом, де були рекомендації щодо ресторанів, а також список 10 страв галицької кухні, які рекомендуємо туристам. Більшість текстів у путівник написав історик Ігор Лильо, але частину про ресторани та їжу довірили мені. І десь тут “Остапа понесло”. Я шукав інформацію про галицькі страви в інтернеті, слухав розповіді поважних галичан, мені знаходили старі книги, і вийшло так, що рецептів і найменувань галицьких страв набралися сотні, а щоб порадити десять страв, котрі можна з’їсти в ресторанах Львова, довелося дещо притягувати за вуха. Наприклад, видавати смалець за галицький винахід, хоча біс його зна, де й коли в Україні почали його топити, та й чи в Україні почали (насправді ні). Так з’явився Клуб галицької кухні, який фінансували кілька рестораторів.
– А коли ми з колегами показали рівень промоції поняття “галицька кухня” (ви ж точно чули про це поняття, га?), Марк Зархін запросив нас займатися маркетингом Кумпель Груп. Три роки гастрономічного рокенролу, відкриття знаменитої Ресторації Бачевських і трохи менш знаменитого Голодного Миколи. А паралельно чотири міські свята наливок, десятки майстер-класів і семінарів, експедиції Галичиною, Поділлям, Полтавщиною, Бессарабією, десяток виданих “Галицьких смакописів” з історією і рецептами. Купа всього на сайт Клубу галицької кухні.
– У 2016 році перехід із колегами у формат агенції, участь у відкритті чи зміні концепції трьох десятків ресторанів між Варшавою й Одесою. Робота у Хмельницькому з подільською кухнею. Відкриття давньої кавової історії в Кам’янці. Сліди 150-ти років вегетаріанства у Карпатах. Створення страв, як от борщ-коктейль чи чебурек із варенням рожі. Статті, передмови до двох книг і до трьох віднайдені рецепти. Багато срачів на кулінарні теми. Робота в ГО “Креативне місто Львів” і створення нової стратегії конкурентоспроможності міста (з акцентом на освіту та культуру), для якої я писав базові тексти. Але то вже окрема історія.
– І ось я пишу книгу, де намагаюся виправити шкоду, якої наробив багато років тому, псуючи смак львів’ян відбивними з ананасом. Моя книга для видавництва “Віхола” -- підбірка детективних історій про їжу. Якісь страви, поняття чи цілі напрямки кухні в нас намагалися вкрасти, і ви легко вгадаєте, у якого народу в цьому першість. Інші страви, а особливо напої, навпаки, нам нав’язали, замінили ними наші автентичні, і це доведеться згадати. Якісь страви чи традиції просто забулися. Про щось ми знаємо, але в спотвореному вигляді, бо попередники вирішили працювати в стилі “давні укри викопали Чорне море, а там плавало трипільське сало”. Борщ і сало, пиво і кава, вино і наливки, книші і мандрики (я вам зараз дам “а що це таке!”), каші і юшки, а ще українське вегетаріанство, яке виявилося сюжетом у стилі щонайменше Конан-Дойля, якщо не цілого Мартина Якуба. Навіть якщо ви не цікавитеся кухнею, але любите детективні сюжети, описані в іронічному стилі -- то вам сюди.
Матеріал для книжки я збирав з 2012-го року. Писати почав у 2022-му, завершив у січні 2025-го. Правда, через два тижні після початку почалося повномасштабне, і той рік замість писання в доці був 24/7 чат. "У притулок треба плиту і три каструлі". "У нас на складі завтра зіпсується тона сметани, хто забере на волонтерку?" "У Палац Мистецтв треба 100 буханок хліба". "Маємо вісім ящиків спецій, заберіть із Сихова". І так далі, і тому подібне.
Бувають речі, важливіші за втілення мрій. Але зрештою, завдяки важкій хворобі, я зміг зупинитися і пописати. Дякую купі істориків, кухарів та етнографів, які допомогли матеріалом і порадами. І всім, хто підтримав морально. І науковій редакторці Маріанні Душар, яка допомогла зробити книжку майже такою вилизаною, як я й хотів. Хоча, чесно зізнаюся, один важливий факт я все ж пропустив: у переліку найстаріших пивоварень не згадав, що перша згадка про виготовлення пива у Мукачеві -- 1567 року. Перепрошую закарпатців за цю прогалину. Але загалом я дуже старався, і редакторка, і видавництво.
-- Цей текст, який ви читаєте, я писав на прохання редакторки “Віхоли” Наталі, для сторінки видавництва. Тут мало бути два-три абзаци про мене, мою роботу і мої хобі. Як бачите, про хобі я так і не написав, бо у мене нема таких хобі, які б не були хоча б трохи роботою. І не було такої роботи, яка не відобразилася у книзі. У будь-якому разі, текст вийшов набагато більшим, ніж треба, тому зараз ви читаєте його де завгодно, але не в книжці і не на сторінці видавництва. Туди я написав щось коротке і зрозуміле. А тут отаке, можливо воно трошки допоможе зрозуміти, чому книжка така, як вона є, і вичитати в ній більше, ніж без цього пояснення.
Обов'язково мушу зауважити, що обираючи сюжети та стиль написання, я максимально орієнтувався не на фанатів кулінарії, а насамеперед на широкого читача. Ця книжка скоріше для тих, хто робить перші крок�� в дослідженні української кухні. А також для тих, хто просто любить легке веселе чтиво.
П. с. 5 балів рейтингу у цьому відгуку -- чистий омаж до Романа Голубовського, чия збірка "З нами житиме Еласмотерій" мені дуже подобається, але не менше -- його стиль просування книжки. Включно з відгуком на неї тут. Саме в Романа я підглянув, що можна ходити в книгарні і лишати покупцям книжки автографи в усіх примірниках, які потраплять під руки, що я тепер регулярно роблю і часто отримую меседжі чи позначки в сторіс, що людям було приємно. Тому буду ходити і підписувати й надалі. Романе, якщо ти часом це читатимеш - привіт.
П. П. С. Якщо серйозно, то Романа я, звісно, люблю і поважаю, але справжня причина в іншому. Як можна не поставити 5 балів книжці, в якій є сало, вареники, палюшки із пастернаку, бануш, качана каша, каша "зозуля", зіньківська ковбаса, львівський сирник, пампух із ружею, андрути з кокосом і шоколадом, страусятина князів острозьких, бешамель волинських домогосподарок і три десятки видів борщу, зокрема вінницький борщ на сировому квасі, з гніченими сливами та копченими грушами? І це лише історії, це не рахуючи рецептів?
Було би блюзнірством поставити меншу оцінку. Шкода, що на Гудрідз не має семи зірочок...
– Утім, спочатку я був звичайною дитиною часів занепаду СРСР. Любив котлети, пюрешку, торт Спартак, морозиво "Каштан". Народився у Вінниці, але ріс у Львові. Мріяв стати гітаристом, але вчився на піаніно. Вінницю досі пізнаю, зате Львів гаряче полюбив...
– Якось у десятому класі я не встиг підготувати виступ "Моя майбутня професія" на урок англійської. На перерві розпитав однокласників, хто про що. Юристи, економісти, журналісти і космонавти вже були, тому я розповідав, що піду вчитися на міжнародні і буду дипломатом. Однокласники сприйняли розповідь як реальне бажання, і на наступній перерві почали з піною з рота мені доводити, що я не зможу поступити. Сказати, що я чогось не можу зробити – то вже пів шляху до того, як я це зроблю. А тут я ще й заклався з кимось на ящик пива. Після цього в мене не було шансів не поступити в ЛНУ на міжнародні.
– Уже на практиці на третьому курсі я зрозумів, що державна служба – не моє. Не терплю носити краватки і бюрократію. Спочатку пішов працювати в науку. Це називалося Інститут європейської інтеграції Факультету міжнародних відносин ЛНУ. Я був там молодшим науковим співробітником, але в основному розкладав пасьянс. Якось я йшов з університету додому, і мені було по дорозі з колєгою-старшокурсником, який ішов у гості до дівчат із другого курсу. Виявилося, що дівчата живуть у сусідньому з моїм будинку. Потім виявилося, що в товариша бракує грошей на вино. Я додав на вино, а оскільки від природи трохи жлоб, то вирішив, що буде неправильно, якщо я його не питиму. Так я познайомився з майбутньою дружиною.
– У цей момент ніяк не зрозуміло, що я колись займатимуся дослідженнями кухні, але вже зрозуміло, що я десь точно перетнуся з алкоголем, правда? Але ще не зараз, бо поки що іду – суто на кілька місяців, перебитися, поки не знайду нормальну роботу – міжнародним оглядачем у газету "Поступ". Якось так виходить, що через кілька місяців я керую відділом, через півроку заступник головного редактора, а через два з половиною роки після тимчасового рішення очолюю редакцію. Ще через півроку ми всією редакцією підемо з газети, бо у власника на тлі кандидування у мери трохи їде дах.
– Із журналістики не йду. Навіть коли приходить 2008 рік, і з тим самим колєгою, якому я колись докинув на вино, ми відкриваємо не то бар, не то паб. Офіційно це "Пивна редакція". Ми беремо кредит у доларах, хоча будемо заробляти у гривнях (не робіть так ніколи, будь ласка), і поки робимо ремонти, воюємо за дозволи з санстанцією й міською радою, шукаємо персонал і тому подібне, долар, який коштував 5 гривень, стає по 8. А в нас не лише кредит, а й оренда зафіксована в доларах. Так і сталося, що нам довелося зменшити штат наполовину, працюючи поперемінно то на кухні, то за баром. Я навчився робити шоти, деякі нормальні коктейлі, а також фритюрити картоплю по-селянськи і смажити відбивну під ананасом. Тобто робота на кухні віддаляла мене від високої гастрономії, а не наближала до неї ))) Це були три роки роботи на моральне і фізичне (часом за баром треба було постояти до 3-4 ночі, зранку написати статтю, а на 12 знову за бар) виснаження. Коли ми повіддавали кредити, я здався і сказав, що більше жодного ресторанного бізнесу. Залишився кореспондентом київського журналу, фрілансив для інтернет-видань, відкрив із друзями власний журнал, продав свою частку. Різного по дрібницях.
– Серед іншого, у 2012-му мене заклакали редактором у путівник Топ-10 Львів. То був перший путівник містом, де були рекомендації щодо ресторанів, а також список 10 страв галицької кухні, які рекомендуємо туристам. Більшість текстів у путівник написав історик Ігор Лильо, але частину про ресторани та їжу довірили мені. І десь тут “Остапа понесло”. Я шукав інформацію про галицькі страви в інтернеті, слухав розповіді поважних галичан, мені знаходили старі книги, і вийшло так, що рецептів і найменувань галицьких страв набралися сотні, а щоб порадити десять страв, котрі можна з’їсти в ресторанах Львова, довелося дещо притягувати за вуха. Наприклад, видавати смалець за галицький винахід, хоча біс його зна, де й коли в Україні почали його топити, та й чи в Україні почали (насправді ні). Так з’явився Клуб галицької кухні, який фінансували кілька рестораторів.
– А коли ми з колегами показали рівень промоції поняття “галицька кухня” (ви ж точно чули про це поняття, га?), Марк Зархін запросив нас займатися маркетингом Кумпель Груп. Три роки гастрономічного рокенролу, відкриття знаменитої Ресторації Бачевських і трохи менш знаменитого Голодного Миколи. А паралельно чотири міські свята наливок, десятки майстер-класів і семінарів, експедиції Галичиною, Поділлям, Полтавщиною, Бессарабією, десяток виданих “Галицьких смакописів” з історією і рецептами. Купа всього на сайт Клубу галицької кухні.
– У 2016 році перехід із колегами у формат агенції, участь у відкритті чи зміні концепції трьох десятків ресторанів між Варшавою й Одесою. Робота у Хмельницькому з подільською кухнею. Відкриття давньої кавової історії в Кам’янці. Сліди 150-ти років вегетаріанства у Карпатах. Створення страв, як от борщ-коктейль чи чебурек із варенням рожі. Статті, передмови до двох книг і до трьох віднайдені рецепти. Багато срачів на кулінарні теми. Робота в ГО “Креативне місто Львів” і створення нової стратегії конкурентоспроможності міста (з акцентом на освіту та культуру), для якої я писав базові тексти. Але то вже окрема історія.
– І ось я пишу книгу, де намагаюся виправити шкоду, якої наробив багато років тому, псуючи смак львів’ян відбивними з ананасом. Моя книга для видавництва “Віхола” -- підбірка детективних історій про їжу. Якісь страви, поняття чи цілі напрямки кухні в нас намагалися вкрасти, і ви легко вгадаєте, у якого народу в цьому першість. Інші страви, а особливо напої, навпаки, нам нав’язали, замінили ними наші автентичні, і це доведеться згадати. Якісь страви чи традиції просто забулися. Про щось ми знаємо, але в спотвореному вигляді, бо попередники вирішили працювати в стилі “давні укри викопали Чорне море, а там плавало трипільське сало”. Борщ і сало, пиво і кава, вино і наливки, книші і мандрики (я вам зараз дам “а що це таке!”), каші і юшки, а ще українське вегетаріанство, яке виявилося сюжетом у стилі щонайменше Конан-Дойля, якщо не цілого Мартина Якуба. Навіть якщо ви не цікавитеся кухнею, але любите детективні сюжети, описані в іронічному стилі -- то вам сюди.
Матеріал для книжки я збирав з 2012-го року. Писати почав у 2022-му, завершив у січні 2025-го. Правда, через два тижні після початку почалося повномасштабне, і той рік замість писання в доці був 24/7 чат. "У притулок треба плиту і три каструлі". "У нас на складі завтра зіпсується тона сметани, хто забере на волонтерку?" "У Палац Мистецтв треба 100 буханок хліба". "Маємо вісім ящиків спецій, заберіть із Сихова". І так далі, і тому подібне.
Бувають речі, важливіші за втілення мрій. Але зрештою, завдяки важкій хворобі, я зміг зупинитися і пописати. Дякую купі істориків, кухарів та етнографів, які допомогли матеріалом і порадами. І всім, хто підтримав морально. І науковій редакторці Маріанні Душар, яка допомогла зробити книжку майже такою вилизаною, як я й хотів. Хоча, чесно зізнаюся, один важливий факт я все ж пропустив: у переліку найстаріших пивоварень не згадав, що перша згадка про виготовлення пива у Мукачеві -- 1567 року. Перепрошую закарпатців за цю прогалину. Але загалом я дуже старався, і редакторка, і видавництво.
-- Цей текст, який ви читаєте, я писав на прохання редакторки “Віхоли” Наталі, для сторінки видавництва. Тут мало бути два-три абзаци про мене, мою роботу і мої хобі. Як бачите, про хобі я так і не написав, бо у мене нема таких хобі, які б не були хоча б трохи роботою. І не було такої роботи, яка не відобразилася у книзі. У будь-якому разі, текст вийшов набагато більшим, ніж треба, тому зараз ви читаєте його де завгодно, але не в книжці і не на сторінці видавництва. Туди я написав щось коротке і зрозуміле. А тут отаке, можливо воно трошки допоможе зрозуміти, чому книжка така, як вона є, і вичитати в ній більше, ніж без цього пояснення.
Обов'язково мушу зауважити, що обираючи сюжети та стиль написання, я максимально орієнтувався не на фанатів кулінарії, а насамеперед на широкого читача. Ця книжка скоріше для тих, хто робить перші крок�� в дослідженні української кухні. А також для тих, хто просто любить легке веселе чтиво.
П. с. 5 балів рейтингу у цьому відгуку -- чистий омаж до Романа Голубовського, чия збірка "З нами житиме Еласмотерій" мені дуже подобається, але не менше -- його стиль просування книжки. Включно з відгуком на неї тут. Саме в Романа я підглянув, що можна ходити в книгарні і лишати покупцям книжки автографи в усіх примірниках, які потраплять під руки, що я тепер регулярно роблю і часто отримую меседжі чи позначки в сторіс, що людям було приємно. Тому буду ходити і підписувати й надалі. Романе, якщо ти часом це читатимеш - привіт.
П. П. С. Якщо серйозно, то Романа я, звісно, люблю і поважаю, але справжня причина в іншому. Як можна не поставити 5 балів книжці, в якій є сало, вареники, палюшки із пастернаку, бануш, качана каша, каша "зозуля", зіньківська ковбаса, львівський сирник, пампух із ружею, андрути з кокосом і шоколадом, страусятина князів острозьких, бешамель волинських домогосподарок і три десятки видів борщу, зокрема вінницький борщ на сировому квасі, з гніченими сливами та копченими грушами? І це лише історії, це не рахуючи рецептів?
Було би блюзнірством поставити меншу оцінку. Шкода, що на Гудрідз не має семи зірочок...
January 8, 2026
ну, шо я можу сказати - наоблизувалась я, читаючи цю книжку, пурєдно!
шо мені найбільше сподоаблося, так це, свого роду, ефект руйнування четвертої стіни - було враження, ніби я з автором на якомусь застіллі, і всі ці історії він розповідає вживу за виделкою і келішком чогось доброго, а я все сиджу зі зморщеним від здивуваня чолом і тільки ого-каю і та-ти-шо-каю.
як горда дрогобичанка, окремо хочу подякувати за цілий пункт про дрогобицьку ковбасу, який - на жаль чи на щастя - розвінчує міф кожного поважаючого себе містянина, шо рецептуру ковбаси вигадав його прапрадід.
попри купу фактів (я кожного разу думала, це ж скільки всього Всеволод мав перелопатити, щоб написати умовно одне речення!), книжка залітає, як сливка в компот. це як чудовий подарунок будь-якому фудді-лєґумінщику, так і прекрасний конверсейшн-стартер за трапезою (я, певно, задовбала чоловіка своїми “слухай, а ти знав, шо…?!”)
маю лиш єдину ремарку до фактажів у частині про солодку помадку розділу 11 (вибачте за мій шоколадний снобізм, але це майже інтимний для мене нюанс): “Стріла” - це таки “Світоч”, але от “Стожари” все ж рошенівські.
чекаю на продовження історій!
шо мені найбільше сподоаблося, так це, свого роду, ефект руйнування четвертої стіни - було враження, ніби я з автором на якомусь застіллі, і всі ці історії він розповідає вживу за виделкою і келішком чогось доброго, а я все сиджу зі зморщеним від здивуваня чолом і тільки ого-каю і та-ти-шо-каю.
як горда дрогобичанка, окремо хочу подякувати за цілий пункт про дрогобицьку ковбасу, який - на жаль чи на щастя - розвінчує міф кожного поважаючого себе містянина, шо рецептуру ковбаси вигадав його прапрадід.
попри купу фактів (я кожного разу думала, це ж скільки всього Всеволод мав перелопатити, щоб написати умовно одне речення!), книжка залітає, як сливка в компот. це як чудовий подарунок будь-якому фудді-лєґумінщику, так і прекрасний конверсейшн-стартер за трапезою (я, певно, задовбала чоловіка своїми “слухай, а ти знав, шо…?!”)
маю лиш єдину ремарку до фактажів у частині про солодку помадку розділу 11 (вибачте за мій шоколадний снобізм, але це майже інтимний для мене нюанс): “Стріла” - це таки “Світоч”, але от “Стожари” все ж рошенівські.
чекаю на продовження історій!
December 16, 2025
Отримала книжку в подарунок, прочитала за два вечора, зупинитися було важко. Написано легко, з гумором.
Звідки Толстой взяв ідею вегетаріанства? Чому в Україні були ресторани вегетаріанські? Вареники чи пироги? Борщ наш?! Варіанти борщів. Борщ з полуницею, приготовила, смачно, але незвично. Здивувала цвітна капуста в борщі.
Сало і свінина чому?
В 17 столітті населення споживало: 36%- яловичина, 27%-свинина.... І тадам 17%- конина...
Що таке тюря... Довелося гуглити, повірте, краще не треба. Це національне блюда скажених.
Чому баклажани - синенькі?
77- стільки видів хліба Оноре де Бальзак запримітив, коли був в Україні.
Картопля, чому вона стала такою популярною в Україні? Каші, які і коли їли їх українці?
Чи була кухня українців бідною? Які рецепти були на початку минулого століття і раніше.
Рецепт від дружини Франка...
Кава і кав'ярні в Україні.
Які алкогольні напої були на території України....
Кожен розділ має декілька рецептів. Планую частину приготувати найближчим часом.
Звідки Толстой взяв ідею вегетаріанства? Чому в Україні були ресторани вегетаріанські? Вареники чи пироги? Борщ наш?! Варіанти борщів. Борщ з полуницею, приготовила, смачно, але незвично. Здивувала цвітна капуста в борщі.
Сало і свінина чому?
В 17 столітті населення споживало: 36%- яловичина, 27%-свинина.... І тадам 17%- конина...
Що таке тюря... Довелося гуглити, повірте, краще не треба. Це національне блюда скажених.
Чому баклажани - синенькі?
77- стільки видів хліба Оноре де Бальзак запримітив, коли був в Україні.
Картопля, чому вона стала такою популярною в Україні? Каші, які і коли їли їх українці?
Чи була кухня українців бідною? Які рецепти були на початку минулого століття і раніше.
Рецепт від дружини Франка...
Кава і кав'ярні в Україні.
Які алкогольні напої були на території України....
Кожен розділ має декілька рецептів. Планую частину приготувати найближчим часом.
January 30, 2026
Отримала задоволення. Однією рукою Всеволод ламає міфи, другою - щедро насипає альтернативні гіпотези. Завжди приємно бути поінформованими, особливо в дотепний спосіб.
January 14, 2026
Я дочитала. Одразу відповім на питання - воно вам треба. Треба знати свою історію, треба розвінчувати російські міфи та наративи. Треба піклуватися про свою спадщину 😍
Так як я людина дуже захоплива, то вже на першому розділі про вегетаріанство збиралась бігти в бібліотеку, підіймати архіви і дивитися як в Одесі засновувалося то розвивалося товариство Просвіта. Доречі ці плани я таки не викреслила.
Мені дуже подобається стиль автора, мова жива і багато жартів та гумору . Багато історичних фактів, і робота в цьому напрямку була проведена просто колоСальна 😁
Майже більшість інформації стала для мене справжнім відкриттям, адже я, як і багато хто інших була певно що Львів - то місто народження та розповсюдження нашої кавової історії, а про борщ з варениками та бограчем взагалі була дезінформована!
Бажаю пану Всеволоду багато смачних публікацій, вдячної аудиторії, безліч тиражів та звісно чекаю на продовження! (звісно, я не забула про історію шоколаднтх копалень 🫡)
Так як я людина дуже захоплива, то вже на першому розділі про вегетаріанство збиралась бігти в бібліотеку, підіймати архіви і дивитися як в Одесі засновувалося то розвивалося товариство Просвіта. Доречі ці плани я таки не викреслила.
Мені дуже подобається стиль автора, мова жива і багато жартів та гумору . Багато історичних фактів, і робота в цьому напрямку була проведена просто колоСальна 😁
Майже більшість інформації стала для мене справжнім відкриттям, адже я, як і багато хто інших була певно що Львів - то місто народження та розповсюдження нашої кавової історії, а про борщ з варениками та бограчем взагалі була дезінформована!
Бажаю пану Всеволоду багато смачних публікацій, вдячної аудиторії, безліч тиражів та звісно чекаю на продовження! (звісно, я не забула про історію шоколаднтх копалень 🫡)
February 11, 2026
Дякую за чудову книгу та за можливість спробувати неймовірністрави з неї у Луцьку на "Читаємо ложками"
February 3, 2026
У цієї книги є тільки один невеличкий мінус - вона коротенька, всього 250 сторінок. Читається швидко завдяки легкому й зовсім не нудному стилю автора, який із добрячою порцією гумору та іронії розповідає всілякі байки, перемішуючи їх із фактами, - так, ніби ви сидите разом за столом на якійсь сімейній гостині. Файно
Сам я люблю готувати, тож усе, що крутиться навколо їжі, мені завжди цікаво. Як, наприклад, майже містично-фантастичне детективне розслідування походження вареників в Україні. З усіма версіями, легендами, відгалуженнями й начинками. Хоча, зізнаюся, я так і не дізнався, звідки ж узялися вареники з сиром (солодким!), які готує моя мама. Але, можливо, це вже сакральне знання, яке не для книжок.
Цікаво було почитати про санаторій Тарнавського та вегетаріанські страви тих часів. Пізнавально - і про ковбаси, пшоняні каші, «істинно галицькі» страви й такі екзотичні для сучасного вуха речі, як солона манка зі шкварками.
Автор постійно розвінчує кулінарні міфи та легенди, хоч подекуди й підкидає свої - гумористичні. Але більше, звісно, тут історичних фактів. Наприклад, про те, що гарбузи з’явилися в Україні лише у XVIII столітті - для мене це було несподівано. Або що багато овочів і продуктів прийшли до нас значно пізніше, ніж ми звикли думати. Про «парадички» і «синенькі» я теж чув, але тут це гарно лягає в загальну картину мандрів їжі в часі й просторі.
У книжці є багато рецептів, більшість із них доволі екстравагантні та екзотичні. Але один салат із капусти мене реально зацікавив - я капусту люблю, а спосіб приготування там такий, що хочеться неодмінно спробувати. А ще було приємно почитати про історію алкоголю, зокрема пива, і окремо згадку про калуську броварню - дрібниця, а тішить.
Загалом це дуже жива, дотепна й інформативна книжка. Важливо й те, що тут багато про спростування російських наративів стосовно нашої кухні. Ну і попереджаю: під час читання постійно хочеться їсти, тож будьте уважні.
https://t.me/knepotrib
Сам я люблю готувати, тож усе, що крутиться навколо їжі, мені завжди цікаво. Як, наприклад, майже містично-фантастичне детективне розслідування походження вареників в Україні. З усіма версіями, легендами, відгалуженнями й начинками. Хоча, зізнаюся, я так і не дізнався, звідки ж узялися вареники з сиром (солодким!), які готує моя мама. Але, можливо, це вже сакральне знання, яке не для книжок.
Цікаво було почитати про санаторій Тарнавського та вегетаріанські страви тих часів. Пізнавально - і про ковбаси, пшоняні каші, «істинно галицькі» страви й такі екзотичні для сучасного вуха речі, як солона манка зі шкварками.
Автор постійно розвінчує кулінарні міфи та легенди, хоч подекуди й підкидає свої - гумористичні. Але більше, звісно, тут історичних фактів. Наприклад, про те, що гарбузи з’явилися в Україні лише у XVIII столітті - для мене це було несподівано. Або що багато овочів і продуктів прийшли до нас значно пізніше, ніж ми звикли думати. Про «парадички» і «синенькі» я теж чув, але тут це гарно лягає в загальну картину мандрів їжі в часі й просторі.
У книжці є багато рецептів, більшість із них доволі екстравагантні та екзотичні. Але один салат із капусти мене реально зацікавив - я капусту люблю, а спосіб приготування там такий, що хочеться неодмінно спробувати. А ще було приємно почитати про історію алкоголю, зокрема пива, і окремо згадку про калуську броварню - дрібниця, а тішить.
Загалом це дуже жива, дотепна й інформативна книжка. Важливо й те, що тут багато про спростування російських наративів стосовно нашої кухні. Ну і попереджаю: під час читання постійно хочеться їсти, тож будьте уважні.
https://t.me/knepotrib
January 31, 2026
Пізнавально. Легкий виклад, цікаві історії. Особисто я не фанатію від куховарства і не збираю рецепти (переписи), але для мене це була цікава подорож-дослідження.
November 22, 2025
Дуже цікава і сповнена інформації подорож у минуле українських страв (або ж страв, що українці їли/пили), що набита даними по самі вінця, але при цьому не перевантажена занадто складною мовою чи якимись більш науковими відступами, як деякі інші книги від Віхоли. Мені, як і у випадку з Олексієм Коваленко, не завжди заходить місцевий гумор, але тут це не така часта проблема, а от дійсно нових і підкріплених джерелами фактів достатньо, аби задовбати усіх друзів і близьких спонтанними питаннями штибу "а ти от знаєш, звідки слово "оковита" походить?"
December 9, 2025
Тут не буде історичного хронологічного викладу, автор розділяє продукти у під категорію та доволі загально, цікаво і коротенько описує українські гастрономічні особливості.
І оця загальність дуже не в плюс книжці🥲 Хотілося б більше цікавинок, традиційних рецептів, вплетення їжі в традиції святкувань. Бо от вибісила фраза - прочитайте книжки тих і тих на цю тему, а я в цій книжці про це нічого не напишу, замість пасок і короваїв розкажу просто про білий хлібчик🤷 І в результаті галопом по Європі. Ну не по людськи українській кухні приділити всього 250 сторінок.
Як для мене, ще був мінус - дещо односторонній аналіз, з відвертим акцентом на львівські кулінарні традиції(
При цьому, мені дуже сподобався формат викладу інформації, жартики автора і відсилочки до реальних історій. А рецепти точно спробую приготувати) Тому пишіть ще 😂
І оця загальність дуже не в плюс книжці🥲 Хотілося б більше цікавинок, традиційних рецептів, вплетення їжі в традиції святкувань. Бо от вибісила фраза - прочитайте книжки тих і тих на цю тему, а я в цій книжці про це нічого не напишу, замість пасок і короваїв розкажу просто про білий хлібчик🤷 І в результаті галопом по Європі. Ну не по людськи українській кухні приділити всього 250 сторінок.
Як для мене, ще був мінус - дещо односторонній аналіз, з відвертим акцентом на львівські кулінарні традиції(
При цьому, мені дуже сподобався формат викладу інформації, жартики автора і відсилочки до реальних історій. А рецепти точно спробую приготувати) Тому пишіть ще 😂
March 17, 2026
Готовність автора заради пошуку історичної правди порпатися в рукописах, наукових працях і навіть богомєрзкіх вебсайтах мене підкорила з першої глави. Прекрасна книжка, написана легко й із гумором, вона надихає творити на кухні й подорожувати Україною, а головне — жити життя й радіти йому в усіх проявах: від засипаної капусти до франківської афинівки. Дуже вітальне читання вийшло, шкода, що мало.
Раджу брати для себе й у подарунок тим, із ким хочеться частіше розділяти кавування, борщування й салування.
Раджу брати для себе й у подарунок тим, із ким хочеться частіше розділяти кавування, борщування й салування.
December 11, 2025
Отримала задоволення від читання - це така собі швиденька подорож в історію української кухні на 250 сторінок, і принаймні 50 з них - це самі лиш рецепти. Щоправда, більшість легенд походження страв, які подаються як фейки, міти, що потребують розвінчування, я дізналася саме з цієї книги...
А ще десь з середини виникло стійке відчуття, що я читаю довгий, дуже довгий пост на фейсбуці, а не книгу. Можливо, через постійне ламання "четвертої стіни" автором.
Цікаве закінчення для книги. Просто - підписуйтеся на канал, ставте лайки й залишайте коментарі))
Але якщо раніше ще не читали жодної книги про українську кухню, тоді ця стане чудовим початком.
А ще десь з середини виникло стійке відчуття, що я читаю довгий, дуже довгий пост на фейсбуці, а не книгу. Можливо, через постійне ламання "четвертої стіни" автором.
Це ще я навіть десятої частини не написав. Доведеться, мабуть, писати продовження. Чи ні? Напишіть мені на .... чи у фейсбуку, що ви про це думаєте.
Цікаве закінчення для книги. Просто - підписуйтеся на канал, ставте лайки й залишайте коментарі))
Але якщо раніше ще не читали жодної книги про українську кухню, тоді ця стане чудовим початком.
January 24, 2026
Зареєструвався на цьому порталі навмисне, щоб зарекомендувати цю книгу. Давно читаю пана Всеволода у Фейсбуку, авжеж очікував у книзі стільки гумору, самоіронії, і цей легкий стиль викладу. Авжеж очікував багато цікавого про українську кухню. Але не сподівався, що аж так багато нового та несподіваного! Історія вегетаріанства вартує окремої книжки! Дуже цікаво про каву та алкоголь, про вареники та борщ, а особливо про їжу української шляхти та козацької старшини. Не буду подавати спойлерів, але це справді цікавезні відкриття. Трохи може розчарований лише розділом про м'ясо. Він ніби з іншої книжки, якийсь академічно-підручниковий. Цим розділом трохи ніби продирався. Інші пролетів, бо дуже легко й цікаво написані. Бажаю автору наснаги і більше книг та успіхів!
November 19, 2025
А ми з Стефком прочитали Вашу книжку.
Що вповісти?
Респект Вам
Після довгого нечитання - проковтнула на одному подиху.
Написано легко з почуттям гумору.
Нареготалася від байок
Ви досить велику роботу провели щоб так доступно довести до читача що борщ має душу а пшоно характер😆
Практично після кожного розділу хотілося йти на кухню і "робитисі господинею" а в кінці і випити😊
Ви питали чи треба продовження?
Навіть не обговорюється
Писати тре почати до свят 😉
Дуже і дуже файна книжка.
Обовязково робіть презентації ві Львові бо як я внукам передам в спадщину книжку без автографа?Не пасує
Вітаю Всеволод
Що вповісти?
Респект Вам
Після довгого нечитання - проковтнула на одному подиху.
Написано легко з почуттям гумору.
Нареготалася від байок
Ви досить велику роботу провели щоб так доступно довести до читача що борщ має душу а пшоно характер😆
Практично після кожного розділу хотілося йти на кухню і "робитисі господинею" а в кінці і випити😊
Ви питали чи треба продовження?
Навіть не обговорюється
Писати тре почати до свят 😉
Дуже і дуже файна книжка.
Обовязково робіть презентації ві Львові бо як я внукам передам в спадщину книжку без автографа?Не пасує
Вітаю Всеволод
December 21, 2025
Не крупами і борщем єдиним як-то кажуть. Тут і про олію, і про наливки та навіть десерти (Медовик - наш!). Автор відчайдушно бореться за увагу читача тому кожен розділ цікавіший за попередній. Дуже смачно, хочеться добавки!
На злобу дня - галицька приказка 20 ст з розділу про українське вегетаріанство.
"Хлоп без вусів - то є дупа, борщ без мнєса - то є зупа".
На злобу дня - галицька приказка 20 ст з розділу про українське вегетаріанство.
"Хлоп без вусів - то є дупа, борщ без мнєса - то є зупа".
January 16, 2026
Це справді фантастично!
Два дні були відключення світла по вісім-дев'ять годин і от я прочитала цю книжку. Такі серйозні факти і теми, а так легко, доступно. Гумор рівномірно розкиданий по всіх темах. Трохи схоже на історію від діда Свирида, але гумор трохи... Інтелігентніший? Якось так.
Якщо цікавитеся історією України, читати обов'язково.
П. с. Де купити українську страусятину?
Два дні були відключення світла по вісім-дев'ять годин і от я прочитала цю книжку. Такі серйозні факти і теми, а так легко, доступно. Гумор рівномірно розкиданий по всіх темах. Трохи схоже на історію від діда Свирида, але гумор трохи... Інтелігентніший? Якось так.
Якщо цікавитеся історією України, читати обов'язково.
П. с. Де купити українську страусятину?
March 25, 2026
Чудова книга!
Смішила, дивувала, багато цікавих фактів розповіла. Мабуть особистим відкриттям стала історія про гречку. Живучи во франкомовному середовищі я вважала sarrasin автентичним французьким словом для гречки, а виявилось, що це середньовічні мусульмани, що завезли своє зерно 😃
Смішила, дивувала, багато цікавих фактів розповіла. Мабуть особистим відкриттям стала історія про гречку. Живучи во франкомовному середовищі я вважала sarrasin автентичним французьким словом для гречки, а виявилось, що це середньовічні мусульмани, що завезли своє зерно 😃
March 24, 2026
Смішно. Смачно. Інформативно. Антиімперіалістично. Зарах.
February 6, 2026
Книга чудова, читалась на одному диханні, хоч я й не дуже люблю готувати. Зазвичай ніколи навіть не задумуєшся, звідки всі ті традиційні страви, бо здається вони з нами за давніх-давен. А тут купа різноманітних фактів в одному місці. Ще б щось приготувати з наданих рецептів 😅
November 18, 2025
З гумором, систематизовано, цікаво) Хочеться "пірнати" в тему ще і ще. І натщесерце ліпше не читати)))))
Displaying 1 - 20 of 20 reviews