What do you think?
Rate this book
А спадком буде смерть
Споконвіку маленьке село Яружне, оточене горами та річкою, зберігає свої таємниці. І коли хлопця, який щойно повернувся із заробітків, знаходять мертвим, місцеві переконані: убивця — якийсь зайда, якого вже не відшукати. Недбалий слідчий підтверджує чутки, а дівчина загиблого з розпачу вчиняє непоправне.
Здавалося б, справа закрита, але тим часом до села відправляють двох загадкових «радників» слідчого — гонорового любителя гарного одягу Дмитра та вперту й сміливу Мар’яну. Хто вони? Чому зацікавлені в розслідуванні смерті сироти з маленького села? І що приховують місцеві? Брехливий сільський староста і його переляканий помічник. Друзі загиблого та бабка-знахарка. Ще й діти, які переконані, що бачили примарну жінку із чорнотою замість очей.
Здавалося б, справа закрита, але тим часом до села відправляють двох загадкових «радників» слідчого — гонорового любителя гарного одягу Дмитра та вперту й сміливу Мар’яну. Хто вони? Чому зацікавлені в розслідуванні смерті сироти з маленького села? І що приховують місцеві? Брехливий сільський староста і його переляканий помічник. Друзі загиблого та бабка-знахарка. Ще й діти, які переконані, що бачили примарну жінку із чорнотою замість очей.
280 pages, Paperback
Published December 19, 2025
2 people are currently reading
10 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
January 19, 2026
Мабуть, я саме на цій книзі закінчу практику читати нові детективи від "Віхола", бо поки що середні враження від них десь між "нашо" і "за шо".
Від цієї книжки дуже багато питань і дуже мало відповідей, бо більшість елементів, з яких вона складається, банально не спрацювали для мене. В першу чергу, абсолютно не зрозуміло, навіщо дія відбувається у минулому, бо це не дуже й впливає на сюжет, а занадто сучасна поведінка і діалоги героїв викликають відчуття дисонансу, що змушує постійно чіплятися за рядки і вибиває з історії. В кінці книги є приписка, що вона не претендує на історичну достовірність, але це зовсім не міняє факту слабкості тексту, що стрибає між героями і часами, стабільно тримаючись лише за кострубатість. Речення штибу "Осінь наближалася ніби голодний вовк" можуть звучати прикольно на перший погляд, але секунда роздумів виникає питання, що це взагалі означає. Ну тобто, звісно, мова про кусючий холод і насування темного майбутнього, але написати це можна красивіше і більш дотично до сюжету і почуттів персонажів. З іншого боку, навіщо, коли персонажі абсолютно ніякі? Марʼяна має рівно одну характеристику - розумна детективка. Дмитро має декілька ярликів, якими його ідентифікує текст, але абсолютно не має тривимірності. Ні дивна деталь з імʼям, ні кольорові сорочки не дають йому глибини, якої не вистачає тут абсолютно всім героям.
Історія натякає на щось більш цікаве, що залишилося за кадром (розквіт братньої дружби між Мирославом та Глібом, багаторокові страждання Богдана, напруження від скорого кінця села у мешканців), але замість цих потенційно драматичних подій нам дають перевантажену деталями детективну історію і абсолютно голу складову, власне, розслідування. Більшість дедукції робить Марʼяна і робить за кадром. Читач може дуже легко здогадатися, хто скоїв злочини, але зрозуміти, як цієї здогадки дішла героїня, можна лише читаючи величезний викид сюжету ближче до кінця книги.
Найбільш неоднозначним елементом тут можна вважати містику і фольклор, що мали б додавати атмосфери, але працюють лише відокремлено від решти тексту. Історії сільських дітей про нечисть доволі гарно написані, але вони дуже слабко вʼяжуться з наративом і дивна сюжетна лінія про "привид" дівчини, що чомусь відкриває книгу, аж ніяк не потрібна цій історії і додає в неї нуль цінності.
В результаті маємо слабкий детектив з дуже надуманою мотивацією, рудиментарним місцем і часом подій і рівно такими ж рудиментарними героями.
Від цієї книжки дуже багато питань і дуже мало відповідей, бо більшість елементів, з яких вона складається, банально не спрацювали для мене. В першу чергу, абсолютно не зрозуміло, навіщо дія відбувається у минулому, бо це не дуже й впливає на сюжет, а занадто сучасна поведінка і діалоги героїв викликають відчуття дисонансу, що змушує постійно чіплятися за рядки і вибиває з історії. В кінці книги є приписка, що вона не претендує на історичну достовірність, але це зовсім не міняє факту слабкості тексту, що стрибає між героями і часами, стабільно тримаючись лише за кострубатість. Речення штибу "Осінь наближалася ніби голодний вовк" можуть звучати прикольно на перший погляд, але секунда роздумів виникає питання, що це взагалі означає. Ну тобто, звісно, мова про кусючий холод і насування темного майбутнього, але написати це можна красивіше і більш дотично до сюжету і почуттів персонажів. З іншого боку, навіщо, коли персонажі абсолютно ніякі? Марʼяна має рівно одну характеристику - розумна детективка. Дмитро має декілька ярликів, якими його ідентифікує текст, але абсолютно не має тривимірності. Ні дивна деталь з імʼям, ні кольорові сорочки не дають йому глибини, якої не вистачає тут абсолютно всім героям.
Історія натякає на щось більш цікаве, що залишилося за кадром (розквіт братньої дружби між Мирославом та Глібом, багаторокові страждання Богдана, напруження від скорого кінця села у мешканців), але замість цих потенційно драматичних подій нам дають перевантажену деталями детективну історію і абсолютно голу складову, власне, розслідування. Більшість дедукції робить Марʼяна і робить за кадром. Читач може дуже легко здогадатися, хто скоїв злочини, але зрозуміти, як цієї здогадки дішла героїня, можна лише читаючи величезний викид сюжету ближче до кінця книги.
Найбільш неоднозначним елементом тут можна вважати містику і фольклор, що мали б додавати атмосфери, але працюють лише відокремлено від решти тексту. Історії сільських дітей про нечисть доволі гарно написані, але вони дуже слабко вʼяжуться з наративом і дивна сюжетна лінія про "привид" дівчини, що чомусь відкриває книгу, аж ніяк не потрібна цій історії і додає в неї нуль цінності.
В результаті маємо слабкий детектив з дуже надуманою мотивацією, рудиментарним місцем і часом подій і рівно такими ж рудиментарними героями.
February 20, 2026
Мені книга сподобалась, легко читається. Сюжет цікавий, відразу подумалось що цікавий серіал би вийшов. Завжди можна знайти до чого прикопатися, але в цьому творі не хотілося.
February 1, 2026
Задум непоганий, є динаміка, але реалізація кульгає.
1. Персонажі.
Вони майже не розкриті. Так, у нас є Мар’яна, є Дмитро, є другорядні персонажі, але їх фактично не прописано. Немає описів зовнішності, звичок, манери поведінки. Усе, що ми про них дізнаємося, — це уривки з діалогів або випадкові фрази. Через це персонажі не "оживають у уяві".
2.Спосіб подачі сюжету.
Формально героїв двоє, але основну лінію веде Мар’яна. Проблема в тому, що читач не відчуває себе залученим до подій. Немає ефекту спільного розслідування, немає відчуття, що ти разом із героями доходиш до істини. Мар’яна просто викладає факти постійно постфактум. Без показаного шляху, без логічних кроків. Дмитро — як весільний генерал: ніби присутній, але нічого не вирішує. Мар’яна все тягне на собі. Хотілося б кооперації: якщо вже Мар’яна — ведуча, то Дмитро міг би бути хоча б умовним доктором Ватсоном. А не постійно у форматі: "вийди, потім поясню".
3.Атмосфера.
Можна приблизно зорієнтуватися за згадками жандармерії та паїв — десь приблизно 90-100 тому. Але при цьому герої спілкуються так, ніби події відбуваються сьогодні. Якщо це замальовка минулого, то вона має бути стилістично витриманою. Мова, поведінка, атмосфера — усе повинно працювати на час. А тут цього немає. Через це втрачається будь-яка атмосфера. Так письменниця додає містичності та легенд, але пару сторінок не створюють атмосферу всього детективу.
1. Персонажі.
Вони майже не розкриті. Так, у нас є Мар’яна, є Дмитро, є другорядні персонажі, але їх фактично не прописано. Немає описів зовнішності, звичок, манери поведінки. Усе, що ми про них дізнаємося, — це уривки з діалогів або випадкові фрази. Через це персонажі не "оживають у уяві".
2.Спосіб подачі сюжету.
Формально героїв двоє, але основну лінію веде Мар’яна. Проблема в тому, що читач не відчуває себе залученим до подій. Немає ефекту спільного розслідування, немає відчуття, що ти разом із героями доходиш до істини. Мар’яна просто викладає факти постійно постфактум. Без показаного шляху, без логічних кроків. Дмитро — як весільний генерал: ніби присутній, але нічого не вирішує. Мар’яна все тягне на собі. Хотілося б кооперації: якщо вже Мар’яна — ведуча, то Дмитро міг би бути хоча б умовним доктором Ватсоном. А не постійно у форматі: "вийди, потім поясню".
3.Атмосфера.
Можна приблизно зорієнтуватися за згадками жандармерії та паїв — десь приблизно 90-100 тому. Але при цьому герої спілкуються так, ніби події відбуваються сьогодні. Якщо це замальовка минулого, то вона має бути стилістично витриманою. Мова, поведінка, атмосфера — усе повинно працювати на час. А тут цього немає. Через це втрачається будь-яка атмосфера. Так письменниця додає містичності та легенд, але пару сторінок не створюють атмосферу всього детективу.
February 4, 2026
Цікава новинка від українського автора Ганни Дичок, яка не залишить байдужими поціновувачів детективного жанру!
У селі Яружному відбулось вбивство молодого хлопця, який повернувся у рідне село після року перебування на заробітках. Після нього - закінчила самогубством його дівчина.
Справу було зам'ято, допоки в поселення не приїхали Дмитро та Мар'яна, особи зацікавлені у тому, щоб знайти правду.
Їх розслідування дає результати, та вони виходять на заплутану ціпку з історій кохання, ревнощів та заздрості друзів та односельців загинувшої пари.
Заплутано, але дуже цікаво! 🔥
Я, в цілому, відкрила для себе нову серію книг від Віхола - Сучасний український детектив, якою потішена та залишилась рада, що зараз виходять настільки динамічні та цікаві детективи від пера наших, рідних, українських письменників! ❤️
Це перша книга Ганни Дичок, з нетерпінням очікуватиму продовження творчості талановитого автора!
У селі Яружному відбулось вбивство молодого хлопця, який повернувся у рідне село після року перебування на заробітках. Після нього - закінчила самогубством його дівчина.
Справу було зам'ято, допоки в поселення не приїхали Дмитро та Мар'яна, особи зацікавлені у тому, щоб знайти правду.
Їх розслідування дає результати, та вони виходять на заплутану ціпку з історій кохання, ревнощів та заздрості друзів та односельців загинувшої пари.
Заплутано, але дуже цікаво! 🔥
Я, в цілому, відкрила для себе нову серію книг від Віхола - Сучасний український детектив, якою потішена та залишилась рада, що зараз виходять настільки динамічні та цікаві детективи від пера наших, рідних, українських письменників! ❤️
Це перша книга Ганни Дичок, з нетерпінням очікуватиму продовження творчості талановитого автора!
February 13, 2026
Книга залишила неоднозначне враження. Попри цікаву назву та динаміку, мені забракло цілісності, яка так важлива для класичного детективу.
У творі складно визначити історичний період. Побут та манера спілкування героїв часто суперечать одне одному, що заважає повністю повірити в реальність описуваного світу.
Автор часто використовує ефект раптовості: нові герої та обставини з’являються дуже неочікувано. Це шкодить сюжету.
Хотілося б зрозуміти, що рухає деякими персонажами. Їхні рішення виглядають імпульсивними та не логічними в контексті ситуації.
У творі складно визначити історичний період. Побут та манера спілкування героїв часто суперечать одне одному, що заважає повністю повірити в реальність описуваного світу.
Автор часто використовує ефект раптовості: нові герої та обставини з’являються дуже неочікувано. Це шкодить сюжету.
Хотілося б зрозуміти, що рухає деякими персонажами. Їхні рішення виглядають імпульсивними та не логічними в контексті ситуації.
Displaying 1 - 5 of 5 reviews