Ким ми були

by Валерій Пузік

Ким ми були це книга про людей на війні. Про голоси, імена та позивні. Про Далі і Руту, протестувальників і пацифістів, про живих і загиблих. Оповіді про Авдіївку, Львів, Одесу, Херсон, Чорне море. Роздуми про літературу та живопис у зоні бойових дій, про пам’ять, сни й марення, втому та ілюзорність реальності, запах війни та постійний «день бабака», зміни у свідомості людей, що перебувають між світом мертвих і світом живих. Про повітря, яким дихаєш і ніяк не можеш надихатися, і чисте та ясне небо, де зорі як на долоні. Валерій Пузік поєднує документальну точність із художньою рефлексією, фіксує спогади, сни, розмови й відчуття, що, як уламки реальності, складають мозаїку досвіду українських воїнів, митців, добровольців. Це історія не тільки про боротьбу, а й про внутрішні метаморфози — від юнацької мрійливості до загартованості війною, від позивних до спроби повернути собі ім’я.
«Я придумую собі мрії, аби хотіти повернутись. Аби повернутись. Аби. Що більше з’являється мрійй — то менше хочеться вмирати.»

272 pages, Hardcover

Published January 1, 2025

About the author

Валерій Пузік — український художник, письменник, режисер.
За освітою художник-дизайнер.
Працював журналістом.
У січні 2015 пішов добровольцем на фронт. Брав участь у бойових діях на Донбасі в складі батальйону Добровольчого українського корпусу Правого Сектору (ДУК ПС).

Учасник виставок живопису та графіки в Україні та за кордоном, зокрема, «Інкубаційний період», «Відлуння», «Примарна зона», «Моя армія. Бачити серцем».
Лауреат літературних конкурсів, тексти відзначені «Смолоскипом», «Гранословом», літературною премією імені Олеся Ульяненка.

Режисер документальних короткометражних стрічок і відеопоезій.

Reviews

[Petro Svystun · Rating 5 out of 5]

Серія оповідань, які подаються в хронологічному порядку і в них дуже багато автобіографічних вставок, що створює відчуття цілісної історії. Різні імена, різний досвід, спільна втома і відчуття приреченості. У тексті майже немає сцен бойових дій, проте дуже багато військового побуту і рефлексії.
Під час читання постійно ловив себе на думці, що тексти чимось схожі на інші тексти військовослужбовців, зокрема на "Гру в перевдягання" Артема Чеха. Відчуття ніби війна стає співавтором, а не просто обєктом тексту, і її голос звучить однаково у різних авторів.

[Катерина Кремінська · Rating 5 out of 5]

Книга рана... Книга біль... Книга, у якій живе Максим Кривцов... лунають хвилі СтодолаFM... і багато моря... моря й Одеси...поезії і прози... Вона дуже чесна і щира... Промовляє голосами тих, хто тепер живе в нашій пам'яті...
Книга про те, ким ми є на цій війні...
Кілька цитат:
"- Озираючись у мнуле, ти вже нічого не бачиш.
- Дивлячись у майбутнє - теж."

"У дитинстві я чомусь вірив, що погода - це настрій людей."

"Мова війни - це коли кожне слово може стати останнім."

"Глина, із якої ліпиться людина, у нас під ногами."

"Війна, мабуть, у слова додала Бога. Точніше, не його самого, звісно, а волосинки його густої жорсткої бороди. Лише це. Може, смерть. Хоча ця борода і є смерть."

"- Що таке пам'ять? - запитую.
- Памʼять, я думаю, - відповідає, жуючи, Далі, - місце, де ми будемо жити після смерті."

"Памʼять - це те, ким ми є."