What do you think?
Rate this book
Маскарад
Олена Пчілка насправді Ольга Драгоманова-Косач. Вона мати не лише Лесі Українки, а ще п’ятьох дітей. Ба більше, вона ще й етнографка, редакторка, громадська діячка, вихователька, партнерка, а також дружина, свекруха, теща, бабуся... З цього й починається її маскарад.
Збірка «Маскарад» — це ціла галерея персонажок, які шукають себе, навчаються, подорожують, працюють, кохають, виховують дітей. Або мріють вийти заміж, бояться тілесних стосунків, примушують чоловіка до нелюбої роботи заради грошей. Авторка завжди серед них: вона їх любить, схвалює, співчуває, зневажає. Пчілка легко вживається в різні ролі, звучить різними голосами. І перед вами нелегке завдання — упізнавати за масками химерного маскараду, який зветься життям, саму авторку. Пізнавати в героїнях і героях самих себе.
Збірка «Маскарад» — це ціла галерея персонажок, які шукають себе, навчаються, подорожують, працюють, кохають, виховують дітей. Або мріють вийти заміж, бояться тілесних стосунків, примушують чоловіка до нелюбої роботи заради грошей. Авторка завжди серед них: вона їх любить, схвалює, співчуває, зневажає. Пчілка легко вживається в різні ролі, звучить різними голосами. І перед вами нелегке завдання — упізнавати за масками химерного маскараду, який зветься життям, саму авторку. Пізнавати в героїнях і героях самих себе.
528 pages, Hardcover
Published December 15, 2025
11 people are currently reading
76 people want to read
About the author
Олена Пчілка
24 books5 followersОлена Пчілка (Ольга Петрівна Драгоманова, в заміжжі Косач) — українська письменниця, драматург, публіцистика, громадська і культурна діячка, перекладачка, фольклористка, етнограф, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук (1925); мати Лесі Українки, сестра Михайла Драгоманова.
Народилася 30 червня (17 червня за ст. стилем) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».
Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.
Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».
Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.
Файл:Олена Пчілка (Косач-Драгоманова). 1910-ті.jpg
Олена Пчілка. 1910-ті.
У 1890-х роках жила в Києві, у 1906–1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914), «Газету Гадяцького земства» (1917–1919). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.
У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.
Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.
Народилася 30 червня (17 червня за ст. стилем) 1849 року в містечку Гадяч на Полтавщині в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Початкову освіту отримала вдома. Батьки прищепили їй любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. В 1866 році закінчила київський «Зразковий пансіон шляхетних дівиць».
Влітку 1868 року разом з чоловіком виїхали на Волинь до місця служби П. А. Косача у містечко Звягель (нині Новоград-Волинський), де записувала пісні, обряди, народні звичаї, збирала зразки народних вишивок. 25 лютого 1871 року тут народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Два сини й чотири дочки виростила сім'я Косачів.
Свій творчий шлях розпочала з перекладів поетичних творів Пушкіна і Лермонтова. 1876 року вийшла друком у Києві її книжка «Український народний орнамент», яка принесла Олені Пчілці славу першого в Україні знавця цього виду народного мистецтва, в 1881 році вийшла збірка перекладів з Миколи Гоголя і з Олександра Пушкіна й Михайла Лєрмонтова «Українським дітям», видала своїм коштом «Співомовки» С. Руданського (1880). З 1883 року почала друкувати вірші та оповідання у львівському журналі «Зоря», перша збірка поезій «Думки-мережанки» (1886). Одночасно брала діяльну участь у жіночому русі, в 1887 році разом з Наталією Кобринською видала у Львові альманах «Перший Вінок».
Навесні 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в Луцьк до свого чоловіка, якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з'їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки.
Файл:Олена Пчілка (Косач-Драгоманова). 1910-ті.jpg
Олена Пчілка. 1910-ті.
У 1890-х роках жила в Києві, у 1906–1914 роках була видавцем журналу «Рідний Край» з додатком «Молода Україна» (1908–1914), «Газету Гадяцького земства» (1917–1919). Національні і соціальні мотиви становили основний зміст творів Олени Пчілки, в яких вона виступала проти денаціоналізації, русифікації, проти національного і політичного гніту, проти чужої школи з її бездушністю та формалізмам, показувала, як національно свідома українська молодь в добу глухої реакції шукала шляхів до визволення свого народу.
У 1920 році за антибільшовицькі виступи була заарештована в Гадячі. Після звільнення з арешту виїхала в Могилів-Подільський, де перебувала до 1924 року, а відтоді до смерті жила в Києві, працюючи в комісіях УАН, членом-кореспондентом якої була з 1925 року.
Померла 4 жовтня 1930 року. Похована в Києві на Байковому кладовищі поруч з чоловіком і донькою.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 7 of 7 reviews
February 13, 2026
Хочеться підібрати 1000 слів, щоб описати чому вам варто прочитати цю збірку. Ну але ви самі маєте переконатися, тому читайте!
December 26, 2025
Вдруге читаю Олену Пчілку в різдвяний час, і так тепло мені від неї. Побутові дрібнички (що готували, як ялинку прикрашали та чим крашанки фарбували), сильні жіночі персонажки (які не завжди мають щасливу долю, але майже завжди знають, чого хочуть, і зберігають гостру мудрість). Прекрасна збірка, я лиш стратегічно пропустила оповідання про кицьку (і вам раджу).
January 31, 2026
У мене є багато питань до тих, хто вніс в канон Лесю Українку і Ольгу Кобилянську, залишивши Олені Пчілці роль "дитячої поетки" і "мами української Касандри".
Як, ЯЯЯЯЯК можна було затнути в тінь ці першокласні оповідання, в яких роль жінки не стверджувалась і не виборювалась, а була ВЖЕ чимось само собою зрозумілим?!
Поки Нечуй писав про колотнечу побіля грушки, а Мирний про бідосю, яка не змогла придумать, що з собою зробить, коли її відкинув коханий, Ольга Драгоманова писала про інститутську лікарську практику в Цюріху, про бали, імпрези і вистави, про будні в маєтках і життя в містах, про вчительок і про поеток, створюючи якийсь шалений калейдоскоп (чи то пак маскарад) з образів і типажів кінця ХIX-початку ХХ століть
Як, ЯЯЯЯЯК можна було затнути в тінь ці першокласні оповідання, в яких роль жінки не стверджувалась і не виборювалась, а була ВЖЕ чимось само собою зрозумілим?!
Поки Нечуй писав про колотнечу побіля грушки, а Мирний про бідосю, яка не змогла придумать, що з собою зробить, коли її відкинув коханий, Ольга Драгоманова писала про інститутську лікарську практику в Цюріху, про бали, імпрези і вистави, про будні в маєтках і життя в містах, про вчительок і про поеток, створюючи якийсь шалений калейдоскоп (чи то пак маскарад) з образів і типажів кінця ХIX-початку ХХ століть
January 25, 2026
Я не очікувала, що ця книжка так сильно мене зачепить. Починала читати «Маскарад» ніби з цікавості, як класичну прозу, а вийшло так, що майже кожен текст бив у щось дуже живе й незручне. Враження таке, ніби Олена Пчілка дивиться просто в обличчя суспільству і спокійно каже: ось ви які, без прикрас і виправдань.
У «Пігмаліоні» Олена Пчілка показує не історію про високе мистецтво, а людину, яка гарно говорить, але не здатна втримати власні принципи. Пан Сергій справляє враження прогресивного, свідомого, навіть національно налаштованого чоловіка: він говорить про духовну єдність у шлюбі, про виховання дітей, про українську культуру. Але згодом з’ясовується, що всі ці ідеї були лише зручною позою. У реальному житті він обирає шлюб із розрахунку, зрікається українського слова і легко дозволяє «відбити» в себе колишні переконання. Це «Пігмаліон» навиворіт: герой не оживляє ідеал, а сам поступово перетворюється на неживу форму, віддаючи себе і свої думки в неволю комфорту й кар’єри.
«Чад» я читала з важким відчуттям, але не через соціальний контраст, а через повну емоційну безвідповідальність героїв. Дуже чітко видно, як різні люди по-різному «читають» одну й ту саму ситуацію. Для Андрія це легка забава, флірт без наслідків, а для Лукії - серйозне почуття і надія. Трагедія виникає не з жорстокого наміру, а з небажання вчасно поставити межі й назвати речі своїми іменами. Бал у цьому оповіданні виглядає не як соціальне зло, а як простір, де втрачається чутливість до іншої людини і де власні емоції важать більше, ніж чужа доля.
На цьому тлі «Товаришки» стали для мене ковтком повітря. Уперше з’являється щось справді світле і здорове. Мені дуже сподобався наголос на українському без комплексу меншовартості. І ще більше - фокус жінок на освіті, праці, призначенні. Одруження тут не сенс життя, а лише можливість. Це звучить дивовижно сучасно.
«Маскарад» - один з найсильніших текстів у збірці. Для мене це текст про те, що ми носимо маски не лише на балах, а й у щоденному житті. І коли ці маски злітають, стає видно справжню суть. Культурне товариство виявляється пеклом без моралі й святості. Особливо боляче читати про крах ідеального образу шлюбу - красиві ролі є, а правди і близькості немає.
Друге коло оповідань читається інакше, але не менш глибоко. «Три ялинки» - це тиха, майже казкова історія про те, як легко втратити добробут і як болісно падати. І водночас це дуже мила історія кохання - без пафосу, але з теплом. Вона не скасовує втрату, але дає відчуття, що жити далі можливо.
«Біла кицька» викликала в мене відразу. І саме так, напевно, і задумано. Думка героя «викинути жінку як кицьку» показує, як швидко культурна людина може скотитися до зневаги і жорстокості, коли не хоче брати відповідальність за себе. Маска науки і амбіцій тут злітає дуже швидко.
У «Півтора оселедця» Пчілка сміється, але сміх цей гіркий. Самодурство начальників і система, де мислення небезпечне, а слухняність вигідна, виглядають до болю знайомо. Абсурдна задача стає приводом зламати людину.
«Рятуйте!» - найстрашніший текст у збірці. Він про те, як релігійний фанатизм і сектантський запал можуть знищити вразливу людину. Крик у фіналі звучить не лише як крик матері, а як крик у порожнечу - ніхто не почув вчасно.
Сатиричні «Артишоки» і «Поезія в стилю «модерн»» остаточно добивають ілюзії. Перше - про аристократію, яка пнеться і задирає носа навіть без грошей. Друге - про мистецьку позу, де форма важливіша за зміст, а «модерність» прикриває порожнечу і банальні історії.
«Маскарад» - це книга не про минуле, а про постійну спокусу сховатися за роллю, статусом, культурою чи ідеєю, і про те, як важко залишатися людиною.
Тексти старі, а ситуації дивно знайомі - ніби оновили антураж, але залишили тих самих людей.
У «Пігмаліоні» Олена Пчілка показує не історію про високе мистецтво, а людину, яка гарно говорить, але не здатна втримати власні принципи. Пан Сергій справляє враження прогресивного, свідомого, навіть національно налаштованого чоловіка: він говорить про духовну єдність у шлюбі, про виховання дітей, про українську культуру. Але згодом з’ясовується, що всі ці ідеї були лише зручною позою. У реальному житті він обирає шлюб із розрахунку, зрікається українського слова і легко дозволяє «відбити» в себе колишні переконання. Це «Пігмаліон» навиворіт: герой не оживляє ідеал, а сам поступово перетворюється на неживу форму, віддаючи себе і свої думки в неволю комфорту й кар’єри.
«Чад» я читала з важким відчуттям, але не через соціальний контраст, а через повну емоційну безвідповідальність героїв. Дуже чітко видно, як різні люди по-різному «читають» одну й ту саму ситуацію. Для Андрія це легка забава, флірт без наслідків, а для Лукії - серйозне почуття і надія. Трагедія виникає не з жорстокого наміру, а з небажання вчасно поставити межі й назвати речі своїми іменами. Бал у цьому оповіданні виглядає не як соціальне зло, а як простір, де втрачається чутливість до іншої людини і де власні емоції важать більше, ніж чужа доля.
На цьому тлі «Товаришки» стали для мене ковтком повітря. Уперше з’являється щось справді світле і здорове. Мені дуже сподобався наголос на українському без комплексу меншовартості. І ще більше - фокус жінок на освіті, праці, призначенні. Одруження тут не сенс життя, а лише можливість. Це звучить дивовижно сучасно.
«Маскарад» - один з найсильніших текстів у збірці. Для мене це текст про те, що ми носимо маски не лише на балах, а й у щоденному житті. І коли ці маски злітають, стає видно справжню суть. Культурне товариство виявляється пеклом без моралі й святості. Особливо боляче читати про крах ідеального образу шлюбу - красиві ролі є, а правди і близькості немає.
Друге коло оповідань читається інакше, але не менш глибоко. «Три ялинки» - це тиха, майже казкова історія про те, як легко втратити добробут і як болісно падати. І водночас це дуже мила історія кохання - без пафосу, але з теплом. Вона не скасовує втрату, але дає відчуття, що жити далі можливо.
«Біла кицька» викликала в мене відразу. І саме так, напевно, і задумано. Думка героя «викинути жінку як кицьку» показує, як швидко культурна людина може скотитися до зневаги і жорстокості, коли не хоче брати відповідальність за себе. Маска науки і амбіцій тут злітає дуже швидко.
У «Півтора оселедця» Пчілка сміється, але сміх цей гіркий. Самодурство начальників і система, де мислення небезпечне, а слухняність вигідна, виглядають до болю знайомо. Абсурдна задача стає приводом зламати людину.
«Рятуйте!» - найстрашніший текст у збірці. Він про те, як релігійний фанатизм і сектантський запал можуть знищити вразливу людину. Крик у фіналі звучить не лише як крик матері, а як крик у порожнечу - ніхто не почув вчасно.
Сатиричні «Артишоки» і «Поезія в стилю «модерн»» остаточно добивають ілюзії. Перше - про аристократію, яка пнеться і задирає носа навіть без грошей. Друге - про мистецьку позу, де форма важливіша за зміст, а «модерність» прикриває порожнечу і банальні історії.
«Маскарад» - це книга не про минуле, а про постійну спокусу сховатися за роллю, статусом, культурою чи ідеєю, і про те, як важко залишатися людиною.
Тексти старі, а ситуації дивно знайомі - ніби оновили антураж, але залишили тих самих людей.
December 18, 2025
Чудова, недооцінена Олена Пчілка! Суцільне задоволення від прочитаного 💜
-Тут не про те треба журитись, що не можна буде чогось там добути з Китаю, а коли б нам звідтіля чуми не привезли!.. ("Золота писанка", 1911 рік)
-Тут не про те треба журитись, що не можна буде чогось там добути з Китаю, а коли б нам звідтіля чуми не привезли!.. ("Золота писанка", 1911 рік)
January 31, 2026
Мала проза Олени Пчілки проходила повз мене, а дарма - розумно, спостережливо і без моралізаторства
January 12, 2026
ну мед (pun intended)
ця чарівна збірочка їхала до мене довго, та недарма — стільки цікавого, кмітливого та доброго у ній.
найбільше сподобалися «Поезія в стилю "модерн"», «Пігмаліон», «Маскарад», «Три ялинки», «Артишоки», «Золота писанка» і «Товаришки»
ця чарівна збірочка їхала до мене довго, та недарма — стільки цікавого, кмітливого та доброго у ній.
найбільше сподобалися «Поезія в стилю "модерн"», «Пігмаліон», «Маскарад», «Три ялинки», «Артишоки», «Золота писанка» і «Товаришки»
Displaying 1 - 7 of 7 reviews