What do you think?
Rate this book
Суперсила Різдва
Ця книга фіксує, як відзначають Різдво в різних куточках України. Розповідає, чому ми не перестаємо вірити в найбільше диво саме в ці дні. Свою історію Різдва розповідають письменники, сценаристи, музиканти, історики, режисери, художники, психологи, актори.
Тексти були написані авторами ексклюзивно для видання «Суперсила Різдва».
Їхні думки надихають замислитися, у чому Суперсила Різдва для нас усіх і чому важливо відчувати її спільно у свята, навіть маючи такі різні уявлення про саме життя.
Тексти були написані авторами ексклюзивно для видання «Суперсила Різдва».
Їхні думки надихають замислитися, у чому Суперсила Різдва для нас усіх і чому важливо відчувати її спільно у свята, навіть маючи такі різні уявлення про саме життя.
200 pages, Hardcover
First published November 1, 2025
14 people are currently reading
153 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 45 reviews
January 5, 2026
Ця книжка відрізняється від іншої «різдвяної» літератури на ринку, адже це не оповідання, не територія художньої літератури і пошуків фенсі дива, а нонфік, який береться пояснювати щось важливе. Зокрема, ставлення різних діячів й діячок до Різдва. Це субʼєктивні есеїстичні міркування, приватні досвіди людей різних поколінь й з різних куточків України: і про диво, і про «промисел», і про родинні історії, і про політичний вимір свята, і про спостереження, і про можливість зупинитися та поміркувати. Власне, те, до чого підштовхує книжка — до власних рефлексій, до того, щоби сісти й написати свій текст про те, як було у кожного з нас, як змінювалося ставлення до зимових свят від Романа до Йордана, хто приносив подарунки, що їли, які ритуальні дії виконували, чого уникали, що для нашої родини було важливим, що важливо для нас сьогодні. Текст для власної памʼяті, приватної. Як автори й авторки книжки написали про своє — так і ми маємо писати своє, щоб зберігати власну історію та родинну памʼять.
Одна з ключових тез, яку я забираю з собою — немає ідеального сценарію Різдва, бо їх безліч й вони різноманітні, немає єдиного варіанту, як діяти чи як готуватися. Різдво у тому найширшому сенсі дарує безліч міркувань: як один конкретний день у році, як період підготовки-дня-дій опісля, як зимовий час, коли у вітринах ставлять юсківських гномів й дістають ялинковий декор, як час конюмеристського шалу... Це справді особлива пора, вона сповнена очікувань, водночас через те, що припадає на кінець року — ще й про поспіх, наздоганяння, спроби втиснути все у рік, що минає.
У книжці тексти дуже різні за настроєм: хтось міркує про глобальне, хтось розповідає про особсите, хтось — про професійне. Однак у цьому й радість: не обовʼязково читати все, не обовʼязково підряд, не обовʼязково за раз. До читання цієї книжки можна підступитися і поза зимовими святами, із культорологічною метою, шукаючи відповіді на питання про дату в календарі, а таких дат, про які ми можемо міркувати, насправді багато.
Тарас Прохасько: «Різдво — окрема пора року. Історія прожитих Різдво — окрема біографія. Пʼята кімната».
Вірляна Ткач: «Розколяда була зворушливим моментом прощання всіх чоловіків, які впродовж двох тижнів разом колядували. Тоді я зрозуміла, що ця традиція тримає громаду разом».
Павло Гудімов: «Культурний, комерційний, публічний простори — все працює на це свято, починаючи суперподіями й закінчуючи знижками».
«Актуалізовувати традиції і міфи мені було цікаво завжди. Жити, імітуючи минуле, — не моє. Я вивчаю минуле як експонат, але не прагну приміряти все на себе».
«Так, це шоубізнес, проте тримається усе на тому, що в цей складний період нам потрібні опори, що подарують особливе почуття свята, яке ми зможемо пронести через цілий рік, і такою опорою часто стає музика».
Богдан Логвиненко: «Різдво та Коляда для українців — це значно більше, аніж просто релігійне свято. Це про традицію, що могла бути геть втраченою, але збереглася попри усі заборони та забобони».
Ярослав Грицак: «Християнські колядки є традицією західнохристиянського світу. Росія від цього світу відгороджена і географічно, і політично».
Одна з ключових тез, яку я забираю з собою — немає ідеального сценарію Різдва, бо їх безліч й вони різноманітні, немає єдиного варіанту, як діяти чи як готуватися. Різдво у тому найширшому сенсі дарує безліч міркувань: як один конкретний день у році, як період підготовки-дня-дій опісля, як зимовий час, коли у вітринах ставлять юсківських гномів й дістають ялинковий декор, як час конюмеристського шалу... Це справді особлива пора, вона сповнена очікувань, водночас через те, що припадає на кінець року — ще й про поспіх, наздоганяння, спроби втиснути все у рік, що минає.
У книжці тексти дуже різні за настроєм: хтось міркує про глобальне, хтось розповідає про особсите, хтось — про професійне. Однак у цьому й радість: не обовʼязково читати все, не обовʼязково підряд, не обовʼязково за раз. До читання цієї книжки можна підступитися і поза зимовими святами, із культорологічною метою, шукаючи відповіді на питання про дату в календарі, а таких дат, про які ми можемо міркувати, насправді багато.
Тарас Прохасько: «Різдво — окрема пора року. Історія прожитих Різдво — окрема біографія. Пʼята кімната».
Вірляна Ткач: «Розколяда була зворушливим моментом прощання всіх чоловіків, які впродовж двох тижнів разом колядували. Тоді я зрозуміла, що ця традиція тримає громаду разом».
Павло Гудімов: «Культурний, комерційний, публічний простори — все працює на це свято, починаючи суперподіями й закінчуючи знижками».
«Актуалізовувати традиції і міфи мені було цікаво завжди. Жити, імітуючи минуле, — не моє. Я вивчаю минуле як експонат, але не прагну приміряти все на себе».
«Так, це шоубізнес, проте тримається усе на тому, що в цей складний період нам потрібні опори, що подарують особливе почуття свята, яке ми зможемо пронести через цілий рік, і такою опорою часто стає музика».
Богдан Логвиненко: «Різдво та Коляда для українців — це значно більше, аніж просто релігійне свято. Це про традицію, що могла бути геть втраченою, але збереглася попри усі заборони та забобони».
Ярослав Грицак: «Християнські колядки є традицією західнохристиянського світу. Росія від цього світу відгороджена і географічно, і політично».
December 9, 2025
На жаль, мені сподобались тільки декілька оповідань, всі інші не зачепили
Хоча сама ідея того, аби автори та авторки розказали свої історії святкування Різдва дуже цікава
Хоча сама ідея того, аби автори та авторки розказали свої історії святкування Різдва дуже цікава
December 7, 2025
Про що книга:
«Суперсила Різдва» — це антологія есеїв і текстів, у яких дуже різні люди розповідають свої історії Різдва: як вони святкують, що для них важливе за цим столом, у цих піснях, у цих днях. Тут є письменники й історики, музиканти й режисери, психологи й актори.
Книжка фіксує, як відзначають Різдво в різних куточках України: від умовно «класичної» квартирної куті з телевізором на фоні — до фронтових історій і досвідів людей, для яких свято тепер завжди стоїть поруч із війною.
«Суперсила Різдва» для мене почалася задовго до першої сторінки. Це книга грудня на книжковому клубі мого улюбленого «Сенсу» й водночас перша книжка, на презентацію якої я взагалі прийшла (у тому ж «Сенсі», до речі). Там же я підписала свій примірник у пані Богдани Неборак та пані Світлани Стретович. Тож для мене це насамперед дуже «сенсівська» книжка — з конкретним місцем, часом і людьми, з якими вона тепер асоціюється.
У моїй родині Різдво завжди було особливим. Не впевнена, що особисто для мене — так само, але в сукупності з іншими членами сім’ї ми завжди святкували й намагалися дотримуватися «правильних постулатів». Окремий піст — ні, бо хто відмовиться від ковбаски на щодень, але кутя, свічки, «поки не зійде перша зірка» — усе це було.
Чесно визнаю: я довго не усвідомлювала сакральність цього свята й його вагу — і для нашої культури, і для європейської загалом. З дитинства для мене це була просто чудова причина зібратися всім разом, смачно поїсти, прикрасити квартиру і подивитися, чи прийдуть цього року до нас колядники.
У нашій родині Різдво й Новий рік стояли ніби поруч, як дві частини одного великого свята, яке розтягується на півтора тижня. Коли Різдво ще було «за старим стилем», воно припадало майже впритул до мого дня народження — 6 січня. Я звикла, що це щасливі дні, коли мені постійно щось дарують: починаючи з першого січня й аж до сьомого. Я смачно їла, спала до дванадцятої дня, читала по книзі на день і слухала побажання гарного прийдешнього року від кожного, хто привозив мені подарунки.
Я обожнювала Новий рік, день народження, Різдво, зимові шкільні канікули. Єдине, про що реально сумувала, — що класний керівник не може поставити мені 12 з математики просто як подарунок, бо мій день народження ніколи не припадав на шкільний будній день. Повна несправедливість системи оцінювання.
Цього року ми вперше будемо святкувати Різдво без дідуся. Я усвідомила це не тоді, коли його не стало, і не тоді, коли ми говорили про плани на зиму. А коли дочитала есей Євгена Яновича в «Суперсилі Різдва». Він писав про втрату бабусі, а я раптом зрозуміла, що в переддень свята мені не зателефонує дідусь, не запитає, чи не прийду я до нього колядувати й забрати гостинця.
Я ніколи не ходила колядувати. Було якось страшно і ніяково: я — сором’язлива дитина з друзями з достатньо заможних родин, які не надто потребували ходити «дивитися, що там в інших». Я навіть інколи боялася, коли колядники приходили до нас: не знала, як стояти, що робити з руками, який мати вираз обличчя й скільки «прийнято» давати грошей. Завжди почувалася не у своїй тарілці.
А потім кілька років тому в офісі мій колега раптом почав співати колядку про Рахілу, і я зрозуміла, що знаю тільки про Різдво своєї родини й фактично нічого — про Різдво всіх інших. У мене ніколи не було проблем із ідентичністю, але, напевно, були проблеми з глибшим розумінням власного коріння.
У дитинстві я рахувала сіль за окрему страву, щоб їх точно було дванадцять на столі. Але ніколи не задумувалась, чому це вважається нормою. Чому ми не могли просто назбирати дванадцять повноцінних страв і мусили додатково рахувати окремо сіль, окремо хліб, хрін, цукерки в цукерниці.
Я ніколи не проводила Різдво за межами своєї родини. Новий рік — так, із друзями, в інших містах, з ночівлями та поїздками. Але Різдво завжди було «домашнім святом».
Був один рік, коли я не знала, чи зможу вирватися додому через роботу. Я прийшла додому й плакала, бо чомусь це було критично важливо — саме Різдво, саме вдома.
А потім я сиділа на презентації «Суперсили Різдва» в «Сенсі» — якраз на день святого Миколая. Пані Богдана говорила щось про сімейні традиції, і я раптом потягнулася до нотаток у телефоні й записала собі завдання: «написати рецепти усіх різдвяних страв нашої родини».
Я нічого не знала про те, як святкують інші. Чи відрізняється Різдво на Рівненщині від київських традицій. Як виглядає «перша зірка» на фронті. Чи рахують хліб за окрему страву на окупованих територіях — і чи взагалі зараз є можливість готувати дванадцять страв.
Після цієї антології я, можливо, тільки-тільки починаю розуміти, що Різдво — це не просто черговий вихідний на роботі. Що це щось значно більше: культурна перемога, яка повторюється щороку. Знак, що ми вистояли ще один рік. Що поки в нас є можливість запалити свічку та заспівати колядку — це означає, що країна, де цього Різдва немає, нас ще не накрила своєю пащекою.
Це буде перше Різдво без мого дідуся. Я майже певна, ��о мама поставить за столом ще одну порожню тарілку. Я вже пів року картаю себе за те, що не встигла зібрати більше його історій, досвіду, слів. Можливо, почну бодай із різдвяних — наприклад, з рецепта борщу з грибними вушками.
«Суперсила Різдва» — це антологія есеїв і текстів, у яких дуже різні люди розповідають свої історії Різдва: як вони святкують, що для них важливе за цим столом, у цих піснях, у цих днях. Тут є письменники й історики, музиканти й режисери, психологи й актори.
Книжка фіксує, як відзначають Різдво в різних куточках України: від умовно «класичної» квартирної куті з телевізором на фоні — до фронтових історій і досвідів людей, для яких свято тепер завжди стоїть поруч із війною.
«Суперсила Різдва» для мене почалася задовго до першої сторінки. Це книга грудня на книжковому клубі мого улюбленого «Сенсу» й водночас перша книжка, на презентацію якої я взагалі прийшла (у тому ж «Сенсі», до речі). Там же я підписала свій примірник у пані Богдани Неборак та пані Світлани Стретович. Тож для мене це насамперед дуже «сенсівська» книжка — з конкретним місцем, часом і людьми, з якими вона тепер асоціюється.
У моїй родині Різдво завжди було особливим. Не впевнена, що особисто для мене — так само, але в сукупності з іншими членами сім’ї ми завжди святкували й намагалися дотримуватися «правильних постулатів». Окремий піст — ні, бо хто відмовиться від ковбаски на щодень, але кутя, свічки, «поки не зійде перша зірка» — усе це було.
Чесно визнаю: я довго не усвідомлювала сакральність цього свята й його вагу — і для нашої культури, і для європейської загалом. З дитинства для мене це була просто чудова причина зібратися всім разом, смачно поїсти, прикрасити квартиру і подивитися, чи прийдуть цього року до нас колядники.
У нашій родині Різдво й Новий рік стояли ніби поруч, як дві частини одного великого свята, яке розтягується на півтора тижня. Коли Різдво ще було «за старим стилем», воно припадало майже впритул до мого дня народження — 6 січня. Я звикла, що це щасливі дні, коли мені постійно щось дарують: починаючи з першого січня й аж до сьомого. Я смачно їла, спала до дванадцятої дня, читала по книзі на день і слухала побажання гарного прийдешнього року від кожного, хто привозив мені подарунки.
Я обожнювала Новий рік, день народження, Різдво, зимові шкільні канікули. Єдине, про що реально сумувала, — що класний керівник не може поставити мені 12 з математики просто як подарунок, бо мій день народження ніколи не припадав на шкільний будній день. Повна несправедливість системи оцінювання.
Цього року ми вперше будемо святкувати Різдво без дідуся. Я усвідомила це не тоді, коли його не стало, і не тоді, коли ми говорили про плани на зиму. А коли дочитала есей Євгена Яновича в «Суперсилі Різдва». Він писав про втрату бабусі, а я раптом зрозуміла, що в переддень свята мені не зателефонує дідусь, не запитає, чи не прийду я до нього колядувати й забрати гостинця.
Я ніколи не ходила колядувати. Було якось страшно і ніяково: я — сором’язлива дитина з друзями з достатньо заможних родин, які не надто потребували ходити «дивитися, що там в інших». Я навіть інколи боялася, коли колядники приходили до нас: не знала, як стояти, що робити з руками, який мати вираз обличчя й скільки «прийнято» давати грошей. Завжди почувалася не у своїй тарілці.
А потім кілька років тому в офісі мій колега раптом почав співати колядку про Рахілу, і я зрозуміла, що знаю тільки про Різдво своєї родини й фактично нічого — про Різдво всіх інших. У мене ніколи не було проблем із ідентичністю, але, напевно, були проблеми з глибшим розумінням власного коріння.
У дитинстві я рахувала сіль за окрему страву, щоб їх точно було дванадцять на столі. Але ніколи не задумувалась, чому це вважається нормою. Чому ми не могли просто назбирати дванадцять повноцінних страв і мусили додатково рахувати окремо сіль, окремо хліб, хрін, цукерки в цукерниці.
Я ніколи не проводила Різдво за межами своєї родини. Новий рік — так, із друзями, в інших містах, з ночівлями та поїздками. Але Різдво завжди було «домашнім святом».
Був один рік, коли я не знала, чи зможу вирватися додому через роботу. Я прийшла додому й плакала, бо чомусь це було критично важливо — саме Різдво, саме вдома.
А потім я сиділа на презентації «Суперсили Різдва» в «Сенсі» — якраз на день святого Миколая. Пані Богдана говорила щось про сімейні традиції, і я раптом потягнулася до нотаток у телефоні й записала собі завдання: «написати рецепти усіх різдвяних страв нашої родини».
Я нічого не знала про те, як святкують інші. Чи відрізняється Різдво на Рівненщині від київських традицій. Як виглядає «перша зірка» на фронті. Чи рахують хліб за окрему страву на окупованих територіях — і чи взагалі зараз є можливість готувати дванадцять страв.
Після цієї антології я, можливо, тільки-тільки починаю розуміти, що Різдво — це не просто черговий вихідний на роботі. Що це щось значно більше: культурна перемога, яка повторюється щороку. Знак, що ми вистояли ще один рік. Що поки в нас є можливість запалити свічку та заспівати колядку — це означає, що країна, де цього Різдва немає, нас ще не накрила своєю пащекою.
Це буде перше Різдво без мого дідуся. Я майже певна, ��о мама поставить за столом ще одну порожню тарілку. Я вже пів року картаю себе за те, що не встигла зібрати більше його історій, досвіду, слів. Можливо, почну бодай із різдвяних — наприклад, з рецепта борщу з грибними вушками.
December 25, 2025
Літературна Коляда у Молодому театрі нарешті пробудила щось тепле, різдвяне, щемке, тому саме з книгою «Суперсила Різдва» провела свій святковий вихідний.
Тут читаєш спогади і досвіди відомих українців з дуже різних куточків України, і і кожний новий есей наче пробуджує прапам’ять, наповнює тебе та зароджує у тобі думки зробити наступного року нарешті ту кутю, яку ти не любиш. Хороші та дуже хороші тексти, які наживо, в авторському читанні, звучать навіть краще.
Тут читаєш спогади і досвіди відомих українців з дуже різних куточків України, і і кожний новий есей наче пробуджує прапам’ять, наповнює тебе та зароджує у тобі думки зробити наступного року нарешті ту кутю, яку ти не любиш. Хороші та дуже хороші тексти, які наживо, в авторському читанні, звучать навіть краще.
December 29, 2025
дуже класна книжка
незвично приємна, ностальгічна і тепла.
незвично приємна, ностальгічна і тепла.
January 26, 2026
7/10
✨ Це книжка про дуже різне Різдво. Про радісне, сумне, втомлене, тихе, доросле, дитяче. Мені дуже сподобалось, що ця збірка не каже: «святкувати треба ось так». Навпаки - вона показує, що жодного «правильного» способу святкувати Різдво немає. Хтось пише про традиції, хтось - про віру, хтось - про дитячі спогади, хтось - про втрати, самотність і тишу, а хтось - #про_війну. І все це існує поруч. Без змагання. Без ієрархії.
Це створює відчуття, що ми всі дуже різні, але в цій точці зими маємо дещо спільне.
Цю збірку хочеться читати по одному тексту за раз. Наче приходиш в гості до різних людей і кожен розповідає, яким є або було його Різдво - колись або тепер.
📚 Особисто для мене самі лише десять сторінок есея Артура Дроня роблять всю збірку вартою того, щоб її купити.
А скільки в цій невеличкій книжці ще всього цікавого.
✨ Юрій Макаров, наприклад, написав дещо (не дещо) іронічний есей про Ісуса як літературного героя та його історію як літературний твір. Це було дуже незвично та дозволило мені подивитись на цю історію під таким кутом, під яким я б сама ніколи не додумалась її розглянути.
🪄 Віктор Морозов розповів про те, як приніс свій переклад першої частини «Гаррі Поттера» в «А-БА-БА-ГА-ЛА-MA-ГУ» і майже рік переконував Івана Малковича взятись за історію «хлопчика, що вижив» нікому не відомої тоді авторки, і про те, яким чином це було повʼязано з Різдвом.
Тут також є історія про парамедикиню та три фронтові Різдва. І листи матері до загиблого сина. І «Війна за Різдво».
Есеї Тараса Прохаська та Антоніо Лукіча, на жаль, сподобались мені найменше, але загалом збірка дуже хороша. Я б не сказала, що це книжка «на раз». Це книжка, до якої хочеться повертатися - у різні грудні, у різні стани, до різних есеїв. Бо кожного разу вона звучатиме трохи інакше.
✨ Це книжка про дуже різне Різдво. Про радісне, сумне, втомлене, тихе, доросле, дитяче. Мені дуже сподобалось, що ця збірка не каже: «святкувати треба ось так». Навпаки - вона показує, що жодного «правильного» способу святкувати Різдво немає. Хтось пише про традиції, хтось - про віру, хтось - про дитячі спогади, хтось - про втрати, самотність і тишу, а хтось - #про_війну. І все це існує поруч. Без змагання. Без ієрархії.
Це створює відчуття, що ми всі дуже різні, але в цій точці зими маємо дещо спільне.
Цю збірку хочеться читати по одному тексту за раз. Наче приходиш в гості до різних людей і кожен розповідає, яким є або було його Різдво - колись або тепер.
📚 Особисто для мене самі лише десять сторінок есея Артура Дроня роблять всю збірку вартою того, щоб її купити.
А скільки в цій невеличкій книжці ще всього цікавого.
✨ Юрій Макаров, наприклад, написав дещо (не дещо) іронічний есей про Ісуса як літературного героя та його історію як літературний твір. Це було дуже незвично та дозволило мені подивитись на цю історію під таким кутом, під яким я б сама ніколи не додумалась її розглянути.
🪄 Віктор Морозов розповів про те, як приніс свій переклад першої частини «Гаррі Поттера» в «А-БА-БА-ГА-ЛА-MA-ГУ» і майже рік переконував Івана Малковича взятись за історію «хлопчика, що вижив» нікому не відомої тоді авторки, і про те, яким чином це було повʼязано з Різдвом.
Тут також є історія про парамедикиню та три фронтові Різдва. І листи матері до загиблого сина. І «Війна за Різдво».
Есеї Тараса Прохаська та Антоніо Лукіча, на жаль, сподобались мені найменше, але загалом збірка дуже хороша. Я б не сказала, що це книжка «на раз». Це книжка, до якої хочеться повертатися - у різні грудні, у різні стани, до різних есеїв. Бо кожного разу вона звучатиме трохи інакше.
November 30, 2025
неймовірно щемливі історії Різдва
дуже цікаво було, гарна озвучка від Абук
деякі традиції були знайомі, щось почула нове
найважливіша ідея Різдво - це велике світле сімейне свято і добре, що ця традиція у нас збереглась
дуже цікаво було, гарна озвучка від Абук
деякі традиції були знайомі, щось почула нове
найважливіша ідея Різдво - це велике світле сімейне свято і добре, що ця традиція у нас збереглась
January 12, 2026
З обкладинки може скластися враження, що попереду яскраві, затишні та святкові тексти. Але уважно читаючи анотацію, можна підкорегувати очікування: "Ця книга фіксує, як відзначають Різдво в різних куточках України".
Тож в цій книзі маємо 16 есеїв від авторів та авторок різних професій: письменники, сценаристи, музиканти, історики, режисери, художники, психологи, актори. Автори — різного віку та з різних куточків країни, але кожен розповідає, що для них є Різдво, як його святкували в минулому, в дитинстві.
Есеї доволі різного обсягу. Збіг або ні, що найбільше мені сподобався та запам'ятався найдовший есей від Вірляни Ткач — американської театральної режисерки українського походження. Було неймовірно цікаво слухати, як мистецькі групи під її керівництвом несли українську культуру (коляду зокрема) десятиліттями в США. Це було дійсно цінно та натхненно, і тільки через цю нову для мене інформацію варто було знайомитися з цією книгою.
Також дуже сподобалася передмова від Богдани Неборак — я зовсім не очікувала, що зможу розчулитися на передмові до збірки, а не від самої збірки.
Більшість інших есеїв трохи перегукувалися — родинні традиції, спогади, розмірковування на тему сенсу Різдва. Роздуми авторів спонукали і мене до рефлексії — чи було в моєму дитинстві Різдво, яке і коли. Або впізнавати теперішні традиції, з якими я познайомилися в останні роки на Гуцульщині.
В якійсь момент тема деколонізації почала домінувати. Напевно, що користь в цьому є, але після прочитання інших книг на цю тему, в збірці "Суперсила Різдва" все одно очікуєш інших акцентів. Думаю, що ця книга більше сподобається поціновувачам нон-фікшену.
Книгу слухала в прекрасній озвучці від АБУК, але в цьому є і недолік — цитат не буде 😅
Планую запровадити традицію читати різдвяні збірки кожного року, адже традицій багато не буває!
Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
Тож в цій книзі маємо 16 есеїв від авторів та авторок різних професій: письменники, сценаристи, музиканти, історики, режисери, художники, психологи, актори. Автори — різного віку та з різних куточків країни, але кожен розповідає, що для них є Різдво, як його святкували в минулому, в дитинстві.
Есеї доволі різного обсягу. Збіг або ні, що найбільше мені сподобався та запам'ятався найдовший есей від Вірляни Ткач — американської театральної режисерки українського походження. Було неймовірно цікаво слухати, як мистецькі групи під її керівництвом несли українську культуру (коляду зокрема) десятиліттями в США. Це було дійсно цінно та натхненно, і тільки через цю нову для мене інформацію варто було знайомитися з цією книгою.
Також дуже сподобалася передмова від Богдани Неборак — я зовсім не очікувала, що зможу розчулитися на передмові до збірки, а не від самої збірки.
Більшість інших есеїв трохи перегукувалися — родинні традиції, спогади, розмірковування на тему сенсу Різдва. Роздуми авторів спонукали і мене до рефлексії — чи було в моєму дитинстві Різдво, яке і коли. Або впізнавати теперішні традиції, з якими я познайомилися в останні роки на Гуцульщині.
В якійсь момент тема деколонізації почала домінувати. Напевно, що користь в цьому є, але після прочитання інших книг на цю тему, в збірці "Суперсила Різдва" все одно очікуєш інших акцентів. Думаю, що ця книга більше сподобається поціновувачам нон-фікшену.
Книгу слухала в прекрасній озвучці від АБУК, але в цьому є і недолік — цитат не буде 😅
Планую запровадити традицію читати різдвяні збірки кожного року, адже традицій багато не буває!
Запрошую до telegram-каналу "Під сонцем - теплий книжковий канал"
December 26, 2025
Були чудові есеї, були просто хороші, був пан Янович🥲. Як і завжди з такими різношерстними збірками — кожен знайде своє.
Маленьке «але» до видавців.
У книзі вказано: «Тексти були написані авторами ексклюзивно для видання «Суперсила Різдва». Але, наприклад, есей Артура Дроня я вже читала в його збірці.
Якось, щось, цейво вийшло.
Маленьке «але» до видавців.
У книзі вказано: «Тексти були написані авторами ексклюзивно для видання «Суперсила Різдва». Але, наприклад, есей Артура Дроня я вже читала в його збірці.
Якось, щось, цейво вийшло.
January 3, 2026
Класний концепт, у більшості випадків блискучі оповідання, за якими стоять лідери думок. У деяких оповіданнях подобається велика відкритість та щирість, а головне — чесність. Не знав, наприклад, що Антоніо Лукіч трохи Грінч)
December 9, 2025
Найкраща з різдвяних збірок, які потрапляли мені до рук.
🎄Сподобалась тим, що її писали не тільки письменники. В цій збірці є оповідання від театральної режисерки, від художниці іконописиці, від музиканта ітд.
🎄Мені ці тексти цінні не в художньому сенсі, а в значеннєвому. Кожен автор розказує своє, те що було важливим для нього, і це дає обʼємність традиціям - бо ж можна на все це подивитись з різних ракурсів, а не тільки під вже всім знайоме «12 страв».
🎄Оповідки ще чудові тим, що вони дуже справжні. Відчувається, що автори писали те, що вони хотіли сказати, а не те що ми б хотіли почути (як часто буває в тематичних антологіях, коли є одна тема і автори пробують підстосуватись під очікування читачів, добре, що тут цього не сталось, за це висока оцінка).
🎄Окрема подяка упорядникам - оповідання йшли дуже гармонічно одне за одним, і я читала їх саме в тому порядку, як вони укладені за змістом. Саме так і раджу.
🎄і окремо теж оформлення - воно чудове! Мені дуже подобається коли в збірках автор тексту і назва оповідання є на кожній сторінці, а не тільки в змісті і заголовку.
🎄Сподобалась тим, що її писали не тільки письменники. В цій збірці є оповідання від театральної режисерки, від художниці іконописиці, від музиканта ітд.
🎄Мені ці тексти цінні не в художньому сенсі, а в значеннєвому. Кожен автор розказує своє, те що було важливим для нього, і це дає обʼємність традиціям - бо ж можна на все це подивитись з різних ракурсів, а не тільки під вже всім знайоме «12 страв».
🎄Оповідки ще чудові тим, що вони дуже справжні. Відчувається, що автори писали те, що вони хотіли сказати, а не те що ми б хотіли почути (як часто буває в тематичних антологіях, коли є одна тема і автори пробують підстосуватись під очікування читачів, добре, що тут цього не сталось, за це висока оцінка).
🎄Окрема подяка упорядникам - оповідання йшли дуже гармонічно одне за одним, і я читала їх саме в тому порядку, як вони укладені за змістом. Саме так і раджу.
🎄і окремо теж оформлення - воно чудове! Мені дуже подобається коли в збірках автор тексту і назва оповідання є на кожній сторінці, а не тільки в змісті і заголовку.
Read
January 31, 2026Добра, дуже добра збірка.
Мені лише не підійшов формат (аудіо), вкотре розумію що це не мій формат читання.
Мені лише не підійшов формат (аудіо), вкотре розумію що це не мій формат читання.
December 20, 2025
Обережно! Ця книга розпаковує різдвяні спогади різної давності! Іноді приємні, іноді не дуже. Але з цією книгою маємо унікальну нагоду провести ревізію пам'яті і обрати той спосіб пам'ятання Різдва, який стане джерелом натхнення і внутрішнього тепла. Адже ми самі відповідальні за свій настрій, своє свято і своє майбутнє. Тож ця книга - прекрасний інструмент, щоб допомогти собі зануритися в атмосферу передчуття різдвяного дива і відкалібрувати цінність цього свята. "...в цей складний період нам потрібні опори, що подарують особливе почуття свята, яке ми зможемо пронести через цілий рік..."
Це дуже вдале і своєчасне рішення - об'єднати під однією обкладинкою 16 есеїв про Різдво як 16 дуже різних досвідів. У кожного автора свій унікальний шлях до розуміння Коляди, і на їх прикладі книга пропонує пізнати відмінне між нами і водночас спробувати знайти те, що нас єднає ("Бути разом - те, що дає відчуття суперсили"). З цією метою автори есеїв оповідають про Різдво як про культурний код нації, про повернення до свого справжнього коріння, про самоактуалізацію, про цінність родини, про здатність українського народу "відроджуватися з попелу", про віру у диво, що дарує наснагу продовжувати боротьбу. "Різдво - окрема пора року. Історія прожитих Різдв - окрема біографія. П'ята кімната".
Переважно тексти з цієї збірки працюють на емоціях. Тому кожному читачу відгукуються есеї тих авторів, які мають ближчий досвід, і як наслідок - набір улюблених есеїв у кожного читача буде різним. Наприклад, я виділяю у цій збірці дві перлини - есей Ярослава Грицака (отримала багато матеріалу для роздумів) і есей Євгенії Кузнєцової (бо її досвід мені найближчий).
Для мене ця книга стала пошуком моєї особистої відповіді на питання: "Для чого нам Різдво?" Питання, яке насправді ніколи не стояло переді мною, бо в моєму одеському дитинстві на зламі 90-х і нульових Різдво асоціювалося максимум з дванадцятьма стравами і необхідністю відбути виснажливі "гості". На жаль, таке "безтрадиційне" Різдво тоді для мене не несло глибшого ідеологічного, релігійного чи культурного змістовного наповнення. Але водночас ця книга нагадала мені, як у дитинстві я (і як виявилося, не тільки я) ніяк не могла зрозуміти, чому всі західні фільми і пісні присвячені "merry Christmas", а не "happy New year"? Мабуть, це була перша несмілива здогадка, що у нас спробували відібрати щось важливе ("совєцька традиція навмисно роз'єднала те, що насправді поєднувало Різдво, - відчуття оновлення часу, магію й доброту"). І саме ця книга нині дозволила мені відчути неосяжність сенсів Різдва, а також показала разючу відмінність між "країною, де святкують Різдво, і країною, де Різдво є пустим звуком". "Християнські колядки є традицією західнохристиянського світу. Росія від цього світу відгороджена і географічно, і політично". "Культурні відмінності мають політичне значення. В Україні Різдво було і залишається сімейним святом... Життя більшості росіян, повторюю, є життям без різдвяної радості. Воно просякнуто насильством..." "Притлумлювати, стримувати диво - ось що найкраще робила система".
Оцінюючи книги такого типу, дуже легко піддатися емоціям: ось нам розповіли про свято, ось ми доторкнулися до чужих приємних спогадів і ось уже відчули атмосферу різдвяного дива. І дійсно, деякі есеї мені дуже сподобалися - тож якщо вони були написані спеціально для цієї книги, то це означає, що збірка виконала своє призначення. Але насправді ця книга не спрацювала для мене як цілісний твір. Видавалося, що деякі есеї були зайвими - так ніби вони включені чи то з поваги до витраченого автором часу, чи то для обсягу... Есеї, які мені не сподобалися, мали одну з двох вад: або не давали жодної нової думки, або не несли особистого досвіду проживання Різдва (чи описували його дуже формально).
Крім того, мені не вистачало якогось базового екскурсу на початку або хоча б роз'яснювальних приміток безпосередньо по тексту, бо все-таки у читачів можуть бути дуже різні рівні розуміння символізму, призначення та атрибутики Різдва/Коляди. Мені не хочеться вірити, що я єдина читачка, кому довелося гуглити, що таке Коляда та віншування, яка різниця між колядками і щедрівками, як виглядають пампухи, що таке вертеп Галагана... Але залишаюся з думкою, що "не бути носієм усіх цих традицій, але приймати їх як свої, рідні - це якийсь дуже особливий досвід", а також "все-таки класно, що Різдво є. І класно, що ми потихеньку вчимося його святкувати".
"...ми перемагаємо війну щоразу, коли повертаємо тілові його важливість та унікальність... І тіло є дверима, крізь які можна розгледіти Перемогу. Бо саме тілесність стоїть на захисті таких нефізичних категорій, як патріотизм, вірність, любов". "Бо жити - це перемагати війну. Перемагати забуття".
"І тут магія Різдва має значення. Вона дає нам віру, що царство Ірода, яким би сильним воно не виглядало, приречене і груба сила уступає силі правди".
"У кінці грудня так мало світла і так багато емоційних ям, але ми збираємося, сідаємо разом і символічно відзначаємо початок нового шляху..." "Різдво виявилося тією самою єдиною свічкою серед мороку, яка засвідчувала, що навіть у найтемніші часи світло є. Що пам'ять є добром, яке перемагає..."
"Аби тільки вижити нам усім, дожити до внуків, щоб вони врешті змогли сказати те, чого ніколи не могла сказати я: "Моя бабуся на Різдво завжди..." Бо чиєсь завжди почнеться тільки завтра".
"Реальність жахлива, трагічна, неправильна й несправедлива. Місцями кумедна й чарівна. Але як же добре, що в ній є світлі казки, бо без віри в них стає зовсім сумно".
"...яка насправді розкіш - мати батьків, котрих вважав за справжніх чародіїв".
Це дуже вдале і своєчасне рішення - об'єднати під однією обкладинкою 16 есеїв про Різдво як 16 дуже різних досвідів. У кожного автора свій унікальний шлях до розуміння Коляди, і на їх прикладі книга пропонує пізнати відмінне між нами і водночас спробувати знайти те, що нас єднає ("Бути разом - те, що дає відчуття суперсили"). З цією метою автори есеїв оповідають про Різдво як про культурний код нації, про повернення до свого справжнього коріння, про самоактуалізацію, про цінність родини, про здатність українського народу "відроджуватися з попелу", про віру у диво, що дарує наснагу продовжувати боротьбу. "Різдво - окрема пора року. Історія прожитих Різдв - окрема біографія. П'ята кімната".
Переважно тексти з цієї збірки працюють на емоціях. Тому кожному читачу відгукуються есеї тих авторів, які мають ближчий досвід, і як наслідок - набір улюблених есеїв у кожного читача буде різним. Наприклад, я виділяю у цій збірці дві перлини - есей Ярослава Грицака (отримала багато матеріалу для роздумів) і есей Євгенії Кузнєцової (бо її досвід мені найближчий).
Для мене ця книга стала пошуком моєї особистої відповіді на питання: "Для чого нам Різдво?" Питання, яке насправді ніколи не стояло переді мною, бо в моєму одеському дитинстві на зламі 90-х і нульових Різдво асоціювалося максимум з дванадцятьма стравами і необхідністю відбути виснажливі "гості". На жаль, таке "безтрадиційне" Різдво тоді для мене не несло глибшого ідеологічного, релігійного чи культурного змістовного наповнення. Але водночас ця книга нагадала мені, як у дитинстві я (і як виявилося, не тільки я) ніяк не могла зрозуміти, чому всі західні фільми і пісні присвячені "merry Christmas", а не "happy New year"? Мабуть, це була перша несмілива здогадка, що у нас спробували відібрати щось важливе ("совєцька традиція навмисно роз'єднала те, що насправді поєднувало Різдво, - відчуття оновлення часу, магію й доброту"). І саме ця книга нині дозволила мені відчути неосяжність сенсів Різдва, а також показала разючу відмінність між "країною, де святкують Різдво, і країною, де Різдво є пустим звуком". "Християнські колядки є традицією західнохристиянського світу. Росія від цього світу відгороджена і географічно, і політично". "Культурні відмінності мають політичне значення. В Україні Різдво було і залишається сімейним святом... Життя більшості росіян, повторюю, є життям без різдвяної радості. Воно просякнуто насильством..." "Притлумлювати, стримувати диво - ось що найкраще робила система".
Оцінюючи книги такого типу, дуже легко піддатися емоціям: ось нам розповіли про свято, ось ми доторкнулися до чужих приємних спогадів і ось уже відчули атмосферу різдвяного дива. І дійсно, деякі есеї мені дуже сподобалися - тож якщо вони були написані спеціально для цієї книги, то це означає, що збірка виконала своє призначення. Але насправді ця книга не спрацювала для мене як цілісний твір. Видавалося, що деякі есеї були зайвими - так ніби вони включені чи то з поваги до витраченого автором часу, чи то для обсягу... Есеї, які мені не сподобалися, мали одну з двох вад: або не давали жодної нової думки, або не несли особистого досвіду проживання Різдва (чи описували його дуже формально).
Крім того, мені не вистачало якогось базового екскурсу на початку або хоча б роз'яснювальних приміток безпосередньо по тексту, бо все-таки у читачів можуть бути дуже різні рівні розуміння символізму, призначення та атрибутики Різдва/Коляди. Мені не хочеться вірити, що я єдина читачка, кому довелося гуглити, що таке Коляда та віншування, яка різниця між колядками і щедрівками, як виглядають пампухи, що таке вертеп Галагана... Але залишаюся з думкою, що "не бути носієм усіх цих традицій, але приймати їх як свої, рідні - це якийсь дуже особливий досвід", а також "все-таки класно, що Різдво є. І класно, що ми потихеньку вчимося його святкувати".
"...ми перемагаємо війну щоразу, коли повертаємо тілові його важливість та унікальність... І тіло є дверима, крізь які можна розгледіти Перемогу. Бо саме тілесність стоїть на захисті таких нефізичних категорій, як патріотизм, вірність, любов". "Бо жити - це перемагати війну. Перемагати забуття".
"І тут магія Різдва має значення. Вона дає нам віру, що царство Ірода, яким би сильним воно не виглядало, приречене і груба сила уступає силі правди".
"У кінці грудня так мало світла і так багато емоційних ям, але ми збираємося, сідаємо разом і символічно відзначаємо початок нового шляху..." "Різдво виявилося тією самою єдиною свічкою серед мороку, яка засвідчувала, що навіть у найтемніші часи світло є. Що пам'ять є добром, яке перемагає..."
"Аби тільки вижити нам усім, дожити до внуків, щоб вони врешті змогли сказати те, чого ніколи не могла сказати я: "Моя бабуся на Різдво завжди..." Бо чиєсь завжди почнеться тільки завтра".
"Реальність жахлива, трагічна, неправильна й несправедлива. Місцями кумедна й чарівна. Але як же добре, що в ній є світлі казки, бо без віри в них стає зовсім сумно".
"...яка насправді розкіш - мати батьків, котрих вважав за справжніх чародіїв".
January 17, 2026
Збірка з неймовірними авторами від не менш неймовірної упорядниці. Тексти, що дають змогу побачити декілька вимірів Різдва. Сповнитися вірою, відчути єдність. Зрозуміти витоки. Усвідомити необхідність представлення українських традицій у міжнародній спільноті. І просто книга, що зігріває. Шкодую лише, що не прочитала до Різдва – додала б собі більшого дива.
«Знак Різдва великий. Він ставить людину на міцну опору призначеності. Він мав би позбавити страху життя. Він виразно свідчить про те, що Творець світу визначив найважливішим, щоб ми жили на землі такими, якими сотворені. Щоби не тільки мріяли про життя вічне, в якому все буде інакше, але й витримали з радістю всі випробування короткого життя земного, якого попросту неможливо уникнути. Зрештою, Він спробував усе на собі. І вирішив, що життя земне має бути. Здається, цього досить, щоби входити у Різдво ще раз і ще раз, доки вистачить виділеної сили»
(Тарас Прохасько)
«Я вірю, що традиція — це не попіл, а вогонь. Вона постійно оновлюється, виходить на нові віражі. Я не певен, що зараз ми маємо відповідь на питання «як далі?», не певен, чи розуміємо, як Різдво має обʼєднувати нас усіх і як правильно працювати з нашою спадщиною та фольклором. Я не вірю в чисту реконструкцію. Сто років тому наші предки зробили більше для актуалізації фольклору, ніж ми сьогодні. Ми розгублені. Ми багато говоримо про авангард початку XX століття, але як багато авангард переосмислив із традиційного і релігійного мистецтва! Скільки храмів авангардисти розписали в сучасній традиції. Зараз ми боїмося цього. А відтак боїмося підходити й до Різдва з нестандартного чи неочевидного боку, це некомфортно. Але хтось таки має це робити. Бо ж Різдво - це ще й певна естафета, яку ми приймаємо й передаємо далі»
(Павло Гудімов)
«Різдво виявилося тією самою єдиною свічкою серед мороку, яка засвідчувала, що навіть у найтемніші часи світло є. Що памʼять є добром, яке перемагає, навіть якщо сталося незворотне. Яка б темрява не огортала місце, де ви зібралися, Різдво збирає в думках за столом усіх, хто в кращих світах, хто його не зустріне.
Усі місця, де я зустрічала три фронтові Різдва впродовж цих років, огорнуті мороком окупації, з якого їх належить визволити, аби не дати побачити цей морок іншим містам. Надія, з якою зустрічаємо кожне наступне Різдво, — у наші часи вона про це»
(Ярина Чорногуз)
«Співати традиційну коляду — це прекрасно, але коли народжується щось абсолютно нове й продовжує жити далі, хай би що це не було, — ось де справжнє Різдво. А воно мусить перш за все жити — не завмирати, не камʼяніти, - знаходити нові варіації, нові жанри й нові втілення, аби попри все тривало різдвяне диво, якого завжди було значно більше ніж темряви»
(Віктор Морозов)
«Знак Різдва великий. Він ставить людину на міцну опору призначеності. Він мав би позбавити страху життя. Він виразно свідчить про те, що Творець світу визначив найважливішим, щоб ми жили на землі такими, якими сотворені. Щоби не тільки мріяли про життя вічне, в якому все буде інакше, але й витримали з радістю всі випробування короткого життя земного, якого попросту неможливо уникнути. Зрештою, Він спробував усе на собі. І вирішив, що життя земне має бути. Здається, цього досить, щоби входити у Різдво ще раз і ще раз, доки вистачить виділеної сили»
(Тарас Прохасько)
«Я вірю, що традиція — це не попіл, а вогонь. Вона постійно оновлюється, виходить на нові віражі. Я не певен, що зараз ми маємо відповідь на питання «як далі?», не певен, чи розуміємо, як Різдво має обʼєднувати нас усіх і як правильно працювати з нашою спадщиною та фольклором. Я не вірю в чисту реконструкцію. Сто років тому наші предки зробили більше для актуалізації фольклору, ніж ми сьогодні. Ми розгублені. Ми багато говоримо про авангард початку XX століття, але як багато авангард переосмислив із традиційного і релігійного мистецтва! Скільки храмів авангардисти розписали в сучасній традиції. Зараз ми боїмося цього. А відтак боїмося підходити й до Різдва з нестандартного чи неочевидного боку, це некомфортно. Але хтось таки має це робити. Бо ж Різдво - це ще й певна естафета, яку ми приймаємо й передаємо далі»
(Павло Гудімов)
«Різдво виявилося тією самою єдиною свічкою серед мороку, яка засвідчувала, що навіть у найтемніші часи світло є. Що памʼять є добром, яке перемагає, навіть якщо сталося незворотне. Яка б темрява не огортала місце, де ви зібралися, Різдво збирає в думках за столом усіх, хто в кращих світах, хто його не зустріне.
Усі місця, де я зустрічала три фронтові Різдва впродовж цих років, огорнуті мороком окупації, з якого їх належить визволити, аби не дати побачити цей морок іншим містам. Надія, з якою зустрічаємо кожне наступне Різдво, — у наші часи вона про це»
(Ярина Чорногуз)
«Співати традиційну коляду — це прекрасно, але коли народжується щось абсолютно нове й продовжує жити далі, хай би що це не було, — ось де справжнє Різдво. А воно мусить перш за все жити — не завмирати, не камʼяніти, - знаходити нові варіації, нові жанри й нові втілення, аби попри все тривало різдвяне диво, якого завжди було значно більше ніж темряви»
(Віктор Морозов)
December 17, 2025
Як же я проревілася на передмові Богдани! Людоньки, може тому далі читати стало легше? Далі мене трусило хіба під кінець декількох історій.
Але ж чудова книга! Здається, що таке чарівне свято розгорнули переді мною з усіх можливих сторін. Проте ні, адже Різдво одне, але таке у всіх різне ✨
Але ж чудова книга! Здається, що таке чарівне свято розгорнули переді мною з усіх можливих сторін. Проте ні, адже Різдво одне, але таке у всіх різне ✨
December 22, 2025
Точно захочеться перечитати наступного року, але не всі есеї однаково цікаві.
December 19, 2025
Я чомусь думала, що ця книжка огорне атмосферою українського Різдва, що тут будуть затишні художні історії.
Затишок там все ж можна відчути, але тільки після того, як відпустить відчуття несправедливості. Насправді ж ця книга для мене стала поглядом на війну через призму Різдва – про боротьбу за своє впродовж багатьох років. Щиро вважаю, що вона потрапила до мене у дуже слушний момент і підсвітила відповіді на питання, які давно сиділи в голові.
Затишок там все ж можна відчути, але тільки після того, як відпустить відчуття несправедливості. Насправді ж ця книга для мене стала поглядом на війну через призму Різдва – про боротьбу за своє впродовж багатьох років. Щиро вважаю, що вона потрапила до мене у дуже слушний момент і підсвітила відповіді на питання, які давно сиділи в голові.
December 16, 2025
Деякі історії в саме серденько, але більшість мені не сподобалася. Навіщо тут Янович я взагалі не зрозуміла
December 7, 2025
Книжка, яку в дні очікування Різдва потребувало моє серце. Дуже щемка, глибока і чуттєва. Про Бога і про Україну. Про віру і надію. Різні історії з різних куточків України, але як же водночас багато там спільного. Усі ми прагнемо дива, любові, тепла, родини. Нехай якомога швидше все це станеться з нами ♥️
December 10, 2025
⭐ 3.5
"Зрештою коляда таки була прийнята... І ми пронесли її через війни, голоди, геноциди, репресії, переселення, ядерні катастрофи, забуття і мовчання. Але чи переживе вона ще одне-два покоління?"
Тепла, камерна збірка з 17 історій, есеїв і розмислів про Різдво з різних куточків України 💭 Читалася вона як розмова з рідними за святковим столом — коли всі вже ситі і наповнюєшся хіба духовно: спогадами про минуле і надіями на прийдешнє.
Очікувано, найсильніше мені відгукнулися тексти авторів із Галичини — роздуми Ярослава Грицака, Віктора Морозова, Павла Гудімова. Опис традицій в текстах читався як щось максимально близьке і рідне 🎄
🤍 Абсолютним фаворитом став текст Богдана Логвиненка "Повернення додому": тут і цікаві історії святкувань самого автора, і хороші думки, щоб залишити з собою після прочитання. Також сподобалися есеї Антоніо Лукіча та Іванки Крип’якевич-Димид — перший виділявся яскравим описом Різдва в Ужгороді, а друга оповідь — тихою інтимною згадкою про близьку людину.
Були й приємні для мене відкриття: зокрема про коляду «А в нашого пана сімсот голубів» або ж верховинську різдвяну страву — шухи, про яку я раніше не знала і тепер хочу спробувати☺️
Втім, збірки мені не вистачило — вона здалась закороткою. Хотілося б залучити більше авторів, отримати ширший зріз традицій і рефлексій. Бо насправді вийшло гарно — таке різне Різдво від родини до родини, але єдине у своїй суті.
💭 «Війна між Україною і Росією є війною між країною, де святкують Різдво, і країною, де свято Різдва стало пустим звуком.»
💭 «Ялинкові прикраси — то як бібліотека двох читунів, які вирішили жити разом і склали дві книгозбірні у спільну шафу.»
💭 «Скільки не вмикай "Один удома", ти не станеш заробляти, як тато Кевіна. Скільки не передивляйся "Відпочинок за обміном" — Джуд Лоу не врятує твою любов.»
"Зрештою коляда таки була прийнята... І ми пронесли її через війни, голоди, геноциди, репресії, переселення, ядерні катастрофи, забуття і мовчання. Але чи переживе вона ще одне-два покоління?"
Тепла, камерна збірка з 17 історій, есеїв і розмислів про Різдво з різних куточків України 💭 Читалася вона як розмова з рідними за святковим столом — коли всі вже ситі і наповнюєшся хіба духовно: спогадами про минуле і надіями на прийдешнє.
Очікувано, найсильніше мені відгукнулися тексти авторів із Галичини — роздуми Ярослава Грицака, Віктора Морозова, Павла Гудімова. Опис традицій в текстах читався як щось максимально близьке і рідне 🎄
🤍 Абсолютним фаворитом став текст Богдана Логвиненка "Повернення додому": тут і цікаві історії святкувань самого автора, і хороші думки, щоб залишити з собою після прочитання. Також сподобалися есеї Антоніо Лукіча та Іванки Крип’якевич-Димид — перший виділявся яскравим описом Різдва в Ужгороді, а друга оповідь — тихою інтимною згадкою про близьку людину.
Були й приємні для мене відкриття: зокрема про коляду «А в нашого пана сімсот голубів» або ж верховинську різдвяну страву — шухи, про яку я раніше не знала і тепер хочу спробувати☺️
Втім, збірки мені не вистачило — вона здалась закороткою. Хотілося б залучити більше авторів, отримати ширший зріз традицій і рефлексій. Бо насправді вийшло гарно — таке різне Різдво від родини до родини, але єдине у своїй суті.
💭 «Війна між Україною і Росією є війною між країною, де святкують Різдво, і країною, де свято Різдва стало пустим звуком.»
💭 «Ялинкові прикраси — то як бібліотека двох читунів, які вирішили жити разом і склали дві книгозбірні у спільну шафу.»
💭 «Скільки не вмикай "Один удома", ти не станеш заробляти, як тато Кевіна. Скільки не передивляйся "Відпочинок за обміном" — Джуд Лоу не врятує твою любов.»
December 30, 2025
«Суперсила Різдва» — це збірка есеїв від різних публічних людей України про їхній досвід Різдва.
Тут є особисті історії, культурні спостереження, історичні контексти, різні епохи й різні інтонації — загалом 16 текстів, які не нав’язують одне правильне бачення, а радше пропонують подумати:
а що таке Різдво для мене?
Для мене ця книжка стала не стільки художнім читанням, скільки текстом для осмислення.
Тут не варто шукати складних метафор чи витонченої стилістики — художній рівень есеїв різний і не завжди дуже високий.
Її сила — у сенсі й у тих рефлексіях, які вона запускає.
Ця збірка допомогла мені чіткіше усвідомити, що таке Різдво для нашої культури, для українців і ширше — для європейського контексту.
Про єднання, родину, колядування, живу традицію.
І тут особливо гостро відчувається різниця з Росією, де колядування як явище фактично відсутнє. Недарма в книжці з’являється формулювання, яке дуже точно все підсумовує:
«Війна між Україною і Росією є війною між країною, де святкують Різдво,
і країною, де свято Різдва стало пустим звуком».
У моїй родині зі святами завжди був «повний фарш», але найбільший акцент робився на Новому році, а Різдво довгий час залишалося десь на периферії.
З роками це змінилося — і саме зараз Різдво стало для мене одним із найважливіших свят.
Найбільше в цій збірці мені відгукнувся есей Антонія Лукича — через спосіб мислення і хід думок.
Загалом же ця книжка дає простір для роздумів:
з чого складається моє / наше Різдво,
скільки було зроблено, щоб це не втратити,
яким воно є зараз і яким буде далі,
і які сенси ми в нього вкладаємо.
Більше книжкового: https://t.me/knygonos
Тут є особисті історії, культурні спостереження, історичні контексти, різні епохи й різні інтонації — загалом 16 текстів, які не нав’язують одне правильне бачення, а радше пропонують подумати:
а що таке Різдво для мене?
Для мене ця книжка стала не стільки художнім читанням, скільки текстом для осмислення.
Тут не варто шукати складних метафор чи витонченої стилістики — художній рівень есеїв різний і не завжди дуже високий.
Її сила — у сенсі й у тих рефлексіях, які вона запускає.
Ця збірка допомогла мені чіткіше усвідомити, що таке Різдво для нашої культури, для українців і ширше — для європейського контексту.
Про єднання, родину, колядування, живу традицію.
І тут особливо гостро відчувається різниця з Росією, де колядування як явище фактично відсутнє. Недарма в книжці з’являється формулювання, яке дуже точно все підсумовує:
«Війна між Україною і Росією є війною між країною, де святкують Різдво,
і країною, де свято Різдва стало пустим звуком».
У моїй родині зі святами завжди був «повний фарш», але найбільший акцент робився на Новому році, а Різдво довгий час залишалося десь на периферії.
З роками це змінилося — і саме зараз Різдво стало для мене одним із найважливіших свят.
Найбільше в цій збірці мені відгукнувся есей Антонія Лукича — через спосіб мислення і хід думок.
Загалом же ця книжка дає простір для роздумів:
з чого складається моє / наше Різдво,
скільки було зроблено, щоб це не втратити,
яким воно є зараз і яким буде далі,
і які сенси ми в нього вкладаємо.
Більше книжкового: https://t.me/knygonos
January 5, 2026
Як кожен автор у цій книжці написав про свої думки навколо Різдва, так і у житті кожен із нас пише свою історію цього свята.
Колись таке привабливе «американське» Різдво не викликало у мене питань, а лише захоплення. Кіношний апофеоз всього, що тільки можна купити складався у чудирнацькі сімейні історії, що врешті і були основним сенсом кінострічки, пісні чи книги.
Українське Різдво було малознайомим, неприйнятим та навіть більш далеким за чиєсь кіношне, але всі обставини склалися так, аби це змінилось.
І ця книга для мене саме про це. Не так важливо у кого «автентичніші», «достовірніші» чи «чистіші» традиції. Сьогодні, можливо, ми - ті самі майбутні бабусі, про яких онуки будуть казати: «так робила моя бабуся на Різдво». Ми тут і зараз пишемо недописане, недопередане чи втрачене. Нехай будуть пампухи з ігристим, «Один удома», кутя з мигдалем чи лише одна страва на святковому столі у супроводі Сінатри чи щедрівок. Це НАШЕ Різдво і в цьому його суперсила.
Колись таке привабливе «американське» Різдво не викликало у мене питань, а лише захоплення. Кіношний апофеоз всього, що тільки можна купити складався у чудирнацькі сімейні історії, що врешті і були основним сенсом кінострічки, пісні чи книги.
Українське Різдво було малознайомим, неприйнятим та навіть більш далеким за чиєсь кіношне, але всі обставини склалися так, аби це змінилось.
І ця книга для мене саме про це. Не так важливо у кого «автентичніші», «достовірніші» чи «чистіші» традиції. Сьогодні, можливо, ми - ті самі майбутні бабусі, про яких онуки будуть казати: «так робила моя бабуся на Різдво». Ми тут і зараз пишемо недописане, недопередане чи втрачене. Нехай будуть пампухи з ігристим, «Один удома», кутя з мигдалем чи лише одна страва на святковому столі у супроводі Сінатри чи щедрівок. Це НАШЕ Різдво і в цьому його суперсила.
Read
December 24, 2025янович тепер і письменник? хто далі напише книжку - спартак субота? а, ой, точно
взагалі, зі всієї збірки сподобалось буквально декілька оповідань - від Цілик, Лукіча (тепер хочу, щоб він написав роман!), Дроня
взагалі, зі всієї збірки сподобалось буквально декілька оповідань - від Цілик, Лукіча (тепер хочу, щоб він написав роман!), Дроня
January 21, 2026
краща книга про Різдво в Україні, яку я читала. вона також єдина :)
мій улюблений текст — Антоніо Лукіча, хоча більшість дуже хороші. лише одне не осилила до кінця, але в тому й перевага збірки оповідань — обираєш, що тобі до душі.
мій улюблений текст — Антоніо Лукіча, хоча більшість дуже хороші. лише одне не осилила до кінця, але в тому й перевага збірки оповідань — обираєш, що тобі до душі.
January 28, 2026
Книга, що зворушує в пам'яті різні моменти та надихає на роздуми про важливе.
December 11, 2025
Читайте цю книжку, щоб відчути тепло, оте таке зсередини. Читайте її, щоб відчути світло, як вифлеємський вогник на свічці. Читайте, щоб трошки посумувати, але отим світлим сумом, який має в собі надію. Читайте, щоб посміхатись, іноді на повну, іноді з сльозою в кутику очей. Читайте, щоб віднайти сенс Різдва, або запевнитись що ви його і не губили. Читайте, бо це з того найкращого що ви можете зробити для себе перед Різдвом.
«…аби попри все тривало різдвяне диво, якого завжди було значно більше ніж темряви.»
«…аби попри все тривало різдвяне диво, якого завжди було значно більше ніж темряви.»
January 7, 2026
Сміялась і плакала. Таке прекрасне завершення цього різдвяного сезону для мене. Часом ці тексти - свіже і нове богословʼя. Таке, яке має бути в наш час, для наших зболених і таких теплих родин.
Книга про справжню віру, про нових наших святих і мучеників. І про те, як моє покоління і наші батьки згадали і вигадали наше Різдво. Зі сподіванням, що колись якісь дітки скажуть: «а моя бабуся на Різдво завжди…» і оце буде до сліз правильно, оце буде наше чудо.
Книга про справжню віру, про нових наших святих і мучеників. І про те, як моє покоління і наші батьки згадали і вигадали наше Різдво. Зі сподіванням, що колись якісь дітки скажуть: «а моя бабуся на Різдво завжди…» і оце буде до сліз правильно, оце буде наше чудо.
December 20, 2025
Різнопланова збірка, що є і плюсом, і мінусом. радше сподобалася, ніж ні.
January 21, 2026
Мушу визнати, що не всі есеї мені сподобались. Особливо перша половина книги. Я не відчула якогось звʼязку з написаним і було трохи нецікаво читати. Тому це вплинуло на мої загальні враження. Друга половина збірки була для мене набагато сильнішою. Зараз я трохи узагальнюю першу і другу частини, бо і там і там були есеї, які сподобались більше чи менше, але загалом найкращі для мене тексти саме в другій половині книжки.
Тести доволі різні, хоч в багатьох, якщо не всіх, ниточкою тягнеться оце сумне відчуття несправедливості й скорботи. Але водночас і відчуття радості, попри все, й певного тріумфу над злом.
Вдячна Ані за подарунок 💝
Тести доволі різні, хоч в багатьох, якщо не всіх, ниточкою тягнеться оце сумне відчуття несправедливості й скорботи. Але водночас і відчуття радості, попри все, й певного тріумфу над злом.
Вдячна Ані за подарунок 💝
Displaying 1 - 30 of 45 reviews