Трьох чоловіків наворожила стара циганка Єлені: одного від Бога, другого від людей, а третього — най Бог боронить — від нечистого. Бо за кохання і радість материнства муситиме платити таку страшну ціну, що й назвати лячно. І все через «тоту» — ненависну лярву, яка з власної примхи чи волею вищих сил обрала своєю носійкою бідаку Єлену. Темна сутність дрімає, вичікуючи слушної миті, щоб удосталь спити чоловічої сили необачних, які закохаються в Єлену. Через лярву дівчини цураються сусіди, хоч і не розуміють, з чим насправді мають справу. Через неї недолюблює сироту баба Параска. Саме через хтиву дияволицю, вірить дівчина, усі її нещастя. Сільська босорканя Стефа вважає інакше: не на часі боротися з тим, що є твоєю частиною, бо настають страшні часи. Відьма не помиляється: в Маріямполі кирзовим чоботом уже топчуть землю ті, від чиїх діянь здригнеться навіть пекло. Ким стане Єлені «тота»: ще одним ворогом чи вірним союзником? Чи зможуть вжитися в одному тілі юна чиста душа і прадавня демонічна істота? І хто, зрештою, візьме гору? У книзі зображено село Маріямпіль (нині Івано-Франківщина) в період приходу других совітів, коли проти зайд боролася до останнього воїна боївка провідника УПА Сапера. Якщо певні події твору вас нажахають, то знайте: якраз вони — не авторська вигадка.
Це містичний історичний роман, невеличка книжечка на 192 сторінки, пречудово оформлена. Що обкладинка (передня й задня), що форзаци, що «заглавний» малюнок на третій сторінці розповідають історію героїні. Події тут відбуваються у селі Маріямпіль на Франківщині, і якщо ця назва вам, як і мені, нагадала про іншу назву, будьте певні: зв’язок буде. Авторка натягне певні ниточки між двома населеними пунктами, присвяченими Марії, і хай на початку складається враження, що Маріуполь для неї – місце, де живуть які погані, зросійщені люди, які забули своє коріння, згодом стане ясно, що це враження хибне. Не ображайтеся одразу, раптом що. У центрі сюжету – доля головної героїні Єлени. Вона сирота, її виховує бабуся, і в селі про Єлену йде недобра слава. Чому так сталося – а бозна. Зручно казати всіляке паскудство про бідну сироту. А звідки в неї, такої безталанної… ну, все? Не буває так! Певно, якоюсь нечесною працею заробила. Як може заробити дівчина-сирота? Та ясно як: розсуваючи ноги. Все з нею зрозуміло, лярва і є. Але насправді назва книжки – не про образливе назвисько, яке причепилося до порядної Єлени якось саме по собі, завдяки злим пліткам. Лярва – це також певна нечисть, образ якої авторка виводить з певної мітологічної персонажки. Річ у тім, що Єлена народилася з тою лярвою всередині. Що вона таке, дівчина не знає, проте відчуває, що в ній живе якась лиха «тота», що підбурює на дивні, непорядні речі. Єлена чимдуж намагається її стримувати. Успішно. Але коли одного разу на неї напав хлопець, хотів зґвалтувати, щось сталося, і «тота» вирвалася назовні. Так розпочалася низка подій, завдяки яким Єлена дізналася, що в ній живе, чим воно їй загрожує та як із цим жити. Лярва – це щось на кшталт японських кіцуне: хтива нечисть, що спокушає чоловіків і висотує з них соки під час любощів. На щастя, стримувати її реально, бо інакше в селі Єлені життя б не стало. Є й іще один клопіт: Єлена закохана. Нізащо вона не дозволить «тотій» висмоктувати життя з її коханого Василя. Народилася Єлена 1930 року. Все, можна нічого не розповідати про історичне тло твору, чи не так? Стисло все ж скажу. Тут будуть УПА, криївки, червоні, німці. Висвітлюється момент із тим, як більшовики вбиралися упівцями та чинили звірства, прикидаючись ними. Дуже схоже на те, як чинять це нині їхні нащадки. Містична складова тут теж не про людські очі. Окрім лярви, що живе в Єлені, є ще відьма, в якої живе годованець, і обоє вони беруть активну участь у подіях. Тут варто зауважити, що образи що лярви, що відьми, що годованця базуються на мітологічних уявленнях, але авторка привнесла в них і чимало свого. У книзі дві часові лінії, що переплітаються. Одна – старої Єлени, древньої баби, яку доглядає молодший син, якому самому вже сімдесят год. Це буркотливий старий, якому зовсім не до вподоби виконувати синовній обов’язок, адже в неньки теж капосна вдача. Двоє впертюхів намагаються доживати віку разом, і синові невтямки, в яких світах блукає його сліпа, здитиніла мати. А вона пригадує. Як будь-яку стару, кожна дрібниця змушує її поринати у спогади. І друга часова лінія веде нас її життєвим шляхом. Ми знайомимося з трьома чоловіками, що лишили помітний слід у її житті, з її чотирма дітьми. Сама вона не знає, що з ними тепер: молодший син їй бреше, бо не має сил зізнатися. Але він розповість нам. Надворі 2022 рік. Щодня старий Павло шкандибає на пагорб і намагається додзвонитися туди, де зараз найбільша біда. Не виходить. Щодня він думає, як сказати матері про війну. Не придумує. Важливий момент, який я бачу в багатьох наших історичних книжках: родина Єлени нічого не знає про себе, про минуле самої Єлени. Її сини навіть не знають імені свого батька. Гадаю, в них обох у паспортах – чуже по-батькові. Єлена все хоче розповісти їм, але не наважується. Попри те, що Україна вже давно незалежна. Аж настільки глибоко в’ївся страх, в’їлися патерни поведінки, що забезпечить виживання. Так і живуть. Єлена не розповідає про минуле, Єлені не розповідають про теперішнє. Скільки нас насправді таких – хто не знає правди про власне коріння і вже не дізнається, бо нема кому розповісти? Окремо зауважу, що книжка дуже добре написана. По-перше, в неї просто добра мова. По-друге, вона регіоналізована. І по-третє, регіоналізована багаторівнево. Що я маю на увазі: Єлена живе на Франківщині, тож її рідна мова – місцевий діалект української. Він наявний у книзі у двох формах: більш літературній – для авторської мови (адже маємо фокальну персонажку, з голови якої все це розповідається, тож мова мусить відповідати її світобаченню) та розмовний – для прямої. «Вік звікувала, а ще-м такої не виділа», - дивується відьма. «Прошу пана, я не лажу на стрих, бо фист ся бою висоти», - кокетує Єлена до більшовика, якого треба віднадити від сховку, де лежить поранений. І таке інше. Все це вельми доречно та загалом дуже добре, хоча де-не-де проскакують дрібні недоречності штибу «рецепторів», на місці яких куди як природніше виглядали б «чуття». Але то таке, поодинокі випадки.
Гармонійно переплетені реальні події кінця другої світової війни, особиста драма і містична складова, оригінальна діалектична мова, майстерність слова на рівні фізичного відчуття описаних подій будуть супутниками впродовж всієї історії.
Дві часові лінії. Головна героїня Єлена: молода дівчина і старенька бабця. Прагнення молодої жінки омріяного кохання, душевного тепла, бажаного материнства виявляться недосяжною мрією, адже носить вона в собі ненависну лярву: хтиву сутність, яка живиться чоловічими душами, чекаючи підходящого часу. А за кожну спробу Єлени покохати, народити, буде страшна розплата.
Осиротіла змалечку, незнана добра і тепла, гнана односельцями Єлена проживає свою долю в часи, коли на українську землю прийшли совєти і активно розгорнулася боротьба УПА. Жахливі події нашої історії, які не оминули жодного, події, в яких активну участь приймає ця молода відважна жінка.
Як і наворожила циганка, три чоловіки, так чи інакше пов"язані з історичними подіями того часу, з"являються в житті Єлени. На кожного з них реакція лярви буде відрізнятися. І хай би якою темною та сутність не була, вона, врешті-решт, ставатиме корисною своїй господині.
Темна, сумна, важка розповідь, здавалося б - суцільна безвихідь і жодного просвіту на краплину щастя. Але сила духу, віра і прагнення вижити і зберегти дорогих серцю людей вселяє надію ❤️🔥
Цей роман позиціонується як містично-психологічний роман з елементами історичної прози. Оповідь ведеться в двох часових лініях: молодої дівчини Єлени і старенької бабусі Єлени, яку "побило" життя. Трьох чоловіків наворожила стара циганка Єлені: одного від Бога, другого від людей, а третього - від нечистого. В цій фразі усе життя Єлени, головної героїні! В її тілі живе "лярва" - демонічна сутність, яка підживлює себе чоловічою силою, з якою Єлена має вжитися в одному тілі задля свого ж порятунку. Наворожені Єлені чоловіки повністю змінюють її життя. Перший - Василько - це кохання всього життя Єлени, який радує і зцілює душу знедоленої сироти. Другий - Іван - звичайне людське життя. І третій - Степан - небезпечний ворог, який інколи вивільняє темну сторону Єлени - "лярву", для порятунку ж самої Єлени. У книзі ми бачимо дві часові лінії - теперішній час і прихід радянської влади та боротьби боївки УПА. Ми спостерігаємо дуже жорстокі описи катувань та звірства, які чинили радянські спецслужби. Це історія про боротьбу за власне життя, за життя своїх дітей. Єлена доживає до старості, але вона вже ніколи не буде тією дівчиною, якою була на початку! Мені дуже сподобалася і вразила ця книга!
Чесно кажучи, читати рецензію було захопливіше, ніж книгу. Хай було б більше сторінок, але краще відображена тодішня епоха повстанського руху. Не можу визначитися із ставленням до Єлени: вона ніби вічна бунтарка, водночас дуже пасивна. Ну і самої Лярви насправді дуже мало, я собі бачила зовсім інакше їх взаємодію з Єленою та здатність рухати сюжет. Більше емпатії до Стефи та її компанії. Мова героїв передана дуже добре, тим більше, я сама із Франківська. Але сама історія дещо нерівна. Можливо я просто задоросла до зображених героїв, тому мені й більше Стефа сподобалась :)))