What do you think?
Rate this book
Лярва
Трьох чоловіків наворожила стара циганка Єлені: одного від Бога, другого від людей, а третього — най Бог боронить — від нечистого. Бо за кохання і радість материнства муситиме платити таку страшну ціну, що й назвати лячно. І все через «тоту» — ненависну лярву, яка з власної примхи чи волею вищих сил обрала своєю носійкою бідаку Єлену. Темна сутність дрімає, вичікуючи слушної миті, щоб удосталь спити чоловічої сили необачних, які закохаються в Єлену.
Через лярву дівчини цураються сусіди, хоч і не розуміють, з чим насправді мають справу. Через неї недолюблює сироту баба Параска. Саме через хтиву дияволицю, вірить дівчина, усі її нещастя. Сільська босорканя Стефа вважає інакше: не на часі боротися з тим, що є твоєю частиною, бо настають страшні часи. Відьма не помиляється: в Маріямполі кирзовим чоботом уже топчуть землю ті, від чиїх діянь здригнеться навіть пекло.
Ким стане Єлені «тота»: ще одним ворогом чи вірним союзником? Чи зможуть вжитися в одному тілі юна чиста душа і прадавня демонічна істота? І хто, зрештою, візьме гору?
У книзі зображено село Маріямпіль (нині Івано-Франківщина) в період приходу других совітів, коли проти зайд боролася до останнього воїна боївка провідника УПА Сапера. Якщо певні події твору вас нажахають, то знайте: якраз вони — не авторська вигадка.
Через лярву дівчини цураються сусіди, хоч і не розуміють, з чим насправді мають справу. Через неї недолюблює сироту баба Параска. Саме через хтиву дияволицю, вірить дівчина, усі її нещастя. Сільська босорканя Стефа вважає інакше: не на часі боротися з тим, що є твоєю частиною, бо настають страшні часи. Відьма не помиляється: в Маріямполі кирзовим чоботом уже топчуть землю ті, від чиїх діянь здригнеться навіть пекло.
Ким стане Єлені «тота»: ще одним ворогом чи вірним союзником? Чи зможуть вжитися в одному тілі юна чиста душа і прадавня демонічна істота? І хто, зрештою, візьме гору?
У книзі зображено село Маріямпіль (нині Івано-Франківщина) в період приходу других совітів, коли проти зайд боролася до останнього воїна боївка провідника УПА Сапера. Якщо певні події твору вас нажахають, то знайте: якраз вони — не авторська вигадка.
192 pages, Hardcover
Published October 1, 2025
3 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
December 30, 2025
Це містичний історичний роман, невеличка книжечка на 192 сторінки, пречудово оформлена. Що обкладинка (передня й задня), що форзаци, що «заглавний» малюнок на третій сторінці розповідають історію героїні.
Події тут відбуваються у селі Маріямпіль на Франківщині, і якщо ця назва вам, як і мені, нагадала про іншу назву, будьте певні: зв’язок буде. Авторка натягне певні ниточки між двома населеними пунктами, присвяченими Марії, і хай на початку складається враження, що Маріуполь для неї – місце, де живуть які погані, зросійщені люди, які забули своє коріння, згодом стане ясно, що це враження хибне. Не ображайтеся одразу, раптом що.
У центрі сюжету – доля головної героїні Єлени. Вона сирота, її виховує бабуся, і в селі про Єлену йде недобра слава. Чому так сталося – а бозна. Зручно казати всіляке паскудство про бідну сироту. А звідки в неї, такої безталанної… ну, все? Не буває так! Певно, якоюсь нечесною працею заробила. Як може заробити дівчина-сирота? Та ясно як: розсуваючи ноги. Все з нею зрозуміло, лярва і є.
Але насправді назва книжки – не про образливе назвисько, яке причепилося до порядної Єлени якось саме по собі, завдяки злим пліткам. Лярва – це також певна нечисть, образ якої авторка виводить з певної мітологічної персонажки. Річ у тім, що Єлена народилася з тою лярвою всередині. Що вона таке, дівчина не знає, проте відчуває, що в ній живе якась лиха «тота», що підбурює на дивні, непорядні речі. Єлена чимдуж намагається її стримувати. Успішно. Але коли одного разу на неї напав хлопець, хотів зґвалтувати, щось сталося, і «тота» вирвалася назовні.
Так розпочалася низка подій, завдяки яким Єлена дізналася, що в ній живе, чим воно їй загрожує та як із цим жити. Лярва – це щось на кшталт японських кіцуне: хтива нечисть, що спокушає чоловіків і висотує з них соки під час любощів. На щастя, стримувати її реально, бо інакше в селі Єлені життя б не стало. Є й іще один клопіт: Єлена закохана. Нізащо вона не дозволить «тотій» висмоктувати життя з її коханого Василя.
Народилася Єлена 1930 року. Все, можна нічого не розповідати про історичне тло твору, чи не так?
Стисло все ж скажу. Тут будуть УПА, криївки, червоні, німці. Висвітлюється момент із тим, як більшовики вбиралися упівцями та чинили звірства, прикидаючись ними. Дуже схоже на те, як чинять це нині їхні нащадки.
Містична складова тут теж не про людські очі. Окрім лярви, що живе в Єлені, є ще відьма, в якої живе годованець, і обоє вони беруть активну участь у подіях. Тут варто зауважити, що образи що лярви, що відьми, що годованця базуються на мітологічних уявленнях, але авторка привнесла в них і чимало свого.
У книзі дві часові лінії, що переплітаються. Одна – старої Єлени, древньої баби, яку доглядає молодший син, якому самому вже сімдесят год. Це буркотливий старий, якому зовсім не до вподоби виконувати синовній обов’язок, адже в неньки теж капосна вдача. Двоє впертюхів намагаються доживати віку разом, і синові невтямки, в яких світах блукає його сліпа, здитиніла мати. А вона пригадує. Як будь-яку стару, кожна дрібниця змушує її поринати у спогади. І друга часова лінія веде нас її життєвим шляхом.
Ми знайомимося з трьома чоловіками, що лишили помітний слід у її житті, з її чотирма дітьми. Сама вона не знає, що з ними тепер: молодший син їй бреше, бо не має сил зізнатися. Але він розповість нам.
Надворі 2022 рік. Щодня старий Павло шкандибає на пагорб і намагається додзвонитися туди, де зараз найбільша біда. Не виходить. Щодня він думає, як сказати матері про війну. Не придумує.
Важливий момент, який я бачу в багатьох наших історичних книжках: родина Єлени нічого не знає про себе, про минуле самої Єлени. Її сини навіть не знають імені свого батька. Гадаю, в них обох у паспортах – чуже по-батькові. Єлена все хоче розповісти їм, але не наважується. Попри те, що Україна вже давно незалежна. Аж настільки глибоко в’ївся страх, в’їлися патерни поведінки, що забезпечить виживання.
Так і живуть. Єлена не розповідає про минуле, Єлені не розповідають про теперішнє.
Скільки нас насправді таких – хто не знає правди про власне коріння і вже не дізнається, бо нема кому розповісти?
Окремо зауважу, що книжка дуже добре написана. По-перше, в неї просто добра мова. По-друге, вона регіоналізована. І по-третє, регіоналізована багаторівнево. Що я маю на увазі: Єлена живе на Франківщині, тож її рідна мова – місцевий діалект української. Він наявний у книзі у двох формах: більш літературній – для авторської мови (адже маємо фокальну персонажку, з голови якої все це розповідається, тож мова мусить відповідати її світобаченню) та розмовний – для прямої. «Вік звікувала, а ще-м такої не виділа», - дивується відьма. «Прошу пана, я не лажу на стрих, бо фист ся бою висоти», - кокетує Єлена до більшовика, якого треба віднадити від сховку, де лежить поранений. І таке інше.
Все це вельми доречно та загалом дуже добре, хоча де-не-де проскакують дрібні недоречності штибу «рецепторів», на місці яких куди як природніше виглядали б «чуття». Але то таке, поодинокі випадки.
Події тут відбуваються у селі Маріямпіль на Франківщині, і якщо ця назва вам, як і мені, нагадала про іншу назву, будьте певні: зв’язок буде. Авторка натягне певні ниточки між двома населеними пунктами, присвяченими Марії, і хай на початку складається враження, що Маріуполь для неї – місце, де живуть які погані, зросійщені люди, які забули своє коріння, згодом стане ясно, що це враження хибне. Не ображайтеся одразу, раптом що.
У центрі сюжету – доля головної героїні Єлени. Вона сирота, її виховує бабуся, і в селі про Єлену йде недобра слава. Чому так сталося – а бозна. Зручно казати всіляке паскудство про бідну сироту. А звідки в неї, такої безталанної… ну, все? Не буває так! Певно, якоюсь нечесною працею заробила. Як може заробити дівчина-сирота? Та ясно як: розсуваючи ноги. Все з нею зрозуміло, лярва і є.
Але насправді назва книжки – не про образливе назвисько, яке причепилося до порядної Єлени якось саме по собі, завдяки злим пліткам. Лярва – це також певна нечисть, образ якої авторка виводить з певної мітологічної персонажки. Річ у тім, що Єлена народилася з тою лярвою всередині. Що вона таке, дівчина не знає, проте відчуває, що в ній живе якась лиха «тота», що підбурює на дивні, непорядні речі. Єлена чимдуж намагається її стримувати. Успішно. Але коли одного разу на неї напав хлопець, хотів зґвалтувати, щось сталося, і «тота» вирвалася назовні.
Так розпочалася низка подій, завдяки яким Єлена дізналася, що в ній живе, чим воно їй загрожує та як із цим жити. Лярва – це щось на кшталт японських кіцуне: хтива нечисть, що спокушає чоловіків і висотує з них соки під час любощів. На щастя, стримувати її реально, бо інакше в селі Єлені життя б не стало. Є й іще один клопіт: Єлена закохана. Нізащо вона не дозволить «тотій» висмоктувати життя з її коханого Василя.
Народилася Єлена 1930 року. Все, можна нічого не розповідати про історичне тло твору, чи не так?
Стисло все ж скажу. Тут будуть УПА, криївки, червоні, німці. Висвітлюється момент із тим, як більшовики вбиралися упівцями та чинили звірства, прикидаючись ними. Дуже схоже на те, як чинять це нині їхні нащадки.
Містична складова тут теж не про людські очі. Окрім лярви, що живе в Єлені, є ще відьма, в якої живе годованець, і обоє вони беруть активну участь у подіях. Тут варто зауважити, що образи що лярви, що відьми, що годованця базуються на мітологічних уявленнях, але авторка привнесла в них і чимало свого.
У книзі дві часові лінії, що переплітаються. Одна – старої Єлени, древньої баби, яку доглядає молодший син, якому самому вже сімдесят год. Це буркотливий старий, якому зовсім не до вподоби виконувати синовній обов’язок, адже в неньки теж капосна вдача. Двоє впертюхів намагаються доживати віку разом, і синові невтямки, в яких світах блукає його сліпа, здитиніла мати. А вона пригадує. Як будь-яку стару, кожна дрібниця змушує її поринати у спогади. І друга часова лінія веде нас її життєвим шляхом.
Ми знайомимося з трьома чоловіками, що лишили помітний слід у її житті, з її чотирма дітьми. Сама вона не знає, що з ними тепер: молодший син їй бреше, бо не має сил зізнатися. Але він розповість нам.
Надворі 2022 рік. Щодня старий Павло шкандибає на пагорб і намагається додзвонитися туди, де зараз найбільша біда. Не виходить. Щодня він думає, як сказати матері про війну. Не придумує.
Важливий момент, який я бачу в багатьох наших історичних книжках: родина Єлени нічого не знає про себе, про минуле самої Єлени. Її сини навіть не знають імені свого батька. Гадаю, в них обох у паспортах – чуже по-батькові. Єлена все хоче розповісти їм, але не наважується. Попри те, що Україна вже давно незалежна. Аж настільки глибоко в’ївся страх, в’їлися патерни поведінки, що забезпечить виживання.
Так і живуть. Єлена не розповідає про минуле, Єлені не розповідають про теперішнє.
Скільки нас насправді таких – хто не знає правди про власне коріння і вже не дізнається, бо нема кому розповісти?
Окремо зауважу, що книжка дуже добре написана. По-перше, в неї просто добра мова. По-друге, вона регіоналізована. І по-третє, регіоналізована багаторівнево. Що я маю на увазі: Єлена живе на Франківщині, тож її рідна мова – місцевий діалект української. Він наявний у книзі у двох формах: більш літературній – для авторської мови (адже маємо фокальну персонажку, з голови якої все це розповідається, тож мова мусить відповідати її світобаченню) та розмовний – для прямої. «Вік звікувала, а ще-м такої не виділа», - дивується відьма. «Прошу пана, я не лажу на стрих, бо фист ся бою висоти», - кокетує Єлена до більшовика, якого треба віднадити від сховку, де лежить поранений. І таке інше.
Все це вельми доречно та загалом дуже добре, хоча де-не-де проскакують дрібні недоречності штибу «рецепторів», на місці яких куди як природніше виглядали б «чуття». Але то таке, поодинокі випадки.
Displaying 1 of 1 review