Трьох чоловіків наворожила стара циганка Єлені: одного від Бога, другого від людей, а третього — най Бог боронить — від нечистого. Бо за кохання і радість материнства муситиме платити таку страшну ціну, що й назвати лячно. І все через «тоту» — ненависну лярву, яка з власної примхи чи волею вищих сил обрала своєю носійкою бідаку Єлену. Темна сутність дрімає, вичікуючи слушної миті, щоб удосталь спити чоловічої сили необачних, які закохаються в Єлену. Через лярву дівчини цураються сусіди, хоч і не розуміють, з чим насправді мають справу. Через неї недолюблює сироту баба Параска. Саме через хтиву дияволицю, вірить дівчина, усі її нещастя. Сільська босорканя Стефа вважає інакше: не на часі боротися з тим, що є твоєю частиною, бо настають страшні часи. Відьма не помиляється: в Маріямполі кирзовим чоботом уже топчуть землю ті, від чиїх діянь здригнеться навіть пекло. Ким стане Єлені «тота»: ще одним ворогом чи вірним союзником? Чи зможуть вжитися в одному тілі юна чиста душа і прадавня демонічна істота? І хто, зрештою, візьме гору? У книзі зображено село Маріямпіль (нині Івано-Франківщина) в період приходу других совітів, коли проти зайд боролася до останнього воїна боївка провідника УПА Сапера. Якщо певні події твору вас нажахають, то знайте: якраз вони — не авторська вигадка.
Хороший, наваристий, концентрований текст, який швидко і легко читається. При тому досить барвистий: купа діалектизмів — дякую за виноски, хоча більшість я вже знав — тішусь собою. Фактично це історичний роман, хоча назва натякала на щось містичне. Ця книжка також про життя: розрізненно охоплює кілька періодів. Однак і містичний елемент також є: всередині жінки живе лярва — демониця. Яка додає героїні неспокою, сум’яття, але водночас і драйв засновує. Я для себе це вивів як таку собі кімнату радості із захистом від мудаків, але ШІ наполягає, що це затиск проявлення, в чому він, мабуть, має рацію, бо лярва — це ж темна, хтива, зваблива сутність, яка часто чинить щось супроти людської волі; хоча може бути просто й символом жінки — круто, коли можна поміркувати над різними тлумаченнями. В авторки беззаперечний талант: це друга прочитана її книжка (перша була дитячою) — і писати настільки по-різному; сплести містику й реальність так, щоб одна другу не відтіняла — це круто. Книжка так захопила, що забув виписувати цитати, проте виписав одну наприкінці неспойлерну, але таку, що прекрасно демонструє характер стосунків:
«Єленині дні однакові, як стара позаторішня фасоля у виварці на стриху. Такі самі потріскані, поточені червом, непросіяні від полови. Єлена живе, аби жити. Зранку до пізньої ночі товчеться у пральні. Береться прати навіть найгірше катрання, котре ліпше би просто викинути. Вона не людина, а механізм. Правда, крихкий — зі слабкої плоті та крові. А механізмові належить неспинно працювати. Поки не зламається. Лярві той Єленин стан не подобається. Вона сердито товчеться у грудях, не може вмоститись. І так їй недобре, і так зле. Деколи під’юджує Єлену: то пропонує тихенько звести зі світу Степана, то, до краю вкурвлена Єлениним мовчанням, радить принаймні вкоротити собі віку. Єлені байдуже.»
Це містичний історичний роман, невеличка книжечка на 192 сторінки, пречудово оформлена. Що обкладинка (передня й задня), що форзаци, що «заглавний» малюнок на третій сторінці розповідають історію героїні. Події тут відбуваються у селі Маріямпіль на Франківщині, і якщо ця назва вам, як і мені, нагадала про іншу назву, будьте певні: зв’язок буде. Авторка натягне певні ниточки між двома населеними пунктами, присвяченими Марії, і хай на початку складається враження, що Маріуполь для неї – місце, де живуть які погані, зросійщені люди, які забули своє коріння, згодом стане ясно, що це враження хибне. Не ображайтеся одразу, раптом що. У центрі сюжету – доля головної героїні Єлени. Вона сирота, її виховує бабуся, і в селі про Єлену йде недобра слава. Чому так сталося – а бозна. Зручно казати всіляке паскудство про бідну сироту. А звідки в неї, такої безталанної… ну, все? Не буває так! Певно, якоюсь нечесною працею заробила. Як може заробити дівчина-сирота? Та ясно як: розсуваючи ноги. Все з нею зрозуміло, лярва і є. Але насправді назва книжки – не про образливе назвисько, яке причепилося до порядної Єлени якось саме по собі, завдяки злим пліткам. Лярва – це також певна нечисть, образ якої авторка виводить з певної мітологічної персонажки. Річ у тім, що Єлена народилася з тою лярвою всередині. Що вона таке, дівчина не знає, проте відчуває, що в ній живе якась лиха «тота», що підбурює на дивні, непорядні речі. Єлена чимдуж намагається її стримувати. Успішно. Але коли одного разу на неї напав хлопець, хотів зґвалтувати, щось сталося, і «тота» вирвалася назовні. Так розпочалася низка подій, завдяки яким Єлена дізналася, що в ній живе, чим воно їй загрожує та як із цим жити. Лярва – це щось на кшталт японських кіцуне: хтива нечисть, що спокушає чоловіків і висотує з них соки під час любощів. На щастя, стримувати її реально, бо інакше в селі Єлені життя б не стало. Є й іще один клопіт: Єлена закохана. Нізащо вона не дозволить «тотій» висмоктувати життя з її коханого Василя. Народилася Єлена 1930 року. Все, можна нічого не розповідати про історичне тло твору, чи не так? Стисло все ж скажу. Тут будуть УПА, криївки, червоні, німці. Висвітлюється момент із тим, як більшовики вбиралися упівцями та чинили звірства, прикидаючись ними. Дуже схоже на те, як чинять це нині їхні нащадки. Містична складова тут теж не про людські очі. Окрім лярви, що живе в Єлені, є ще відьма, в якої живе годованець, і обоє вони беруть активну участь у подіях. Тут варто зауважити, що образи що лярви, що відьми, що годованця базуються на мітологічних уявленнях, але авторка привнесла в них і чимало свого. У книзі дві часові лінії, що переплітаються. Одна – старої Єлени, древньої баби, яку доглядає молодший син, якому самому вже сімдесят год. Це буркотливий старий, якому зовсім не до вподоби виконувати синовній обов’язок, адже в неньки теж капосна вдача. Двоє впертюхів намагаються доживати віку разом, і синові невтямки, в яких світах блукає його сліпа, здитиніла мати. А вона пригадує. Як будь-яку стару, кожна дрібниця змушує її поринати у спогади. І друга часова лінія веде нас її життєвим шляхом. Ми знайомимося з трьома чоловіками, що лишили помітний слід у її житті, з її чотирма дітьми. Сама вона не знає, що з ними тепер: молодший син їй бреше, бо не має сил зізнатися. Але він розповість нам. Надворі 2022 рік. Щодня старий Павло шкандибає на пагорб і намагається додзвонитися туди, де зараз найбільша біда. Не виходить. Щодня він думає, як сказати матері про війну. Не придумує. Важливий момент, який я бачу в багатьох наших історичних книжках: родина Єлени нічого не знає про себе, про минуле самої Єлени. Її сини навіть не знають імені свого батька. Гадаю, в них обох у паспортах – чуже по-батькові. Єлена все хоче розповісти їм, але не наважується. Попри те, що Україна вже давно незалежна. Аж настільки глибоко в’ївся страх, в’їлися патерни поведінки, що забезпечить виживання. Так і живуть. Єлена не розповідає про минуле, Єлені не розповідають про теперішнє. Скільки нас насправді таких – хто не знає правди про власне коріння і вже не дізнається, бо нема кому розповісти? Окремо зауважу, що книжка дуже добре написана. По-перше, в неї просто добра мова. По-друге, вона регіоналізована. І по-третє, регіоналізована багаторівнево. Що я маю на увазі: Єлена живе на Франківщині, тож її рідна мова – місцевий діалект української. Він наявний у книзі у двох формах: більш літературній – для авторської мови (адже маємо фокальну персонажку, з голови якої все це розповідається, тож мова мусить відповідати її світобаченню) та розмовний – для прямої. «Вік звікувала, а ще-м такої не виділа», - дивується відьма. «Прошу пана, я не лажу на стрих, бо фист ся бою висоти», - кокетує Єлена до більшовика, якого треба віднадити від сховку, де лежить поранений. І таке інше. Все це вельми доречно та загалом дуже добре, хоча де-не-де проскакують дрібні недоречності штибу «рецепторів», на місці яких куди як природніше виглядали б «чуття». Але то таке, поодинокі випадки.
Гармонійно переплетені реальні події кінця другої світової війни, особиста драма і містична складова, оригінальна діалектична мова, майстерність слова на рівні фізичного відчуття описаних подій будуть супутниками впродовж всієї історії.
Дві часові лінії. Головна героїня Єлена: молода дівчина і старенька бабця. Прагнення молодої жінки омріяного кохання, душевного тепла, бажаного материнства виявляться недосяжною мрією, адже носить вона в собі ненависну лярву: хтиву сутність, яка живиться чоловічими душами, чекаючи підходящого часу. А за кожну спробу Єлени покохати, народити, буде страшна розплата.
Осиротіла змалечку, незнана добра і тепла, гнана односельцями Єлена проживає свою долю в часи, коли на українську землю прийшли совєти і активно розгорнулася боротьба УПА. Жахливі події нашої історії, які не оминули жодного, події, в яких активну участь приймає ця молода відважна жінка.
Як і наворожила циганка, три чоловіки, так чи інакше пов"язані з історичними подіями того часу, з"являються в житті Єлени. На кожного з них реакція лярви буде відрізнятися. І хай би якою темною та сутність не була, вона, врешті-решт, ставатиме корисною своїй господині.
Темна, сумна, важка розповідь, здавалося б - суцільна безвихідь і жодного просвіту на краплину щастя. Але сила духу, віра і прагнення вижити і зберегти дорогих серцю людей вселяє надію ❤️🔥
«Лярва» Мар’яни Стефак – історично-містичний трилер авторки з Коломиї – швидко набуває популярності по всій країні. 🌟 Мене зацікавив жанр, тому тепер хочу поділитись своїми враженнями щодо книги (Зі СПОЙЛЕРАМИ). 🔸Приємно, що багато зносок для тлумачення діалектизмів я вже знала – недаремно живу тут уже штири+ роки.🙃Мені пощастило випадково зустріти саму письменницю – саме з нею я вчилась розписувати писанки в На бамбетлі: книжки та кава. 🥚🎨 🔸 Знаєте цю часту ситуацію з новою книжкою: коли починаєш читати, потрібно трошки розкачатись; автор робить вступ, описує минулі події та простір, ти намагаєшся в цьому розібратись, звикнути до персонажів. Мені зазвичай на початку важкувато, а потім уже стає дуже цікаво, що я не можу відірватись годинами (привіт, РДУГ). АЛЕ… З «Лярвою» було зовсім не так. Як тільки я її відкрила, то мене одразу втягнуло в ситуацію, що описувалась. Авторка заходила з містичних козирів, по дорозі додаючи необхідний бекграунд. Розповідається історія Єлени, яка від народження має всередині містичне темне створіння, яку кличуть «лярва» або «тота». Оповідь ведеться паралельно в двох часових лініях: спогади, коли була молодою дівчиною та жила з бабою в Маріямполі, та вже 90-річної Єлени в наш час, 2022 рік. І тоді, й тепер іде війна з «совітами». Дві війни… Війни ніколи не зміняться. Вони завжди однакові. І люди завжди жорстокі. 🔷 Перше, що я зазначила для себе в цій історії, що вона доволі феміністична. Розповідається життєвий шлях жінки – сильної та хороброї, впертої й цілеспрямованої, люблячої та самовідданої. Єлена має на все свою думку, тверду позицію. Кумедно та трохи прикро спостерігати, як юна дівчина, яка потрапляє в криївку, слідуючи за своїм коханим Василем, хоробриться, а з неї сміються хлопці-повстанці. Проте, трохи згодом вони усвідомлюють, що «Пташка» має не тільки тендітне тільце та крильця, а й пазурі, гостре око, та хорошу орієнтацію на місцевості. Єлена відстоює своє місце й стає незамінною частиною колективу. Не тільки чоловічий світ, війна та зайди-загарбники створюють перепони щасливому життю дівчини. Всі сусідки в селі ні за що називають Єлену лярвою. Нестерпно бачити жіночий шовінізм у бік дівчини. Вона патріотична, ризикує власним життям заради свого народу, а коли вже під ризик потрапляють її близькі люди, дівчина стійко терпить тяжкі негаразди, жертвуючи фізичним і психічним здоров’ям. Описуються такі жахливі події, що й не маєш жодної гадки, як це взагалі може закінчитися. На початку «тота» в душі Єлени видається злом – з нею треба рахуватись як із темною сутністю, яка підбиває на погані вчинки. Десь усередині книжки я задумалась: і чи така та «лярва» погана? Єлена приборкала її, вона їй не заважає, «на гріх не штовхає». Вони стали ніби подружки. Сила «тоти» – сексуальною енергією забирати силу чоловіків. Самим лише поглядом Єлена могла впливати на поганців для досягнення своєї мети. І я подумала: яка хороша допомога проти систематичних ґвалтувань і домашнього насилля. А в кінці я посміхнулась, бо тепер усе стало ясно: «Знову те саме… — зітхнула стомлено прадавня Ліліт. — Може, якби я не покинула того тюхтія Адама, то зараз не довелося б нидіти у цій переляканій дитині… Не була би проклятою, чиє ім’я стерлось у людській пам’яті. Залишилося презирливе — „лярва“… Та ба! Краще так, ніж цілу вічність коритися бовдурові!». Амінь, сестро. «Тота» давала Єлені енергію життя, волі до свободи, сили, тому вона змогла дожити до 90 років, незважаючи на все, що сталось із нею в молодості. 🔷 Окремо мене чомусь вразила емоційна складова історії Степана, другого чоловіка головної героїні, а саме його внутрішнє протиріччя щодо Єлени. Не можна виправдовувати людей, які вчиняють насильство. Але література має на меті показувати нам різних людей, розгортаючи перед нами їхнє нутро. І негативних персонажів теж. Авторка описує, що думає та відчуває Степан, ситуацію з його перспективи, й ми розуміємо, що він дуже сильно кохає Єлену та хоче нею володіти. Пропащий чоловік пиячить, від чого ще дужче б’є на ревнощах, ґвалтує її. На превеликий жаль, це було в нормі в ті часи, та й зараз, страшно зізнатись, жінки живуть із таким і вважають, що так має бути. Він любить із пристрастю й ненавидить її, тому що дівчина, як би він того не хотів, не його. Хоча, за їхніми новими законами, це так, але душою вона йому не належить і ніколи не буде. Чоловік це розуміє та дуже засмучується, коли дізнається, що Єлена вже не зможе народити від нього дитину, яку він так сильно хотів. І залишається з нею в шлюбі, хоча будь-який зв’язок із нею був для нього вкрай небезпечний. Тим не менш, Степан постійно її захищає, повчає, як бути обережною, рятує від смерті кілька разів і, зрештою, віддає за неї життя. Каюсь, але в якийсь момент мені навіть стало шкода його. 🔷 Твір одразу затягнув мене, але місцями був доволі важкий емоційно. Краще не читати таке на ніч😶 Було дуже цікаво, що буде далі та який буде фінал, але душа боліла за Єлену, Цигана, Стефу. Кінець видався не позитивним, але трохи заспокійливим. Бажаю всім читачам тільки уявляти, через що пройшли ці персонажі, а не відчувати на собі через свій досвід, бо нікому не побажаєш такої долі. Мирного неба над головою!
This entire review has been hidden because of spoilers.
Цей роман позиціонується як містично-психологічний роман з елементами історичної прози. Оповідь ведеться в двох часових лініях: молодої дівчини Єлени і старенької бабусі Єлени, яку "побило" життя. Трьох чоловіків наворожила стара циганка Єлені: одного від Бога, другого від людей, а третього - від нечистого. В цій фразі усе життя Єлени, головної героїні! В її тілі живе "лярва" - демонічна сутність, яка підживлює себе чоловічою силою, з якою Єлена має вжитися в одному тілі задля свого ж порятунку. Наворожені Єлені чоловіки повністю змінюють її життя. Перший - Василько - це кохання всього життя Єлени, який радує і зцілює душу знедоленої сироти. Другий - Іван - звичайне людське життя. І третій - Степан - небезпечний ворог, який інколи вивільняє темну сторону Єлени - "лярву", для порятунку ж самої Єлени. У книзі ми бачимо дві часові лінії - теперішній час і прихід радянської влади та боротьби боївки УПА. Ми спостерігаємо дуже жорстокі описи катувань та звірства, які чинили радянські спецслужби. Це історія про боротьбу за власне життя, за життя своїх дітей. Єлена доживає до старості, але вона вже ніколи не буде тією дівчиною, якою була на початку! Мені дуже сподобалася і вразила ця книга!
Якби мені треба було охарактеризувати її сюжет одним реченням, я б написала так: “Це книжка про те, як гарно Я зараз живу”. Тому що головній героїні від життя дісталося так, що Боже збав. Почитаєш таке, і аж власні хмари розходяться над головою. 📖Книжка написана абсолютно смачно: діалектизми, розмовні слова. Скажімо, чи чули ви приказку “пропав, як катран із плота”? Завдяки такій мові герої сприймаються максимально живими. Оповідь одночасно ведеться у двох часових площинах: ми паралельно спостерігаємо за старою та немічною ГГ, а також за її юною “копією”. Це не просто історія про важке жіноче життя, а ще й темна містична казка. Хоча по-справжньому лиха тут далебі не нечиста сила, а некликані люди. Ну, все, як завжди. Мені ця книжка дуже сподобалася (в одному місці аж перемурашило). До речі, моя улюблена персонажка тут – Стефа🧙 👍Рекомендую, якщо любите книги про жіноче життя та містику.
Чесно кажучи, читати рецензію було захопливіше, ніж книгу. Хай було б більше сторінок, але краще відображена тодішня епоха повстанського руху. Не можу визначитися із ставленням до Єлени: вона ніби вічна бунтарка, водночас дуже пасивна. Ну і самої Лярви насправді дуже мало, я собі бачила зовсім інакше їх взаємодію з Єленою та здатність рухати сюжет. Більше емпатії до Стефи та її компанії. Мова героїв передана дуже добре, тим більше, я сама із Франківська. Але сама історія дещо нерівна. Можливо я просто задоросла до зображених героїв, тому мені й більше Стефа сподобалась :)))
Вельми посередня література. Роман гірше, ніж очікувалось. Історія гоцає між епізодами, наче коник, — без розвитку, не затримуючись на деталях, — то пані сповідується, тут вона вже якимсь чином пішки наздогнала конвой НКВД і спостерігає катування в сусідньому селі, гоц — вона вже в лісі, гоц — вже в криївці. Наступний епізод починається в хаті, наш час. І відразу історична вставка: раптом приїжджає якась тітка Настуня, що через 2 сторінки так само раптово від'їжджає... 🤪 До третьої частини оповідь стабілізується, але стає вся млява і тоскна.
Концепція другої сутності нерозвинена. Вклинюється в наратив, разом з іншими містичними елементами, час від часу, наче п' яте колесо у возі.
І окремий камінь або підручником астрономії по лобу за "Полярна. Вона найскравіша."