What do you think?
Rate this book
Коротке життя Джессі
Не жила на волі — не варто й починати, але її посадили в машину, вивезли в ліс, потрапили в аварію, і тепер, серед ночі, лісної комуни та серійних зникнень, джессі має зрозуміти себе, знайти викрадача тварин і дізнатися, чому її хотіли вивезти до лісу, бути хом'яком — справа не з легких,
«Коротке життя джессі» — пригодницький трилер про хом'яка на ім'я Джессі та комуну тварин, які шукають свое місце в світі людей.
«Коротке життя джессі» — пригодницький трилер про хом'яка на ім'я Джессі та комуну тварин, які шукають свое місце в світі людей.
244 pages, Paperback
Published January 1, 2025
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 of 1 review
November 19, 2025
Ця книга зацікавила мене формою: вона про хом’яка, який після трагічної події опиняється в лісі, де знаходить комуну звірів і вв'язується в розслідування загадкових зникень. Дуже нетипова оповідь — від автора, який мене колись приємно здивував своєю збіркою «Щось урчить» — максимально некомфортною, насиченою ідеями, іронією й атмосферою дивного.
Анотація викликала в мене відчуття чогось на кшталт «Небезпечних мандрів», хоча я того мультфільму навіть не бачила і книгу не читала — просто чисте відлуння вайбу. Але насправді «Коротке життя Джессі» виявилося набагато ближчим до «Американського хвостика».
Це дуже простий, передбачуваний детектив. Я б сказала навіть дитячий. Його цільова аудиторія десь 9–12 років. Написано за всіма канонами: сюжетні гачки розставлені точно за підручником, тому я майже відразу знала, хто буде злодієм, хто мерзотником, а хто героєм — навіть дрібні деталі вгадувались наперед.
Так, ритм гарний, читається легко, але історія мене не зачепила. Вона просто… занадто правильна. Це книжка для тих, хто тільки починає формувати начитаність.
Ще одна проблема — нечіткий фокус. Ніби зачіпає важливі теми, але не розвиває їх. Домашні улюбленці — не іграшки, топити кошенят і викидати хом’яків у ліс — погано, авторитаризм — не ок, сідати за кермо на сильних емоціях — небезпечно, мама нє пєй, папа нє бей.
Комуна звірів — ніби центральна алегорія, але вона розпливається. Там живуть тварини, які ненавидять людей і працюють “на спільне благо”. За межами Комуни скніють слабкі, старі, хворі, яких підгодовує папуга.
Звірята з-під стін мріють потрапити всередину, та більшість отримує відмову. Всередині ж теж усе не гладко: дві миші на пропускному пункті сваряться через правила, які один періодично порушує, а інший першого за то шпиняє. Мешканці збирати їжу йдуть за межі Комуни і вільні там пересуватися як хочуть. Є місця, куди вони не ходять, але то радше усна домовленість, аніж якесь строге правило.
Коли ж у фіналі всередину впускають усіх — мешканці Комуни шоковані виглядом новоприбулих, ніби не знали, що за стінами — злидні. Хоча це дивно: ніхто їх не обмежував, будь-хто міг вийти й подивитись.
Тож я не розумію, що репрезентує ця спільнота. У «Американському хвостику» усе було зрозуміло: емігранти, мафія, соціальні прошарки — чіткі паралелі з реальністю. А тут — абстрактна конструкція без ясного посилу.
Передбачуваність убиває інтригу:
- кіт-очільник Комуни — насправді Монстр, що згодовує мишей зміям;
- підозріла шиншила — вбивця;
- героїчний папуга — новий лідер.
Тобто це той самий «Американський хвостик», але без соціального підтексту.
Після «Щось урчить» я чекала зовсім іншого — моторошнішого, абсолютно незручного. «Коротке життя Джессі» мало колосальний потенціал: можна було гратися з гротеском, абсурдом, проводити паралелі з реальністю, ламати жанрові стереотипи, ставити незручні питання читачу. Натомість маємо доволі зручну історію.
Ну і трохи дрібниць аби доколупатись.
Кіт, який очолив Комуну й годував змій мишами — сам увесь цей час їв що?
Джессі, ймовірно сирійський хом’як, не міг почуватися вдома в лісі — ці хом’яки живуть у степових і пустельних біотопах.
Чому змії не їли слабких, які жили під стінами, а натомість отримували здоровіших із самої Комуни? Логіка цих стосунків Кіт-лідер - змії взагалі не прописана. Ну я можу припустити, що технічно на обід плазунам потрапляли незручні елементи, але ні явно, ні неявно нічого описано.
І в цьому, мабуть, головна проблема книги особисто для мене — вона не розуміє, ким є сама. Чи це дитяча казка, де ми кажемо: “Так, магія існує поза межами Гоґвортсу”, і не переймаємося тим, що життя Джессі коротке, а її дім десь у пісках Алеппо. Чи це все ж доросла притча — де гротеск і іронія доведені до межі, де коти мають власні уряди, а Комуна — це Північна Корея в мініатюрі.
Або має місце невідповідність моїх очікувань і реальності. Технічно, читачам які люблять аби легко читалось, оповідь може сподобатись.
https://t.me/chytanka3b
https://www.instagram.com/ira_zorg_/
Анотація викликала в мене відчуття чогось на кшталт «Небезпечних мандрів», хоча я того мультфільму навіть не бачила і книгу не читала — просто чисте відлуння вайбу. Але насправді «Коротке життя Джессі» виявилося набагато ближчим до «Американського хвостика».
Це дуже простий, передбачуваний детектив. Я б сказала навіть дитячий. Його цільова аудиторія десь 9–12 років. Написано за всіма канонами: сюжетні гачки розставлені точно за підручником, тому я майже відразу знала, хто буде злодієм, хто мерзотником, а хто героєм — навіть дрібні деталі вгадувались наперед.
Так, ритм гарний, читається легко, але історія мене не зачепила. Вона просто… занадто правильна. Це книжка для тих, хто тільки починає формувати начитаність.
Ще одна проблема — нечіткий фокус. Ніби зачіпає важливі теми, але не розвиває їх. Домашні улюбленці — не іграшки, топити кошенят і викидати хом’яків у ліс — погано, авторитаризм — не ок, сідати за кермо на сильних емоціях — небезпечно, мама нє пєй, папа нє бей.
Комуна звірів — ніби центральна алегорія, але вона розпливається. Там живуть тварини, які ненавидять людей і працюють “на спільне благо”. За межами Комуни скніють слабкі, старі, хворі, яких підгодовує папуга.
Звірята з-під стін мріють потрапити всередину, та більшість отримує відмову. Всередині ж теж усе не гладко: дві миші на пропускному пункті сваряться через правила, які один періодично порушує, а інший першого за то шпиняє. Мешканці збирати їжу йдуть за межі Комуни і вільні там пересуватися як хочуть. Є місця, куди вони не ходять, але то радше усна домовленість, аніж якесь строге правило.
Коли ж у фіналі всередину впускають усіх — мешканці Комуни шоковані виглядом новоприбулих, ніби не знали, що за стінами — злидні. Хоча це дивно: ніхто їх не обмежував, будь-хто міг вийти й подивитись.
Тож я не розумію, що репрезентує ця спільнота. У «Американському хвостику» усе було зрозуміло: емігранти, мафія, соціальні прошарки — чіткі паралелі з реальністю. А тут — абстрактна конструкція без ясного посилу.
Передбачуваність убиває інтригу:
- кіт-очільник Комуни — насправді Монстр, що згодовує мишей зміям;
- підозріла шиншила — вбивця;
- героїчний папуга — новий лідер.
Тобто це той самий «Американський хвостик», але без соціального підтексту.
Після «Щось урчить» я чекала зовсім іншого — моторошнішого, абсолютно незручного. «Коротке життя Джессі» мало колосальний потенціал: можна було гратися з гротеском, абсурдом, проводити паралелі з реальністю, ламати жанрові стереотипи, ставити незручні питання читачу. Натомість маємо доволі зручну історію.
Ну і трохи дрібниць аби доколупатись.
Кіт, який очолив Комуну й годував змій мишами — сам увесь цей час їв що?
Джессі, ймовірно сирійський хом’як, не міг почуватися вдома в лісі — ці хом’яки живуть у степових і пустельних біотопах.
Чому змії не їли слабких, які жили під стінами, а натомість отримували здоровіших із самої Комуни? Логіка цих стосунків Кіт-лідер - змії взагалі не прописана. Ну я можу припустити, що технічно на обід плазунам потрапляли незручні елементи, але ні явно, ні неявно нічого описано.
І в цьому, мабуть, головна проблема книги особисто для мене — вона не розуміє, ким є сама. Чи це дитяча казка, де ми кажемо: “Так, магія існує поза межами Гоґвортсу”, і не переймаємося тим, що життя Джессі коротке, а її дім десь у пісках Алеппо. Чи це все ж доросла притча — де гротеск і іронія доведені до межі, де коти мають власні уряди, а Комуна — це Північна Корея в мініатюрі.
Або має місце невідповідність моїх очікувань і реальності. Технічно, читачам які люблять аби легко читалось, оповідь може сподобатись.
https://t.me/chytanka3b
https://www.instagram.com/ira_zorg_/
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 of 1 review