Diksilend

by Pavao Pavličić, Tea Jovanović (Editor)

Čitatelji su vrlo često u Pavličićevim romanima prepoznavali piščev rodni grad. Ali, u Diksilendu, svojevrsnoj piščevoj alternativnoj autobiografiji, Vukovar se pred čitateljima pojavljuje svojim punim imenom.
U njegove je ulice i njegovu dušu smještena radnja romana koja obuhvaća raspon od trideset godina. Priča započinje 1960. a završava u danima naše zajedničke nesreće, u studenom 1991.
Diksilend je do sada najopsežniji i možemo reći pripovjedački najslojevitiji Pavličićev roman. Samo vješt pripovjedač može organizirati priču koja istodobno prati sudbine sedmorice prijatelja u zajedničkoj želji sastavljanja diksilend-ansambla, iznosi razloge njihove povezanosti s učiteljem glazbe, profesorom Angelusom i upleće legende o pojedinim instrumentima. Ali Pavličić zna kako složenu građu treba izložiti čitateljima, a da pri tome njihova pažnja niti u jednom trenutku ne popusti i da se njihova lica, poput Angelusova, na kraju razvedre zbog ulivene nade kako uz pomoć prave umjetnosti mogu ponovno procvjetati kestenovi vukovarskih drvoreda.

319 pages, ebook

First published January 1, 1995

About the author

Pavao Pavličić rođen je 16. kolovoza 1946. godine u Vukovaru gdje je završio osnovnu školu i gimnaziju. Na Filozofskom fakultetu u Zagrebu diplomirao je poredbenu književnost i talijanski jezik, a doktorirao je 1974. tezom iz područja metrike (Sesta rima u hrvatskoj književnosti).
Od 1970. g. zaposlen je na Filozofskom fakultetu u Zagrebu gdje je i danas redoviti profesor na Odsjeku za komparativnu književnost. Književni i znanstveni interesi kod njega su podjednako zastupljeni i isprepliću se. Kao znanstvenika, Pavličića zaokupljaju teme iz starije hrvatske književnosti i literarne teorije. Iz tog područja objavio je veći broj rasprava i nekoliko knjiga: Rasprave o hrvatskoj baroknoj književnosti, 1979, Književna genologija, 1983, Stih u drami, drama u stihu, 1985, Sedam interpretacija, 1986, Poetika manirizma, 1988, Stih i značenje, 1993, Barokni stih u Dubrovniku, 1995.
Književnu karijeru započeo je kao novelist i izdao je tri knjige pripovijedaka:Lađa od vode, 1972, Vilinski vatrogasci, 1975, Dobri duh Zagreba, 1976, te dvadesetak romana: Plava ruža, 1977, Stroj za maglu, 1978, Umjetni orao, 1979, Večernji akt, 1981, Slobodni pad, 1982, Trg slobode, 1986, Rakova djeca, 1988, Koraljna vrata, Diksilend, Kruh i mast,1996...
Neraskidiva veza Pavličićeva znanstvenog i književnog interesa može se i "pročitati" iz njegovih romana. Naime, gotovo svi njegovi glavni junaci imaju nekakve veze s njegovim zvanjem. Tako u romanu Koraljna vrata filolog odlazi na Lastovo pregledati stare spise među kojima će pronaći dva izgubljena pjevanja Gundulićeva Osmana. U Rupi na nebu glavni lik je prevoditelj (Pavličić je prevodio talijanske dolcestilnoviste) koji otkriva zagrebačke gornjogradske podzemne hodnike, a u njegovom posljednjem romanu Numerus clausus u središtu pozornosti je student književnosti kao pripovjedač i njegov prijatelj, student medicine.
Već u Pavličićevoj novelističkoj fazi (treća zbirka pripovjedaka Dobri duh Zagreba) primijećena je stanovita promjena u njegovom pisanju koja je postala njegova trajna odlika: miješanje fantastike i postupaka karakterističnih za kriminalistički roman. Naime, u osnovi većine Pavličićevih romana je struktura enigme, a fantastične elemente koristi pri stvaranju zapleta. Osim strukture enigme i fantastičnih elemenata, u njegovim romanima uočljivi su i postupci karakteristični za tzv. zabavnu književnost: dinamična fabula (puna neočekivanih obrata), jednostavan izraz, plošni likovi, odnosno likovi svedeni na funkcije koje imaju u strukturi zapleta.

Reviews

[Ivana Books Are Magic · Rating 5 out of 5]

Roman o Vukovaru, umjetnosti i sudbini koji je moguće i neka paralelna autobiografija samog pisca. Pisan u prvom licu, roman prati sudbinu mladog Vukovarca, ali zapravo i sudbinu cijelog grada. Većina romana događa se prije rata devedesetih, zapravo je taj noviji ratni dio dosta kratak i dolazi na kraju romana. Prošlost, sadašnjost i budućnost se isprepleću u svemu i svima, a grad kao da predstavlja sav taj život pa i neko značenje mimo života. Sama naracija je samo površinski linearna, zapravo je prekinuta brojnim digresijama pa i naznakama budućnosti. Vukovar se ovdje pojavljuje u svojoj složenosti. Likovi su brojni, a u priču ulaze brojne ljudske priče i sudbe, no svi međusobno povezani i nijedan lik nije viška. Moja jedina zamjerka je što je roman ipak mrvicu predugačak. Glavni lik dosta razmišlja, a u tim razmišljanjima zna biti i (po meni) dosta nepotrebnih ponavljanja. Ipak, rekla bi da je riječ o sjajnom ostvarenju. Stil pisanja je emotivan i poetičan, dosta različit od jednostavnog proznog stila koji se obično može naći u Pavličićevim krimićima. U ovome romanu ima smrti, zapravo smrt je jedna od glavnih tema, a ima tu i nerješenih ubojstava. No, iako je misterij i istraživanje osobne povijesti jednog kompozitora ono čime se glavni junak često bavi, ovaj roman je više od krimića, jer postavlja pitanja o smislu života pa i politici i ljudskom društvu. Može li glazba i umjetnost ubijati? Može li život postojati bez smrti? Uz Koraljna vrata, ovo je zasigurno najambiciozniji roman Pavla Pavličića. Roman koji prati čovjeka kroz djetinjstvo, momaštvo i zreli život, uspijeva u nekim dijelovima uhvatiti sam život: vječno tajanstven.

[Floyd Pepper · Rating 5 out of 5]

…Na svoj pomalo dječački naivan i zaigran način Pavličić nas u Diksilendu vodi u Vukovar svog djetinjstva,gdje nam kroz miris terisanih čamaca,pečenih paprika i Dunava pripovjeda priču o jednom nesvakidašnjem orkestru,orkestru koji je samo naizgled nasumično sastavio profesor i glazbenik Viktor Angelus.U periodu od 30-tih godina proslog stoljeća do 1991 godine Pavličić na sebi svojstven fantastičan način provlači priču o jednoj kobnoj skladbi i borbi jednog čovjeka da pobijedi samu smrt.U Diksilendu svirači i njihovi instrumenti nisu obični,vezani su jedni za druge u životu i u smrti onom pavličićevskom magijom kojom je natopljena cijela ova knjiga.Čitao sam je prije nekih dvadesetak godina,privučen baš tim osjećajem magije koja je tu nadohvat ruke i svakodnevna,a koja se provlači kroz većinu Pavličićeve fikcije.Danas, sa nekakvih dvadesetak godina iskustava više,pronašao sam i neke dublje stvari koje su mi promakle kao klincu ,a o kojima razmišljam i sada dok ovo pišem.I sam kraj knjige,iako mračan i turoban,završava misterijom i daje nadu da ipak..možda..može i bolje od ovog.

[Olha Piddubna · Rating 5 out of 5]

Роман-джаз хорватського письменника з легим доторком магічного реалізму.
Розповім трохи про структуру тексту.
Диксиленд - назва джазових ансамблів новоорлеанського стилю, в яких грали білі музиканти. І зміст тут подається відповідно, як назви музичних інструментів, де в кожному розділі розповідається про іншого учасника гурту, який грає на відповідному інструменті(ніби сольні партії під час виконання). Але і це ще все. Недарма розділи називаються не іменами людей, а назвами інструментів. Ці розділи включають і історії музикантів які жили раніше, життя яких переплелось з цими інструментами.
В цій книзі капельмейстер Віктор Ангелус збирає сімох юнаків для створення джазового гурту.
Хлопці ростуть, потихеньку розплутуючи клубок таємничої історії, пов'язаної з Ангелусом і починають розуміти, для чого він їх всіх зібрав.
Юнаки дорослішають, в їх історіях тим чи іншим боком присутня смерть. Але, можливо, це і давало їм поштовх на боротьбу далі, не давало зупинятись. Бо як і для хорошої імпровізації, музикант повинен бути зрілим, так і для боротьби потрібне розуміння. Тоді, в дитинстві, без розуміння всього, вони б не змогли так зіграти...
В книзі дуже багато музики. Інколи через музику тут описується навіть природа.
Музика, в якій є життя. Музика, в якій є смерть. Мистецтво як спосіб боротьби зі смертю.
Але, звісно, це не єдина тема тут. Тонкою ниткою проходить тут і Югославська війна 1991 року і відносини сербів і хорватів. І хоча сама битва за Вуковар в цій історії займає лише кілька сторінок, передчуттям цієї трагедії просякнутий весь текст. А в післямові ми можемо прочитати щоденник матері Павао Павличича, її спогади про перебування в облозі.
Незважаючи на сумну тему, тут дуже багато світла і тепла - теплота з якою герой(а через нього і автор) описує свій рідний Вуковар, дружба і взаємодопомога.
Але навіть якби цього всього не було, цю книгу варто було б прочитати навіть лише заради закінчення, фінальні слова мене дуже сильно зачепили і розчулили. Я довго їх пам'ятатиму...

[Reader · Rating 5 out of 5]

Неймовірна книга, яка захопила мене повністю! Вже давно я не зустрчала такої вишуканої мови в книжках, де важливо не ЩО автор пише, а ЯК.
Я гарантую, що вам сподобається ця книжка і ви насолодитесь читанням. Ви відчуєте те, що відчула я, якщо колись були молоді, були підлітками у спекотному і гарячому місті, де асфальт нагрівається і цвіте каштан. Якщо ви відчували солодких подих липневого дня, шумовиння дерев на алеях, безтурботність купання в річці, коли ти молодий, тобі все дозволено і ти знаєш, що ще є час підкорити світ. Якщо всі ці відчуття вам знайомі - вам сподобається книжка. Бо автор зберіг ці відчуття навіть для себе дорослого, він описав Вуковар яким він був і я маю надію досі є, зробив це так, що це місто на якийсь час стало моїм. Наче це я народилась і жила у Вуковарі, мене капельмейстер Ангелус запросив грати в дискленді, здається я навіть грала там на тромбоні, хоча в реальному житті я цього не вмію.
Так, я пограла на тромбоні, на кларнеті, на саксі, фортепіано, барабанах, контрабасі і трубі, життя з цієї книжки (не чиєсь конкретне, а всіх персонажів одразу) стало моїм життям, я наче стала опосередкованим привидом, який зібрав з кожної душі героя по трохи. І навіть саме місто теж стало мною, бо автор описав це дуже влучно і гарно, зробив все і по максимуму щоб так сталось, а я стала містом - липами, каштами, алеями, вулецею Рибацькою, Дунаєм і будівлею школи. Всім цим була я, поки читала цю книжку, а дисксиленд був і є темою цієї розповіді, але він не звучав нав'язливо, а був мелодією або ритамом, що допомогла подіям розвернутися.
Мені болісно було читати останній розділ і відчувати події Вуковара у Сербській облогі, так наче це мій Чернігів у 2022му році. Але історія Вуковара врешті завершилась добре, і "людські життя не можуть звучати в ритмі снарядів" тому ця книга все ж таки є чимось світлим. І чимось. що дарує надію. Як глибоких подих червневої спекотної ночі.