What do you think?
Rate this book
Не ліхіє дев'яності
Атмосферний нон-фікшн про міленіалів, що іронічно й ностальгійно переглядає пострадянську формулу перехідного періоду. Це каталог епохи, в якому речі працюють тригерами пам’яті, а мова звучить так, як звучали двори того часу. Це відверті історії щирості, тепла й боротьби — за свободу, любов, радість, а часом і за виживання. Ми стали дорослими, але та «дитина» досі живе у нас. І часом дуже хоче, щоб її почули. «Не ліхіє дев’яності» — це книга для тих, хто прагне не лише почитати оповідки, а зустріти в них себе. Увага: ця книга розблокує спогади, про які ти забув — і нагадає, ким ти був.
коли ще не треба було бути кимось.
коли ще не треба було бути кимось.
240 pages, Paperback
Published January 1, 2025
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 11 of 11 reviews
December 16, 2025
Хотіла написати нейтральний відгук, але не вийшло ) Уж занадто я розчарована.
По-перше. Книга називається "Не ліхіє" виключно тому, що це НЕ 90ті.
Всі події в книзі то вінегрет спогадів на стику двох тисячоліть, самий кінець 90та початок 2000х.
Якщо б це було щось типу "Я виріс на стику поколінь" в мене не було б жодних претензій. Але книга називається саме Дев'яності.
Коли я написала автору що події описані в книзі не притаманні 90м (не всі, але дуже багато) мені відповіли що тут важливі емоції і ностальгія, а не історичне підгрунтя.
А чому тоді нонфішн? Автор може не вкурсі, але Ключове основа нонфікшн: Контент має бути фактично точним і правдивим. Він розповідає про те, що насправді відбулося, існує або є науково доведеним.
Чому я читаю про комп'ютерні клуби з CS 1.6 в книзі про 90ті, якщо реліз відбувся у 2000 році? Де моя достовірність!!!
Книга починається з того, що мати ласкаво будить оповідача, і на його "щє 5 хвилиночок" каже ойойой, в школу запізнишся. Особисто мене будив брат, виливаючи на голову стакан крижаної води, зі словами "через 10 хвилин виходимо, і мені пофігу будеш ти мокра чи в піжамі" ...
Справжні 90ті це біль цілого покоління, яке з розпадом савка втратило свої заощадження і роботу. Батьки гарували на 2-3 роботах, старші доглядали молодших. Біль, безнадія, розруха, тотальний дифіцит. Мені, як і людям які пам'ятають початок 90х неприємно читати таку спекуляцію на назві.
Особливо обурливо що Челноків охрестили баригами. За що? Це люди які чесно їздили на закупи і привозили товар якого НЕ було в наявності.
Ну і склалося відчуття що автор живе в паралельному світі, де "з картоплі можна було вигадати тижневе меню, ми пили компот з сухофруктами, в домі висів килим, а воду кип'ятити в чайнику на плиті, а ну і да, на базар ходили, люди речі продавали з рук!!! Шановний - це не калатог епохи, це дійсність багатьох людей, і вони в ній живуть і досі!
Кароче, як ви зрозуміли, пані глибоко розчарована.
Дякую що прочитали.
Ні, це не нонфікшн, це художня проза з елементами фантастики.
По-перше. Книга називається "Не ліхіє" виключно тому, що це НЕ 90ті.
Всі події в книзі то вінегрет спогадів на стику двох тисячоліть, самий кінець 90та початок 2000х.
Якщо б це було щось типу "Я виріс на стику поколінь" в мене не було б жодних претензій. Але книга називається саме Дев'яності.
Коли я написала автору що події описані в книзі не притаманні 90м (не всі, але дуже багато) мені відповіли що тут важливі емоції і ностальгія, а не історичне підгрунтя.
А чому тоді нонфішн? Автор може не вкурсі, але Ключове основа нонфікшн: Контент має бути фактично точним і правдивим. Він розповідає про те, що насправді відбулося, існує або є науково доведеним.
Чому я читаю про комп'ютерні клуби з CS 1.6 в книзі про 90ті, якщо реліз відбувся у 2000 році? Де моя достовірність!!!
Книга починається з того, що мати ласкаво будить оповідача, і на його "щє 5 хвилиночок" каже ойойой, в школу запізнишся. Особисто мене будив брат, виливаючи на голову стакан крижаної води, зі словами "через 10 хвилин виходимо, і мені пофігу будеш ти мокра чи в піжамі" ...
Справжні 90ті це біль цілого покоління, яке з розпадом савка втратило свої заощадження і роботу. Батьки гарували на 2-3 роботах, старші доглядали молодших. Біль, безнадія, розруха, тотальний дифіцит. Мені, як і людям які пам'ятають початок 90х неприємно читати таку спекуляцію на назві.
Особливо обурливо що Челноків охрестили баригами. За що? Це люди які чесно їздили на закупи і привозили товар якого НЕ було в наявності.
Ну і склалося відчуття що автор живе в паралельному світі, де "з картоплі можна було вигадати тижневе меню, ми пили компот з сухофруктами, в домі висів килим, а воду кип'ятити в чайнику на плиті, а ну і да, на базар ходили, люди речі продавали з рук!!! Шановний - це не калатог епохи, це дійсність багатьох людей, і вони в ній живуть і досі!
Кароче, як ви зрозуміли, пані глибоко розчарована.
Дякую що прочитали.
Ні, це не нонфікшн, це художня проза з елементами фантастики.
May 4, 2026
Неймовірна книга!
Read
May 13, 2026«Не ліхіє дев’яності» Сергія Яковишина - це книга, яка насправді не лише про 90-ті. Це радше про перехід між епохами: кінець 90-х, початок 2000-х, пострадянське дитинство, двори, касети, дивні розваги, хаос, свободу й ту саму атмосферу, яку дуже складно пояснити людям, що цього не застали.
І мені здається, що тут важливо сказати одну річ: не варто очікувати від цієї книги історичного дослідження чи «об’єктивної правди» про 90-ті. Це не підручник. Це пам’ять однієї людини. Особистий погляд. Автор не намагається говорити за всіх - він говорить про себе, про своє дитинство, про свій досвід і про те, як він відчував той час.
Я народилася у 2006 році, тому багато речей із книги для мене були буквально відкриттям. І, чесно, я була в шоці від того, чим тоді займалися діти. Наскільки люди самі собі вигадували розваги, наскільки живими були двори, наскільки багато було цієї… реальної взаємодії зі світом. Без телефонів, без нескінченного скролінгу. І це одночасно дуже дивує й дуже зачаровує.
Найбільше мені запав у душу розділ «Назад у майбутнє». Він вийшов особливо теплим і щемким.
Ця книга загалом нагадує своєрідний вінегрет зі спогадів. Автор постійно перестрибує з одного епізоду в інший, і через це текст іноді може здаватися хаотичним. Але водночас саме в цьому є його сила - пам’ять же так і працює. Ми не згадуємо життя лінійно. Один запах, одна пісня чи одна річ можуть миттєво перенести нас зовсім в інший період.
Мені також сподобалося, наскільки багато дрібниць автор зміг пригадати. Відчувається, що він справді намагався зібрати цілий каталог епохи: мову, предмети, звички, атмосферу дворів, відчуття свободи й водночас нестабільності. Через це книга працює буквально як капсула часу.
Хоча, чесно, місцями читалося трохи важкувато. Подекуди текст звучав занадто відредаговано, ніби втрачалася жива інтонація автора. Через оце все певні фрагменти випадали із загального емоційного тону книги. Але загально це не перекреслило моє враження.
І ще мені хочеться сказати окремо про дискусії навколо того, «чи не романтизує автор 90-ті». Так, у багатьох людей цей період асоціюється з бідністю, страхом і виживанням. Але дитинство часто існує паралельно до історичних катастроф. Навіть у складні часи люди могли бути щасливими, закохуватися, дружити, сміятися й згадувати це потім із теплом. І мені здається, саме це автор і намагався передати.
😔АЛЕ! були й моменти, які мене напружили. Зокрема сцени бодішеймингу та жорстокості, які автор подає без рефлексії чи переосмислення. І тут уже складно сказати: «це просто дитинство того часу», бо говорить про це дорослий автор із сьогодення. Саме відсутність осуду власних вчинків зачепила мене найбільше. Накочувалось питання «Ну і шо з цього виросло». Сорян
«Не ліхіє дев’яності» - це не книга про «хороші» чи «погані» 90-ті. Це книга про пам’ять. Про покоління. Про те, як швидко зникає цілий світ, якщо його ніхто не збереже в словах.
«…Бо важливі не речі, радощі чи час, що ми маємо, а ті, з ким ми це розділяємо. Важать моменти, коли ми всі разом — за одним столом, під однією ялинкою, у теплі, любові й радості. І хай минають роки, хай змінюється світ, але я збережу цю любов у серці, навіть коли виросту.»
І мені здається, що тут важливо сказати одну річ: не варто очікувати від цієї книги історичного дослідження чи «об’єктивної правди» про 90-ті. Це не підручник. Це пам’ять однієї людини. Особистий погляд. Автор не намагається говорити за всіх - він говорить про себе, про своє дитинство, про свій досвід і про те, як він відчував той час.
Я народилася у 2006 році, тому багато речей із книги для мене були буквально відкриттям. І, чесно, я була в шоці від того, чим тоді займалися діти. Наскільки люди самі собі вигадували розваги, наскільки живими були двори, наскільки багато було цієї… реальної взаємодії зі світом. Без телефонів, без нескінченного скролінгу. І це одночасно дуже дивує й дуже зачаровує.
Найбільше мені запав у душу розділ «Назад у майбутнє». Він вийшов особливо теплим і щемким.
Ця книга загалом нагадує своєрідний вінегрет зі спогадів. Автор постійно перестрибує з одного епізоду в інший, і через це текст іноді може здаватися хаотичним. Але водночас саме в цьому є його сила - пам’ять же так і працює. Ми не згадуємо життя лінійно. Один запах, одна пісня чи одна річ можуть миттєво перенести нас зовсім в інший період.
Мені також сподобалося, наскільки багато дрібниць автор зміг пригадати. Відчувається, що він справді намагався зібрати цілий каталог епохи: мову, предмети, звички, атмосферу дворів, відчуття свободи й водночас нестабільності. Через це книга працює буквально як капсула часу.
Хоча, чесно, місцями читалося трохи важкувато. Подекуди текст звучав занадто відредаговано, ніби втрачалася жива інтонація автора. Через оце все певні фрагменти випадали із загального емоційного тону книги. Але загально це не перекреслило моє враження.
І ще мені хочеться сказати окремо про дискусії навколо того, «чи не романтизує автор 90-ті». Так, у багатьох людей цей період асоціюється з бідністю, страхом і виживанням. Але дитинство часто існує паралельно до історичних катастроф. Навіть у складні часи люди могли бути щасливими, закохуватися, дружити, сміятися й згадувати це потім із теплом. І мені здається, саме це автор і намагався передати.
😔АЛЕ! були й моменти, які мене напружили. Зокрема сцени бодішеймингу та жорстокості, які автор подає без рефлексії чи переосмислення. І тут уже складно сказати: «це просто дитинство того часу», бо говорить про це дорослий автор із сьогодення. Саме відсутність осуду власних вчинків зачепила мене найбільше. Накочувалось питання «Ну і шо з цього виросло». Сорян
«Не ліхіє дев’яності» - це не книга про «хороші» чи «погані» 90-ті. Це книга про пам’ять. Про покоління. Про те, як швидко зникає цілий світ, якщо його ніхто не збереже в словах.
«…Бо важливі не речі, радощі чи час, що ми маємо, а ті, з ким ми це розділяємо. Важать моменти, коли ми всі разом — за одним столом, під однією ялинкою, у теплі, любові й радості. І хай минають роки, хай змінюється світ, але я збережу цю любов у серці, навіть коли виросту.»
May 28, 2026
Є книжки, які створені для певної категорії людей, як от ця – для тих, хто памʼятає, що таке від руки написаний пісенник, касетний плеєр, тамагочі, відеокасети напрокат, йо-йо. Люди з різних куточків планети, але народжені в один час ніби сплетені павутиною спогадів про одні і ті ж речі.
Список може бути безкінечним.
В цій книзі – просто, як воно було: без зітхань, що було краще (бо ж ні – не було, попри весь шлейф цієї романтики дитинства).
але це було частинкою нашого життя, котре змінилось зі швидкістю світла.
Позітхати, посміятись, щось згадати; чомусь здивуватись, оживити в голові деякі історії та епізоди – з цією книжкою.
Список може бути безкінечним.
В цій книзі – просто, як воно було: без зітхань, що було краще (бо ж ні – не було, попри весь шлейф цієї романтики дитинства).
але це було частинкою нашого життя, котре змінилось зі швидкістю світла.
Позітхати, посміятись, щось згадати; чомусь здивуватись, оживити в голові деякі історії та епізоди – з цією книжкою.
November 26, 2025
Це книжка, яка читається не очима, а пам’яттю. Вона ніби тихо сідає поруч і починає розповідати. Під час читання ловила себе на думці: «О, так, саме так воно і було…» - і разом із цим приходило дивне тепло. Бо ця книга не лише про дев’яності. Вона про нас. Про ту дитину всередині, яка досі пам’ятає, досі відчуває, досі хоче бути почутою.
December 9, 2025
Дуже сподобалась книга, на стільки атмосферно для зимового вечора, книга буквально повертає нас в дитинство, коли ще ми не користувались 24/7 телефонами, коли боялись заходити додому попити води, бо нас заженуть додому і заставлять поїсти😄, неймовірно смішна та в ту ж хвилину тепла історія
December 24, 2025
Якщо в інших книгах моя уява малює локації прописані автором, то в цьому випадку локаціями були мої спогади. Я читала, а перед очима картинки з минулого, стільки всього пригадалося.
Боже, якими щасливими ми були, не дивлячись ні на що. Ностальгія так мене накрила, що я і досі не можу відійти.
Навіть згадала свого тамагочіка, якого забула вдома і звісно ж він не витримав розлуки.. тоді я цього ще не знала.
Скільки всього в нас було і скільки ми придумали самі, наша уява не мала меж. І хоч я дівчина, але все моє дитинство пройшло в компанії хлопців. Я збирала наклейки і кепси, грала у футбол, у хокей на замерзлому ставку з такими ж мега-клюшками із палок, ходила на
риболовлю, ловила жаб руками😅
Ми будували халабуди, ганяли на великах, смажили сало на вогнищі, стрибали з тарзанки і з дамби «на
слабо». Світ був безмежний і скільки всього
було попереду...
Тоді свята ще були святами, справжніми. Тато
йшов по ялинку❤️🩹 Мама наготовлювала
стільки, що на столі не вміщалося, і звісно гості и родичі, у вас чи у нас. Подарунки під подушкою, під ялинкою, навіть коли вже знала, що це мама з татом. Ми ходили засівати й колядувати, це було неймовірно і по-справжньому. Я їздила в село до дідуся і бабусі, там пройшло моє дитинство, і як в книзі автора, перед моїми очима ті застілля, коли нас збиралося так багато, рідні люди, дорослі розмови які підслухаєш і не завжди розумієш про кого то. Ми вже дорослі, і ті часи лише в спогадах.. як і люди, яких з нами більше нема❤️🩹
Боже, якими щасливими ми були, не дивлячись ні на що. Ностальгія так мене накрила, що я і досі не можу відійти.
Навіть згадала свого тамагочіка, якого забула вдома і звісно ж він не витримав розлуки.. тоді я цього ще не знала.
Скільки всього в нас було і скільки ми придумали самі, наша уява не мала меж. І хоч я дівчина, але все моє дитинство пройшло в компанії хлопців. Я збирала наклейки і кепси, грала у футбол, у хокей на замерзлому ставку з такими ж мега-клюшками із палок, ходила на
риболовлю, ловила жаб руками😅
Ми будували халабуди, ганяли на великах, смажили сало на вогнищі, стрибали з тарзанки і з дамби «на
слабо». Світ був безмежний і скільки всього
було попереду...
Тоді свята ще були святами, справжніми. Тато
йшов по ялинку❤️🩹 Мама наготовлювала
стільки, що на столі не вміщалося, і звісно гості и родичі, у вас чи у нас. Подарунки під подушкою, під ялинкою, навіть коли вже знала, що це мама з татом. Ми ходили засівати й колядувати, це було неймовірно і по-справжньому. Я їздила в село до дідуся і бабусі, там пройшло моє дитинство, і як в книзі автора, перед моїми очима ті застілля, коли нас збиралося так багато, рідні люди, дорослі розмови які підслухаєш і не завжди розумієш про кого то. Ми вже дорослі, і ті часи лише в спогадах.. як і люди, яких з нами більше нема❤️🩹
December 24, 2025
Я планувала написати відгук на цю книжку, але після того як автор у соціальних мережах дозволяє собі ображати і принижувати тих, кому не сподобалася його книга (в тому числі і мене), скажу коротко: це максимально не моя книга і не моя ностальгія.
А одна ⭐️ це не оцінка автору, це мої враження від прочитаного.
А одна ⭐️ це не оцінка автору, це мої враження від прочитаного.
December 24, 2025
Однозначно рекомендую. У автора чудово вийшло передати атмосферу тих років, створивши таку собі «машину часу».
Читається дуже легко, а приємні спогади розблоковуються!
Читається дуже легко, а приємні спогади розблоковуються!
June 9, 2026
Читаючи цю книгу, мені хотілося виділити майже кожен абзац. Ні, не через геніальність сюжету, а тому, що на кожній сторінці я думала: «Та в мене ж було так само!». Анкети для друзів, пісенники, наклейки та кепси, які вибивали на підвіконнях у школі. Автор майстерно дістає зі спогадів речі, про які я роками не згадувала, але які миттєво викликають усмішку. А ще це справжня збірка крилатих фраз нашого дитинства.
«Тра-та-та за сєбя і за всіх, хто читає книгу, заховавшись від зовнішнього світу в ейфорії спогадів та тепла.» ©
Просто неймовірно, як на величезній території нашої країни без інтернету й швидкого зв’язку всі ми знали одні й ті самі фрази, гралися в однакові ігри й мріяли про ті самі іграшки. Хто передавав це таємне знання від двору до двору? Звідки ми знали, що робити з карбідом? Чому я пам’ятаю, як стріляє шифер у вогнищі, хоча, як виявилось нещодавно, моя родина про такі розваги навіть не чула?
Ця книга нагадала мені, наскільки насиченим було наше дитинство без телефонів і соцмереж. Ми пропадали на вулиці, будували халабуди, шукали пригод, поверталися зі збитими колінами, а інколи й одразу потрапляли до лікарні (привіт, струс мозку), зате завжди — з новими яскравими враженнями.
Це не перша книга спогадів про наше дитинство, яку я читала. І знаєте, щоразу після таких історій думаю про одне: у нас було достобіса офігенне, насичене й яскраве дитинство. Так, для дорослих ті часи були непростими, але для мене вони назавжди залишаться часом свободи, щастя і пригод.
Окрема подяка автору за цей телепорт у минуле. Після книги залишається легка ностальгія й розуміння: таких веселощів, як у дитинстві, вже не буде. Але як же добре, що все це було!
Якщо ви теж дитина дев’яностих — дуже раджу.
А яка річ, гра чи фраза миттєво повертає вас у дитинство?
І найголовніше питання: звідки всі ми знали, що робити з тим всратим карбідом? Хто передавав це сакральне знання дітям по всій країні?
«Тра-та-та за сєбя і за всіх, хто читає книгу, заховавшись від зовнішнього світу в ейфорії спогадів та тепла.» ©
Просто неймовірно, як на величезній території нашої країни без інтернету й швидкого зв’язку всі ми знали одні й ті самі фрази, гралися в однакові ігри й мріяли про ті самі іграшки. Хто передавав це таємне знання від двору до двору? Звідки ми знали, що робити з карбідом? Чому я пам’ятаю, як стріляє шифер у вогнищі, хоча, як виявилось нещодавно, моя родина про такі розваги навіть не чула?
Ця книга нагадала мені, наскільки насиченим було наше дитинство без телефонів і соцмереж. Ми пропадали на вулиці, будували халабуди, шукали пригод, поверталися зі збитими колінами, а інколи й одразу потрапляли до лікарні (привіт, струс мозку), зате завжди — з новими яскравими враженнями.
Це не перша книга спогадів про наше дитинство, яку я читала. І знаєте, щоразу після таких історій думаю про одне: у нас було достобіса офігенне, насичене й яскраве дитинство. Так, для дорослих ті часи були непростими, але для мене вони назавжди залишаться часом свободи, щастя і пригод.
Окрема подяка автору за цей телепорт у минуле. Після книги залишається легка ностальгія й розуміння: таких веселощів, як у дитинстві, вже не буде. Але як же добре, що все це було!
Якщо ви теж дитина дев’яностих — дуже раджу.
А яка річ, гра чи фраза миттєво повертає вас у дитинство?
І найголовніше питання: звідки всі ми знали, що робити з тим всратим карбідом? Хто передавав це сакральне знання дітям по всій країні?
December 31, 2025
😅 Я не дитина 90-х, проте, враховуючи тяглість наративів, традицій і нюансів виховання, більшість того, про що згадує автор — було й у моєму дитинстві. І не скажу, що все позитивне, на жаль (див. карусель).
У більшості випадків, які описує Сергій Яковишин — я знаходила щось знайоме, подекуди тепле ностальгійне, а подекуди — сумне й травмуюче 🥲.
Часто також ловила себе на думці, що про це розповідав мені чоловіків, адже він якраз таки дитина 90-х. (Капітошка з балкона багатоповерхівки — привіт 😁🤭).
Зауважу також, що це автофікшн, тобто автор описує своє життя, а отже, це здебільшого про «хлопчачі» розваги, про футбол з пацанами у дворі й про лазання на заброшках тощо. Проте більше всього справді про такі речі, які об'єднують усіх, наприклад, актуальна зараз атмосфера зимових свят! Або ж як учили вірш до школи й на ніч клали підручник під подушку. Або як будували халабуди, чи грали в магазин, де розраховувалися листочками з дерев. Або як усією школою вибігали на великій перерві грати в сніжки, коли випадав перший сніг.
До речі, про школу! Попри те, що в мене здебільшого негативні асоціації з нею, тут автор зумів навіяти ностальгії і згадати лише позитив. І це було приємно. І навіть якимось чином цінно, бо, кажу ж, здебільшого для мене шкода — про сум і негатив…
Отже, мені сподобалося! Ставлю тверду 4 з 5 ⭐🥰.
P. S¹. Могло бути навіть 5, але я не зрозуміла моменту, чому автор досі толерує діда мороза… У книзі є згадка, де його діти пишуть йому листа (С. 90). Так, там є пояснення від Сергія Яковишина, але це не прояснило для мене цей факт.
P. S². Завершу все-таки на позитивній ноті — погортайте карусель, там багато цікавенько. Я впевнена, ви в багатьох випадках впізнаєте себе ☺️.
У більшості випадків, які описує Сергій Яковишин — я знаходила щось знайоме, подекуди тепле ностальгійне, а подекуди — сумне й травмуюче 🥲.
Часто також ловила себе на думці, що про це розповідав мені чоловіків, адже він якраз таки дитина 90-х. (Капітошка з балкона багатоповерхівки — привіт 😁🤭).
Зауважу також, що це автофікшн, тобто автор описує своє життя, а отже, це здебільшого про «хлопчачі» розваги, про футбол з пацанами у дворі й про лазання на заброшках тощо. Проте більше всього справді про такі речі, які об'єднують усіх, наприклад, актуальна зараз атмосфера зимових свят! Або ж як учили вірш до школи й на ніч клали підручник під подушку. Або як будували халабуди, чи грали в магазин, де розраховувалися листочками з дерев. Або як усією школою вибігали на великій перерві грати в сніжки, коли випадав перший сніг.
До речі, про школу! Попри те, що в мене здебільшого негативні асоціації з нею, тут автор зумів навіяти ностальгії і згадати лише позитив. І це було приємно. І навіть якимось чином цінно, бо, кажу ж, здебільшого для мене шкода — про сум і негатив…
Отже, мені сподобалося! Ставлю тверду 4 з 5 ⭐🥰.
P. S¹. Могло бути навіть 5, але я не зрозуміла моменту, чому автор досі толерує діда мороза… У книзі є згадка, де його діти пишуть йому листа (С. 90). Так, там є пояснення від Сергія Яковишина, але це не прояснило для мене цей факт.
P. S². Завершу все-таки на позитивній ноті — погортайте карусель, там багато цікавенько. Я впевнена, ви в багатьох випадках впізнаєте себе ☺️.
Displaying 1 - 11 of 11 reviews