Головним недоліком капіталізму, прав людини, парламентської демократії та інших панівних політичних, інтелектуальних і моральних явищ останніх 2-3 століть є не їхня неідеальність, несправедливість або поверховість. На мою думку головним недоліком всіх цих західних цінностей є те, що будь-який критик, особливо запеклий, від мистецтва, філософії чи політології, критик капіталізму та ліберальної демократії виглядає як правило зі своїми ідеями та альтернативними системами на порядки гірше, непереконливіше і іноді навіть аморальніше, ніж предмет його нищівної атаки. Я не знаю, чому так відбувається, але це якраз те, за що дійсно треба ненавидіти капіталізм, права людини і західні цінності.
Ален Бадью тут яскравий приклад. Він накидається на захід з його самовпевненістю, переконаністю у тому що таке Добро і Зло і готовністю боротися за ці переконання будь-де (особливо не в західних країнах) зі зброєю в руках, коротше, на горезвісну західну зверхність. Робить він це емоційно, концептуально цікаво, але постійно збивається на якийсь дешевий есенціалізм, мало не на фундаменталістський трансценденталізм, а іншими словами - на банальне і недолуге моралізаторство. В принципі, цього було б важко не припуститися, враховуючи тему, але десь вже на середині цієї праці, де Бадью жонглює такими поняттями як Смертність і Безсмертність, в мене складалося враження, що я читаю не переконаного прогресивного лівого теоретика-постмодерніста, а якого-небудь ультра-консервативного правого Шпенглера початку двадцятого століття. І - боже мій! - Бадью таки використав в "Етиці" термін "присмерк заходу".
Автор постійно посилається в своїх міркуваннях на Ніцше і Фуко та часто використовує термінологію Дельоза, акцентуючи цей перелік філософів, типу ось, були колись великі філософи, справжні критики сучасності, а зараз лише пристосуванці і прислужники панівної верстви. Поза сумнівом, Фуко і Дельоз одні з найголовніших філософів і скептиків сучасності, але, чорт забирай, їхня критика полягала зовсім не в тому, щоб так недолуго щось "пропонувати" навзамін капіталізму і сучасним доктринам західного світу. Їхня стратегія полягала у концептуалізації поточного стану речей, деідеологізації і деідеалізації західного погляду на історію, мораль і суб'єктність. Геніальна, тонка і єдино правильна стратегія, між іншим. А Бадью подає нам черговий фейк, псевдофілософський і неоригінальний маніфест ще одного західного самовдоволеного месії від гуманітарних наук.
Нічого цікавого. Читати не обов'язково.